Національна академія внутрішніх справ

Кафедра адміністративного права і процесу
Мультимедійний навчальний посібник
Адміністративне право. Загальна частина

Навчальні теми

ТЕМА 13. ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ

  • § 1. Поняття, система та види адміністративних стягнень
  • § 2. Заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх
  • § 3. Характеристика адміністративних стягнень
  • § 4. Накладення адміністративних стягнень

    • § 1. Поняття, система та види адміністративних стягнень

    Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

    Адміністративне стягнення знаходить свій прояв у моральному чи матеріальному впливі на правопорушника. Окремі види стягнень можуть одночасно поєднувати в собі моральне засудження, матеріальний вплив і тимчасове обмеження прав правопорушника. Зокрема, такі наслідки наступають за адміністративного арешту, позбавлення спеціальних прав і виправних робіт.

    Види адміністративних стягнень закріплено у ст. 24 КУпАП. До них законодавець відносить такі види:

    • попередження;
    • штраф;
    • штрафні бали;
    • оплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям учинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
    • конфіскація грошей, одержаних завдяки вчиненню адміністративного правопорушення;
    • позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, полювання), права обіймати певні посади або займатись певним видом діяльності;
    • громадські роботи;
    • виправні роботи;
    • адміністративний арешт;
    • арешт з утриманням на гауптвахті.

    Законодавством України може бути передбачено адміністративне видворення за межі держави іноземних громадян та осіб без громадянства за вчинки, що грубо порушують громадський порядок.

    Слід зазначити, що оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові адміністративні стягнення. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено або основне, або основне й додаткове стягнення.


    § 2. Заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх

    Законодавець передбачає також особливі заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

    • зобов'язання публічно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
    • попереження;
    • догана або сувора догана;
    • передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх заступають, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективові за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

    Так, зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого (п. 1 ч. 1 ст. 241 КУпАП) є найменш суворою мірою адміністративного стягнення. Воно застосовується органом публічної адміністрації в тих випадках, коли він дійшов висновку, що неповнолітній усвідомив неправомірність своєї поведінки, суспільну шкідливість вчиненого діяння і покаявся в цьому.

    Попередження (п. 2 ч. 1 ст. 241 КУпАП) — більш суворий захід виховного впливу, і полягає він в усному оголошенні органом публічної адміністрації офіційного, від імені держави, осуду неповнолітнього правопорушника і його поведінки, що дістало вияв у вчиненні адміністративного правопорушення, яке не становить великої суспільної небезпеки.

    Догана або сувора догана (п. 3 ч. 1 ст. 241 КУпАП) — захід морально-психологічного впливу, який застосовується до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання встановлених правил поведінки і вчинення правопорушень, що свідчать про формування антигромадської установки. Догана чи сувора догана вважаються більш жорсткими заходами стягнення, ніж попередження. Вони супроводжуються офіційним, від імені держави, суворим осудом неповнолітнього правопорушника і вчиненого ним діяння.

    Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному або трудовому колективу (п. 4 ч. 1 ст. 241 КУпАП) становить покладання органом публічної адміністрації на відповідний колектив за його (колективу) згодою обов’язку здійснювати виховний вплив на неповнолітнього і контролювати його поведінку.

    Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам (п. 4 ч. 1 ст. 241 КУпАП) полягає в покладанні на них обов’язків з виховання неповнолітнього і контролю за його поведінкою.

    Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Бажання і згода неповнолітнього при цьому не вимагаються.

    Під особами, що заміняють батьків, розуміються при цьому усиновителі, опікуни та піклувальники.

    При передачі неповнолітнього під нагляд батькам, особам, що їх замінюють, педагогічному чи трудовому колективу орган публічної адміністрації не встановлює строків такого нагляду. Однак на практиці нагляд зазначеними особами здійснюється, як правило, не менше року.

    Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному або трудовому колективу являє собою покладання публічним органом на відповідний колектив з його (колективу) згоди обов’язку щодо здійснення виховного впливу на неповнолітнього і контролю за його поведінкою. Таким колективом може бути, наприклад, педагогічний колектив школи, у якій навчається неповнолітній, або трудовий колектив підприємства, де він працює. При цьому орган публічної влади (сьогодні це суд, суддя), що розглядає справу про правопорушення неповнолітнього, має бути упевненим у можливостях позитивного впливу такого колективу на неповнолітнього правопорушника, що передається колективу під нагляд.

    Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам визначається в покладанні на них обов’язків щодо виховання піднаглядного і контролю за його поведінкою. Вона застосовується тільки на прохання громадян, яким передається неповнолітній і які добре зарекомендували себе на педагогічній роботі чи в іншій сфері суспільно-корисної діяльності.

    Неприпустима передача неповнолітнього батькові чи матері, позбавленим батьківських прав, а також батькам або іншим особам, що за рівнем культури і характером своєї поведінки не здатні позитивно впливати на нього.

    Зазначені заходи застосовуються в адміністративно-судовому порядку і спрямовані на забезпечення виховного впливу щодо неповнолітнього. На відміну від аналогічних примусових заходів виховного характеру, які передбачені в ст. 105 КК України:

    1. адміністративні заходи впливу, передбачені ст. 241 КУпАП, не належать до заходів, що звільняють від покарання;
    2. з перерахованих заходів лише попередження та передача під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, аналогічні тим, що передбачені в кримінальному законодавстві;
    3. при здійсненні адміністративного впливу на неповнолітнього застосовується лише один захід; у кримінально-правовій нормі до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру;
    4. в КУпАП не визначається тривалість і порядок проведення заходів виховного впливу; в ч. 3 ст. 105 КК України зазначається тривалість здійснення деяких заходів.

    Заходи виховного впливу, що застосовуються до неповнолітніх, відрізняються від адміністративних стягнень:

    1. адміністративні стягнення застосовуються майже до усіх фізичних осіб, які вчинили правопорушення, і до юридичних осіб, заходи виховного впливу застосовуються лише до неповнолітніх правопорушників;
    2. на відміну від адміністративних стягнень, заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх, мають виховний та запобіжний характер і не є штрафними санкціями;
    3. на відміну від заходів виховного впливу, система адміністративних стягнень, яка передбачена ст. 24 КУпАП, подається в законодавстві з урахуванням зростання суворості, заходи виховного впливу характеризуються однаковою мірою суворості (пояснюється це тим, що вони мають виховне спрямування);
    4. на відміну від адміністративних стягнень, питання виконання постанов про застосування заходів виховного впливу не врегульоване законодавством.


    § 3. Характеристика адміністративних стягнень

    Попередження (ст. 26 КУпАП) за­стосовується як самостійна міра за вчинення незначних адміністратив­них порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адмі­ністративного стягнення полягає в офіційному, від імені держави, осу­дженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника.

    Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає ви­могам ст. 283 КУпАП. Поряд з цим законодавець передбачає можливість фіксації попередження в іншій установленій законом формі. Так, ст. 306 КУпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 1162, 117, 125 і ч. 1 ст. 127 КУпАП, адміністративні стягнення у вигляді попередження на місці оформляються способом, установленим МВС Ук­раїни або Міністерством транспорту. До попередження, як і до будь-якого основного стягнення, може бути приєднане додаткове стягнення. Усні попередження посадових осіб не можуть розглядатися як стягнення.

    Попередження як адміністративне стягнення слід відрізняти від по­передження як запобіжного заходу протиправного поводження.

    Сутністю попередження як запобіжного заходу є роз’яснення поруш­нику протиправного характеру його дій, вимагання їх припинення, усу­нення допущених порушень ї застереження щодо можливості вжиття су­воріших примусових заходів. Це оформлюється компетентним держав­ним органом письмово. Водночас може бути встановлений і конкретний термін виконання обов’язку.

    Попередження щодо припинення протиправної поведінки є самостій­ним запобіжним засобом, якщо закон установлює, що спочатку до по­рушника має бути застосована саме ця міра, а потім, у разі невиконання правового обов’язку — суворіша. Так, знести самовільно зведену будівлю можна лише в тому випадку, якщо і після зробленого попередження гро­мадянин продовжує порушувати закон.

    Попередження щодо припинення протиправної поведінки провадить­ся, якщо правопорушення ще не закінчене, з метою припинення проти­правної поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов’яз­ковим першим примусовим заходом.

    Таким чином, цей запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за пев­ний проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.

