Тема 4. Характеристика професії юриста та окремих юридичних спеціальностей.

Загальна характеристика юридичної професії: поняття та основні риси.

Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. В попередньому матеріалі ми вже відмічали, що юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. При цьому юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами:

Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб’єктів.

Елітність. З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, благополуччя сім’ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. При цьому, помилки в роботі юриста * це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач * відповідач, обвинувачений * потерпілий, правопорушник * співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлено протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Інтелектуальна привабливість. Всяка кваліфікована роботи вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. В ході вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. При цьому, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Колективність праці. Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер. Значна кількість рішень приймаються не від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що вказує на колективність його вироблення, прийняття та забезпечення реалізації. Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці багатьох учасників процесу (слідство, адвокати, прокуратура, оперативні служби, свідки, експерти). Слід сказати і про системну єдність юридичних установ в цілому, які можуть виконувати свої функції лише у тісному контакті та взаємодії.

Сучасні інтерпретації поняття юридичної професії.

Професія або як інколи ще називають фах – це відокремлений комплекс дій та відповідних знань, що вимагає спеціальної освіти. Правовий термін «юридична професія» є комплексним поняттям, що охоплює різні аспекти правової діяльності. Отже, можна сказати, що у загальному вигляді юридична професія представлена юристами та правниками. У підручнику «юридична деонтологія» за редакцією О.Ф. Скакун та Н.І. Овчаренко, автори зазначають, що професія юриста розкривається через поняття: а) діяльність, взяту як певну реальність; б) професіоналізм як якість діяльності; в) юридичний характер як особлива сфера діяльності на відміну від економічної, управлінської та інше.

Професія юриста – широка область трудової діяльності, що вимагає юридичних знань і навичок, необхідних для виконання певної роботи у правовій сфері соціальних послуг. Вона визначається специфічними умовами діяльності даної сфери і виражається в високій правовій культурі юридичного працівника цієї сфери.

У своїй роботі «Історія римського права» І. А. Покровський, зазначає, що першими юристами можна назвати римських жерців — понтифіків. Саме вони заклали засади правового регулювання суспільного життя, створили велику базу прецедентів. Лише декілька століть потому юриспруденція сформувалася як наука. Нині поняття «юрист» об'єднує всіх людей, які займаються різноманітною професійною юридичною діяльністю — суддів, слідчих, прокурорів, нотаріусів, юрисконсультів, адвокатів.

Нині юридична наука є багатогранною, саме тому єдиного загальноприйнятого визначення такої професії як «юрист» немає. Тому, на нашу думку, доцільним буде розглянути плюралізм сучасних інтерпретацій щодо цього визначення.

Поняття юрист походить (від лат. Jus – право) – фахівець з правознавства, юридичних наук; практичний діяч у галузі права.

Як зазначають С. Д. Гусарєв та О. Д. Тихомиров, юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв´язанні юридичних проблем в ім´я захисту прав і законних інтересів громадян.

На думку І. В. Бризгалова, юрист — це спеціаліст, який використовує свої знання на практиці, тобто має навички щодо складання юридичних документів, виконання всіх дій та операцій із застосуванням необхідних засобів і способів у процесі вирішення юридичної справи, які належать до його професійної компетенції.

Вільний електронний Інтернет-довідник (Вікіпедія) закріплює нас тупне визначення юриста – це фізична особа, яка має професійні правові знання у галузі юридичних наук, законодавства й практики його застосування.

Також, на одному із сайтів адвокатів м. Києва міститься наступне тлумачення цієї професії: юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Таким чином, ми можемо дійти висновку, що хоча єдиного всеохоплюючого поняття юриста немає, однак у загальному це можна трактувати як особу, що володіє спеціальними теоретичними правовими знаннями та чинним законодавством, вміє їх застосовувати на практиці при вирішенні певних юридичних справ захищаючи при цьому права, свободи та обов’язки людей і громадян.

Соціальна роль юристів в окремих сферах суспільного життя.

Юридична діяльність має свою специфіку, що обумовлено її організаційним, управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можна спостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація їх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні інших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знань поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об´єктивний процес, який не треба пов´язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростає одночасно з підвищенням авторитету права. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства цей процес так і відбувається. Право все більше проникає в систему соціальних зв´язків, втягуючи все більшу кількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому підвищується роль захисників права.

У зв´язку з цим чекають свого юридичного вирішення проблеми морального порядку, яких раніше не існувало. Саме юристам у першу чергу доведеться проектувати правовий шлях вирішення цих проблем, як це має бути у правовій державі (за умов, що вони знаходяться у сфері правового регулювання). Наприклад, це проблема офіційного визнання, легалізації сексуальних меншин, проблема визнання особистого права на смерть, проблема застосування смертної кари, питання участі у військових місіях на території іноземних держав тощо. Перш за все — це моральні питання, а потім вже правові. Тому їх вирішення значною мірою залежить від суспільної моралі, від морального вигляду тих, кому доведеться встановлювати відповідні правові заборони, надавати права, наділяти обов´язками.

