Навчальні матеріали

Тема 8. Експертиза документів, що мають спеціальні засоби захисту

  • Вступ
  • 1. Документи суворого обліку – класифікація та характеристика
  • 2. Види сучасних матеріалів, елементів та засобів захисту від підробки, їх характеристика
  • 3. Способи підробки документів, що мають спеціальні захисні засоби
  • 4. Сучасні методи та технічні засоби для дослідження данної категорії документів
  • Висновки
  • Список використаних джерел

    • Вступ

    Будь-яка держава світу не може повноцінно функціонувати без власної національної валюти, цінних паперів та без визначеної сукупності важливих документів (паспорти, посвідчення, дипломи, акцизні марки тощо). Держава зацікавлена у тому, щоб дана категорія документів виготовлялась централізовано, під контролем держави і не підлягала підробці. Тому дані документи виготовляються зі спеціальними засобами захисту від фальшування. Сукупність таких засобів захисту постійно удосконалюється, оскільки злочинці дуже зацікавлені у підробці таких документів і підвищують свою майстерність та винахідливість. Бурхливий розвиток кольорової копіювально-множильної та оргтехніки призводить до того, що до рук фальсифікаторів та шахраїв потрапляють доступні та ефективні засоби несанкціонованого відтворення документів. Таким чином, кількість та якість підробок зазначеної категорії документів з кожним роком зростають, що ускладнює роботу експертів-криміналістів і вимагає постійного підвищення їхнього професійного рівня.

    Оскільки процес виготовлення справжніх документів даної категорії дуже складний та містить найсучасніші технології, виготовлення злочинцями підробок із дотриманням усіх умов справжнього виробництва дуже ускладнене і дороге. Засоби захисту призначені не лише ускладнити повну підробку документів, а й часткову підробку, наприклад, спробу змінити у паспорті позначення прізвища власника.

    Рівень захисту, який забезпечується будь-яким засобом захисту, безпосередньо пов’язаний з унікальністю цієї ознаки та її доступністю для громадян, легкістю розпізнавання, стійкістю до змін, імітації та відтворення. Окремий захисний елемент не є гарантованим захистом від підробки. Лише всі компоненти у комплексі – папір, барвники, вид та спосіб друку, дизайн, кольорова гама та набір елементів захисту можуть забезпечити надійний захист.


    1. Документи суворого обліку – класифікація та характеристика

    За свою велику історію людство накопичило багатий досвід створення цінних паперів та документів суворого обліку. Вони є важливим інструментом існування державних інститутів, ринкової економіки, носіями важливої інформації тощо.

    У світовій практиці існують такі основні асортиментні групи цінних паперів та документів суворого обліку: бланки цінних та державних паперів; відомчі, документарні та галузеві бланки; бланки документів, що прямо чи опосередковано є засобами платежів та одержання послуг; акцизні, митні та гербові марки, поштові марки та конверти; лотерейна та білетна продукція; етикеткова продукція різновиди та їх особливості.

    В нашій країні виготовлення цінних паперів та документів суворого обліку було розпочато у 1992 році зі створення Держзнаку та прийняття відповідних постанов КМУ. Відповідно до нормативних актів виготовлення вітчизняних цінних паперів та документів суворого обліку було визнано важливою державною справою, а керівництво організацією їх виробництва було доручено Міністерству фінансів України. Стратегія організації виробництва для виготовлення нової продукції вперше в країні включала створення комплексу методів захисту від підроблення документів згідно з чинним законодавством в обсягах, які гарантують повне забезпечення державних замовлень і потреб. У результаті аналізу було визначено види цінних паперів та документів суворого обліку, а також замовників та користувачів цієї категорії документів. Замовниками, перш за все, виступили МВС, міністерства соціального захисту, освіти та науки, аграрної політики, оборони, фінансів, податкова адміністрація, державні та фінансово-комерційні структури, «Укрпошта» та інші відомства, організації, фірми та підприємства. Крім того, виготовлені документи мають відповідати чинним міжнародним вимогам

    В Україні розроблено та затверджено комплекс стандартів – «Бланки цінних паперів та документів суворого обліку та звітності. Загальні технічні вимоги», «Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі», «Папір для лікарняних листків. Технічні умови» та інш.

    У нашій країні виготовлення документів зі спеціальними засобами захисту відбувається на Банкнотній фабриці України, Поліграфічному комбінаті «Україна» та Київській офсетній фабриці. Також деякі документи можуть випускатися приватними поліграфічними підприємствами за спеціальною ліцензією, виданою відповідним відомством.

    Для усунення загрози викрадення цінних паперів та документів суворого обліку на підприємствах-виробниках було створено сучасні системи охорони, які відповідають усім вимогам, що законодавчо визначені для режимних підприємств.


    2. Види сучасних матеріалів, елементів та засобів захисту від підробки, їх характеристика

    Спеціальні засоби захисту від підробки – це сукупність технічних прийомів та засобів, які використовуються в процесі виробництва виробів суворого обліку, з метою захисту їх від несанкціонованого виготовлення (повної підробки) та істотного ускладнення внесення до них будь-яких змін (часткової підробки). Засобами захисту від підробки можуть бути спеціальні матеріали, технології та елементи захисту (здатність паперу або фарби флуоресціювати в УФ-променях; наявність водяних знаків, захисних стрічок, волокон; використання комбінованого способу друкування зображень; захисні сітки, гільоширні візерунки, голографічні зображення, захисна плівка, мікротексти, мікроштрихові зображення тощо).

    Спеціальний елемент захисту – характерна ознака документа, що містить певну інформацію для ідентифікації документа або сертифікований та зареєстрований у встановленому порядку виріб, призначений для ідентифікації документа шляхом визначення його справжності та цілісності, порівнянням самого елементу захисту чи композиції за критеріями відповідності характерним ознакам інструментальними та іншими методами.

    Основні технології захисту бланків цінних паперів та документів суворого обліку можна поділити на групи: захист із використанням графічних методів захисту; спеціальні види та способи друку; використання захищеного паперу; використання спеціальних фарб; захист із використанням оздоблювальних технологій. Засоби захисту можна поділити на: технологічні засоби (застосування спеціальних технологічних прийомів при виготовленні захисних елементів); поліграфічні (певне поєднання способів і прийомів нанесення поліграфічного оформлення) і фізико-хімічні (використання спеціальних матеріалів).