    Штраф (ст. 27 КУпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у ви­падках, установлених законодавством України.

    Необхідно зазначити, що це виключно грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші фор­ми штрафу (наприклад, натуральний штраф).

    В адміністративно-юрисдикційній практиці штраф є домінуючим ви­дом стягнення, що передбачений як єдиний або альтернативний захід відповідальності за більшість адміністративних правопорушень.

    Адміністративний штраф — не відшкодувальне (компенсаційне) стягнення. Цією ознакою він відрізняється від цивільно-правового штра­фу. Перше (адміністративний штраф) — це захід впливу на психіку та майнове становище правопорушника. Друге — компенсація матеріально­го збитку, що заподіяний внаслідок порушення договірних зобов’язань.

    За одиницю обчислення адміністративного штрафу відповідно до За­кону України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідально­сті у вигляді штрафу" від 7 лютого 1997 р. прийнято неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

    Як адміністративно-правова санкція штраф характеризується:

    1. державним примусом;
    2. обмеженням майнових інтересів тих, до кого він застосовується;
    3. одночасним (разовим) стягненням.

    Штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів від дня вручення йому постанови про накладення стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів від дня повідомлення про за­лишення скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу віком від 16 до 18 років, яка не має самостійного заробітку, то штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють.

    У разі несплати штрафу у встановлений термін постанова про його накладення надсилається для примусового виконання до відділу держав­ної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна.

    З тексту ст. 258 КУпАП випливає, що за незначні адміністративні правопорушення допускається накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення. До таких належать: пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого і далекого сполучення, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115); керування річковими або маломірними суднами, які заре­єстровані у встановленому порядку або не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил ма­неврування, подача звукових сигналів, несення бортових вогнів і сигна­лів (ч. З і 5 ст. 116); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки пасажи­рів під час висадки і посадки при користуванні річковими і маломірними суднами, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ч. 1 і З ст. 117) тощо.

    Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91 і 153 допускається у разі, якщо його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (ст. 258 КУпАП). При стягненні штрафу на місці правопоруш­нику видається квитанція встановленого зразка, що є документом суво­рої звітності.

    Штрафні бали (ст. 27-1 КУпАП) є стягненням, що накладається на громадян за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, установлені цим КУпАП.

    Кожному громадянину, який має право керування транспортним засобом, щороку з початку року (з дня отримання права керування транспортним засобом) і до кінця року нараховується 150 балів.

    У разі фіксації правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі від загальної кількості балів громадянина, який вчинив правопорушення, вираховується кількість штрафних балів, передбачених відповідною статтею Особливої частини КУпАП.

    У разі якщо розмір стягнення у вигляді штрафних балів перевищує залишок балів громадянина, штрафні бали накладаються відповідно до залишку незалежно від розміру штрафних балів, зазначених у відповідній статті Особливої частини КУпАП.

    Оплатне вилучення (ст. 28 КУпАП) застосовується виключно за рі­шенням суду і тільки щодо предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення. Воно поля­гає у примусовому вилученні предмета, його наступній реалізації і пере­дачі колишньому власнику вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться щодо примусової реалізації майна, що пере­бувало в особистій власності правопорушника. Це стягнення може бути основним або додатковим.

    Мета оплатного вилучення — виключити володіння предметом, забо­роненим до використання або ж використовуваним з порушенням уста­новлених правил. Ця міра більш м’яка порівняно з конфіскацією та різ­ниться від неї оплатним характером.

    За цільовою спрямованістю це стягнення різниться від такої міри, як реквізиція. Реквізиція – це вилучення май­на у власника в державних або громадських інтересах з виплатою влас­нику вартості реквізованого майна.

    Так, ст. 68 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що капітан судна у разі нестачі продовольства, "якщо усі життєві припа­си, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використа­ний для харчування. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізованого продовольства та вантажу відшкодовується судновласником".

    Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушен­ня, — це примусова безоплатна передача його у власність держави. Кон­фіскація здійснюється виключно за рішенням суду.

    Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не на­лежить до цілей цього стягнення. Не пов’язана конфіскація і з задоволен­ням будь-яких державних або громадських інтересів, її мета як адмініст­ративного стягнення полягає у примусі особи до виконання покладених на неї обов’язків.

    Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосе­редньо пов’язаних із проступком і прямо названих у законі (рушниць, знарядь полювання тощо).

    У ст. 29 КУпАП підкреслено, що конфіскувати можна лише предмет, що є особистою власністю порушника, якщо інше не передбачено законо­давчими актами. Справа в тому, що конфісковувати річ, що не належить правопорушнику, означає покарати власника майна, який не вчинив пра­вопорушення і не підлягає адміністративній відповідальності. Конфіско­ваний предмет переходить з особистої власності у власність держави.

    Конфіскацію як адміністративне стягнення слід відрізняти, по-перше, від реквізиції; по-друге, від вилучення речей і документів як заходу при­пинення адміністративних правопорушень (статті 260 і 265 КУпАП); по-третє, від вилучення як заходу запобігання адміністративним правопору­шенням; по-четверте, від конфіскації як одного з додаткових покарань за вчинення злочинів (статті 51 і 59 КК); по-п’яте, від вилучення, що здій­снюється в цивільно-правовому порядку (статті 105 і 136 ЦК).

    Стаття 55 Закону України "Про власність" визначає, що за обста­вин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епіде­мій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів держав­ної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна.

    Вилучення предметів як захід припинення адміністративних право­порушень застосовується в позасудовому порядку на підставі статей 260 і 265 КУпАП.

    Вилученню підлягають речі і документи, які, по-перше, виявлені під час затримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його ре­чей; по-друге, є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення.

    Вони вилучаються посадовими особами органів контрольно-ревізій­ної служби, податкової служби, захисту прав споживачів, внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, прикор­донних військ тощо (статті 234і, 2342, 244’1, 262 і 264 КУпАП).

    Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи про адмі­ністративне правопорушення у місцях, що їх визначають органи (посадові особи), яким надано право провадити вилучення речей і документів, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому порядку конфіскують або повертають володільцеві, або знищу­ють, а при сплатному вилученні речей реалізують.

    Вилучені орден, медаль, нагрудний знак до почесного звання СРСР, почесного звання Української РСР, Почесної Грамоти і Грамоти Президії Верховної Ради Української РСР, почесного звання України, відзнаки Президента України після розгляду справи підлягають поверненню їх за­конному володільцеві, а якщо він невідомий, надсилаються відповідно до Адміністрації Президента України.

    Вилучені самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблен­ня, апарати для їх вироблення після розгляду справи підлягають знищен­ню працівниками міліції.

    Про вилучення речей і документів складається протокол або робить­ся відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.

    При вчиненні порушень, передбачених статтями 174,190 – 195-4 КУпАП, працівник міліції має право вилучити вогнепальну, пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду та холодну зброю, бойові припаси, електрошкові пристрої і спеціальні засоби.

    Вилучення з метою запобігання правопорушенням допускається що­до предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретні обставини дають можливість відповідним державним органам приймати рішення щодо їх вилучення в адміністративному порядку відповідно до чинного законодавства. Ця міра від інших видів вилучення відрізняється відсутністю зв’язку з конкретним правопорушенням. Вона має чисто пре­вентивний характер і її мета — усунення умов, що можуть сприяти вчи­ненню правопорушення.

    Так, при введенні надзвичайного стану, органами, що здійснюють надзвичайний стан, може застосовуватися тимчасове вилучення у грома­дян зареєстрованої вогнепальної та холодної зброї.

    Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинення злочинів провадиться виключно за вироком суду, є додатковим покаранням за вчинений злочин, може поширюватися на все майно засудженого або йо­го частину, незалежно від зв’язку предметів, що конфіскуються, із зло­чинним діянням.

    Вилучення на підставі цивільно-правових норм здійснюється лише в судовому порядку з відповідним позовом.

    Позбавлення спеціальних прав (ст. 30 КУпАП). Позбавлення прав — це обмеження правосуб’єктності громадянина в адміністративному по­рядку за адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб’єктивних прав, які раніше були надані суб’єкту органами державного управління. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

    Серед стягнень КУпАП називає тільки два види позбавлення спеці­ального права: права керування (статті 108, 116, 122, 123, 124, 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

    Таке стягнення передбачається за грубе чи систематичне порушення порядку користування правом. Воно застосовується судом і уповноваже­ними на те посадовими особами.

