<текст>

Навчальні матеріали

ТЕМА 11. Кримінологічна характеристика та запобігання наркозлочинності

  •    Вступ
  • 1. Кримінологічна характеристика наркозлочинності
  • 2. Причини та умови наркозлочинності
  • 3. Запобігання наркозлочинності
  •    Висновок
  •    Література

    • Вступ

    Вживання наркотиків має глибокі соціальні корні та історію. Як відомо наркотики супроводжуються людством протягом всієї його історії. Існує гіпотеза, що приблизно за 40 тисяч років до нашої ери людина була знайома з наркотиком. Історія використання опію, як наркотичного засобу, починається з давніх цивілізацій Міжріччя, Єгипту, Індії. Про снодійну дію опію згадується у шумерських таблицях, тобто 6 тисяч років назад.

    Знайдені у стародавніх могилах Перу і Еквадору статуетки свідчать про те, що близько 2300 років назад люди використовували листя коки, які мали, подібну кофеїну, стимулюючі властивості. У XVI ст. єпископи католичної церкви виступили з заявою щодо вживання коки, яке прирівнюється до ідолопоклонства, і домоглись прийняття забороняючого королівського декрету. Але, через стимулюючу дію, іспанці були прихильниками використання коки на золотих і срібних рудниках.

    Наркоманія не оминула і Київську Русь. Наркотики на Русі були відомі з дохристиянських часів. Вони виготовлялись з різних трав, ягід і грибів та використовувались виключно для лікарських потреб – за цим наглядали слуги культу (волхви і відуни). Всього їм було відомо близько ста найменувань такого зілля.

    З приходом на Русь християнства контроль над вживанням наркотичного зілля взяла на себе церква. По Уставу князя Володимира Мономаха «Про десятини, суди і людей церкви» (XI – XII ст.), особи, які порушували правила приготування і вживання зілля, піддавались жорстокому покаранню аж до позбавлення волі. Пізніше функції контролю над обігом наркотичних засобів перейшли від православної церкви до воєводів, які підпорядковувались Розбійному і Земському наказам.[1]

    У кінці XX та на початку ХХІ століття зловживання наркотичними засобами у світі перевершило всі критичні межі. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я загальна кількість захворювань серед хворих, які вживають різні наркотичні засоби, перевищує 500 мільйонів чоловік. Приблизно 140 мільйонів курять марихуану, 15 мільйонів вживають кокаїн, 8 мільйонів – героїн. Сьогодні в усіх країнах світу, зокрема й Україні, відбувається неухильне «омолодження» наркоманії. У останнє десятиліття й для України вживання неповнолітніми та молоддю алкоголю, наркотичних й інших психоактивних речовин перетворилося на проблему, що представляє серйозну загрозу здоров’ю населення, економіці країни, соціальній сфері і правопорядку.

    Диференційований аналіз вітчизняної і світової наркотичної ситуації дозволяє виділити ряд основних чинників, що визначають негативну динаміку проблеми. Умовно виділяються соціально-економічні, соціально-ідеологічні і біомедичні чинники, а за масштабом їх дії - глобальні, геополітичні, регіональні, властиві окремим прошаркам суспільства, мікрогрупам населення, сім’ям, особам. Серед головних причин, що впливають на поширеність наркоманії і токсикоманії у дитячо-підлітковому середовищі, одно з перших місць займає легка доступність наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Близько 60% опитаних неповнолітніх, таких, що вживають наркотики і токсичні засоби, відмічають відносну нескладність їх придбання. Наркотики можна придбати у школах, на дискотеках, у нічних клубах та кафе, у добре відомих місцях на вулицях, у парках, а також на квартирах розповсюджувачів і торговців наркотиками. Наркоділки давно визначили для себе освітні установи як ринки збуту наркотиків у дитячо-підлітковому середовищі. В результаті суспільство зіштовхнулося з реальною незахищеністю дітей і підлітків від експансії наркотичних засобів. Тому без жорстких заходів протидії незаконному обігу наркотиків і силового протистояння наркоугрупуванням добитися реального підвищення ефективності антинаркотической профілактичної роботи тільки за рахунок зусиль вихователів, учителів, лікарів, психологів, соціальних працівників не представляється можливим.

    Наступним важливим чинником наркотизації є зниження у більшості дітей і підлітків превентивного психологічного захисту і низький ціннісний бар’єр. Неповнолітній, що вперше починає вживати наркотики, знаходиться у своєрідній соціально-психологічній ситуації: з однієї сторони - масове поширення наркотиків, потужний акцент рекламних пропозицій на новому стилю життя й нових відчуттях, пов’язаних з наркотизацією, у поєднанні з домінуючими у підлітка мотивами цікавості й наслідування; з другої - розгубленість і некомпетентність педагогів, соціальних працівників, батьків; з третьої - боротьба правоохоронних структур із споживачами наркотиків.

    Привертає увагу низький рівень інформованості населення щодо профілактики наркотичної патології і мала доступність кваліфікованої безкоштовної консультативної і лікувально-реабілітаційної допомоги дітям і підліткам, хворим на наркоманію, і превентивної допомоги особам, що лише залучаються до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Близько 60% опитаний дітей і підлітків і 28% дорослих не представляли, куди можна звернутися при появі наркотичних проблем. Причому, в основному, населення орієнтоване на анонімну наркологічну допомогу. У країні відсутні державні дитячо-підліткові реабілітаційні центри, а оплачувати послуги комерційної наркології більшість громадян не в змозі.


    1. Кримінологічна характеристика наркозлочинності

    Поняття наркозлочинності до сьогодні законодавець не закріпив у нормативно-правових актах, що регулюють сферу запобігання незаконному обігу наркотиків. Одначе, у Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року[2] досить часто вживається дефініція наркозлочинність, але її тлумачення по тексту відсутнє. Також, Національна поліція використовує термін наркозлочинність у назві свого структурного підрозділу, що здійснює протидію їй (Департамент протидії наркозлочинності Національної поліції). Законодавчо закріпленими є лише такі дефініції: наркоманія, наркоман,[3] полінаркоманія, наркотики, наркополітика,[4] незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів,[5] наркобізнес, наркоситуація.[6] Тому, розберемось у поняттях, які є законодавчо закріпленими і не є такими, зокрема:

    1. Наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною. Відповідно й наркоман є особа, хвора на наркоманію, тобто особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього чинного законодавства, встановлено діагноз "наркоманія".[7] Наркотики - хімічні речовини рослинного чи синтетичного походження, що викликають зміну психічного стану людини, систематичне вживання яких формує залежність від них; наркотиками у широкому значенні є наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори, обіг яких регулюється законом[8];
    2. Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це діяння з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, збуту, ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що здійснюються з порушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори.[9]
    3. Наркобізнес (Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року), - організована злочинна діяльність, різновид незаконної підприємницької діяльності, що паразитує за рахунок осіб, які зловживають наркотиками, і провадиться у вигляді промислу з метою наживи.[10] У теорії кримінології існує декілька, на наш погляд, вдалих визначень наркобізнесу, зокрема, його можна визначити, як законну або незаконну економічну діяльність, що пов’язана з культивуванням, виробництвом і торгівлею наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами з метою отримання прибутку. Більш ширше це поняття інколи трактують також як обіг грошової маси і прибутку, вилучених у населення в обмін на незаконне розповсюдження наркотиків.[11]
    4. Транснаціональний наркобізнес — окремий вид організованої транснаціональної злочинності, який характеризується структурованою системою високоорганізованих і ретельно законспірованих злочинних угруповань, які займаються міжрегіональною, у ряді випадків міжнародною злочинною діяльністю у вигляді промислу, предметом якого є наркотичні засоби, з метою систематичного отримання максимальних прибутків та надприбутків, використовуючи в своїх інтересах як державні структури, так і інститути громадянського суспільства.
    5. Наркоситуація - сукупність умов та обставин, які відображають стан та рівень легального і незаконного обігу наркотиків та з урахуванням яких визначається комплекс лікувально-профілактичних, соціально-реабілітаційних і правоохоронних заходів.[12] За оціночними даними в Україні налічується 346 тисяч осіб, які вживають наркотичні речовини ін’єкційно – це опіоїди або стимулятори. Переважно це молоді люди працездатного віку, і більшість з них має синдром залежності від цих речовин.[13] Водночас на протязі останніх років в Україні зростає кількість попиту на наркотики як ін’єкційні так й не ін’єкційні, що останні роки заполонили державу (нові психоактивні речовини з різними шляхами вживання) та унеможливлюють визначити точну кількість осіб, які вживають наркотичні речовини. Фактично ця цифра набагато більше за озвучену. За оцінкою фахівців, число наркозалежних може перевищувати 5 млн. Така невідповідність цифр пояснюється тим, що далеко не всі люди, які мають проблеми з наркотиками, визнають свою залежність, готові на лікування наркоманії і звертаються за допомогою до фахівців. Упродовж останніх років вік людей, які вживають наркотики, знижується. За статистикою п’ята частина всіх наркозалежних людей - це школярі, 60% - це молоди люди у віці від 16-ти до 30-ти років, 30% складають люди старше 30-ти років. Отже, сучасний стан наркоманії примушує оцінювати її не тільки хворобу з якою потрібно боротись, але й як спонукання до дій правоохоронної системи, адже попит на наркотичні речовини породжує їх пропозицію. Відсутність ефективної системи профілактики наркозалежних осіб включно з профілактикою наркозлочинності призведе до того, що саме ці два феномена пронизають усі важливі сфери життєдіяльності держави і суспільства, а також обернуться глобальними проблемами, які викличуть у суспільстві підвищену напруженість: економіка, міжнародні відносини, внутрішньо - і зовнішньополітичні перетворення тощо. При цьому кожна з цих сфер відчуває на собі деструктивну силу кримінальних процесів;
    6. Наркополітика - стратегія і тактика діяльності держави у сфері контролю за обігом наркотиків, боротьби з їх незаконним обігом та протидії наркоманії, що відповідає національним інтересам України і міжнародним конвенціям ООН; [14]
    7. Наркозлочинність - це негативне, соціальне-правове явище, яке тісно пов’язане з немедичним вживанням наркотиків і подальшою, хворобливою залежність від них (наркоманією), а також протиправною поведінкою осіб, що займаються незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (наркобізнесом, зокрема й транснаціональним) і вчиняють злочини під їх впливом. Наркозлочинність утворює досить специфічна сукупність кримінально-караних діянь (навіть злочини без встановленого потерпілого) та в основі спеціальної протидії лежать оперативно-розшукові методи, необхідно підійти до його визначення із цієї, суто спеціальної, професійної (як для поліцейських) позиції. З названих позицій ми розглядаємо наркозлочинність як різного ступеня законспіровану діяльність усіх її учасників (нерідко об’єднаних в організовані злочинні групи), спрямовану на створення і функціонування джерел і каналів надходження наркотиків на нелегальний ринок. Для наркотичної злочинності в цілому характерна кримінологічна однорідність. Однак, як вже було зазначено, слід виділити три основні напрями злочинної діяльності: 1) кримінальні правопорушення, безпосередньо пов’язані з наркобізнесом, тобто незаконним обігом наркотиків; 2) кримінальні правопорушення, вчинення яких пов’язане з наркотичною залежністю, тобто коли наявний вплив на злочинну поведінку хронічної наркоманії, коли вчинки людини залежать від потреби в наркотиках і прагнення її задовольнити; 3) кримінальні правопорушення, що вчиняються особами, які перебувають у стані наркотичного одурманення (сп’яніння).[15]

    Наркоситуація в Україні, за оціночними даними, характеризується загальним високим рівнем вживання наркотиків не за медичним призначенням, адже налічується 346 тисяч осіб, які вживають наркотичні речовини ін’єкційно – це опіоїди або стимулятори. Переважно це молоді люди працездатного віку, і більшість з них має синдром залежності від цих речовин.[16] Водночас на протязі останніх років у державі зростає кількість попиту на наркотики як ін’єкційні так й не ін’єкційні, що останні роки заполонили державу (нові психоактивні речовини з різними шляхами вживання) та унеможливлюють визначити точну кількість осіб, які вживають наркотичні речовини. Фактично ця цифра набагато більше за озвучену. За оцінкою фахівців, число наркозалежних може перевищувати 5 млн. Така невідповідність цифр пояснюється тим, що далеко не всі люди, які мають проблеми з наркотиками, визнають свою залежність, готові на лікування наркоманії і звертаються за допомогою до фахівців. Упродовж останніх років вік людей, які вживають наркотики, знижується. За статистикою п’ята частина всіх наркозалежних людей - це школярі, 60% - це молоди люди у віці від 16-ти до 30-ти років, 30% складають люди старше 30-ти років. Отже, сучасний стан наркоманії примушує оцінювати її не тільки хворобу з якою потрібно боротись, але й як спонукання до дій правоохоронної системи, адже попит на наркотичні речовини породжує їх пропозицію. Відсутність ефективної системи профілактики наркозалежних осіб включно з профілактикою наркозлочинності призведе до того, що саме ці два феномена пронизають усі важливі сфери життєдіяльності держави і суспільства, а також обернуться глобальними проблемами, які викличуть у суспільстві підвищену напруженість: економіка, міжнародні відносини, внутрішньо - і зовнішньополітичні перетворення тощо. При цьому кожна з цих сфер відчуває на собі деструктивну силу кримінальних процесів.

    Перед тим як перейти до розкриття кримінологічної характеристики накозлочинності охарактеризуємо загальний стан кримінальних правопорушень у державі, де варто відзначити динаміку постійного коливання кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень у бік зростання (2013, 2015 - 2016 рр.) і зниження (2014, 2017 - 2019 рр.), що видно на діаграмі нижче.

    1

    Одначе, така ситуація не відображає реальної картини злочинності у державі й не задовольняє суспільство, яке вимагає від правоохоронних органів ефективну протидію такому явищу - це підтверджується відомостями про кримінальні правопорушення минулих років, що у 2019 році сягнули аж 1161961,[17] а також невисокою довірою суспільства до правоохоронців.[18]

    Розкриваючи кримінологічну характеристику наркозлочинності в Україні, обмежимось кримінальними правопорушеннями, пов’язаними з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які законодавець закріпив у розділі ХІІІ (ст. 305 – 320 включно) Кримінального кодексу України. Стосовно кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, за період 2013-2019 років то у середньому по країні їх реєструється 27760, тобто від майже 23 тисяч (2016 рік) до трохи більше 33 тисяч (2013 рік) кримінальних правопорушень. Натомість за період 2005-2009 роки ця цифра досягала 58 - 63 тис. щорічно, що становить 13 - 17% усієї зареєстрованої злочинності у країні. Так, у 2005 році – 65017 кримінальних правопорушень; 2006 р. - 64630; 2007 р. - 63838; 2008 р. - 63666; 2009 р. – 57624.[19] В останні роки, при об’єктивному погіршенні наркоситуації у нашій державі, темпи обліку (реєстрації) у цій сфері злочинності сповільнилися. Але, на фоні загальної злочинності, динаміка зареєстрованих кримінальних правопорушеннях пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів (ст.305-320 Кримінального кодексу України) відзначається коливанням, тобто різким зменшенням, зростанням і сталістю, що видно на діаграмі нижче.

    2

    Питому вага кримінальних правопорушень, передбачених ст.305-320 Кримінального кодексу України у загальній кількості злочинності у державі відносно невелика й коливається з року у рік приблизно в межах 4 – 6%, зокрема у 2013 році – 5,9%; 2014 р. – 5,6%; 2015 р. – 4,5%; 2016 р. – 3,9%; 2017 р. – 5,5%; 2018 р. – 5,5%; 2019 р. – 6,4% . Наочно це зображено у круговій діаграмі нижче.