Юрист як державний службовець та політичний діяч, представник громадянського суспільства.

Діяльність юриста характеризується множинністю соціальних зв'язків, повсякденним безпосереднім дозволом життєвих ситуацій, що виникають у всіх сферах життєдіяльності людей: у побуті, сім'ї, праці, економіці, сфері культури, соціального забезпечення і т.д. І немає нічого більш непрофесійного для юриста, ніж прояв байдужості, байдужості до долі людини. Юридична професія вимагає від особистості об'єктивності, володіння почуттям справедливості та співчуття, особистої бездоганності.

Робота юриста пов'язана з правовим дозволом виникають у житті ситуацій, із захистом прав і законних інтересів особистості, суспільства і держави. Юристу за родом роботи доводиться підбивати конкретний життєвий випадок під конкретну норму, тобто під загальне правило, що пропонує вид і міру можливого або належного поводження. Для чого від юриста потрібно не тільки висока професійна компетентність, а й громадянська життєва позиція

Громадянська позиція юриста має велике значення при соціальної оцінці фактів, подій, що мають юридичне значення, при виборі виду і міри примусового впливу до правопорушника, при обранні та застосуванні до винного встановленого рамками закону покарання. Скажімо, надмірно строга установка юриста може привести до розширення їм сфери дії кримінального закону, до застосування більш суворих заходів покарання. Помірна установка може виразитися в обмеженні сфери дії кримінального закону і в пом'якшенні покарання. Ліберальна установка юриста може призвести до необгрунтованого прояву "гуманізму" стосовно злочину і несправедливим, нелюдським відношенню до потерпілого, до суспільства в цілому.

Службова діяльність юриста носить державний характер. Вона пов'язана з питаннями дотримання державної дисципліни, забезпечення законності, зміцнення правопорядку та ін Багато юристів займають посади в державному апараті, перебувають на державній службі і наділені владними повноваженнями. Робота юриста характеризується високими вимогами до точного відповідності прийнятих ним рішень чинному законодавству Він зобов'язаний активно проводити в життя політику держави, відповідально ставиться до дорученої справи, бути готовим до захисту прав, свобод і законних інтересів особистості, інтересів суспільства і держави від протиправних посягання.

Звертаючись до політичної сторони нашого питання, то варто зазначити, що політик — це особа, яка професійно займається політичною діяльністю, обіймає чи прагне до певної громадської посади. Вони можуть належати до різних гілок влади: виконавчої (наприклад президент, мер), судової (наприклад посади мирового судді чи окружного прокурора у США), але більшість політиків належить до законодавчої гілки влади (члени парламентів, міських рад). У таких спосіб юристи можуть здійснювати роз’яснювальну діяльність із громадянами щодо тлумачення норм деяких законів, подолання законодавчих прогалин та колізій, забезпечувати у різний правовий спосіб забезпечення дотримання прав людей, громадян, осіб та дітей.

Міжнародні та національні стандарти професійної діяльності юристів.

Міжнародне співтовариство юристів розробило стандарти професійної діяльності юриста, які містяться в таких документах: «Стандарти незалежності юридичної професії Міжнародної асоціації юристів» (1990), «Деонтологічний кодекс, Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства» (1988), «Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку» (1979), «Основні принципи, що стосуються незалежності судових органів» (1985), «Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину і зловживання владою» (1985), «Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх», «Пекінські правила» (1985), «Основні положення про роль адвокатів», прийняті на конгресі ООН (1990), «Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими», прийняті на першому конгресі ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (1955) та ін.

Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста – це загальні деонтологічні вимоги (норми і принципи), які пред'являються до юриста –судді, адвокату та іншим фахівцям у галузі права незалежно від державних кордонів їх професійної діяльності з метою гуманізації суспільних відносин, утвердження законності та правопорядку в кожній країні світу.

Зрозуміло, кожна країна має свої традиції і специфіку в області діяльності працівників юридичної праці, зумовлені національним судоустроєм, структурою державної влади і управління, законодавством.

Однак є загальні вихідні положення, які володіють або повинні володіти однаковою силою в державах з гуманістичної, демократичної спрямованістю розвитку. Ці вихідні положення, що стали загальними правилами міжнаціональної діяльності (а не тільки національними правилами), і є міжнародні стандарти професійної діяльності юриста. Багато з них були прийняті в Європейському співтоваристві і повинні враховуватися всіма країнами-учасницями при перегляді національних деонтологіческіх норм з метою їх гармонізації та подальшого розвитку.

