<текст>

Навчальні матеріали

ТЕМА 6. Прогнозування та планування заходів боротьби зі злочинністю

  •    Вступ
  • 1. Поняття, завдання, види і методи кримінологічного прогнозування
  • 2. Значення кримінологічного прогнозування
  • 3. Поняття, завдання, види і методи кримінологічного планування
  • 4. Використання кримінологічних прогнозів у плануванні боротьби зі злочинністю
  • 5. Індивідуальне кримінологічне прогнозування
  •    Висновок
  •    Література

    • Вступ

    Кримінологічне прогнозування - поки одне з найменш розроблених напрямів у кримінології. Тим часом це вкрай складна проблема, яка потребує системно-структурного підходу, розгляду тенденцій злочинності в контексті змін суспільства та її самої.

    У кінцевому підсумку саме функція передбачення найбільш тісно пов'язана з практикою, потреби якої у вирішальній мірі визначають саме існування і розвиток кримінології, як, втім, і інших наук.

    Прогнозування передбачає не висловлювання про майбутнє, а систематичне дослідження перспектив розвитку того чи іншого явища або процесів з допомогою засобів сучасної науки. Прогноз виступає як модель майбутнього, побудованого на матеріалах минулого і сьогодення, як якийсь зразок, який в залежності від соціальних потреб слід за допомогою людської діяльності або наблизити, або запобігти.

    Ступінь ймовірності прогнозу злочинності в значній мірі залежить від числа різного роду факторів, що використовуються при прогнозуванні. Як справедливо вказують Г.А. Аванесов та С.Є. Віцин, «... потрібно враховувати і вивчати не тільки дані про злочинність, але й дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних явищ, так чи інакше впливають на злочинність: соціально-політичних явищ, організаційно-правових, економічних, демографічних і т.д .».

    Масштабність проблем боротьби зі злочинністю, динамізм обстановки, розмаїття процесів і явищ, пов'язаних з відтворенням злочинності та її проявами в соціальному житті, зумовлюють актуальність комплексного прогнозування кримінальних правопорушень.


    1. Поняття, завдання, види і методи кримінологічного прогнозування

    Аналіз суті кримінологічного прогнозування почнемо з розгляду загальнотеоретичних проблем науки прогностики і передусім з визначення термінології.

    Прогнозування – це процес отримання наукового знання про майбутнє, що ґрунтується на встановлених закономірностях в результаті аналізу минулого і сьогодення.

    Прогноз – це наслідок наукового прогнозування, висновок про можливе настання з певним коефіцієнтом вірогідності явищ, процесів, подій, обумовлених тенденціями і закономірностями розвитку прогнозованого об’єкта від минулого до теперішнього, і від теперішнього до майбутнього.

    Розглянемо основні функції прогнозування в системі управління соціальними процесами:

    Загальним завданням прогнозування завжди є пізнання моделі майбутнього.

    З цього виходить, що поняття кримінологічного прогнозування обов’язково має включати в себе передусім два аспекти: юридичний і соціальний.

    За загальним визнанням учених, юридичне прогнозування — це вид соціального передбачення. Його місце в системі соціальної прогностики визначається місцем юридичних наук у системі наук суспільних, а точніше – тією роллю і призначенням, які мають такі інститути, як держава і право, управління, демократія, законність тощо.

    Кримінологія, як галузь знань, входить до системи юридичних наук. Звідси – кримінологічне прогнозування являє собою галузь юридичного прогнозування.

    У той же час кримінологія вивчає злочинність як складне соціально-правове явище. Юридична сторона явища, тобто всі правові характеристики злочинності, розглядаються з позицій кримінального права. Тому кримінологічне прогнозування не може бути вільним від юридичної сфери, оскільки злочинність, як зазначалося вище, є соціально-правовим явищем.

    Кримінологічне прогнозування не самоціль. Воно дозволяє не лише передбачити майбутнє явищ і процесів, але й перетворюється у керівництво до дії. По суті, кримінологічне прогнозування лише ланцюжок у складному, багатоетапному процесі протидії злочинності.

    Провівши прогностичне дослідження, суб’єкт прогнозування має можливість у разі, якщо результати прогнозу ситуації його не задовольняють, свідомо втрутитися в цей процес, щоб змінити параметри, які його не влаштовують. По суті, процес виявлення вузлів докладання зусиль та формування переліку конкретних заходів і називається плануванням.