    3

    Продовжуючи розглядати структуру кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів варто відзначити, що за роки, піддані аналізу, правоохоронними органами виявляються нетяжкі кримінальні діяння, зокрема левова частка припадає, наприклад у 2019 році, на ст.309, 307, 310 ККУ (П.в. = 94%). Натомість інші найбільш небезпечні кримінальні діяння, наприклад контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.305 ККУ) або порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.320 ККУ) тощо залишаються поза належною увагою правоохоронців.[20] На жаль, основна частина кримінальних правопорушень, виявлених у цій сфері припадає на «примітивні» діяння осіб, що перебувають на низькому (виконавському) рівні ієрархії наркоділерів (кур’єри, збувальники малих доз тощо). Недостатньо активно викриваються учасники наркобізнесу, що контролюють 90% ринку наркотиків, наприклад у 2019 році лише 28% усіх виявлених кримінальних правопорушень у цій сфері є тяжкими й особливо тяжкими, а виявлено груп та організованих груп лише 2,3 % цього виду кримінальних правопорушень. Також, викликає занепокоєння вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків особами раніше неодноразово засудженими за аналогічні кримінальні правопорушення, а також із застосуванням насильства, що потягло тяжкі наслідки тощо.

    Безумовним є й те, що обліковані кримінальні правопорушення не у повному обсязі відображають дійсну картину їх вчинення. Кримінальна статистика дає дуже приблизне уявлення про справжні масштаби наркозлочинності, адже вона є гіперлатентною та у 6 - 8 разів перевищує свою зареєстровану частину. На високу латентність даних кримінальних правопорушень негативний вплив здійснюють як взаємна зацікавленість у їхньому прихованні різних суб’єктів наркообігу (збувальників, споживачів наркотиків тощо), так і існуючі проблеми у правоохоронних органах (кадрові, організаційні, матеріально-технічні тощо). Вважається також, що висока латентність кримінальних правопорушень у сфері незаконного наркообігу, зокрема такого посягання, як контрабанда наркотичних засобів, може бути зумовлена збройним конфліктом на сході України та анексією Криму. Підтвердженням цьому слугує інформація про більш високий рівень наркозлочинності на територіях України, близьких до проведення «Операції об’єднаних сил» (Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області).

    У Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року зазначається, що протягом останніх десяти років поширення наркоманії та наркозлочинності в Україні стало однією з найгостріших суспільних проблем, нерозв'язання якої приводить до заподіяння шкоди здоров'ю людини, негативного впливу на соціальну сферу, а також є загрозою національній безпеці держави.[21] За період, що аналізується, продовжує зростати контрабанда, широкомасштабне нелегальне виробництво та виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів. Щорічно правоохоронними органами багатьох країн світу викриваються десятки тисяч підпільних нарколабораторій, які виготовляли психотропні та наркотичні засоби з «ефедрину», отримували ацетильований та екстракційний опій з макової соломи, а також виробляли синтетичні наркотики опійної й амфетаміновой груп й сильнодіючі речовини. У низці випадків у їх роботі приймали участь дипломовані фахівці з медичною і хімічною освітою, студенти, технічний персонал науково-дослідних установ.

    В Україні до анексії Автономної республіки Крим та озброєного конфлікту на сході держави основними центрами щодо незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів були такі регіони, як Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та місто Київ. Нині географічно наркозлочинність, починаючи з анексії Автономної республіки Крим та озброєного конфлікту на сході України й по теперішній час (01.01.2020 р), розділилась наступним чином: лідером за кількістю вчинених кримінальних правопорушень є Дніпропетровська область; м. Київ; Донецька область; у Запорізька область; Харківська область; Київська область.

    Щодо міжнародного наркотрафіку то саме географічне положення і розвинена транспортна інфраструктура роблять Україну привабливою для міжнародних наркоугруповань, адже окрім значної наявної наркотичної сировинної бази наша держава є транзитною щодо постачання наркотиків у Західну Європу, а також новим ринком збуту. Про це свідчать сталі канали транзиту і ввозу в Україну наркотиків: Афганістан – Таджикистан – Киргизію – Казахстан – Росія – Україна – країни ЄС («Північний потік» – раніше даний канал пролягав через Донецьку область, а нині, щоб убезпечитись від ризиків, викликаних війною, змістився до Дніпропетровської та Сумської областей); Афганістан – Пакистан – Центральна Азія – Росія – Україна – Західна Європа («Південний маршрут»); Афганістан – Іран – Туреччина – Болгарія – Україна – Західна Європа («Балканський маршрут»); Колумбія – Бразилія – Україна ; Регіон Андських країн – Європа; Еквадор – Латвія – Росія – Україна – Західна Європа ; Китай – Росія – Україна – країни ЄС; Індія – Афганістан – Грузія – Україна – країни ЄС; та ін. Ситуація з перекритими міжнародними наркоканалами в Україні в останні роки бажає бути кращою – про що свідчить статистика, зокрема у : 1994 році - 1; 1995 р. - 3; 1999 р. – 35; 2001 р. – 30; 2003 р. – 82; 2005 р. -166; 2006 р. – 249; 2007 р. – 238; 2008 р. – 246; 2009 р. – 282; 2015 р. – 5; 2017 р. – 51; 2019 р. – 33.

    Міжнародні канали постачання наркотиків у невеликих розмірах від 1 до 5 кг, які здійснюються наркокур'єрами, здійснюються наступними способами : кокаїн зазвичай авіатранспортом з країн Латинської Америки в потайних відділеннях багажу або у власному тілі, героїн - з країн Азії, нові психоактивні речовини - з Китаю міжнародними поштовими відправленнями. Останнім часом спостерігається збільшення обсягів постачання контрабандних психотропних речовин (амфетамінів, метамфетамінів, «екстазі») в Україну з Польщі та нарковмісних медичних препаратів з території Румунії та Молдови, це пояснюється меншою їх вартістю по відношенню до вартості героїну і кокаїну та збільшенням попиту на них у молодіжному середовищі.

    Вилучається чимала кількість наркотичних засобів, зокрема, із незаконного обігу на території України протягом 2019 року вилучено 4,7 тон наркотичних засобів (канабісу – 2,53 тони; макової соломи – 2 тони; героїну – 127,7 кг.; метадону – 24,8 кг., кокаїну – 9,8 кг.; опію – 1 кг.; трамадолу – 180 грам;), 38,8 кг. психотропних речовин (амфетамінів – 20,3 кг.; інших - 18,5 кг.).[22] Раніше ця кількість була врази більшою, що свідчило про ефективну роботу правоохоронних органів, наприклад 2009 року вилучено 10,19 т. наркозасобів (за цінами чорного ринку на 1081,03 млн. грн.), з них: макової соломи 5140 кг. (30,9 млн. грн.); опію 39,51 кг. (9,88 млн. грн.); марихуани 4,73 т. (94,69 млн. грн.); героїну 12,57 кг. (11,95 млн. грн.); кокаїну 0,89 кг. (1,34 млн. грн.); психотропних речовин 55,15 кг. (16,54 млн. грн.); тощо.[23]

    До кримінологічної характеристики належить й кримінологічний портрет особи злочинця. Вивчення стану злочинності передбачає також ознайомлення з особливостями осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення аналізованої групи. За даними Державної судової адміністрації України, усього засуджено за цю категорію кримінальних правопорушень у 2013 році 18 250 осіб; 2014 році - 13 825 осіб; 2015 році - 11 434 особи; 2016 році - 9118 осіб; 2017 році – 12124 особи; 2018 році – 10114 сіб; [24] а у 2019 році – 18629 особам, повідомили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.305-320 Кримінального кодексу України[25].

