Навчальні теми

ТЕМА 11. ПОНЯТТЯ, ВЛАСТИВОСТІ ТА ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття адміністративної відповідальності

§ 2. Особливості адміністративної відповідальності

§ 3. Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність

§ 4. Принципи адміністративної відповідальності

§ 5. Відмежування адміністративної відповідальності від інших видів юридичної
       відповідальності

§ 1. Поняття адміністративної відповідальності

Поняття адміністративної відповідальності її зміст і обсяг до сьогоднішнього часу залишається одним з найбільш суперечливих питань української адміністративно-правової науки.

Активність дискусій щодо зазначеної правової категорії значною мірою обумовлена, по-перше, широтою застосування терміну "адміністративна відповідальність" у юридично-науковій, правозастосовній, загальноосвітній сферах і на побутовому рівні, по-друге, двоїстою позицією законодавця, який використовує цей термін у численних нормативних актах, але не дає його визначення.

Навіть чинний КУпАП, який містить розділ 2 під назвою "Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність", у статті 9 визначення адміністративного правопорушення сформулював, а відносно адміністративної відповідальності обмежився вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення (стаття 23 "Мета адміністративного стягнення").

Українська юридична енциклопедія у статті "Адміністративна відповідальність", в унісон з КУпАП, обмежилась з цього приводу лише констатацією того, що адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення.

Таким чином, всі дефініції адміністративної відповідальності мають дослідницький характер.

Частіш за все в літературі зустрічаються такі визначення: а) адміністративна відповідальність – це застосування до правопорушника заходів примусу (Л. В. Коваль, Ю. П. Битяк, В. В. Зуй та інші); б) адміністративна відповідальність – це визначення обмежень майнових, а також осо­бистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень (Є. В. Додін та інші); в) адміністративна відповідальність – це сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із застосуванням до суб’єкта проступку адміністративних стягнень (І. П. Голосніченко та інші).

Аналіз наведеного показує, що переліченим дефініціям бракує відсутність вказівок про виконання суб’єкта­ми протиправних дій вживаних за їх вчинення заходів адміністратив­ного примусу. Це є істотним компонентом будь-якої відповідальності, зокрема і адміністративної. Не можна сумніватися у тому, що відпові­дальність настане лише тоді, коли правопорушником виконані встанов­лені компетентною особою заходи впливу, або реалізовані іншим чином.

Виходячи з викладеного, адміністративна відповідальність це передбачене законодавством, примусове, з до­держанням встановленої процедури, застосування правомочним суб’єктом до осіб, які вчинили адміністративні проступки заходів впливу, реалізація яких юридично визнана.

З цього визначення випливає, що реальна адміністративна відповідальність настає за наявністю нормативних, фактичних і документальних підстав.

Нормативні підстави утворюють норми за якими діяння визнається адміністративним проступком (правопорушенням), визначаються заходи примусу за виконання складу проступку, суб’єкти відповідальності і юрисдикції, правила, за якими накладаються і виконуються стягнення, забезпечується законність, права учасників провадження тощо.

До фактичних підстав відносяться юридичні факти, пов’язані з проступком. Насамперед це факт вчинення проступку і факт виконання заходів відповідальності. Крім цього до них відносяться факти затримання, огляду, подання звернень, визнання доказами фактичних даних тощо.

До документальних підстав відноситься наявність документів, оформлених відповідно до встановлених вимог. Перш за все це протокол про адміністративне правопорушення і постанова по справі про адміністративне правопорушення. Крім цього до них відносяться акти, довідки, звернення, облікові документи тощо.

§ 2. Особливості адміністративної відповідальності

Особливостями адміністративної відповідальності є наступні:

1. притягнення до адміністративної відповідальності можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку;
2. адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП "Мета адміністративного стягнення" зазначено, що адміністративне стягнення є міра відповідальності;
3. мета адміністративної відповідальності полягає: а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття; б) запобіганні здійснення нових проступків;
4. право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом суб’єктам, серед яких — органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КУпАП "Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення");
5. акт про притягнення до адміністративної відповідальності може прийматися: а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних органів); б) колегіально шляхом голосування (виконавчі комітети й адміністративні комісії);
6. законодавством встановлений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови і т. ін.);
7. норми, що регламентують адміністративну відповідальність, містяться у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах; б) законах; в) правилах. Правила можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів, органами виконавчої влади, встановлюватися рішеннями місцевих рад і навіть корпоративними актами.

