Навчальні теми
ТЕМА 16. ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДІ (АДМІНІСТРАТИВНО-СУДОЧИНСЬКІ ПРОВАДЖЕННЯ)
§ 1. Поняття адміністративної юстиції
Конституцією України гарантовано права і свободи людини та громадянина, утвердження та забезпечення яких є головним обов'язком держави.
Адміністративна юстиція - це система спеціальних судових органів, основним завданням яких є здійснення контролю за законністю діяльності та рішень публічної адміністрації; особливий процесуальний порядок розгляду адміністративних справ з вирішення адміністративно-правових спорів між фізичними і юридичними особами з однієї сторони і публічною адміністрацією - з іншої.
Таким чином, адміністративна юстиція є механізмом захисту прав та законних інтересів особи через спеціально утворені державою органи ‑ адміністративні суди, від можливих порушень з боку органів владних повноважень.
До основних чинників, що обумовили необхідність створення спеціального судового органу по розгляду справ, що виникають із адміністративних правовідносин, можна віднести:
- закріплення в Конституції України принципу спеціалізації та територіальності судів;
- низький рівень розгляду адміністративних справ уповноваженими органами;
- адміністративно-правовий характер матеріальних і процесуальних відносин, покладених в основу конфлікту між особою та органом публічної адміністрації;
- перевантаженість адміністративними справами судів загальної юрисдикції;
- необхідність приведення державної судової системи у відповідність до міжнародних правових стандартів;
- незалежність спеціалізованого суду від інших гілок влади, відсутності відомчої заінтересованості.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Суб'єкт владних повноважень - це публічна адміністрація, її посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Основною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом у тих правовідносинах, у яких виник спір.
§ 2. Провадження в адміністративних судах
Компетенція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
До компетенції адміністративних судів належать:
спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
- спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
- спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
- спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
- спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
- спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Слід зазначити, що категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 можуть пересікатись з господарськими спорами.
Відповідно до статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справ з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Статтею 104 КАС України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Зміст інституту адміністративної юстиції передбачає відповідне провадження в адміністративних судах, де у визначеному законом процесуальному порядку здійснюється розгляд адміністративних спорів окремої категорії.
Отже, провадження в адміністративних судах (адміністративно-судочинне) – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами послідовна діяльність судій, щодо розгляду і вирішенню публічно-правових спорів, що виникають у сфері публічного управління між публічною адміністрацією (посадовими особами) та фізичними і юридичними особами, яке відбувається в ході розгляду індивідуально-конкретної справи.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, державною мовою.
§ 3. Структура провадження в адміністративних судах
За змістом Кодексу адміністративного судочинства України можливо виділити три основні стадії розгляду індивідуально-конкретних справ у судах адміністративної юрисдикції:
І. Розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції;
ІІ. Розгляд адміністративної справи в апеляційному порядку;
ІІІ. Розгляд адміністративної справи в касаційному порядку.
В той же час в системі адміністративного судочинства можливо відокремити провадження за нововиявленими обставинами та провадження за винятковими обставинами.
Відповідно до зазначеного необхідно зауважити, що КАС України визначає розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції (Розділ ІІІ КАС України); розгляд адміністративної справи в апеляційному порядку; розгляд адміністративної справи в касаційному порядку як окремі провадження в адміністративному суді, що є не зовсім вірним. Довести дане твердження дуже просто. Метою будь якого провадження є виконання поставленого завдання. А розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції не вичерпує загального завдання провадження щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Тільки при проходженні всіх трьох інстанцій завдання адміністративної справи отримує своє завершення.
Саме тому внутрішню структуру аналізованого провадження можна представити у наступному вигляді:
І. Розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції:
- підготовчий розгляд позовного звернення;
- попередній розгляд справи (в Кодексі – підготовче провадження);
- остаточний розгляд справи та прийняття рішення.
ІІ. Розгляд адміністративної справи в апеляційному порядку;
ІІІ. Розгляд адміністративної справи в касаційному порядку.
ІV. Виконання судового рішення у справі.
Характеризуючи першу стадію адміністративно-судочинського провадження, окремі науковці іменують її порушенням адміністративної справи. В свою чергу, підготовчі процесуальні дії, які передують ухвалі суду про прийняття заяви до попереднього розгляду, класифікуються ними як початковий етап названої стадії. Ця позиція потребує певного уточнення.