    Вивчаючи судово-слідчу практику та опираючись на власний досвід і проведене дослідження, відзначимо, що кримінальні правопорушення, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, як правило, вчиняють молоді люди чоловічої статі у віці від 18 до 30 років з відсутністю сталих сімейних зв’язків. Залежно від злочинної діяльності з наркотиками потрібно характеризувати особу злочинця. Так:

    У дослідженнях, присвячених кримінологічним аспектам протидії наркозлочинності, наведено основні риси осіб, які причетні до незаконного обігу наркотиків. Понад половини (58 %) кримінальних правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, вчинені особами з позитивними тенденціями в поведінці, які не перебували в полі зору правоохоронних органів. Виділяють такі типи учасників злочину, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків:

    а) наркоділки, які очолюють організовані групи чи інші формування, та їх найближче оточення. їх характеристика збігається з ха­рактеристикою лідерів інших організованих структур і передбачає наявність у них таких якостей, як авторитарність, жорстокість, організаційні здібності, впевненість у власній перевазі та недоторканності тощо;

    б) рядові учасники злочинних груп. Для них характерні жадібність, егоїзм, відсутність жалю до жертв, жорстокість, готовність до силових методів вирішення конфліктів тощо;

    в) особи, які вирощують наркотичні речовини. Як правило, їх особисті якості не пов'язані з криміналізацією, близькі до характеристик жителів відповідної місцевості. Для них не є обов'язковим мотив користі чи збагачення;

    г) особи, які збирають дикорослі наркотичні речовини. Серед них автор виділяє три групи: 1) професіонали, орієнтовані на користь - зба­гачення; 2) випадкові особи, які приїхали «за компанію», «з цікавості»; 3) особи, які систематично вживають наркотичні засоби - наркомани;

    д) збувальники-професіонали, орієнтовані виключно на збагачення. Для них характерні спритність, наполегливість, уміння відшукати й переконати клієнта, прагнення встановити взаємовигідні зв'язки з працівниками правоохоронних органів, які обслуговують дану територію.[26]

    Кримінологічний портрет особи, яка здійснює збут наркотиків, має такий вигляд: у більшості випадків це особи чоловічої статі (68,4 %) зрілого віку від 29 до 35 років (58,9 %), не зайняті суспільно-корисною працею (71,4 %), які мають середню або середньо-спеціальну освіту (89 %), вживають алкоголь або наркотики (49,3 %). Як правило, раніше не судимі, а якщо і судимі, то за вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків (84,3 %). Більшість наркозбувальників, притягнутих до кримінальної відповідальності, не отримують великого доходу від продажу наркотиків, гроші ними використовуються для задоволення побутових потреб, а також для придбання наркотиків для власного вживання. При цьому, у порівнянні із сформованою у 80-х роках XX століття характеристикою цієї ж кримінологічної групи, збільшився вік осіб, які займаються такою незаконною діяльністю, виросла їх освіченість, зросла кількість злочинців, які на момент вчинення злочину не працюють і не навчаються.[27] Соціально-демографічні ознаки, характерні для організатора наркобізнесу мають такий вигляд: в переважній більшості це особи 18-24 (36%) або 30-39 (40%) років, з середньою професійною (36 %) або повною загальною середньою (42 %) освітою, як правило, без постійного джерела доходу (87 %); одночасно із цим описом наводиться суперечлива йому теза про те, що організатори тра­нснаціонального наркобізнесу мають, в основному, легальний бізнес, через який «відмивають» грошові засоби, одержані від незаконного обігу наркотиків.[28]

    Така характеристика погано узгоджується із даними щодо значних обсягів незаконного обігу наркотиків. Кількість у 10,19 тон наркотичних засобів, вилучених 2009 року,[29] 9,62 тон - 2011 року,[30] 2,61 тон – 2018 року, 4,7 тон – 2019 року[31] свідчить про масштабність процесів наркобізнесу на території України. Тому розкриємо характеристику осіб, що займаються наркобізнесом, що має форми організованості та забезпечується великими незаконними прибутками, «відмиванням» грошей через легальний бізнес. У таких випадках наркобізнес набирає рис організованої злочинності, якій властиві ієрархічна структура, сувора дисципліна, розподіл ролей, утримання корумпованих чиновників тощо.[32] У свою чергу, кримінальний професіоналізм є злочинною діяльністю, якій притаманні видові ознаки, властиві будь-якій професії: спеціалізація, кваліфікація, здатність бути джерелом матеріального існування, приналежність до певного злочинного соціального середовища, в якому вона здійснюється. Спеціалізація як ознака кримінального професіоналізму полягає у вчиненні конкретного виду злочинної діяльності, який передбачає опанування теоретичних знань, практичних навичок та вмінь. Кваліфікація передбачає рівень професійної підготовленості особи до певного виду діяльності, є якісною характеристи­кою спеціалізації. Високий рівень кваліфікації професійного злочинця дозволяє йому доволі довго й успішно здійснювати злочинну діяльність. Особистісний сенс професійної злочинної діяльності полягає у тому, що осо­ба, яка її здійснює, намагається забезпечити за рахунок цього свої матеріальні потреби. Задоволення у процесі злочинної діяльності потреб нематеріального характеру не є ознакою професійної злочинності. Через це професійні злочинці вчинюють саме корисливі кримінальні правопорушення.

    Нарешті, належність до певного кримінального середовища полягає у перебуванні особи в оточенні подібних до себе, спілкуванні з ними, а також в ототожненні особи зі злочинним світом, в якому кримінальний правопорушник знаходить моральний стимул діяльності, підтримку та відносну безпеку. В загальносоціальному сенсі це середовище забезпечує збереження та відтворення кримінального професіоналізму.[33] Як зазначають деякі вчені контингент учасників кримінальних правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, вирізняється неоднорідністю. Основою для типології осіб, причетних до незаконного обігу наркотиків, вказані дослідники обрали мотиваційну складову злочинної поведінки: прагнення до збагачення або прагнення забезпечити себе наркотиками для власного споживання.[34]

    Зважаючи на названі вище тенденції, можна спрогнозувати подальше ймовірне зростання обсягів надходження в Україну „важких” наркотиків і активну інтеграцію вітчизняних організованих злочинних угруповань у міжнародну мережу торгівлі ними. Щодо осіб, що вчиняють кримінальні правопорушення, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, то, за умови збереження чинників злочинності сьогодення у державі, їх чисельність з року у рік буде збільшуватись та омолоджуватись, оскільки наркобізнес є над прибутковою справою й може зрівнятись у цьому напрямі лише з торгівлею зброєю, людьми та людськими органами.

    Вищезазначена кримінологічна характеристика наркозлочинності підкреслює не тільки соціальну значимість проблеми запобігання незаконного поширення наркотиків, але й необхідність пошуку оптимальних заходів протидії їх незаконному обігу, виявлення, нейтралізацію та усунення причин і умов, що детермінують її.


    2. Причини та умови наркозлочинності

    Рівень вживання наркотиків в Україні в останні п’ять років б’є усі рекорди, що реально може загрожувати національній безпеці. Окрім цього про здорову націю нашої держави можна говорити лише тоді, коли комплексно підійти до питань із запобігання цьому лиху, адже наркоманія «молодшає»: якщо кілька років тому до чверті українських школярів віком 13-16 років вживали наркотики хоча б один раз, то на сьогодні, крім них, наркотики пробують й 10-річні діти. Щоб вирішити проблему кардинально потрібно проаналізувати та максимально комплексно підійти до вивчення усіх чинників, що впливають на розвиток наркоманії, а відповідно й незаконного обігу наркотиків, бо, як відомо, попит на наркотики породжує їх пропозицію. Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. До найбільш вагомих чинників, що сприяють розвитку наркоманії можна віднести: важкий період розвитку суспільства, що проявляється під час війни (військові в екстремальних умовах знаходять у наркотиках стимулюючий засіб, полегшення труднощів, зняття туги за домом і близькими; цивільні дорослі ,у такий період, перебувають у постійному страху, невизначеності в завтрашньому дні, горі та тузі за близькими, які загинули або перебувають на лінії фронту; молодь та діти не можуть соціалізуватись через стан фрустрації та боязні за своїх близьких; тощо); матеріальна незабезпеченість, голод, різні національні біди і соціальні потрясіння, незабезпеченість житлом, харчуванням, роботою, медичним обслуговуванням – призводить до незадоволення, нервозності, напруженості, депресивності, невпевненость у завтрашньому дні, перевтоми, заклопотаності, і, як наслідку, вживання наркотиків; криза українського суспільства, де особистість пригнічується і відчуває себе не вільною, а тому замикається у собі й самотужки вирішує життєві труднощі, а якщо не виходить то вдається до вживання наркотиків й погружається у свій внутрішній світ; невлаштованість життя, відсутність чіткої перспективи, неясність політичної платформи, безідейність, відсутність цілеспрямованості - призводить до розгубленості, безнадійності та виживання наркотиків; постійна гонитва за наживою, політичний обман, лицемірство, егоїзм, не підтримка інституту «сім’ї» зі сторони правлячої верхівки - породжує розгубленість, відсторонення від життям, усунення від виконання своїх соціальних обов’язків, байдужість до сімейних зв’язків, що призводить до виживання наркотиків; відсутність розумних розваг, які іноді замінюються «нездоровою» літературою, телепередачами, специфічними кінофільмами, де пропагується наркоматська субкультура – особливо це діє на дітей як віяння нової сучасної цивілізації; нездорове мікросоціальне середовище (професійне оточення, коло знайомих і друзів, сім'я), що формують мотивацію наркозалежності.

