Навчальні матеріали

Тема 5. Дослідження технічної підробки підпису. Встановлення хронологічної послідовності нанесення штрихів

  • 1. Сучасне письмове приладдя, його особливості. Можливості технічного дослідження
    рукописних записів
  • 2. Способи технічної підробки підпису та їх ознаки
  • 3. Методика дослідження технічної підробки підписів
  • 4. Дослідження штрихів, що перетинаються
  • Список використаних джерел

    • 1. Сучасне письмове приладдя, його особливості. Можливості технічного
    дослідження рукописних записів

    Нерідко, проводячи техніко-криміналістичне дослідження документів, перед експертом постає завдання дослідити рукописні записи. Дослідження дає змогу відповісти на такі питання:

    Найчастіше в експертній практиці трапляються рукописні записи, виконані кульковими, гелевими й перовими ручками (канцелярськими, шкільними й автоматичними), фломастерами, графітними і кольоровими олівцями.

    Загальні ознаки конструкції і характеристики пишучих приладів, відображаються у: ширині штрихів; динаміці та інтервалах зміни ширини штрихів; характері розподілу фарбувальної речовини по площині штрихів; покривальній здатності; профілі рельєфу трас, залишених пишучими приладами на папері документа. Виявлення цих ознак у штрихах допомагає діагностувати й диференціювати пишучі прилади за типами.

    Окремі ознаки письмового приладдя утворюються внаслідок експлуатаційного зносу пишучої частини або особливостей її виготовлення. Їх виникнення у штрихах можна визначити за властивостями фарбувальної речовини й паперу, на який вони наносяться, і має, головним чином, трасологічний характер.

    Установлення типу (виду) письмового приладдя, яким виконано записи у документі

    Штрихи, що виконані перами І класу, характеризуються, головним чином, зміною ширини від 0,1 до 0,2 мм. Чорнило в штрихах розподіляється нерівномірно:

    Оскільки подача чорнила в ручках з такими перами не є автоматичною, то в тексті чергуються ділянки з послідовним зменшенням інтенсивності забарвлення штрихів знаків.

    Штрихи, що виконані перами II класу, мають динамічний діапазон ширини від 0,4 до 1 мм. Чорнила у штрихах найчастіше розподіляються у вигляді борозенок по краях і валу в центрі. У борозенках можна спостерігати утиснені смужки, що характеризують ширину кінчика пера. Подряпини паперу, як правило, не виявляються. Такі пера використовуються як у автоматичних, так і у канцелярських ручках (для автоматичних ручок характерною є більш рівномірна інтенсивність забарвлення всіх знаків тексту).

    Штрихи, що виконані перами III класу, мають приблизно однакову ширину всіх елементів, яка коливається від 0,5 до 0,9 мм. Чорнило по площині штрихів розподіляється майже рівномірно, при сильному тисненні у центрі штрихів з’являються вали, а по краях – борозенки. Рельєф штриха незначний, овальної форми; пошкодження пером паперу не спостерігається.

    Через знос пер утворюються індивідуальні ознаки (розширення однієї з половинок пера за рахунок нерівномірного їх зносу) або порушення конструкції (вигин половинок тощо). Але такі ознаки виявляються у штрихах дуже слабо й рідко, тому ототожнення перової ручки є ускладненим.

    Кулькові ручки мають пишучий вузел, що складається з кульки, завальцьованої у гніздо наконечника, до якого прикріплено капсулу з фарбувальною речовиною – пастою. Діаметр кульки може бути від 0,3 до 1 мм. Ширина штрихів, нанесених кульковими ручками, визначається: розміром виступаючої з гнізда частини кульки; силою тиснення і твердістю підкладки; кутом нахилу ручки. Тому для порівняльного дослідження обирають такі штрихи, які могли бути виконані за однакових умов. Паста у штрихах розташовується на поверхневих волокнах паперу, не проникаючи у його товщу. За ступенем забарвленості волокон можна судити про покривальну здатність пасти. Штрихи знаків забарвлено нерівномірно, що зумовлено різною інтенсивністю забарвлення кульки під час письма. У штрихах, нанесених кульковою ручкою, особливо прямих, добре спостерігається рельєф у вигляді втисненого жолоба овальної форми.

    Окремими ознаками кулькових ручок є траси у штрихах (незабарвлені борозенки), зумовлені задирками або нерівномірністю завальцьовки гнізда. Вони перешкоджають надходженню пасти на кульку. Залежно від повороту ручки навколо своєї осі, траси зміщуються по ширині штриха або зникають зовсім. Тому для їх виявлення і дослідження потрібен значний порівняльний матеріал.

    У фломастерах пишуча частина складається з пористого волоконного стрижня з овальним заточуванням кінчика. Діаметри стрижнів від 0,5–0,7 мм до 1,5–2 мм (не враховуючи маркерів). Фарбувальна речовина подається на стрижень з пористої ампули за рахунок капілярного ефекту. Ширина штрихів визначається заточуванням і діаметром стрижнів, а також тиском на пишучий прилад. Фарбувальна речовина в штрихах розподіляється рівномірно по всій площі штриха, проникаючи і в товщу паперу. У початкових штрихах знаків, як правило, спостерігається більш інтенсивне забарвлення. Уздовж волокон – розпливи фарбника. Сліди тиску здебільшого не виявляються.