    У всіх випадках застосування цього стягнення йдеться про позбав­лення спеціальних прав, що відрізняються від прав конституційних, які громадяни мають від народження або які виникають у результаті при­дбання дієздатності. Основна їх особливість полягає в тому, що вони пер­соніфіковані, тобто даються конкретній особі в дозвільному порядку.

    Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас виконує завдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало поєднуються ка­ральний і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно розв’язує не тільки шляхом виправлення і перевиховання правопоруш­ника, а й шляхом позбавлення його можливості знову чинити аналогічні проступки.

    Громадські роботи (ст. 30-1). Виконання стягнення у вигляді громадських робіт здійснюється на основі участі порушників у суспільно корисній праці і полягає у виконанні правопорушником безоплатних робіт у вільний від роботи чи навчання час.

    Види таких робіт та об'єкти, на яких порушники відбуватимуть стягнення, визначають органи місцевого самоврядування. Вони узгоджуються з кримінально-виконавчою інспекцією, яка здійснює реалізацію цього стягнення.

    Громадські роботи призначається в судовому порядку на строк від двадцяти до шістдесяти годин і відбуваються не більш як чотири години на день. До відбутого строку громадських робіт зараховується тільки той час, протягом якого порушник виконував суспільно корисну працю на визначених об’єктах, що підтверджено повідомленням власника підприємства.

    Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, а також жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.

    У разі втрати працездатності, призову на строкову військову службу, взяття під варту, засудження до кримінального покарання у виді позбавлення або обмеження волі, або якщо невідоме місцезнаходження особи, постановою суду громадські роботи замінюються штрафом. Розмір штрафу визначається з такого розрахунку: чотири години невідбутих громадських робіт дорівнюють одному неоподатковуваному мінімуму доходів громадян.

    Виконання громадських регламентовано "Порядком виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт та виправних робіт", який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 19.03.2013р. № 474/5.

    У всіх випадках громадські роботи встановлюються законодавцем у межах альтернативних санкцій.

    Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) — стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на термін до двох місяців із відбуванням за місцем постійної роботи винного і з відрахуванням до 20 відсотків йо­го заробітку в дохід держави.

    Виправні роботи призначаються у судовому порядку і здійснюються відповідно до "Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт та виправних робіт". Ця санкція за­стосовується тільки до правопорушників, які мають постійну роботу. Вона не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних). Крім того, відповідно до ст. 15 КУпАП, ви­правні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу ор­ганів внутрішніх справ.

    Таке стягнення застосовується за адміністративні правопорушення, що за ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинних діянь. Це дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від відшкодування майнового збитку, заподіяного злочином (ст. 51-1), дрібне хуліганство (ст. 173), зліс­на непокора законному розпорядженню працівника міліції (ст. 185) та ін.

    Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й від­буваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відра­хування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за суміс­ництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угодами. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

    Крім відрахувань грошових сум у дохід держави, виправні роботи припускають ще низку правообмежень майнового та трудового характеру. Так, у період відбування виправних робіт забороняється надання чергової відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід на роботу з кращими умовами праці, на роботу за фа­хом тощо).

    У всіх випадках виправні роботи встановлюються законодавцем у межах альтернативних санкцій.

    Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП). Це стягнення встановле­но за адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської небез­пеки наближаються до злочинів. Арешт є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо зазначає, що адмі­ністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окре­мі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною поясню­ється використання цього стягнення тільки в альтернативних санкціях.

    Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) термі­ном до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2-ої груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори військо­возобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутріш­ніх справ (ст. 15).

    Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість вжиття до правопорушника альтернативних заходів впливу старанно ви­вчена і визнана недоцільною. У цьому зв’язку характерними є санкції ст. 173 "Дрібне хуліганство", ст. 178 "Розпивання спиртних напоїв у гро­мадських місцях і поява у громадських місцях у п’яному вигляді", ст. 185 "Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника мілі­ції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця", ст. 185-1 "Порушення порядку організації і прове­дення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій". У них підкрес­люється, що ці проступки тягнуть за собою адміністративний арешт ли­ше у тому разі, якщо з урахуванням обставин справи й особи правопо­рушника вжиття до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.