    Окрім вищезазначених чинників, що обумовлюють наркоманію в Україні, визначимо комплекс детермінантів кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що є похідними від загальних причин злочинності у країні та взаємопов’язані з економічними, політичними, ідеологічними, морально-психологічними, демографічним процесами у державі. Вивчення причин та умов кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, має важливе значення не тільки для глибокого пізнання об’єктивних джерел відповідного кримінального явища, але й для розроблення запобіжних заходів протидії вищевказаних кримінальних правопорушень. Разом з тим, враховуючи глобальні перетворення у державі, можна виділити цілу низку детермінант, особливо значущих для існування, розповсюдження і самовідтворення злочинності, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

    Економічні детермінанти: системна економічна криза, яка є наслідком майже повної трансформації легальної економіки у тіньову з відсутністю ефективного контролю за залученням у неї надприбутків, отриманих у результаті незаконного обігу наркотиків; досягнення загрозливо високого рівня безробіття, що продукує для значної частини населення відсутність легальних альтернатив заробітку та схиляння до заняття наркобізнесом; суттєве перевищення доходів від наркобізнесу над легальним сектором економіки; нестабільна економічна ситуація в державі та нерозвиненість малого і середнього бізнесу; відсутність з боку Національного банку України ефективного контролю над комерційними банками щодо утримування на рахунках, з подальшою легалізацією, коштів, отриманих від незаконного обігу наркотиків; неефективне або ситуативне проведення економічних реформ, що призводить до зубожіння населення та схиляння його до заняття наркобізнесом; тощо.

    Серед соціальних передумов існування незаконного обігу наркотичних засобів необхідно виокремити відсутність дієвої системи соціального, насамперед громадського, контролю, зокрема за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, політичних та громадських діячів, що робить таку діяльність непрозорою.

    Політичні детермінанти: прорахунки в політиці реформування Української держави і суспільства (помилкова ідеологія реформ); гальмування назрілих політичних процесів, що призвело до незавершеності формування політичної системи, повільного розвитку політичної структури та свідомості суспільства; політичну нестабільність, яка, зокрема, проявляється у нестабільності існуючих політичних інститутів; розгалуженість політичної системи та наявність великої кількості політичних партій і, відповідно, слабкість місцевого самоврядування; дисбаланс функцій та повноважень гілок влади, який породжує викривлення суспільних відносин у функціонуванні владних структур, що не може негативно не позначитися на виконанні владними інститутами своїх функцій, а зрештою - і на результатах їх діяльності. Така ситуація, крім всього іншого, створює сприятливі умови для зловживання владою, прийняття не правових і незаконних рішень та породженню наркобізнесу; нерішучість і непослідовність у проведенні суспільних перетворень, безсистемне і нерішуче впровадження демократичних засад у різні сфери суспільного життя; відсутність ефективного парламентського та громадського контролю за діяльністю вищих посадових осіб виконавчої гілки влади, у тому числі керівників правоохоронних структур, що здійснюють контроль за обігом наркотичних засобі, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; відсутність належної політичної волі щодо системної протидії кримінальним правопорушенням, пов’язаним з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, яка проявляється, зокрема, у безсистемному підході до створення законодавчої бази, допущення недоліків у формуванні та реалізації антинаркотичної політики; недостатню визначеність, непослідовність і неналежну наукову обґрунтованість здійснюваної антинаркотичної політики.

    Організаційно-управлінські детермінанти: недосконала система організації влади, неефективна система державного управління, гіпертрофовані повноваження бюрократичного апарату; неефективність державного управління як один з основних факторів криміналізації суспільства; поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад працівників правоохоронних органів не на підставі їх ділових і моральних якостей, а через знайомство за колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань; відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям, періодичної ротації, однорівневого переміщення всіх працівників правоохоронних органів; низька виконавча дисципліна, відсутність належної відповідальності за доручену ділянку роботи та результати діяльності; низька якість, необґрунтованість багатьох управлінських рішень; низький престиж професії правоохоронця; непрозорий характер кадрової політики, особливо щодо зайняття вищих посад; недостатня взаємодія між правоохоронними структурами щодо протидії наркобізнесу; недостатня робота з громадськістю; відсутність упорядкованої системи правоохоронних органів, що організовують та здійснюють у повному обсязі виявлення, запобігання та розкриття кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

    Правові детермінанти: неналежне забезпечення реалізації у діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших інститутів держави та суспільства принципів верховенства права та законності; поширений правовий нігілізм як з боку публічних посадових та службових осіб, так і з боку інших суб’єктів правовідносин, включаючи громадян; безсистемна, у багатьох випадках науково необґрунтована, зміна законодавства, а в деяких випадках, навіть, прийняття законів та інших актів законодавства для задоволення особистого чи корпоративного інтересу; фактичне зниження ефективності правозастосовної практики в цілому і самого механізму кримінального переслідування.

    Морально-психологічні детермінанти: втрата моральних засад переважною більшістю суспільства, що призводить до деморалізації суспільства, девальвації моральних цінностей; соціально-економічна і політична нестабільність суспільства, яка породжує у громадян дух невизначеності і непевності у завтрашньому дні; невизнання значною частиною населення наркобізнесу соціальним злом, нерозумінням його суспільної небезпеки для суспільства, держави чи окремої особи; корінні зміни світогляду, ідеологічних орієнтацій громадян нашої держави; втрата соціальної надії і орієнтирів значними групами населення, зокрема неповнолітніми і молоддю, пов’язаних з невизначеністю перспектив навчання, працевлаштування тощо.

    Інші детермінанти: географічне розміщення України, що робить її транзитною країною постачання наркотиків у Західну Європу; збільшення частки психічно хворих і маргінальних осіб; поширення засобами масової інформації так званої наркотичної ідеології, включаючи пропаганду вживання збудливих і одурманюючих засобів як нібито невід’ємного атрибуту сучасної молодіжної субкультури; демонстрація розпусти у кінофільмах, відеофільмах, телевізійних передачах, що нейтралізують негативне відношення до наркотиків у масової аудиторії та, навпаки, що штучно розпалюють інтерес до них; наслідування певної частини молоді західним рухам анархічного протесту (хіпі, рокери тощо), у середовищі яких споживання наркотиків є складовою частиною повсякденного способу життя; активізація зусиль злочинного середовища щодо втягнення у нього неповнолітніх і осіб молодого віку, зокрема за рахунок схиляння до традиційного вживання наркотиків; послаблення системи контролю над незаконним обігом наркотиків на території пострадянського простору, поява «прозорих кордонів» тощо; втрата культу сім’ї, що сприяє неналежному вихованню неповнолітніх, насильству у сім’ї тощо; недоліки у діяльності правоохоронних органів, зокрема омолодження кадрів, непрофесійність, ослаблення системно направленого напряму профілактики, що протидіє поширенню наркотиків, що приводить до різкого зниження контролю над середовищем наркоманів тощо; відсутність ефективної системи виявлення споживачів наркотиків на ранніх стадіях захворювання наркоманією; наявність високого попиту на наркотики з боку молодіжних, богемних і навіть маргінальних груп населення, що втратили в перехідний період соціальну орієнтацію або перспективу, або, що стали жертвою цілеспрямованої пропаганди; тощо.

