ТЕМА 5. Теорія запобігання злочинності

   Вступ

1. Зарубіжний досвід запобігання злочинності

2. Поняття, рівні й види запобігання злочинності

3. Профілактика кримінальних правопорушень як основний засіб запобігання
злочинності. Мета, завдання, функції, принципи й межі функціонування

4. Рівні, види, методи і форми профілактики кримінальних правопорушень

5. Об’єкти і суб’єкти профілактики злочинності

6. Класифікація профілактичних заходів

   Висновок

   Література

Вступ

В лекції аналізується поняття теорії запобігання злочинності, розкривається зміст поняття запобігання злочинності та розмежовується від суміжних понять; розкривається сутність кримінологічної концепції запобігання злочинності; загальносоціальне і спеціально-кримінологічне запобігання злочинності; розглядаються поняття профілактики злочинності, її система та структура; даються заходи, форми, функції, принципи та цілі й завдання профілактичної діяльності.

Як відомо, запобігання злочинності можна визначити як історично надбану та таку, що розвивається у нових соціальних умовах, систему об’єктивних і суб’єктивних передумов зменшення злочинності, а також комплекс державних і громадських заходів, спрямованих на припинення, нейтралізацію (усунення) причин і умов, що породжують дане явище й сприяють його існуванню у суспільстві. Оскільки злочинність розглядається як соціально-правове явище, то й запобігання злочинності є соціально-правовий процес, що знижує й обмежує інші явища й процеси, які детермінують злочинність.

Запобігання кримінальним правопорушенням є головною теоретичною й практичною метою кримінологічної науки. Вивчаючи, описуючи, пояснюючи й прогнозуючи таке явище як злочинність, виявляючи її причини, умови, фактори й обставини, пізнаючи особливості особи кримінального правопорушника й механізм кримінальної поведінки, кримінологія створює тим самим науково обґрунтовану базу запобігання злочинності. Така база є результат і кримінологічної теорії, що й відповідає їй кримінологічної практики. Однак і сам феномен запобігання злочинності також є одночасно об’єктом і теоретичного кримінологічного аналізу, і кримінологічної практики. Саме тому запобігання злочинності виступає самостійним елементом предмета кримінології. Вивчаючи закономірності запобігання злочинності, розробляючи теорію цього процесу, кримінологія покликана створювати надійну основу успішної реалізації цієї теорії в умовах запобіжної практики. Мова у цьому випадку йде про створення наукової кримінологічної концепції запобігання злочинності, покликаної забезпечити досягнення дійсно позитивного практичного результату від її реалізації.

1. Зарубіжний досвід запобігання злочинності

Інтернаціоналізація й тенденція транснаціональності злочинності зумовлюють зростання значення такої складової організації запобігання злочинності, як вивчення та використання закордонного досвіду. В останні два десятиліття у США, Канаді, Японії активного розвитку набуває теорія і практика профілактики кримінальних правопорушень як основного засобу запобігання злочинності. Кримінологи ведуть мову не про запобігання злочинності як соціального явища, а лише про її обмеження або про стримуючий вплив на конкретні криміногенні фактори й обставини. Все-таки у практичному аспекті профілактикою кримінальних правопорушень робиться дуже багато, зокрема вбачається, що профілактика не може бути ефективною, якщо вона не організована на систематичній і скоординованій основі і не включає заходів щодо поліпшення життя населення, удосконалення карного правосуддя і пенітенціарної системи.

У країнах - членах Європейського Союзу виділяють два рівні профілактики кримінальних правопорушень: соціальну і ситуаційну. Соціальна профілактика спрямована на зміну несприятливих умов формування особистості людини, особливо мікросередовища й мікросоціальної ситуації. Ситуаційна виходить із того, що окремі категорії злочинних діянь відбуваються за певних обставин, у певний час і певних місцях. Сама ситуація стимулює й провокує певні види кримінальних правопорушень (вуличні бійки у кінотеатрах і розважальних закладах, зґвалтування у парках, скверах і т. ін.). Така профілактика, за вітчизняної теорії, слугує основним засобом запобіганню злочинності.

У Федеративній Республіці Німеччина (далі ФРН) виділяють первинну, вторинну і третинну превенцію. Первинна спрямована на подолання дефіциту соціальності й позитивної правосвідомості як головної причини кримінальних правопорушень. Вторинна здійснюється поліцейськими органами й пов'язана із правовими засобами втримання від кримінальних правопорушень. Третинна превенція - це ті профілактичні заходи й засоби, які застосовуються у процесі покарання та ресоціалізації кримінальних правопорушників.

Для координації профілактичної діяльності у багатьох країнах створені відповідні органи (наприклад, Національні ради). Основними їхніми функціями є: збір інформації, планування, виконання та оцінка програм щодо профілактики кримінальних правопорушень, координація діяльності поліції й інших органів, що працюють у цій сфері, забезпечення участі населення, співробітництво із засобами масової інформації, науково-дослідна робота, співробітництво із законодавчими органами, навчальна підготовка.

У практичній діяльності поліції широко пропагується теза про те, що злочини відбуваються найчастіше тоді, коли потенційний кримінальний правопорушник натрапляє на вразливу, неохоронювану жертву або об'єкт. Тому превентивні заходи повинні бути спрямовані або на кримінального правопорушника, або на систему безпеки, або на потенційну жертву (індивідуальна, загальна й віктимологічна профілактика). У цій тріаді особлива увага приділяється охоронній профілактиці та цілеспрямованій роботі з населенням, спрямованій на його самозахист.

У ФРН тривалий час вважалося, що профілактика кримінальних правопорушень є "додатковим продуктом" поліцейської роботи, адже саме існування апарату поліції діє як фактор, що стримує злочинність. Але починаючи з 60-х років поліція широко практикує цілеспрямовану роботу із громадськістю з орієнтацією на самозахист: консультує населення, як за допомогою технічних засобів вберегти від злодіїв майно і як, завдяки правильним діям, не стати жертвою кримінального правопорушення. З цією метою практикуються: безкоштовне поширення порад щодо профілактики кримінальних правопорушення, трансляція і демонстрація у засобах масової інформації передач із циклу "Кримінальна поліція радить". Існує спеціальна програма кримінальної поліції з профілактики кримінальних правопорушень, центральною тезою якої є: будь-який контакт поліцейського з населенням повинен служити інтересам профілактики.

У Сполучених Штатах Америки використовуються три моделі превентивної діяльності: модель громадських установ, модель безпеки індивідуума та модель впливу через навколишнє середовище. На федеральному й місцевому рівнях реалізуються програми профілактики кримінальних правопорушень. У деяких штатах участь громадян у зміцненні правопорядку сприяла тому, що кількість пограбувань знизилась на 30%. За інформацію, що має оперативно-профілактичне значення, дається винагорода.

У Канаді широко практикується участь громадян у патрулюванні. Діючи разом з поліцією, цивільні патрулі справляють позитивний вплив: знижують страх перед кримінальними правопорушниками, й підтримують відчуття особистої безпеки. У разі необхідності створюються так звані контрольні пости навколо виявлених зон підвищеної злочинної активності, особливо в нічний час.

У Великобританії розроблені мінімальні стандарти кримінальної безпеки, широко залучається населення до співробітництва з поліцією (патрулювання, чергування в найбільш криміногенних районах). Представникам громадськості безкоштовно видається "поліцейське" обмундирування (без знаків розрізнення і службової атрибутики), а також засоби радіозв'язку, кийки, наручники й навіть зброя для "бойового" патрулювання на поліцейських автомобілях. Уся ця діяльність дістає моральну й матеріальну підтримку суспільства й держави.

Найбільш витребуваною є віктимологічна профілактика кримінальних правопорушень. Вона не вимагає значних матеріальних витрат і реалізує властиве всім людям прагнення до самозахисту. У Західній Європі й США публікуються численні популярні статті і рекомендації на тему "Як захистити себе, свою родину, своє житло і свою власність від кримінальних посягань". Реалізуються програми захисту потерпілих і свідків у кримінальних справах, створено асоціації потерпілих від кримінальних правопорушень. Скрізь виникають "Асоціації сусідів", члени яких патрулюють мікрорайони й селища та у разі необхідності викликають поліцейські патрулі.

У всіх навчальних закладах - від початкової школи до вишів - проводяться заняття з прикладної віктимології. Бажаючі можуть не тільки прослухати лекції, а й пройти спеціальний тренінг: опанувати прийоми самозахисту та виробити навички оптимальної поведінки в екстремальних ситуаціях.

Досить цікавим є так званий архітектурний напрям у практиці профілактики злочинів. Установлено, що у багатоповерхових житлових будинках реєструється у сім разів більше злочинів, ніж у малоповерхових. Виявилося, що архітектурний стиль великих міст нерідко ініціює злочин і полегшує його вчинення. Ці фактори почали враховувати у практиці містобудування при виконанні таких робіт: розширення обсягу будівництва малоповерхових котеджів; скорочення кількості тупиків, прохідних дворів, підвалів і підземних переходів; знесення будинків, що визначають "криміногенний ландшафт". У Лондоні жителям криміногенного кварталу Стоун-бридж Міністерство житлового будівництва виділило по І тис. фунтів стерлінгів для обладнання кожної квартири цього кварталу системою сигналізації й іншими засобами захисту.

У Західній Європі і США величезна увага приділяється превентивним заходам, спрямованим на профілактику насильства у суспільстві. Так, Адміністрація Президента США прийняла федеральну програму морального оздоровлення американського суспільства. Основними елементами! цієї програми є:

• формування ненасильницьких установок і навичок у підростаючого покоління;
• підтримка місцевих громад у запобіганні насильству;
• припинення розпалювання расової, національної і культурно-національної ворожнечі;
• обмеження поширення зброї серед громадян;
• ідеологічне і матеріальне стимулювання оздоровлення сімейного способу життя;
• рекомендації засобам масової інформації щодо скорочення реклами насильства і про посилення пропаганди, що сприяє скороченню насильства;
• розроблення наукових досліджень, присвячених виявленню умов, за яких профілактика кримінальних правопорушень дає найкращі результати.

Потрібно відзначити, що програми профілактики насильства розробляються у рамках двох основних напрямів профілактики злочинів, прийнятих у США: соціального реформування і клінічної кримінології. Крім цих моделей у практиці профілактики злочинності в останні роки досить популярними стають заходи, пов'язані із реформою поліцейської системи на основі використання досягнень науки.

Численні комісії, що перевіряли діяльність поліцейських відомств США, дійшли висновку, що ці структури ізолювалися від населення й не в змозі контролювати розвиток криміногенної ситуації у країні. Нова стратегія дістала назву громадської поліцейської діяльності. Відповідно до неї головним завданням поліції є активна діяльність з профілактики злочинів, а не реагування на повідомлення та протидія. Акцент став робитися на демонстрацію присутності поліцейських у житлових районах. При цьому поліцейські значною мірою відмовилися від використання автомобілів, аби бути ближче до людей. Із цією ж метою вони користуються велосипедами або патрулюють пішки.

Велика увага приділяється усуненню причин і умов кримінальних правопорушень, припиненню актів вандалізму, запобіжним заходам щодо конфліктних ситуацій у родині, формуванню довірчих відносин між поліцією і громадянами.

Значну роль у підвищенні ефективності профілактики злочинів відіграє використання досягнень науки. Особливо перспективними є застосування лазерної та іншої оптичної техніки з метою контролю над рухом транспорту, наркотиків, зброї тощо; удосконалення методик складання соціально-психологічного портрета кримінального правопорушника на основі характерних ознак кримінального правопорушення і обстановки на місці його вчинення; підвищення рівня інформаційного забезпечення запобігання злочинам і їх припинення. У США створені Національний центр інформації про злочини. Уніфікована система обліку й реєстрації кримінальних правопорушень та Автоматизована система ідентифікації відбитків пальців.

Досить поширеною мірою покарання стає домашній арешт із електронним моніторингом, що є ефективним заходом профілактики рецидиву кримінальних правопорушень. З нетрадиційних методів профілактики кримінальних правопорушень, що практикуються у США, слід відзначити спроби застосовування гіпнозу і медитацій (групові сеанси гіпнозу й антикриміногенної медитації) .