    Прогнозування злочинності — це передбачення ймовірних змін тенденцій і закономірностей злочинності в майбутньому.

    Розроблені кримінологією прогнози про майбутній стан зло­чинності в тому чи іншому регіоні або у країні загалом є під­ґрунтям для планування заходів, спрямованих на попередження кримінальних правопорушень.

    Прогнозування взагалі — це процес наукового пізнання май­бутнього за допомогою вивчення тенденцій розвитку будь-якого явища, а прогноз є підсумковим судженням, висновком про­гнозування.

    Відповідно кримінологічне прогнозування (за А. Зелінським) — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину, а кримінологічний прогноз — це висновок, який отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру і динаміку злочинності, а також про небезпеку вчинення злочину конкретною особою.

    Кримінологічне прогнозування - це процес наукового передбачення змін тенденцій і закономірностей злочинності, категорій і груп кримінальних правопорушень, особи злочинця, причин злочинності, діяльності щодо профілактики злочинності в майбутньому, а також перспектив розвитку науки кримінології.

    Це визначення подане в широкому розумінні, оскільки містить у собі увесь обсяг змісту кримінологічного прогнозування. У вузькому розумінні кримінологічне прогнозування — це процес передбачення змін тенденцій і закономірностей злочинності у майбутньому.

    Деякі вчені поняття "прогнозування злочинності" і "кримі­нологічне прогнозування" вважають тотожними, а інші, навпа­ки, підкреслюють їх відмінність. Останні аргументують свою думку тим, що поняття "кримінологічне прогнозування" шир­ше, оскільки охоплює прогнозування не лише злочинності, а й інших антисуспільних явищ, а також тенденцій і закономір­ностей розвитку правоохоронних органів, каральної практики, системи органів, що беруть участь у попередженні кримінальних правопорушень, тощо.

    Проте умовно вважатимемо ці поняття тотожними.

    Отже, основна мета прогнозування злочинності полягає у визначенні найзагальніших показників, що характеризують розвиток (зміну) злочинності в майбутньому, виявленні її пози­тивних і негативних тенденцій, а також у пошуку на цій осно­ві способів зміни або стабілізації цих тенденцій у необхідному для суспільства і держави напрямі.

    Особливою наукою про закони й методи прогнозування є прог­ностика. Значення цієї науки в усіх галузях людської діяль­ності важко переоцінити. Хоча прогноз завжди є ймовірним судженням, це не суперечить його об'єктивності. Злочинність належить до явищ, розвиток яких підпорядковується тільки законам теорії ймовірності. Як масове явище злочинність ста­новить відносно стійку імовірнісну систему, параметри і дина­міка якої підпорядковуються статистичним закономірностям. Визнання злочинності імовірнісною системою зі стійкими пара­метрами теоретично обґрунтовує принципову можливість на­дійного кримінологічного прогнозування.

    Максимальне підвищення надійності кримінологічного про­гнозування є одним з найосновніших завдань сучасної науки. Ступінь імовірності кримінологічного прогнозу залежить від урахування комплексу факторів, які використовують у прогно­зуванні. У процесі прогнозування необхідно враховувати не тільки статистичні дані про злочинність і осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, а й дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних процесів, які в будь-який спосіб впливають на зло­чинність. Факторів, що безпосередньо й опосередковано впли­вають на злочинність, дуже багато. Прогнозуючи, зокрема, зло­чинність слід ураховувати такі фактори, як появу нових форм власності, підвищення або зниження рівня достатку населення, розшарування населення на багатих і бідних, безробіття, мігра­цію, стан моралі, ставлення населення до норм права, діяльно­сті правоохоронних органів. Важливою обставиною, що впливає на прогноз злочинності, є зміни, що вносяться у кримінальне законодавство.

    Прогнозування злочинності ґрунтується на статистичних закономірностях масового соціального явища і може здійсню­ватися на кількох рівнях:

    Прогнозування може здійснюватися також в межах різних соціальних груп, що сформовані за певними ознаками, такими як сімейний стан, вік, професія, освіта.

    За територіальною ознакою розрізняють прогнозування загальнодержавне, регіональне і місцеве. Існує також відомче кримінологічне прогнозування — у відповідній галузі народно­го господарства, на окремому підприємстві.