    Вивчення факторного комплексу наркоманії та наркозлочинності дозволяє краще усвідомити досліджуваний феномен, а також розробити запобіжні заходи адекватного реагування на кримінальні правопорушення у цій сфері.


    3. Запобігання наркозлочинності

    Запобігання кримінальним правопорушенням у сфері незаконного обігу наркотиків дозволить знизити не тільки їх рівень, але й рівень смертності та хвороб населення, оптимізувати соціальну ситуацію у суспільстві, підвищити авторитет держави у світі. Саме тому держава зосереджує зусилля на запобігання незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, покаранні осіб, винних у вчиненні таких кримінальних правопорушень, лікуванні та реабілітації наркоманів.

    Насамперед, щоб розкрити сутність запобігання кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, варто визначити його правову основу. Правовою основою запобігання є: Конституція України, Конвенції, угоди та декларації ООН (Єдина Конвенція ООН про наркотичні засоби (1961 р.); Конвенція ООН про психотропні речовини (1971 р.); Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (1988 р.); Конвенція ООН проти застосування допінгу (1989 р.); Угода про незаконний обіг на морі укладена на виконання статті 17 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (1995 р.); Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.); Політична декларація двадцятої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, що присвячена спільній боротьбі зі світовою проблемою наркотиків (1998 р.) та інші), Закони України (Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори (1995 р.); Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними (1995 р.); Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю (1993 р.); Про оперативно-розшукову діяльність (1992 р.); Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (1994 р.); Про ліцензування видів господарської діяльності (2015 р.); Про лікарські засоби (1996 р.); Про державний кордон України (1991 р.); Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей (1995 р.); Про захист суспільної моралі (2003 р.); Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону (2000 р.); Про Національну поліцію (2015 р.); Про службу безпеки України (1992 р.); Про прокуратуру (2015 р.) та ціла низка інших), Розпорядження та постанови Кабінету міністрів України (Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року (РКМУ-2011 р. №1209; Про схвалення Стратегії державної політики щодо наркотиків до 2020 року ( РКМУ – 2013 р. №735); Про затвердження плану заходів на 2019 – 2020 роки з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року (РКМУ – 2019 р. № 56); Про затвердження Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (ПКМУ-2015 р. № 647); Про затвердження плану заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року (ПКМУ – 2012 р. № 767)) та інші); Укази Президента, Кодекси України (Кримінальний кодекс України (2001 р.); Кодекс України про адміністративні правопорушення (1984 р.) та інші), постанови Пленуму Верховного суду України (Про судову практику в справах про кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (2002 р. №4); Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил (2005 р. №8); Про практику розгляду судами кримінальних справ про кримінальні правопорушення, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями (2005 р. №13)), відомчі накази (Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Державної митної служби та інших) та інші нормативно-правові акти України.

    Усі запобіжні заходи регламентовані вищезазначеними нормативно-правовими актами. Основним засобом запобігання злочинності є профілактика кримінальних правопорушень, а отже запобіжну діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків варто поділити на два рівні:

    1) загальна профілактика, основним напрямом якої є заходи щодо усунення причин і умов, що сприяють як наркотизації населення, так і вчиненню кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів;

    2) індивідуальна профілактика щодо конкретних осіб, які зловживають наркотичними засобами та на цьому ґрунті схильні до вчинення кримінальних правопорушень.

    Загальна профілактика полягає у виявленні специфічних криміногенних детермінант, що сприяють втягненню населення у немедичне вживання наркотичних засобів, і здійсненні заходів щодо припинення, усунення або нейтралізації цих детермінант. Основними завданнями профілактичної діяльності на загальному рівні є формування у населення стійкої суспільної позиції щодо негативного ставлення до наркотичних засобів; переконання тих громадян, які вже вживають наркотики, відмовитися від них. Здійснюється така діяльність на трьох напрямах: виявлення, усунення або нейтралізацію причин та умов, що детермінують вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних з наркотиками; формування у населення стійкої суспільної позиції щодо негативного ставлення до наркотичних засобів; здійснення контролю над процесами законного обігу, щоб виключити їх використання у немедичних цілях.

    Виявлення причин і умов, що сприяють розвитку попиту на наркотики та вчиненню під їх дією різного виду кримінальних правопорушень, досягається спеціальними дослідженнями, кропіткою аналітичною роботою, що дозволяє виділити типові кримінологічні детермінанти. Така діяльність правоохоронних і інших державних органів та недержавних структур забезпечує інформаційну базу для загальнопрофілактичних заходів економічного, організаційно-управлінського, соціального, виховного, правового та іншого характеру.

    Формування у населення антинаркотичної позиції потребує системного проведення широкомасштабної роз’яснювальної роботи щодо небезпеки для життя й здоров’я наслідків зловживання наркотиками; щодо правових наслідків за зловживання наркотиками; щодо можливих шляхів лікування від наркотичної залежності; щодо профілактичної роботи з населенням, яка направлена на усунення умов, що сприяють втягуванню громадян до вживання наркотиків. Роз’яснювальна робота з населенням, що пропагує здоровий спосіб життя та відмова від вживання наркотичних засобів включає: регулярні зустрічі та бесіди з різними групами населення фахівців, що здійснюють протидію поширенню наркотиків, або, що забезпечують лікування; спеціалізовані теле- і радіопрограми, рубрики, виступи у засобах масової інформації про шкоду вживання та незаконного обігу наркотичних засобів; поширення різноманітних предметів агітаційного характеру (рекламок, буклетів, листівок тощо); проведення системної і ціленаправленої профілактичної роботи з окремими категоріями громадян, що перебувають у «зоні ризику» (неповнолітніми і молоддю, маргіналами та ін.); забезпечення погоджених зусиль суб’єктів, на яких покладено функції щодо запобігання та протидії незаконному обігу наркотиків і боротьби зі злочинністю; усунення джерел і сировинних можливостей для незаконного виготовлення і поширення наркотичних засобів та прекурсорів.[35]

    Важливе значення у профілактиці незаконного обігу наркотиків є здійснення контролю над законним обігом наркотиків у фармацевтичних і медичних установах. Працівники цих установ іноді вступають у злочинні змови з наркоманами, викрадають наркотичні засоби. Майже третина виявлених наркоманів діставала наркотики і їх аналоги у лікарнях і аптеках.

    Стратегії державної політики щодо наркотиків до 2020 року передбачає розв’язання таких завдань: забезпечення стабільного надійного існування та життєдіяльності нації, збереження її фізичного і морального здоров’я; зниження рівня загострення соціальних ризиків для особи, суспільства, держави; забезпечення належного державного контролю за обігом наркотиків, а також розроблення і здійснення комплексу заходів щодо зменшення обсягу незаконного розповсюдження наркотиків на території України; концентрація зусиль суб’єктів наркополітики на профілактиці наркоманії, виробленні захисних бар’єрів окремої особи і всього суспільства та сприянні формуванню здорового способу життя; організація раннього виявлення незаконного вживання наркотиків як передумови запобігання захворюванням та ефективного лікування від наркозалежності; досягнення єдності та узгодженості в діях суб’єктів формування та реалізації наркополітики; удосконалення заходів протидії незаконному обігу наркотиків і пов’язаній з ним корупції, підрив економічних засад функціонування наркобізнесу; реалізація наркополітики з урахуванням особливостей регіонів; створення умов для співпраці держави з інститутами громадянського суспільства у формуванні та реалізації наркополітики; залучення осіб, залежних від наркотиків, що знаходяться в незаконному обігу, до участі в медико-соціальних програмах, що ґрунтуються на принципі зменшення шкоди; психосоціальна реабілітація хворих на наркоманію; створення належних умов для провадження господарської діяльності, пов’язаної з обігом наркотиків; впровадження практики здійснення лікувальних заходів як альтернативи кримінальному покаранню наркозалежних осіб, які вчинили незначні правопорушення; створення умов для ресоціалізації осіб, що відбувають покарання за вчинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотиків; узгодження наркополітики з принципами здоров’я населення щодо лікування наркоманії, у тому числі з її соціально небезпечними наслідками, такими як ВІЛ/СНІД, туберкульоз та інші супутні захворювання.