    Особливості ідентифікації пишучих приладів

    При огляді об’єктів експерт дає загальну характеристику документа й конкретизує об’єкт дослідження. За наявності письмового приладдя слід указати його тип, розмір і стисло – конструкцію (доцільно додати й фотографічні знімки загального виду пишучого приладу).

    Спочатку встановлюється тип пишучого приладу, яким виконано досліджуваний текст. З цією метою застосовується мікроскопічний метод дослідження зі збільшенням до 25 крат у розсіяному, кососпрямованому й наскрізному світлі. Таким чином, встановлюються загальні ознаки: колір і відтінок штрихів; характер розподілу фарбувальної речовини у штрихах і проникнення у папір; мікроструктура штриха (наявність борозенок, валів тощо); відносна величина й характер утисненого рельєфу в штрихах.

    Для визначення виду фарбувальної речовини проводиться краплинний аналіз. У знаках обирають штрих знака й впливають на нього мікрокраплями дистильованої води, етилового спирту, диметилформаміду. Унаслідок розпливи фарбника у чорнильних штрихах спостерігаються при дії води; у штрихах фломастера – при дії етилового спирту; у штрихах кулькової ручки й кольорових олівців – при дії диметилформаміду, у штрихах графітного олівця розпливів фарбника не спостерігається (за винятком штрихів графітно-копіювального олівця).

    На підставі вказаних ознак формулюється висновок про тип пишучого приладу, яким виконано досліджуваний текст. Якщо наданий на дослідження пишучий прилад не належить до встановленого типу або досліджувані фрагменти виконано різними типами пишучих приладів, то на цьому дослідження завершується й формулюється висновок про розбіжність.

    При збіжності типу пишучих приладів, якими виконано записи, проводиться роздільне й порівняльне вивчення загальних та окремих ознак. Ширину штрихів можна визначити з допомогою вимірювального мікроскопа. Крім того, вимірюванню піддаються основні прямолінійні штрихи знаків у кількох ділянках записів. Усі порівнювані штрихи мають бути виконані приблизно в однакових умовах.

    Для вивчення рельєфу штрихів слід досліджувати його глибину й профіль прямих штрихів, що мають приблизно однакову ширину. Оцінка глибини й профілю штрихів може проводитися візуально з допомогою електронно-оптичного перетворювача при кососпрямованому світлі або за профілограмами, отриманими за допомогою профілометра-профілографа. Причому треба виготовити не менш як 7–11 профілограм кожної порівнюваної групи штрихів (профілограми прикладаються до висновку).

    Інтенсивність забарвлення штрихів залежить як від властивостей пишучого приладу, так і від умов виконання штриха: типу паперу, тиснення на пишучий прилад, його нахилу тощо. Тому обираються штрихи, що виконані приблизно в однакових умовах, і, крім того, шляхом порівняльного мікроскопічного дослідження визначається інтенсивність їх забарвлення. Оцінка інтенсивності забарвлення також подається у порівнянні: більш забарвлені; менш забарвлені; мають однакову інтенсивність забарвлення.

    Покривальна здатність – ступінь рівномірності покриття фарбувальною речовиною всієї поверхні штриха. Ця ознака використовується в основному при дослідженні текстів, виконаних кульковими ручками й олівцями, характеризує властивості пасти розпливатися й ступінь твердості грифеля олівця. З високою покривальною здатністю рівномірно забарвлюються всі ділянки штриха, а з низькою – забарвлюються лише виступаючі волокна.

    Трасологічне дослідження штрихів вивчає: наявність валів і борозенок; їх кількість, ширину й розташування; особливості валів і борозенок. Перевіряється стійкість цих ознак. Збіжність трасологічних ознак та особливостей у штрихах фіксується з допомогою порівняльного мікроскопа.

    Якщо в результаті дослідження будуть встановлені відмінності за ознаками пишучих приладів, то формулюється висновок про їх відмінність.

    Якщо загальні й окремі ознаки письмового приладдя типу кулькових ручок і олівців збігаються, то висновок про тотожність слід робити лише після вивчення ознак матеріалу (складу пасти, грифеля), що встановлюються хімічними методами дослідження. У штрихах, виконаних перовими ручками й фломастерами, окремі ознаки виявляються вкрай рідко, і найчастіше їх недостатньо для категоричного висновку. Тому залежно від отриманих результатів, може бути сформульовано висновок у достовірній формі, або про неможливість встановлення тотожності пишучих приладів.


    2. Способи технічної підробки підпису та їх ознаки

    Підпис є посвідчувальним знаком визначеної особи й наноситься на документ для надання йому юридичної сили, посвідчення фактів тощо. Підпис може виконувати свої посвідчувальні функції лише тоді, коли він робиться саме тією особою, особистість якої позначає.

    Разом зі звичайною графічною підробкою простим змальовуванням підпису-оригіналу (малювання на око або по пам’яті) злочинці нерідко вдаються до так званої технічної підробки підписів у документах. З метою досягти максимальної схожості підробленого підпису з оригіналом використовуються різноманітні технічні засоби.

    Технічне підроблення підпису є різними варіантами механічного копіювання (із застосуванням засобів і пристосувань) якогось безперечного підпису-оригіналу.