    За тривалістю прогностичного періоду прогнози злочин­ності можуть бути короткостроковими (на один-два роки), се­редньостроковими (на 3-5 років) і довгостроковими, або перс­пективними (на 10-20 років).

    Крім загального прогнозування злочинності самостійне зна­чення має індивідуальне прогнозування (передбачення інди­відуальної злочинної або правомірної поведінки). На відміну від прогнозування злочинності взагалі прогнозування індиві­дуальної злочинної поведінки теоретично розроблене ще недо­статньо, а на практичному рівні зроблено тільки перші кроки.

    Методологічне обґрунтування можливості прогнозування поведінки людини пов'язане з детерміністичною концепцією поведінки, яка розглядається як результат складної взаємодії особи, середовища і конкретної життєвої ситуації. Безумовно, складна сутність людини і різні властивості її природи зумов­люють труднощі методології пізнання і прогнозування поведін­ки, ускладнюють їх практичне здійснення, але не роблять їх неможливими. На думку А, Зелінського, індивідуальне прогно­зування повинно виходити з психології особи та її минулої ді­яльності.

    Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили кримінальні правопорушення або припускалися антигромадської поведінки. Роль індивідуаль­ного прогнозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного кон­тингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати ін­дивідуальних попереджувальних (профілактичних) заходів з метою недопущення вчинення ними кримінальних правопорушень у майбутньому.

    На практиці досвідчені працівники правоохоронних органів можуть здійснювати чіткий прогноз щодо дій тих чи інших осіб, які скомпрометували себе антигромадською поведінкою. Маючи інформацією про властивості таких осіб і середовище, в якому вони перебувають, працівники поліції своєчасно виконують профілактичну роботу, запобігаючи тим самим вчиненню кримінальних правопорушень.

    Кримінологічне прогнозування повинно бути неупередженим, обґрунтованим і надійним.

    Вимога неупередженості прогнозування полягає в тому, що прогноз злочинності не повинен залежати від особистих або групових інтересів і видавати бажане за істину.

    Вимога обґрунтованості прогнозування полягає в тому, що воно повинно ґрунтуватися на аналізі криміногенних факторів в їх динаміці.

    Вимога надійності полягає в тому, що високий ступінь про­гнозу має здійснюватися з достовірності.

    Розглянемо методи кримінологічного прогнозування.

    Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використан­ням методів кримінології.

    У процесі прогнозування злочинності застосовують найріз­номанітніші методи. Метод — це спосіб, прийом отримання й аналізу інформації, що необхідна для розв'язання завдань про­гнозування злочинності. Найширше при прогнозуванні злочин­ності застосовують методи екстраполяції, моделювання і екс­пертних оцінок.

    Необхідно розрізняти прогнозування зареєстрованої злочин­ності й передбачення її реального стану, оскільки латентна зло­чинність істотно ускладнює прогнозування і може призвести до спотворення прогнозу.

    Для передбачення змін у динаміці й структурі злочинності найчастіше використовують метод екстраполяції. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього виходячи з того, що тенденції минулого й теперішнього діятимуть і в по­дальшому. Аналіз показників динаміки злочинності та її окре­мих видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тен­денцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності). На підставі цього за допомогою спе­ціальних математичних розрахунків можна визначити, як кое­фіцієнти змінюватимуться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови відносної стабільності кримі­ногенних факторів, і тому його застосовують тільки для корот­кострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміногенних факторів — їх зміни у прогнозованому майбутньому.

    Сучаснішим і складнішим є метод математичного моде­лювання, що передбачає побудову кількісної моделі злочин­ності, яка відбиває її залежність від дії низки факторів. Під­ставивши в модель значення факторів злочинності на планований період, визначають майбутній стан злочинності. Складність цього методу полягає в недостатньому пізнанні факторів злочинності й механізму їх дії, ступені зв'язку цих факторів із злочинністю. Проте за окремими даними такі мо­делі можна побудувати. Зокрема, можливою є побудова про­гнозу злочинності на основі демографічного прогнозу змін у чисельності та структурі населення. Дані про соціально-демо­графічний склад правопорушників накладають на припустиму демографічну структуру, внаслідок чого визначають імовір­ний рівень злочинності. Найефективнішим цей метод є для короткострокових прогнозів.

