Тема 3. Система професійної підготовки юристів.
Роль та призначення системи освіти в організації соціального життя.
Найважливішим компонентом духовного життя виступає система освіти, яка пов’язана з реалізацією процесу поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах.
Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання. Нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводиться пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін, що відбуваються.
Освіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в освоєння багатств культури.
Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти. Навчання, уміння, вивчення, та інші поняття, терміни використовуються для забезпечення навчального процесу.
Основи вихованості людини, її працелюбність та багато інших духовних якостей закладаються ще з раннього віку. Велика в цьому роль дошкільних установ. Однак їх значимість недооцінюється. Досить часто з поля зору випадає те, що це надзвичайно важлива ступінь освіти, на якій закладається першооснова особистісних якостей людини. І суть не в кількісних показниках “охоплення” дітей і задоволення батьківських заявок. Дитячі садки, ясла, комбінати – не просто засіб “нагляду” за дітьми, тут проходить їх фізичний, розумовий і духовний розвиток.
Система юридичної освіти в Україні.
Закон України від 23.05.1991 р. "Про освіту" визначає освіту як основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Термін "освіта" використовується у декількох значеннях: як процес отримання якісної освіти; як результат – здобуття певної кваліфікації юриста за підсумками державної атестації; як система навчальних закладів.
Система юридичної освіти України складається з величезної кількості вищих навчальних закладів державної та недержавної форм власності, які мають право на підготовку юристів різних напрямів спеціалізації та за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями. До найбільш відомих юридичних закладів освіти такого рівня в Україні слід віднести Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Одеську національну юридичну академію, навчальні заклади системи МВС (сьогодні їх 5) тощо.
Правовою основою юридичної вищої освіти є Закон України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 року. Згідно цього закону систему вищої освіти (ст.11) становлять:
1) вищі навчальні заклади всіх форм власності;
2) рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти;
3) галузі знань і спеціальності;
4) освітні та наукові програми;
5) стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти;
6) органи, що здійснюють управління у сфері вищої освіти;
7) учасники освітнього процесу.
Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти (ст.5):
початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
перший (бакалаврcький) рівень;
другий (магістерський) рівень;
третій (освітньо-науковий) рівень;
науковий рівень.
2. (ст. 5) Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
1) молодший бакалавр;
2) бакалавр;
3) магістр;
4) доктор філософії;
5) доктор наук.
Ст.52. Учасниками освітнього процесу у вищих навчальних закладах є:
1) наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники;
2) здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;
3) фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо-професійних програмах;
4) інші працівники вищих навчальних закладів.
До освітнього процесу можуть залучатися роботодавці.
Стаття 61. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах
1. Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є:
1) здобувачі вищої освіти; (студент, курсант, аспірант, ад’юнкт – особа, зарахована до вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання) для здобуття ступеня доктора філософії; докторант);
2) інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах (докторант, асистент-стажист, інтерн).
Система юридичної освіти України функціонує у відповідності з основними засадами державної політики, яка ґрунтується на принципах: доступності та конкурсності, незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, наступності процесу здобуття вищої освіти тощо.
Основні засади та державні стандарти.
Освіта в Україні визнається основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави, ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей. її метою є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, забезпечення суспільства кваліфікованими фахівцями.
Освіта в Україні будується на таких принципах:
• доступності для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, а також рівності умов кожної людини для повної реалізації ЇЇ здібностей, таланту, всебічного розвитку;
• органічному зв´ язку зі світовою та національною історією, культурою, традиціями, освітою інших країн;
• незалежності освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
• єдності, наступності, гнучкості й прогностичності системи освіти, її безперервності та різноманітності, інтеграції з наукою і виробництвом;
• поєднанні в освіті державного управління і громадського самоврядування.
Громадяни України мають право на безоплатну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров´я, місця проживання та інших обставин. Право громадян України на освіту забезпечується:
• розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;
• відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;
• різними формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем;
• наданням державних стипендій та пільг учням і студентам.
Управління освітою здійснюється Міністерством освіти і науки України; міністерствами і відомствами України, яким підпорядковані заклади освіти; Вищою атестаційною комісією України; Міністерством освіти і науки Автономної Республіки Крим; місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і підпорядкованими їм органами управління освітою, і спрямоване:
• на здійснення державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів;
• проведення державного ліцензування, інспектування та акредитацію закладів освіти;
• здійснення контрольних функцій з дотримання вимог щодо якості освіти;
• забезпечення зв´язку із закладами освіти та державними органами інших країн;
• організацію впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду тощо.