    За скопійованим (механічно, з допомогою технічних прийомів) підписом не можна судити про рівень письмово-рухової навички виконавця. На відміну від скопійованого (механічно) підпису, для графічного підроблення характерним є наслідування почерку іншої особи, проте, разом із тим, зберігаються окремі ознаки, властиві почерку виконавця підроблення. При технічному підробленні підпису найчастіше власні ознаки почерку виконавця не виявляються. Тому ототожнення особи-виконавця є, як правило, дуже ускладненим.

    Завдання техніко-криміналістичного дослідження підпису полягає у встановленні факту технічної підробки підпису й способу її виконання.

    Основними способами технічного підроблення підписів є такі:

    Відтворення підпису шляхом олівцевої підготовки з наступним обведенням. Підпис-оригінал перемальовується гостро заточеним олівцем, а потім обводиться барвною речовиною. При цьому способі підроблення виявляються такі ознаки: уповільненість рухів при виконанні штрихів-обведення у вигляді звивистості та викривлення прямолінійних штрихів та кутоватої форми овалів; наявність невиправданих зупинок пишучого приладу у вигляді тупих початків і закінчень штрихів; подвоєння штрихів; блиск частинок графіту та інші характерні ознаки олівцевого матеріалу письма; сліди підчищання олівцевих штрихів.

    Копіювання підпису через копіювальний папір. Документ зі справжнім підписом накладається на підроблений документ, причому між ними розташовується аркуш копіювального паперу. Далі справжній підпис обводиться легким тиском олівця або іншого загостреного предмета, внаслідок чого копіюється контурне зображення підпису, яке потім обводиться чорнилом або олівцем. Оскільки таке копіювання здійснюється зі слабким натисканням, деякі штрихи виявляються не перекопійованими. Основні ознаки цього способу підроблення: уповільненість темпу руху; більша інтенсивність пофарбування штрихів підпису; неповне суміщення штрихів, виконаних через копіювальний папір, зі штрихами обведення; наявність частинок барвної речовини копіювального паперу; сліди механічного видалення барвної речовини копіювального паперу.

    Копіювання передавлюванням по штрихах справжнього підпису має схожість з описаним вище способом: документ з підписом-оригіналом теж накладається на підроблений документ, але копіювання проводиться тиском: справжній підпис обводять якимось загостреним предметом (нерідко на м’якій підкладці). Контурне зображення підпису у вигляді поглиблених штрихів обводиться чорнилом або іншим барвником. Сліди рельєфу, що утворилися на звороті аркуша паперу, можуть маскувати загладжуванням. Основні ознаки цього способу підроблення: уповільненість темпу руху у штрихах; удавленість штрихів; неповне суміщення вдавлених штрихів зі штрихами обведення; сліди маскування; наявність частинок барвної речовини копіювального паперу; сліди маскування рельєфних штрихів (загладжування, блиск).

    Копіювання підпису на просвіт. Підроблений документ накладається на документ з підписом-оригіналом, який потім обводиться. Якщо папір підробленого документа достатньо прозорий, копіювання підпису відбувається без будь-яких попередніх операцій. А якщо папір непрозорий, копіювання проводиться перед джерелом світла (вікно, ретушувальний верстат тощо). Іноді виконується олівцева підготовка підпису. Основні ознаки цього способу підроблення: уповільненість темпу руху у штрихах; при копіюванні на вертикальній поверхні у основі штрихів виникають затікання, іноді чорнильні бризки; на звороті документа можливі відкопійовані штрихи з документа-оригіналу.

    Вологе копіювання (перенесення підпису) істотно відрізняється від попередніх способів підробки. У цьому разі на підроблений документ переноситься фарбувальна речовина справжнього підпису зі збереженням його будови і конфігурації. Для цього використовуються матеріали, поверхня яких має підвищену копіюючу здатність (фотографічний папір або плівка, поліхлорвінілова плівка тощо). До підпису-оригіналу притискають матеріал зі сприймаючою поверхнею. Отримане дзеркальне зображення переносять на підроблюваний документ. У зв’язку з тим, що копіювання підпису здійснюється у два прийоми, відбиток може виявитися дуже слабким. У цьому разі зображення підробленого підпису може домальовуватись або обводитись чорнилом. З цією ж метою фарбувальна речовина може додаватися до штрихів на проміжному кліше. Основні ознаки цього способу підроблення: бліде пофарбування, можлива переривчастість у штрихах; розпливчасті краї штрихів; відсутність рельєфу у штрихах; барвник розташовується у штрихах поверхнево, у вигляді згустків; наявність біля штрихів підпису фрагментів зображень, частинок речовини та ворсинок; люмінесценція; можливі подвійні штрихи наведення; люмінесценція штрихів підпису й навколишньої ділянки документа або зміна інших властивостей паперу (блиск, матовість тощо).