    Технологічний захист – комплекс ознак, що візуально виявляються, вносяться до окремих реквізитів документів за допомогою спеціальних технологічних процесів. Це композиційний склад паперу, захисні волокна, захисні стрічки, водяний знак, тип підкладки, ламінат, голограма, перфорація, композиційний склад фарб, ефект метамерії кольору, розміри документів тощо. Поліграфічний захист виражається у використанні різних видів і способів поліграфічного друку, комбінація яких у поєднанні з іншими видами захисту істотно ускладнює підроблення та полегшує його виявлення. Основними з них є: 1) види друку (всі застосовувані у наш час види друку за видом друкарської форми можна розділити на три основні групи – високий, плоский, глибокий і трафаретний друк), 2) графічні елементи (гільйошні пояси, розетки й орнаменти, віньєтки та інші засоби декору), 3) фонові сітки, 4) мікродрук і приховані зображення, 5) наскрізні зображення, 6) оптичні ефекти, 7) безбарвне тиснення тощо. Фізико-хімічний захист базується на використанні у складі матеріалу документів хімічних речовин, наявність яких може бути визначена спеціальними методами. Це люмінофори (флуоресцентні і фосфоресцентні фарби), інфрачервоні, магнітні матеріали, метамерні фарби тощо.

    Поняття спеціальні засоби захисту в криміналістиці має узагальнюючий, збірний характер. До цих засобів можна віднести: 1) спеціальні матеріали, 2) технології із підвищеною безпекою (по відношенню до фальсифікацій) і 3) елементи захисту. До спеціальних матеріалів належать: 1) папір, 2) фарби, 3) плівки для припресовування та ламінування, 4) голограми, 5) нитки тощо. До спеціальних технологій належать: 1) захист на стадії дизайну за допомогою особливих прийомів верстки й обробки зображення; 2) технологічні способи друку; 3) захист за рахунок особливостей паперу чи іншої основи; 4) захист за допомогою спеціальних фарб; 5) використання додаткових фінішних і оздоблювальних процедур після друку.

    Більшість документів зі спеціальними засобами захисту від підробки виконуються на папері. Його основу складають волокна целюлози бавовни, льону чи їх суміш, вони, поряд з іншими елементами композиційного складу паперу, забезпечують йому таку експлуатаційну якість, як міцність на розрив, зносостійкість при терті, стійкість до багаторазових перегинів і тривалого впливу вологи. Захисні властивості паперу, призначеного для виготовлення документів особливої важливості, формуються на етапі його виробництва. При цьому папір набуває ознак, що дозволяють відрізнити його від сортів паперу іншого призначення та ознак, що утруднюють його несанкціоноване виготовлення.

    Спеціальний папір, як правило, має багатошарову структуру. Його відливають, використовуючи різні сорти паперової маси, при цьому індивідуальні властивості паперу забезпечуються композиційним складом шарів, їх товщиною та взаємним розташуванням. Захист за рахунок використання спеціальної основи є дуже важливим. Наприклад, при друкуванні грошових знаків використовують багатошаровий папір, який сам по собі містить цілий комплекс захисних елементів. Серед них – круглосіткові індивідуальні, однотонові, двотонові й багатотонові водяні знаки; захисні стрічки (з мікротекстом і кодовані); видимі та невидимі захисні волокна, які флуоресціюють в ультрафіолетових променях; планшети із заданим розташуванням; хімічна реакція на певні розчинники, окислювачі, луги й кислоти.

    Головним засобом захисту документів від підробки ще у давнину стали водяні знаки (раніше їх називали ще філігранями). Спочатку вони виглядали як клеймо великих паперових мануфактур. Для його виготовлення на сітці паперової форми вишивали шовком або тонким срібним дротом малюнок. Під час відливання паперова маса лягала на малюнок більш тонким шаром, у результаті чого у цьому місці на готовому аркуші паперу залишався водяний знак, який неможливо було без пошкодження паперу змінити або усунути. Завдяки постійному удосконаленню технології їх виготовлення виникло певне розмаїття цих елементів. І тепер водяний знак утворюється при відливанні паперу за рахунок різної товщини шару волокна. У процесі виготовлення паперу сира маса у папероробній машині розподіляється на поверхні металевої відливної сітки. Малюнок водяного знака переноситься на штампи та далі на металеву сітку валу-дендиролю (вирівнювач або егутер – порожнистий сітковий валик папероробної машини для вирівнювання поверхні паперу та нанесення водяних знаків) або безпосередньо на сітку циліндру круглосіткової папероробної машини. У місцях, що відповідають опуклим лініям візерунка, розміщується менша кількість волокон паперової маси, і шар паперу утворюється тонший. На просвіт ці ділянки прозоріші, а там, де товщина сітки зменшена і шар паперу товстіший, – менш прозорі. Таким чином, при розгляді паперу на просвіт чітко виділяються написи або зображення. Такі видимі на просвіт зображення на папері, утворені в процесі його виробництва, називають водяними знаками.

    Водяні знаки можна розділити на види: темний - елементи водяного знака темніші за тло паперу; світлий - елементи водяного знака світліші за тло паперу; двутоновий - синтезує перших два види; багатотоновий - синтезує в собі елементи двох перших із поступовими переходами між ними. За способом фіксації водяні знаки розділяють на: а) фіксовані – з строго фіксованим місцем розташування; б) нефіксовані (“плаваючі”) – вони не мають чіткого місця розташування. Світлий водяний знак легко імітується, тому є недостатньо надійним способом захисту від підробки. Його використання можливе для захисту у поєднанні з затемненим водяним знаком. Технологія виробництва останнього більш складна, ніж світлого, а підробка його для фальшивомонетників ускладнена. Двутоновий водяний знак також є досить складним і об'єднує в собі якості перших двох типів з різким переходом від одного тону до іншого. Багатотоновий водяний знак найскладніший зі всіх типів, його використовують для формування на папері портретів або складних сюжетів на банкнотах. Збагачений відтінками багатотоновий водяний знак зараз найчастіше використовується для захисту паперових грошей. Його виконання вимагає особливої технології виготовлення, спеціального складного устаткування та високої кваліфікації фахівців.

    За змістом водяні знаки на банкнотах можна розділити на три види:

    а) надписи та малюнки;

    б) візерунки, фігури або цифри;

    в) портрети.

    За розташуванням водяні знаки поділяються на такі види:

    1) локальний водяний знак може розміщуватися на вільному від друку полі (купоні) (наприклад, англійські фунти стерлінгів). Такий знак виготовляється за допомогою круглосіткової папероробної машини (малюнок водяного знаку наносять безпосередньо на сітку циліндра);

    2) загальний (розподілений) водяний знак являє собою рівномірне повторювання того самого зображення, але по всій площі банкноти. Такий знак виготовляється, переважно, за допомогою плоскосіткової папероробної машини (вал-дендироль встановлюється на сітку столової папероробної машини та при своєму обертанні утворює на вологому паперовому полотні відбиток свого рельєфу);

    3) смуговий водяний знак характеризується його повторенням не по всій площі банкноти, а у визначеній її частині.