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Стандарт освітньої діяльності – це сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи.
Стандарти освітньої діяльності розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності з урахуванням необхідності створення умов для осіб з особливими освітніми потребами та є обов’язковими до виконання всіма вищими навчальними закладами незалежно від форми власності та підпорядкування, а також науковими установами, що забезпечують підготовку докторів філософії та докторів наук.
Стандарти освітньої діяльності розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
Стандарт вищої освіти – це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності.
2. Стандарти вищої освіти розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності відповідно до Національної рамки кваліфікацій і використовуються для визначення та оцінювання якості змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів (наукових установ).
3. Стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми:
1) обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;
2) перелік компетентностей випускника;
3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;
4) форми атестації здобувачів вищої освіти;
5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;
6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).
Вищий навчальний заклад на підставі освітньо-професійної (освітньо-наукової) програми за кожною спеціальністю розробляє навчальний план, який визначає перелік та обсяг навчальних дисциплін у кредитах ЄКТС, послідовність вивчення дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю. Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план, що затверджується керівником вищого навчального закладу.
Вищий навчальний заклад у межах ліцензованої спеціальності може запроваджувати спеціалізації, перелік яких визначається вищим навчальним закладом.
Стандарти вищої освіти за кожною спеціальністю розробляє центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки з урахуванням пропозицій галузевих державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, і галузевих об’єднань організацій роботодавців та затверджує їх за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
Суб’єкти освітньої діяльності, їх права та обов’язки.
Суб’єктом освітньої діяльності є вищий навчальний заклад юридичної освіти, який проводить підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, визначеними відповідними ліцензіями, сертифікатами, проводить фундаментальні та прикладні дослідження, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення. Слід також зазначити, що основними завданнями вищого навчального закладу освіти є забезпечення громадянам України та іншим особам можливості здобути вищу юридичну освіту на рівні стандартів вищої освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями, здобути наукові ступені.
Відповідно до законодавства України, що регулює відносини у сфері надання освітніх послуг, існують декілька типів навчальних закладів, які розрізняють за ознаками особливостей організаційної структури та обсягами повноважень:
- університет,
- академія,
- інститут,
- коледж,
- технікум.
Особливим типом вищого навчального закладу є заклади, що мають статус національного. Цей статус надається державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації, який досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження і розвитку України, запровадження державної мови і є провідним серед галузевої групи закладів гуманітарної сфери.
Необхідно також зупинитися на питанні внутрішньої будови суб’єктів навчального процесу, якими є вищі навчальні заклади освіти. Їх структура складається з окремих підрозділів, якими є:
- кафедра,
- факультет,
- відділення,
- предметна (циклова) комісія,
- філія.
У структурі вищих навчальних закладів четвертого рівня акредитації можуть створюватися:
- наукові,
- навчально-наукові,
- науково-дослідні та науково-виробничі інститути,
- навчально-наукові центри,
- заклади післядипломної юридичної освіти,
- науково-дослідні центри.
Характеризуючи учасників освітнього процесу слід назвати такі категорії:
- наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники
- здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;
- фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо-професійних програмах;
- інші працівники вищих навчальних закладів;
До освітнього процесу можуть
• студенти, курсанти, слухачі, стажисти, магістри, аспіранти, докторанти;
• керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;
• представники юридичних установ та об’єднань, правоохоронних органів, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.
Їх правове становище закріплюється законодавством України за допомогою визначення прав та обов’язків, що передбачає звернення до нормативних документів.
Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні в системі освіти згідно чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про вищу освіту» Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:
1) початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
2) перший (бакалаврський) рівень;
3) другий (магістерський) рівень;
4) третій (освітньо-науковий) рівень;
5) науковий рівень.
Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності.
Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.
Науковий рівень вищої освіти відповідає дев’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв’язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
1) молодший бакалавр;
2) бакалавр;
3) магістр;
4) доктор філософії;
5) доктор наук.
Молодший бакалавр – це освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 90–120 кредитів ЄКТС.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Бакалавр – це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180–240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра визначається вищим навчальним закладом.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Магістр – це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90–120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми – 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.
Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти і присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої становить 300–360 кредитів ЄКТС.
Доктор філософії - це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.
Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі). Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.
Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад’юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30–60 кредитів ЄКТС.
Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність. Наукові установи можуть також здійснювати підготовку докторів філософії за освітньо-науковою програмою, узгодженою з вищим навчальним закладом. У такому разі наукова складова такої програми здійснюється у науковій установі, а освітня складова – у вищому навчальному закладі.
Доктор наук – це другий науковий ступінь, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях.
Ступінь доктора наук присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу чи наукової установи за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації або опублікованої монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Принципи організації та функціонування системи юридичної освіти в контексті правової реформи в Україні.
Будівництво правової держави, реформи політичної і судово-правової системи настійно потребують розвитку юридичної освіти в Україні. Державну політику у сфері вищої освіти, у томи числі й юридичної, визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах:
1) сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя;
2) доступності вищої освіти;
3) незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім вищих духовних навчальних закладів);
4) міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи;
5) наступності процесу здобуття вищої освіти;
6) державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою для пріоритетних галузей економічної діяльності, напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічної діяльності;
7) державної підтримки освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності університетів, академій, інститутів, коледжів, зокрема шляхом надання пільг із сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів вищим навчальним закладам, що провадять таку діяльність;
8) сприяння здійсненню державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти;
9) відкритості формування структури і обсягу освітньої та професійної підготовки фахівців з вищою освітою.
Юридична освіта – явище доволі багатогранне. В залежності від того, до якого професії юридичної діяльності готуються фахівці, складається відповідна програма їх навчання, де поряд з фундаментальними знаннями передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Так, майбутнім прокурорам, суддям необхідно глибоко знати кримінальне, цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, адміністративне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Для слідчих особливо важливо добре знати кримінальне, кримінально-процесуальне право. Юристам, що працюють у сфері державного будівництва, необхідно володіти знаннями конституційного, адміністративного права. Юрисконсультам та іншим фахівцям, що діють у галузях економіки, потрібні широкі знання цивільного, господарського права, арбітражної практики, нотаріусам - знання цивільного права. Безперечно, цим не обмежується коло знань юристів, рівень кваліфікації яких залежить від постійного пошуку, здатності орієнтуватися у всьому комплексі правових знань, у численних змінах діючого законодавства.
Нині система вищої юридичної освіти є складною і взаємодіє з політичними, економічними, культурними та соціальними системами.
Характеристика окремих форм та методів навчання в системі юридичної освіти.
Ст. 49. Закону України «Про вищу освіту» передбачає такі форми навчання у вищих навчальних закладах:
1) очна (денна, вечірня);
2) заочна (дистанційна).
2. Форми навчання можуть поєднуватися.
Освітній процес у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:
1) навчальні заняття;
2) самостійна робота;
3) практична підготовка;
4) контрольні заходи.
Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:
1) лекція;
2) лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;
3) консультація.
Вищий навчальний заклад має право встановлювати інші форми освітнього процесу та види навчальних занять.
Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищих закладах юридичної освіти, вона є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою.
Лабораторне заняття – форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. половини академічної групи.
Практичне заняття – форма навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.
Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.
Семінарське заняття – форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.
Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.
Консультація – форма навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов’язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.
Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.
Практична підготовка студентів є обов’язковим компонентом освітньо-професійної програми для здобуття кваліфікаційного рівня і має на меті набуття ними професійних навичок та вмінь. Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами, формами, засобами майбутньої професійної діяльності, її організації, формування професійних умінь і навичок, виховання потреби систематичного поновлювання. Практична підготовка осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, здійснюється шляхом проходження ними практики на підприємствах, в установах та організаціях згідно з укладеними вищими навчальними закладами договорами або у його структурних підрозділах, що забезпечують практичну підготовку. Керівники підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити створення належних умов для проходження практики на виробництві, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії відповідно до законодавства. Проходження практики студентом здійснюється відповідно до законодавства.
Навчальний час студента визначається кількістю облікових одиниць часу, відведених для здійснення програми підготовки на даному освітньому або кваліфікаційному рівні. Обліковими одиницями навчального часу студента є академічна година, навчальні день, тиждень, семестр, курс, рік.