    Застосування рельєфного кліше (факсиміле). Спосіб характеризується нанесенням зображення підпису з допомогою кліше, виготовленого фотоцинкографським способом, вирізуванням чи гравіруванням. Підписи, одержані відтисненнями з факсиміле, зазвичай, ставляться на документах, що оформляються у великій кількості й є точними копіями підпису-оригіналу. Якщо кліше виготовлено фотоцинкографським способом, то штрихи підпису звичайно забарвлені рівномірно, краї досить чіткі, може спостерігатися слабкий рельєф, але металеві друкуючі елементи кліше зумовлюють своєрідну мікроструктуру штрихів підпису. Наприклад, у них не спостерігаються борозди, які залишаються знаряддями письма, що виявляється в особливості розподілу фарбувальної речовини: краї штрихів при великому збільшенні виявляються переривчастими, у серединах штрихів спостерігаються пробільні ділянки. За цими ознаками підпис, отриманий з допомогою фотоцинкографського кліше, легко відрізнити від підпису, нанесеного факсиміле з каучуковими друкуючими елементами. Більшість аналогічних ознак спостерігається у підписах, виконаних з допомогою вирізаних рельєфних саморобних кліше, але характерна нерівномірність товщини штрихів на всьому протягу підпису, особливо потовщення у сполучних штрихах, кутаста форма овальних елементів, відсутність тонких штрихів та інших дрібних деталей тощо.

    Спосіб із застосуванням копіювально-розмножувальної техніки. Останніми роками нерідко злочинці намагаються підробити підпис, просто перекопіювавши його зі справжнього документа з використаням сучасної однокольорової або багатокольорової копіювально-розмножувальної техніки. Найчастіше для цього використовуються ксерокопіювальні апарати з електрофотографічним способом нанесення зображень, рідше – лазерні принтери. В отриманих підписах у штрихах немає рельєфу, барвник при збільшенні виявляється частинками порошка-тонеру з характерним блиском, барвник лежить на поверхні паперу запеченою кіркою і при згинанні паперу відшаровується тощо. Також іноді трапляється підробка підписів з використанням струменево-крапельних принтерів. При застосуванні копіювально-розмножувальної техніки у штрихах підробленого підпису виявляються ознаки приладу, а не рукописного виконання.


    3. Методика дослідження технічної підробки підписів

    Техніко-криміналістичне дослідження підписів починається з ознайомлення з матеріалами, що надійшли. При надходженні на експертизу документа з сумнівним підписом і зразків справжніх підписів перед експертом можуть бути поставлені такі питання:

    Додаткове питання про те, чи не скопійовано підпис, що надано на експертизу, з конкретного справжнього підпису, ставиться у тих випадках, коли один з них, за припущенням слідчого, міг використовуватись як оригінал для копіювання. Може ставитись лише одне питання: чи не виконано підпис за допомогою будь-яких технічних прийомів.

    Експерт починає ретельний огляд документа з сумнівним підписом. При тім береться до уваги товщина паперу, його загальний стан та якість, місце розташування підпису, колір його штрихів, рівномірність нанесення фарбувальної речовини, тип пишучого приладу, яким виконано текст і підпис, тощо. Наприклад, достовірність копіювання підпису на просвіт на цупкому й товстому папері менша, ніж на прозорому та тонкому.

    Технічному дослідженню підпису має передувати графічне (почеркознавче) дослідження. Тому криміналістичне дослідження підпису по суті є комплексним. Спочатку експерт вивчає графічні ознаки підпису. Почеркознавче дослідження проводиться спочатку для того, щоб встановити, чи містить підпис ознаки незвичного виконання. Незвичність виконання підпису при технічній підробці найпоширенішим способом – копіюванням – виявляється у сповільненості темпу рухів. Про уповільнення темпу рухів письмового приладдя свідчать: злами штрихів; немотивовані зупинки пишучого приладу; подвоєння штрихів; потовщення й тупі закінчення штрихів.

    Ці ознаки зазвичай виявляються при достатньо ретельному огляді неозброєним оком або з незначним збільшенням. Не виключено й виявлення ознак, що вказують на можливу попередню підготовку підпису: залишки штрихів копіювального паперу або олівця; наявність утиснених непофарбованих штрихів з лицьового боку документа.

    Остаточний висновок про те, що ці ознаки підтверджують наявність попередньої підготовки, можливо скласти лише після дослідження підпису іншими спеціальними методами. Одним із перших серед таких методів використовується мікроскопічне дослідження, що проводиться з допомогою збільшувальних приладів. Вивчення елементів підпису при малих збільшеннях (4–6-кратне) необхідне для уточнення ознак сповільненості темпу руху й виявлення ознак, які могли бути не помічені неозброєним оком. Крім того, при таких збільшеннях можна чітко спостерігати незбіжність штрихів копіювального паперу або олівця, слідів тиску зі штрихами наступного обведення та інші ознаки попередньої підготовки, якщо їх намагалися видалити механічним шляхом з метою маскування. Подальше мікроскопічне дослідження проводиться при збільшенні у 40–50 разів і більше. Воно дає можливість вивчити структуру (будову) штрихів і частинок фарбувальної речовини, їх колір. Наприклад, штрихи копіювального паперу мають матовий відтінок, фарбувальна речовина в них розподіляється грудками або у вигляді окремих крапок, забарвлених у темний колір, структура частинок фарбувальної речовини – аморфна. А у штрихах графітного олівця можна спостерігати світлі борозенки від твердих включень у стрижні, межі штриха чітко окреслені, фарбувальна речовина олівця розподіляється у напрямі його руху при письмі, у кососпрямованих променях штрих має характерний блиск, структура частинок графіту кристалічна.