§ 3. Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність

Нормативного акту, який би вміщував всі юридичні нормі, що утворюють підстави адміністративної відповідальності, або хоча б подавав їх перелік, не існує. Сьогодні вони містяться в кодексах, окремих законах, положеннях, правилах та інших актах, включаючи корпоративні.

Певні вказівки на їх систему спостерігаються у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Так, у статті 2 КУпАП встановив, що законодавство України про адміністративні правопорушення складають: а) Кодекс України про адміністративні правопорушення і б) інші закони про адміністративні правопорушення. Такі закони, до включення у КУпАП, застосовуються безпосередньо і на них і у такому випадку поширюються положення КУпАП.

У статті 5 "Повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність" закріпив право органів місцевого самоврядування приймати рішення, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність.

Відповідно до неї сільські, селищні, міські та обласні ради приймають рішення з питань боротьби: а) зі стихійним лихом. Кодекс цивільного захисту України визначає стихійне лихо як природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків; б) епідеміями. Порушення таких рішень тягне відповідальність по ст. 42 "Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм"; в) з епізоотіям. Порушення таких рішень тягне відповідальність по ст. 107 КУпАП "Порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог".

Крім цього, сільські, селищні, та міські ради можуть встановлювати: а) правила благоустрою, додержання чистоти і порядку на територіях населених пунктів. Порушення таких правил, тягне відповідальність по ст. 152 КУпАП "Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів"; б) правила торгівлі на ринках. Порушення таких правил, тягне відповідальність по ст. 159 КУпАП "Порушення правил торгівлі на ринках"; в) правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях. Порушення таких правил, тягне відповідальність по ст. 182 КУпАП " Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях". Наведені положення корелюються з нормами статей 26, 43 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні",

Кім цього, ст. 2 КУпАП містить принципове положення щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил. Вона однозначно вказує : питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України. Ця норма корелюється нормами статті 487 Митного кодексу України, з яких випливає, що правове забезпечення провадження у справах про порушення митних правил у певних випадках здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Прикладом закону, який містить норми щодо адміністративної відповідальності, які застосовуються безпосередньо (не включені до КУпАП) може слугувати Закон України від 04.03.1992р. "Про приватизацію державного майна", який у ст. 29 встановив адміністративну відповідальність посадових осіб органів приватизації у вигляді штрафу за безпідставну відмову у прийнятті заяви про приватизацію; порушення строків розгляду заяви про приватизацію; порушення умов і порядку проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв); порушення умов і порядку передачі акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації.

Крім цього, чинне законодавство містить значну кількість нормативних документів, якими встановлюються різноманітні правила і вимоги, за порушення яких КУпАП передбачає адміністративну відповідальність. Це, наприклад, Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (адміністративна відповідальність за їх порушення передбачена ст. 121 — 129 та іншими КУпАП); Тимчасові правила обігу в Україні побутових піротехнічних виробів, що затверджені наказом МВС від 23 грудня 2003р. № 1649 (адміністративна відповідальність передбачена ст. 195-6 "Порушення порядку виробництва, зберігання, перевезення, торгівлі та використання піротехнічних засобів"); "Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу" що затверджені наказом Міністерства інфраструктури України 30 листопада 2012р. №735 (адміністративна відповідальність передбачена ст. 112 "Порушення правил поведінки на повітряному судні"). Крім цього, зазначена стаття (ст. 112) встановлює відповідальність за невиконання особами, які перебувають на повітряному судні, розпоряджень командира судна, який є представником авіаперевізника і керується встановленими ним правилами, тобто корпоративними нормами.

Важливі положення щодо нормативного забезпечення відповідальності за адміністративні проступки містить стаття 8 КУпАП "Чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення"

Вона встановлює, що притягнення до відповідальності здійснюється за нормами, які діють під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність мають зворотну силу (поширюються на правопорушення, вчинені до їх видання). Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають. Провадження по проступкам ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи.

§ 4. Принципи адміністративної відповідальності

Принципи адміністративної відповідальності – це основоположні, керівні ідеї, які покладені в основу процесу притягнення до адміністративної відповідальності. Ці принципи можуть бути розподілені на три види:

1. конституційні – закріплені в Конституції і мають вплив на всю правову систему держави: рівності всіх перед законом; гласності; законності; індивідуалізації покарання; гуманізму;
2. міжгалузеві – діють в декількох галузях права: відповідальності за винне діяння; невідворотності покарання; відповідності провини та адміністративних стягнень;
3. галузеві – діють в одній галузі права: принцип презумпції винуватості власників транспортних засобів.