Вивчення моделей, форм і методів профілактики кримінальних правопорушень, що використовуються у закордонних країнах, дає підстави дійти висновку: відбувається постійний рух до реалізації у цій діяльності принципів системності, адекватного забезпечення, гуманізму й участі всіх членів суспільства.

2. Поняття, рівні й види запобігання злочинності

У самому широкому змісті слова запобігання злочинності означає недопущення розростання її масштабів. Слід помітити, що у кримінологічній науці не припиняється суперечка про те, чи можна запобігати злочинності або вірніше все-таки вести мову про запобігання кримінальним правопорушенням. В основі аргументів про правомірність вживання терміну «запобігання кримінальним правопорушенням» лежить головна кримінологічна аксіома про соціально-правове явище злочинність, існування якої виступає об’єктивним законом й тому запобігати їй неможливо. Вона вже існує. Але, виходячи з сутності поняття злочинності як сукупності кримінальних правопорушень, що утворюють певний масштаб (розмір) явища, цілком правомірно говорити про обмеження цього розміру шляхом недопущення вчинення нових кримінальних правопорушень, що й відображує термін «запобігання злочинності». Враховуючи зазначені аргументи, можна із упевненістю стверджувати, що запобігання кримінальним правопорушенням (як одиничне) виступає частиною запобігання злочинності (як загального). Тому, здається, нема підстави протиставляти зазначені терміни один одному. Слід репрезентувати процес запобігання злочинності й запобігання кримінальним правопорушенням як єдиний, у якого, як і у будь-якого іншого, є свої частки й загальні закономірності.

Запобігання злочинності може трактуватися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (кримінологічному) змісті. По суті, під кримінально-правовим запобіганням, узятому у традиційному змісті, розуміється інститут, що описаний у нормах відповідних наук, вимоги якого підлягають запровадженню у життя головним чином у процесі призначення й виконання покарання. Можна сказати, що ідея запобігання злочинності пронизує всю систему кримінально-правових і кримінально-виконавчих інститутів (приватна й загальна превенція, загальне й приватне запобігання). Нерідко ця ідея навіть пов’язується із виправленням засуджених, запобіганням рецидиву кримінальних правопорушень. Однак правоохоронна практика показує, що при визначенні поняття «запобігання злочинності» необхідно виходити вже й з більш широких позицій — соціально-політичних, економічних, ідеологічних і т.д. Такий підхід дає можливість сформулювати дане поняття у широкому змісті, що містить у собі різні (далеко не тільки правові) заходу держави й суспільства. Мова йде про запобігання злочинності саме як явища. При цьому враховуються історичний характер процесу запобігання злочинності, його об’єктивні основи й роль суб’єктивного фактора у прискоренні даного процесу.

Запобігання злочинності (кримінологічне) можна визначити як історично надбану та таку, що розвивається у нових соціальних умовах, систему об’єктивних і суб’єктивних передумов зменшення злочинності, а також комплекс державних і громадських заходів, спрямованих на припинення, нейтралізацію (усунення) причин і умов, що породжують дане явище й сприяють його існуванню у суспільстві. Оскільки злочинність розглядається як соціально-правове явище, то й запобігання злочинності є соціально-правовий процес, що знижує й обмежує інші явища й процеси, які детермінують злочинність.

Запобігання кримінальним правопорушенням є головною теоретичною й практичною метою кримінологічної науки. Вивчаючи, описуючи, пояснюючи й прогнозуючи таке явище як злочинність, виявляючи її причини, умови, фактори й обставини, пізнаючи особливості особи злочинця й механізм злочинної поведінки, кримінологія створює тим самим науково обґрунтовану базу запобігання злочинності. Така база є результат і кримінологічної теорії, що й відповідає їй кримінологічної практики. Однак і сам феномен запобігання злочинності також є одночасно об’єктом і теоретичного кримінологічного аналізу, і кримінологічної практики. Саме тому запобігання злочинності виступає самостійним елементом предмета кримінології. Вивчаючи закономірності запобігання злочинності, розробляючи теорію цього процесу, кримінологія покликана створювати надійну основу успішної реалізації цієї теорії в умовах запобіжної практики. Мова у цьому випадку йде про створення наукової кримінологічної концепції запобігання злочинності, покликаної забезпечити досягнення дійсно позитивного практичного результату від її реалізації.

Усяка концепція означає систему поглядів на ті або інші явища, спосіб їх розгляду, розуміння тих або інших процесів. Концепція — це основна точка зору, спрямовуюча ідея для висвітлення досліджуваних питань, спрямовуючий задум, конструктивний принцип того або іншого виду (видів) діяльності. Іноді дане слово розуміється як теорія, доктрина ( при цьому й говориться про теоретичну концепцію). Отже, можна вести мову про концепцію запобігання злочинності ( про визначення відповідної теоретичної концепції). Адже запобігання злочинності, критично говорячи, є не стільки науковою дисципліною, скільки певною точкою зору на технологію діяльності, що обмежує розвиток різних негативних, антигромадських проявів, у тому числі злочинності. Дана концепція запобігання, яка розроблюється зусиллям різних наук так званого кримінального циклу, являє собою великий творчий внесок у теорію й практику контролю над злочинністю.

Необхідно насамперед відзначити, що розробка концепції запобігання злочинності завжди ставилася й ставиться у нашій країні сьогодні на перше місце у системі всієї правоохоронної діяльності, яка спрямована на забезпечення контролю над злочинністю.

Насамперед, дана концепція має принципове значення для розуміння характеру контролю над злочинністю. Поряд із цим вона дозволяє багато в чому поглибити нашу уяву про розвиток системи запобігання злочинності й у ряді випадків уточнити й конкретизувати пов’язані із цим теоретичні й практичні питання.

По-друге, значення концепції запобігання злочинності полягає в тому, що, поглиблюючи нашу уяву про контроль над злочинністю, вона розкриває всю масштабність, складність і різноманіття завдань, що підіймаються у процесі здійснення цього контролю.

По-третє, дана концепція озброює практику новими ідеями, обґрунтованим, зваженим підходом до процесів контролю над злочинністю.

По-четверте, концепція запобігання злочинності розкриває істотні риси й особливості основних етапів перспективного напряму профілактичної діяльності суспільства, держави, органів і організацій, покликаних впливати на процеси злочинності.

Концепція запобігання злочинності націлена на забезпечення єдності дій усіх органів і організацій, що беруть участь в антикриміногенній діяльності. Усі ідеї, висновки, головні вказівки й прогнози, що стосуються запобігання злочинності, концептуально пов’язані між собою. Теоретичні положення, що становлять концепцію запобігання злочинності, тим чи іншим чином пов’язані із практикою, прямо виходять на неї. Являючись узагальненням досвіду відповідної наукової й практичної діяльності, концепція запобігання злочинності являє собою досягнення колективної думки. Не може бути творчого розвитку, спрямованого на побудову концепції, без вивчення й узагальнення досвіду — як наукового, так і практичного. Саме такий досвід, перетворений у концепцію, допомагає нам знаходити надійні шляхи контролю над злочинністю.

Теорія запобігання злочинності виникла не на порожньому місці. Кримінально-правові науки ( зокрема, кримінологія) давно мають арсенал різних теорій, що розбудовують ідеї зменшення злочинності. То одна із них, то інша являлася провідною. Самими надійними були ті із них, які мали вихід у широку соціальну сферу. Але при всьому цьому сама теорія запобігання злочинності, будучи предметом кримінологічної науки, на жаль, не стала об’єктом систематичного теоретико-методологічного аналізу у порівнянні з іншими елементами предмета кримінології. Виявивши у свій час витоки формування такої загальної теорії у вітчизняній кримінології середини 70-х — початку 80-х рр. минулого століття[1], запобігання злочинності як загальна наукова теорія до кінця XX сторіччя поступово зникла у приватних кримінологічних теоріях запобігання окремих видів злочинності й кримінальних правопорушень[2].

Відсутність сталості (постійності) у теоретико-методологічних дослідженнях системи запобігання злочинності відбивалося, зокрема, на тому, що різні теорії ніяк не вдавалося погодити й інтегрувати у загальну теорію, здатну сформувати єдину універсальну концепцію запобігання злочинності. Проте не можна не відзначити, що теоретичні дослідження запобігання злочинності, незважаючи на зазначені обставини, розвиваються, запобіжна практика теж не стоїть на місці, і це неминуче призводить до нового досвіду, що дозволяє дивитися з оптимізмом на формування загальної кримінологічної концепції запобігання злочинності в Україні. У той же час шукати нові форми, шляхи й засоби не значить ігнорувати вже накопичений досвід. Концепція запобігання злочинності у вітчизняній кримінологічній науці, незважаючи на соціальні умови, що змінилися, існує, і вона буде розвиватися. Відповідно до цих процесів буде удосконалюватися й практика.

У кримінології концепція запобігання злочинності виражена найбільш яскраво. Тому вона й називається кримінологічною концепцією. Така концепція має безпосередній практичний появ. Діяльність, орієнтована на активізацію запобігання злочинності, на підвищення її ефективності, є головним принципом даної концепції. Ця концепція припускає вивчення й таких питань, як організація запобігання злочинності, управління й планування даної діяльності, координація й взаємодія, контроль над її реалізацією у практичних умовах.

Звичайно запобігання злочинності розглядається кримінологами в широкому (загальносоціальному) і вузькому (спеціально-кримінологічному) значеннях. Іноді загальносоціальне й спеціально-кримінологічне запобігання називаються рівнями запобігання злочинності. При цьому під загальносоціальним запобіганням розуміється вся соціально позитивна діяльність суспільства й держави (політична, економічна, моральна й ін.), що створює основу для зменшення негативних і антигромадських проявів у суспільстві. У той же час таке загальносоціальне запобігання одночасне виступає умовою для ефективного спеціально-кримінологічного запобігання, яке на відміну від загальносоціального безпосередньо спрямоване на недопущення вчинення кримінальних правопорушень.

Загальносоціальне запобігання злочинності досягає свого результату опосередковано у процесі вдосконалювання всієї системи суспільних відносин у суспільстві. Ясно економічно, політично й соціально розвинене суспільство більш захищене від різного роду протиправних і кримінальних деліктів, ніж недосконало розвинене. Однак і в загальносоціальних питаннях закладений певний цілеспрямований антикриміногенний потенціал, коли мова йде про соціальну допомогу родині, розвитку молодіжної політики, державній підтримці малого підприємництва й ін. Усі ці напрями, безумовно, працюють у першу чергу на зміцнення загальних позитивних початків розвитку всього населення країни. Але вони ж вибивають з-під ніг злочинності ґрунт, на якому виростає все негативне, стимулююче злочинну поведінку. Тому будь-які державні програми, що розроблюються й реалізовуються на благо вирішення соціальних протиріч, безумовно (нехай опосередковано), здатні запобігати злочинності. Звідси будь-яке державне розв’язання будь-якої соціальної проблеми несе в собі кримінологічний зміст. Причому цей зміст може бути не тільки антикриміногенним, але й, навпаки, що стимулює протиправну, кримінальну активність. От чому так важлива участь кримінологів у розробці тих або інших загальносоціальних програм. Тільки фахівець-кримінолог може грамотно розібратися у кримінологічних наслідках прийняття державних рішень, оцінити їхній криміногенний або антикриміногенний потенціал, теоретично й практично запобігти розвитку останнього.

На це націлена сьогодні активна пропаганда впровадження кримінологічної експертизи державних нормативних актів, пов’язаних з удосконаленням суспільних відносин у який-небудь зі сфер соціального життя. До речі, саме така експертиза є у відомому змісті сполучною ланкою між загальносоціальним і спеціально-кримінологічним запобіганням злочинності, оскільки здатна пояснити, що у загальносоціальному акті опосередковано спрямовано на запобігання злочинності. Розвиток такого зовні опосередкованого рішення у безпосередньо антикриміногенне русло формує систему спеціально-кримінологічного запобігання злочинності. Нарешті, можна із упевненістю стверджувати, що від результату загальносоціального запобігання злочинності залежить і необхідність активізації спеціально-кримінологічного її рівня. Чим активніше й результативніше перше, тем менше залишається проблем для останнього.