    Далі застосовуються методи дослідження у невидимій зоні спектра. Особливо ефективним є вивчення у інфрачервоній зоні спектра. Для візуального виявлення попередньої підготовки, виконаної через копіювальний папір або олівцем, за умови, що обведення проводилося чорнилом на базі анілінового барвника, використовується прилад ЕОП (електронно-оптичний перетворювач). З допомогою цього приладу можна спостерігати, що фарбувальна речовина обведення повністю або значною мірою прозора для інфрачервоного проміння. Разом із тим чітко видимий контур підпису, але його штрихи тонше й в різних місцях мають неоднакову оптичну густину (темні й світлі ділянки). Спостереження такої картини з допомогою електронно-оптичного перетворювача дає підставу для висновку про спосіб підроблення. Засобом виявлення й фіксації штрихів попередньої підготовки служить фотографування в інфрачервоних променях.

    Якщо фотографічними методами вдається виявити достатньо чітке зображення контура попередньої підготовки підпису, то можна провести порівняльне дослідження графічних ознак обведеного підпису і підпису-підготовки. Воно потрібне, щоб з’ясувати, чи не є підроблений підпис простим обведенням. Штрихи простого обведення зазвичай виконуються більш швидким темпом і більш координованими рухами, а у штрихах попередньої підготовки завжди відображаються сповільнені рухи при письмі.

    Фотографічні методи застосовуються також для виявлення й фіксації попередньої підготовки передавлюванням по штрихах справжнього підпису. Для цього зйомка проводиться у кососпрямованому вузькому пучку світла (кут падіння променів повинен бути, по можливості, меншим). Висока якість зйомки рельєфних штрихів досягається фотографуванням об’єкта послідовно зі всіх чотирьох боків у затемненому приміщенні.

    Вивчаючи виявлені сліди, експерт має пам’ятати, що вони можуть бути утворені не лише внаслідок технічної підробки підпису з попередньою підготовкою передавлюванням штрихів, а й у результаті випадкових причин: потрапляння твердих частинок у стрижень олівця, при письмі на папері зі слідами тиску, що вже були, тощо. Проте ретельне вивчення об’єкта дозволяє відрізнити сліди тиску, залишені у процесі попередньої підготовки, від випадкових слідів.

    Можливості виявлення підробки підписів, виконаних з попередньою підготовкою, значно збільшуються, якщо експерт має у розпорядженні документ зі справжнім підписом, з якого, на припущення слідчого, проводилося копіювання. Наприклад, на документі з сумнівним підписом виявлено утиснені сліди копіювання. У цьому разі для вивчення об’єктів проводиться одномасштабне фотографування слідів тиску. За наявності зразків справжнього підпису доказом копіювання буде збіжність розмірів і конфігурації всього підпису або окремих його частин. Ця збіжність виявляється і фіксується: вимірюванням розмірів підпису та його частин; накладенням зображень порівнюваних підписів на одномасштабних плівкових діапозитивах або комп’ютерним накладенням; поєднанням зображень порівнюваних підписів методом кольорового накладення; поєднанням (монтажем) зображень порівнюваних підписів на одномасштабних знімках, що розрізають уздовж одних і тих самих деталей (ознак) підписів; фотографуванням порівнюваних підписів через накладені на них прозорі сітки.

    Іноді особа, що копіює підпис, з метою маскування умисно намагається уникнути повного збігу розмірів копії і оригіналу, й проводить деякі штрихи інакше, ніж у справжньому підписі. Найчастіше збіжність спостерігається у загальних розмірах підпису і його частин, відстанях між буквами, а відмінності – у розмірах і конфігурації дрібних деталей, виконаних складними рухами.

    Підроблення підписів технічними засобами з допомогою попередньої підготовки експерт повинен уміти відрізняти від симуляції підроблення копіюванням, до якої іноді вдаються злочинці, щоб згодом відмовитися від свого підпису у викриваючому їх документі (аналогічно автопідлогу). Зазвичай, з цією метою, як указувалося вище, виконавець підробки обводить власний справжній підпис олівцем або іншим загостреним твердим предметом. Таким чином, поряд з основними штрихами цього підпису з’являються сторонні, що імітують технічну підробку. Симуляція підробки копіюванням розпізнається головним чином у процесі почеркознавчого дослідження. Притім виявляється, що штрихи самого підпису виконані у швидкому темпі, а штрихи обведення (олівцем або утиснені) – сповільненими рухами.

    Дослідження підписів, підроблених іншими способами без попередньої підготовки, також починається з детального їх вивчення, як правило, із застосуванням збільшувальних приладів. У процесі цього дослідження, наприклад, у підписах, підроблених копіюванням через копіювальний папір без наступного обведення чорнилом або олівцем, можна знайти сповільненість рухів. Якщо на дослідження надано підпис, з якого, найімовірніше, проведено копіювання, то вимірюваннями й іншими розглянутими вище прийомами вдається встановити збіг основних розмірів підпису і його частин. Крім того, додаткові ознаки підроблення у цьому разі можуть бути отримані дослідженням фарбувальної речовини копіювального паперу тексту і підпису, а також слідів підкладки на звороті документа.