Принцип верховенства права - є пріоритетним у правовій державі, полягає у наступних елементах: доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними); рівність всіх перед законом; права людини повинні бути захищені; наявність справедливого суду.

Принцип законності полягає у тому, що: до адміністративної відповідальності особа притягається тільки за передбачені законом діяння; адміністративні стягнення накладають тільки уповноважені особи, в межах своєї компетенції.

Принцип доцільності. Полягає у тому, що застосування заходів адміністративної відповідальності має бути доцільним у конкретному випадку. Так, наприклад, через малозначність діяння до особи може застосуватись попередження, а не передбачена законом санкція.

Принцип обґрунтованості полягає в тому, що довільне притягнення особи до адміністративної відповідальності не допускається. Правозастосовні органи повинні встановити сам факт вчинення адміністративного правопорушення, а також встановити інші обставини справи, які мають значення для кваліфікації адміністративного правопорушення та індивідуалізації адміністративної відповідальності. Також вибір конкретної міри адміністративного стягнення повинен ґрунтуватися на ретельному вивченні матеріалів справи із врахуванням пом’якшуючих та обтяжуючих обставин справи.

Принцип невідворотності передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Адміністративне правопорушення, на яке не відреагувала держава, заподіює правопорядку серйозної шкоди. Безкарність правопорушника заохочує на вчинення нових правопорушень і подає негативний приклад іншим нестійким особам.

Принцип своєчасності адміністративної відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

Принцип справедливості полягає в тому, що санкція має відповідати ступеню суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Принцип гуманізму полягає у повазі до гідності і прав особи. Виходячи із принципу гуманізму, працівникам патрульної служби забороняється, прикриваючись формальними процесуальними приписами, принижувати гідність особи, утискати її найменші потреби та інтереси. Достеменно визначена істина у справі має оцінюватись згідно з моральними принципами.

Принцип індивідуалізації відповідальності вимагає у кожному конкретному випадку враховувати при накладенні адміністративного стягнення характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність.

Принцип відповідності провини та адміністративних стягнень вимагає, щоб при виборі конкретного заходу адміністративного стягнення враховувались всі обставини вчиненого правопорушення і особа порушника. Більшість статей, якими передбачена адміністративна відповідальність, містить декілька можливих санкцій, тому при накладенні стягнення вибір санкції має відповідати особі порушника і характеру вчиненого діяння. Слід також зазначити, що кримінальна відповідальність має пріоритет перед відповідальністю адміністративною. У ч. 2 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначається, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності відповідно до закону.

§ 5. Відмежування адміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності

Адміністративну відповідальність не можна сприймати інакше, ніж у контексті з іншими видами відповідальності, бо синтезуючим началом тут є необхідність відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе вину за їх наслідки. Незважаючи на наявність спільних рис, що притаманні будь-якому виду юридичної відповідальності, адміністративна відповідальність, у той самий час, відрізняється від інших видів юридичної відповідальності. До критеріїв розмежування можна віднести:

а) підстави притягнення до адміністративної відповідальності;

б) коло суб’єктів, які наділені правом порушення та розгляду справ про адміністративні правопорушення; встановлення адміністративної відповідальності;

в) правові наслідки;

г) процесуальна процедура;

ґ) санкції.

Адміністративна відповідальність відмежовується від кримінальної за наступними ознаками:

• адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративного правопорушення, склад якого визначається як законами (КУпАП, Митний кодекс України, Закон України «Про об’єднання громадян»), так і підзаконними актами (рішення органів місцевого самоврядування). Кримінальна відповідальність настає за вчинення злочину, склад яких визначається виключно нормами Кримінального кодексу України;
• правом порушення справ про адміністративні правопорушення, як і правом розгляду таких справ наділене широке коло суб’єктів публічної адміністрації. Правом порушення кримінальних справ, наділені виключно органи дізнання і попереднього слідства, визначені КПК України, та органи прокуратури, а правом розгляду — виключно суди. Що стосується суб’єктів, які встановлюють юридичну відповідальність, то, на відміну від кримінальної відповідальності, яка встановлюється виключно Верховною Радою України, адміністративна — встановлюється й іншими суб’єктами публічної адміністрації (органами місцевого самоврядування);
• до кримінальної відповідальності притягуються лише фізичні особи, а до адміністративної — як фізичні особи так і юридичні особи;
• притягнення особи до адміністративної відповідальності і застосування до неї адміністративних санкцій не призводить до таких наслідків, як судимість, що в подальшому проявляється в певних обмеженнях її правосуб’єктності (наприклад вільний виїзд за межі України);
• адміністративна відповідальність реалізується як у позасудовому, так і в судовому порядку, кримінальна — тільки в судовому;
• притягнення особи до адміністративної відповідальності відбувається в коротші строки та за спрощеною процедурою (можливість накладення адміністративного стягнення на місці вчинення протиправного діяння, без складання протоколу про адміністративне правопорушення — ст. 258 КУпАП).
• Слід також зазначити, що кримінальна відповідальність має пріоритет перед відповідальністю адміністративною. У ч. 2 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначається, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть відповідно до закону кримінальної відповідальності.