    Перспективне (довгострокове) прогнозування здійснюють здебільшого за допомогою методу експертних оцінок, який по­лягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тен­денцій і закономірностей злочинності на планований період. Існують суворі процедури збирання думок експертів, їх аналізу і розрахунку експертних оцінок. Найпопулярнішим є так зва­ний дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом опитування експертів здійснюють у та­кий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання і відповіді уточнюються; у разі відхилення прогнозів від думки більшості, експерти об­ґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати дода­ткових експертів. Так формується мережа експертів, яких мо­жна використати для повторної експертизи.

    Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визна­ченні ймовірності вчинення конкретною особою злочину або навпаки її виправлення й відмови від злочинної діяльності. З цього приводу заслуговує на увагу думка А. Зелінського, який піддає критиці позицію вчених-кримінологів, які заперечують взагалі можливість індивідуального кримінологічного прогно­зування.

    Свою позицію А. Зелінський обґрунтовує так: людські стосунки завжди будуються на передбачуванні вчинків, а харак­теристика особи в кінцевому підсумку полягає в судженні про ймовірну поведінку в певних умовах. Аргументом, яким обґрун­товують свою думку опоненти індивідуального кримінологічно­го прогнозування, є посилання на унікальність і неповторність індивіду, внаслідок чого до нього не можна застосовувати ста­тистичні закономірності. Безперечно, кожна людина унікаль­на як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсив­ний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки у більшості вчинків, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності і отримані на їх основі прогнози поширюються й на окремих людей, але достовірність прогнозу знижується внаслідок інди­відуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індиві­дуальної злочинної поведінки особи буде достовірніший. Мен­ша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й попередити злочин.

    Ймовірні судження про майбутню поведінку підсудного є під­ставою для прийняття судових рішень при розгляді криміналь­них справ, визначають необхідність застосування тих чи інших запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні попереднього розслідування.

    Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:

    Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли кримінальні правопорушення й були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків, довідок). Ці відомості створюють можливість для про­гнозування рецидиву кримінальних правопорушень. Для вирішення такого завдан­ня метод екстраполяції малопродуктивний, у цьому разі ефек­тивніше застосовувати метод моделювання або кібернетичний метод розпізнавання образу.


    2. Значення кримінологічного прогнозування

    Завдання підвищення ефективності боротьби зі злочин­ністю зумовлює необхідність обґрунтованого прогнозування злочинності. Прогноз злочинності є насамперед інформацією для потреб практики, причому такою інформацією, на під­ставі якої визначають і оцінюють можливості боротьби із злочинністю в майбутньому з урахуванням усіх наявних сил і засобів.

    По суті прогноз злочинності є основою для організації бо­ротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки дер­жавними органами, а й громадськими організаціями. Прогноз є важливим етапом планомірної боротьби зі злочинністю — тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, і умови, які їй сприяють.

    Кримінологічний прогноз сприяє зміцненню і розвитку сис­теми органів, що реалізують попереджувальні та інші заходи боротьби зі злочинністю. Оцінюючи рівень, структуру, динамі­ку та інші характеристики злочинності з позицій теперішнього й майбутнього, ці органи в разі потреби ставлять перед законо­давцями питання про внесення змін і доповнень у чинне кри­мінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконав­че законодавство.

    Отже, кримінологічне прогнозування забезпечує визначення не тільки оптимального варіанта науково обґрунтованої стра­тегії й заходів підвищення організаційної діяльності держав них і громадських органів у сфері боротьби зі злочинністю, а й тактики і методики цієї боротьби.

    Прогнозування злочинності тісно взаємопов'язане з плану­ванням боротьби зі злочинністю, хоча вони різняться цілями і завданнями. Прогнозування має на меті виявити можливі варіанти зміни злочинності в майбутньому й обставини, які сприятимуть зниженню (збільшенню) рівня злочинності, а план встановлює, що для цього необхідно зробити, в який тер­мін, які потрібні ресурси, засоби тощо. Прогнозування злочин­ності передує формуванню плану в часі й визначає його сут­ність і зміст.

    Прогнозування є науковою основою для складання планів боротьби зі злочинністю та її попередження. Між надійністю прогнозу й обґрунтованістю плану існує прямий зв'язок: що точніший прогноз, то більше підстав для забезпечення оптимальності плану.