Так, Деонтологічний кодекс «Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства»1988 ), прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць, був визнаний моделлю для інтерпретації та застосування національних деонтологічних норм. Застосування норм «Деонтологіческого кодексу» в міжнаціональній діяльності зобов'язує адвокатів підкорятися нормам своєї колегії тільки в тому випадку, якщо норми останньої не суперечать нормам цього Кодексу.

Під міжнаціональної діяльністю адвоката розуміється:

-всі професійні відносини з адвокатом іншої країни-учасниці

-діяльність адвоката в іншій країні-учасниці

Одним з найважливіших деонтологічних вимог є ідея «незалежність юридичної професії як гаранту для здійснення захисту прав людини та надання правової допомоги».

Незалежність юридичної професії (судді, адвоката) означає відсутність будь-якого тиску: як результату власних інтересів, так і зовнішніх впливі. Незалежність необхідна для забезпечення довіри з боку юристів суміжних професій (напр., довіру адвокату з боку суддів), а також з боку клієнтів.

Незалежність юридичної професії забезпечується:

1. гарантуванням з боку держави і закріпленням цих гарантій в конституції або законах;

2. справедливою системою організації юстиції, яка виключає будь-які необґрунтовані обмеження або втручання;

3. неупередженим рішенням судових органів, тобто рішенням на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з чийого б то не було боку і з яких би то ні було причин;

4. створенням умов для отримання громадянами правової допомоги з боку обраного або незалежного адвоката для захисту їх прав;

5. підтриманням професійними юридичними організаціями професійних стандартів і етичних норм;

6. взаємодією з урядовими та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя у процесі розробки національного законодавства та практики його застосування;

7. наявність незалежних самоврядних асоціацій юристів , визнаних чинним законодавством і здатних забезпечити незалежність юридичної професії, захистити юристів від необґрунтованих обмежень і порушень та ін

Другий принципової міжнародної деонтологічної норми діяльності юриста при виконанні ним професійних функцій є службове несумісництва як умова забезпечення незалежності.

Службове несумісництво означає неучасть судді, адвоката в комерційній або іншій діяльності, що відрізняється від його професії, і зобов'язує дотримуватися норм про службову несумісність, які прийняті суддями, адвокатами даної країни. Службовим несумісництва "Деонтологічний кодекс "визнає також заняття адвокатом адміністративної посади в органах юстиції, здійснення певних посадових обов'язків і функцій.

Третя деонтологічна вимога працівника юридичної сфери, що є міжнародним, стандартом, – гласність, але тільки там і тоді, коли це не заборонено. Юрист (суддя, адвокат та ін) зобов'язаний зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфіденційну інформацію, отриману в ході виконання ним своїх обов'язків. Згідно з «Пекінським правилами» при відправленні правосуддя щодо неповнолітнього повинні поважатися його права на конфіденційність на всіх етапах, щоб уникнути заподіяння шкоди через непотрібної гласності або шкоди репутації.

Четверта вимога виражається в захисті юристом, наскільки можливо, інтересів клієнта як своїх власних, інтересів колеги і професії в цілому. Належне виконання юристом своїх професійних обов'язків відповідно до міжнародних деонтологическими вимогами створює необхідні умови для нормальної життєдіяльності суспільства.

Перелічені та інші міжнародні деонтології-етичні норми і принципи, визнані в якості міжнародних стандартів, грунтуються на фундаментальному принципі - визнання і дотримання основних вдачу людини. Прийняття «Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку» (1979). мало на меті здійснення правопорядку посадовими особами правоохоронних органів відповідно до принципів прав людини. Згідно «Кодексу» «кожен орган охорони правопорядку повинен нести відповідальність перед общественносгью і бути їй підзвітним», а кожна посадова особа, будучи частиною системи кримінального правосуддя, запобігати злочинам, вести боротьбу з ними .

Поведінка посадових осіб з підтримання правопорядку має відповідати таким правилам:

1) поважати і захищати гідність і права людини;

2) застосовувати силу тільки в крайній необхідності і в тій мірі, в якій це потрібно для виконання їхніх обов'язків;

3) зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру;

4) проявляти обережність при збереженні та використанні інформації, яка відноситься до особистого життя інших осіб або може пошкодити їх інтересам і репутації;

5) не здійснювати, чи не підбурювати або терпимо ставиться до катуванням та іншим нелюдським зверненнями та покарань, не виправдовувати їх винятковими обставинами або посиланнями на розпорядження вищих осіб;

6) забезпечувати повну охорону здоров'я затриманих ними осіб, вживати заходів до надання їм медичної допомоги у разі необхідності;

7) перешкоджати будь-яким актам корупції і не здійснювати самому таких актів;

8) поважати закон і «Кодекс».