Під спеціально-кримінологічним запобіганням злочинності розуміється діяльність державних, громадських та інших органів і організацій, безпосередньо покликаних виявляти причини й умови правопорушень, вживати заходів щодо їх усунення, а також до осіб, від яких можна чекати протиправних учинків. У цьому змісті спеціально-кримінологічне запобігання злочинності співзвучно поняттю «профілактика кримінальних правопорушень». Однак у спеціально-кримінологічного запобігання злочинності на відміну від майже ідентичного поняття «профілактика кримінальних правопорушень» більш високий рівень організації запобіжного процесу. Це макрорівень нейтралізації криміногенної детермінації злочинності й забезпечення контролю над поведінкою людей з метою недопущення здійснення з їх боку правопорушень. Таке спеціально-кримінологічне запобігання реалізується у прийнятті нормативних актів, що безпосередньо зачіпають розв’язання питань запобігання кримінальних та інших правопорушень: кодекс про адміністративні правопорушення, кримінальний, кримінально-процесуальний, кримінально-виконавчий кодекси. Спеціально-кримінологічному запобіганню сприяють прийняті на державному й регіональному рівнях спеціальні програми профілактики кримінальних та інших правопорушень. Профілактику кримінальних правопорушень, враховуючи її спрямованість також на детермінанти злочинності й осіб, що вчиняють кримінальні правопорушення, можна умовно розглядати як рівень спеціально-кримінологічного запобігання злочинності, що реалізується у діяльності конкретних правоохоронних органів: органів і підрозділів Національної поліції, прокуратури, податкових органів, служби безпеки і ін.

Однак спеціально-кримінологічне запобігання злочинності, реалізоване у вигляді профілактики кримінальних правопорушень на рівні конкретної правоохоронної діяльності, не обмежується тільки властиво профілактикою. У науковому середовищі, як і серед практичних працівників, коли мова йде про вплив на злочинність, поряд з запобіганням і профілактикою використовуються й такі поняття, як «недопущення» і «припинення», причому в одних випадках як рівнозначні, в інших — як відмінні по змісту. Для правильного тлумачення понять «запобігання» і «профілактика», «недопущення» і «припинення» важливо провести термінологічний аналіз. Необхідно виходити з того, що всяке визначення, а тим більше коротке, причому виражене у термінах, потребує пояснень і кожному визначенню слід надавати досить зрозумілий зміст.

Спробуємо відповідно до даної вимоги розібратися в особливостях понять «запобігання злочинності» і «профілактика правопорушень». Це виявиться корисним і для правильного розуміння інших (близьких до зазначених) понять — «недопущення кримінальних правопорушень» і «припинення кримінальних правопорушень». Помітимо відразу, що всі зазначені терміни не виключають один одного. Між ними більше подібності, чим відмінності. По суті, це — суміжні поняття. Проте кожне таке поняття має самостійне значення, особливо коли мова йде про їх функціональне призначення. Отже, у систему запобігання злочинності входять найрізноманітніші види запобіжної діяльності. Одним з таких видів є профілактика правопорушень (кримінальних правопорушень).

Визначення даного поняття в широкому й вузькому змістах має деякі особливості. У широкому змісті слова профілактика — це недопущення конкретних кримінальних правопорушень, утримання окремих членів суспільства від вчинення ними правопорушень; це діяльність по недопущенню порушень норм права, зокрема кримінального права (кримінального законодавства). У цьому змісті у зміст профілактики входить і правоохоронна діяльність. У вузькому змісті слова під профілактикою можна розуміти діяльність: по-перше, щодо виявлення причин кримінальних правопорушень, умов і обставин, що сприяють їх вчиненню; по-друге, щодо виявлення осіб, здатних вчинити кримінальне правопорушення (у силу їх антигромадської спрямованості), і здійсненню до них необхідних заходів. У сукупності ці два поняття утворюють єдине поняття «профілактика кримінальних правопорушень» або «профілактика правопорушень».

Але як все-таки співвідносяться поняття «запобігання злочинності» і «профілактика кримінальних правопорушень»? У чому їх подібність і відмінність? Якщо поняття «запобігання злочинності» використовується для позначення об’єктивних передумов і суб’єктивних факторів скорочення цього явища, то поняття «профілактика кримінальних правопорушень» виражає лише особливу діяльність. У всій своїй повноті, але, така діяльність характеризується як свідомий, цілеспрямований процес недопущення будь-яких порушень соціальних норм ( у тому числі й моральних, правових, кримінально-правових). Тому ми й говоримо про профілактику відхиленої, зокрема протиправної, злочинної, поведінки. Запобігання злочинності, таким чином, потрібно розглядати у зв’язку з необхідністю здійснення профілактичної діяльності. Саме в понятті «профілактика» і виражається запобіжна сутність цієї діяльності. Аналіз її (діяльності) змісту дозволяє розглядати категорію «профілактика» як найважливіший компонент процесу запобігання злочинності.

Запобігання злочинності, як і у випадку із профілактикою кримінальних правопорушень, виступає для недопущення й припинення кримінальних проступків і злочинів збірним поняттям. Самим раннім етапом запобіжної діяльності, спрямованої на недопущення кримінального правопорушення з боку конкретної особи, є профілактика. Коли вона виявляється недостатньо ефективної, тоді й з’являється необхідність у недопущенні, а слідом за ним — припиненні кримінального правопорушення. Однак поняття «недопущення» і «припинення» із точки зору практики індивідуального запобігання кримінальним правопорушенням досить часто виглядають як тотожні, хоча і є деякі нюанси, що їх розрізняють.

Як би швидкоплинне не було кримінальне правопорушення, воно ніколи не є одноразовим актом, а являє собою складну систему вчинків і дій винного як до, так і під час і після кримінального проступку і злочину. До цих учинків і діям треба приєднати ще мету, мотиви, наміри і т.д. Злочин як би зріє у свідомості й поведінці особи. На самій ранній стадії дозрівання можна запобігти кримінальному правопорушенню за допомогою профілактики, тобто виявлення особи, від якої, за її негативною поведінкою, можна чекати його вчинення, і прийняття до неї виховних заходів ( не виключаючи примусу), а також усунення умов, які можуть сприяти успішному вчиненню кримінального правопорушення цією особою або іншими подібними особами у подібних умовах.

У тому випадку, коли в особи появляється замисел вчинити кримінальне правопорушення, формується відповідне рішення і планується процес його скоєння, центр ваги запобіжної роботи переноситься на недопущення. Це теж частина запобігання кримінальному правопорушенню, реалізованого на етапі, коли з точки зору кримінального права він (злочин) власне таким не є. Адже думка вчинити злочин, якщо вона не перетворилась у форму готування, а тим більше замаху (що вже є стадіями кримінального правопорушення з точки зору кримінального права), не підлягає кримінально-правовому впливу. За думки, як відомо, не судять. Але з позиції кримінології подібний замисел, безумовно, повинен стати об’єктом запобіжної уваги. Саме цьому й сприяє недопущення.

Припинення ж використовується, як правило, тоді, коли мова йде про припинення чогось, що вже відбувається, початого, у цьому випадку кримінального правопорушення. Отже, припинити злочин — значить повністю виключити, припиняючи почату дію, настання його наслідків. Таким чином, припинення кримінальних правопорушень, як частина їх запобігання, реалізується на кримінально-правових стадіях готування до кримінального правопорушення й замаху на кримінальний проступок і злочин. У зв’язку цим нерідко можна почути заперечення, що припинення кримінальних правопорушень не може бути частиною запобігання злочинності, оскільки злочин уже вчинений, принаймні, з формальної кримінально-правової точки зору, тобто припинення йому не запобігло. Але не можна не визнати, що суспільна небезпека кримінальних правопорушень входить у поняття таких, а суспільно небезпечні наслідки кримінальних правопорушень є підставою для їх кваліфікації й відповідно більш суворого кримінального покарання. Тому запобігання таких наслідків, безсумнівно, має значення для кримінально-правової характеристики. Якщо ж говорити про кримінологічну оцінку, то недопущення суспільно небезпечних наслідків кримінальних правопорушень (припинення) являє собою не менш важливе превентивне значення, чому всі попередні етапи запобігання злочинності. Більше того, якщо профілактика й недопущення не досягають свого профілактичного ефекту, то у правоохоронної системи залишається останній шанс запобігти кримінальному правопорушенню його припиненням.

Неважко помітити, що всі названі види (етапи) запобігання кримінальним правопорушенням мають відношення головним чином до індивідуального запобігання, оскільки спрямовані на конкретних людей, здатних вчинити злочин. Часом допускається більш широке тлумачення даного поняття. Сюди крім зазначених моментів відносять неминучість покарання, його призначення й виконання, виправлення особи, що вчинила злочин, здійснення адміністративного нагляду за конкретною особою і т.д. Здається, що таке тлумачення запобігання в принципі припустиме. Злочин носить переважно імпульсивний (емоційний) характер, його ознаками є ситуативність вчинення діяння, раптовість даного акту, часом навіть відсутність явних мотивів. Але навіть у таких випадках злочин далеко не завжди являє собою миттєвий акт. Це, якщо говорити про можливості профілактики, недопущення й припинення ( в остаточному підсумку запобігання), дуже тривалий процес. Оскільки ж злочин завжди процес, що розвивається у часі, то основний шлях його запобігання полягає в тому, щоб, вчасно втрутившись у даний процес, не допустити його розвитку, призупинити. Коли подібне вдається зробити на потрібній стадії, ми рятуємо не тільки конкретну людину від вчинення кримінального правопорушення, але й людей, які могли постраждати від його кримінальної поведінки. У цьому полягає величезне значення запобігання злочинності як гарантії забезпечення безпеки населення від будь-якої кримінального свавілля.

Життя свідчить про те, що перехід від незлочинної поведінки до злочинної - це саме процес, у якому взаємодіють фактори кримінального правопорушення й фактори супротиву кримінальному правопорушенню. Відбувається як би боротьба між злочинною й незлочинною поведінкою. Ця боротьба (протиріччя), спочатку порівняно помірна, стає усе більш гострою, якщо не випробовує впливу профілактики. Без недопущення і припинення у результаті такої боротьби процесів вчинення кримінальних правопорушень і супротиву кримінальному правопорушенню наступає злочинний результат, тобто кримінально карне діяння. Запобігання на індивідуальному рівні завжди виконує роль стримуючого впливу. Вона активно протистоїть кримінальному правопорушенню.

Недопущення й припинення кримінальних правопорушень, становлячи частину запобігання злочинності, є кримінологічними категоріями. Однак, враховуючи методику здійснення цих запобіжних засобів, вони одночасно виступають предметами оперативно-розшукової і адміністративної діяльності. Можна навіть припустити, що недопущення й припинення кримінальних правопорушень є основними цілями даних видів правоохоронної діяльності. Досить сказати, що недопущення кримінальних правопорушень як вид запобігання, що здійснюється на стадії замислу вчинення кримінального правопорушення, може ефективно реалізовуватися тільки за допомогою негласних (оперативно-розшукових) методів. Профілактична діяльність при цьому здійснюється опосередковано. Вона поряд із недопущенням і припиненням сприяє розв’язанню завдань запобігання конкретних кримінальних правопорушень.

Однак профілактика може бути й спеціальною. У цьому випадку її також можна йменувати профілактикою оперативно-розшукового характеру. Власне, вона такою і є, коли мова йде про спеціальну профілактику, що здійснюється оперативними підрозділами органів і підрозділів Національної поліції. Досить привести приклад про виявлення осіб, від яких можна чекати вчинення кримінальних правопорушень (індивідуальна профілактика). Така робота безглузда без оперативно-розшукової участі. Те ж й стосується поліції громадської безпеки, яка покликана забезпечувати громадський порядок, головним чином патрулюючи довірені території й спостерігати за поведінкою людей. Саме у цих випадках проявляються ознаки вчиненого кримінального правопорушення, який повинний бути припинений поліцією.