У науковій літературі до визначальних ознак процесуальної стадії як самостійної юридичної категорії прийнято відносити:
- внутрішню структурованість;
- єдність конструктивних елементів у рамках локальної мети провадження;
- їх логічну та часову послідовність;
- наявність офіційного закріплення підсумкового результату в процесуальному документі.
Очевидно, що порушення адміністративної справи у тому сенсі, у якому воно розглядається в статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, означеним «набором» ознак не володіє. Будучи вираженням відповідної ухвали суду, зазначене рішення є нічим іншим як завершальним етапом цілої низки послідовних процесуальних дій, спрямованих на підготовку адміністративної справи до розгляду по суті.
Отже, на шляху до прийняття рішення про порушення адміністративної справи подана заява та супровідні документи реєструються в канцелярії суду, після чого передаються судді в порядку черговості. Після отримання заяви суддя з’ясовує ряд обставин: дієздатність заявника або його представника; чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
На цій стадії суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Якщо відповідачем у позовній заяві, щодо якої відсутні підстави для її повернення, залишення без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі, вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву позивачу.
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.
Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом трьох днів з дня надходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху, та не пізніш наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Про залишення позовної заяви без розгляду, відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.
Копія ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі невідкладно після постановлення надсилається особам, які беруть участь у справі, разом з витягом про їхні процесуальні права та обов'язки
Відповідачам та третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, надсилаються також копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Отже, ухвала суду про порушення адміністративної справи є лише одним з можливих (але не обов’язковим) варіантів завершення алгоритму процесуальних дій, котрі полягають в юридичній оцінці форми та змісту позовної заяви, особи заявника, інших обставин.
Таким чином, семантична конструкція «порушення справи» не відображає з достатньою повнотою сутність процесуальної діяльності, що полягає в підготовчому розгляді заяви позивача. Виходячи з викладених міркувань, більш переконливо визначити етап першої стадії адміністративно-судочинського провадження саме як: підготовчий розгляд позовного звернення. Натомість, порушення адміністративної справи варто розглядати як завершальний етап останньої.
Другим етапом адміністративно-судочинського провадження є попередній розгляд адміністративної справи. Ця стадія бере свій початок одразу після винесення судом ухвали про порушення адміністративної справи і завершується також ухвалою суду – ухвалою в попередньому судовому засіданні. Загальний порядок здійснення процесуальних дії на цій стадії вміщено у Главі 2 Розділу ІІІ КАС України «Підготовче провадження».
Основним завданням розглядуваного етапу провадження у суді першої інстанції є з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду, а також забезпечення оперативного, об’єктивного і своєчасного розгляду адміністративної справи. З цією метою суд повинен вирішити ряд конкретних завдань: уточнити обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи; визначити характер правовідносин сторін і, відповідно, коло нормативних актів, які повинні застосовуватися під час вирішення спору; визначити коло осіб, які беруть участь у розгляді справи; визначити докази, які необхідні для вирішення справи і забезпечити своєчасне їх представлення і т.п.
Задля забезпечення оперативності провадження в справі, суддя адміністративного суду віддає всі розпорядження, необхідні для вирішення справи ще на підготовчій стадії провадження (частина 1 ст. 111 КАС України). Для цього він має встановити, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов. Крім того, сторонам роз’яснюються можливості щодо примирення.
Якщо внаслідок зміни спірних правовідносин здійснення прав суб’єктом звернення може стати неможливим, буде обмежене чи тягнутиме за собою значні зусилля й витрати, а також у разі явної протиправності оскаржуваного рішення (діяння) суб’єкта владних повноважень, КАС України передбачає можливість видання судом ухвали про забезпечення адміністративного позову. У Кодексі також подано перелік способів забезпечення позову. Згідно з положеннями частин 3 та 4 статті 117 КАС України такими є: 1) дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання; 2) заборона названому суб’єктові вчиняти певні дії.
За наслідками підготовчих дій суд приймає один з чотирьох варіантів рішень:
- залишення позовної заяви без розгляду;
- зупинення процесуальних дій по справі;
- закриття провадження у справі;
- закінчення підготовчих дій і призначення справи до судового розгляду.
При визнанні відповідачем справедливості викладених у позовній заяві претензій, суд може прийняти постанову про задоволення адміністративного позову. В такому аспекті цілком слушною є позиція як самого законодавця, так і тих правників, котрі підкреслюють важливість надання суду ряду повноважень на винесення рішення по суті вже на цій стадії провадження. Вказаний захід, безумовно, зменшить витрати часу та коштів, пов’язані із судовим розглядом справи.