    Захисна нитка (стрічка). Для ускладнення підробки банкнот у паперову масу додатково уводять синтетичну або металізовану нитку. Захисну нитку часто оздоблюють мікротекстом з позначенням номіналу й належності грошового знаку до держави. Захисні нитки поділяють на два різновиди: такі, що цілком знаходяться у паперовій масі та такі, що періодично “виринають” на поверхню банкноти. Перший різновид можна поділити у свою чергу на металізовані, що являють собою полімерну плівку з блискучим напиленням та прозорим текстом, та непрозорі – з темним текстом. Другий різновид захисних ниток (такі, що “пірнають”) поділяється на нитки: із мікротекстом; без мікротексту; такі, що флуоресціюють; із блискучим райдужним покриттям та комбіновані. В останні роки захисні нитки мають металеві й дифракційні напилювання, які здатні люмінесціювати у відбитих УФ-променях визначеним кольором.

    Крім указаних захисних елементів, папір оздоблюють іншими елементами тому, що одних тільки водяних знаків недостатньо. У Німеччині з другої половини XIX ст. почали застосовувати папір, винайдений американцем Джеймсом Вількоксом із локалізованими волокнами. Ще на стадії відливу паперу в місцях, вільних від друкованих зображень, додавали найтонше кольорове шовкове волокно. Причому виливали їх на папір крізь вузенькі трубочки, які встановлювались над металевим ситом папероробної машини. Тепер документи для додаткового захисту забезпечуються різноманітними волокнами й планшетками (конфетті), які мають не лише певний колір та розмір, а й здатність люмінесціювати у відбитих УФ-променях. Крім того, вони можуть розрізнятися за розмірами та розташовуватися або у певних місцях на банкнотах, або хаотично по всій площі грошового знака. Справжні захисні волокна відокремлюються пінцетом, а підробки друкуються або малюються, оскільки папір із захисними волокнами неможливо знайти у вільному продажу. Планшетки (конфетті) – це маленькі диски діаметром 1-2 мм. Їх уводять у папір у процесі виробництва, і, за бажанням, планшетки можна відділити від паперу за допомогою пінцета. Конфетті можуть бути кольоровими, безбарвними, з різними фізичними властивостями (оптично змінні конфетті, термоконфетті). Як засіб захисту планшетки дуже ефективні, тому що виготовити папір із планшетками у звичайних умовах надзвичайно складно і недешево.

    Однією з особливостей паперу, за рахунок якої відбувається захист є властивість спеціального паперу реагувати на певні розчинники. Йдеться про особливо цінні документи. Наприклад, папери, які не виносять зайвої вологи і псуються від найменшого впливу вологи, чи папери, чутливі до поту і сальних виділень людських пальців. Тут перевірка справжності здійснюється простим дотиком до документу. Якщо папір при цьому змінює свої властивості, значить спрацювала одна з ознак справжності. Також, хімічний захист передбачає реакцію паперу документа на певний розчинник, групу або клас розчинників. Суть методів розпізнавання справжності грунтується на хімічних методах аналізу. Такий папір, просочений спеціальними сполуками, набуває певних властивостей і може бути підданий хімічному аналізу.

    Також поряд з іншими включеннями до складу паперу можуть вводити мікроскопічні дози рідкоземельних елементів, що володіють слабким радіаційним випромінюванням. Це не шкідливо для людини, але дуже легко діагностується спеціальними детекторами. Активність, тип ізотопу і координати міток є ідентифікаційними параметрами при перевірці таких паперів.

    Одним із матеріалів, що володіють захисними властивостями є плівки типу VOID. Головна перевага багатошарового матеріалу цих плівок полягає у поєднанні дуже слабкого зв’язку між внутрішніми шарами та сильним клейовим шаром, для приклеювання плівки до документу. Відірвати цю плівку можна лише один раз, і при цьому відразу стає видимим слово VOID (недійсний). Повторне склеювання з видаленням слова VOID неможливе.

    Спеціальні фарби. Для захисту документів від підробки часто застосовуються особливі друкарські фарби, що відрізняються від стандартних за компонентами та мають спеціальні властивості. Залежно від захисних властивостей, фарби поділяються на:

    1. Водорозчинні – не витримують зайвої вологи і псуються при найменшому потраплянні води.
    2. Метамерні – однакові за кольором за одних умов освітлення та різні за інших умов освітлення.
    3. Масткі – тривалий час зберігають зображення і водночас легко діагностуються на наявність підробки. Наприклад, подібною зеленою фарбою надруковані долари США. Якщо намочити цю купюру і потерти об чистий аркуш паперу, то залишиться добре помітний зелений колір.
    4. Магнітні – із спеціальними включеннями до складу барвника магнітних матеріалів. Місця використання такої фарби мають визначені магнітні властивості, що дозволяє не лише швидко сортувати й реєструвати такі документи, як банкноти, а й аналізувати їхню справжність. Така фарба застосовується для нанесення серійних номерів, локальних міток і в елементах малюнків.
    5. Металізовані, до складу барвника яких входять металізовані матеріали і порошки. Ці фарби створюють особливі візуальні ефекти у композиції документа (металевий блиск, іскорки тощо) і можуть одночасно визначатися магнітним детектором, що збільшує ступінь захисту. Крім того, застосування таких фарб значно збільшує собівартість підробки).
    6. Невидимі, флуоресцентні (невидимі або видимі у звичайному денному чи штучному світлі, але при освітленні їх ультрафіолетовим променем вони починають світиться певним кольором. Також існують біфлуоресцентні фарби, невидимі в денному світлі і мають різне світіння, залежно від довжини хвилі ультрафіолетових променів).
    7. Фарби, що змінюють колір від температури (діапазон чутливості температурних фарб може бути різний. Найпопулярніші фарби, які реагують на температуру в діапазоні 20–40о С. Для перевірки справжності документа з такими фарбами достатньо потримати його кілька хвилин у руці і дочекатися зміни колірного відтінку).
    8. Фарби, що змінюють колір від випромінювання (фарбу можна перевірити на справжність, наприклад, ультрафіолетовим або інфрачервоним випромінюванням чи просто сильним освітленням природного денного спектра). Наприклад, для друку паперових грошових знаків часто використовують фарби, які мають світіння в УФП з довжиною хвилі 254 нм та 300–400 нм.

    Дуже часто застосовуються фарби, що змінюють колір, залежно від кута зору. Наприклад, фарба овіай (скорочено від англійського Optically Variable Ink - буквально чорнило, що оптично змінюється) – спеціальна поліграфічна фарба, яка змінює колір, залежно від кута зору. Ця фарба, наприклад, застосовується для виготовлення сучасних доларів США та банкнот євро. Одним з нових напрямів захисту документів від підробки є використання іридисцентної фарби або покриття. Зображення, покриті вказаною фарбою, отримують, залежно від кута зору, золотавий, сріблястий або інший відтінок.

    Ще існує дуже багато фарб з різними властивостями, а саме: хімічні (які реагують зміною забарвлення на контрольні речовини); що перебиваються на зворотнийй бік відбитка іншим кольором; зі здатністю давати на відбитку крапчастий ефект; з властивостями, що дають можливість знімати їх з відбитка механічно (дряпанням) та фарби, що мають одночасно кілька видів захисних властивостей.