Таким чином, залежно від засобів, що використовуються у кримінологічному за своєю суттю процесі запобігання злочинності, складові його частини (профілактика, недопущення, припинення) можуть носити й загальний соціально-правовий, і спеціальний оперативно-розшуковий і адміністративний характер. І все-таки основним видом (засобом) запобігання злочинності за своїм кримінологічним наповненням є саме профілактика кримінальних правопорушень.

3. Профілактика кримінальних правопорушень як основний засіб запобігання
злочинності. Мета, завдання, функції, принципи й межі функціонування

Із приводу понять «профілактика правопорушень» або «профілактика кримінальних правопорушень» висловлена безліч думок, але сам їх велика кількість говорить про те, що у цій сфері триває науковий пошук. При цьому звичайно мова йде про профілактику правопорушень, антигромадську поведінку, профілактику кримінальних правопорушень, кримінальну поведінку. Така профілактика, що має соціальну основу, відноситься до універсальних, першорядних категорій кримінально-правових наук і займає помітне місце у відповідному понятійному апарату. Дана категорія слугує своєрідним інструментом наукового аналізу, забезпечуючи органічну єдність зазначених юридичних наук, їх вихід на практику.

Характеризуючи поняття «профілактика» у загальному плані, можна сказати, що під профілактикою мається на увазі систематично здійснюваний цілеспрямований запобіжний вплив на окремих громадян, що ведуть антигромадський спосіб життя, як у їхніх власних інтересах, так і в інтересах суспільства. Профілактика являє собою специфічний вид соціальної діяльності, у якому можна виділити два аспекти: практично-перетворювальний і науково-теоретичний. У першому випадку профілактика розглядається як вид соціальної практики, у другому — як теоретична концепція.

Відомо, що теорія профілактики кримінальних правопорушень створюється вже багато десятиліть — розробка окремих проблем, формулювання понять, визначень і т.д. До теперішнього часу така профілактика, можна сказати, пройшла етап вторинної теоретизації, тобто етап створення теоретичних схем, що опираються, з одного боку, на емпірику, практику, а з іншого — на теоретичну модель предмета свого дослідження. Немає сумнівів у тому, що профілактика кримінальних правопорушень уже має риси розвинутої теорії, що відповідає методологічним вимогам сучасної науки. Ця теорія досягла повної зрілості, вона виробила свої «знаряддя» і свій категоріальний апарат і, можливо, у найближчому майбутньому перетвориться у самостійну галузь знань. Тим часом усе залежить від того, що розуміти під науковою теорією.

Виникнення й розвиток, активне функціонування теорії профілактики кримінальних правопорушень є фактом, що підсилює спеціалізацію по даному профілю, усе більш і більш розвиваючи профілактичну діяльність — як перетворювальну, так і пізнавальну. Це ще один доказ того, що профілактика може й повинна розглядатися не тільки як вид практики, але і як теорія, як концептуальна система наукових знань, отриманих у ході генезису практично-перетворювальної діяльності, спрямованої на недопущення антигромадських проявів, злочинності. У цьому випадку профілактика правопорушень виступає як певна сукупність ідей, концепцій, наукових гіпотез, що акумулюють знання про відповідну до діяльності держави й суспільства.

Слід ураховувати наступні обставини.

По-перше, у зміст профілактики кримінальних правопорушень входить комплекс знань, що використовуються для пояснення цієї профілактики як практичної діяльності. Виходячи з даної обставини, профілактика може бути представлена як комплексний міждисциплінарний курс. Йому властиві дві основні групи міждисциплінарних зв’язків: у використанні методів інших наук без дотику їх предметів; у безпосередньому дотику предметів, досліджуваних іншими дисциплінами (скажемо, кримінальним правом, кримінальним процесом, криміналістикою, кримінально-виконавчим правом), що знаходить вираження у наявності стикових проблем, спільності завдань і головних цілей.

По-друге, профілактика кримінальних правопорушень як прикладна дисципліна містить знання, що використовуються для розв’язання конкретних практичних завдань. Цими завданнями у вирішальному ступені й визначаються об’єкт, предмет і система даного навчального курсу. Усе це, однак, не говорить про те, що курс профілактики може виступати тільки прикладною навчальною дисципліною. Адже профілактика розглядається не тільки як вид практики, але і як вид теорії. Але необхідно виходити із діалектичної єдності теоретичного й прикладного аспектів профілактики кримінальних правопорушень. Теоретична сутність зазначеного курсу розкривається у його науковості. Вихідною позицією всього курсу є його теоретична концепція.

Профілактична діяльність здійснюється, як ми вже відзначали, у двох найбільш загальних (основних) формах — теоретичній і практичній. Критерієм їх розмежування є предмет діяльності і її результат. Завдяки практичній діяльності теорія профілактики кримінальних правопорушень одержує як би зовнішнє існування, інакше кажучи, право на існування в якості «живої» теорії. Тому аналіз категорії «практика» дозволяє вивести теорію зі сфери «неживої матерії» у сферу дійсності, зробити її реально сприйманою.

Тут треба мати на увазі, що профілактика не тільки певний зв’язок ідей, теоретичних положень, а діяльність відповідних суб’єктів, що практично діють у тих або інших умовах. Це — своєрідний синтез двох концепцій: теоретичної й практичної. Перша у процесі профілактики відповідним чином перетвориться у другу, визначаючи різні напрями й види профілактичної діяльності на практиці. Практична концепція охоплює весь процес організації й здійснення профілактики кримінальних правопорушень (правопорушень) — керування, координацію, планування, форми, методи і т.д. Цей процес має свою сферу дії.

Профілактика — особливий вид соціальної практики, що забезпечує таке перетворення суспільних відносин, у результаті якого усуваються або нейтралізуються умови (причини, фактори), що сприяють відхиленій, зокрема протиправній і кримінальній поведінці, забезпечується відповідний контроль над поведінкою людей, здатних вчинити кримінальні правопорушення, з метою недопущення останніх. Своїм гостряком вона спрямована на всілякі об’єкти профілактичного впливу. Сам процес перетворення, впливу і є практика профілактики правопорушень. Володіючи специфікою, особливостями, даний процес має відношення тільки до сфери тих суспільних відносин, які проявляються у зв’язку з появою різних форм відхиленої (протиправної, злочинної) поведінки, а й до реалізації заходів подолання (недопущення) такої поведінки. Це й відрізняє профілактику від інших видів соціальної практики.

У широкому змісті всяка профілактика є соціальною, або загальносоціальною, тому що поведінка людини (людей) в основному обумовлюється саме соціальним оточенням.

При вживанні терміна «соціальна профілактика» робиться упор на слово «соціальна», підкреслюється соціальна сутність, соціальна спрямованість профілактики кримінальних правопорушень (правопорушень). Мається на увазі вся система соціальних заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (кримінальним правопорушенням). Елементами цієї загальносоціальної системи є різні (частки) види профілактики. Одним з таких видів є профілактика антигромадського (злочинного) поведінки. Вона стержнем проходить через усі соціальні й правові заходи, спрямовані на скорочення кількості правопорушень, пронизує собою загальносоціальні заходи виховно-запобіжного характеру. Таким способом приводяться у взаємодію, у взаємний контакт різні напрями профілактики тих або інших форм відхиленої поведінки. Усім цим робиться істотний крок у бік подолання замкнутості профілактики злочинної (антигромадської) поведінки й включення її в загальний, об’єднуючий позитивний процес удосконалювання суспільних відносин. При цьому об’єднуючим початком, своєрідним стимулом, що викликає необхідність і можливість зазначеної взаємодії, слугує загальний об’єкт — профілактика різних форм відхиленої поведінки.

У цій загальносоціальній системі такий напрям, як профілактика антигромадської (злочинної) поведінки, не може залишатися відособленим і замкненим. У такій діяльності переплітаються економічні, політичні, етичні, моральні, правові й багато інших зв’язків. Тому у реальній дійсності профілактика виступає як досить складна система, зміст якої становить безліч різних елементів. Ці елементи, що складаються у блоки, утворюють відповідні напрями профілактичної діяльності.

Звичайно виділяються два основні напрямки: моральна профілактика й правова профілактика. Моральна профілактика, з одного боку, спрямована проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення норм суспільної моралі; з іншого боку, така профілактика виступає як один із засобів правильної соціальної орієнтації членів суспільства, вірного морального компаса й стимулу поведінки. Профілактична функція цієї діяльності реалізується за допомогою затвердження моральних принципів, приписів і оцінок, що моделюють певний тип оцінок людей й, що ставлять під контроль суспільної моралі прагнення, мотиви й спрямованість кожного члена суспільства. Основними цілями й завданнями моральної профілактики є: формування у членів суспільства моральної здатності до саморегуляції, правильного засвоєння норм моралі, неухильного виконання цих норм у своїй поведінці, учинках і діях. Моральна профілактика є умовою успішної профілактики антигромадської (злочинної) поведінки. Це пояснюється хоча б тим, що сама така поведінка є насамперед аморальною.

Правова профілактика спрямована на недопущення різних правопорушень, будь-яких норм права. Цим і визначається її соціальна цінність. Вона викликана - потребами зменшення правопорушень і впорядкуванням правоохоронної діяльності в цілому, правова профілактика відіграє істотну роль у житті суспільства. Тут, по суті, можна говорити не тільки про профілактичну, але й про правоохоронну діяльність у цілому. Їх змістом є виявлення й усунення причин, що породжують правопорушення, тобто недопущення порушень норм права. Залежно від того, проти яких правопорушень спрямовані профілактичні заходи, можна виділяти й лінії профілактики: цивільних правопорушень, адміністративних, фінансово-господарчих і т.д. Особливий різновид представляє кримінально-правова профілактика. Це, власне, і є профілактика злочинної поведінки. Систему такої профілактики утворюють: профілактика, що здійснюється у рамках кримінального права, кримінально-процесуальна профілактика, криміналістична, кримінально-виконавча, кримінологічна профілактика.

Основним елементом цієї системи є кримінологічна профілактика. Усі інші напрями профілактики, що відносяться до даної, так званої кримінальної сфери (наприклад, оперативно-розшукова профілактика), являють собою приватні (спеціальні) види запобіжної діяльності та, як правило, входять у зміст або криміналістичної, або кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої профілактики. Іноді вони можуть мати й самостійне значення. Це визначається спеціальним призначенням роботи органів, що забезпечують контроль над злочинністю.

Особливістю кримінально-правової профілактики є те, що вона спрямована безпосередньо на недопущення власне кримінальної поведінки. Подібна діяльність здійснюється щодо осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення, або замах на нього. Тому в заходах кримінально-правової профілактики у порівнянні із загальносоціальними переважають елементи примусу. Звідси й масштаби цієї профілактики: вони порівняно обмежені насамперед застосуванням відповідних норм права.

Кримінологічна профілактика здійснюється у специфічній і відносно вузькій сфері суспільного життя — у сфері контролю над злочинністю. Але без виходу у широку соціальну сферу, без прояву своєї соціальної сутності така профілактика, як і будь-який інший різновид кримінально-правової профілактики, залишиться лише формою, яка позбавлена змісту. Кримінологічна профілактика, як складова частина загальносоціальної профілактики, органічно пов’язана з моральною й правовою профілактикою у широкому розумінні слова. Інакше кажучи, вона пов’язана із профілактикою різних форм відхиленої, зокрема антигромадської і злочинної, поведінки. Тому кримінологічна профілактика, відносячись до юридичної сфери ( тому що пов’язана із правопорушеннями, особливо кримінальними проступками і злочинами) і одночасно будучи за своїм змістом соціальною, виходить у сферу економіки, демографії, психології, педагогіки, соціології праці, сім’ї, побуту, у сферу таких юридичних наук, як цивільне й сімейне право, цивільний процес, трудове право і т.д. Утворюється, таким чином, розгалужена, багатоаспектна й багаторівнева система профілактики. Але є вона саме кримінологічною, оскільки визначається специфічним об’єктом впливу — злочинністю. Кримінологічна профілактика спрямована на усунення джерел процесів (явищ, факторів), що детермінують злочинність. Звідси і її специфіка як особливого профілактичного напрямку.