Етап остаточного розгляду справи та прийняття у ній рішення займає провідне місце у провадженні по розгляду позовів на незаконні дії публічної адміністрації. На цьому етапі відповідна адміністративна справа розглядається і розв’язується по суті: досліджуються докази, встановлюються фактичні обставини справи, з’ясовуються права і обов’язки сторін. Розв’язуючи спір, суд виносить законне і обґрунтоване рішення, що захищає права і законні інтереси учасників правовідносин публічно-правової сфери.
Норми, якими регламентується порядок здійснення судово-процесуальних дій на цій стадії провадження, містяться в Главі 3 «Судовий розгляд справи» Розділу ІІІ КАС України.
Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, судовий розгляд адміністративної справи здійснюється у судовому засіданні з обов’язковим викликом осіб, які беруть участь у справі. Втім, це не позбавляє учасника справи права заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судове засідання у розгляді справи може проводитись як у відкритій, так і в закритій формі. Остання має місце, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої охоронюваної законом таємниці, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом.
Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні присутні лише учасники судового процесу, а в разі необхідності – експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.
Якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим доступом є суспільно значимою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судовому засіданні.
Процесуальні дії, що здійснюються на етапі судового розгляду адміністративної справи умовно можна згрупувати у кілька підетапів.
А саме, з'ясування та перевірка всіх обставин по справі.
Після з’ясування та перевірки всіх обставин справи головуючий у судовому засіданні надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість надати додаткові пояснення чи докази, якщо вони можуть чимось доповнити матеріали справи. Вислухавши додаткові пояснення і дослідивши додаткові докази, суд виносить ухвалу про закінчення з’ясування обставин справи, що є початком наступного етапу провадження – судових дебатів.
Судові дебати.
Судові дебати є необмеженими в часі і складаються з промов учасників судового процесу, виголошуваних у чіткій послідовності. Відкриває дебати суб’єкт звернення та його представник. Наступну промову виголошує відповідач (його представник), після якого отримує право на виступ третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору. Після кожної із зацікавлених сторін процесу мають право на виступ треті особи без самостійних вимог, які діють в інтересах цієї сторони. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками.
Зазначимо, що чинний КАС України спеціально не встановлює черговість виступів сторони процесу та особи, що представляє її інтереси (представника).
Завершальним етапом цієї стадії провадження є винесення адміністративним судом рішення у справі.
Початковим підетапом даної стадії є початкові дії щодо винесення рішення адміністративним судом.
Рішення суду, яким вирішується спір по суті, приймається в нарадчій кімнаті суду і оформлюється у вигляді постанови. Рішення про зупинення або закриття провадження у справі, а також рішення про залишення позовної заяви без розгляду, викладаються у формі ухвали. У разі виникнення потреби в додатковому з’ясуванні деяких обставин справи чи здійснення процесуальних дій, суд, не приймаючи остаточного рішення у справі, окремою ухвалою відновлює її розгляд.
При розгляді справи судом першої інстанції головуючим у судовому засіданні є суддя, який здійснював підготовчі дії.
Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. Також суддя повідомляє про здійснення повного фіксування судового засідання, а також про умови фіксування судового засідання (розташування мікрофонів та необхідність промовця говорити в мікрофон, недопустимість одночасних виступів учасників адміністративного процесу, дотримання тиші в залі судового засідання).
Суд встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, їхніх представників.
Головуючий у судовому засіданні оголошує склад суду, а також імена експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі та прибули в судове засідання, їхнє право заявляти відводи.
Головуючий у судовому засіданні роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки.
Судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого в судовому засіданні про зміст позовних вимог, про визнання сторонами певних обставин під час підготовчих дій, після чого він з'ясовує: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач та чи не бажають сторони примиритися.
Треба відзначити, що законодавець передбачає можливість відмови позивача від адміністративного позову, а відповідача - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи. Сторони можуть примиритися протягом всього часу судового розгляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення. Відповідно до зазначеного суддею виноситься рішення про відмову у адміністративному позові або визнання відповідачем адміністративного позову.
Позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.
Суддя на цьому етапі адміністративного провадження заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджує письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.
Згідно із частиною 3 статті 153 КАС України, по закінченні відновленого розгляду справи, залежно від його результатів, «… суд відкриває судові дебати щодо додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо проведення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, виносить ухвалу про відкладення розгляду справи або оголошує перерву».