    Для забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів необхідно виробити єдиний підхід до вирішення питань, пов'язаних з боротьбою з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, зменшенням попиту та пропонування на ринку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а також залученням до цієї роботи громадськості.

    Основними напрямами загальнопрофілактичної діяльності правоохоронних органів є:

    Пріоритетами правоохоронної загальнопрофілактичної діяльності повинні бути: концентрація зусиль на виявленні та документуванні протиправної діяльності організованих злочинних угруповань, що становлять найбільшу загрозу суспільству (структури, які контролюють наркотрафіки, незаконне виробництво, збут наркотиків тощо), оскільки кримінальне покарання наркозалежних осіб і дрібних дилерів не впливає істотно на зниження рівня споживання наркотиків серед населення; оперативне реагування на зміни в тактиці діяльності організованих злочинних угруповань, появу нових психоактивних речовин та їх комбінацій, виявлення осередків їх розповсюдження та контрабандних маршрутів; удосконалення організації правоохоронної діяльності за рахунок більш ефективної координації дій суб’єктів боротьби з наркозлочинністю, чіткого розподілу сфер відповідальності, оволодіння новими методами виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, зокрема з використанням комп’ютерних мереж, розширення контактів з Інтерполом, Європолом та іншими міжнародними правоохоронними структурами; співробітництво правоохоронних органів з органами місцевого самоврядування та громадськістю, власниками розважальних закладів у проведенні комплексу соціальних, медико-профілактичних заходів на території населених пунктів з досить високою концентрацією незаконного обігу наркотиків; забезпечення гласності в діяльності правоохоронних органів з метою підвищення рівня поінформованості населення та розширення соціальної бази протидії наркозлочинності; посилення роботи із забезпечення власної безпеки правоохоронних органів, недопущення втягування співробітників таких органів у наркобізнес, усунення перешкод у боротьбі їх з незаконним обігом наркотиків; зміцнення кадрового потенціалу підрозділів боротьби з незаконним обігом наркотиків шляхом навчання персоналу та підвищення його кваліфікації; забезпечення розвитку адекватних форм інституційного контролю за діяльністю правоохоронних органів у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків, насамперед з метою дотримання ними законності, прав і свобод людини; удосконалення правової основи для посилення боротьби з відмиванням грошей, отриманих від злочинної діяльності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків; посилення здійснення заходів з протидії незаконному вирощуванню нарковмісних рослин та отриманню з них нових психоактивних речовин; своєчасне виявлення незаконного розповсюдження нових хімічних речовин психоактивної дії та внесення пропозицій щодо їх включення до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770.

    Таким чином, профілактика кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотиків — важлива складова у діяльності державних структур, тому що дозволяє знизити не тільки рівень їх проявів, але й рівень смертності та хвороб населення, оптимізувати соціальну ситуацію у суспільстві, підвищити авторитет нашої держави у світі. Саме тому держава зосереджує зусилля як на профілактиці так і протидії незаконному обігу наркотиків, покаранні осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень у даній сфері, так і на лікуванні наркоманів, проведенні з ними реабілітаційних заходів.

    Індивідуальна профілактика незаконного обігу наркотиків та кримінальних правопорушень з ним пов’язаних здійснюється у наступних напрямах: виявлення осіб, що зловживають наркотиками та, на цьому ґрунті, схильні до вчинення кримінальних правопорушень; усунення причин і умов індивідуальної антигромадської або протиправної поведінки; усунення конкретних обставин, що спричиняють вживання наркотиків; здійснення спостереження та забезпечення іншого соціального контролю щодо поведінки і способу життя осіб, які зловживають наркотиками та, на цьому ґрунті, схильні до правопорушень; здійснення щодо зазначених вище осіб заходів виховного, медичного, правового та іншого характеру з метою недопущення криміналізації.

    Основними цілями індивідуальної профілактики кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, що здійснюється співробітниками Національної поліції, є усі можливі заходи, які змусили б осіб, що профілактуються, відмовитися від немедичного вживання наркотиків, від здійснення ними кримінальних правопорушень, що замислюються, плануються, підготовляться. Для досягнення поставлених цілей працівник поліції застосовує весь арсенал наявних у його розпорядженні сил, засобів, прийомів, використовує гласний і негласний методи.[37]

    У цілому така діяльність органів і підрозділів Національної поліції реалізується в наступних напрямках:

    1. Індивідуальна профілактика незаконної пропозиції. Здійснюється щодо осіб, схильних до вчинення незаконних дій з наркотиками.
    2. Індивідуальна профілактика щодо скороченню попиту на наркотики (зловживання наркотичними засобами). Здійснюється щодо осіб, які зловживають наркотиками, і груп ризику шляхом проведення виховних, правових, медичних і інших заходів, що спонукають їх відмовитись від уживання наркотиків, та повернутись до здорового способу життя.
    3. Індивідуальна (рання) профілактика щодо виявлення осіб, що зловживають наркотиками та входять до групи підвищеного ризику. Здійснюється у процесі повсякденної роботи оперативно-службової діяльності співробітниками органів внутрішніх справ (профілактичної, оперативно-розшукової, слідчої, адміністративної) і спрямована у першу чергу на осіб раніше засуджених, соціально невлаштованих, з обтяжуючою спадковістю (страждають на психічні захворювання), робітників мережі аптек і хімфармпідприємств, неповнолітніх з неблагополучних родин тощо.
    4. Індивідуальна профілактика щодо сприяння процесу лікування осіб, які страждають наркотичною залежністю. Здійснюється, як правило, разом з медичними установами.
    5. Індивідуальна профілактика щодо сприяння процесу реабілітації осіб, схильних до вживання наркотиків. Зокрема, надання допомоги у забезпеченні повної ізоляції особи від подальшого спілкування зі звичним колом громадян, неформальною групою споживачів наркотиків.
    6. Індивідуальна профілактика щодо усунення обставин (детермінант), що призвели до вживання наркотиків. Здійснюється за допомогою психологів, родичів, позитивних друзів, волонтерів шляхом установлення твердого контролю над поведінкою особи у родині, побуті, за місцем роботи або навчання, сферою дозвілля.
    7. Індивідуальна профілактика як здійснення спостереження за поведінкою і способом життя осіб, що зловживають наркотиками. Здійснюється співробітниками органів внутрішніх справ постійно з використанням як гласних, так і негласних методів збору інформації про дану особу.

    У поле зору індивідуально-профілактичного впливу поліції попадають наступні категорії громадян:

    Для здійснення всіх форм успішної індивідуальної профілактики співробітники поліції ведуть пошук осіб, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних з наркотиками, або, що вживають, наркопрепарати без призначення лікаря, серед осіб раніше засуджених, маргінальних верств населення, проституток, етнічних діаспор (угруповань), що займаються торгівлею на ринках, водіїв автотранспорту, які часто виїжджають в інші регіони, провідників на залізничному транспорті, медичних працівників, службовців хімфармпідприємств тощо.

    Безпосередній вплив на таких осіб може бути як зашифрованим, так і прямим. Так, наприклад, особа, яка перевіряється, відвідується за місцем проживання, роботи, навчання, проведення дозвілля. У ході бесіди з ним з’ясовуються його настрої, плани, зв’язки, доводиться правова інформація, здійснюється вплив на нього через родичів, друзів, колег по роботі, сусідів тощо. Методи переконання і виховання осіб, що профілактуються, повинні співпадати з методами медичного, правового та соціального впливу. Примус повинний супроводжуватися обґрунтуванням його справедливості, роз’ясненням того, що він є природнім наслідком вчиненого.[38]

    Таким чином, індивідуальна профілактична робота триває до виправлення особи, яка профілактується, припинення з його боку порушень громадського порядку, відмови від злочинних намірів, що повинне бути підтверджене об’єктивними даними, що позитивно характеризують його поведінку. Підстави й порядок зняття особи, що профілактується, з відповідних обліків регламентуються нормативними актами МВС України.