Як ми вже з’ясували, у найбільш узагальненому вигляді профілактика правопорушень забезпечується всім розвитком нашого суспільства, його економікою, культурою тощо. Однак істотною складовою частиною цього соціального процесу є спеціалізована діяльність щодо профілактики злочинної поведінки — спеціальна профілактика. Така цілеспрямована діяльність опирається на державні органи й громадські організації, які спеціально призначені для профілактики кримінальних правопорушень і інших пов’язаних з ними правопорушень. Під спеціальними органами у цьому випадку розуміються національна поліція, прокуратура, юстиція, суди, тощо. У певному змісті спеціальна профілактика торкається й діяльності органів державної безпеки.

Існує зв’язок між спеціальною й іншими видами (різновидами) профілактики. Особливо це стосується кримінально-правової профілактики. Вона успішно підкреслює свій вплив на злочинну поведінку лише тоді, коли діє спеціальна профілактика, і, навпаки, спеціальна профілактика не може бути ефективною, якщо не здійснюється кримінально-правовий профілактичний вплив. Таку лінію зв’язку можна провести через усі напрями профілактичної діяльності — від загальносоціальної до спеціальної.

Суспільство являє собою складний соціальний організм, у якому усі його сфери, взаємодіючи, впливають на хід суспільного розвитку. Зрозуміло, усі сфери суспільного життя практично змикаються. Тому пояснити поняття «сфера профілактики», уточнити границі (межі) цієї сфери, установити відмінності від інших сфер суспільного життя дуже важко. Але це не знімає з порядку денного дану проблему. Сфера профілактики все-таки відрізняється від інших сфер. Вона, як своєрідна система, має у своєму розпорядженні власний набір компонентів (підсистем). Це насамперед сама профілактична діяльність, яка, образно говорячи, здійснюється у просторі, що знаходиться в межах дії системи профілактики в цілому. Тут мова йде саме про сфери профілактичної діяльності, межи її розповсюдження. Однак це тільки загальна передумова. Треба прямо сказати, що конкретно дана сфера наукою ще не визначена. Але без цього не обійтися. Тому необхідні в цій сфері спеціальні дослідження.

Сфера профілактики кримінальних правопорушень надзвичайно широка, тим більше якщо мати на увазі реальні можливості й масштаби загальносоціальної профілактики. Значно розповсюдивши рамки своєї дії, вона переступила межі сфери профілактичної діяльності, спрямованої безпосередньо на запобігання кримінальним правопорушенням, ставши невід’ємною частиною всіх (або майже всіх) сфер життєдіяльності суспільства. У цьому й полягають традиційні формально-юридичні уяви про профілактику правопорушень (кримінальних правопорушень).

Незважаючи на сказане, слід ураховувати, що профілактика кримінальних правопорушень являє собою цілком конкретну діяльність, яка повинна бути обмежена строго необхідними межами, хоча при цьому треба вирішувати великий обсяг завдань із заздалегідь не встановленим і мінливим змістом. Уяви про межі такої профілактики стосуються у першу чергу питання про коло проблем, визнаних саме профілактичними (щодо запобігання кримінальним правопорушенням), і питання про власне профілактичну діяльність, про її рівні, види, форми, методи, засоби і т.д. Це пов’язано з питанням про те, хто і як (у яких межах) повинен здійснювати профілактику кримінальних правопорушень і при яких обставинах діяльність уважається саме профілактичною. Необхідно ясно уявляти собі всю сферу, яку торкається така профілактика, бачити весь спектр виникаючих при цьому проблем. Здійснення профілактики кримінальних правопорушень, керування в даній сфері мають конкретно-історичний характер. Межі цього керування, тобто свідомого комплексного профілактичного впливу на відповідні об’єкти, його зміст, цілі й принципи, залежать від пануючих у суспільстві соціальних відносин, від характеру соціально-політичного ладу. Це й намічає межі, у яких може існувати профілактика. Цим й визначається сфера її функціонування.

Тут не ідеться про якесь жорстко обкреслене коло своєрідних регуляторів. Очевидно, доцільно говорити не тільки про величезні можливості профілактики у вирішенні проблем зменшення кримінальних правопорушень, але бачити також більш чітко її межі, обумовлені колом суспільних відносин. Такі відносини складаються з різноманітної державної й суспільної діяльності, спрямованої проти тих матеріальних і духовних елементів соціального середовища, які сприяють збереженню й пожвавленню злочинних (антигромадських) проявів, формуванню особи, що порушує вимоги соціальних норм, у тому числі кримінально-правових. Отже, межі соціальної профілактики антигромадських явищ визначаються всією системою організаційних, технічних, моральних, психологічних, виховних і інших методів і засобів впливу. Сфера функціонування цих методів найрізноманітніша. Однак вони охоплюють в остаточному підсумку тільки ту сферу, у якій діють процеси, що виявляють вплив на правопорушення, кримінальні правопорушення.

Профілактика кримінальних правопорушень, таким чином, — особлива сфера суспільних відносин, у якій найбільше яскраво виражені пануючі в суспільстві соціальні (моральні й правові) цінності. Однак у будь-якому суспільстві поряд із соціальними цінностями існують і соціальні протиріччя, що виступають, як підкреслювалося вище, основним джерелом злочинності. Отже, профілактика повинна якось брати участь у розв’язанні таких протиріч. Причому ця участь вимагає наступу. Треба мати на увазі, що, коли особи протистоїть інтересам суспільства, протиріччя між ними не завжди є статичними, вони змінюються часом убік загострення. Протиріччя, коли воно не усувається, може стати не тільки різким, але й тривалим, застійним, що значно погіршує стан особи, у якої загострилося протиріччя. Якщо на цьому щаблі протиріччя усе ще не розв’язується, може виникнути наступна стадія крайнього загострення протиріччя — щабель кризового стану, конфліктної ситуації. Звідси й виникають проблеми вирішення протиріч між особою й суспільством, їх подолання, регулювання, попередження. Певну роль у цій справі відіграє правове регулювання поведінки особи, відносин між особою й суспільством.

Відповідно межі профілактики визначаються усією системою соціально-політичних, економічних, організаційних, моральних, психологічних, виховних, правових, технічних та інших методів і засобів впливу. Але вони охоплюють лише ту сферу, в якій діють процеси, що впливають на кримінальні правопорушення та інші правопорушення.

Розкрити з достатньою повнотою зміст профілактики правопорушень можна лише за умов урахування і аналізу функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею. Отже, розкриємо функції профілактики кримінальних правопорушень:

• запобіжно-регулятивна функція покликана коригувати у специфічних формах взаємозв’язок особи і суспільства і впливати на поведінку людей та суспільні інтереси. Іншими словами дана функція покликана не лише перешкоджати розвитку одних і допомагати удосконаленню інших суспільних відносин, але й, вирішувати виникаючі між особою і суспільством протиріччя, сприяти утвердженню їх взаємозв’язку. Профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка відповідала б вимогам, закріпленим у нормах права та інших нормативних актах;
• охоронна функція покликана забезпечити захист суспільних інтересів і соціальних цінностей громадян і держави від злочинних посягань. Оскільки профілактика кримінальних правопорушень спрямована на недопущення антигромадської поведінки, а також вона реалізує не лише можливості переконання, але й примусу до осіб, які не хочуть ставати на шлях виправлення і тим самим активно проявляє дану функцію;
• виховна функція - профілактика кримінальних правопорушень в основному зводиться до цієї функції, адже її призначення - не у примусі, а переконанні, тобто не у тому, щоб покарати, а у тому, щоб виховувати з метою недопущення злочинної поведінки;
• ідеологічна функція, призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості профілактичних заходів, обґрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, засобів і методів профілактичної діяльності. На жаль, на сучасному розвитку держави питанням ідеології не надається належної уваги;
• прогностична функція збагачує теорію і практику профілактики правопорушень інформацією, яка дозволяє визначити перспективні напрямки протидії злочинності.

Перелічені основні функції профілактики характеризують її соціальне призначення і практичну цінність.

Розглянувши функції профілактики кримінальних правопорушень, розкриємо її цілі. Вони конкретизуються на різних етапах розвитку суспільства у залежності від його напрямів, рівнів, видів, методів тощо. Основними цілями профілактики є:

а) обмеження впливу негативних обставин, взаємопов’язаних з причинами та умовами злочинності;

б) вплив на причини злочинних проявів та їх умови;

в) вплив на негативні обставини безпосереднього соціального оточення (мікросередовище ) особи, що формують мотивацію кримінальної поведінки;

г) вплив на особу, здатну завдяки громадському способу життя вчинити злочин або продовжувати злочинну діяльність.

Специфіка цілей профілактики допомагає відділити цей вид діяльності від інших напрямків та засобів протидії злочинності. Із вказаних вище цілей випливають й завдання профілактики кримінальних правопорушень. Інакше кажучи, цілі визначають шляхи вирішення і створюють, певним чином, умови для реалізації цих завдань. Завданнями профілактики є:

• систематичне виявлення і аналіз явищ, процесів, факторів, ситуацій, що сприяють кримінальним правопорушенням;
• вивчення протиріч і конфліктів, що призводять до виникнення та реалізації кримінальних намірів, а також до формування особи кримінального правопорушника;
• постійне виявлення осіб, від яких можна чекати вчинення кримінальних правопорушень, їх вивчення і активний профілактичний вплив на них;
• усунення або нейтралізація явищ, що сприяють кримінальній поведінці. Ці загальні завдання конкретизуються залежно від рівнів, видів, форм і напрямків профілактичної діяльності. Тому ступінь ефективності профілактики залежить від того, як виконуються завдання, що стоять перед нею[3].

Здійснення політики у сфері профілактики злочинності повинно ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів профілактики злочинності належать: демократизму, соціальної справедливості та гуманізму, комплексності, диференціації та індивідуалізації, своєчасності та необхідної достатності, наукової обґрунтованості, законності і економічної доцільності.

Принцип демократизму профілактики кримінальних правопорушень проявляється у широкій участі у профілактичній діяльності як населення в цілому так, зокрема, громадських та релігійних формувань; вивчення громадської думки щодо включення тих чи інших заходів до профілактичної діяльності. Цей принцип полягає в тому що громадяни повинні достатньо широко використовувати право звертатись особисто або колективно з питань боротьби зі злочинністю в державні органи і органи місцевого самоврядування.

Принцип соціальної справедливості та гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам позбавлень та право обмежень і спрямована на запобігання з боку конкретних осіб протиправної поведінки.

Принцип комплексності проявляється у програмно-цільовому підході, всебічному аналізі і прогнозуванні ситуації та використанні на цій основі заходів економічного, виховного, управлінського, правового характеру для впливу на всю сукупність причин та умов злочинності, її окремих видів тощо.

Принцип диференціації і індивідуалізації полягає в тому, що профілактична діяльність повинна мати співвідношення характеру та інтенсивності визначених заходів з конкретними завданнями впливу та врахуванням статусу і особливостей особи, до якої застосовуються профілактичні заходи, а також умов її життєдіяльності та динаміки поведінки.

Принцип своєчасності та необхідної достатності означає, що профілактична діяльність повинна бути направлена на ранній етап виникнення ситуації, яка несе у собі загрозу вчинення кримінального правопорушення.

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб’єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної профілактичної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб’єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

4. Рівні, види, методи і форми профілактики кримінальних правопорушень

Питання про рівні профілактики кримінальних правопорушень не дістало однозначного вирішення. Найбільш обґрунтованою є точка зору О. М. Яковлєва, який виділяє три рівні профілактики кримінальних правопорушень:

1) загальносоціальна профілактика, тобто профілактична діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому;

2) профілактика у соціальних групах і колективах;

3) індивідуальна профілактика (рання і безпосередня)[4].

Виділяють також четвертий рівень — профілактику кримінальних правопорушень на регіональному або галузевому рівні[5].

Складнішу будову структури профілактичної діяльності дає Г. А. Аванесов. Він поділяє профілактику кримінальних правопорушень на: загальну, спеціальну й індивідуальну, а також на моральну, кримінально-правову, кримінологічну та спеціальну[6].