    Також до спеціальних матеріалів належить тканина, що застосовується для виготовлення обкладинок документів. Наприклад, обкладинки паспортів виготовляються з такого виду лідерину, який у продаж не надходить та для інших цілей не призначений. Для скріпок у деяких документах застосовується спеціальна проволока, що також допомагає розпізнати підробку. Для заповнення особливо важливих документів застосовують спеціальні чорнила, що важко піддаються травленню. Фотографії на паспортах та деяких інших документах приклеюються клеєм спеціального складу.

    Поліграфічний захист. Для виготовлення кожного виду особливо важливих документів застосовують визначений спосіб друку, але найчастіше використовується поєднання кількох способів. Чим складніший та якісніший спосіб друку, тим краще він захищає документ від фальсифікації.

    Тексти паспортів та інших документів набирають шрифтами певних гарнітур, що спеціально виготовлені і у звичайні друкарні не надходять. Для посилення захисту від підробки дуже часто застосовуються захисні сітки з тонких ліній. Захисна сітка являє собою складний візерунок, що створюється гільоширною машиною. Захисна сітка може бути одноколірною, двоколірною та багатокольоровою. Одними з найскладніших для підробки захисних елементів є так звані гільошні елементи, що виготовляються у вигляді розеток і поясів. Ці засоби з успіхом використовуються понад півтора століття для захисту грошових знаків. Принцип побудови цих елементів дуже простий, але припускає дуже велику різноманітність у виконанні та є надійним засобом для художнього оформлення документів. Донедавна розетки й пояси виготовлялися винятково за допомогою спеціальних гільоширних машин. Завдяки розвитку обчислювальної техніки, вони виготовляються за спеціальними програмами на комп'ютерах. Для захисної мети розетки будуються шляхом комбінації й накладання кількох подібних кривих Відтворити складний візерунок, створений машиною або комп’ютером, практично неможливо. Щоб малюнки не були відтворені фотомеханічним способом, вони оздоблюються дуже дрібними деталями, чіткість яких виходить за межі відтворювальної спроможності фотографічної оптики та фотоматеріалів. Гільошні елементи виготовляються як способом офсетного друку, так і металографським, а також з використанням багатоколірного орловського друку. Принцип останнього способу друку й конструкцію друкарської машини запропонував російський винахідник І.І.Орлов (1861–1928). У пам'ять про нього цей спосіб захисту документів називається орловським друком. Сутність цього процесу, винайденого у 1891 р., полягає у способі фарбування друкарської форми. Якщо у звичайній друкарській машині фарба наноситься барвистими валиками відразу на друкарську форму, то в орловському друці фарба кожного кольору подається спочатку на окрему барвникову форму. Потім із усіх інших барвникових форм фарби наносяться у відповідній послідовності на гумовий еластичний циліндр, а з нього – на друкарську форму, тобто кліше, на якому є зображення сітки, орнаменту тощо. У результаті кліше фарбується різними фарбами. На папері при друкуванні утворюється багатобарвний відбиток, де колір переходить з одного в інший без переривання штрихів. Такий ефект може бути отриманий лише в разі одночасного друку всіх різнобарвних елементів. При друкуванні кожного кольору окремо (на звичайній друкарській машині або за допомогою саморобних пристроїв) лінії візерунка неминуче перериваються, а межі між ділянками, пофарбованими у різні кольори, виявляються різкими. Оригінальний винахід видатного російського поліграфіста й досі застосовується у багатьох країнах світу для захисту грошових знаків і цінних паперів від підробки. Найчіткішіми й рельєфними виявляються гільошні елементи, одержані за допомогою металографського друку. У композиції грошових знаків ці красиві візерунки з ліній використовуються для різноманітних цілей. Наприклад, для виділення номіналу або для оформлення кутових елементів і обрамлення композиції банкноти. Крім елементів з фіксованою товщиною лінії (звичайно, дуже малої для більшого захисту), останнім часом стали використовуватися елементи з лініями перемінної товщини. Ці зображення виявляються значно складнішими як для копіювання, так і для імітації.

    Багатобарвне фонове зображення, виконане за допомогою плоского (офсетного) друку з орловським ефектом, характеризується зміною кольору ліній без розривів і зрушень з різким переходом одного кольору в іншій. Ірисовий друк (ще його називають райдужним та ірисовим розкатом), на противагу орловському, має плавний перехід одного кольору в іншій без чітких меж. Ірисовий (райдужний) друк може бути отриманий на звичайній офсетній машині, якщо в її апарат закласти кілька фарб і включити розкат валиків. Наприклад, в одну половину барвного ящика закласти жовту фарбу, а в іншу блакитну, попередньо розділивши їх перегородкою. При проходженні через систему валиків барвного апарату, ці дві фарби взаємно проникають одна в одну й утворюють перехідну ділянку з плавно мінливим кольором, але ширина цієї перехідної ділянки поступово зростає і через деякий час уся фарба може стати зеленою. Процес можна розвивати й далі, використовуючи, замість двох, більшу кількість фарб.

    Різновидом захисної сітки є асюре – тонкі паралельні хвилясті лінії для нанесення на них від руки позначень суми, дати, підписів тощо. Застосовується головним чином при друкуванні чеків, квитанцій і т.п. для захисту від підробки записів, зроблених від руки. Є захисним засобом, який полегшує виявлення підчистки.

    Охарактеризувавши спеціальні матеріали і технології, як складові поняття спеціальні засоби захисту, перейдемо до останнього – елементів захисту. Будь-який захист буде ефективним лише у тому випадку, якщо він постійно вдосконалюється і випереджає технологічні і фінансові можливості шахраїв, а також і те, що у звичайній ситуації необхідно покладатися не на один-два види захисту, а на композицію таких засобів, що включає кілька видів захисних технологій. Очевидно, цим і слід пояснити те, що всі великі і відомі у світі компанії по наданню засобів захисту від фальсифікації і підробки спеціалізуються тепер, як правило, не на одній якійсь окремій захисній технології, а розробляють і пропонують своїм клієнтам комплекс таких технологій, з яких і складається композиція захисту з урахуванням усіх конкретних обставин.

    Рельєфні печатки слугують для захисту паспортів від переклеювання фотокарток. Рельєфний відбиток частково ставлять на фотокартку, а іншу частину – на сторінку паспорта. Ці печатки іноді називають конгревними на честь винахідника Уільяма Конгрева (1772–1828), який запропонував ввести для захисту грошей від підробки спеціальні рельєфні зображення на папері, що виконуються за допомогою особливого складного штампа. Тиснення виконується за допомогою гарячого штампа (притискається з лицьового боку до документа) та контрштампа-матриці (опукла копія штампа – притискається зі зворотнього боку) з точним їх суміщенням.