    За чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за вчинення таких видів правопорушень: незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, переси­лання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); дрібне хуліганство (ст. 173); розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у гро­мадських місцях у п’яному вигляді (ч. З ст. 178); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185); порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, ву­личних походів і демонстрацій (ст. 185-1); прояв неповаги до суду (ст. 185-3).

    Крім того, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухи­лення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства. Відповідно до ст. 325 КУпАП постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на 15 діб.

    Арешт з утриманням на гауптвахті (ст. 32 КУпАП) встановлюється і застосовується лише у виключних випадках за окремі види військових адміністративних правопорушень на строк до десяти діб. Арешт з утриманням на гауптвахті призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

    Арешт з утриманням на гауптвахті не може застосовуватися до військовослужбовців-жінок.

    Примусове видворення іноземців. Законом України від 18 січня 2001 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з нелегальною міграцією" стаття 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення була доповнена частиною такого змісту: "Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок".

    Зазначене свідчить про наступне: по-перше, розташування цього положення окремою частиною статті, яка має назву "Види адміністративних стягнень", дає підстави вважати, що адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства є адміністративним стягненням; по-друге, адміністративне видворення повинне бути передбачено законами України; по-третє, адміністративне видворення застосовується лише до іноземців і осіб без громадянства; по-четверте, підставою застосування адміністративного видворення є вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

    Важлива особливість примусового видворення іноземців полягає у тому, що жодна із статей Особливої частини КУпАП у санкціях такого стягнення не передбачає. Його регламентація міститься у Законі України від 22 вересня 2011р. "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Відповідно до нього, видворення здійснюється уповноваженими суб'єктами на підставі постанови адміністративного суду. Видворенню підлягають особи, які не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.


    § 4. Накладення адміністративних стягнень

    Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення регламентовані ст. 33 КУпАП, коли при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

    Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються (ст. 34):

    1. щире розкаяння винного;
    2. відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;
    3. вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;
    4. вчинення правопорушення неповнолітнім;
    5. вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

    Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються (ст. 35):

    1. продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;
    2. повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення;
    3. втягнення неповнолітнього в правопорушення;
    4. вчинення правопорушення групою осіб;
    5. вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;
    6. вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

    Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

    При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

    Строки накладення адміністративного стягнення. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення.

    Якщо справи про адміністративні правопорушення підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

    Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених такими статтями, як несвоєчасне здавання виторгу (ст. 164-4), порушення порядку надання або отримання внеску на підтримку політичної партії, порушення порядку надання або отримання державного фінансування статутної діяльності політичної партії, порушення порядку надання або отримання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації або агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму (ст. 212-15), порушення порядку подання фінансового звіту про надходження і використання коштів виборчого фонду, звіту партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру (ст. 212-21) може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

    У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.

    Адміністративні стягнення, які накладаються поліцією. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

    Працівники органів Національної поліції уповноважені накладати такі види стягнень:

    • попередження,
    • штраф,
    • штрафні бали.

    Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі (постанова про накладення адміністративного стягнення).

    Штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

    Штраф за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, може бути накладено на громадянина після використання ним балів, передбачених ст. 27-1 КУпАП.

    Штрафні бали є стягненням, що накладається на громадян за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі.

    Повноваження поліції щодо виконання постанов про накладання адміністративних стягнень. Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її вчинення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими законами України.

    Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження (ст. 306 КУпАП) виконується органом Національної поліції, який виніс постанову, шляхом оголошення постанови порушнику.

    Якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься під час відсутності порушника, йому вручається копія постанови в порядку і строки, передбачені ст. 285 КУпАП.

    При винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення порушень, передбачених статтями: 116, 116-2, 117, воно оформляється способом, встановленим відповідно МВС України або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

    Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу (ст. 307).

    Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

    При стягненні штрафу відповідно до ст. 258 КУпАП на місці вчинення адміністративного правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка (ст. 309).

    У разі несплати правопорушником штрафу в установлений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

    Під час стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, застосовуються виключно безготівкові платіжні пристрої.

    Вразі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення, а потім виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюються в порядку, передбаченому КУпАП.

    Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами (ст. 317) виконується посадовими особами органів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ст. 222).

    Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення (ст. 326).