ТЕМА 10. Кримінологічна характеристика та запобігання корупційній злочинності

   Вступ

1. Соціальна небезпека корупції та її наслідки для держави і суспільства

2. Поняття, рівень, структура, динаміка корупційної злочинності

3. Причини та умови корупційної злочинності

4. Нормативно-правове забезпечення запобігання та протидії корупції в Україні

5. Заходи запобігання корупції та корупційній злочинності

   Висновок

   Література

Вступ

Корупція в Україні має свої особливості та значно відрізняється від корупції у розвинутих країнах. Без виявлення цих особливостей не можна розробити адекватні заходи протидії їй. Корупція сьогодення має ту особливість, що це – корупція кризового типу. Насамперед, вона породжується кризою сучасного українського суспільства (а не лише недосконалістю кримінальної юстиції), та здатна поглиблювати кризу українського суспільства, маючи властивість зводити нанівець будь-які політичні, економічні, правові, моральні реформи в Україні. Саме тому, корупція стала реальною загрозою для національної безпеки та конституційного устрою України. Це – основна загроза українській нації, зокрема політичним, економічним, правовим, моральним, культурним засадам її розвитку. Корупційні зв’язки все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми і з аномалії поступово перетворюються в норму поведінки.

Безумовно проблема корупції не лише притаманна нашій державі, а вона є явищем, яке притаманне будь-якій державі та суспільству. Як свідчить історія, корупція має свої давні джерела, традиції і фактично супроводжує державу із самого початку її існування.

Масштаби корупції у нашій країні не зменшуються, не зважаючи на заходи, які проводять державні органи та громадські організації, зокрема: Президент, Рада Національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Прокуратура (САП), Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Вищий антикорупційний суд, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова служба, суди тощо. Таке становище стало наслідком того, що дотепер не з’ясовано всіх соціальних передумов корупції, комплексно не здійснювалася діяльність щодо її обмеження та нейтралізації. Поширенню корупції сприяє гальмування демократичних і економічних реформ.

Діяльність щодо протидії корупції здійснюється без визначеної системи і належної вимогливості, достатнього інформаційного забезпечення, дотримання принципу розподілу функцій і відповідальності. У методичних рекомендаціях увага зосереджена саме на чинному законодавстві, що визначає організаційно-правові основи протидії корупції в Україні, на причинах та умовах, що сприяють поширенню цього явища, відповідальності осіб, що вчинили корупційні діяння, заходах профілактики корупції та органах, що здійснюють протидію їй.

1. Соціальна небезпека корупції та її наслідки для держави і суспільства

Корупція в Україні має свої особливості та значно відрізняється від корупції у розвинутих країнах. Без виявлення цих особливостей не можна розробити адекватні заходи протидії їй. Корупція сьогодення має ту особливість, що це – корупція кризового типу. Насамперед, вона породжується кризою сучасного українського суспільства (а не лише недосконалістю кримінальної юстиції), та здатна поглиблювати кризу українського суспільства, маючи властивість зводити нанівець будь-які політичні, економічні, правові, моральні реформи в Україні. Саме тому, корупція стала реальною загрозою для національної безпеки та конституційного устрою України, насамперед вона є основною загрозою українській нації, зокрема політичним, економічним, правовим, моральним, культурним засадам її розвитку. Корупційні зв’язки все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми і з аномалії поступово перетворюються в норму поведінки.[1]

У відносно молодій країні – Україні, особливо у період її розвитку, корупція не тільки збереглася, а й укорінилася та збільшується в українському суспільстві. Все це є наслідком виникненням елементів ринкових відносин, коли більшість діє за принципом: «Все можна зробити за гроші», що панує в українському суспільстві та викликаний кардинальними змінами, які спричинили зміни у свідомості людей, падінням рівня моралі населення. Починаючи з перших років незалежності нашої держави й до сьогодення стали спостерігатися масові порушення законності в усіх сферах життя суспільства, ігнорування законів, вседозволеність у поведінці багатьох осіб, у тому числі й чиновників. А витрати й прорахунки, допущені у ході реформ, ослаблення державного і громадського контролю над злочинністю, відсутність необхідної законодавчої бази перетворили загрозу корумпованості багатьох сфер суспільного життя в реальність.

Упродовж останніх двох десятиріч проблема боротьби з корупцією залишається однією із найприорітетніших у державі, але розроблена і діюча система заходів протидії з цим негативним суспільним явищем не дає очікуваних результатів. Проте, досвід боротьби з корупцією та відповідного аналізу, який накопичено в інших країнах, у нашій державі дотепер відсутній.

Не зважаючи на заходи, які проводять державні органи та громадські організації, масштаби корупції у нашій країні не зменшуються, про це свідчить індекс сприйняття корупції, що формується на основі як корумпованості країн і територій, так й їх державного сектора. Така оцінка країн або територій розкриває рівень сприйняття корупції у державному секторі за шкалою від 0 (дуже високий рівень корупції) до 100 (дуже чистий) та виражається у індексі. Так, Україна здобула 30 балів зі 100 можливих у дослідженні Transparency International “Індекс сприйняття корупції” (CPI) за 2017 рік і посіла 130 місце (зі 180 країн). Це на 1 бал більше та на 1 позицію вище, ніж у минулому році (29 балів, 131 місце зі 176 країн). Але в динаміці результати минулого року нижчі (1 бал проти 2) ніж у 2016 році.[2] Порівнюючи дані за попередні роки Україна не робить належні висновки (2006 р. - 99 місце; 2007 р. – 118 місце; 2010 р. - 134 місце; 2011 р. - 152-е місце (2,3 бали), 2014 р. – 142–е місце (2,4 бали), 2016 р. – 131–е місце (2,3 бали), 2017 р. – 130-е (2,3 бали), 2018 р. – 132 –е (2,2 бали), 2019 р. – 130-е (2,3 бали)[3] варто зазначити, що державна антикорупційна політика не є ефективною, а Україна перебуває перед вибором між суб’єктом та об’єктом міжнародних відносин. Держава вважається корумпованою маючи індекс корумпованості менше 3-х балів у рейтингу корумпованості та з нею перестають рахуватися на міжнародній арені, зокрема відбувається відтік іноземного капіталу, кредитування вітчизняної економіки, відмова іноземних інвесторів вкладати кошти у розвиток економіки держави, тощо. Таке становище стало наслідком того, що дотепер не з’ясовано всіх соціальних передумов корупції, комплексно не здійснювалася діяльність щодо їх обмеження та нейтралізації, а також діяльність щодо протидії корупції здійснюється без визначеної системи і належної вимогливості, достатнього інформаційного забезпечення, дотримання принципу розподілу функцій і відповідальності.

Враховуючи масштаби корупційних діянь і шкоду, що завдається державі й українському суспільству, сучасна корупція в Україні розглядається на трьох рівнях: побутовому - викликана надмірною взаємодією пересічних громадян і чиновників; діловому - викликана надмірною взаємодією влади і бізнесу; політичному - викликана недобросовісною корисливою поведінкою у своїх інтересах верховної влади (законодавчої, виконавчої, судової), що використовує демократичні системи й завдає шкоду (збитки) інтересам виборців. Насамперед, у високо корумпованих бюрократичних апаратах більшість державних ресурсів свідомо прямують у канали, де їх найлегше розікрасти або де найлегше збирати хабарі, а політика правлячої еліти стає направленою на придушення механізмів контролю над корупцією: свободи преси, незалежності системи правосуддя, конкуруючих еліт (опозиції) і далі індивідуальних прав громадян. Так, деякі люди відзначають, що існують випадки, коли поведінка і зовнішній вигляд людини є сигналом для правоохоронних органів до затримання людини з метою отримання неправомірної вигоди.

Суспільно небезпечні наслідки корупції являють собою сумарну шкоду, яку заподіює вона суспільним відносинам, тобто усі ті шкідливі, небажані із точки зору суспільства й держави зміни у соціальних цінностях та інтересах, які виникають у результаті вчинення корупційних правопорушень. Тобто соціальні наслідки корупції - це реальна шкода суспільним інтересам, яка заподіюється корупційними діяннями і виражається у сукупності причинно-пов’язаними із вчиненням правопорушень прямими й непрямими, безпосередніми й опосередкованими негативними змінами, яких зазнають соціальні цінності, а також сукупність економічних та інших витрат суспільства, пов’язаних із запобіганням та протидією корупції. Так, державі і суспільству корупція завдає непоправної шкоди, наслідками якої є:

• неефективний розподіл і витрачання державних коштів і ресурсів;
• неефективність корупційних фінансових потоків з погляду економіки країни;
• втрати податків, коли податкові органи привласнюють собі частину податків;
• втрати часу через чинення перешкод, зниження ефективності роботи державного апарату в цілому;
• розорення приватних підприємців;
• зниження інвестицій у виробництво, уповільнення економічного зростання;
• пониження якості суспільного сервісу;
• нецільове використання міжнародної допомоги країнам, що розвиваються, що різко знижує її ефективність;
• неефективне використання здібностей індивідів: замість виробництва матеріальних благ люди витрачають час на непродуктивний пошук ренти;
• зростання соціальної нерівності;
• посилення форм організованої злочинності — банди перетворюються на мафію;
• занепад політичної легітимності влади;
• зниження суспільної моралі.[4]

Варто зазначити, що у сучасному світі є й припустиме терпиме відношення до корупції, особливо коли відбувається зрощення економіки й корупції (Індонезія, Таїланд, Корея, Україна). Критики цієї точки зору заперечують, що унаслідок перерахованих вище причин, країни з високим рівнем корупції після періоду зростання ризикують втратити стабільність і впасти в низхідну спіраль.

Багато зарубіжних та вітчизняних вчених[5] вказують на те, що більшість населення лояльно ставиться до корупції, не розуміючи її небезпеки. Це перешкоджає успішній боротьбі з цим явищем. У зв'язку з цим слід зазначити, що корупція завдає величезної, інколи непоправної шкоди інтересам суспільства, держави та окремих громадян. А похідним від цього є наступні наслідки:

• корупція не дозволяє державі досягнути здійснення поставлених перед ним завдань (наприклад, призначення на посаду за неправомірну вигоду веде до зниження ефективності роботи державних органів та установ і приносить величезні збитки);
• корупція псує інвестиційний клімат, в результаті чого приватному бізнесу не залишається нічого іншого, як прагнути до отримання швидкого прибутку (часто - надприбутки) в непередбачуваних умовах, а умови для довгострокового інвестування відсутні;
• корупція призводить до подорожчання управлінського апарату (хабарництво в кінцевому підсумку відбивається на платника податків, і в результаті він змушений платити за послуги в кілька разів більше);
• корупція негативно впливає на управлінський апарат як у державній, так і недержавній сферах, знижуючи стимули для чесної роботи («загальний рівень етики знижується, і кожен задає собі питання, чому саме він має бути єдиним, хто дотримується норм моральності»);
• корупція у вищих ешелонах влади, стаючи надбанням гласності, підриває довіру до них і, внаслідок цього, ставить під сумнів їх легітимність;
• корумпований управлінський персонал психологічно не готовий поступатися своїми особистими інтересами заради процвітання суспільства та держави;
• корупція зводить нанівець правосуддя, оскільки правим виявляється той у кого більше грошей і менше моральних самозаборон;
• корупція створює загрозу демократії, оскільки позбавляє населення моральних стимулів до участі у виборах;
• корупція негативно впливає на національну економіку країни, заздалегідь ставлячи у нерівне становище корумпованих і чесних підприємців, підриваючи конкуренцію на зовнішньому і внутрішньому ринках (прикладом, за оцінкою експертів, корупція збільшує вартість товарів і послуг до 50%, від чого страждає все населення країни);
• корупція паралізує дії малого і середнього бізнесу (щорічні збитки від корупції у країні, за оцінкою експертів, складають мільйони доларів США).

Особливу небезпеку корупція представляє в тих сферах, від яких безпосередньо залежить повсякденна життєдіяльність - забезпечення громадської безпеки, охорони здоров'я, освіти, житлово-комунальне господарство тощо. Так як саме в цих сферах чиновницький апарат своєю бездіяльністю підриває довіру суспільства до органів державної влади. Так утворюється свого роду «коренева система» корупції, яка живить її верхні ешелони.