    Для виявлення ознак технічного підроблення підписів, отриманих вологим копіюванням, спочатку проводиться мікроскопічне дослідження. Разом із тим можуть бути виявлені розпливи фарбувальної речовини, нерівномірний розподіл її у домальованих штрихах та інші ознаки. Потім рекомендується дослідити документ у фільтрованих УФ-променях. У місці контакту при вологому копіюванні зазвичай змінюються деякі физико-хімічні властивості паперу, в результаті чого відповідні ділянки паперу в УФ-променях нерідко люмінесціюють по-іншому, у порівнянні з рештою поверхні. Але підписи, підроблені вологим копіюванням з фотопаперу або гектографічної маси, важко відрізнити від підписів, що наносяться факсиміле. В останньому випадку, як правило, фарбувальна речовина насичує штрихи інтенсивніше, ніж при копіюванні, краї штрихів зазвичай чіткі, може спостерігатися збільшення концентрації фарбувальної речовини ближче до країв штрихів, аж до утворення рельєфності. Ці ознаки виявляються макро- і мікроскопічним дослідженням при прямому і кососпрямованому освітленні з допомогою мікроскопа МБС-10. При вологому копіюванні зазначених ознак немає.

    До експертного висновку додаються всі необхідні фототаблиці та інші додатки.


    4. Дослідження штрихів, що перетинаються

    Завдання, пов’язані із встановленням хронологічної послідовності нанесення штрихів, що перетинаються, належать до найскладніших. Визначення послідовності їх виконання сприяє встановленню факту зміни змісту тексту у документі шляхом дописки (домальовування), а також виявленню відносної послідовності нанесення окремих реквізитів у документі.

    Дослідженню можуть піддаватися штрихи, що перетинаються, нанесені чорнилом, пастою, тушшю, олівцем, фломастером, штемпельною або друкарською фарбою, через копіювальний папір тощо. Взаємодія барвника з папером значною мірою залежить від його в’язкості, рН-середовища та цупкості паперу.

    Папір – пористий матеріал, і такі барвники, як чорнило, проникають углиб аркуша, розпливаються у сторони від повздовжньої віссі штриха. Особливо глибоко проникають барвники у старий або погано проклеєний папір. Притім проникнення значно залежить від будови тієї частини приладу, що доторкається до паперу при письмі. Якщо кінчик пера гострий і розщеплений, то він руйнує поверхню паперу, через що більша частина барвника всмоктується в місцях руйнування паперу. Штемпельна мастика та паста кулькових ручок мають більшу в’язкість, ніж чорнило. Паста кулькових ручок розподіляється у штрихах, як правило, нерівномірно. Найбільш інтенсивно забарвлюються волокна паперу, розташовані перпендикулярно до напрямку руху пишучого приладу. У дугоподібних штрихах звичайно спостерігається переривчастість. Барвник у штрихах олівців і копіювальних паперів розташовується на поверхні документа.

    У місцях перетинання штрихів контактують матеріали письма, причому умови виконання першого й другого штрихів часто різні. Усі названі фактори впливають на ту мікрокартину, що утворюється на ділянці перетину, і надають їй специфічної своєрідності. Крім того, на неї впливає проміжок часу між нанесенням першого й другого штрихів. Якщо верхній штрих перетинає ще невисохлий нижній, то їх матеріали у місці перетинання перемішуються, кути між штрихами стають нечіткими, заокругленими, що істотно ускладнює вирішення питання про послідовность виконання штрихів.

    У криміналістичній літературі, присвяченій проблемі дослідження штрихів, які перетинаються, описано безліч методів, що дають змогу одержати позитивні результати про послідовність виконання штрихів. Аналіз експертної практики свідчить про те, що найбільш ефективними методами є: мікроскопія, мікрозйомка люмінесценції у червоній і ближній інфрачервоній зонах спектра, копіювання, адсорбційно-люмінесцентний метод, хімічна обробка ділянки перетинання штрихів тощо.

    Мікроскопічний метод установлення послідовності нанесення штрихів, що перетинаються, є найбільш простим, оперативним і неруйнівним методом. Для його проведення експерт повинен мати у своєму розпорядженні мікроскопи, що дають стереоскопічне зображення (типу МБС). Робота з мікроскопом здійснюється у різних режимах інтенсивності освітлення як у відбитому, так і наскрізному світлі. Доброякісні результати дає спостереження у кососпрямованому світлі, спрямованому під невеликим кутом до площини документа. Також застосовують вертикальне освітлення та поляризоване світло (штрихи повинні вивчатися по всій довжині зі зміною напрямку освітлення).

    Застосування мікроскопічного методу надає можливість експерту виявити такі ознаки, що свідчать про хронологічну послідовність виконання штрихів:

    1. Безперервність верхнього та переривчастість нижнього штрихів у місці перетину.

    Слід пам’ятати, що картина, яка спостерігається експертом, може здаватися помилковою, а висновок за результатами дослідження – неправильним. Зазвичай, це відбувається, якщо: один зі штрихів має темніше забарвлення; перетинаються штрихи червоних, жовтих, зелених, рожевих кольорів із чорними, фіолетовими й темно-синіми штрихами; штрихи нанесені однаковими барвниками, але різко відмінними за густиною. У цих випадках, як правило, темніший штрих або більша товщина барвника здається такою, що лежить зверху, незалежно від послідовності нанесення штрихів. Відсутність барвника в одному зі штрихів на ділянці перетину також може слугувати причиною неправильного висновку. Водночас слід зазначити, що картину можна вважати безперечно істинною у ситуації, якщо експерт виявив безперервність світлого (менш насиченого) штриха і переривчастість більш темного у місці їхнього перетину. За браком чітких меж штрихів у місці їх перетину картина має невизначений характер.

    2. Розпливи верхнього штриха вздовж нижнього. Така ознака найчастіше трапляється на слабко проклеєному папері при виконанні верхнього штриха олівцем або пером. Якщо другий штрих нанесено чорнилом або штемпельною фарбою, то барвник проникає у товщу паперу, утворюючи притому розпливи верхнього штриха вздовж нижнього.

    3. Дифузія барвника нижнього штриха у верхній. Ця ознака найчастіше спостерігається у штрихах, виконаних чорнилом, що містять кислотні барвники на добре проклеєному папері.

    4. Переміщення барвника з нижнього штриха у верхній. Це явище, як правило, спостерігається при перетинанні штрихів, виконаних кольоровими олівцями та чорнилом перової ручки. Часточки віднесеного барвника чіткіше видимі у разі використання світлофільтрів, що мають кольори, додаткові до кольорів олівцевого штриха, але цю ознаку не завжди можна спостерігати в олівцевих штрихах, виконаних першими.

    5. Розходження рельєфу верхнього і нижнього штрихів. Зазначені ознаки найбільш чітко виявляються на добре проклеєному папері, коли обидва штрихи виконуються гострим пишучим приладом. Якщо один зі штрихів виконано приладом з тупим кінцем, то картина може бути помилковою.

    Одержання позитивних висновків про послідовність нанесення штрихів мікроскопічним методом залежить від особливостей досліджуваного документа – складу і структури паперу, властивостей речовини штрихів та інших факторів. Вирішуючи завдання, рекомендується досліджувати не лише місце перетинання, а й сусідні ділянки штрихів.

    Також досить ефективним для встановлення послідовності виконання штрихів, утворених графітним олівцем і з допомогою копіювального паперу, виявився мікроскоп металографічний МІМ-7 (з вертикальним ілюмінатором). Різниця у властивостях барвника копіювального паперу та олівця поглинати і відбивати світло робить з допомогою мікроскопа штрихи, нанесені барвником копіювального паперу, темними, а штрихи графітного олівця – світлими. Заважаючий іноді блиск паперу і штрихів легко усувається при використанні стереоскопічного поляризаційного мікроскопу.

    Фіксація отриманих результатів з допомогою мікроскопічного методу може здійснюватися різними способами, у тому числі й з допомогою фотонасадок на мікроскоп. Притому експерт може використовувати як чорно-білу фотографію, так і кольорову. Остання дозволяє диференціювати близькі за відтінком штрихи, чому значною мірою сприяє правильний добір світлофільтрів і фотоматеріалів.

    Копіювальний метод. Він є одним з найбільш доступних і простих методів дослідження щодо встановлення послідовності нанесення штрихів, які перетинаються. Його основу становить розбіжність копіювальних властивостей барвника штрихів, що допомає відокремити в місці перетину верхній штрих від нижнього. У цьому разі експерт має підбирати розчинники та матеріал для копіювання, залежно від властивостей барвника штрихів. Так, для копіювання водорозчинних барвників застосовують дистильовану воду. Для копіювання барвників, що розчиняються в органічних розчинниках, використовують: циклогексанон, диметилформамід, бензол, ацетон, хлорбензол, хлористий метилен тощо.

    Послідовність дій експерта з копіювання водорозчинних барвників штрихів здійснюється за такою схемою. Дистильованою водою протягом 3–5 хв змочують желатиновий шар фотопаперу або фотоплівки. Для цієї мети найкраще використовувати відглянцований фотопапір, що робить його поверхню рівною. Потім з нього видаляють надлишки вологи й накладають на місце перетину штрихів. Час контакту підбирається експериментально та залежить від розчинності барвників штрихів (найчастіше час контакту коливається від кількох секунд до хвилини).

    Для дослідження штрихів, нанесених барвниками, розчинними в органічних розчинниках, як копіювальний матеріал використовують полівінілхлоридну плівку (ПВХ). Перед копіюванням її багаторазово змочують відповідним розчинником. Якісні результати отримують, якщо досліджувані штрихи виконано на папері високої якості. Їх достовірність і наочність цілком не викликає сумніву у тому разі, коли копіюється лише один зі штрихів. Картина на отриманому дзеркальному зображенні буде такою: верхній штрих відобразиться безперервним, нижній – переривчастим. Якщо неправильно підібрано розчинник, що більшою мірою розчинить барвник нижнього штриха, ніж верхнього, то може спостерігатися помилкова картина. Крім того, на об’єктивність картини впливає і густина барвної речовини в штрихах. Якщо густина барвної речовини верхнього штриха мала, то добре помітна переривчастість відбитка нижнього штриха, що копіюється, може й не спостерігатися, що також несе в собі небезпеку помилкового судження. Метод припускає багаторазовість його застосування для одержання експертом істинної картини послідовності виконання штрихів.