    Перфорування – це проколювання основи документа у вигляді тексту чи картинки, який складається з мікроскопічних отворів. Перфорування можна ввести в дизайн і це простий, ефективний спосіб боротьби з підробками. Крім того, часто виникає необхідність запобігти повторному використанню фірмової упаковки. Крім дорогих плівок VOID, з цією метою можна використовувати примусове ослаблення міцності документа чи упаковки. В деяких документах нумерування відбувається способом перфорування.

    Ламінування – це процес облагороджування аркушевої друкованої продукції (паперу, картону) шляхом припресовування спеціальної плівки (буває матова, глянсова; розрізняється за товщиною) на друкований аркуш для надання йому блиску, жорсткості, для створення більш надійного захисту від зовнішніх впливів. Розрізняють кілька видів ламінування – гаряче, холодне тощо.

    Для додаткового захисту документів від підробки на них наносять захисні оптичні елементи. Підробити такі елементи без спеціальної апаратури й знання технології неможливо. Різновидами оптичних ефектів, які останнім часом дуже часто використовують для захисту документів, є голограми – трьохмірні площинні зображення, кінеграми – багатосюжетні дифракційні зображення та інтерференційні (багатобарвні) зображення (наприклад, в австралійських доларах). Розміщення таких оптичних ефектів завжди локалізоване. Важливо знати, які грошові знаки забезпечені такими елементами і який їх зміст та розташування.

    Усі голографічні ефекти пояснюються ефектом інтерференції. Для розуміння принципів роботи сучасних голографічних і псевдо-голографічних захисних елементів, які застосовують при виготовленні паперових грошей, необхідно усвідомити дію одного досить простого оптичного приладу – дифракційного штахету. Дифракційний штахет являє собою прозору пластину, яка відбиває промені, з нанесеними на ній регулярними штрихами з фіксованою відстанню між ними. Форма і глибина штриха залежать від способу виготовлення та від конкретних цілей, для яких виготовляється даний штахет. Цей штахет може бути отриманий механічним способом – штрихи наносяться алмазним різцем спеціальної заточки, хімічним шляхом – травленням після нанесення відповідної маски та інших способів. Властивість дифракційного штахету давати відбиту хвилю, що переливається всіма кольорами райдуги, широко використовується при створенні захисних знаків на сучасних паперових грошах. Найбільш примітивні знаки являють собою просто дифракційний штахет, що вирізаний за контуром малюнка. При цьому інша частина захисного знака являє собою гладку плівку, що відбиває світло.

    Незважаючи на те, що подібні захисні елементи часто називають голографічними, вони мають до голограм дуже незначний стосунок. При наявності певних навичок, доступу до матеріалів та обладнання, підробка подібних знаків не являє особливої складності тому, що в якості вихідної матриці можна використовувати стандартні промислові дифракційні штахети. Для поліпшення зовнішнього вигляду захисного знака і його захисних властивостей, застосовуються більш складні способи побудови, наприклад, кінеграми. За цією назвою приховуються усім добре знайомі численні наклейки, плівки на різноманітних виробах. На них при зміні кута розгляду видно геометричні фігури, зірочки, які нібито рухаються до центру, або від центру. Зображення при цьому переливаються всіма кольорами райдуги. Сюди ж належить широко використовувані сьогодні такі елементи, як написи та малюнки, що нібито змінюють своє положення. Усі подібні знаки являють собою дифракційні штахети, однак, малюнок на них складається не з одного штахету, а з різних, із різними напрямками штрихів і відстанню між ними.

    Саме кінеграми складають сьогодні основний масив оптичних захисних голографічних елементів на сучасних банкнотах. Для встановлення вказаних захисних знаків на документах, їх потрібно перевести на плівку (найчастіше на лавсановій основі). Потім плівка зі знаком закріплюється на визначеній ділянці. Для цього переважно використовують термічне тиснення за допомогою нагрітого гладкого штампа, що запресовує плівку у папір (тому дані захисні елементи ще називають термограмами).

    Для одержання більш складних захисних знаків зараз починають використовувати так звані кіноформи. Вони являють собою складну плоску лінзу, що перетворює визначений хвильовий фронт, що падає на неї, у фронт, необхідний для утворення бажаних зображень. Відбиваюча плівка, на якій нанесений кіноформ, є досить надійним захистом для документів. По-перше, вона переливається всіма кольорами райдуги, причому набагато складнішим способом, ніж звичайний дифракційний штахет. Крім того, за певних умов вона дає відоме зображення, за наявності або відсутності якого можна судити про справжність або підробленість даної плівки або тієї банкноти, на якій її встановлено. Зазначені кіноформи за своєю природою розташовані набагато ближче до істинних голограм, ніж прості дифракційні штахети, однак різниця все-таки існує. Насправді, справжні голограми на захисних знаках можна побачити дуже рідко, бо виробництво голограм є надто складним і дорогим процесом. Головна їх перевага полягає у повній ілюзії об’ємності зображеного на ній об’єкту. Наприклад, на полімерній банкноті 10 австралійських доларів, яка була випущена у 1988 р., було вміщено оптичний захисний елемент OVD (Optical Variable Device) – овальне зображення капітана Кука у прозорому пластиковому віконці, що переливається, змінюючи колір під різними кутами освітлення. Цей елемент захисту являє собою дифракційний штахет з алюмінію, який містить до 1000 штрихів на міліметр, що робить його підробку практично неможливою. Після встановлення цього оптичного елемента вся банкнота покривається прозорим захисним покриттям, а купюра обрізується за розміром. Зрозуміло, що встановлення такого захисного елемента робить виготовлення банкнот дорожчим. Теоретично підробити захисну голограму можливо, але тільки на такому саме обладнанні, а це, звичайно, надто дорого. Голографічний захист є певним доповненням до звичайних способів захисту банкнот від підробки.


    3. Способи підробки документів, що мають спеціальні захисні засоби

    Розрізняють два основні способи підробки документів зі спеціальними засобами захисту: повна та часткова підробка. Для виготовлення документів зі спеціальними засобами захисту злочинці застосовують, головним чином, ті самі способи підробки, що і для виготовлення бланків звичайних документів, тільки вони ще змушені підробляти чи імітувати захисні засоби. Оскільки це пов’язано зі значними технічними складностями, захисні засоби при підробці виготовляються спрощеними способами. Іноді тексти, візерунки, розетки та інші зображення відтворюються звичайним малюванням, але в останні роки найчастіше застосовується сучасна копіювально-множильна техніка. У тих випадках, коли є можливість використати поліграфічні способи, то зазвичай застосовують найбільш прості та доступні з них, наприклад, замість глибокого друку – високий або плоский. При спробах виготовити кліше із зображенням захисної сітки фотомеханічним способом, тонкі лінії візерунка зливаються внаслідок недостатньої розрізнювальної здатності об’єктива, недоліків цинкографського процесу тощо.