На нашу думку, що ґрунтується на аналізі значної кількості кримінологічної літератури та прикладів практичної профілактичної діяльності злочинності, зовсім обґрунтованим є поділ профілактики кримінальних правопорушень на такі рівні:

• загальна профілактика, яка включає в себе як загальносоціальну, так і спеціально-кримінологічну профілактику злочинності;
• індивідуальна профілактика, яка поділяється чотири рівні: рання профілактика; безпосередня профілактика; профілактика на етапі формування злочинної поведінки (пенітенціарна); профілактика рецидиву (постпенітенціарна).

Розкриємо складові такого ємкісного поняття як загальна профілактика. Отже, під загальносоціальною профілактикою злочинності, насамперед, слід розуміти комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдоско­налення суспільних відносин і усунення або нейтралізацію разом з тим причин та умов злочинності. Тому вирішальна роль у поступовому зменшенні соціальних суперечностей в усіх сферах соціального життя належить розумній господарсько-організаційній та культурно-виховній діяльності державних органів, підприємств, установ, фірм, громадських організацій. Профілактичний потенціал цієї діяльності полягає в тому, що вона протидіє негативним явищам і процесам, які сприяють відтворенню або збільшенню рівня кримінальних правопорушень, стимулює законослухняну поведінку людини. Загально-соціальна профілактика — це позитивний ефект продуманої со­ціальної політики, яка здійснюється не тільки і не стільки з метою безпосередньої профілактики злочинності. Вона спрямована перш за все на вирішення загальних економічних і соціальних завдань держави. Загальносоціальна профілактика злочинності полягає в тому, що його здійснення зменшує соціальні суперечності, криміногенне протистояння різних верств населення, рівень безробіття, підвищує стандарт життя людей, створює необхідні умови для легалізованого одержання достатніх прибутків громадянами, сприяє побудові міцного фундаменту, щодо нормального функціонування всіх соціальних сфер, виховання та контролю над дітьми і молоддю, оздоровлення морального клімату в суспільстві, впровадження високих моральних цінностей в ньому, додержання демократичних засад та ін. Прогресивні соціальні програми спрямовані на утвердження законності, поваги до конституційних прав і свобод людини, зміцнення громадського порядку, дисципліни, на вирішення проблем поєднання громадських, виробничих, сімейно-побутових інтересів жінок і сім'ї, соціальної адаптації маргінальних верств населення тощо.[7]

Спеціально - кримінологічна профілактика включає в себе сукупність заходів спеціально направлених і цілеспрямованих на боротьбу зі злочинністю, які здійснюються органами, підприємствами, організаціями, установами, які мають функції, закріплені у нормативно-правових актах, пов’язані з цією боротьбою.

Загальносоціальна та спеціально-кримінологічна профілактика злочинності взаємопов’язані між собою і взаємодоповнюють один одного. При цьому органи, які розроблюють спеціальні заходи, мають право і зобов’язані на основі аналізу соціальної та кримінальної ситуації повідомляти про необхідність обліку тенденцій цієї ситуації у змісті великомасштабних заходів загальносоціального рівня. Тому вони і є складовими елементами загальної профілактики злочинності.

Щодо індивідуальної профілактики то – це система цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю особи, що профілактується, з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки[8].

Залежно від стадії ґенезу особи злочинця виділяють чотири види індивідуальної профілактики злочинності:

• рання профілактика стосується об’єктів, які перебувають на початковому етапі криміналізації особи, а саме: виявляти джерела кримінальних та інших антисуспільних впливів на особу ( групу осіб) до того, як цей вплив не подіяв на її (їх) поведінку; одночасно виявляти, коли для особи, яка профілактується, ці контакти стали цікавими, для того щоб впливати на конкретні життєві обставини. Завдання ранньої профілактики полягає у протидії джерелам негативного впливу і роз’ясненні особі, що профілактується, небезпечності таких контактів;
• безпосередня профілактика стосується осіб, поведінка яких свідчить про розвиток у них негативних інтересів, звичок, стереотипів (відчуження від позитивного мікросередовища, сумнівні знайомства, безпосередні контакти з кримінальним середовищем і особами, що надмірно вживають алкоголь, немедично вживають наркотичні засоби тощо); безпосередньо приймають участь у вчиненні адміністративних правопорушень. Завдання безпосередньої профілактики у стримані особи від подальшого становлення на злочинний шлях та схилити її стати на шлях виправлення, оновлення мікросередовища в якому вона спілкується з негативного на позитивне;
• профілактика на етапі кримінальної поведінки ( пенітенціарний вид) охоплює осіб, що вчинили кримінальні правопорушення і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Завданням цього виду профілактики є стримування від повторного вчинення кримінальних правопорушень шляхом демонстративних заходів контролю і жорстких роз’яснень правових наслідків кримінальних правопорушень. Цей вид профілактики реалізується в діяльності установ виконання покарань, завданням яких і є виправлення та ресоціалізація засудженого, а також здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реального кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку тощо);
• профілактика рецидиву або ще цей вид називають пост пенітенціарним стосується осіб, що відбули кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву.

Від правильного вибору рівня та суб’єкта, який буде проводити профілактику, залежить її ефективність.

Реалізуються вище розглянуті рівні і види за допомогою: державних планів економічного та соціального розвитку як на державному, так і на регіональному рівні (загальносоціальна профілактика злочинності); відомчих і міжвідомчих планів або програм протидії злочинності, у яких передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території (спеціально-кримінологічна профілактика злочинності); приписах прокурора, поданнях слідчого, окремих ухвалах суду, окремих програмах індивідуального коригування правопорушуючої поведінки (індивідуальна профілактика злочинності).[9]

Розглянувши рівні і види профілактики кримінальних правопорушень варто розкрити методи і форми профілактики кримінальних правопорушень. Отже, будь-яка діяльність, у тому числі й профілактична, будується на певних методах і формах її здійснення. Характеризуючи діяльність того чи іншого суб’єкта профілактики кримінальних правопорушень, потрібно враховувати, що вона здійснюється по двох основних напрямках: у співвідношенні заходів переконання із заходами примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені суспільством. Тому тут використовують два методи: переконання і примусу.

Якщо перший метод є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання тієї чи іншої особи про недопущення протиправної поведінки, то другий пов'язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають відхилення у поведінці. Безумовно, названі методи повинні застосовуватися з урахуванням соціальної запущеності особи.

Використовуючи ці два метоли, суб’єкти профілактики правопорушень, залежно від їх виду, застосовують різні форми, під якими розуміється науково обґрунтована система найбільш доцільних і правомірних заходів профілактики кримінальних правопорушень.

Серед суб’єктів профілактичної діяльності особливе місце займають органи державної влади усіх рівнів і їх виконавчі органи, які, відповідно до Конституції України, покликані забезпечити «дотримання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян». Виходячи з цього їх профілактична діяльність здійснюється у таких формах:

• розробляють систему заходів, спрямованих на профілактику злочинності у суспільстві (соціальні, економічні, правові і т.п.);
• здійснюють у межах своїх повноважень керівництво системою суб'єктів профілактики на підвідомчій їм території;
• координують діяльність державних і громадських органів при здійсненні комплексних заходів профілактики злочинності;
• разом з громадськими формуваннями розробляють і затверджують
• комплексні плани профілактики злочинності;
• заслуховують керівників правоохоронних органів і громадських формувань з питань запобігання кримінальним правопорушенням;
• приймають рішення про створення тих чи інших суб’єктів профілактичної діяльності;
• безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у справах неповнолітніх і т.п.) проводять профілактичні заходи, використовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.

Активна участь громадських організацій, трудових колективів і громадян у профілактичній діяльності є гарантією її успіху. Діяльність цих суб’єктів, у розрізі нашої проблеми, проводиться у таких формах:

а) обговорення питань профілактики злочинності; участь у перспективному і поточному плануванні профілактичної діяльності, в закріпленні її завдань, форм у колективних договорах, спільній з правоохоронними органами діяльності, що обумовлено у нормативних і методичних документах;

б) використання заходів громадського впливу стосовно осіб з відхиленою поведінкою, з тим, щоб запобігти їх деградації і забезпечити своєчасну корекцію;

в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на зборах,
розміщення заміток у пресі, встановлення соціального контролю за особою;

г) здійснення громадського контролю за дотриманням законності у сфері охорони власності, особи, боротьби з пияцтвом, наркоманією і т.п.;

д) безпосереднє проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях з метою запобігання і припинення порушень порядку.

Практика виробила також організаційні форми участі громадськості у профілактиці правопорушень. Це і громадські пункти охорони порядку, і ради профілактики трудових колективів, ДНД, робітничі загони допомоги поліції тощо.

Окрім громадських формувань, у профілактичній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами участі яких можна назвати:

• недопущення антигромадського впливу на дітей;
• створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;
• вжиття заходів щодо запобігання і припинення протиправної поведінки, своєчасного подання заяв у правоохоронні органи;
• застосування необхідної оборони;
• шефство, наставництво над особами, які стоять на профілактичному обліку.

Форми профілактичної діяльності громадськості, як ми бачимо, численні. їх здійснення вимагає добротного інформаційно-аналітичного і методичного забезпечення, яке покладається на правоохоронні органи.

Особливе місце у профілактичній діяльності надається правоохоронним органам - одному з головних спеціалізованих суб’єктів профілактики правопорушень. Залежно від мети, поставленої державою перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені форми їх профілактичної діяльності.

Закон України «Про прокуратуру» встановлює, що її діяльність спрямована на всебічне зміцнення законності, охорону суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод громадян. З цього положення випливає, що профілактика злочинності пронизує всі функції прокуратури, виступає завданням, яке підлягає вирішенню на кожному напрямку її діяльності.

Закон визначає також основні форми профілактичної діяльності органів прокуратури. Головною такою формою є загальний нагляд за виконанням законів. Із найбільш значних виділимо: нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства; нагляд за виконанням законів при розгляді кримінальних справ судами; виявлення причин і умов, що обумовлюють злочинність, і вжиття заходів щодо їх усунення; розробка, спільно з іншими державними органами, заходів щодо попередження кримінальних правопорушень; координація діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики правопорушень; правова пропаганда.

Основні форми профілактичної діяльності судів і органів юстиції випливають із законів, що її регламентують. Суди здійснюють профілактичну діяльність у двох формах - процесуальній і поза процесуальній. У свою чергу, заходи, що здійснюються у процесуальній формі, поділяються на три групи: кримінально-процесуальні; адміністративно-процесуальні; цивільно-процесуальні.

Зміст поза процесуальних форм полягає у виступах перед трудовими колективами, засобах масової інформації щодо причин та умов злочинності; підготовці інформації у державні органи про стан злочинності і виявлені обставини, які її породжують; направлення окремих ухвал; звіт суддів перед населенням про свою роботу.

Формами профілактичної діяльності органів юстиції є: організаційне керівництво діяльністю суддів; методичне керівництво юридичними службами підприємств народного господарства та адвокатури; методичне керівництво правовим вихованням громадян. Зазначимо, що органам юстиції, на відміну від інших суб'єктів, підвідомчі лише заходи загальної профілактики.

Особливе місце серед суб'єктів профілактичної діяльності займають органи і підрозділи Національної поліції, які здійснюють заходи як загальної, так і індивідуальної профілактики.

Основними формами профілактичної діяльності органів і підрозділів Національної поліції є:

1) повна реєстрація і своєчасне розкриття кримінальних правопорушень, а також розшук кримінальних правопорушників;

2) ведення справ профілактичного обліку на осіб, схильних до скоєння
кримінальних правопорушень та інших правопорушень;

3) індивідуальні бесіди з особами, схильними до правопорушень;

4) вжиття необхідних заходів до осіб, схильних до правопорушень
(попередження, штраф, амін. арешт, конфіскація, позбавлення прав, направлення на примусове лікування, встановлення адміністративного нагляду, притягнення до кримінальної відповідальності);

5) проведення різноманітних рейдів з метою затримання
правопорушників; виявлення причин і умов злочинності та їх усунення;

6) розробка комплексних планів запобігання злочинності на території обслуговування;

7) інформування державних органів про стан злочинності, причини та
умови, що її детермінують;

8) координація діяльності і надання методичної допомоги громадським
формуванням у справі профілактики правопорушень;

9) проведення правової пропаганди серед населення.