В основу відмежування адміністративної відповідальності від цивільно-правової можна покласти усі зазначені ознаки, за винятком тієї, яка дає характеристику кола суб’єктів відповідальності — в адміністративній та цивільній відповідальності вони співпадають.

Адміністративна відповідальність відмежовується від цивільно-правової за такими ознаками:

• в інституті адміністративної відповідальності діє презумпція невинності, а в цивільній — презумпція вини;
• метою притягнення до адміністративної відповідальності є виховання особи і запобігання вчинення правопорушень в подальшому та іншими особами, цивільної — в першу чергу, відшкодування шкоди;
• адміністративна відповідальність належить до компетенції органів публічної адміністрації та їх посадових осіб, а цивільно-правова — до компетенції судів;
• заходами цивільної відповідальності суспільні відносини, як правило, захищаються за рахунок майна винного з метою відновити попередній майновий стан потерпілої сторони, а заходи адміністративної відповідальності, як і кримінальної, спрямовані також проти особи порушника;
• нормативні підстави адміністративної та цивільно-правової відповідальності регулюються різним законодавством — адміністративним та цивільним. Відмінності за фактичними підставами полягають у специфіці конкретних складів адміністративного та цивільного проступків — об’єкта протиправного посягання, правових наслідків їх вчинення.

Об’єктом цивільних протиправних дій є майнові відносини, які захищаються у судовому порядку. Об’єкт адміністративних протиправних дій інший — суспільні відносини в сфері публічного адміністрування, які захищаються як у судовому, так і у позасудовому порядку владою відповідних органів та посадових осіб.

Адміністративна відповідальність відрізняється від цивільної і наслідками протиправного діяння. Якщо для адміністративних правопорушень такий елемент, як протиправний наслідок (матеріальна шкода) не завжди є обов’язковим, то склад цивільного правопорушення, як правило, його передбачає;

• адміністративна відповідальність настає переважно у позасудовому порядку в короткі строки або навіть на місці вчинення проступку, натомість цивільно-правова не може мати місця без відповідного звернення заінтересованої сторони до суду з позовом. Строки притягнення до цивільно-правової відповідальності, на відміну від адміністративної, — до 3 років, вони можуть перериватися, подовжуватися, поновлюватися тощо.

Значна схожість спостерігається між адміністративною та дисциплінарною відповідальністю. Вони мають приблизно однакову ступінь суспільної небезпеки. Характеризуються такими рисами, як винність, протиправність, караність.

Свідченням про їх близькість є позиція законодавця, який у ст. 15 КУпАП встановлює, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення несуть дисциплінарну відповідальність.

Вона підкріплюється роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення», де зазначено, що притягнення посадових осіб і громадян до дисциплінарної відповідальності за вчинені ними правопорушення не виключає застосування до них заходів адміністративного стягнення за ці самі порушення і не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну ними шкоду.

Разом із тим, актуальною потребою є визначення ознак, за якими адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної, а саме:

• головною ознакою, яка обумовлює всі інші відмінності між адміністративною та дисциплінарною відповідальністю, є їх різна правова природа. Свій вираз вона знаходить у тому, що обов’язок додержуватись правил, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, на відповідних суб’єктів покладається владно. Обов’язок додержуватись правил, за порушення яких передбачена дисциплінарна відповідальність, відповідними суб’єктами приймається на себе добровільно.

Так, природа адміністративної відповідальності — публічно-правова. Вона настає при порушенні загальнообов’язкових правил, які встановлюються публічною адміністрацією. Такі правила є юридичним виразом узагальнень про соціально-корисну поведінку суб’єктів суспільних відносин. Вони містяться у законах і діють у межах всієї країни, незалежно від територіальних, інституціональних, етнічних, майнових, демографічних, виробничих та інших особливостей регіонів і їх населення. За допомогою цих правил здійснюється зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством. А також охорона і захист прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку.