    Нерідко експерти виявляють часткову підробку документів зазначеної категорії. Наприклад, зловмисники намагаються змінити рукописні записи у паспортах, свідоцтвах про народження тощо (позначення прізвища, імені, року народження тощо). Старі записи підчищаються, вимиваються, витравлюються, а нові штрихи дописуються. У паспортах та інших документах зустрічаються випадки видалення або заміни сторінок.

    Основні способи підробки паперових грошових знаків та їх характерні ознаки

    Розрізняють наступні категорії фальсифікації паперових грошей:

    Повна підробка за допомогою оригінальних способів. Фальшивомонетник ретельно вивчає усі фізичні, хімічні і графічні ознаки справжніх банкнот. Така форма підробки зустрічається досить рідко тому, що вимагає спеціальних знань та затрат часу й коштів. Частина таких підробок була виготовлена у політичних цілях, тобто відноситься до категорії державного фальшивомонетництва. Прикладом такого фальшування можна назвати відомі сто-доларові “суперфальшивки”, для виготовлення яких були застосовані такі ж способи друку, як і в справжніх доларах США.

    Повна підробка з використанням допоміжних засобів. Фальшивомонетник аналізує тільки зовнішні графічні ознаки справжньої банкноти і намагається їх відтворити за допомогою способів друку і допоміжних засобів, що не відповідають характеристикам виробництва справжніх банкнот. Наприклад, для нанесення зображень на підробках замість металографії використовується плоский офсетний друк. Нерідко для більшої схожості підроблених банкнот фальшивомонетники імітують активні захисні елементи, а папір намагаються різноманітними способами зробити більш жорстким та подібним до справжнього.

    Підробка за зовнішнім виглядом. Фальшивомонетник обмежується відтворенням графічного вигляду справжніх банкнот копіюванням (від примітивного малювання до використання сучасної кольорової копіювально-множильної техніки). Найпоширенішим є використання кольорової офісної техніки. Переважна кількість підробок отримана на струменевих принтерах (вони більш доступні, ніж лазерні).

    Часткова підробка (переробка). Фальшивомонетник намагається змінити первісний номінал справжньої банкноти на більший. Це досить розповсюджений вид підробки, особливо в грошових знаках, які мають однакові розміри та схожий дизайн.

    Головним чином, для фальсифікації паперових грошових знаків використовуються доступні для злочинців способи. Найпоширенішими виявляються підробки, виконані за допомогою кольорової офісної техніки. При цьому потрібно шукати ознаки способу друку (наприклад, якщо було використано струменево-крапельний принтер, то ознакою будуть зображення, що складаються з кольорових крапель, а якщо було використано лазерний принтер або ксерокопіювальний прилад, то зображення будуть сформовані крапками частинок порошку, що спікся.

    Фальшивомонетники з метою приховання ознак підробленості банкнот у багатьох випадках намагаються надати фальшивкам вигляд забрудненості та зім’ятості нібито в процесі обігу, а для надання жорсткості паперу покривають полімерними або клеєвими розчинами.

    Основні способи повної підробки паперових грошей
    Підробка з використанням комп’ютерної та копіювально-множильної техніки

    Зростання кількості, якості та доступності такої техніки на території України зумовило різке зростання кількості підробок паперових грошей невисокої якості за її допомогою. Загальними характерними рисами для підробок цієї групи є наявність зернистості фарбникового шару; відсутня висока чіткість зображень; низька якість відтворення дрібних деталей; часто присутні забруднення незадрукованих ділянок; кольоропередача відрізняється від кольорової гами справжніх банкнот; відсутність елементів захисту (можлива їх імітація різними способами).

    Струменево-крапельний спосіб – підроблені банкноти виготовляються за допомогою офісної техніки (кольорового струменево-крапельного принтера). Цей спосіб дуже поширений завдяки доступній ціні та можливості безконтрольного користування струменевими принтерами. Зображення зі справжнього грошового знака спочатку сканується, потім, за необхідності, додатково на комп’ютері обробляється, а потім роздруковується на принтері.

    Електрофотографічний спосіб – фальшиві гроші виготовляються за допомогою копіювально-множильної та комп’ютерної техніки (із використанням одного або кількох тонерів): лазерних принтерів або копіювальних приладів типу “Ксерокс”. Якщо було використано пристрій з тонером одного чорного кольору, інші кольорові зображення імітувались (домальовувались) різнокольоровими олівцями або фарбами. Усю кількість електрофотографічних апаратів можливо поділити на дві великі групи за способом обробки сигналу: аналогові та цифрові. У першої групи зображення, що сканується, проеціюється за допомогою оптичної системи лінз та дзеркал, а у другої – обробляється мікропроцесорною системою та переводиться у цифровий вигляд, а потім лазерний промінь проеціює зображення на світлочутливий циліндр. В останній час аналогові електрофотографічні апарати морально та фізично застаріли, а їх місце практично зайняли цифрові.

    Підробка з використанням способів поліграфічного друку

    Ця група способів є найнебезпечнішим різновидом фальшивомонетництва тому, що дозволяє виготовляти якісні підробки у великих кількостях. Підробка у даному випадку полягає у виготовленні друкарських форм та отриманні з них відбитків. Раніше злочинці часто використовували якийсь один спосіб поліграфічного друку, а зараз застосовують і по два, і, навіть, по три способи на одних банкнотах. Застосування засобів поліграфії при виготовленні підроблених паперових грошей у більшості випадків зумовлено наявністю організованих угруповань і значними коштами, вкладеними у налагодження виробництва, а також можливістю безконтрольного використання поліграфічного обладнання та матеріалів.

    Офсетний спосіб - із використанням поліграфічного устаткування застосовується плоский офсетний спосіб друку. Найпоширеніший спосіб у зазначеній групі. Найбільше злочинці використовують вологий офсетний друк із фотомеханічних друкарських форм. Існує два варіанти цього способу: растрований офсет та друк із нерастрованих фотомеханічних друкарських форм. У першому випадку зображення формуються з крапок кількох кольорів, розташованих симетрично та впорядковано, складаючи характерний растр. Цей спосіб дозволяє гарно передавати кольори та відтінки, але не передає дрібних деталей зображень (наприклад, мікродрук). Нерастрований офсет навпаки – погано передає кольори, але досить гарно відтворює дрібні деталі.

    Високий спосіб - із використанням форм для високого друку. В сучасних умовах цей друк, в основному, витісняється офсетним. Тому для підробки всіх зображень на банкнотах високий спосіб зустрічається досить рідко. Частіше вказаний спосіб використовують для нанесення окремих зображень на підроблених банкнотах (наприклад, серійних номерів). Форми виготовляються як фотомеханічним способом, так і гравіруванням, а для нанесення номерів ще використовують нумератори.