Результати досліджень у сфері корупції в системі державної служби як в розвинених, так і країнах, що розвиваються, показали приблизно однакові її форми і одні й ті ж сфери діяльності, зокрема:

• державні закупівлі (тендери на інвестиційні проекти, особливо, за участю іноземних корпорацій, що несуть чиновникам надприбутки та «відкати» з операції);[6]
• позабюджетні рахунки, що створюються із легітимною метою (пенсійні, дорожні фонди тощо), доходи яких акумулюються у кишенях чиновників;
• податкові відносини (податкові пільги тощо);
• продаж сировинних товарів за цінами нижче ринкових;
• об’єднання територій (районування) та децентралізація, оскільки вони впливають на вартість землі;
• видобуток природних ресурсів;
• продаж державних активів, особливо приватизація державних підприємств;
• земельні відносини (організація ринку землі з подальшим її продажем);
• надання монопольного допуску до певного виду комерційної (особливо експортно-імпортної) діяльності;
• контроль над тіньовою економікою і нелегальним бізнесом (здирство, захист від переслідування, знищення конкурентів тощо);
• призначення на відповідальні пости в органах влади;
• ліцензування та реєстрація підприємницької (в тому числі, банківської) діяльності;
• видача дозволів на розміщення цінних паперів і проведення банківських операцій з бюджетними коштами;
• отримання кредитів (у тому числі і державних цільових);
• митне оформлення імпортованих товарів;
• отримання експортних квот;
• будівництво і ремонт за рахунок бюджетних коштів;
• відкриття і припинення кримінального провадження;
• судова система (прогалини у законодавстві дають змогу трактувати ті чи інші рішення «на свій розсуд»);
• контроль за безпекою дорожнього руху;
• контроль за дотриманням правил техніки безпеки, пожежної безпеки, санітарного стану установ та організації;
• контроль за дотриманням умов ліцензування;
• надання житлово-комунальних та інших послуг (житлово-комунальне господарство України);
• нагляд за дотриманням правил полювання та рибальства;
• державна реєстрація, атестація та акредитація недержавних вищих навчальних закладів;
• надходження в спеціалізовані загальноосвітні школи;
• прийом в дошкільні виховні заклади;
• прийом на службу (роботу) на високооплачувані або дозволяють мати значний незаконний дохід посади в державних і місцевих органах (митні органи, органи податкової інспекції, підрозділи МВС).

Корупція проявляється у різноманітних формах, найбільш небезпечною є зрощування злочинних елементів з державними структурами, у результаті чого чиновник, насамперед, працює в цілях особистого збагачення. Також, корупція забезпечує прикриття злочинних дій окремих осіб, які використовують своє офіційне становище, домовленістю з отримання допомоги на постійній основі. Найчастіше таке прикриття відбувається через грошові фонди, що формуються організованими злочинними групами з відрахувань коштів, здобутих злочинним шляхом, спрямованих на підкуп посадових осіб. Такі злочинні групи спеціально прагнуть до залучення у своє коло корисних злочинному співтовариству осіб - окремих корумпованих працівників державних органів та громадських організацій, які забезпечують:

• створення умов, що перешкоджають організації боротьби правоохоронних органів з корупцією;
• компроментації або нейтралізацію діяльності працівників різних контролюючих, правоохоронних органів;
• вжиття заходів щодо звільнення членів злочинної групи від кримінальної відповідальності або пом'якшення покарання;
• консультації з правових питань;
• навчання формам і методам діяльності органів МВС, СБУ і прокуратури у боротьбі з організованою злочинністю;
• забезпечення злочинців різного роду документами прикриття.

Слід зазначити, що корупція пов'язана і з розкраданням, рекетом, контрабандою, незаконним обігом, контрабандою наркотиків і т.д. Корупція є живильним середовищем і каталізатором організованої злочинності. Корупційні правопорушення вчиняються, як правило, учасниками стійких злочинних об'єднань, діяльність яких спрямована на максимальний прибуток зі злочинного бізнесу. Корупція є вкрай негативним соціальним явищем, що має такі характерні ознаки як масштабність злочинної діяльності, стійкість і системність в різних галузях народного господарства.

Корупція має різні види і способи вираження як економічного, правового, так і змішаного характеру. У посадових осіб, які скоюють корупційні правопорушення, безумовно є покровителі, особи, що займають відповідальні державні пости. У зв'язку з цим скоєні кримінальні правопорушення відрізняються ретельністю підготовки, плануванням, розподілом ролей і за характером рішучості дій. Для таких злочинних груп характерний чіткий сценарій поведінки її учасників. Цим особам притаманні такі емоційно - вольові властивості, як егоїзм, заздрість, розбещеність, несамокритичність, а для значної частини - й слабовілля, невміння протистояти «ситуації спокуси»[7].

Корумповані особи, як правило, здійснюють в злочинному співтоваристві ідеологічні, організаційні та управлінські функції розробляють пошук нових форм прибутку злочинної активності, вивчають зміни стратегії і тактики діяльності правоохоронних органів боротьби зі злочинністю, в залежності від зміни соціально-економічних умов, продумують питання, пов'язані з безпекою і управлінням злочинних груп.

Корупція особливо пов'язана з тіньовою економікою, зокрема щодо перерозподілу сфер впливу. Вивчення зарубіжного досвіду показує, що корупція суттєво впливає на політику і економіку, прикладом цього є Колумбія. Практика показує, що фінансовий потенціал тіньової економіки є фундаментом для злочинності, а покровителями або «дахом» є корумповані співробітники державного апарату.

Таким чином, корупція чинить украй негативний вплив на морально-політичний клімат у суспільстві, сприяє виникненню негативного ставлення до проведеним політичним, економічним і соціальним перетворенням. Народ, що розчарувався у владі, втрачає повагу до закону.[8]

Отже, підсумуємо соціальну небезпеку корупції та її наслідки для держави і суспільства деякими законодавчими положеннями зазначеними у:

• Указі Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України"» (від 26 травня 2015 року № 287/2015), а саме : «Актуальними загрозами національній безпеці України є, окрім перелічених, також корупція та неефективна система державного управління, зокрема: поширення корупції, її укорінення в усіх сферах державного управління; слабкість, дисфункціональність, застаріла модель публічних інститутів, депрофесіоналізація та деградація державної служби; здійснення державними органами діяльності в корпоративних та особистих інтересах, що призводить до порушення прав, свобод і законних інтересів громадян та суб'єктів господарської діяльності[9];
• Національній антикорупційній стратегії України на 2011-2015 роки: «Корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя, все глибше укорінюючись у повсякденному житті як основний, швидкий та найбільш дієвий протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних цілей. Масштаби поширення корупції загрожують національній безпеці України. Це потребує негайного вжиття системних та послідовних заходів, які мають комплексний характер…»;[10]
• Антикорупційній стратегії України на 2014-2017 роки: «…корупція є однією з причин, що призвела до масових протестів в Україні наприкінці 2013 року - на початку 2014 року. Згідно з результатами дослідження "Барометра Світової Корупції" (Global Corruption Barometer), проведеного міжнародною організацією Transparency International у 2013 році, 36 відсотків українців були готові вийти на вулицю, протестуючи проти корупції. За результатами проведеного Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) наприкінці 2013 року дослідження громадської думки, корупція вже входила до переліку найбільших проблем населення і викликала особливе занепокоєння у 47 відсотків громадян…»[11].

2. Поняття, рівень, структура, динаміка корупційної злочинності

Поняття корупційної злочинності законодавчо не визначене, але у вітчизняній кримінології така дефініція використовується досить давно, широко досліджуються особливості різних видів цих кримінальних правопорушень. Юридичний склад правопорушення характеризує його структуру, яка включає в себе наступні основні елементи: суб’єкт, об’єкт, об’єктивну сторону і суб’єктивну сторону кримінального правопорушення. Для того, щоб визначити коло суб’єктів корупційних кримінальних правопорушень варто проаналізувати поняття корупції в міжнародному та вітчизняному праві.

У Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН, корупція визначається як «скоєння або не скоєння якої-небудь дії при виконанні обов’язків або пов’язаної з виконанням цих обов’язків з вимаганням або прийняттям подарунків, обіцянок чи стимулів або їх незаконне отримання кожного разу, коли має місце така дія або бездіяльність». У довідковому документі ООН щодо міжнародної боротьби з корупцією остання визначається як «зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях». Це поняття включає в себе хабарництво (винагорода як спокуса особи з позиції боргу), непотизм (заміщення по блату дохідних або вигідних посад родичами або «своїми людьми») і незаконне привласнення публічних коштів для приватного використання.

Робоче визначення міждисциплінарної групи щодо корупції Ради Європи дає більш широке тлумачення корупції. Корупція являє собою хабарництво і будь-яку іншу поведінку осіб, яким доручено виконання обов'язків, покладених на них за статусом державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента чи іншого роду відносин і має на меті одержання будь-яких незаконних вигод для себе та інших.

Категорії «корупційний злочин» і «корупційне правопорушення» застосовуються в Кримінальній Конвенції про відповідальність за корупцію прийнятій 4.10.1998р., підписаній 27.01.1999р. та ратифікованій в Україні 18.10.2006р. основною метою якої є визначення кримінально-правових засобів боротьби з корупцією на рівні національного законодавства.[12] Крім того визначення «корупції» та заходи цивільно-правового захисту осіб, яким заподіяно шкоду в наслідок корупційних дій дається у Цивільній конвенції ООН про боротьбу з корупцією прийнятій 4.10.1998р., підписаній 4.11.1999р. та ратифікованій в Україні 16.03.2005р.[13] Отже, вони є загальновизнаними у міжнародному праві, що дає підставу для виокремлення такого виду злочинності як корупційна.

У вітчизняному законодавстві, поняття корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей[14]. Також, законодавцем[15] визначено корупційне правопорушення як діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою (суб’єктом корупції), за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність. Виходячи із поняття, у кримінологічному аспекті, корупція характеризується низкою ключових ознак, зокрема:

• умисним використанням наданих службових повноважень та пов’язаних з ними можливостей у публічній та приватній сферах діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб;
• спеціальною метою – одержанням неправомірної вигоди, яка виражається у грошових коштах або іншому майні, перевагах, пільгах, послугах, нематеріальних активах, будь-яких інших вигодах нематеріального чи негрошового характеру;
• прийняттям чи прийняття обіцянки/пропозиції отримання неправомірної вигоди для себе або інших осіб;
• обіцянкою/пропозицією чи наданням неправомірної вигоди особі, що уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та є суб’єктом корупції;[16]
• обіцянкою/пропозицією чи наданням неправомірної вигоди на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей;
• суб’єктом, яким є тільки особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, а також особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.[17]

Враховуючи визначення корупції та корупційного правопорушення, до суб’єктів корупційних кримінальних правопорушень слід відносити тих осіб, які наділені статусом, що дозволяє їм впливати на правове становище громадян: Суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу поліції, державної кримінально-виконавчої служби, фіскальної служби, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Національного антикорупційного бюро України;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;

є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;

ж) члени Центральної виборчої комісії;

з) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;

2) особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені вище;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених Законом.[18]

Об’єктивна сторона корупційного кримінального правопорушення - це діяння у формі:1) незаконного використання публічного статусу, поєднане з отриманням вигоди; 2) незаконного надання вигоди особі, що володіє публічним статусом або його близьким. Вищевказані ознаки є обов'язковими для всіх корупційних кримінальних правопорушень. Однак, з урахуванням вітчизняного законодавства слід виділити і факультативні ознаки: 1) передбачене законом суспільне наслідок; 2) причинний зв’язок між діянням і наслідком; 3) інші передбачені диспозицією відповідної кримінально-правової норми об’єктивні ознаки.

Характеризуючи суб’єктивну сторону корупційного кримінального правопорушення, слід зазначити, що воно відбувається завжди навмисне. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони даного кримінального правопорушення є спеціальна мета суб’єкта - це прагнення отримати незаконну вигоду для себе або своїх близьких. Корупційний кримінальне правопорушення вчиняється лише з прямим умислом. При вчиненні корупційного кримінального правопорушення винний повинен усвідомлювати, що він незаконно використовує свій публічний статус або незаконно надає вигоду особі, що володіє публічним статусом, що є суспільно небезпечним, і бажає вчинити вказане діяння.

Підсумовуючи сказане під корупційною злочинністю варто розуміти сукупність кримінальних правопорушень, що полягають у використанні особою, суб’єктом відповідальності за них, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей, метою яких є одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Законодавець виклав свою позицію щодо даних кримінальних правопорушень у ст.45 Кримінального кодексу України, де до корупційних відніс:

І. У випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем:

1. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 ККУ);
2. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 ККУ);
3. Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 ККУ), Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.312 ККУ), Викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (ст.313 ККУ), Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.320 ККУ) ;
4. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст. 357 ККУ);
5. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410 ККУ ).

ІІ. Інші кримінальні правопорушення:

6. Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (ст.210 ККУ);
7. Підкуп працівника підприємства, установи чи організації (ст. 354 ККУ);
8. Зловживання владою або службовим становищем (ст.364 ККУ);
9. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 ККУ);
10. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 ККУ);
11. Декларування недостовірної інформації (ст. 366-1 ККУ);
12. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 ККУ), Незаконне збагачення (ст. 368-2 ККУ), Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 ККУ), Підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4 ККУ), Незаконне збагачення (ст. 368-5 ККУ);
13. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 ККУ), Зловживання впливом (ст. 369-2 ККУ), Протиправний вплив на результати офіційних спортивних змагань (ст. 369-3 ККУ).

В офіційній статистиці, що оприлюднює ДІАЗ МВС України, обліковуються окремі види корупційних кримінальних правопорушень. Аналізуючи кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, зокрема вчинені за статтям 364-370 КК України, які є складовими корупційної злочинності, розкриємо характерні напрями існування сучасної корупційної злочинності. Отже, за роки в Україні (2005-2019рр.) спостерігається тенденція щодо зменшення показників кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, про що свідчать статистичні дані МВС України, зокрема у: 2005 році зареєстровано 17922 кримінальні правопорушення, питома вага 2,3 % від загальної кількості вчинюваних кримінальних правопорушень у державі; 2006р. – 16396 кримінальних правопорушень (3,9 %); 2007р. – 15555 кримінальних правопорушень (3,8 %); 2008р. – 15495 кримінальних правопорушень (4 %); 2009р. - 14159 кримінальних правопорушень (3,3 %); 2010р. - 17980 кримінальних правопорушень (найбільший показник, питома вага 3,6%); 2011р. - 15965 кримінальних правопорушень (3,1%); станом на 20.11.2012р. - 9667 кримінальних правопорушень (зменшення на 40,5%, порівняно з аналогічним періодом 2011 року, питома вага 2,2%); 2013р. – 16586 кримінальних правопорушень (2,9%); 2014р. – 15560 кримінальних правопорушень (2,9 %); 2016р. – 14820 кримінальних правопорушень (2,5%); 2017р. – 19234 кримінальних правопорушень (3,7%); 2018р. – 14966 кримінальних правопорушень (3,1%); 2019р. – 11506 кримінальних правопорушень (2,6%).[19]

Аналіз кількісних показників зареєстрованих кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, свідчить про їх відносно невисокий рівень в структурі злочинності (не більше 4%). Якщо розглядати кількість вчинених кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, за територіальним розподілом, то можна простежити наступну закономірність. На протязі 2005 - 2019 років найвищий рівень зазначених кримінальних правопорушень утримується у областях – Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Київська та Одеська (близько 7% від загальної кількості кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності); середній рівень – АР Крим, Вінницька, Закарпатська, Запорізька, Сумська, Харківська, Черкаська; низький рівень – Волинська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька (менше 3% від загальної кількості кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності).

За домінуванням у структурі злочинності у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, виокремлюються три найбільш характерні блоки корупційних кримінальних правопорушень[20]:

• перший (питома вага 10,8%) - включає склади кримінальних правопорушень, передбачені ст. 364, 3641 КК України, зокрема: перевищення влади або службових повноважень (ст. 364 КК України) та зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3641 КК України);
• другий (питома вага 14,3%) - включає склади кримінальних правопорушень, передбачені ст. 368-370 КК України, зокрема: прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст.368 КК України), незаконне збагачення (ст.3682 КК України), підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3683 КК України), підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 3684 КК України), пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК України), зловживання впливом (Стаття 3692 КК України), провокація підкупу (ст. 370 КК України);
• третій (питома вага 9%) - включає склади кримінальних правопорушень, передбачені ст. 365, 3652 КК України, зокрема: перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК України) та зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 3652 КК України).

Співвідношення виявлених кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності свідчить про переважне застосування норм, що передбачають відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ст. 364 КК України) та зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3641 КК України), які становлять найбільшу частку (див.мал.1) [21].

Мал. 1. Прогноз кримінальних правопорушень передбачених ст.364 КК України (перевищення влади або службових повноважень).

Найвищий рівень зазначених кримінальних правопорушень утримується у областях - Дніпропетровська, Луганська, Донецька, АР Крим; середній рівень – Вінницька, Київська, Львівська, Сумська та Тернопільська області; низький рівень – Волинська, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька.

Наступними у колі службових кримінальних правопорушень, що відносяться до корупційних, є неправомірна вигода, незаконне збагачення, підкуп, зловживання впливом, провокація підкупу (ст. ст. 368-370 КК України), географія яких майже не відрізняється від кримінальних правопорушень, що розглядалися вище, але тенденції дещо інші, хоча також до поступового зростання про що свідчить здійснений нами прогноз (див.мал.2)[22].

Мал. 2. Прогноз неправомірної вигоди, незаконного збагачення, підкупу, зловживання впливом, провокації підкупу ст. 368-370 КК України.

Основним видом службових кримінальних правопорушень з ознаками корупційних діянь є кримінальні правопорушення, склад яких передбачено ст. 368 КК України, тобто, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, адже ці кримінальні правопорушення мають найбільшу частку з цієї групи у структурі злочинності у службовій сфері, яка становить 9,8%. Деякі спеціалісти вважають, що з усієї кількості реєструється не більше 2% фактів зазначених кримінальних правопорушень, що становить 0,3-0,5% від загальної кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень.[23] У статистиці, яку надає МВС України зазначається лише загальна кількість фактів прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою по Україні, що не дає змогу оцінити реальний стан з виявлення фактів хабарництва у розрізі областей. Переважна більшість викритих фактів прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою стосувалася посадових осіб нижньої ланки (керівників структурних підрозділів підприємств, голів чи секретарів сільських рад, спеціалістів установ районного рівня, оперативних уповноважених, слідчих, інспекторів тощо).

Співвідношення кримінального правопорушення і покарання за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою також не дає позитивних вражень. Наприклад, із 1376 кримінальних справ про хабарництво (ст. 368 КК України) направлених до суду у 2017 р. притягнуто до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі 54 особи, тобто лише кожного 25.[24] Лише до кожного четвертого посадовця, засудженого за хабарництво, суд застосовує передбачену законом додаткову міру покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.

У характеристиці хабарників відзначаються наступні тенденції (період 2009-2019 рр.), це:

1) зменшення кількості жінок (з 41% до 20%);

2) підвищення освітнього рівня хабарників;

3) зменшення кількості хабарників, які раніше вчиняли кримінальні правопорушення(з 3,2% до 1,1%);

4) незначні коливання у віці хабарників (зменшення хабарників у віці 25-29 років та відповідно їх збільшення у віці 30 років і старше, де особливо відмічається вік 55-60 років).

Закриває коло кримінальних правопорушень, що розглядаються нами, перевищення влади або службових повноважень, які протягом останніх двох років (2018, 2019 років), займають третю позицію у структурі даної злочинності. Географія розглядуваних кримінальних правопорушень майже однакова з вище розкритими видами службових кримінальних правопорушень, а тенденції дещо інші, зокрема зареєстровані кримінальні правопорушення даного виду й надалі будуть поступово зменшуватись, про що свідчить здійснений нами прогноз (див.мал.3) [25].

Мал. 3. Прогноз кримінальних правопорушень, передбачених ст. 365 - 3652 КК України (зловживання владою або службовими повноваженнями та зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги).

При винесенні вироку за ст. 365 - 3652 КК України вказуються такі ознаки диспозиції зазначених статей, як корисливий мотив чи інші особисті інтереси, але у матеріалах справ не розкриваються діяння, які засвідчували б корупційні мотиви винних осіб. А це, у свою чергу не сприяє правдивому висвітленню у статистичній звітності корупційної злочинності в Україні.

Особливістю сучасного стану кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, залишається низький відсоток виявлення вчинення даного виду кримінальних правопорушень групою осіб, а також організованими групами, хоч кількість їх виявлення саме з корумпованими зв’язками збільшується. Адже корумповані зв’язки стають у нагоді при вирішенні питань безпеки існування організованих злочинних груп, розширення масштабів злочинної діяльності, впливу на державні органи під час прийняття рішень у важливих для організованої злочинності питаннях. На підставі викладеного можна зробити висновок, що спостерігається постійне і стабільне зрощення організованих злочинних груп з корумпованими службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Наведений кримінологічний аналіз лише частини корупційних кримінальних правопорушень свідчить про латентність та поширеність корупційної злочинності, а також неефективність діяльності правоохоронних органів у виявленні, розкритті, розслідуванні даної категорії кримінальних правопорушень. Залежно від її рівня, структури та динаміки необхідно планувати та втілювати системну профілактику даного виду злочинності, яка в сучасних умовах набуває особливого значення.

3. Причини та умови корупційної злочинності

З’ясування причин та умов, які детермінують корупційну злочинність, є необхідною умовою ефективної профілактики цих кримінальних правопорушень, а також дозволяє зрозуміти обумовленість такого антисоціального явища, як корупція і, відповідно, визначати її поширеність та характер. Розгляд даного питання є важливим ще й з огляду на те, що корупція є явищем, яке саморозвивається і самодетермінується в межах загальної системи - суспільства в цілому, а також детермінує цілу низку інших негативних соціальних явищ.

Корупційну злочинність, як і інші види злочинності, обумовлює ціла система причин та умов. У цьому зв’язку виникає закономірне і важливе в науковому та практичному плані питання про їх характер та роль. Тому причинами та умовами корупційної злочинності визнають явища, процеси, інші чинники, які здійснюють будь-який детермінуючий вплив на корупційну злочинність, які спричинюють її конкретні прояви.

Конфлікт на Донбасі став причиною погіршення криміногенної ситуації в країні, адже події на сході держави цілком природно позначилися на формуванні криміногенної обстановки в державі - як у зоні проведення АТО, так і за її межами[26]. Живильним джерелом причин та умов корупції в Україні є такі дії, що покликані дестабілізувати соціально-політичну та криміногенну ситуацію в державі, поширити невдоволення діями владних структур, сформувати у громадян почуття нездатності правоохоронних органів забезпечити надійний захист їх конституційних прав і свобод. Але війна – це виправдання, а не причина, аби не викорінити систему корупції в Україні. І найперше треба говорити про реформування найбільш корумпованих галузей економіки, наприклад енергетичну. Не розібравшись із корупцією, українцям буде важко виграти війну, тому реформувати неефективну й непрозору систему треба, адже без цього не повернути довіру громадян, які є опорою для успішної боротьби із корупцією, зокрема громадський контроль та незалежні медіа. Прозорість на усіх рівнях, наразі, питання національної безпеки, що залишить без живильного підґрунтя причини та умови корупції, а, як наслідок – зменшення рівня корупції у державі.

Причини та умови корупційної злочинності можна поділити на політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські і соціально-психологічні криміногенні фактори.

До політичних факторів корупційної злочинності можна віднести, зокрема: політична нестабільність, яка, зокрема, проявляється у нестабільності існуючих політичних інститутів; розгалуженість політичної системи та наявність великої кількості політичних партій і, відповідно, слабкість місцевого самоврядування; дисбаланс функцій та повноважень гілок влади, який породжує викривлення суспільних відносин у функціонуванні владних структур, що не може не позначитися негативно на виконанні владними інститутами своїх функцій, а зрештою - і на результатах їх діяльності. Така ситуація, крім всього іншого, створює сприятливі умови для зловживання владою, прийняття не правових і незаконних рішень; нерішучість і непослідовність у проведенні суспільних перетворень, безсистемне і нерішуче впровадження демократичних засад у різні сфери суспільного життя; відсутність ефективного парламентського та громадського контролю за діяльністю вищих посадових осіб виконавчої гілки влади, у тому числі керівників правоохоронних структур; відсутність належної політичної волі щодо системної профілактики корупції та, зокрема, корупційній злочинності, яка проявляється, приміром, у безсистемному підході до створення законодавчої бази, допущенні недоліків у формуванні та реалізації антикорупційної політики; недостатня визначеність, непослідовність і неналежна наукову обґрунтованість здійснюваної антикорупційної політики.

Економічними чинниками, які можуть виступати загальними причинами і умовами корупції та причинами й умовами корупційної злочинності є, зокрема: нестабільна економічна ситуація в державі та нерозвиненість малого і середнього бізнесу; відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств та підприємців, особливо щодо сплати податків, відрахувань до бюджету, одержання державної підтримки, кредитів тощо; відсутність прозорості процесів роздержавлення власності, вирішення різних економічних та господарських питань, оцінки прибутків, обсягу податків, одержання пільг тощо, що створює умови їх вирішення за додаткову «винагороду» для службовця; зниження рівня життя громадян, яке супроводжується безробіттям, невиплатою зарплатні, позбавленням соціальних пільг, утворює соціальну основу детермінації кримінальних правопорушень, пов’язаних із задоволенням природних життєвих потреб населення; наявність суперечностей, коли на фоні збільшення кількості заможних і багатих людей, зростання їхніх прибутків багато державних службовців, наділених повноваженнями у забезпеченні умов для прибуткової діяльності, не мають навіть помірного достатку.

Серед соціальних передумов існування корупційної злочинності необхідно виокремити відсутність дієвої системи соціального, насамперед громадського, контролю, у тому числі за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, політичних та громадських діячів, що робить таку діяльність непрозорою.

Чинниками організаційно-управлінського характеру, які можуть мати форму загальних причин і умов корупції та безпосередніх причин і умов вчинення корупційних кримінальних правопорушень, зокрема, є: відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо процедури здійснення службових повноважень, прийняття рішень, видачі офіційних документів; наявність у службових осіб надто широких розпорядчо-дозвільних повноважень для прийняття рішень на свій розсуд; поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад службовців не на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство за колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань; відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям, періодичної ротації, однорівневого переміщення всіх категорій службовців органів виконавчої влади; недодержання умов і формальне ставлення до проведення конкурсу на заміщення посад та атестації; надмірна концентрація функцій управління і повноважень вищими органами державної влади; дублювання споріднених функцій органами державної влади, неузгодженість дій різних владних структур, непослідовність і суперечливість їх рішень, а також дублювання повноважень державних службовців; низька виконавча дисципліна, відсутність належної відповідальності за доручену ділянку роботи та результати діяльності; низька якість, необґрунтованість багатьох управлінських рішень; у багатьох випадках необґрунтоване збільшення чисельності апарату органів державної влади та органів місцевого самоврядування; низький престиж державної служби; послаблений контроль за виконанням державними службовцями законів, інших нормативно-правових актів та рішень керівництва; відсутність реального впливу неурядових організацій на стан справ у сфері боротьби з корупцією в державі; непрозорий характер кадрової політики, особливо щодо зайняття вищих державних посад; недостатня робота з громадськістю; відсутність упорядкованої системи правоохоронних органів, що організовують та здійснюють у повному обсязі виявлення, профілактику та розкриття корупційних кримінальних правопорушень.

Правовими чинниками, які можуть виступати як загальні причини і умови корупції та безпосередні причини і умови корупційної злочинності є: недоліки нормативно-правової бази, яка не приведена до вимог Конституції України і зберігає зверхність чиновництва над населенням, надмірну закритість, не сприяє створенню чіткої системи контролю за діяльністю службовців, надійного адміністративно-правового захисту особи від свавілля державних органів та службових осіб; відсутність на нормативному рівні цілісної системи засобів запобіжного впливу на причини та умови, що сприяють корупції та корупційним діянням; правова неврегульованість здійснення системного контролю за діяльністю службових осіб публічної сфери, їх доходами та витратами; прогалини та нечіткість законодавства, що передбачає відповідальність за корупційні правопорушення та регламентує діяльність державних органів, які ведуть боротьбу з корупцією; неправильне, передусім в силу вибіркового підходу, застосування правових норм, що, в свою чергу: стимулює розвиток службової злочинності; призводить до того, що виявляються переважно прояви «дрібної» корупції; породжує «легальну» великомасштабну корупцію, яка «прикривається» неправомірними за суттю, але відповідними за формою офіційними рішеннями; обумовлює корупцію у правоохоронних та судових органах.

Морально-психологічні фактори значного розповсюдження корупційної злочинності в Україні пов'язані з такими основними моментами: втратою моральними засадами свого колишнього статусу і значення у функціонуванні суспільства і регулюванні суспільних відносин, іншими словами поширюється деморалізація суспільства, девальвація моральних цінностей; соціально-економічною і політичною нестабільністю суспільства, яка породжує у громадян, у тому числі осіб, уповноважених на виконання функцій держави, серед значної частини чиновництва дух невизначеності і непевності у завтрашньому дні; послабленням імунітету суспільства до корупції та антикорупційної мотивації суспільства, що обумовлюються: по-перше - перетворенням корупційних відносин з соціальної аномалії на соціальну норму (правило поведінки); по-друге - сприйняттям громадськістю корупції як невід'ємного елемента суспільних відносин; по-третє - зневірою значної частини населення в серйозність намірів політичного керівництва щодо протидії корупції та в можливість відчутних позитивних зрушень у цій сері; по-четверте - атмосферою правового нігілізму і безкарності за порушення закону; невизнанням значною частиною населення корупції соціальним злом, нерозумінням її суспільної небезпеки для суспільства, держави чи окремої особи; слабкістю інститутів громадянського суспільства; засоби масової інформації, залежні часто від власників та органів державної влади, здебільшого уникають об’єктивного висвітлення проблем пов’язаних з корупцією. Неурядові організації переважно ослаблені, залежні від осіб, які надають їм фінансову підтримку; корінними змінами світогляду, ідеологічних орієнтацій громадян нашої держави, які стосуються, у тому числі, і сфери публічної влади, функціонування її інститутів, професійною та моральною деформацією частини керівників і посадових осіб, що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до корупційних діянь, порушень службової етики; з поширенням корисливої спрямованості у діяльності службовців публічної сфери, їх готовності до порушення закону та норм моралі, а також зорієнтованістю значної частини населення на протиправне вирішення життєвих питань; наявністю та сильним впливом психологічних стереотипів стосовно переваги державних засобів та підпорядкованості їм громадських форм у регулюванні суспільних відносин.[27]

Доречно буде зазначити, що майже кожний п’ятий громадянин України основною причиною корупції вважає моральний занепад суспільства, який породжує апатію, песимізм, падіння довіри до влади та інші негативні емоції.

Соціологічні дослідження свідчать, що значна частина громадян України не оцінює корупцію негативно і вважає для себе за можливе за допомогою корумпованих відносин (давання хабарів, використання службових можливостей родичів, друзів, знайомих, які перебувають на державній службі тощо) вирішувати особисті питання. За деякими опитуваннями, приблизно 75% жителів України переконані, що для позитивного вирішення питань у державних органах потрібно обов’язково давати хабарі.

Викладене свідчить про невисоку морально-психологічну готовність населення до рішучої протидії як корупції взагалі, так і корупційній злочинності, зокрема, тобто за такої морально-психологічної ситуації суспільство не тільки змирилося з існуючою ситуацією, пристосувавши до неї правила поведінки, а визнає корупційні відносини припустимими з точки зору моралі й ефективними - з позиції досягнення результату.

Згадуючи соціальне середовище, що оточує особу, слід зазначити: по-перше, наявність у ньому осіб з високим рівнем матеріального добробуту, досягнутого за рахунок корупційної та іншої кримінальної діяльності; по-друге, матеріально забезпечений рівень життя особи і різке зниження цієї забезпеченості надалі; і останнє це наявність дорогих звичок, інтересів тощо.

Перераховані вище фактори не є сталими і вичерпними, вони лише є частиною основних детермінант, які обумовлюють існування корупційної злочинності в Україні. Але і вони свідчать про те, що даний вид кримінальних правопорушень є породженням не однієї чи кількох, а цілої системи різних за характером, силою детермінуючого впливу та сфер прояву соціальних передумов.

4. Нормативно-правове забезпечення запобігання та протидії корупції в Україні

Зовсім недавно ухвалення та впровадження антикорупційної політики стало обов’язковим для переважної більшості країн світу. Тому у багатьох з них все ще немає належним чином скоординованих та в усіх аспектах задовільних антикорупційних стратегій. Причинами цього є недостатня обізнаність у сфері корупційних проблем, незрозуміла самовпевненість, заперечення або й терпимість до корупції, відсутність емпіричних даних і наукових досліджень тощо.

У нашій країні, незважаючи на те, що питання корупції досліджувало багато вітчизняних вчених у різних галузях права, до цього часу не вибудовано антикорупційної політики. І лише зараз завдяки консолідації виконавчої і законодавчої влади вибудовується системна державна антикорупційна політика.

Засади антикорупційної політики держави містяться у Конституції України та ратифікованій нею Конвенції Організацій Об’єднаних Націй проти корупції (ратифікована 18.10.2006 (із заявами)), Цивільної Конвенції про боротьбу з корупцією (прийнята Радою Європи 04.11.1999 року), Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (прийнята Радою Європи 27.01.1999 № ETS173 і ратифікована Україною), Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 15.05.2003 № ETS 191 (ратифікований Законом України від 18.10.2006 № 253-V); приєднання до Стамбульського плану дій антикорупційної мережі ОЕСР (Організації економічного співробітництва й розвитку); інші закони України та міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України.[28]

Коротко охарактеризуємо деякі положення основних зазначених нормативно-правових актів:

• Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства, а також встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку. Ці незаперечні норми не можуть порушуватись, а отже й корупція як негативно-соціальне явище не має права на існування у суспільстві;
• Конвенції Організацій Об’єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003 року, що ратифікована Україною 18.10.2006 року (далі Кнвенція),[29] та набрала чинності для нашої держави 01.01.2010 року – основними цілями якої є: сприяння вжиттю й посиленню заходів, спрямованих на більш ефективне й дієве запобігання корупції та боротьбу з нею; заохочення, сприяння та підтримка міжнародного співробітництва й технічної допомоги в запобіганні корупції та в боротьбі з нею, зокрема в поверненні активів; заохочення чесності, відповідальності й належного управління громадськими справами й державним майном. Ратифікувавши Концепцію держава, взяла на себе цілу низку зобов’язань, зокрема й розробити й здійснювати або проводити ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності, та створити орган або органи, які здійснюють запобігання корупції за допомогою таких засобів, як: проведення державної політики, про яку йшлося вище, і, у належних випадках, здійснення нагляду та координації реалізації такої політики; розширення та поширення знань з питань запобігання корупції;[30]
• Цивільна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією від 4.11.1999 року, що ратифікована Україною 16.03.2005 року, та набула чинності для нашої держави 01.01.2006 року[31]- метою якої є правовий захист осіб, яким заподіяно шкоду внаслідок корупційних дій, з метою надання таким особам можливості захищати свої права та інтереси, включаючи можливість отримання компенсації за заподіяну шкоду. Конвенція передбачає заходи, які необхідно вжити на національному рівні (визначення корупції, компенсацію за заподіяння шкоди внаслідок корупційних дій, відповідальність сторін та держави, контрибутивна вина, позовна давність, дійсність угод, захист працівників, рахунки та аудит, збирання доказів, тимчасові заходи), міжнародне співробітництво та контроль за виконанням (контроль покладено на Групу держав проти корупції (ГРЕКО)), прикінцеві положення.[32]
• Кримінальна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 року, що ратифікована Україною 18.10.2006 року (далі Кримінальна Конвенція),[33] та набрала чинності для нашої держави 01.01.2010 року – метою якої є досягнення єднання між її членами, активізації співробітництва у здійсненні спільної кримінальної політики, спрямованої на захист суспільства від корупції, включаючи ухвалення відповідних нормативно-правових актів і вжиття превентивних заходів. У Кримінальній Конвенції наголошується, що корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства. Враховуючи спрямованість на ефективну боротьбу із корупцією Кримінальна Концепція вимагає розширення, активізацію та поліпшення міжнародного співробітництва у кримінальних справах. Також, враховуючи основні позитивні події на міжнародному рівні розуміння та співробітництво у справі боротьби із корупцією, включаючи заходи Організації Об'єднаних Націй, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітньої організації торгівлі, Організації американських держав, ОЕСР і Європейського союзу, беручи до уваги Програму дій проти корупції[34], відзначаючи важливість участі держав, які не є членами Ради Європи, у діяльності Ради, спрямованій проти корупції, а також їх внесок у реалізації Програми дій проти корупції, відзначаючи також Резолюцію № 1[35], Кримінальна Конвенція, що схвалена, передбачає скоординоване визнання (визначення) кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, посилення співробітництва у галузі переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні таких кримінальних правопорушень, а також ефективний механізм для подальших дій, відкритий для держав-членів і держав, які не є членами Ради Європи, на рівних засадах.
• Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 15.05.2003 № ETS 191,[36] що ратифікований Україною 18.10.2006 року,[37] та набрав чинності для нашої держави 01.01.2010 року – метою якого є доповнення Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією у контексті запобігання і боротьби з корупцією та ширшого застосування Програми дій проти корупції 1996 року, а саме: а) визначаться терміни: «арбітр», «арбітражна угода», «присяжний засідатель»; б) заходи, які необхідно вжити на національному рівні; дача або одержання хабара арбірам, хабарництво іноземних арбітрів, національних та іноземних присяжних засідателів; в) контроль за виконанням Протоколу, який покладається на Група держав проти корупції (ГРЕКО),[38]та прикінцеві положення.
• Стамбульський план дій по боротьбі з корупцією антикорупційної мережі ОЕСР – метою якого є скоординований правильний план дій щодо зниження рівня корупції на території країн-членів та подальше запобігання і протидія корупції. В Україні національним координатором з питань реалізації Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією Антикорупційної мережі для Східної Європи та Центральної Азії Організації економічного співробітництва та розвитку призначено заступника Міністра юстиції[39], основним завданням якого є організація роботи, пов'язаної із забезпеченням реалізації цього плану дій. На виконання основного завдання Координатор: вживає заходів до координації роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаної з реалізацією Стамбульського плану дій, та отримує в установленому порядку від них відповідну інформацію; проводить моніторинг реалізації Стамбульського плану дій; організовує наради з питань забезпечення реалізації Стамбульського плану дій в Україні та підготовку звітів для подання до Координаційної групи Стамбульського плану дій; забезпечує взаємодію з Координаційною групою Стамбульського плану дій та бере участь у її засіданнях; налагоджує співробітництво з національними органами країн - членів Стамбульського плану дій, що здійснюють координацію робіт, пов'язаних з реалізацією Стамбульського плану дій.
• Антикорупційні закони України: 1) «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», який відповідно до ст. 5 та 6 Конвенції ООН проти корупції окреслює основні напрями та заходи скоординованої державної антикорупційної політики щодо запобігання та протидії корупції;[40]2) «Про запобігання корупції»[41], який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень; 3) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів», яким внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення[42], Господарського кодексу України[43], Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»[44] Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»[45] щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів[46]; 4) «Про Національне антикорупційне бюро України»[47], що визначає правові основи організації та діяльності Національного антикорупційного бюро України як державного правоохоронного органу, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці; 5) «Про Вищий антикорупційний суд»,[48] який визначає засади організації та діяльності Вищого антикорупційного суду, спеціальні вимоги до суддів цього суду та гарантії їх діяльності; 6) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією»,[49] яким вносяться зміни до кодексів України: про адміністративні правопорушення та кримінальний; 7) «Про очищення влади»,[50] який визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
• Інші закони України, що мають відношення до сфери запобігання та протидії корупції, зокрема: 1) Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»[51], який визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю; 2) Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»[52], який спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати кримінальні правопорушення, пов’язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями. 3) Закон України «Про державну службу»[53], який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях; 4) Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»[54], який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування; 5) закони України: Про вибори народних депутатів України,[55] Про місцеві державні адміністрації,[56] Про службу в органах місцевого самоврядування,[57] та багато інших законів України (Про Національну поліцію, Про прокуратуру, Про службу безпеки України, Про судоустрій та статус суддів, Про адвокатуру та адвокатську діяльність, Про оперативно-розшукову діяльність, тощо), адже корупція у нашій країні існує у всіх сферах суспільних відносин.
• Укази Президента України, які в тому числі відмінили низку попередніх, зокрема: «Про Національну раду з питань антикорупційної політики»,[58] яким створюється консультативно-дорадчий орган при Президентові України, основними завданнями якого є: підготовка та подання Президентові України пропозицій щодо визначення, актуалізації та вдосконалення антикорупційної стратегії; здійснення системного аналізу стану запобігання і протидії корупції в Україні, ефективності реалізації антикорупційної стратегії, заходів, що вживаються для запобігання і протидії корупції; підготовка та надання Президентові України узгоджених пропозицій щодо поліпшення координації та взаємодії між суб'єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання і протидії корупції; оцінка стану та сприяння реалізації рекомендацій Групи держав проти корупції (GRECO), Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР), інших провідних міжнародних організацій щодо запобігання і протидії корупції, підвищення ефективності міжнародного співробітництва України у цій сфері; сприяння науково-методичному забезпеченню з питань запобігання і протидії корупції.
• Чинні постанови Кабінету міністрів України, які у тому числі відмінили деякі вище розглянуті, зокрема: «Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки»[59], метою якої є створення ефективної загальнодержавної системи запобігання та протидії корупції на основі нових засад формування та реалізації антикорупційної політики; «Про затвердження Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики»,[60] де Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики є посадовою особою, на яку покладається виконання завдань щодо формування та забезпечення реалізації державної антикорупційної політики в органах виконавчої влади; «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики»;[61] «Питання запобігання та виявлення корупції», якою затверджено Типове положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції;[62] «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування»;[63] інші.
• Постанови Пленуму Верховного суду України, зокрема: «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією»;[64] «Про практику розгляду судами кримінальних справ про кримінальні правопорушення, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями»;[65] «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»;[66] «Про судову практику в справах про хабарництво»[67].
• Кодекси України, зокрема: про Адміністративні правопорушення, Кримінальний, Кримінальний процесуальний, Митний, Податковий, Кримінально-виконавчий, Цивільний, Господарський тощо.
• Відомчі накази Мінюсту, Нацдержслужби (Головдержслужб), Мінфіну, МВС, СБУ, МОЗ, прокуратури, митної, податкової, прикордонної служб щодо запобігання та протидії корупції в Україні.

Стратегічною метою антикорупційної політики є протидія корупції на рівні державної влади та місцевого самоврядування шляхом підвищення прозорості в їх діяльності, додержання прав і свобод людини і громадянина, створення умов для розвитку економіки, забезпечення європейських соціальних стандартів і добробуту населення. Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації антикорупційної політики, яка передбачає поступове зниження рівня корупції в державі та налагодження дієвого механізму із запобігання та протидії корупції в Україні. Виходячи з цього, мають визначатись стратегічні та тактичні цілі протидії корупції, ставитись завдання перед конкретними органами державної влади, обиратись засоби протидії корупції.

Ефективна боротьба проти корупції в Україні, крім наявності відповідної політичної волі, вимагає належного законодавчого забезпечення (комплекс нормативно-правових приписів, що регулюють механізми запобігання корупції, а також відповідальність за вчинення корупційних порушень), формування дієвої системи державних органів, забезпечення належного координування формування та реалізації антикорупційної політики, превентивні заходи запобігання корупції, а також її подолання. Побудова такої інституційної системи повинна відповідати міжнародним стандартам (зокрема, конвенціям Організації об’єднаних націй та Ради Європи проти корупції, а також рекомендаціям ГРЕКО та Стамбульського плану дій антикорупційної мережі ОЕСР (організації економічного співробітництва й розвитку)) і передовій світовій практиці, а також враховувати особливості української юридичної системи.

Отже, підсумовуючи викладене у цьому підрозділі констатуємо, що керівництвом країни поступово вибудовується Антикорупційна політика України – це відмічалося й у результатах моніторингу GRECO, зокрема, крім вищевикладеного, відмічає створення спеціалізованих судів для розгляду касацій (відповідає за формою практиці ЄС), створення Вищої кваліфікаційної комісії суддів (здійснює процедуру першого призначення судді і відповідає за фахову відповідність суддів їхній посаді відповідно до європейських стандартів), набрання чинності антикорупційними законами та іншими законами України («Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до публічної інформації», «Про державні закупівлі», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму»). Але для її ефективності потрібно: постійно моніторити та удосконалювати чинне законодавство, зокрема усувати недоречності і прогалин; прийняти кодекси поведінки публічних службовців; врегулювати, прийняттям відповідного закону, питання конфлікту інтересів чиновників, пов’язаних спільними родинними або діловими інтересами з бізнесом закон; забезпечити державний фінансовий контроль публічної служби.

Проте лише законодавчого забезпечення не достатньо для ефективної антикорупційної політики в Україні, оскільки потрібна ціла низка й інших надзвичайно важливих антикорупційних заходів, які потрібно здійснити, наприклад, організаційних, політичних, юридичних та ін.

5. Заходи запобігання корупції та корупційній злочинності

Запобігання корупції - це стратегічний напрям антикорупційної політики будь-якої держави. Основним засобом запобігання корупційної злочинності є її профілактика. Отже, спираючись на базові положення теорії профілактики злочинності, профілактику корупції можна визначити як особливий вид соціального управління, напрям антикорупційної діяльності, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії чинників (детермінант) корупції, цілеспрямованому впливі, за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів, на систему суспільних відносин, що складаються у сфері реалізації публічної влади, що має за мету стимулювання осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб'єктів до правомірної поведінки у сфері публічної влади, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини та припинення таких відносин.

Основним завданням профілактики корупції є створення такої системи соціальних зв’язків за якої істотно (до мінімуму) зменшується імовірність виникнення ситуацій корумпування службовців. Іншими словами, йдеться про створення сприятливих умов для чесного і законного виконання службовцями своїх службових обов'язків і несприятливих умов для зловживання ними (службовцями) своїми службовими повноваженнями. В результаті виконання такого завдання створюється система, яка, з одною боку, передбачає дієві стимули до правомірної поведінки, з іншого - істотно обмежує для осіб, уповноважених на виконання функцій держави, можливість зловживати владними повноваженнями в корисливих та інших особистих чи корпоративних інтересах. Вона робить корумповану поведінку соціально невигідною.

Заходи боротьби з корупцією складаються, як відомо, з її профілактики, а також розкриття і розслідування корупційних кримінальних правопорушень. Заходи профілактики корупції поділяються на загальносоціальні та спеціальні, які можуть бути не тільки правовими. Загальносоціальні - це відповідне коректування здійснення економічних реформ, посилення соціальної спрямованості реформ; перехід до реальних й реалізованих бюджетів; вдосконалення податкового законодавства; забезпечення чіткої правової регламентації діяльності органів державної влади, законності та гласності такої діяльності, державного і громадського контролю за нею, підвищення морального, матеріального і культурного рівня населення; залучення інститутів громадянського суспільства до боротьби з корупцією, велику увагу приділяючи вихованню правовому та громадянської свідомості, отриманню навичок антикорупційного поведінки (тут особлива роль відводиться засобам масової інформації, які повинні пропагувати антикорупційну політику).

Спеціальні - це такі заходи, які безпосередньо націлені на боротьбу з корупцією. До них, зокрема, відносяться заходи з добору кадрів державних службовців, припинення фактів корупції, запобігання встановлення корумпованих зв’язків організованими злочинними формуваннями зі співробітниками правоохоронних та інших державних органів, підготовка та прийняття низки антикорупційних законодавчих актів; проведення експертизи чинного законодавства для виявлення невизначеностей, що можуть сприяти зростанню корупції серед державних службовців; впровадження комплексу заходів фінансового контролю за державними службовцями; вдосконалення інституту державної служби (роблячи акцент на збільшення грошового утримання державних службовців, кадрової політики, формування моральної обстановки і підвищення престижу державної служби); створення державного органу (Агентства по боротьбі з корупцією), наділеного реальними повноваженнями; реформування та зміцнення правоохоронної системи; розмежування дисциплінарно, адміністративно і кримінально караних корупційних правопорушень.

Загальні правові заходи - це заходи щодо вдосконалення правової регламентації суспільних відносин в умовах формування ринкової економіки, спрямовані на максимальну деталізацію врегулювання суспільних відносин законом і виключення при його застосуванні можливості свавілля державних службовців. З цієї точки зору бажано переглянути все законодавство, що регулює зазначені відносини.

Варто сказати, що досі існує чимало недоліків правового регулювання, які створюють живильне середовище для найбільш небезпечних видів корупційних кримінальних правопорушень. Серед них можна відзначити:

• продовження дії дозвільного принципу реєстрації підприємницьких структур замість повідомного;
• неузгодженість правових регуляторів в економічній сфері;
• прогалини у правовому регулюванні бюджетних витрат;
• відсутність ефективної узгодженої системи контролю за діяльністю посадових осіб державних органів, підприємств, установ і організацій.

Звертає на себе увагу недостатньо чітка регламентація приватизації житлового фонду та торгівлі нерухомістю. У зв’язку з цим, зокрема, для профілактики корупції необхідно: прийняття пакету нових актів житлового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам і містило норми, які передбачають максимальну легалізацію ринку житла; обов'язкове ліцензування даного виду діяльності і контроль за ліцензуванням у сфері торгівлі нерухомістю; здійснення контролю за нотаріальною діяльністю; створення інформаційних систем з обслуговування ринку житла на державному і місцевому рівнях; вжиття заходів щодо активізації взаємодії органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, органів нотаріату, Державної реєстраційної служби.

Сьогодні найбільш поширеним способом витоку капіталів за кордон є розрахунки у валюті з іноземними партнерами за фіктивні поставки товарів, надання послуг і виконання робіт, а також вивіз за рубіж іноземної валюти шляхом використання кредитних карток. Хоча законодавством і передбачені заходи контролю за здійсненням валютних операцій, але вони носять розрізнений, неузгоджений характер, не впливаючи в цілому на законність валютних операцій як всередині країни, так і у зовнішньоекономічній діяльності, що є живильним джерелом корупції. У зв’язку з цим необхідно законодавчо закріпити вимоги контролювати кожну аналогічну угоду, звертаючи головну увагу на обґрунтованість і законність платежів в іноземній валюті, перекривши численні прогалини валютного законодавства. Дана вимога передбачає розширення повноважень відповідних органів Державної фіскальної служби, Державної митної служби і Національного банку України. Запропоновані заходи щодо удосконалення законодавства спрямовані на скорочення кількості фактів довільного застосування законодавства державними службовцями і відповідно на профілактику корупції. Крім того правовідносини, що склались у сфері фінансової діяльності, характеризуються нерівністю сторін, де одним із суб'єктів завжди є держава або безпосередньо, або опосередковано через свої уповноважені органи. Це неминуче породжує таку ситуацію, в якій чиновник, наділений широкими повноваженнями, має недосяжні права на відміну від іншої сторони. Зокрема, саме від чиновника залежить отримання ліцензії на право відкриття кредитних організацій, страхових компаній, аудиторських фірм тощо, що неминуче породжує появу корупційних зв'язків. З метою усунення даної ситуації представляється необхідним передбачити у законодавстві про банківську систему, про валютний і аудиторський контроль, про організацію страхової діяльності та в інших законах такі повноваження посадових осіб, які не носили б оцінного характеру, а зводилися б лише до технічних функцій (перевірити наявність документів, правильність їх заповнення та відповідність вимогам закону тощо). Подібний порядок значно зменшить вплив посадової особи на винесення рішення, а, значить, і можливість корупції. Також суттєво важливо і актуально є створення чітких правових механізмів реалізації права громадян на оперативний судовий захист від чиновницького свавілля.

Іншими загальносоціальними заходами профілактики корупції є підвищення морального, матеріального та культурного рівня населення і визначення відповідних критеріїв і тестів на допуск громадян до служби у державному апараті.

Спеціальні правові заходи запобігання корупції - це передбачені законом або іншими нормативними актами, по-перше, заходи контролю за майновим становищем і не пов’язаних з державною службою діяльністю державних службовців і, по-друге, заходи відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

На профілактику корупції спрямовані, зрозуміло, і кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за корупційні кримінальні правопорушення. Особливої уваги заслуговує законодавча заборона комерціалізації правоохоронних органів. Не викликає сумніву, що у всіх випадках сумісництва співробітників комерційні структури цікавить не тільки статус працівника поліції, що здійснює охоронні функцій, але й володіння кожним з них службовою інформацією за основним місцем служби і можливість її отримання в своїх комерційних інтересах. Подібна ситуація створює умови для прямого підкупу значної частини співробітників національної поліції, причому не у формі хабара, а за допомогою встановлення високих ставок оплати як би за фактично відпрацьований час. При всій своїй очевидності такі дії не дозволяють довести наявність зловживань і фактично виводять останніх зі сфери правового контролю.

Заборона комерційної діяльності правоохоронних органів обґрунтовується, зокрема, оцінками експертів. Так, на думку оперативних працівників митних органів, необхідна термінова розробка та прийняття норми, яка забороняє митним органам всяку комерційну діяльність, у тому числі і реалізацію конфіскованих товарів, затриманих на кордоні. Поряд із закріпленням у законі матеріальних норм необхідно чітко регламентувати також процедуру і форми їх реалізації.

До інших спеціальних заходів протидії корупції слід віднести персональний підбір громадян на державну службу з урахуванням їх моральних якостей, поглядів, інтересів, зв'язків; підвищення рівня матеріальної забезпеченості та соціальної захищеності і т.д. Необхідність зазначеного підбору кадрів вбачається, зокрема, з ситуацією, що склалося у правоохоронних органах, зокрема органах внутрішніх справ. Величезна плинність кадрів, не підкріплена системою заходів, що забезпечують комплексну перевірку кандидатів для роботи у поліції, призвела до різкого ускладнення криміногенної обстановки.

Вищевказаний перелік заходів боротьби з корупцією не має вичерпного характеру. Очевидно, що обмеження корупції має проводитися комплексно, всебічно, і оскільки антикорупційна політика зустріне опір на різних рівнях владної ієрархії, потрібно постійно переглядати заходи боротьби з корупцією, щоб виявити неефективні заходи і змінити їх дієвими. На жаль, в боротьбі з цим негативним явищем поки більше невдач, ніж успіхів. Але не можна заспокоювати себе тим, що корупція є як би «вічною категорією», що вона народилася разом з державою і може загинути тільки разом з нею », оскільки стримувати її у певних рамках можливо. Прикладом тому слугує позитивний досвід зарубіжних країн. Восьмий Конгрес ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 1990) у своїй резолюції «Корупція в сфері державного управління» зазначив, що проблеми корупції у державній адміністрації носять загальний характер і їх згубний вплив відчувається у всьому світі. Аналіз боротьби з корупцією в окремих країнах показує на величезний розрив між декларованими принципами рівності всіх громадян перед законом і реальною практикою притягнення до кримінальної відповідальності. Корупція - типовий вид «білокомірцевої» злочинності. Отже, вона високолатентна, часто відрізняється витонченістю і заподіянням великого збитку. Але найголовніше, корупція - це потужний каталізатор організованої злочинності, що дозволяє їй швидко і стрімко розвиватися. Існуючи у симбіозі, ці два явища являють собою досить серйозну небезпеку для держави та суспільства, особливо в умовах розвитку демократії. Все це визначає необхідність якнайшвидшого законодавчого врегулювання боротьби з корупцією, прийняття відповідних законів та положень. Однак реальні зрушення в боротьбі з цим явищем є, але вони не вичерпні. Тому, на нашу думку у боротьбі та вдосконаленні профілактики корупції необхідно:

• розвивати різні форми цивільно-правового контролю за соціально-економічними процесами, зокрема економічний, фінансовий, бюджетний, валютний, експортний, податковий, прикордонний, міграційний, екологічний, торговий, прокурорський, судовий, митний.
• впливати на корупційну злочинність шляхом створення умов «прозорого» прийняття всіх суспільно значущих рішень державними посадовими особами, зокрема їх порушення повинно розглядатися як корупційне діяння, а санкції за це повинні бути не менше санкцій за інші види корупції, щоб порушення відкритості було абсолютно невигідним;
• переглянути практику представництва державних інтересів в акціонерних товариствах з часткою держави у капіталі, яка нерідко являє собою узаконену корупцію. Звичайно, присутність представників держави в акціонерних товариствах необхідно, однак воно повинно здійснюватися на безоплатній основі і розглядатися як одна з функціональних обов'язків того чи іншого чиновника;
• щоб корупція не зводилася тільки до простого хабарництва, адже аналіз показав, що корупційна практика різноманітна - це: лобізм, фаворитизм, протекціонізм, непотизм, внески на політичні цілі, внески на проведення виборів, надання конфіденційної інформації, традиції переходу державних чиновників на посади почесних президентів корпорацій і приватних фірм, інвестування комерційних структур за рахунок бюджету, переклад державного майна в акціонерні товариства, навчання дітей за кордоном за рахунок спонсорів та інші витончені технології. Все це небезпечні і завуальовані форми корупції й вони повинні знайти відповідне відображення в кримінальному, адміністративному та іншому законодавстві;
• щоб фінансовий контроль над доходами і майном посадових осіб і членів їх сімей, який існує в усіх цивілізованих країнах світу та відображений у Міжнародному кодексі поведінки державних посадових осіб (ст. 8), отримав нормативне закріплення й у нашій державі.
• прискорити комплексне застосування прийнятих чинних антикорупційних законів, а не вибіркове;
• внести до Кримінального кодексу України зміни, що стосуються обмеження застосування інститутів призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, умовно-дострокового звільнення від покарання до посадових осіб, які вчинили корупційні кримінальні правопорушення;
• створити орган, наділений повноваженнями здійснювати заходи щодо боротьби з корупцією у вищих органах державної влади і управління, замість існуючих у даний час з незрозумілими функціями, повноваженнями і правовим становищем. Варто створити незалежний державний орган, наділений повноваженнями розкриття і розслідування фактів корупції та організованої злочинної діяльності;
• включитись нашій державі до транснаціональних механізмів взаємодії у боротьби з корупцією. Обсяг міжнародного хабарництва оцінюється експертами ООН в 30 млрд. доларів на рік. І це тільки по деяким великим міжнародним угодам;
• послідовне вдосконалення законодавства з метою скасування спеціального кримінально-процесуального статусу депутатів, суддів та прокурорів. Необхідно встановити загальну підслідність кримінальних проваджень щодо службових кримінальних правопорушень, обмеживши її принципами неприпустимості розслідування службового кримінального правопорушення органом, що знаходяться у підпорядкуванні підозрюваного. Нарешті, необхідно здійснити комплексну кримінологічну експертизу чинного та проектного законодавства на предмет виявлення невизначеностей, що можуть сприяти зростанню корупції серед державних службовців;
• налагодити співпрацю державних контролюючих органів з громадськими організаціями та окремими громадянами, оскільки соціально-правовий контроль над корупційною діяльністю не може бути здійснений у повному обсязі без неї. Тому необхідно розробити способи і засоби, що сприяють поданню об'єктивної інформації про корупцію чиновників. Опора на громадянське суспільство в боротьбі зі злочинністю в цілому і корупцією зокрема є важливим напрямком діяльності правоохоронних органів у демократичних країнах. У ст. 22 Конвенції «Про кримінальну відповідальність за корупцію» Ради Європи говориться про захист осіб, які співпрацюють з правосуддям, і свідків, де пропонується забезпечення ефективного й належного захисту тих, хто повідомляє про корупційні кримінальні правопорушення, співпрацює з органами, що здійснюють розслідування і розгляд;
• використовувати активно засоби масової інформації, оскільки вони займають особливе місце в антикорупційній діяльності, адже викривають корупціонерів у державних і міжнародних ЗМІ.