Загальнообов’язкові правила підлягають виконанню усіма суб’єктами, незалежно від особистих уявлень про доречність тих чи інших вчинків. Їх порушення передбачає юридичну відповідальність (адміністративну відповідальність).

Природа дисциплінарної відповідальності — цивільно-правова. Вона виникає за умови, що сторони уклали трудовий договір і дійшли згоди щодо взаємних прав і обов’язків, які будуть добровільно виконуватись. Невід’ємною складовою таких узгоджень є зобов’язання дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку (встановлених у межах організації правил дисципліни) і нести за її порушення відповідальність. Слід визначити, що дисциплінарний проступок — це порушення дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури. У цьому контексті дисципліна — це сукупність нормативних приписів, які регулюють обов’язки сторін трудових правовідносин. Юридична енциклопедія дає таке визначення дисциплінарному проступку: протиправне невиконання або неналежне виконання працівником своїх трудових обов’язків, за що до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Таким чином, у адміністративній та дисциплінарній відповідальності різні за своєю сутністю об’єкти посягання. Так, об’єкти посягання адміністративного правопорушення характеризуються загальнодержавним масштабом і значенням (конституційний лад, встановлений правопорядок, власність, права громадян). А об’єкти посягання дисциплінарного правопорушення локалізовані трудовим договором у межах конкретної організаційної структури. Загальним об’єктом тут буде дисципліна праці. Безпосередніми об’єктами — окремі її елементи. Наприклад, правила використання робочого часу, організація трудового процесу на підприємстві, правила використання майна власника, правила пропускного режиму, правила надання інформації, правила проходження обов’язкового медичного огляду тощо.

Слід зазначити, що у ряді випадків трудові обов’язки й обов’язки загальні (адміністративно-правові) можуть збігатися. Це стосується водіїв, працівників торгівлі тощо. У таких випадках, вчинені ними порушення є водночас дисциплінарними і адміністративними;

• адміністративна відповідальність здійснюється за законодавством про адміністративні правопорушення, яке на даний час виступає окремою законодавчою галуззю. Тут дається визначення адміністративного правопорушення, описуються конкретні склади, встановлюється підвідомчість щодо розгляду справ, докладно регламентуються процесуальні питання тощо. Дисциплінарна відповідальність окрему галузь законодавства не утворює. Вона прямо або побічно виражається в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового й інших галузей права. Це, наприклад, Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. (статті 40, 41, 139, 140, 147); Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. (статті 68, 82 інші); закони України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (ст. 19); «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. (статті 17, 18, 19); статути і положення про дисципліну (наприклад, «Дисциплінарний статут служби цивільного захисту» від 5 березня 2009 р., «Дисциплінарний статут Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» від 4 вересня 2008 р., «Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» вiд 22 лютого 2006 р.).

Центральне місце серед перелічених нормативних актів належить Кодексу законів про працю. Він слугує орієнтиром для всіх інших актів, які встановлюють дисциплінарну відповідальність.

На відміну від чітко виписаних складів адміністративних правопорушень, склади дисциплінарних проступків визначаються у найзагальнішому вигляді. Так, Дисциплінарний статут Збройних Сил України визнає дисциплінарним правопорушенням порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ визнає дисциплінарним проступком невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни;

• адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної характеристикою суб’єкта, який вчинив протиправне діяння. Суб’єктом адміністративного проступку є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виконала описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, головними ознаками суб’єкта адміністративного проступку є вік, осудність, винність. А суб’єктом дисциплінарного проступку може бути лише особа, що перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Така особа може бути як повнолітньою, так і неповнолітньою. Головною ознакою суб’єкта дисциплінарного проступку є перебування у трудових відносинах з роботодавцем. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб’єктом дисциплінарного проступку;
• адміністративні проступки відрізняються від дисциплінарних за характеристикою суб’єкта, який має право їх розглядати і виносити рішення. Так, суб’єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними (керівником і порушником дисципліни) обов’язково існують стійкі організаційні зв’язки типу «начальник—підлеглий». А суб’єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані у законодавстві. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв’язків.

Отже, адміністративна відповідальність становить особливий вид юридичної відповідальності. Адміністративній відповідальності властивий ряд специфічних рис, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Традиційно правову відповідальність пов’язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру, які він зобов’язаний перетерпіти і фактично претерпіває. Тим самим правопорушник «тримає відповідь» перед державою за неправомірну поведінку.