Буквальне тлумачення змісту цієї норми вказує на те, що одразу після повторного відкриття дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.
При прийнятті постанови у справі суд вирішує такі питання:
- чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи є інші фактичні дані (пропуск строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
- підлягає заява задоволенню чи відмові в її задоволенні;
- як розподілити між сторонами судового процесу судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
- чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.
Прийняте у нарадчій кімнаті рішення оприлюднюється в цьому ж судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови.
Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи (ст. 160 КАС України).
При цьому головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження та інші права учасників провадження. Рішення суду, яке набрало законної сили є обов’язковим для учасників судового процесу, для їх правонаступників, а також для всіх адміністративних органів, підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності, посадових чи службових осіб, об’єднань громадян та інших організацій та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Копія судового рішення надається присутнім учасникам провадження одразу після його оголошення. За відсутності учасника провадження означена копія надсилається йому не пізніше наступного дня після винесення судом постанови (ухвали). Саме ж рішення набирає законної сили після закінчення строку його апеляційного оскарження. Виняток становлять рішення суду, котрі, відповідно до КАС України України, не підлягають апеляційному оскарженню (вони набувають чинності негайно після оголошення).
На стадії апеляційного оскарження здійснюється перегляд рішень адміністративного суду «… як з питань факту, так і з питань права». Апеляційна скарга може стосуватись як неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, так і неправильної оцінки ним наявної доказової бази. Зазначимо, що окрім учасників провадження, судове рішення може оскаржити також і будь-яка інша особа, котра вважає, що таким рішенням було порушено її законні права та свободи.
Як правило, поданню апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції передує подання заяви про апеляційне оскарження. Означена заява подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду першої інстанції. У разі використання судом п’ятиденного терміну для оформлення постанови в повному обсязі ( Ст. 160 КАС України), відповідний строк починає свій перебіг від дня складення постанови. Заява містить короткі відомості про скаржника та судову постанову, яку він планує оскаржити або оскаржує.
Момент подання заяви про оскарження рішення суду першої інстанції є відправною точкою для обчислення строку подання, власне, апеляційної скарги. Згідно з частиною 3 статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Законодавець встановлює аналогічний порядок апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції. При цьому всі вищезазначені процесуальні строки скорочено вдвічі: для подання «апеляційної» заяви надається п’ять днів з часу виголошення оскаржуваної ухвали; апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів після подання заяви. Втім, апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції може відбуватись і без попереднього подання заяви. Це трапляється у випадку, якщо відповідна скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги та заяви подаються в суд першої інстанції, котрий прийняв рішення у справі, після чого вони разом з матеріалами справи направляються до апеляційного суду. Після здійснення визначеного переліку попередніх процесуальних дій (перевірка відповідності апеляційної скарги встановленій формі; підготовка справи до розгляду тощо), колегія суддів апеляційного суду у складі трьох суддів розпочинає розгляд справи по суті.
При розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. На вимогу учасників провадження суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, якщо судом першої інстанції докази досліджувалися або відмовлено у їх дослідженні з порушенням встановленого порядку чи неможливість їх подання до суду першої інстанції зумовлена поважними причинами.
При встановленні нових фактів, суд апеляційної інстанції застосовує відповідні норми матеріального права. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами скарги, якщо при розгляді справи неправильно застосовані норми матеріального права або допущені порушення норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування прийнятих рішень.
В цілому процедура апеляційного розгляду адміністративної справи є ідентичною правилам розгляду справи у суді першої інстанції. Виняток становить хіба що особлива черговість виступів учасників процесу, обумовлена специфікою процесуальних відносин на цій стадії.
Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції приймає одне з таких рішень:
- про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без зміни; про зміну рішення суду;
- про його скасування та прийняти нового рішення суду (у разі винесення нової ухвали справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду);
- про скасування постанови суду і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі;
- про визнання рішення суду не чинним і закриття провадження у справі;
- скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Переважна більшість судових рішень за наслідками розгляду апеляційної скарги приймається у формі ухвали. Постанова приймається апеляційним судом лише при зміні або заміні постанови суду першої інстанції. Після закінчення апеляційної стадії справа не пізніш ніж у семиденний строк направляється до адміністративного суду першої інстанції, який її розглянув.