Окрім запропонованих вище заходів даний напрям профілактики можна реалізувати як комплекс соціально-економічних, політичних, правових, ідеологічних, виховних, технічних та інших заходів. Відповідно, у будь-якій сфері людської діяльності, яка стосується відносин чиновників з громадянами, потрібно застосовувати запобіжні заходи, тобто створювати умови, які зменшуватимуть або нейтралізуватимуть вплив криміногенних чинників на поширення корупції.

Профілактичні заходи політичного характеру зводяться до програмованності та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема:

• утвердженні у громадській свідомості розуміння, що корупційна злочинність підриває авторитет і силу держави, етичні основи суспільства;
• послідовності і активізації проведення антикорупційної політики в державі;
• створення незалежних державних структур для профілактики корупційних кримінальних правопорушень.

В економічній сфері заходи з профілактики корупційних кримінальних правопорушень включають:

• визначення чітких критеріїв державного фінансування економіки і відповідальності за нецільове використання бюджетних коштів;
• встановлення реальних механізмів обмеження легалізації «брудних» коштів;
• розроблення системи заходів щодо зменшення сфери і обсягу тіньової економіки, для чого, зокрема, створення умов для природної конкуренції та законної приватизації;
• встановлення обов’язкового декларування майна і доходів фізичних осіб і запровадження ефективної системи контролю за доходами та видатками державних службовців та інших осіб через систему оподаткування.

У соціальній сфері профілактика корупційних кримінальних правопорушень передбачає:

• доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально-значущих потреб відповідно до їх соціального статусу;
• запровадження дієвих механізмів задоволення окремих потреб державних службовців через довгострокове, в тому числі й поточне кредитування, реорганізацію діючої системи соціального страхування.

Профілактика корупційних кримінальних правопорушень заходами правового характеру означає:

• запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;
• здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства;
• зменшення різниці між мінімумом та максимумом покарання (стягнення) у певно визначених санкціях.

У сфері державного управління з метою профілактики корупційних кримінальних правопорушень необхідно:

• запровадити систему підбору та розстановки кадрів, яка базувалася б на конкурсній основі, на точних і спеціальних правилах (на основі тестування і професійних іспитів) і забезпечувала б прийняття на службу найбільш підготовлених кандидатів;
• удосконалити систему спеціальних обмежень, встановлених для державних службовців, з метою уникнення конфлікту інтересів;
• чітко регламентувати процедури прийняття управлінських рішень, тощо.

Попри всю важливість заходів профілактики через об’єктивні та суб’єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Тому особливо гострою залишається проблема оптимізації шляхів профілактики, виявлення та розслідування конкретних фактів корупційних кримінальних правопорушень і притягнення винних службових осіб до передбаченої законом відповідальності. Виявлення даного виду кримінальних правопорушень через специфіку їх проявів становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільне небезпечною.

У зв’язку з цим є нагальна потреба в підвищенні ефективності діяльності органів державного управління, зокрема органів поліції по виявленню конкретних фактів злочинної поведінки; проведення спеціальних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення кримінальних правопорушень; забезпечення цих заходів відповідними матеріально-технічними, криміналістичними, науково-методичними засобами. Правову основу такої діяльності складають вимоги нормативно-правових актів прийнятих на забезпечення наступальності протидії корупційній злочинності.[68]

Високі показники корупційної злочинності, багато в чому зумовлені не відсутністю нових законів, спрямованих на її протидію, а розгубленістю суспільства, в цілому, і особливо, співробітників національної поліції перед новими формами в яких проявляються корупційні кримінальні правопорушення. А також непідготовленістю деяких практичних керівників й рядових працівників оперативних підрозділів національної поліції виконувати професійні обов’язки з профілактики, виявлення та розслідування корупційних кримінальних правопорушень, які проявляються у все більш стійких та організованих формах.

Не забезпечується на відповідному професійному рівні взаємодія і координація оперативних підрозділів між собою та з іншими підрозділами системи МВС, а тому втрачається наступальність в контролі над корупційною злочинністю (в розумінні документування), не прогнозуються, а тому не встановлюються і не усуваються причини і умови її існування.

Основними формами організації взаємодії підрозділів національної поліції виступають організаційно-управлінські та організаційно-тактичні. Вони призначені забезпечувати узгоджену діяльність взаємодіючих суб’єктів:

• аналіз оперативної обстановки на обслугованій території і спільне планування заходів, що вимагають погоджених дій служб і підрозділів для досягнення єдиної цілі;
• організація спільного проведення оперативно-розшукових та інших заходів по профілактиці, виявленню та розкриттю корупційних кримінальних правопорушень, по виявленню та усуненню причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень;
• спільна підготовка нарад, навчань, занять, семінарів, інструктажів з питань удосконалення протидії корупційній злочинності і особливо з їх організованими, груповими формами прояву;
• забезпечення своєчасного інформування про конкретні факти підготовки і вчиненню кримінальних правопорушень, а також про осіб, які представляють оперативний інтерес для національної поліції.

Вказані форми повинні в першу чергу реалізовуватись через аналітичні відділи, штаби в оперативних підрозділах і контролюватись, узгоджуватись і узагальнюватись в обласних управління та в головних управліннях національної поліції.

Для організації цієї роботи також повинні бути залучені можливості спеціалізованих облікових підрозділів, через їх інформаційно-облікові аналітичні системи, а також експертно-криміналістичні і технічні підрозділи, через систему навчання щодо впровадження в практику нових науково-технічних засобів і методів виявлення та розкриття корупційних кримінальних правопорушень.

Виходячи з того, що спеціально - кримінологічна профілактика включає в себе сукупність заходів спеціально направлених і цілеспрямованих на боротьбу зі злочинністю, які здійснюються органами, підприємствами, організаціями, установами, які мають функції, закріплені у нормативно-правових актах, пов’язані з цією боротьбою. Найбільш пріоритетними заходами щодо спеціально-кримінологічної профілактики корупційної злочинності, що здійснюють підрозділи національної поліції є:

• проведення оперативно-розшукових заходів з викриття та розкриття протиправного отримання пільг, що частково або повністю звільняють від сплати певних видів податків чи інших обов’язкових платежів до бюджетів за окремі види підприємницької діяльності;
• здійснення заходів спрямованих на виявлення порушень законності отримання ліцензій на право займатися окремими видами діяльності: виробнича, торгово-посередницька, надання послуг, заняття народною медициною, реалізація окремих видів товарів тощо, а також, що сприяють у створенні спільних підприємств з іноземними інвестиціями, що надає право на пільги при оподаткуванні;
• вжиття дієвих заходів щодо виявлення неправомірного втручання у розслідування кримінальних справ, порушених проти суб’єктів підприємницької діяльності за ухилення від сплати податків (інформацію можуть надати працівники слідчих органів, які ведуть розслідування таких справ, або працівники державної податкової адміністрації, які проводили нарахування розмірів заборгованості платежів);
• проведення оперативно-розшукових заходів з виявлення та розкриття фактів незаконного надання дозволу на встановлення об’єктів малих архітектурних форм: кіосків, павільйонів, наметів, майданчиків, стоянок і т.п.;
• здійснення заходів спрямованих на виявлення та розкриття корупційних кримінальних правопорушень пов’язаних з незаконним втручанням у процеси приватизації при аукціонуванні та продажу підприємств, об’єктів комунальної власності, які порушують нормативи купівлі пільгової частки акцій, зосередження контрольного пакету в руках однієї або кількох осіб; сприянням у виборі неконкурентних способів приватизації в інтересах окремих осіб та сприянням незаконному списанню товарно-матеріальних цінностей та майна на державних підприємствах, що підлягають приватизації, встановлюють занижену вартість майна чи об’єктів, що приватизуються;
• здійснення заходів спрямованих на виявлення порушень законності отримання пільг або інших переваг у здійсненні експортно-імпортних операцій при переміщенні товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, підакцизних товарів через митний кордон держави;
• проведення оперативно-розшукові заходів з викриття та розкриття протиправного отримання кредитів, субсидій, субвенцій та дотацій з метою одержання за це службовими особами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.;
• здійснення заходів спрямованих на виявлення порушень законності при отриманні пільгових санаторно-курортних путівок, зловживанні службовим становищем при переміщенні до лікувального закладу окремих осіб для безоплатного стаціонарного лікування, при виділенні, розподілі й реалізації медикаментів, що надійшли як гуманітарна допомога, виявленні службових осіб місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які впливають на роботу лікувально-кваліфікаційної комісії або окремих її членів при вирішенні питання про надання певної групи інвалідності зацікавленим особам;
• здійснення комплексу заходів щодо виявлення фактів незаконної передачі у власність землі;
• перевірка осіб, обвинувачених по кримінальних справах за фактами хабарництва, зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень та інших корупційних кримінальних правопорушень, що вчиняються службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які звільнені від покарання, з метою викриття фактів продовження ними злочинної діяльності;
• спільне з працівниками управління державного департаменту України з питань виконання покарань забезпечення оперативного відпрацювання осіб засуджених, до позбавлення волі за вчинення корупційних кримінальних правопорушень з метою отримання оперативної інформації;
• здійснення комплексу заходів щодо встановлення місцезнаходження та затримання злочинців, які переховуються від слідства та суду по кримінальних справах за фактами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у великих чи особливо великих розмірах вчинених службовими особами місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування;
• забезпечення контролю за повнотою та якістю документування кримінальних правопорушень, що вчиняються службовими особами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та своєчасне подання органам прокуратури матеріалів перевірок для прийняття рішень згідно з чинним законодавством.

Основними напрямами комплексу заходів індивідуальної профілактики корупційних кримінальних правопорушень, що проводять працівники національної поліції є:

• виявлення та документування корумпованих зв’язків державний службовців, та прирівняних до них посадових осіб органів місцевого самоврядування;
• виявлення, документування фактів протизаконного лобіювання державними службовцями інтересів фінансово-промислових груп та втягнення їх у злочинні корумповані схеми організованих груп та злочинних організацій;
• оперативне відслідковування участі державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування у всіх процесах, пов’язаних з: поповненням та розподіленням коштів державного бюджету, відшкодуванням ПДВ за експортно-імпортними операціями, приватизацією підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави, навмисним доведенням до банкрутства підприємств з державною часткою майна, розподілом, продажем та орендою земельних ділянок, особливо природно-заповідного, оздоровчого та рекреаційного призначення, тощо.

Систематичне та ефективне здійснення вищезазначених заходів дозволяє вирішувати наступні завдання:

• встановлювати осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які виявляють схильність до вчинення корупційних кримінальних правопорушень, своєчасно проводити з ними профілактичну роботу;
• виявляти факти вчинення корупційних кримінальних правопорушень і вживати передбачені законом заходи щодо винних осіб;
• за результатами узагальнення досвіду здійснення заходів індивідуальної профілактики розробляти та вносити пропозиції щодо усунення правових норм, організаційних та матеріально-технічних умов, які сприяють вчиненню корупційних кримінальних правопорушень, вдосконалення антикорупційного законодавства.

Висновок

Корупція стала реальною загрозою для національної безпеки та конституційного устрою України. Це – основна загроза українській нації, зокрема політичним, економічним, правовим, моральним, культурним засадам її розвитку.

Поняття державної антикорупційної політики не визначено у законі України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», що є суттєвим недоліком. Тому, враховуючи власний досвід у досліджені феномена корупції у державі та напрацювання інших науковців, зробимо спробу такого визначення. Отже, антикорупційна політика – це постійно здійснювана, систематична, цілеспрямована діяльність держави у тісній співпраці із інститутами громадянського суспільства, яка полягає у розробці, удосконаленні та реалізації стратегічних засад і тактичних заходів, спрямованих на усунення або блокування причин та умов корупції, удосконалення юридичної відповідальності за корупційні правопорушення та формування антикорупційної культури.

Антикорупційна політика України включає в себе такі напрями:

1. Стратегія протидії корупції.
2. Законодавство.
3. Громадська участь.
4. Антикорупційна діяльність органів влади.
5. Антикорупційна діяльність структур громадянського суспільства.

У кримінологічному аспекті корупція характеризується низкою ключових ознак:

1) умисне використання наданих службових повноважень та пов’язаних з ними можливостей у публічній та приватній сферах діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб;

2) спеціальна мета – одержання неправомірної вигоди;

3) прийняття пропозицій отримання неправомірної вигоди для себе або інших осіб;

4) пропозиція чи надання неправомірної вигоди особам зазначеним у п. 1, 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»;

5) прийняття пропозиції або надання неправомірної вигоди фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей;

6) її суб’єктом може бути тільки особа, уповноважена на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування чи прирівняних до них осіб або наділена владою чи посадовими повноваженнями, особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах, а також фізичні особи – підприємці, фізичні та юридичні особи.

Антикорупційне законодавство - закони та інші нормативно-правові акти, якими встановлюються спеціальні законодавчі положення щодо запобігання та протидії корупції, визначаються ознаки корупційних правопорушень тавідповідальність за їх вчинення, регулюється діяльність державних органів чи їх спеціальних підрозділів, до компетенції яких входить запобігання та протидія корупції, координація такої діяльності чи контроль та нагляд за нею.

Сутність антикорупційного законодавства полягає у тому, щоб: 1) обмежити, нейтралізувати чи усунути фактори корупції, запобігти конфлікту інтересів (особистих і службових), нормативно визначити рамки правової і етичної поведінки особи, уповноваженої на виконання функцій держави, зробити вчинення корупційних правопорушень справою невигідною і ризикованою, а врешті-решт досягти того, щоб така особа чесно і сумлінно виконувала свої службові обов’язки; 2) чітко визначити ознаки корупційних правопорушень, передбачені адекватні заходи відповідальності та їх вчинення, належним чином врегулювати діяльність органів державної влади та їх окремих підрозділів, які безпосередньо протидіють корупції.

Аналіз динаміки протидії корупційним проявам за 2003-2010 рр. свідчить про те, що правоохоронними органами України, у середньому, щорічно до суду направляється 5, 5 тис. адміністративних протоколів про корупційні діяння. З них по 4,8 тис. адміністративних протоколів судами приймається рішення про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу, що становить 87% від загальної кількості направлених до суду адміністративних протоколів.

Збитки, заподіяні корупційними діяннями у 2009 році складають 2 668 716 гривень, це у 2,2 рази більше ніж у 2008 році. Добровільне відшкодування збитків, заподіяних корупційними діяннями складає у 2009 році – 31,6 % від загальної суми збитків та 48% відповідно у 2008 році.

Корупцію, як і інші негативні соціальні явища, обумовлює ціла система факторів. У цьому зв'язку виникає закономірне і важливе в науковому та практичному плані питання про характер та роль тих чи інших чинників корупції. Тому факторами корупції визнають явища, процеси, інші чинники, які здійснюють будь-який детермінуючий вплив на корупцію, обумовлюючи корупцію як явище та породжуючи їїконкретні прояви.

За сферами поширення та змістом фактори корупції можна поділити на: 1) соціально-економічні; 2) політичні; 3) організаційно-управлінські; 4) правові; 5) морально-психологічні та інші.

Аналіз чинного законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення дає змогу говорити про те, що створена відповідна законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає ряд заходів кримінального, адміністративного, цивільно-правового та дисциплінарного характеру, які дозволять притягнути до юридичної відповідальності суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

Запобігання корупції - це стратегічний напрям антикорупційної політики будь-якої держави. Будучи складовою такої діяльності, запобігання корупції водночас є також складовою протидії злочинності. Отже, воно базується на тих загальних засадах запобігання злочинності, які вироблені теорією та практикою протидії злочинності.

Спираючись на базові положення теорії запобігання злочинності, запобігання корупції можна визначити як особливий вид соціального управління, напрям антикорупційної діяльності, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії чинників (детермінант) корупції, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, що складаються у сфері реалізації публічної влади, що має за мету стимулювання осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб'єктів до правомірної поведінки у сфері публічної влади, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини та припинення таких відносин.

Література

ЗАКОНИ УКРАЇНИ:

1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів ( від 14.10.2014 № 1701-VII).
3. Про Національне антикорупційне бюро України ( 14.10.2014 № 1698-VII).
4. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки (від 14.10.2014 № 1699-VII).
5. Про запобігання корупції ( від 14.10.2014 року № 1700-VII).
6. Про Вищий антикорупційний суд (від 07.06.2018 року № 2447-VIII).
7. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (від 14.10.2014 № 1702-VII).
8. Про оперативно-розшукову діяльність (1992 року, № 22).
9. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю (1993 року № 35).
10. Про основи національної безпеки України ( від 21.06.2018 року № 2469-VIII).
11. Про очищення влади (від 16.09.2014 № 1682-VII).
12. Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції ( від 18.10.2006 № 251-V).
13. Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією ( від 18.10.2006 № 252-V).
14. Про ратифікацію Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією (від 16.03. 2005 року № 2476-IV).

ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ:

1. Про затвердження Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики ( від 04.12.2013 № 949).
2. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про запобігання корупції” ( від 14.05.2015 № 301).
3. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики ( від 17.07.2014 № 295).
4. Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки ( від 29.04.2015 № 265 ).

РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ:

1. Про схвалення Концепції реалізації Державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року ( від 30.11.2011 року № 1209-р).
2. Про національного координатора з питань реалізації Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією ( від 09.06.2011 № 553-р.).

УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ:

1. Про Національну раду з питань антикорупційної політики (від 14.10.2014 № 808/2014).
2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України" (від 26 травня 2015 року № 287/2015).
3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2018 року «Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз національній безпеці у сфері міграційної політики» (від 17 березня 2018 року №72/2018).

IНШІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВИ:

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією” (від 25 травня 1998 р. № 13).
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про хабарництво" (від 26 квітня 2002 року №5).
3. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень (від 26.12.2003 № 15»).
4. Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 15.-5.2003 року №ETS 191 ратифікований Законом N 253-V (253-16 ) від 18.10.2006, ВВР, 2006, N 50, ст.498).

СПЕЦІАЛЬНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА:

1. Tanzi V. Corruption around the world. // IMF Staff Papers. — 1998. — Vol. 45, No. 4. — P. 559.- ttp://www.imf.org/external/pubs/ft/staffp/1998/12-98/pdf/tanzi.pdf
2. Брифінг Президента України П.О. Порошенка //Українська Правда, 17 липня 2015 року // - http://www.pravda.com.ua/news/2015/07/17/7074824/
3. Галкін О. Антикорупційне законодавство потребує кардинальних змін // Прокуратура. Людина. Держава. – Київ. - 2005. – №8 (50). - С.10-12.
4. Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія корупції на публічній службі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування: монографія / автор. кол.: В.В. Василевич, Т.Е. Василевська, В.Ф. Нестерович, Е.В. Расюк, А.В. Савченко, В.Л. Федоренко (кер.) та ін.; за ред.проф. Ю.В. Ковбасюка і проф. В.Л. Федоренка. – К.: Видавництво Ліра-К, НАДУ, 2016. – 524 с.
5. Йосипович Д. Функціональне управління у сфері боротьби та протидії корупції // Право України.-2004.-№8.-С.79.
6. Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії // С. В. Дрьомов, Ю. Г. Кальниш, Д. Б. Клименко, Г. О. Усатий, Л. М. Усаченко. За редакцією Ю. Г. Кальниша.// — К. : ДП "НВЦ «Пріоритети», 2010. — 88 с.
7. Корупційна злочинність в Україні: сучасний стан, детермінанти та запобігання: навч. посіб. / автор.кол.: В.В. Василевич, О.М. Джужа, А.О. Джужа, О.Г. Колб, О.І. Колб, Н.В. Кулакова, Ю.О. Левченко, А.В. Микитчик, С.І. Мінченко, С.А. Мозоль, Т.В. Миронюк, Г.С. Поліщук, Е.В. Расюк, А.В. Савченко; за ред. проф. О.М. Джужи та доц. Е.В.Расюка. – Київ: ФОП Масляков, 2018. – 340 с.
8. Костенко О.М. Корупція як проблема політичної кримінології // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України.-К., 2003.-Вип.14.-С.386.
9. Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції : зб. тез доп. V Міжнар. наук. практ. конф., (31 берез. 2017 р., м. Харків, Україна) / МВС України, Харків.нац. унт. внутр. справ; Кримінол. асоц. України. – Харків: ХНУВС, 2017. – 228 с.
10. Кримінологія: підручник [Текст] / О.М. Джужа, В.В. Василевич, В.В. Чернєй, С.С. Чернявський та ін.; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.В. Чернєя; за наук. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Джужі. – Київ: ФОП Маслаков, 2020. – 612 с.
11. Мейтус В.Ю. Коррупция. Экономический и информационный анализ.- К.: Нора-принт, 2003.-258 с.
12. Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії): [монографія]./ М.І. Мельник . – К. : Юридична думка. – 2004. – С. 154.
13. Мірошник Ю.П. Корупція як складова організованої злочинності // Науковий вісник КНУВС/ Науково-теоретичний журнал. – 2007. - №6.
14. Моделювання оцінки операційного ризику комерційного банку [Текс]: монографія/ [О.С. Дмитрова, К.Г. Гончарова, О.В. Меренкова та ін.]; за заг. ред. С.О. Дмитрова. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – 264 с.
15. Національний Конвент України щодо ЄС. Рекомендації робочих груп / Укр. незалеж. центр політ. дослідж. / за заг. ред. В. Лупація, Ю. Тищенко. - К. : Агентство «Україна», 2013. - 92 с.
16. Проект Закону України "Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2018-2020 роки"- https: // nazk.gov.ua/proekt-zakonu-ukrayiny-pro-zasady-derzhavnoyi-antykorupciynoyi-polityky-v-ukrayini-antykorupciyna.
17. Расюк Е.В. Сучасна антикорупційна політика України// Підприємництво, господарство і право. – 2012. - № 7. – С. 31 – 34.
18. Расюк Е. В. Проблеми прогнозування корупційної злочинності в Україні // Корупційна злочинність у міжнародному вимірі: форми, методи та засоби протидії [Текст] : матеріали Міжнар. круглого столу (Київ, 9–10 листоп. 2017 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. – Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2017. – С. 207 – 2012.
19. Расюк Е.В. Проблеми дотримання принципу верховенства права в українському суспільстві та їх вплив на рівень корупції. // Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції : зб. тез доп. V Міжнар. наук. практ. конф., (31 берез. 2017 р., м. Харків, Україна) / МВС України, Харків.нац. унт. внутр. справ; Кримінол. асоц. України. – Харків: ХНУВС, 2017.
20. Расюк Е.В. Деякі аспекти кримінологічної характеристики злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг України. // Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення [Текст] : матеріали міжвуз. наук.-практ. круг. столу (Київ, 21 квіт. 2018 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. – Деревач : Нац. акад. внутр. справ, 2018. – С.135 – 138.
21. Сухоребрий І.І. Корупційні злочини та легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. // Науковий вісник КНУВС/ Науково-теоретичний журнал. – 2008. - №6.
22. Хавронюк М.. Кримінальна відповідальність за хабарництво: європейський досвід // Право України. - 2005. - №6. - С.117-118.
23. Чубенко І.В. Генезис поняття корупції // Бюлетень міністерства юстиції України. -2009. - №1. - С.113-118.