    3. Поняття, завдання, види і методи кримінологічного планування

    Розглянуте кримінологічне прогнозування є вихідним ета­пом кримінологічної політики.

    Кримінологічна політика (за А. Зелінським) — це науково обґрунтована стратегія і тактика попередження злочинності із застосуванням системи профілактичних заходів соціально-кри­мінологічного характеру, а також шляхом запобігання й при­пинення конкретних кримінальних правопорушень. Політика профілактики кримінальних правопорушень реалізується з урахуванням зміни соціальної та економічної ситуації в державі на основі кримінологічного прогнозування і планування.

    Кримінологічне планування охоплює процес підготовки, скла­дання і затвердження планів попередження кримінальних правопорушень. План — це окреслена система заходів, що передбачає їх певний поря­док, послідовність і строки виконання, а також відповідальних виконавців.

    Тепер з’ясуємо зміст терміну “плановість”. Плановість – це один із принципів, який забезпечує оптимальне функціонування соціального інституту.

    Принцип наукової обґрунтованості полягає в тому, що процес планування повинен здійснюватися на основі систематичного наукового аналізу об’єктивної реальності, в умовах якої буде реалізуватися план. При цьому мусять бути науково обґрунтовані:

    Принцип законності передбачає потребу здійснення процесу планування у відповідності як до нормативної бази інституту, так і нормативної бази суспільства в цілому.

    Принцип актуальності обумовлює потребу в процесі планування визначити найважливіші та найістотніші напрями роботи.

    Принцип реальності вимагає врахування об’єктивних можливостей суб’єктів реалізації планів. При цьому враховуються не лише розрахунки максимального обсягу роботи, після якого суб’єкт реалізації плану фізично не спроможний виконати план, але й мінімального обсягу робіт, після чого використання ресурсів є неефективним. Остання позиція відповідає принципу напруженості планів.

    Принцип конкретності передбачає однозначність визначення змісту заходу, терміну його виконання, суб’єкта виконання та контролю.

    Принцип несуперечливості передбачає потребу узгодження в межах одного плану основних показників конкретного заходу (змісту, терміну, суб’єкта виконання та контролю) з показником іншого заходу цього плану.

    Крім того, як ми вже зазначали, навіть на рівні структурної ланки інституту створюється система планів. Отже, потрібне узгодження окремих заходів різних планів. Реалізація цього завдання здійснюється за рахунок принципу субординації. Суть принципу полягає у підпорядкованості заходів короткострокових планів більш довгостроковим, та менш важливих сфер планового регулювання більш важливим.

    Сутність принципу інформованості розглядається в двох основних контекстах.

    Планування є однією з форм координації попереджувальної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

    Розрізняють територіальне (регіональне) і відомче (галузе­ве) планування профілактики кримінальних правопорушень. За змістом такі плани є комплексними, оскільки охоплюють велику кількість суб'єк­тів профілактики і передбачають різні заходи впливу.

    Відомчі плани, як правило, мають функціональний харак­тер, що відповідає профілю відомства (наприклад, план профі­лактики дорожньо-транспортних пригод патрульної поліції м. Києва). Ці плани називають ще функціонально-відомчими.

    Територіальне кримінологічне планування може здійснюва­тись у масштабі адміністративного району, міст, областей, Ав­тономної республіки Крим, України загалом.

    За строком дії (виконання) розрізняють плани короткостро­кові (на один-два роки), середньострокові (до 5 років) і перспек­тивні (на 10-15 років).

    Можливе також поточне планування профілактичних захо­дів на нетривалі проміжки часу (наприклад, літній сезон, свят­кові дні).

    Процес планування складається з п'яти основних етапів:

    На першому, організаційно-підготовчому етапі відповід­ний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попе­редньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечен­ня роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов'язки.

    На другому, інформаційно-аналітичному етапі комісія ви­вчає й аналізує злочинність у регіоні, її динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкретно-соціологічні до­слідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрі­шніх справ), а також збирає іншу необхідну інформацію: про територіальну, економічну, демографічну характеристики регі­ону, матеріальні та житлово-побутові умови населення, соціа­льно-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо.