Протягом одного місяця з дня оголошення (складення в повному обсязі) рішення суду апеляційної інстанції учасники провадження (а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки) мають право оскаржити у касаційному порядку:
- судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку;
- судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини 3 статті 211 КАС України підставою для подання касаційної скарги є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
На відміну від апеляційної скарги, яка подається через суд першої інстанції, касаційне оскарження відбувається безпосередньо в суді касаційної інстанції.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального або норм процесуального права і не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини (факти), що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах доводів скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Кодексом передбачаються підстави для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі(ст. 227 КАС України).
Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
За результатами розгляду справи, в разі скасування або зміни ним судової постанови, суд касаційної інстанції також виносить відповідну постанову. Крім того рішення суду касаційної інстанції може виражатись у формі ухвали про:
- відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без зміни;
- скасування судових рішень із направленням справи на додатковий або новий розгляд;
- скасування судових рішень суду із закриттям провадження в справі або із залишенням заяви без розгляду;
- зміни ухвали суду першої або апеляційної інстанцій;
- визнання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриття провадження;
- скасування судових рішень і прийняття нової ухвали;
- порушення судом першої чи апеляційної інстанцій норм права, які не є підставою для зміни або скасування судових рішень (в цьому випадку приймається окрема ухвала суду касаційної інстанції).
Після закінчення касаційного розгляду адміністративна справа в тижневий термін направляється до адміністративного суду першої інстанції.
Прийнятий КАС України закріплює право повторного касаційного оскарження (оскарження за виняткових обставин) судових рішень учасниками провадження, а також особами, які не були притягнуті до участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов’язки (Глава 3 Розділу IV).
Можливість перегляду в порядку повторної касації судових рішень Вищого адміністративного суду України Верховним Судом України пов’язана з тим, що з положень Конституції України випливає чотири ланкова, а отже, чотириінстанційна система. Найвищою ланкою і інстанцією є Верховний Суд України, який шляхом перегляду судових рішень будь-яких судів загальної юрисдикції забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.
За винятковими обставинами оскаржуються:
- судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку;
- рішення суду касаційної інстанції;
- рішення Верховного Суду України в адміністративних справах, якщо вони оскаржені на підставі, встановленій пунктом 2 статті 237 цього Кодексу.
Випадки, які можуть бути підставою для подання повторної касації повинні мати винятковий характер і принципово визначити позицію Верховного Суду України у найскладніших ситуаціях з точки зору права. Згідно із статтею 237 КАС України, підставами для повторного касаційного оскарження судових рішень є:
- неоднакове застосування судами законодавства України;
- встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, факту порушення судовим рішенням існуючих міжнародних зобов’язань.
Заява за винятковими обставинами подається безпосередньо до Верховного Суду України протягом одного місяця від дня настання обставин, які можуть бути підставою для провадження у порядку повторної касації. Одночасно зі заявою подається документ про сплату судового збору (крім випадків, передбачених частиною 2 статті 237 КАС України).
Протягом п’ятнадцяти днів після надходження заяви колегія у складі семи суддів вирішує питання про допуск заяви до провадження за винятковими обставинами. Заява вважається допущеною до провадження за винятковими обставинами, якщо про необхідність цього висловилось хоча б три судді. Відповідне рішення колегії оформлюється ухвалою, яку не може бути оскаржено.
Справа в порядку провадження за винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менш як двох третин її складу. Якщо предметом оскарження є неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.
Провадження за винятковими обставинами здійснюється відповідно до правил касаційного провадження. За результатами розгляду справи більшістю голосів членів колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приймається постанова про задоволення скарги (повне чи часткове) або ж постанова про відмову в задоволенні скарги. Постанова Верховного Суду України набирає законної сили негайно після проголошення. Вона є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 цього Кодексу.
Завершальною стадією адміністративно-судочинського провадження виступає звернення судових рішень до виконання.
Норми, якими регламентується здійснення процесуальних дій на цій стадії, містяться в Розділі V КАС України. Згідно з положеннями цього розділу, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту постановлення.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Негайному виконанню підлягають рішення суду про виплату бюджетних або позабюджетних періодичних платежів громадянам; поновлення на посаді у публічній службі; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; про реалізацію права на мирні зібрання.
Крім того, суд вправі за клопотанням учасників судового процесу або за власною ініціативою звернути до негайного виконання рішення: про стягнення одноразового бюджетного або позабюджетного платежу; про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; про примусовий розпуск об’єднання громадян; про депортацію іноземця чи особи без громадянства.
Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».