    Глибокий спосіб - з використанням поліграфічного устаткування застосовується глибокий спосіб друку. Це найскладніший з поліграфічних способів, тому зустрічається нечасто. Навіть в умовах виробництва спосіб глибокого друку є складним, потребує спеціального обладнання та високої кваліфікації працівників. Для виготовлення друкарської форми потрібні навички художника та гравера.

    Трафаретний спосіб (шовкотрафарет) – зображення отримуються через трафаретні форми, що являють собою дрібну металеву або тканинну сітку із зображеннями у вигляді отворів, крізь які витискується фарба. Спосіб достатньо простий та поширений не лише на поліграфічних підприємствах, а й серед приватних осіб. Деякі схожі ознаки дозволяють імітувати глибокий спосіб друку (звичайно, якість зображень значно нижча). Повне виготовлення підробок указаним способом зустрічається нечасто. Більш поширеним є використання трафаретного способу при частковій підробці банкнот, (тим більше, що барвник гарно покриває старі зображення на купюрі), а також для нанесення серійних номерів та імітації кіп-ефекту.

    Підробка з використанням інших способів отримання зображень

    Мальований спосіб – зображення лицьового та зворотного боків намальовані ручним способом за допомогою кольорових олівців, капілярних ручок або акварельних чи гуашевих фарб.

    Фотографічний спосіб – зображення отримані за допомогою кольорової фотографії лицьового та зворотного боків (відшаровувався емульсійний шар, а потім зображення обох боків були склеєні).

    Способи часткової підробки паперових грошових знаків

    Недоліки у зовнішньому оформленні та дизайні грошових знаків різних номіналів призводять до поширення такого виду підробки, як переробка, тобто зміна номіналу справжньої банкноти з меншого на більший. Найчастіше таким способом підробляють банкноти тих країн, у яких грошові знаки різних номіналів мають аналогічний дизайн, кольорову гаму та розміри.

    Часткову підробку паперових грошових знаків можна поділити на такі групи:

    Підчистка або травлення старих зображень із наступним малюванням або надруковуванням нових зображень.

    Ознаки способу:

    Аплікація – нові зображення вирізаються на клаптиках паперу та наклеюються на старі).

    Ознаки способу:

    Грунтування первісних зображень на банкноті з наступним надруковуванням нових шовкотрафаретним способом.. Для маскування старих зображень на грошових знаках меньшого номіналу фальшивомонентники використовують фарби переважно світлого кольору з гарною здатністю перекривати кольорові зображення (наприклад, біла гуашева фарба, канцелярська коректорна фарба і т.ін.) Отриманий світлий фон потім використовують як основу для нанесення нових зображень трафаретним способом (цей спосіб друку імітує глибокий металографський друк завдяки товстому шару барвника, що утворюється на папері).

    Ознаки способу:

    Комбінований спосіб (монтаж) - папір справжньої банкноти піддавався розшаруванню, а потім до обох частин приклеювались фальсифіковані половини, виготовлені, наприклад, за допомогою кольорової офісної техніки, або отримані з сувенірної продукції. Таким чином, з однієї справжньої банкноти отримували дві, частково перероблені.

    Ознаки способу:

    З 1990 року в грошовому обігу країн Європи з'явилися фальшиві стодоларові банкноти США серії 1988 року, а потім і серії 1990 року, виготовлені з дотриманням технології виробництва грошових знаків США (папір, поліграфічний друк, склад барвників, спеціальні засоби захисту максимально наближені до таких, які є на справжніх банкнотах, порядкові номери і різноманітні банківські реквізити). Якість “суперфальшивок” настільки висока, що не лише особи, пов'язані за характером діяльності з валютою не можуть виявити підробку, але й наявна на озброєнні техніка допускає помилки у визначенні їхньої дійсності. Для виявлення таких грошових знаків необхідно знати характерні відмінні ознаки.

    Нерідко фальшивомонетники серйозно підходять до підбору паперу для майбутніх фальшивих купюр. Для виготовлення підробок використовують як звичайний папір, який можна придбати у звичайному магазині канцтоварів, так і спеціальний, призначений для виготовлення визначеної поліграфічної продукції. Дуже рідко злочинці спеціально виготовляють папір, подібний до справжнього банкнотного, бо це надто складно та дорого.

    У випадках часткової підробки на папері купюр невеликого номіналу витравлюються старі зображення для наступного нанесення зображень грошового знаку більшого номіналу або купюри іншої країни.

    Найчастіше для надання підробкам більшої схожості зі справжніми грошовими знаками злочинці імітують такий розповсюджений захисний елемент, як водяний знак.

    Водяні знаки найчастіше імітують наступними способами:

    Наносять на папір фарбою відповідний малюнок. При цьому ділянки, покриті шаром фарби (наприклад, білої, що у відбитому світлі зливаються з поверхнею білого паперу і погано помітні), при розгляданні на просвіт виявляються більш темними. Малюнок, який імітує водяний знак, наносять або з внутрішнього боку паперу (якщо банкнота склеєна з двох аркушів) або на звороті. Існують два основних способи виконання такої імітації: ручним способом, з використанням спеціально кустарно виготовленого кліше або друкуванням за допомогою офсетних друкарських форм, кліше, офісної техніки або трафаретів.

    Так звані жирові водяні знаки (переважно для імітації світлих знаків), які наносять жировою речовиною (наприклад, рослинною олією або тваринним жиром) з використанням спеціально виготовлених з резини, деревини або металу кліше чи трафаретним способом. При цьому оброблені ділянки стають більш прозорими, ніж усі інші. Така імітація легко виявляється за допомогою тампона, змоченого у спирті (жир розчиниться і знаки стануть невидимими).

    Кислотні водяні знаки виготовляються за допомогою місцевого впливу хімічного реагенту (це можуть бути засоби побутової хімії, розчини соляної та сірчаної кислоти тощо) на папір для зміни його оптичної щільності. Для нанесення цієї імітації використовують загострені предмети або спеціально виготовлені кліше.

    Водяні знаки з припуском – така імітація зустрічається досить рідко. Вона складається з виготовлення спеціальної паперової суміші у вигляді густої пасти, яка наноситься на папір підробленої банкноти загостреним предметом або спеціально виготовленим кліше для глибокого друку, та фіксації отриманого зображення за допомогою преса. Така імітація виявляється у процесі уважного дослідження у косо спрямованих променях.

    Вирівняні водяні знаки, які наносять таким способом: підчищають гострим лезом або наждачним папером верхній шар паперу, після чого він у відповідних місцях стає тоншим і, отже, прозорішим (цей спосіб рідко зустрічається та ефективний лише для імітації світлих водяних знаків). Така імітація легко виявляється у процесі уважного дослідження водяного знака у косо спрямованих променях.