Міжнародні стандарти в галузі професійної юридичної діяльності, складені відповідно до ст. 1 Загальної декларації прав людини «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах», знайшли своє втілення в Конституції, інших нормативно-правових актах України, Дисциплінарних статутах працівників правоохоронних органів, Положеннях про дисциплінарних комісіях та ін. Вони є моделлю для подальшого вдосконалення професійної майстерності юристів в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні.

Перелік моральних вимог, які висуваються до юристів окремих професійних груп, містяться також в етичних (деонтологічних) кодексах юридичних професій. Серед них:

- Кодекс суддівської етики, затверджений XI черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 р., норми якого спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судці,

- Правили адвокатської етики, схвалені Установчим З'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 р., які містять виклад узагальне¬них, найважливіших моральних та професійних вимог до діяльності та поведінки адвокатів;

- Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схвалений Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 р. та затверджений наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 р. № 123;

- Кодекс професійної етики нотаріуса, прийнятий рішенням конференції Української нотаріальної палати 17 листопада 2007 р., в основу якого покладено Європейський Кодекс нотаріальної етики та заповіді Міжнародного союзу нотаріату. При цьому наказом Міністерства юстиції України від 4 жовтня 2013 №2104/5 було затверджено Правила професійної етики нотаріусів України, які є нормативно-правовим актом, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2013 р.

Установлені в Україні стандарти професійної етики юристів поширюються насамперед на діяльність правників, які вже набули відповідного статусу - адвоката, судді, прокурора тощо. Однак кандидати на ці посади також мають дотримуватися етичних кваліфікаційних вимог, готуючи себе до гідної фахової діяльності.

Організаційно-управлінські начала юридичної професії.

Вивчення цього питання, на нашу думку, варто розпочати із встановлення понятійного апарату.

Отже, розпочнемо із визначення організації, яку науковці пропонують розуміти як функцію управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.

Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є:

а) розподіл праці – розподіл загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей;

б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) – департаменталізація;

в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень);

г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю);

д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).

Управлінська діяльність — це сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління.

Управлінська діяльність вирізняється інтелектуальним характером, що виражається в її спрямованості на вироблення, прийняття та практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Вона має бути здатною відображати соціальну дійсність і все, що відбувається в ній, розкривати наявні в ній ресурси, засоби і резерви, знаходити оптимальні способи її удосконалення і переведення на новий рівень.

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного державного органу приватної організації та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах по вертикалі й по горизонталі. У ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами, яка вимагає кооперації з метою досягнення комплексної реалізації компетенції органу і в цілому функцій державного управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.

Переходячи до питання особливостей зазначених видів діяльності у юридичній професії варто визнати, що юрист за родом своєї діяльності виступає в тій чи іншій мірі в якості організатора, керівника з реалізації правових норм, особи, що впливає на поведінку людей з метою дотримання та виконання ними законів. Юридична робота – це робота, пов'язана з людьми. Вона вимагає встановлення контактів і взаємозв'язків між різними органами, установами, об'єднаннями громадян. Крім того, багато юридичних посади в силу свого правового статусу відносяться до числа керівних, наприклад, прокурор району, голова районного суду, завідувач юридичним відділом підприємства, інші юристи-керівники, які очолюють колективи.

До юриста-керівникові повною мірою відноситься вимоги, що висуваються до керівника – вміння розбиратися в людях, організаторські чуття, практичний досвід, розпорядливість, товариськість, здатність залучати до себе людей, сильна воля, професійний і моральний авторитет, умілий підхід до підлеглих, знання основ науки управління і наукової організації управлінської праці.

Юрист-працівник органів внутрішніх справ також повинен володіти організаторськими навичками, постійно прагнути до нового, володіти вмінням робити позитивний вплив на людей, високою працездатністю, вміти діяти чітко і рішуче в нетипових екстремальних ситуаціях, мати здатність перемикатися з одного виду роботи на інший.

Професійне мислення та елементи творчості в роботі юристів.

Професійне мислення юриста — вища аналітична здатність особи опосередковано й узагальнено за допомогою понять, суджень, умовиводів, що фіксуються словами, відображати істотні закономірні зв'язки правової дійсності, розв'язувати соціально-правові протиріччя. Це система інформаційно-правової насиченості юриста, що склалася завдяки установкам професійного призначення і дозволяє узагальнено орієнтуватися в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності.