    Безпосередньо розробка комплексного плану профілактики кримінальних правопорушень передбачає:

    Організація виконання комплексного кримінологічного пла­ну полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визна­ченні строків подання звітності, встановленні контролю за ви­конанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями.

    Попереджувальну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективнос­ті, тобто за станом правопорядку в регіоні.

    На першому етапі використовуються методи, які умовно можна об’єднати в групу методів збирання та обробки інформації. В цю групу ми включаємо:

    1) загальносоціологічні методи: анкетування; інтерв’ювання; опитування; спостереження.

    2) математичні (вони розглянуті нами в попередньому параграфі).

    Важливим елементом, який забезпечує високу ефективність плану, є контроль за його виконанням.

    До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:

    Форми плану можуть бути різноманітними. Найпоширені­шою є форма плану, що складається з назв заходів, виконавців, строків виконання, відповідальних за виконання. Можуть ви­користовуватися й інші форми плану.


    4. Використання кримінологічних прогнозів у плануванні боротьби зі
    злочинністю

    Завдання підвищення ефективності боротьби зі злочинністю зумовлює необхідність обґрунтованого прогнозування злочинності. Прогноз злочинності є насамперед інформацією для потреб практики, причому такою інформацією, на підставі якої визначають і оцінюють можливості боротьби із злочинністю в майбутньому з урахуванням усіх наявних сил і засобів.

    По суті прогноз злочинності є основою для організації боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями. Прогноз є важливим етапом планомірної боротьби зі злочинністю — тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, і умови, які їй сприяють.

    Кримінологічний прогноз сприяє зміцненню і розвитку системи органів, що реалізують попереджувальні та інші заходи боротьби зі злочинністю. Оцінюючи рівень, структуру, динаміку та інші характеристики злочинності з позицій теперішнього й майбутнього, ці органи в разі потреби ставлять перед законодавцями питання про внесення змін і доповнень у чинне кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство.

    Отже, кримінологічне прогнозування забезпечує визначення не тільки оптимального варіанта науково обґрунтованої стратегії й заходів підвищення організаційної діяльності державних і громадських органів у сфері боротьби зі злочинністю, а й тактики і методики цієї боротьби.

    Прогнозування злочинності тісно взаємопов’язане з плануванням боротьби зі злочинністю, хоча вони різняться цілями і завданнями. Прогнозування має на меті виявити можливі варіанти зміни злочинності в майбутньому й обставини, які сприятимуть зниженню (збільшенню) рівня злочинності, а план встановлює, що для цього необхідно зробити, в який термін, які потрібні ресурси, засоби тощо. Прогнозування злочинності передує формуванню плану в часі й визначає його сутність і зміст.

    Прогнозування є науковою основою для складання планів боротьби зі злочинністю та її попередження. Між надійністю прогнозу й обґрунтованістю плану існує прямий зв’язок: що точніший прогноз, то більше підстав для забезпечення оптимальності плану.

    Проведення планування можливе за певних умов, а саме:

    1) наявності конкретної вихідної мети, щоб процес планування не перетворився у безладні дії;

    2) обмеження обсягу часу, в межах якого ця мета перебуває у відповідності із зовнішніми умовами;

    3) обмеження обсягів засобів, які використовуються для реалізації мети;

    4) вихідна мета не повинна бути жорстко зв’язаною із засобами реалізації.

    Оскільки кримінологічний прогноз стосується оцінки вірогідності злочинної поведінки людини, він є основою планування загальних заходів боротьби зі злочинністю лише у частині визначення кількості і географії розподілу осіб, з боку яких з високим ступенем ймовірності можна чекати скоєння кримінальних правопорушень.

    Головний напрямок реалізації на практиці результатів кримінологічного прогнозування - це виявлення і облік конкретних осіб і факторів, що формують їх антисоціальну спрямованість, потребують посиленого соціального контролю, розробки на основі прогнозу і реалізації програми профілактики стосовно цих осіб і факторів.

    Отже, використовуючи кримінологічні прогнози з точки зору планування, можна виділити два основні завдання: по-перше, визначити осіб, які мають бути взяті на профілактичний облік, і, по-друге, скласти програми щодо їх перевиховання.