    Рельєфні водяні знаки – наносять із використанням рельєфного металевого кліше без використання барвників, із відповідним зображенням. Потім притискають його до зволоженого паперу (при зволоженні волокна паперу розбухають, а під тиском руйнуються й сплющуються). В результаті на просвіт зображення стають видимими. Також можливе нанесення такої імітації на готовий підроблений грошовий знак без зволоження. Обидва різновиди вказаної імітації легко виявляються при зволоженні ділянки банкноти зі знаком (можливе використання 10% лужного розчину): справжній водяний знак при цьому стане ще більш яскраво видимим, а імітація зникне.

    Дуже рідко водяні знаки підробляють із використанням оригінальної технології (наприклад, як це зробив фальшивомонетник Баранов). Іноді для виготовлення фальшивих грошей використовують спеціальний папір, який має водяні знаки, але, зрозуміло, іншого змісту, ніж на банкнотах.

    Захисні нитки імітують на підроблених банкнотах як примітивними способами (наприклад, малюванням сріблястою фарбою фрагментів нитки у “віконцях”, так і більш складними (виготовлення штучної стрічки з плівки чи фольги, яка вклеюється між аркушами паперу підробки). Також зустрічались фальшиві грошові знаки, на яких імітація захисної нитки або стрічки була виконана за допомогою поліграфічних способів друку та офісної техніки.

    Нерідко фальшивомонетники імітують такі активні захисні елементи, як конфетті та кольорові захисні волокна. Способи підробки досить різноманітні: примітивне малювання олівцями, кульковими ручками та фломастерами; друкування поліграфічними способами або з використанням принтерів та ксерокопіювальних апаратів. Щодо імітації захисних волокон, то зустрічаються випадки наклеювання шовкових або синтетичних кольорових волокон на папір підроблених банкнот. А імітацію конфетті у випадках виготовлення підробок з двох аркушів нерідко наносять між аркушами перед їх склеюванням.


    4. Сучасні методи та технічні засоби для дослідження данної категорії документів

    Техніко-криміналістичне дослідження документів зі спеціальними засобами захисту розраховане на вирішення різноманітних завдань: 1) встановлення способу виготовлення (відтворення) документа, 2) ступеню його подібності зі справжніми аналогами, 3) встановлення використаного обладнання, технічних засобів, матеріалів, що використовувалися, 4) професійних навичок осіб, які здійснюють підроблення документів тощо.

    При направленні на дослідження паперових грошей перед експертом можуть бути поставлені наступні питання:

    Для того, щоб відповісти на вказані запитання, експерт повинен володіти інформацією про елементи захисту сучасних паперових грошей; уміти користуватися прийомами і технічними засобами по встановленню їх наявності й справжньості.

    Методика дослідження документів зі спеціальними засобами захисту має свої особливості. Якщо хоча б окремі частини досліджуваного документа виготовлені іншим способом, можна з упевненістю констатувати, що даний документ не є справжнім. Це стосується будь-якого елементу документа. Наприклад, якщо зображення в документі нанесені одним і тим самим способом друку або різними способами, але не встановленими для даного виду документа, можна із впевненістю говорити про недотримання встановленої технології при виготовленні даного документа.

    Дослідження документу розпочинають з ретельного огляду. Експерт повинен прочитати друковані тексти та рукописні записи, впевнитись у відсутності граматичних та інших помилок. Необхідно звернути особливу увагу на малюнок, – чи не викривлені вони, чи не спрощено зображення дрібних деталей. Грубу, примітивну підробку можна розпізнати вже на цій стадії дослідження. На наступному етапі вивчаються захисні засоби: водяні знаки, захисна сітка, спосіб відтворення поліграфічного зображення, матеріали тощо.

    У випадку проведення порівняльного дослідження співставляються розміри документа, колір та відтінок зображень, розташування текстів. Потім експерт співставляє деталі усіх зображень. Необхідно порівняти будову і розташування водяних знаків та інших захисних елементів. Також необхідно порівняти матеріали: папір, фарбу тощо.

    Розпізнавання часткової підробки документів зі спеціальними засобами захисту має свою специфіку тільки у тому випадку, коли ушкоджені або змінені саме ці засоби (захисна сітка, ассюре) або злочинцем використані інші матеріали (наприклад, туш замість спеціального чорнила). У інших випадках дослідження проводиться по загальноприйнятій методиці, що дозволяє розпізнати дописку, підчистку, травлення, підробку відбитків печаток тощо.

    Якщо у паспорті або іншому документі, що має спеціальні засоби захисту, передбачається часткова підробка підчисткою, травленням або змиванням, необхідно ретельно вивчити візерунок захисної сітки. У випадку підчистки, на ній виявляються механічні ушкодження, а при травленні або змиванні записів і відбитків печатки вона трохи знебарвлюється, причому іноді настільки незначно, що розходження не уловлюється неозброєним оком.

    При дослідженні документів, що мають спеціальні засоби захисту, треба мати на увазі, що в друкарській продукції поліграфічних підприємств, які виготовляють справжні бланки таких документів, може іноді зустрітися виробничий брак. Тому не можна робити поспішні висновки про те, що документ є підробленим (у криміналістичному розумінні).


    Висновки

    Таким чином, нами було розглянуто цінні папери та документи суворого обліку в Україні: бланки цінних та державних паперів; відомчі, документарні та галузеві бланки; бланки документів, що прямо чи опосередковано є засобами платежів та одержання послуг; акцизні, митні та гербові марки, поштові марки та конверти; лотерейна та білетна продукція; етикеткова продукція різновиди та їх особливості. Детально проаналізовані основні технології захисту бланків цінних паперів та документів суворого обліку, а саме: захист із використанням графічних методів захисту; спеціальні види та способи друку; використання захищеного паперу; використання спеціальних фарб; захист із використанням оздоблювальних технологій. Розглянуто рівні захисту окремих методів та засобів захисту даної категорії документів: допоміжного характеру; із задовільною та достатньою надійністю; з високим ступенем надійності та з найвищим рівнем. Також було проаналізовано сучасні способи повної та часткової підробки бланків цінних паперів та документів суворого обліку, їх характерні ознаки.

    Для виготовлення цінних паперів та документів суворого обліку використовують переважно традиційні поліграфічні технології, але в останні роки все активніше застосовуються нові матеріали у якості носіїв інформації: наприклад, синтетичні полімерні матеріали. Пластикові картки відкрили можливість запровадження біометричних технологій із значно дієвим захистом від фальсифікацій. Як зазначалось, окремий захисний елемент не є гарантованим захистом від підробки. Лише всі компоненти у комплексі – папір, барвники, вид та спосіб друку, дизайн, кольорова гама та набір елементів захисту можуть забезпечити надійний захист. Кількість таких видів захисту на одному документі може сягати 20-30 найменувань для забезпечення високого рівня захисту. Тільки застосування багаторівневої системи технічно складних методів захисту дозволить забезпечити надійним захистом таку категорію важливих для держави документів, як цінні папери та документи суворого обліку. Розглянута нами тема є важливою та актуальною у практичній експертній діяльності.