Уміння юридично мислити означає цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах виниклих юридично значимих практичних завдань. Мислення судді, адвоката, слідчого — це практичне мислення, воно на кожному етапі пов'язано з визначеними практичними проявами. На відміну від розумової діяльності юриста-теоретика (вченого), що здійснюється на шляху переходу від практики до абстракції (теорії), у юриста-практика інший шлях мислення: від абстракції до живої дійсності.

Так, оглядаючи місце події, слідчий знаходить сліди минулої події. Встановлюючи істотні, неминуче повторювані взаємозв'язки між подіями, слідчий шляхом логічного мислення реконструює цілісну картину можливого ходу події. Ця реконструкція відбуваєть­ся опосередкованим шляхом — через розуміння зв'язків між зовнішніми проявами і сутністю того, що відбувалося в дійсності. Таке логічне відображення можливе на основі узагальнення і наявних знань. Однак цього недостатньо. Потрібна і нова інформація, що здобувається в процесі вивчення матеріалу справи й особи підозрюваного. Мислення зв'язує минулий досвід і знання зі знову отрима­ною інформацією, сприяє її аналізу, добору необхідного, уявному вирішенню завдання.

Правове мислення являє собою процес розуміння соціально-правової дійсності. Повсякденне правове мислення є невід'ємним елементом механізму соціальної дії права і лежить у підставі правового мислення юриста, його правового почуття, правового інтелекту. Правова традиція і культура суспільства формують правове мис­лення і знову їм конструюються.

Форми правового мислення:

- судження — встановлення загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері. Судження юриста повинно характеризу­ватися нормативністю, точністю, формалізованістю висновків. Воно обґрунтовується перевіреними фактами, встановленими закономірностями, системою умовиводів;

- умовивід — узагальнення властивостей однорідної групи правових явищ; одержання нового знання з наявних знань. Умови­від юриста не повинен виходити за межі норм, встановлених законами та іншими юридичними джерелами права;

- поняття — розуміння сутності (істотних властивостей) конкретного правового явища як різновиду певної групи таких явищ. Даючи кваліфікацію тому або іншому явищу через поняття (крадіжка, підробка, замах на вбивство та ін.), юрист-практик підбиває підсумок творчої розумової діяльності, орієнтуючись на закріплене в законі поняття.

Отже, у мисленні юриста моделюються об'єктивні властивості і взаємозв'язки між правовими явищами, їхні істотні загальні особливості, що виражаються у формі суджень, умовиводів і понять. Весь процес мислення базується на співвідношенні ситуативної інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформацією, що зберігається в пам'яті юриста.

Процес професійно-правового мислення має такі етапи:

1) виявлення, створення і формулювання ситуації, пов'язаної з певним об'єктом мислення, одержання його фактичної і правової характеристики, формулювання завдання (у слідчого цей початковий етап розумової діяльності передує порушенню провадження у кримінальній справі);

2) аналіз можливостей використання правових засобів і способів вирішення завдання з урахуванням наслідків і існуючих обмежень (у слідчого цей етап виражається в складанні розгорнутого плану розслідування у кримінальній справі);

3) вибір оптимального варіанта рішення, визначення можливих результатів і негативних наслідків (у слідчого цей етап виявляється у тактичних комбінаціях, своєрідній програмі діяльності у ви­гляді сукупності слідчо-пошукових дій, націлених на розкриття злочину).

Результат мислення, як правило, залежить від того, що являє собою юрист як особистість з урахуванням його складної, у певній мірі суперечливої індивідуальності. Особисті риси обумовлюють характер вибору при прийнятті тих чи інших рішень. Вибір є початком будь-якої діяльності, а розвиток мислення завжди безпосередньо визначається самим вибором. Якщо немає вибору, немає і мислення, немає і ухвалення рішення.

Професійно-правове мислення юриста пов'язане з виконанням суспільних і державних завдань за допомогою юридичних засобів і способів, дій і операцій, винесених рішень і актів їх реалізації, надання конкретним суспільним відносинам і ситуаціям правової форми. Мислення юриста прагматично за своїм характером, оскіль­ки для нього важливий насамперед процес практичного здійснення прийнятих рішень, їх законності, відповідності компетенції, завдан­ням і функціям органу, який він представляє.

Якості професійно-правового мислення юриста:

— визначеність — уміння визначити проблемну ситуацію;

— оперативність — розумова готовність до спостереження за ходом ситуації, гнучкість у застосуванні методів;

— динамічність — орієнтація в ситуації, уміння охопити всю ситуацію, відокремити головне від другорядного, розвинути версію;

— логічність — послідовність розумового процесу, уміння робити узагальнення в ході аналізу юридичних фактів;

— критичність — уміння піддавати критичному аналізу ситуа­цію та отримані юридичні факти;

— об'єктивність — спрямованість на одержання неупередженої інформації про ситуації, додержання істини, для чого необхідне поєднання розрізненої інформації у певні системи зв'язків (гіпотези, версії);

— глибина і широта — це якості, що доповнюють одна одну. Якщо глибина визначається ступенем проникнення в сутність досліджуваного об'єкта, то широта характеризується охопленням як до­сліджуваного явища, так і суміжних з ним сфер пізнання;

— гнучкість — здатність побачити досліджуване явище під но­вим кутом зору, розпізнати його нові властивості, переключитися на їх розгляд (наприклад слідчий повинен уміти швидко перебудовуватися в пошуковій діяльності, відмовлятися від перевірки марної версії, помічати упущені можливості розслідування справи, перехо­дити до нових варіантів пошуку).