Неважко помітити, наскільки багатогранна профілактична діяльність органів і підрозділів Національної поліції. У той же час вона здійснюється на основі законів і наданих функцій. Якщо підсумувати зміст профілактичної діяльності органів і підрозділів Національної поліції, то вона складається з кількох етапів:

• розробка і здійснення загальних напрямків профілактичної діяльності;
• конкретизація загальних планів, «заземлення» їх до рівня колективів, підприємств, установ, організацій і місць проживання населення;
• організація індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік в органи і підрозділи Національної поліції;
• запобігання кримінальним правопорушенням з боку осіб, про кримінальні наміри яких відомо поліції;
• розкриття кримінальних правопорушень і розшук кримінальних правопорушників з метою недопущення нових кримінальних проявів;
• виховна робота з раніше засудженими особами з метою недопущення вчинення ними повторних кримінальних правопорушень.

Викладені вище положення є основою для організації профілактики будь-яких видів кримінальних правопорушень. Знання основних напрямків, форм і методів цієї діяльності дозволить правильно організувати профілактичну роботу[10].

5. Об’єкти і суб’єкти профілактики злочинності

Об’єкти профілактики, основні рівні і форми профілактики, заходи профілактичного впливу суб’єктів профілактики, які виконують цю діяльність – це все складає систему профілактики злочинності. Як свідчать свідчить теорія і практика боротьби зі злочинністю, що об’єкт профілактики – це все те на що діє система профілактики злочинності, а саме : уражені недоліками суспільні відносини в системі формування людини; різні за походженням негативні традиції, стереотипи поведінки, найбільш поширені негативні звички людей; окремі особи, групи осіб, які вчиняють протиправні вчинки та допускають протиправну поведінку; сукупність конкретних соціальних негативних явищ, процесів, недоліків у різних сферах життя, що детермінують злочинну поведінку і вчинення конкретного кримінального правопорушення; окремі негативні особистісні властивості людини, які провокують злочин або сприяють його вчиненню.

Об’єкт профілактичної діяльності – це окремі або сукупність різних ( за ґенезою, сферою, формами та інтенсивністю прояви) негативних явищ та процесів реальної дійсності матеріального чи духовного характеру, що призводять до виникнення причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень[11].

До об’єктів профілактики належать процеси і явища різного порядку, а саме : економічні, політичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють рівень і динаміку злочинності; діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії (характер діяльності при цьому може бути різноманітний : професійний, адміністративний, технологічний тощо); особа кримінального правопорушника.

Найважливішими складовими профілактики кримінальних правопорушень є органи, організації, особи, які здійснюють запобіжні заходи, а також самі ці заходи. Іншими словами суб’єкти профілактики. Далі розкриємо їх. Отже, суб’єктами профілактики злочинності є державні органи, органи виконавчої влади, адміністрації державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні розшукові та охоронні установи, соціальні групи, службові особи та окремі громадяни, які здійснюють таку діяльність, і на яких законом покладено завдання і функції щодо виявлення, усунення, послаблення, нейтралізації причин і умов, що сприяють існуванню і розповсюдженню злочинності у цілому, її окремих видів та вчиненню конкретних кримінальних правопорушень.

Основні відмінні ознаки суб’єктів профілактики кримінальних правопорушень від інших суб’єктів:

• цілеспрямоване здійснення діяльності щодо профілактики злочинності;
• координаційний і субординаційний зв’язок з іншими суб’єктами профілактики;
• наявність органу, який спрямовує діяльність усіх інших щодо побудови стратегії боротьби зі злочинністю;
• відпрацьований механізм щодо вибору профілактичних заходів залежно від об’єкта, що профілактується.

Тому органи, організації та особи, які не володіють хоча б однією з перелічених ознак, не можуть розглядатися як суб’єкти профілактики кримінальних правопорушень.

Виходячи з такого тлумачення, суб’єктами профілактики кримінальних правопорушень є: у соціологічному плані - колективи та інші групи, індивіди; соціально-політичному - держава, державні органи і громадські формування, громадяни. Різноманітність суб’єктів, що відрізняються за характером, масштабами, формами і методами діяльності - одна з суттєвих особливостей профілактики кримінальних правопорушень та інших правопорушень.

До суб’єктів профілактики, таким чином, відносяться: державні органи та установи; громадські організації і формування; посадові особи, інші працівники - представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни.

Суб’єктів профілактики можна поділити (крім названих) на такі групи:

а) органи та організації, які керують, спрямовують, координують
профілактичну діяльність (органи державної влади і управління);

б) органи, організації, установи, що безпосередньо виконують
профілактичні функції, організовують профілактичні заходи (Національна поліція, Державна прикордонна служба України, Державна митна служба України, МВСУ, МЮУ, СБУ, прокуратура, суд, Державна податкова служба України, НАБУ, НАЗК, спеціально створені громадські формування, тощо);

в) суб’єкти, що відрізняються один від одного залежно від масштабів
здійснюваних ними профілактичних заходів - у межах держави, регіону, області, району, населеного пункту, об’єкта.

Класифікуючи суб’єкти профілактики, потрібно враховувати: по-перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують не ізольовано, а у взаємозв'язку, тим більше, що існує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб’єкт наділений певними повноваженнями. Він є носієм конкретних прав і обов'язків.

У кримінологічній літературі виділяють:

• загальні суб’єкти профілактики, для яких ця діяльність не є головною функцією;
• спеціальні суб’єкти профілактики, для них профілактика є головною або однією з головних функцій. Дана група суб’єктів - найбільш активна ланка, оскільки перебуває на передовому плані боротьби із правопорушеннями, володіючи спеціальними методами і засобами. Ці органи та організації покликані забезпечити проведення у життя різноманітних профілактичних заходів, виступаючи при цьому як їх безпосередні організатори і виконавці (поліція, служба безпеки, прокуратура, суди, органи юстиції, спеціальні громадські формування, тощо).

Таким чином, суб’єктами профілактики кримінальних правопорушень у цілому виступають сукупність державних органів, громадських організацій і громадян, що цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах керівництво, планування заходів щодо запобігання кримінальним правопорушенням, управління цими заходами або їх безпосереднє виконання, забезпечення цього виконання, мають у зв’язку з цим певні права та обов'язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.

6. Класифікація профілактичних заходів

У кримінологічній літературі існують різні класифікації профілактичних заходів. На нашу думку найоптимальнішою для прогнозування і організації профілактичної діяльності є класифікація за наступними критеріями: соціальним рівнем профілактичної діяльності; об’ємом; територіальним масштабом; суб’єктами і об’єктами профілактики; направленістю та змістом впливу тощо.

За соціальним рівнем профілактичної діяльності заходи поділяються на: загальносоціальні заходи; спеціально-кримінологічні заходи; індивідуальні заходи.

Відмінність між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний розвиток соціаль­но-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосеред­ньо впливають на причини й умови наявного стану злочин­ності та її окремих видів з метою їх усунення, нейтралізації або обмеження. Індивідуальні ж направленні саме на особу, в основі такої діяльності лежать обґрунтовані припущення, прогноз і правова підстава, що та чи інша особа потенційно може вчинити кримінальне правопорушення.

Розглянемо профілактичні заходи, що поділяються за об’ємом на загальні, спеціальні та індивідуальні. Загальні профілактичні заходи направлені на виявлення, усунення, ослаблення та нейтралізацію причин та умов злочинності в цілому або її окремих видів. Натомість вони орієнтовані на широке коло об'єктів впливу – ситуацій і осіб ( наприклад, система заходів щодо боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів). Спеціальні профілактичні заходи здійснюються щодо груп ситуацій або групи осіб, які виділені за відповідною родовою ознакою, наприклад, профілактика щодо осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень, які зловживають алкоголем, наркотиками тощо. Індивідуальні заходи направлені на усунення неблагоприємного впливу на конкретну особу, що можуть призвести до формування у неї антисуспільної і кримінальної поведінки тощо.

Загальна, спеціальна, індивідуальна профілактика у залежності від стадії прояву криміногенних детермінант, розвитку на їх основі не вірних орієнтацій і особливостей у особи профілактична поділяється на сім етапів впливу на об'єкт:

• ранню профілактику у формі соціального захисту (допомоги), яка має на меті виявлення і усунення криміногенних ситуацій, неблагоприємних життєвих умов, осередків підвищеного ризику, груп, конкретних осіб, до того коли ці негативні ситуації і умови сформують суттєві зміни щодо ціннісних орієнтацій;
• ранню профілактику у формі взаємозв’язку соціальної допомоги і коригуючого впливу на негативний вплив неблагоприємних життєвих умов, що вже призвело до антисуспільних позицій груп і конкретних осіб та їх протиправної поведінки;
• безпосередню профілактику, коли нормальна суспільна поведінка особи стала антисуспільною і призвела до систематичного вчинення правопорушення, що свідчить про те що особа поступово стає на злочинний шлях;
• профілактику безпосередньої небезпеки вчинення кримінального правопорушення;
• припинення на стадії підготовки або замаху на вчинення кримінального правопорушення;
• процесуальні заходи профілактики по фактам вчинення кримінальних правопорушень, а також заходи реалізації цілей кримінально-правової превенції;
• профілактику рецидиву під час відбування покарання і ресоціалізації після його відбування тощо[12].

За територіальним масштабом здійснення профілактичні заходи поділяються:

• загальнодержавні, що проводяться серед населення країни;
• місцеві, що здійснюються у межах району, населеного пункту;
• у межах певного відомства або стосовно певних прошарків населення (наприклад, серед неповнолітніх, безробітних; силами працівників органів і підрозділів Національної поліції, прокура­тури, Кримінально-виконавчої служби, тощо);
• у малих соціальних групах (на підприємствах, в установах, організаціях, сім'ях, неформальних групах);
• стосовно окремих осіб.

За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілак­тики: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організа­ційні, правові. Економічні заходи профілактики злочинності спрямовані на нейтралізацію криміногенних наслідків функціонування еко­номічної сфери і мають велике значення як на макрорівні (на­приклад, оздоровлення економіки країни загалом, економіч­ний захист найменш забезпечених верств населення шляхом уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мініму­му), так і на мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкрет­ним особам, які перебувають у критичній ситуації).

Соціальні заходи профілактики позитивно впливають на різ­ні соціальні інститути (сім'ю, колективи, громадські органі­зації та ін.). Наприклад, значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню культу сім'ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування.

Ідеологічні заходи профілактики повинні формувати у членів суспільства моральну свідомість на основі суспільних цінностей; обмежувати негативний вплив на поведінку осіб стандартів ма­сової культури (обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля); виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за допомогою індивідуально-виховної роботи (психолого-педагогічні та право обмежувальні заходи).

До технічних заходів профілактики належать різні техно­логії, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають сус­пільно небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню кримінальних правопорушень та інших правопорушень (наприклад, технології, що виключають аварійність на виробництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожеж­ної сигналізації; замикаючі пристрої).

Організаційні заходи запобігання злочинності повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (на­приклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції на­селення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соці­альної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів).

Правові заходи запобігання злочинності за змістом поді­ляють на такі: 1) що сприяють нейтралізації умов, які полегшують вчинен­ня кримінальних правопорушень (норми різних галузей законодавства, що об­межують дієздатність алкоголіків, позбавляють батьківсь­ких прав, регламентують порядок придбання і зберігання вогнепальної зброї та ін.);

2) що стимулюють до дій, які перешкоджають або припи­няють вчинення кримінальних правопорушень (норми кримінального права про добровільну відмову від кримінального правопорушення, необхідну оборону, затримання кримінального правопорушника);

3) що регламентують процес запобігання кримінальним правопорушенням.