    5. Індивідуальне кримінологічне прогнозування

    На ранніх етапах становлення кримінології об’єктом індивідуального профілактичного впливу обиралися особи, які вже скоїли злочин. Тобто йшлося про індивідуальну профілактику рецидивної злочинності. Обрання об’єктом прогнозування особи, яка скоїла злочин, було обумовлено низкою причин. По-перше, в усьому масиві громадян не треба шукати особу, яка здатна скоїти злочин, бо злочинець апріорі є такою особою. По-друге, оскільки відомо, що ця особа скоїла злочин, то вона перебуває або в системі пенітенціарних закладів певної держави, або під наглядом правоохоронних органів, а отже дослідникові легше спостерігати за такою особою. По-третє, під час попереднього слідства та судового розгляду справи було накопичено матеріал про цю особу і кримінолог мав можливість вивчити цей матеріал, зменшуючи працезатрати на збір інформації про неї.

    На сьогоднішній день кримінологія озброїла фахівців у галузі права значною кількістю методик індивідуального кримінологічного прогнозування. В залежності від кінцевої мети, об’єкту, суб’єкту, терміну прогнозування можна провести типологію даних методик. На наш погляд, найефективнішими методиками індивідуального кримінологічного прогнозування стали методики створені колективом авторів на чолі з А.П.Закалюком. Тому подальші теоретичні положення індивідуального кримінологічного прогнозування розглядатимуться на підставі роботи віце-президента кримінологічної асоціації України, академіка правничої академії наук України А.П. Закалюка “Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения” (М., 1986). Автор висуває такі основні вимоги до методик індивідуального кримінологічного прогнозування: методика, в самому найзагальнішому вигляді повинна складатися з чотирьох частин, забезпечуючи послідовне вирішення таких завдань:

    У процесі створення власних методик вчені того часу використовували чотири основних підходи: клінічний, детерміністський, еталонний та типологічний. А.П.Закалюк переконаний, що найефективнішим є останній. Такої ж думки дійшов і Ю.В.Солопанов, використавши в процесі створення власних методик всі чотири підходи.

    Теоретичні дослідження показали, що тип особи – це таке узагальнення, яке не лише дозволяє характеризувати певну сукупність осіб – носіїв типової ознаки, але є, крім того, своєрідною інтегративною моделлю, яка дає змогу встановлювати відповідність конкретної особистості даній моделі.

    Для розуміння подальшого матеріалу варто навести типологію, отриману в процесі теоретичного дослідження. Ця типологія проводилась за трьома основними ознаками:

    В процесі емпіричних досліджень були виявлені ознаки, значимі для прогнозу злочинної поведінки. Зауважимо, що згадані ознаки, які характеризують особу та її поведінку, як правило:

    1) відбивають антисуспільне ставлення цих осіб до таких основних підвалин життєдіяльності суспільства, як праця, освіта, культура, сім’я, виховання підростаючого покоління, нормальне спілкування з людьми, норми моралі та права, що регулюють таке спілкування, та інститутів, які забезпечують дотримання цих норм і т. і. тобто свідчать про належність цих осіб до типу особи антисуспільної спрямованості;

    2) вказують, що ці особи своєю поведінкою завдають шкоди названим підвалинам життєдіяльності суспільства, тобто, антисуспільна спрямованість їх особи відноситься до суспільно небезпечного типу;

    3) враховуючи систематичність антисуспільних діянь та не бажання відмовитись від такого способу життя навіть за умови суспільного та адміністративного впливу, можна зробити висновок, що особа, якій властиві вказані ознаки, з високою ступінню вірогідності скоїть злочин, а отже є особою, яка досягла передкримінального рівня.

    Наведені вище роздуми дозволяють сформулювати вимоги до методики індивідуального кримінологічного прогнозування. Ця методика повинна:

    Як підсумок, зауважимо, що індивідуальне кримінологічне прогнозування – лише перший етап у процесі індивідуальної профілактики злочинності, але від достовірності прогнозу залежить ефективність профілактики.


    Висновок

    Висновок

    Прогнози є підготовчої стадією для розробки заходів індивідуальної профілактики, цільових програм запобігання кримінальних правопорушень, комплексних планів боротьби зі злочинністю.

    На основі оцінок кримінологічної ситуації (тобто злочинності, її причинності, детермінації, стану боротьби з нею), прогнозу і рекомендацій фахівців з подальшої боротьби зі злочинністю держава, як основний суб'єкт організації цієї боротьби, визначає її стратегію.

    С. В. Бородін пише: «Теорія управління під стратегією розуміє способи досягнення цілей», але здається, що зміст стратегії в кримінології близько до її військового розуміння. Стратегія виступає як мистецтво ведення боротьби зі злочинністю, вона визначає напрямок основного удару з тим, щоб виграти цю боротьбу.

    Стратегічно важливий пріоритет профілактичних заходів - вплив на причини та умови злочинності. Саме це перешкоджає масовому відтворення фактів злочинної поведінки. Як говорив на одній з кримінологічних дискусій професор В.В. Горіхів, «... якщо вас турбують комарі, то ви не можете нескінченно ганятися за кожним з них - в кінці кінців, вам все одно доведеться подумати про вплив на болото».


    Література

    1. http://www.portal.rada.gov.ua – офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
    2. http://www.reyestr.court.gov.ua – веб-сайт єдиного реєстру судових рішень в Україні.
    3. http://www.nbuv.gov.ua – веб-сайт Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.
    4. http://www.catalogue.nplu.org – веб-сайт Національної парламентської бібліотеки України.
    5. http://www.president.gov.ua. – офіційний веб-сайт Президента України.
    6. http://www.kmu.gov.ua – офіційний веб-сайт Кабінету Міністрів України.
    7. http://www.mvs.gov.ua – офіційний веб-сайт Міністерства внутрішніх справ України.
    8. http://www.court.gov.ua/vscourt – офіційний веб-портал судової влади в Україні.
    9. http://www.scourt.gov.ua – офіційний веб-сайт Верховного Суду України.
    10. http://www.sc.gov.ua – офіційний веб-сайт Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільний і кримінальних справ.
    11. http://www.gp.gov.ua – офіційний веб-сайт Генеральної прокуратури України.
    12. http://www.minjust.gov.ua – офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України.
    13. Закон України «Про Національну поліцію» від 2.07.2015 р.
    14. Наказ МВС України «Про затвердження Інструкції з організації
    15. Планування в Міністерстві внутрішніх справ України» від 14.11.20І6 № 1208.
    16. Порядок ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затверджено наказом МВС України від 08.02.2019 № 100.
    17. Положення про єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 р. № 1024.
    18. Кримінологія : підручник [Текст] / О. М. Джужа, В. В. Василевич, В. В. Чернєй, С. С. Чернявський та ін. ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В. В. Чернєя ; за наук. ред. д-ра юрид. наук, проф. О. М. Джужі. – Київ : ФОП Маслаков, 2020. – 612 с.
    19. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології. Т. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів кримінальних правопорушень. К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. 712 с.
    20. Кримінологія: підручник : практикум / [кол. авт.: Ю. В. Александров та ін.]; НАН України, Київ. ун-т права. Київ : Юрінком Інтер, 2017. 341 с.
    21. Кримінологія: підручник / А.М. Бабенко, О.Ю. Бусол, О.М. Костенко та ін.; за заг. ред. Ю.В. Нікітіна, С.Ф. Денисова, Є.Л. Стрельцова. 2-ге вид.,перероб. та допов. Харків : Право, 2018. 416 с.
    22. Кримінологія. Академічний курс / Кол. авторів; за заг. ред. О.М. Литвинова. К.: Видавничий дім «Кондор», 2018. 538 с.
    23. Джужа А.О. Основні напрями удосконалення віктимологічного запобігання правопорушенням в Україні: Монографія/ МВС України. НАВС.- Київ, 2016.- 301с.
    24. Корупційна злочинність в Україні: сучасний стан, детермінанти та запобігання: навч.посіб. / автор.кол.: В.В. Василевич, О.М. Джужа, А.О. Джужа, О.Г. Колб, О.І. Колб, Н.В. Кулакова, Ю.О. Левченко, А.В. Микитчик, С.І. Мінченко, С.А. Мозоль, Т.В. Миронюк, Г.С. Поліщук, Е.В. Расюк, А.В. Савченко; за ред. проф. О.М. Джужи та доц. Е.В. Расюка. – Київ: ФОП Маслаков, 2018. – 340 с.
    25. Кримінологія:навч. Посібник / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Г. Колб [та ін.]; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужі. – К.: Атіка, 2010. – 312 с.