Професійне мислення юриста залежить від його ерудиції, загальної культури і професійного досвіду, а також від менталітету тієї етнокультурної спільності, представником якої він є.

У сучасного юриста має формуватися новий тип юридичного мислення, орієнтований на його професійну діяльність в умовах громадянського суспільства і правової держави.

Що ж до особливостей виявлення елементів творчості у роботі юриста, то варто додати, що такий характер виражається у творчому застосуванні правових та інших знань, в умінні і здатності самостійно, з урахуванням всіх обставин розбиратися у складних життєвих ситуаціях, знаходити істину, об'єктивно оцінювати факти і явища, робити правильні висновки і приймати в межах закону найбільш оптимальні рішення. Для цього від юриста потрібно широта поглядів, допитливість розуму, мудрість і розсудливість. Розслідування і розкриття злочинів, дозвіл і розгляд справ про адміністративні правопорушення, аналіз інформації, виробництво висновків і висновків, відтворення подій, що мали місце в минулому, і т.п. носять характер дослідницької роботи. У зв'язку з цим, чим менше шаблонності в роботі юриста, тим більше ймовірне ухвалення об'єктивних рішень, успіх у правоохоронній та іншій юридичній роботі.

Зрозуміло, творчий підхід до вирішення життєвих ситуацій повинен здійснюватися в рамках права. Творче дію не повинно виходити за межі закону.

Разом з тим, закон не тільки представляє юристу право, а й зобов'язує його у встановлених законом межах приймати найбільш доцільні рішення на свій розсуд. Від практичної доцільності, від вибору оптимального варіанта рішення багато в чому залежить ефективність реалізації норм права, законність і справедливість застосовуваного рішення. Доцільність означає, що юрист зобов'язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце та умови своєрідності становища і т.п. Розсуд у роботі юриста може, зокрема, виражатися в наданні йому права приймати рішення на основі вільного вибору одного з декількох, рівнозначних з точки зору законності, варіантів вирішення справи, передбачених правовою нормою. Наприклад, однаково буде відповідати вимогу законності будь-яка із заходів впливу, застосована суддею до винної особи (за дрібне хуліганство) – штраф, адміністративний арешт. Це право надано судді, який вибирає з урахуванням обставин справи, особистості правопорушення один з декількох можливих варіантів. Тому творчий, дослідницький характер юридичної роботи, використання в ній досягнень науки і техніки при суворому дотриманні вимог закону складають одну з основних рис юридичної професії.

Об'єктивний характер спеціалізації юридичної роботи її основні види.

Юридична робота – це дуже багатогранна діяльність. Вона здійснюється у всіх сферах соціального життя. Юристи працюють в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратурі, нотаріаті та адвокатурі. Фахівці-правознавці працюють в юридичних відділах, бюро і т.п. підприємств і соціально-культурних установ, в кооперативних організаціях, громадських об'єднаннях, в органах, що здійснюють міжнародні зв'язки, в освітніх та науково-дослідних установах. Фахівці юридичного профілю використовуються в контрольних та інспекційних органах (торгівлі, фінансів тощо), в комісіях із захисту прав неповнолітніх та інших комісіях, які перебувають при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, в апараті відділів та управлінь виконавчих органів. Юристи очолюють комітети з законодавства та інші комітети законодавчих органів. Намітилася тенденція залучення до роботи зазначених органів фахівців, що мають юридичну освіту, обумовлена побудовою правової держави, підвищенням ролі права і юристів в житті суспільства. Залежно від змісту юридичної роботи, сфери її застосування, форм і методів ведення вона поділяється на відповідні види. До основних видів відносяться: правосуддя, прокурорський нагляд, надання юридичної допомоги громадянам та організаціям (адвокатська діяльність), здійснення нотаріальних дій, правова робота в державних органах, на підприємствах в установах і організаціях. Існування різних видів юридичної роботи обумовлює спеціалізацію юристів, без якої кваліфіковане та успішне виконання того чи іншого виду роботи малоймовірно.