Висновок

На основі викладеного у лекції варто зробити висновок: Теорія запобігання злочинності невідривна від інших складових предмета кримінології. Вона як би завершує все, що пов’язано з існуванням злочинності у людському суспільстві і протидією їй. Розуміння злочинності як явища, що проникає у суспільство усіма своїми коренями, причин її, що відображають суперечливість її функціонування, особистості тих, кого саме суспільство перетворює на кримінальних правопорушників, і є та база, на якій будується теорія запобігання злочинності. Саме тому проблема запобігання злочинності розглядається на двох рівнях: загальносоціальному, спеціально-кримінологічному. Оскільки злочинність - явище соціальне (одне із соціальних явищ), необхідно виходити з того, що успішною боротьба з нею може бути лише тоді, коли підхід до неї буде комплексним, як при її вивченні, так і при розробці заходів профілактики. Тому боротьба зі злочинністю у широкому загальносоціальному плані (у кримінології це, в першу чергу, пов’язана з ідеєю профілактики кримінальних правопорушень) є здійснення заходів економічних, соціально-культурних, виховних і, нарешті, правових. При цьому очевидно, що політична атмосфера у суспільстві - це те, що може звести нанівець будь-які форми і методи керівництва суспільством, довести їх до хаосу і розвалу або, навпаки, привести до стабілізації громадського (і державного) організму.

Спеціально-кримінологічні запобігання злочинності може бути загальним і конкретним. Вони, хоча і зачіпають сферу управління, проте є такими, що не потребують удосконалення великих її блоків, а вимагають зміни якихось частин, наприклад зміни обліку та звітності грошових коштів або матеріалів у будь-якій галузі виробництва чи управління, що зніме (на певний період часу) небезпеку розкрадань або інших зловживань. Конкретні рекомендації - ще більш вузькі за своєю цілеспрямованості, наприклад заходи організації охорони матеріальних засобів на конкретному підприємстві.

Кримінологи за роки свого «втручання» у соціальне життя напрацювали чимало практично значимих рекомендацій щодо профілактики кримінальних правопорушень у різних галузях промисловості і сільського господарства. Заходи щодо запобігання злочинності стосуються як організації виробничих процесів (з точки зору їх криміногенної вразливості), так і виховної роботи з різними категоріями працюючих, а також методів обліку, охорони матеріальних засобів і т. д. Ці рекомендації могли з’явитися на світ лише у результаті тривалого і всебічного вивчення конкретних галузей народного господарства. Такий напрям у кримінології не вичерпано, адже форми господарювання, їх структури змінюються, відповідно змінюються і умови, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, а значить, повинні удосконалюватися профілактичні заходи.

Запобігання злочинності, його планування, координація між регіонами, всередині них і органами, що здійснюють таку діяльність, необхідне, адже злочинність кордонів не визнає (тяжкі її форми особливо). Тому запобігання злочинності є діяльність, що вимагає скоординованої роботи перш за все правоохоронних органів на території всієї країни.

Таким чином, теорія запобігання злочинності - сама по собі складна теоретична проблема, що реалізується у різноманітних практичних заходах як загальносоціального плану, аж до конкретних технічних заходів, так і спеціально-кримінологічних і правових, включаючи пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Література

1. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2002.
2. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография / МВД Украины. НУВД.-Х.: Основа, 2003.-367 с.
3. Бібліографія (кримінологія та профілактика злочинів): Довідник / Упоряд.: В. В. Василевич, С. І. Мінченко, Т. О. Сіродан, В. Г. Сюравчик, Г. І. Піщнеко, Г. С. Поліщук; За заг. ред. проф. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2008. – 296 с.
4. Блувштейн Ю. Д., Зырин М.И., Романов В. В. Профилактика преступлений: Учеб. пособие. - Минск, 1986.
5. Бондарєв В.В. Насильство серед військовослужбовців (поняття, характеристика, причини та профілактика): Монографія.- Київ, 2002.- 271с.
6. Віктимологія / Східноюрид.нац.ун-т ім. В.Даля.- Луганськ, 2006.- 110с.
7. Голіна В.В. Запобігання злочинності в Україні.-Х.:Нац. Юрид.акад., 2007.-107с.
8. Гуславський В.С. Співробітництво у правоохоронній сфері: Україна та Співдружність Незалежних Держав: Монографія/ МВС України. НУВС; За ред. О.М.Бандурки.- Харків: НУВС, 2005.- 364с.-
9. Деревягін О.О. (Деревягін, Олексій Олександрович) Запобігання злочинам підрозділами карного розшуку в курортній місцевості АР Крим: Монографія/ МВС України. Крим. юрид. ін-т Одеського держ. ун-ту внутр. справ. Дніпропетровський держ. ун-т внутр. справ; За заг. наук. ред. проф. І.Р.Шинкаренка.- Сімферополь, 2012.- 190с.
10. Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія корупції на публічній службі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування: монографія / автор. кол.: В.В. Василевич, Т.Е. Василевська, В.Ф. Нестерович, Е.В. Расюк, А.В. Савченко, В.Л. Федоренко (кер.) та ін.; за ред.проф. Ю.В. Ковбасюка і проф. В.Л. Федоренка. – К.: Видавництво Ліра-К, НАДУ, 2016. – 524 с.
11. Джужа А.О. Основні напрями удосконалення віктимологічного запобігання правопорушенням в Україні: Монографія/ МВС України. НАВС.- Київ, 2016.- 301с.
12. Джужа О. М. Запобігання злочинам, повязаним із сексуальним насильством: Монографія. – К.: Атіка, 2009. – 240 с.
13. Джужа О. М., Василевич В. В., Колб О. Г., Наливайко В. С. Запобігання правопорушенням у місцях позбавлення волі. – Луцьк: ПП Іванюк В. П., 2010. – 544 с.
14. Джужа О.М., Василевич В.В., Кулакова Н.В. та ін. Організована злочинність в Україні та країнах Європи: Посібник / За заг. ред. проф. О.М. Джужі. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – 248 с.
15. Джужа О.М., Іванов Ю.Ф.Кримінологія: Навчальний посібник - К.: Вид. Паливода А.В., 2006. – 264 с.
16. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблема потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспект): Навч. посіб. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 51 с.
17. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти): Монографія. – К.: НВТ “Правник”. – Нац. акад. внутр. справ України, 1998. – 84 с.
18. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Альбом схем (загальна і особлива частини): Навчальний посібник / Під заг. ред. Джужи О.М.; НАВСУ. – К., 2000.
19. Дрёмин В. Н. Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества / Монография. – Одесса. – 2009. – 613 c.
20. Дрьомін В.М. Кримінологія. Навчально-методичний посібник / В.М. Дрьомін, Ж.В. Мандриченко, Т.В. Мельничук, Ю.О. Стрелковська, А.І. Марчук, А.М. Ізовіта, С.А. Ілько, Н.О. Федчун, В.Я. Цитряк. – Одеса :Національний університет «Одеська юридич юридична академія», 2015. – 144 с.
21. Дюркгейм З. Норма и патология // Социология преступности. – М., 1966.
22. Женунтий В.И., Витвицкая В.В. Криминологические проблемы предупреждения преступных посягательств на нравственное и физическое развитие несовершеннолетних: Монография/ МВД Украины. Донецкий юрид. ин-т МВД при Донецком нац. ун-те.- Донецк, 2005.- 276с.
23. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. — К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2007. - 424 с.
24. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика:У 3 книгах. – Кн. 3: Практична кримінологія / А. П. Закалюк. – К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2008. – 320 с.
25. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів - К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2007. — 712 с.
26. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М., 1997.
27. Корупційна злочинність в Україні: сучасний стан, детермінанти та запобігання: навч.посіб. / автор.кол.: В.В. Василевич, О.М. Джужа, А.О. Джужа, О.Г. Колб, О.І. Колб, Н.В. Кулакова, Ю.О. Левченко, А.В. Микитчик, С.І. Мінченко, С.А. Мозоль, Т.В. Миронюк, Г.С. Поліщук, Е.В. Расюк, А.В. Савченко; за ред. проф. О.М. Джужи та доц. Е.В. Расюка. – Київ: ФОП Маслаков, 2018. – 340 с.
28. Криминология /Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Миньковского Г.М. – М., 1998.
29. Криминология. /Под ред. Дж.Ф. Шели/ Пер. с англ. – Спб.: Питер, 2003. – 864 с. – С. 311-315.
30. Криминология. Пер. с чешского / Под ред. д.ю.н. Н.А. Стручкова. – М., 1982.
31. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – 2-е изд. перераб. и доп. – М., 2000.
32. Криминология: Учебник / Под ред. Г.А. Аванесова. М., 2010 г.
33. Криминология: Учебник / Под ред. С.М. Иншакова, А.В. Симаненко. М., 2010 г.
34. Кримінологічна віктимологія: Навчальний посібник / Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін.; За заг. ред. проф. О.М. Джужи: - К.: Атака, 2006. – 352 с.
35. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Загальна частина. /Александров Ю.В., Гаврилишин А.П., Джужа О.М. та ін.; Під редакцією Лихолоба В.Г.; УАВС. – К., 1996.
36. Кримінологія. Загальна та Особлива частини : підручник / за ред. В. В. Голіни ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. 2 - ге вид., переробл. і доповн. – Х. : Право, 2009. – 288 с.
37. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник. / За заг. ред. О.М. Джужи О.М. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
38. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. професор. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 2003. – 352 с.
39. Кримінологія: Навч. - методичний посібник / НАВСУ; О.М.Джужа, Є.М.Моісеев, В.В.Василевич та ін.- Київ: Атіка, 2003.- 399с
40. Кримінологія: Навч. посіб. / О.М. Джужа, В.В. Василевич, Ю.Ф. Іванов, П.М. Опанасенко, В.Г. Пшеничний, В.Г. Сюравчик; За заг. ред О.М. Джужи. – К.: Прецедент, 2004. – 208 с.
41. Кримінологія: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. В. Василевич. О. Г. Колб та ін.; За заг. ред. проф. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2009. – 312 с.
42. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / В. В. Василевич, Т. Л. Кальченко, Н. В. Кулакова та ін.; За заг. ред. проф. О. М. Джужи. – К.: Атіка, 2008. – 316 с.
43. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2003. – 400 с.
44. Кримінологія: підручник [Текст] / О.М. Джужа, В.В. Василевич, В.В. Чернєй, С.С. Чернявський та ін.; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.В. Чернєя; за наук. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Джужі. – Київ: ФОП Маслаков, 2020. – 612 с.
45. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / О.М. Джужа, Кондратьєв Я.Ю., Кулик О.Г., Михайленко П.П. та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
46. Кримінологія: Практикум / Уклад. О.М. Джужа, Г.І. Піщенко, О.Ф. Гіда, Ю.Л. Заросінський.-К.: НАВСУ, 2003.-56 с.
47. Кримінологія:навч. Посібник / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Г. Колб [та ін.]; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужі. – К.: Атіка, 2010. – 312 с.
48. Курс кримінології. Загальна частина: Підручник. У двох книгах. Кн.1/ Мін. освіти і науки України, НАВСУ; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю., заг. ред. Джужа О.М.- Київ: ЮрІнком Інтер, 2001.- 345с.
49. Курс кримінології. Особлива частина: Підручник. У двох книгах. Кн. 2/ Мін. освіти і науки України, НАВСУ; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю., заг. ред. Джужа О.М.- Київ: ЮрІнком Інтер, 2001.- 468с.
50. Противодействие торговле людьми: Учеб. пособие / НУВС; А.М. Бандурка, В.Н. Куц (рук. авт. кол.), Е.Б. Левченко и др.; Под ред. А.М. Бандурки.-Киев-Харьков: Консум, 2003.-311с.
51. Протидія економічній злочинності: Монографія/ НУВС. Чикаго-Кент коледж права Іллінойського технологіч. ін-ту; П.І.Орлов, А.Ф.Волобуєв, І.М.Осика та ін.- Харків, 2004.- 567с.-
52. Профілактика злочинів: Підручник / О.М.Джужа, В.В.Василевич, О.Ф.Гіда та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М.Джужи. – К.: Атіка, 2011. – 720 с.
53. Шнайдер, Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем / Под общ. ред. Л.О. Иванова – М., 1994.