    Адсорбційно-люмінесцентний метод (АЛМ) ґрунтується на ефекті зміни люмінесцентних властивостей барвників, якими виконано штрихи при адсорбуванні їх полімерною плівкою. Він застосовується, насамперед, для дослідження штрихів, виконаних пастами кулькових ручок, однакових за кольорами, але різними за складом. Метод можна використовувати й для встановлення хронологічної послідовності нанесення чорнильних штрихів і штрихів штемпельної фарби. Копіювання штрихів на ПВХ-плівку здійснюється за схемою, аналогічною використаній при вологому копіюванні. Для зволоження плівки застосовують ті самі розчинники, що й при вологому копіюванні. Плівка змочується підібраним розчинником і висушується між аркушами фільтрувального паперу. Потім на кілька секунд плівка притискається до ділянки перетину штрихів. Для одержання більш об’єктивних результатів, копіювання тієї самої ділянки проводиться 5–6 разів. Скопійований відбиток опромінюють УФ-променями і вивчають його люмінесценцію. Для цього може бути використано люмінесцентний мікроскоп. На відбитку верхній штрих пасти виступить у вигляді безперервної світлої лінії. Досліджувати люмінесцентні властивості копії ділянки перетинання штрихів необхідно у різних зонах спектра.

    Метод виготовлення полімерних реплік. Сутність методу зводиться до того, що на поверхню досліджуваної ділянки паперу у рідкому стані наноситься добре перемішана з каталізатором паста К. Товщина її шару не повинна перевищувати 1–2 мм. Час полімеризації безпосередньо залежить від кількості каталізатора і температури повітря та коливається у межах від 40 хвилин до 2 годин. Після цього отримана об’ємна репліка з місця перетину штрихів обережно відокремлюється від поверхні паперу.

    Добре копіюються на полімерну плівку штрихи, виконані олівцями, копіювальним папером, друкарською фарбою. Слабо копіюються штрихи, виконані копіювальним олівцем, штемпельною фарбою, машинописною стрічкою. Зовсім не копіюються штрихи, виконані синім чорнилом, пастою кулькових ручок вітчизняного виробництва, тушшю тощо.

    Найкращі результати з допомогою цього методу можуть бути отримані того разу, коли один штрих копіюється пастою, а інший практично не копіюється. Притому верхній штрих на репліці, як і при використанні методу вологого копіювання, відображається безперервним, а нижній – переривчастим. Установити послідовність нанесення штрихів можливо і у ситуації, коли обидва штрихи мають копіювальну здатність, але при цьому відзрізняються за кольорами і мікроструктурою барвників. Штрихи матеріалів письма (паста кулькових ручок, копіювальний олівець, туш) не копіюються, однак відображаються на репліці у вигляді рельєфних слідів, що дає змогу встановлювати послідовність їх виконання за трасологічними ознаками.

    Метод щупового профілювання. Послідовність виконання штрихів може бути встановлена методом профілювання. Для цього використовують щуповий профілограф-профілометр моделі 201. Об’єктивні результати можна отримати лише за умови, що глибина слідів порівнюваних штрихів приблизно однакова.

    Метод дослідження поперечних зрізів і розшарування паперу. Місце перетину штрихів, попередньо оброблене парафіном для меншого розволокнення паперу, розрізається перпендикулярно площині аркуша або під кутом. Потім площина зрізу вивчається з допомогою мікроскопа для виявлення розташування барвника штрихів і ступеня проникнення барвника у папір. Однак у спеціальній літературі про можливості цього методу у встановленні хронології нанесення штрихів наводяться суперечливі дані.

    Спектрофотометричний метод ґрунтується на порівнянні спектральних характеристик (коефіцієнтів відбиття або поглинання) барвників штрихів, що перетинаються. Для виміру коефіцієнтів відбиття (пропущення) застосовують різні види мікроспектрофотометрів, що випускаються, наприклад, фірмами Лейтц та Оптон. Також можна використовувати й мікроскопи з насадкою ФМЕЛ-1. Отримані результати у вигляді спектральних кривих порівнюють між собою. Як завжди, спектральна крива верхнього штриха у місці перетину незначно змінює свою амплітуду, тимчасом як амплітуда кривої нижнього штриха у місці перетинання різко змінюється. При застосуванні спектрофотометричного методу необхідно робити вирізки зі штрихів, що руйнує документ. Крім того, метод не рекомендується використовувати при малому обсязі досліджуваних штрихів і малої інтенсивності їх забарвлення. Нині ведуться розробки для вивчення складу барвників штрихів з використанням тонкошарової хроматографії у комплексі зі спектрофотометрією.

    Метод лазерного люмінесцентного аналізу штрихів, що перетинаються, розроблено не так давно. Він поєднує у собі можливості методу вологого копіювання та адсорбційно-люмінесцентного. Разом із тим усувається вплив люмінесценції підкладки документа, збудженої ультрафіолетовими променями. Замість ПВХ-плівки застосовують мембранні фільтри, що добре моделюють характер розподілу барвника штрихів навіть на окремих волокнах. Як джерело збудження використовують аргоновий лазер, що працює в діапазоні 420–600 нм й який дозволяє реєструвати люмінесценцію у видимій зоні спектра високочутливими фотометруючими приставками. Хронологічна послідовність нанесення штрихів з допомогою цього методу встановлюється шляхом виміру спектра люмінесценції кожного зі штрихів у місці перетинання. Верхній штрих має спектр люмінесценції, наближений до спектра, отриманого у місці перетинання штрихів. Метод дає змогу досліджувати штрихи, нанесені навіть близькими за хімічним складом барвниками.

    Послідовність застосування методів, призначених для дослідження штрихів, у кожній конкретній ситуації визначається експертом. Однак завжди спочатку застосовують неруйнуючі й лише потім руйнуючі методи. Найчастіше для встановлення істинної картини послідовності виконання штрихів потрібне застосування комплексу методів.