    Висновок

    На основі викладеного у лекції варто зробити висновок: За останні кілька років у нашій країні та й у багатьох країнах світу збільшилася як кількість осіб, які вживають наркотики, так і наркозлочинність. Прогресуюче зловживання наркотиками, різкий ріст цін на них, збільшення наркозлочинності - створює сприятливі умови для появи злочинних угруповань, що здійснюють їх організований збут. А також, відбувається входження до цих процесів міжнародної наркомафії та злиття її з внутрішніми кпимінальними угрупованнями, що займаються наркобізнесом. Відзначається також висока прибутковість наркобізнесу у нашій державі, складова від 200 до 800%. Прибутки від наркобізнесу вираховуються мільярдами доларів Сполучених Штатів Америки. Звичайно, подібні надприбутки визначають привабливість цього виду кримінальної діяльності, впливають на кримінальну консолідацію та породжують транснаціональний наркобізнес як одну з основних ланок транснаціональної організованої злочинності. Зважаючи на названі вище тенденції, можна спрогнозувати подальше ймовірне зростання обсягів надходження в Україну „важких” наркотиків і активну інтеграцію вітчизняних організованих злочинних угруповань у міжнародну мережу торгівлі ними. Тому, важливість заходів профілактики наркозлочинності не викликає сумнівів.

    За рівнем профілактичного впливу прийнято виділяти загальні та спеціальні заходи профілактики. У першому випадку позитивна спрямованість у розвитку суспільства і всіх його інститутів об'єктивно сприяє соціальному оздоровлення та знижує ризик вирішення внутрішніх і міжособистісних конфліктів шляхом протиправного застосування наркотиків або припинення їх подальшого використання. Серед конкретних заходів загальної профілактики можна виділити наступні напрями державних зусиль:

    Таким чином, використання всього комплексу заходів економічного, соціально-культурного, правового, морального та організаційного впливу є основною умовою допустимого обмеження незаконного обігу одурманюючих речовин, а як наслідок наркозлочинності.

    Література

    1. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993р.// Відомості Верховної Ради України, 1993. - № 35.
    2. Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 року. - http://zakon.rada.gov.ua.
    3. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02. 1995 р. - http://zakon.rada.gov.ua.
    4. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. - http://zakon.rada.gov.ua.
    5. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. - http://zakon.rada.gov.ua.
    6. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року N 1835-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40. – Ст. 338.
    7. Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю) від 4 лютого 2004 року №1433 - IV- http://zakon.rada.gov.ua.
    8. Розпорядження КМУ від 28.08.2013 року № 735-р. «Про схвалення Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року» - http://zakon.rada.gov.ua.
    9. Розпорядження КМУ від 30 листопада 2011 року №1209-р «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року» - http://zakon.rada.gov.ua.
    10. Розпорядження КМУ від 13 вересня 2010 року № 1808 –р «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки» - http://zakon.rada.gov.ua.
    11. Розпорядження КМУ від 22 листопада 2010 року № 2140 «Про затвердження плану заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011 - 2015 роки - http://zakon.rada.gov.ua.
    12. Постанова Верховної Ради України «Про проект Закону України «Про профілактику злочинності» від 31.01.1996 р.
    13. Бульба В. Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків в Україні // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№6.-С.121.
    14. Буткевич С.А. Протидія незаконному переміщенню наркотичних засобів і психотропних речовин без супроводження // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.48 – 50.
    15. Василевич В.В. Головні напрями розвитку сучасної кримінології/ В.В.Василевич, О.М.Джужа// Науковий вісник НАВС.- К.: НАВС, 2015.- Вип. 1(94).- С.71-81.
    16. Василевич В., Расюк Е. Конвенційний механізм протидії транснаціональному незаконному обігу наркотиків // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 11. – С.148-152.
    17. Джужа О.М., Василевич В.В., Кулакова Н.В. та ін. Організована злочинність в Україні та країнах Європи: Посібник / За заг. ред. проф. О.М. Джужі. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – 248 с.
    18. Забродська Т.А. Запобігання рецидивним злочинам у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: Автореф. дис. канд. юрид. наук (12.00.08)/ МВС України. НАВС.- Київ, 2015.- 20с.
    19. Заросінський О. Запобігання наркоманії і токсикоманії серед неповнолітніх // Право України.-К., 2005.-№2.-С.63-67.
    20. Кальченко Т.Л. Суспільно небезпечні тенденції наркобізнесу в Україні // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.89 – 91.
    21. Костенко К.Г. Боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів у контексті міжнародної співпраці // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.110 – 112.
    22. Кримінологія: підручник [Текст] / О.М. Джужа, В.В. Василевич, В.В. Чернєй, С.С. Чернявський та ін.; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.В. Чернєя; за наук. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Джужі. – Київ: ФОП Маслаков, 2020. – 612 с.
    23. Кримінологічна віктимологія: Навчальний посібник / Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін.; За заг. ред. проф. О.М. Джужи: - К.: Атака, 2006. – 352 с.
    24. Михайлов О.Є. Причини наркотизму і його попередження: Навчальний посібник.- Ужгород: Закарпаття, 2015. - 34с
    25. Наркозлочинність: кримінологічна характеристика та запобігання: Науково-практичний посібник // Мін-во освіти і науки України; Авт.: А. А. Бова, В.І. Женунтій, А.П. Закалюк, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко, А.П. Науменко; За ред. А.П. Закалюка. – Київ Юрінком Інтер, 2006 р. – 294 с.
    26. Оробець К. Соціальна основа рецидивної злочинності // Підприємництво, господарство і право.-К., 2005.-№4.-С.136-139.
    27. Предупреждение преступлений и административных правонарушений органами внутренних дел: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» и «Правоохранительная деятельность» // под ред. В.Я. Кикотя, С.Я. Лебедева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2009. – 496 с.
    28. Профілактика злочинів: Підручник / О.М.Джужа, В.В.Василевич, О.Ф.Гіда та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М.Джужи. – К.: Атіка, 2011. – 720 с.
    29. Расюк Е. Поняття, ознаки, сучасний стан і тенденції наркоманії в Україні та її взаємозв’язок зі злочинність // Підприємництво, господарство і право.- К., 2010. - № 6. – С. 74-77.
    30. Расюк Е.В. Стан і тенденції транснаціонального наркобізнесу в Україні. // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.185 – 187.
    31. Расюк Е. Контроль за виконанням програм, спрямованх на запобігання вживанню наркотиків // Право України. – 2003. - № 11. – С. 94-97.
    32. Расюк Е.В. Токсикоманія // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10т./ Відп. редактори: Є.М.Моісеєв, Ю.І. Римаренко, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Атіка, 2007.- Т.IV.Кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі засади поліцейської діяльності. – С. 802 – 804.
    33. Расюк Е. Поняття, ознаки, сучасний стан і тенденції наркоманії в Україні та її взаємозв’язок зі злочинністю // Підприємництво, господарство і право. – 2010. - № 6. – С. 74 – 77.
    34. Расюк Э.В. Индивидуальная профилактика незаконного оборота наркотиков, осуществляемая органами внутренних дел / Участие правоохранительных органов в противодействии наркобизнесу: отечественный и международный опыт: тезисы доп. Международной научно-практической конференции, Киев, 13.05.2011г., - К.: МВД Украины, Фонд Ганса Зайделя (ФРГ), НАВД Украины, 2011. – 171 с., С. 140-145.
    35. Степанова О. Профилактика алкоголизма и нарушений законодательства об обороте алкогольной продукции/ О. Степанова// Законность.- 2015.- № 9.- С. 20-22.