Визначення видів юридичної діяльності залежить певною мірою від того, який критерій взяти за основу класифікації. Нами вже було визначено три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення – практична, наукова, освітня, що дуже важливо для її загальної характеристики. Однак, є й інші критерії, використання яких надає змогу охарактеризувати юридичну діяльність в іншій площині, або іншому аспекті через призму науково-дослідницького інтересу. Так, наприклад, виділяють:

За змістом: консультування, тлумачення, виступи в юридичних установах, ведення юридичної справи тощо.

За професійною спеціалізацією або за суб´єктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, нотаріальна.

За соціальними сферами: юридична діяльність в сфері економіки, політики, в духовній сфері.

За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна).

За змістом інтелектуальної роботи (пізнавально-пошукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна).

Найбільшого практичного значення має проведення класифікації видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та значною мірою відбивають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи, їх характеристиці присвячується окремий розділ, в якому будуть визначені особливості кожної юридичної спеціальності, її роль в процедурі розгляду та вирішення юридичної справи, риси схожості та відмінностей по відношенню до інших спеціальностей.

Особисті та професійні вимоги, що ставляться до представників окремих юридичних спеціальностей: суддя, прокурор, слідчий, адвокат, нотаріус, юрисконсульт.

Існують різні види юридичної практичної діяльності в залежності від того, що взяти за основу класифікації. Але однією з найбільш важливих класифікацій, яка характеризує практичну діяльність юристів є така, що визначає види за змістом юридичної роботи і дає можливість охарактеризувати окремі юридичні спеціальності. Так, в межах поняття юридичної практичної діяльності слід відокремлювати такі напрями її здійснення як суддівську (судову), прокурорську, слідчу, консультативну та інші.

Характеристику окремих видів юридичної практичної діяльності необхідно здійснювати відповідно до аспектів професіограми, користуючись законами України "Про судоустрій та статус суддів", "Про Конституційний Суд України", "Про прокуратуру" "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" "Про безоплатну правову допомогу", "Про нотаріат", "Про правила етичної поведінки" та Міжнародними стандартами професійної діяльності юристів (декларації, рекомендації, резолюції, директиви, інші міжнародно-правові документи, які ухвалюються в межах міжнародних організацій, а також міжнародних професійних об'єднань), зміст яких конкретизується в Кодексі суддівської етики, Правилах адвокатської етики, Кодексі професійної етики та поведінки працівників прокуратури, Кодексі професійної етики нотаріуса, Правилах професійної етики нотаріусів України тощо.

Отже, розглянемо деякі вимоги більш детально. Відтак, згідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддею може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя; 3) які мають незняту чи непогашену судимість.

Не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду.

Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за порушення присяги, порушення вимог щодо несумісності або у зв’язку із набранням законної сили обвинувальним вироком, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення з цих підстав або скасування обвинувального вироку суду.

Опісля особо проводять спеціальну перевірку особи та підготовку для складення нею кваліфікаційного іспиту. Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичну та практичну підготовку судді в Національній школі суддів України.

Програму, навчальний план та порядок проходження спеціальної підготовки кандидатами на посаду судді затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів України за рекомендацією Національної школи суддів України.

Спеціальна підготовка проводиться протягом дванадцяти місяців за рахунок коштів Державного бюджету України. На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі не менше половини посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції. Строк проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України зараховується до стажу роботи в галузі права.

За результатами спеціальної підготовки кандидати отримують свідоцтво установленого Вищою кваліфікаційною комісією суддів України зразка. Проходженням кандидатом спеціальної підготовки вважається успішне виконання програми підготовки.

Національна школа суддів України надсилає матеріали щодо кандидатів, які пройшли спеціальну підготовку, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для складення кваліфікаційного іспиту.

Що ж до вимог прокурора, то відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою.

Прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи на посаді прокурора не менше трьох років.

Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи на посаді прокурора не менше п’яти років.

Військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка: 1) визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною; 2) має захворювання, що перешкоджає виконанню обов’язків прокурора; 3) має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій. На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені антикорупційним законодавством України. Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Прокурор за його заявою може бути відряджений для роботи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів, Національній академії прокуратури України чи в інших органах у визначених законом випадках. За відрядженим прокурором зберігаються гарантії соціального забезпечення, визначені законодавством для прокурорів.

Відповідно до ст.3 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий – це службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Також питання про статус слідчого варто розглядати виходячи із особливостей діяльності державної установи в якій він працює (СБУ, МВС, Прокуратура).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат – це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

У ст. 6 цього ж закону зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Не може бути адвокатом особа, яка: 1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі; 2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; 3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, – протягом трьох років з дня такого звільнення.

Також у відповідності до вимог закону особи здають кваліфікаційний іспит та проходять стажування у діючого адвоката.

Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:

1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;

3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;

8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;

9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;

10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;

11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:

1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;

2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;

3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;

4) підвищувати свій професійний рівень;

5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;

6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Адвокату забороняється:

1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;

2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта;

4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори – не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Нотаріус має право:

• витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

• одержувати плату за надання додаткових послуг правового та технічного характеру, які не пов’язані із вчинюваними

• нотаріальними діями, а також за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій;

• складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Нотаріус зобов'язаний:

• здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики;

• сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

• зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

• відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам;

• вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил;

• дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

• надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства;

• постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених пунктом 3 частини першої статті 29-1 цього Закону, проходити підвищення кваліфікації;

• виконувати інші обов'язки, передбачені законом.

Юрисконсульт (юрист) – це працівник даної організації, що виконує функції правового забезпечення її діяльності, тобто функції юридичної служби. Під організацією в даному випадку розуміються і міністерства, і господарські підприємства, і соціально-культурні установи, кооперативи та ін.

У діяльності юриста на підприємстві слід виділити комунікативну, конструктивну, організаційну, встановлюючу і соціальну сторони.

Юрисконсульт бере участь у складанні договорів, візує їх тексти, а також тексти протоколів розбіжностей, організовує, а іноді безпосередньо веде претензійну роботу, готує матеріали і виступає в арбітражі з переддоговірних спорів і спорів про виконання господарських договорів.

Одна з основних функцій юрисконсульта полягає в тому, щоб вести активну організаційну роботу з правових питань на підприємстві, в установі. Ця організаційна робота за своїм змістом виражається головним чином у тому, що можна назвати активним консультуванням.

Юрисконсульт повинен бути в курсі діяльності організації, її підрозділів, вникнути в цю діяльність. Його завдання – шляхом рекомендацій, порад, підготовки пропозицій з правових питань, візування проектів документів юридичного характеру сприяти широкому використанню правових норм, засобів для підвищення ефективності роботи всіх ланок організації, для внесення в цю роботу духу законності, для попередження правопорушень.

Таким чином, можна сказати,що вимоги, основні права та обов’язки юрисконсульта можуть бути різними в залежності від тих, що закріплені у посадових інструкціях, трудових договорах та правилах внутрішнього трудового розпорядку окремої юридичної особи.

Окремо слід наголосити на юридичній професії представника Державного бюро розслідувань (правоохоронний орган України, створення якого передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України у термін до 20 листопада 2017 року).

Ідеологія нового відомства полягає в тому, що воно буде розслідувати кримінальні провадження, в яких фігурують правоохоронці, судді і найвищі службовці (від міністрів до начальників главків). Закон України про Державне бюро розслідувань прийнятий 12 листопада 2015 року.

Згідно з чинним КПК України: Органи ДБР є органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство).

Службові особи слідчих підрозділів ДБР є слідчими. Вони здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1 – 3 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів.

Після набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 17 листопада 2011 року (тобто з 1 січня 2016 р.), слідчі органів ДБР здійснюватимуть досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених:

1) Президентом України, членами Кабінету Міністрів України, першими заступниками та заступниками міністрів;

2) народними депутатами України;

3) Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

4) Головою Національного банку України, його першим заступником чи заступником;

5) членом Ради національної безпеки і оборони України;

6) суддею чи працівником правоохоронного органу;

7) службовими особами, посади яких згідно із статтею 6 Закону України «Про державну службу» віднесені до посад державної служби підгруп I-1, I-2, I-3, I-4, II-1, II-2, III-1, IV-1;

8) Київським міським головою, головами обласних рад та Севастопольським міським головою;

9) Сімферопольським міським головою, міськими (міст – обласних центрів) головами; заступниками голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступником міського голови – секретарем Київської міської ради.

Поняття професіограми: соціальний, реконструктивний, комунікативний, організаційний, засвідчувальний аспекти.

Професіограма — повний опис особливостей певної професії, що розкриває зміст професійної праці, а також вимог, які вона ставить перед людиною. Професіограма складається на основі аналізу змісту професійної діяльності і містить у собі загальну характеристику професії і вимоги, що професія ставить до людини. Професіограма — це по суті документ, у якому подано комплексний, систематизований і всебічний опис об'єктивних характеристик професії і сукупності її вимог до індивідуально-психологічних особливостей людини. Головною частиною професіограми є психограма, що включає повний опис власне психологічних характеристик та професійно важливих особистісних якостей спеціаліста.

Основними аспектами професіограми юриста є соціальний (намагання встановити істину, справедливість; гуманізм; чесність), реконструктивний (вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість), комунікативний (емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки), організаційний (самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності), засвідчувальний — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища).