Тема 6. Експертиза документів з метою виявлення часткових змін їх попереднього змісту

1. Види часткової підробки документів. Ознаки, що вказують на підчистку, дописку,
травлення та змив

2. Інші способи внесення змін у зміст документа, їх ознаки

3. Методика встановлення факту та способу внесення часткових змін у документи

Список використаних джерел

1. Види часткової підробки документів. Ознаки, що вказують на підчистку, дописку,
травлення та змив

Дописка – спосіб зміни первісного змісту документа, за якого нові записи або окремі штрихи (елементи літер, цифр та інших позначок) вносять у вільні місця документа (поміж рядками, словами та знаками).

Нерідко дописці передує видалення штрихів первісного тексту шляхом підчищення, травлення або змивання. Зрозуміло, експерт може виявити ознаки, властиві цим явищам.

До ознак дописки належать:

• відсутність логічного зв'язку між реквізитами документа;
• розходження ознак почерку у сумнівних та інших записах;
• збільшені або зменшені інтервали між словами і буквами;
• відмінність мікроструктури штрихів нових записів;
• викривлення ліній рядків, наявність скорочень у тексті;
• нелогічна послідовність виконання елементів букв, цифр;
• відмінність властивостей барвника у нових записах;
• відмінність структури штрихів у місці перетину їх зі складками паперу: розпливи барвника по волокнах паперу в дописаних і відсутність їх у первісних, розволокнення первісних штрихів і неперервність барвника у дописаних;
• відмінність структури штрихів залежно від рельєфу підкладки, на якій лежав документ при дописці (слідів тиску пишучого приладу, глибина яких залежить від характеру підложки, яка може бути твердою або м’якою; трас пишучого приладдя).

Слід відзначити, що перераховані ознаки можуть бути виявлені, як правило, лише в тих ситуаціях, коли дописка заздалегідь не передбачена при оформленні документа. Але іноді злочинці в процесі оформлення документа залишають місця для внесення у нього змін. З цією метою зловмисники використовують те саме знаряддя і матеріали паперу. Зрозуміло, дописку здійснює особа, що писала основний текст документа. У цьому випадку вирішення питання про дописку ускладнене і, як правило, виходить за межі можливостей експерта-криміналіста.

Виявлення дописок у процесі експертного дослідження вимагає застосування цілого комплексу методів. Спочатку вивчають зміст документа, звертаючи головну увагу на логічний зв'язок тексту та відповідність реквізитів. Наявність протиріч може свідчити про зміну первісного змісту об'єкта. Важливу інформацію дає вивчення ознак почерку, тому що стійка розбіжність загальних і окремих ознак свідчить про дописку. Потім з'ясовують, чи немає скорочень у словах, чи не спостерігається викривлення лінії рядка вгору або вниз, скорочення або збільшення інтервалів між словами та окремими знаками. Надалі досліджують мікроструктуру штрихів сумнівного і основного текстів за допомогою мікроскопа та порівнюють їх між собою. При цьому може бути встановлений факт застосування різних знарядь письма, використаних при виконанні записів. У випадку виявлення розбіжностей загальних ознак робиться висновок про дописку.

В процесі мікроскопічного дослідження вивчають умови виконання тексту (наявність тиснення, вид і товщину підкладки, швидкість руху пишучого приладу тощо). Чим більші натиск і еластичність підкладки, тим глибшим буде слід, що залишає знаряддя письма.

Вивчаючи під мікроскопом характер розподілу барвника на папері, можна диференціювати штрихи, виконані однаковими за кольорами барвників, але різними за складом. Наприклад, чорнило для авторучок і фломастерів проникають у товщу паперу на значну глибину, тоді як чорна туш, спецбарвники та пасти для кулькових ручок розподіляються на його поверхні.

Мікроскопічним дослідженням не лише виявляють особливості мікроструктури штрихів, а й встановлюють розбіжності в кольорі, відтінку, інтенсивності фарбування речовинами штрихів. Цю саму інформацію можна одержати у процесі огляду зі світлофільтрами і за допомогою кольороздільної фотозйомки.

Для диференціації штрихів іноді досить ефективним є дослідження документа у відбитих ІЧ-променях. Позитивний результат досягається в тих випадках, коли матеріал одних штрихів відбиває ІЧ-промені, а інший – прозорий для них. До першого відносяться: чорна туш, барвник графітних і графітно-копіювальних олівців, чорних копіювальних паперів, машинописних стрічок та інші матеріали, що містять сажу, графіт або окремі мінеральні добавки; до других – чорнило для авторучок, кольорова туш, кольоровий копіювальний папір, частина паст для кулькових ручок, чорнило для фломастерів тощо.

Розбіжності властивостей матеріалів штрихів можна встановити у процесі використання методу вологого копіювання. Матеріали письма та їх копії на ПВХ-плівці можуть по-різному люмінесціювати у видимій, далекій червоній та інфрачервоній зонах спектра. Штрихи сумнівного та основного текстів копіюють одночасно на той самий шматок ПВХ-плівки або фотопаперу, змоченого, відповідно, органічним розчинником або водою. Оцінюючи виявлені розбіжності у властивостях штрихів перерахованими вище методами, слід враховувати, що у багатьох випадках вони зумовлені неоднаковими умовами нанесення штрихів та умовами зберігання документа, а не відмінностями матеріалів письма. Так, інтенсивність люмінесценції і прозорість штрихів в інфрачервоних променях залежать від концентрації барвника.

Якщо експерту в межах його компетенції не вдалося встановити факт зміни тексту шляхом дописки, документ направляють на фізико-хімічне дослідження. До числа найбільш ефективних методів порівняльного дослідження матеріалів письма належить тонкошарова хроматографія (ТШХ). Вона дозволяє виявляти розбіжності порівнюваних матеріалів письма, що неможливо виявити іншими методами. Відомості, отримані за допомогою ТШХ, можуть бути оброблені за допомогою спектрофотометрії у видимій зоні та спектроскопії в інфрачервоній зоні.

Підчистка – один зі способів зміни первісного змісту документа, при якому штрихи, знаки або слова видаляються механічними засобами (тертям гумкою або за допомогою голки, леза і т.ін.).

Підчисткою видаляють окремі елементи цифр, букв, а також фрагменти тексту, відбитки печаток і штампів, підписи. Підчистка встановлюється на підставі аналізу сукупності ознак, пов'язаних з механічним впливом на папір, а також наявності залишків штрихів первісного тексту.

До ознак підчистки належать:

• розволокнення;
• втрата глянцю;
• зменшення оптичної щільності паперу за рахунок видалення частини його поверхневого шару;
• пошкодження ліній захисної сітки;
• наявність часток барвника, що не належать штрихам тексту, який читається;
• втиснені штрихи від тиску пишучого приладдя;
• розпливи барвника, яким виконано нові записи (за рахунок проклейки паперу).

З метою маскування внесених змін, місця підчищення нерідко розгладжують (наприклад, за допомогою нігтя). У результаті на аркуші можна виявити специфічні траси. При виявленні розволокнення паперу і ушкоджень ліній захисної сітки варто враховувати можливість їхньої появи внаслідок тривалого зберігання документа у незадовільних умовах, а також внаслідок користування. Об'єкт вивчають за допомогою різних техніко-криміналістичних методів. Так, розволокнення паперу встановлюють при косо спрямованому освітленні у процесі огляду неозброєним оком і мікроскопічним дослідженням документа. Фіксують цю ознаку на контрастні фотоматеріали. Потоншання паперу документа у місці підчистки виявляють у ході огляду документа на просвіт, для чого ділянку рівномірно освітлюють. Фіксацію ознак також рекомендується проводити на контрастні фотоматеріали.

Пошкодження ліній захисної сітки та наявність залишків штрихів первісного тексту виявляють і фіксують за допомогою мікроскопа типу МБС при 10-40х збільшенні.

Експерти зазнають неабияких труднощів у випадках встановлення змісту записів, вилучених шляхом підчистки, тоді, коли лезом зрізали не окремі штрихи, а знаки у цілому.

Зміст первісного тексту фіксують за допомогою: фотографування у косо спрямованих променях та у струмах високої частоти; кольоророздільної фотозйомки; фотографування люмінесценції у видимій та ІЧ-зонах спектра; фотографування у відбитих ІЧ-променях; дифузно-копіювального методу; адсорбційно-люмінесцентного методу; методу вологого копіювання; обробки парами йоду або йодомістких речовин. Ефективність наведених вище методів залежить від характеру підчистки та властивостей барвника видаленого тексту. Так, якщо підчистку проводили по штрихах, позитивний результат може бути досягнутий в результаті застосування перших трьох методів. При виявленні водорозчинних штрихів барвників ефективними можуть виявитися дифузно-копіювальний метод і люмінесцентний аналіз.

При встановленні змісту підчищених записів значні труднощі створюють штрихи нового тексту, внесеного на місце підчищення, особливо у тому випадку, коли штрихи нового і первісного текстів мають однаковий склад.

Травлення – у техніко-криміналістичному дослідженні документів один зі способів зміни змісту документа, за якого штрихи знебарвлюються під дією хімічних реактивів. При травленні речовина штрихів не видаляється з документа, а стає невидимою. За обсягом фрагментів, що видаляються, розрізняють повне травлення документа (знебарвлення усіх зображень) та часткове (локальне) травлення (знебарвлення окремих записів, відбитків печаток і т.ін.). За способом нанесення реактиву розрізняють такі види травлення: занурення документа у ванну з розчином; нанесення реактиву тампоном та поштрихове нанесення травлячої речовини.

У сучасних умовах травлення, змивання, як засоби матеріальної підробки документів набувають все більшого поширення. Це пов’язано, насамперед, із виникненням нових хімічних речовин, що використовуються у данному процесі. Хімічні препарати, застосовані для підробки документів, можна умовно розділити на три групи: речовини, що травлять, розчинники, речовини комбінованої дії. Умовність розподілу полягає в тому, що один і той самий препарат стосовно деяких матеріалів письма діє як розчинник, а в інших випадках – як травляча речовина. Препарат належить до тієї або іншої групи, залежно від властивостей, які він виявляє найчастіше в процесі впливу на матеріали документа. До речовин, що травлять, відносять кислоти (сірчану, соляну, лимонну тощо), луги (наприклад, їдкий натр, їдкий калій), солі (марганцевокислий калій, хлорне вапно, гипохлоріт натрію тощо), перекис (водню) і т.ін.

Процес травлення, як і підчистка, дуже часто являється безпосереднім початковим етапом здійснення підробки документів. Він, як правило, використовується злочинцями для підготовки місця для вписування в документ нового тексту, проте нерідко зустрічаються випадки, коли травлення використовується як самостійний засіб підробки документів. Зазначимо, що об’єкти дослідження у вигляді документів з витравленим текстом найчастіше зустрічаються в експертній практиці, а впливу травлячої речовини піддаються як окремі частини, так і документ у цілому.

Знебарвленню травлення піддаються чорнила для авторучок, фломастерів, канцелярські чорнила, паста для кулькових ручок, кольорова туш, фарба для копіювального паперу та друкарських стрічок, штемпельна фарба, олівцеві штрихи.

Змивання (змив) – один зі способів зміни змісту документа, за якого речовина штрихів тексту видаляється з поверхні документу за допомогою належать: води, спирту, водно-спиртових сумішей і т.ін. До розчинників відносяться: спирти, ацетон, дихлоретан, вода, диметилформамід тощо.

Препарати комбінованої дії – це миючі засоби (мило, шампуні, пральні порошки тощо) і більшість засобів для виведення чорнильних плям. Усі вони багатокомпонентні й містять у своєму складі поверхнево-активні речовини, відбілювачі, розчинники, тому знебарвлення штрихів досягається за рахунок як процесу травлення, так і змивання.

При змиванні відбувається лише зниження концентрації фарбуючої речовини у штрихах змінюваних записів, що у свою чергу, призводить до зменшення інтенсивності кольору. Ступінь змивання фарбуючої речовини з поверхні штрихів визначається, головним чином, природою даної речовини, а також розчинника на папері. Залежно від остаточної концентрації барвника штрихи стають слабовидимими, або невидимими неозброєним оком.

Оскільки механізм впливу різних груп препаратів на матеріали документа неоднаковий, виникає питання: чи можна встановити за ознаками, що виявляють у ході техніко-криміналістичного дослідження документа, спосіб його зміни (шляхом травлення або змивання розчинами або речовиною комбінованої дії)? Зазначимо, що вирішення цього питання дозволяє слідству висувати версії про випадкові або навмисні зміни розглянутих об'єктів.

Ознаки зміни змісту документа за допомогою хімічних препаратів:

• порушення проклейки паперу (покоробленність, шорсткість, втрата глянцю);
• розпливи барвника у штрихах нових записів;
• слабовидимі штрихи первісного тексту;
• люмінесценція штрихів первісного тексту;
• наявність пофарбованого канту на межі зони дії хімічного препарату;
• проникнення барвника штрихів тексту на зворотний бік паперу;
• різна інтенсивність люмінесценції ділянок паперу;
• зміна кольорів штрихів захисної сітки (ліновки);
• зміна первісного кольору паперу;
• зниження еластичності паперу в зоні дії препарату.

Всі специфічні ознаки травлення зумовлені хімічною взаємодією між препаратом, що травить, і матеріалами документа.

Хімічні процеси, пов'язані із впливом препаратів комбінованої дії, не відіграють вирішальної ролі у зміні об'єктів, тому при дослідженні документів за допомогою речовин даної групи вдається виявити, як правило, лише ознаки, характерні для змивання за допомогою розчинників.

Таким чином, техніко-криміналістичне дослідження документів дозволяє у більшості випадків встановити лише факт впливу речовини, що травить, причому лише тоді, коли виявлено специфічні ознаки травлення. Однак подібна ситуація складається рідко, а найчастіше експерту вдається виявити ознаки, однаковою мірою характерні для будь-якої групи хімічних препаратів, тому що застосовані речовини є рідкими – у вигляді водних розчинів. Іноді документ після впливу на нього травлячого препарату інтенсивно промивають якимось розчинником (найчастіше водою). В результаті специфічні для травлення ознаки знищуються, і тому виникають значні труднощі у встановленні факту зміни документа шляхом травлення.

При направленні на експертизу документа, стосовно якого існує припущення, що він піддавався зміні шляхом дії хімічних препаратів, перед експертом можуть бути поставлені такі питання:

• чи піддавався змінам первісний зміст записів у документі;
• яким способом вносилися зміни (шляхом травлення або змивання);
• чи змінювався зміст записів у документі за допомогою хімічних препаратів;
• якщо так, то який первісний зміст записів.

Методика виявлення ознак змивання або травлення полягає у послідовному застосуванні фізичних і фотографічних методів. Спочатку документ оглядають неозброєним оком при розсіяному освітленні, природному світлі, у косо спрямованих променях, у наскрізному світлі. Експерт знайомиться із загальним змістом видимих записів у документі, приділяючи особливу увагу найбільш ймовірним місцям впливу хімічного препарату. Після огляду неозброєним оком об'єкт досліджують під мікроскопом типу МБС (збільшення від 3 до 40х ).

З метою виявлення ознак впливу хімічного препарату на документ і прочитання збережених первісних записів при візуальному огляді рекомендується підбирати оптимальні умови освітлення об'єкта (інтенсивність світлового потоку, напрямок світлових променів), кут спостереження, а також використовувати світлофільтри. Для цього документ розглядають через різні світлофільтри, тим самим домагаючись максимальної розбіжності між яскравістю (кольорами) штрихів, що виявляють, і фоном. Якщо в процесі візуального дослідження документа за допомогою якогось світлофільтра (сполучення світлофільтрів) отримано позитивний результат, об'єкт необхідно сфотографувати через той самий світлофільтр (сполучення світлофільтрів). У місцях впливу хімічних препаратів, як правило, змінюються люмінесцентні властивості паперу і штрихів первісного тексту. Тому в ході дослідження документів, що піддавалися впливу хімічних препаратів, вдається одержати важливу інформацію за допомогою люмінесцентних методів дослідження (видимої люмінесценції, порушуваної ультрафіолетовими променями, видимої люмінесценції в далекій червоній зоні спектра й інфрачервоної люмінесценції, порушуваної синьо-зеленим світлом). Ці методи дозволяють виявити розбіжності в кольорі або інтенсивності світіння паперу в місцях впливу хімічного препарату та іншої частини документа (або документа, узятого як зразок), а також залишки штрихів первісного змісту тексту. Через те, що інтенсивність люмінесцентного світіння звичайно невелика, люмінесцентні властивості документа варто вивчати у затемненому приміщенні. Люмінесценцію, порушувану ультрафіолетовими і синьо-зеленими променями в далекій червоній зоні спектра, спостерігають спочатку візуально, а потім, за необхідності, фотографують. Люмінесценцію в інфрачервоній зоні можна виявити лише шляхом фотографування.

Зона спектра, у якій можна спостерігати і фіксувати люмінесценцію штрихів первісного тексту, а також зміна люмінесцентних властивостей паперу документа, що піддавався впливу хімічних препаратів, зумовлена природою барвника і хімічного препарату. Зазвичай експерту невідомий склад барвника штрихів і хімічного препарату, за допомогою якого вносилися зміни у документ. Тому неможливо заздалегідь знати, у якій зоні спектра можуть люмінесціювати штрихи первісного тексту, потрібно застосовувати увесь комплекс люмінесцентних методів дослідження.

Експерименти показали, що виявити змиті або витравлені записи шляхом дослідження документа у відбитих ультрафіолетових променях не завжди вдається. Позитивні результати найчастіше досягаються при дослідженні текстів, які виконані чорнилом типу "Веселка". Фотозйомка документа у відбитих ультрафіолетових променях дозволяє зафіксувати розбіжності, що відображають властивості окремих ділянок паперу і штрихів тексту, зумовлені впливом хімічного препарату. Що ж до записів, виконаних пастою для кулькових ручок, то штрихи можна зафіксувати у тому випадку, коли в них залишилася хоча б незначна кількість пасти. Освітлювач і світлофільтри підбирають для фотографування документа у відбитих ультрафіолетових променях так само, як і для дослідження люмінесценції, порушуваної цими променями. Обраний світлофільтр розміщують перед об'єктивом фотоапарата або джерелом світла (фотозйомку проводять у темряві).

При виявленні текстів, змитих органічними розчинниками, крім фотографічних методів, досить ефективним може виявитися дифузно-копіювальний метод. У результаті контакту досліджуваного тексту документа зі зволоженим фотоемульсійним шаром частинки барвника проникають у фотоемульсію і змінюють світлочутливість фотоматеріалу. Оскільки контакт зі зволоженим фотошаром може викликати зміну документа, зазначений метод застосовують лише після фотографічних методів дослідження.

Важливу інформацію при встановленні факту та способу зміни документа можна одержати за допомогою хімічних і хроматографічних методів дослідження. Відомо, що після обробки документа хімічним препаратом його слід залишається на папері (якщо документ не промивався надалі водою або іншим розчинником). Шляхом проведення якісних реакцій можна встановити водневий показник рн- середовища в місцях передбачуваної зміни об'єкта, а також виявити іони або функціональні групи, що входять до складу тих або інших препаратів. Найбільш відпрацьованою методикою виявлення іонів хлору, марганцю, гідроксильної, карбоксильної, нітрильної і сульфатної функціональних груп. Важливо пам'ятати, що багато елементів, іонів і функціональних груп входять до складу різних хімічних речовин. Тому на підставі результатів якісних хімічних реакцій не можна робити категоричного висновку про факт використання конкретного препарату.

При навмисній зміні об'єкта замість витравлених, змитих записів нерідко вносяться нові. Вони виконуються, як правило, речовинами, подібними кольорами до збережених записів, але часто відрізняються від останніх за складом. Виявленню факту дописки може сприяти порівняння складу речовини штрихів сумнівних і справжніх записів за допомогою краплинного аналізу, тонкошарової та паперової хроматографії, електрофорезу тощо.

2. Інші способи внесення змін у зміст документа, їх ознаки

Встановлення заміни частин документів

Серед об'єктів, що направляють на експертизу, значну кількість становлять документи, у яких замінювалися фотокартки, аркуші або окремі його частини.

З метою ускладнення заміни фотознімка на його краї та прилягаючі ділянки наносять мастичний і рельєфний відбитки печатки (штампа).

При повній заміні фотознімка на його місце наклеюють нову фотокартку з іншого документа. Про повну заміну фотокартки свідчать такі ознаки:

• відсутність відбитків печатки на фотокартці;
• невідповідність частин відбитків печатки (штампа) на фотокартці та прилягаючих до неї ділянок бланка за їхнім взаємним розташуванням, розміром радіусів печатки, змістом тексту, розміром та конфігурацією знаків, їх розташуванням тощо;
• проколи від ніжки циркуля (якщо ободки наносилися з його допомогою);
• ознаки нанесення частини відбитка на фотознімок шляхом малювання або за допомогою кліше, виготовленого кустарним способом;
• пошкодження поверхневого шару паперу біля фотознімка і під фотокарткою, або його повна відсутність. Іноді контур ушкоджень паперу під фотокарткою не відповідає контуру на звороті фотознімка. Ця ознака з'являється тоді, коли при відклеюванні фотознімка разом з ним видаляється шар паперу, а на місце колишнього приклеюється інший фотознімок, знятий з іншого документа;
• сліди зволоження (покоробленість паперу, розплив штрихів, ореол тощо) сторінки, на якій вміщено фотознімок (подібні ознаки спостерігаються, якщо фотокартку видаляли шляхом відпарювання або за допомогою розчинників);
• перекривання фотознімком частини відбитка печатки або тексту;
• невідповідність штрихів рельєфного відбитка на фотокартці і бланку за характером мікроструктури, глибиною, розмірами і конфігурацією (такі ознаки зумовлені використанням загостреного предмета при імітації частини рельєфного відбитка на фотознімку);
• клеюча речовина під фотокарткою та біля неї, що за своїми властивостями відрізняється від клею, застосовуваного при оформленні документів у відповідних установах.

Часткову заміну фотознімка здійснюють, як правило, по лінії ободка відбитка: робиться розріз, потім видаляють частину фотокартки із зображенням особи власника документа, а на це місце наклеюють відповідний фрагмент фотокартки іншої людини.

Експертній практиці відомі випадки, коли замінювався лише емульсійний шар фотокартки із зображенням власника документа або на нову фотокартку наклеювалася частина емульсійного шару фотокартки з відбитком печатки.

Про заміну частини фотокартки свідчать такі ознаки:

• наскрізна лінія розрізу;
• невідповідність змонтованих частин за зображеннями, наявними на них, і за якістю цих зображень;
• розходження властивостей клеючих речовин, що були застосовані при наклеюванні змонтованих частин;
• пошкодження поверхневого шару біля лінії розрізів;
• пошкодження поверхневого шару паперу на ділянках бланка, що прилягають до фотознімка.

При повній заміні емульсійного шару можна виявити:

• клей під емульсійним шаром;
• складки (покоробленість) на емульсійному шарі;
• відшарування емульсійного шару від підкладки;
• пошкодження поверхневого шару паперу на прилягаючих до фотокартки ділянках бланка.

При заміні частини емульсійного шару, крім зазначених вище ознак, може бути встановлена наявність:

• лінії розрізу на емульсійному шарі фотокартки;
• невідповідності зображень, наявних на змонтованих частинах;
• подряпин на емульсійному шарі, що утворилися при його відділенні;
• розпливів барвника штрихів відбитка печатки в результаті впливу води (якщо вона застосовувалася) або клею.

3. Методика встановлення факту та способу внесення часткових змін у документи

Методика виявлення більшості ознак заміни фотокартки, її частини, емульсійного шару, найчастіше, не вимагає використання складних методів. До них належать, насамперед, візуальний огляд неозброєним оком або вивчення об’єкта за допомогою стереоскопічного мікроскопа у різних режимах висвітлення.

Вивчення люмінесцентних властивостей необхідно для виявлення розходжень у складі клею. Однак для встановлення змісту слабовидимої ділянки у відбитку необхідне застосування складніших методів дослідження – спеціальних видів фотозйомки з метою посилення контрасту у видимій і невидимій зонах спектра, а також за допомогою люмінесценції.

Якщо сукупність ознак є недостатньою для категоричного висновку про заміну фотокартки, її рекомендується обережно відклеїти за допомогою водяної пари або спеціально підібраного розчинника. При відклеюванні потрібно, насамперед, звернути увагу, чи не перекриває знімок частина відбитка печатки або фрагмент записів. Ця обставина у кожному разі свідчить про вторинне наклеювання фотокартки. Потім варто з'ясувати, чи відповідає запис прізвища, імені та по-батькові на фотокартці або під нею записам у графі документа.

Надалі досліджують рядки знімка і ділянки бланка, де вона була приклеєна, для з'ясування:

• чи не ушкоджена під фотокарткою поверхня бланка;
• чи немає на бланку під фотокарткою відбитка штрихів якогось тексту у дзеркальному відображенні, наприклад, відомостей про першого власника документа;
• чи не ушкоджена підкладка фотокартки;
• чи немає на бланку частинок паперу від підкладки первісно наклеєної фотокартки;
• чи одного складу клей, використаний для наклеювання фотокартки.

Для встановлення розбіжностей у складі частинок клею, крім мікроскопічного та люмінесцентного аналізу, застосовуються фізичні і хімічні методи дослідження.

Як показує аналіз практики, найбільші труднощі виникають при вирішенні питання про повну заміну фотокартки. Це зумовлено тим, що деякі ознаки, характерні для заміни фотокартки, можуть з'явитися не тільки в результаті даної дії. Наприклад, відсутність відбитка мастичної печатки або блідість можуть бути результатом знебарвлення речовини штрихів під дією залишків фіксажу або тертя при користуванні документом. А неповний збіг частин відбитка на фотознімку і бланку, наявність клею різних складів, може бути пов'язане з неохайним повторним наклеюванням фотокартки після її випадкового відділення від документа.

Заміна аркушів є одним зі способів зміни змісту тексту в документі. У документах, що складаються з кількох аркушів, найчастіше виривають подвійний аркуш і замінюють його подібним, але взятим з іншого документа. Про заміну подвійного аркуша свідчать такі ознаки:

• замінений подвійний аркуш, який не скріплений з іншими аркушами;
• зайві отвори для скоб;
• порушення нумерації сторінок;
• невідповідність позначень номера і серії документу;
• відмінності фізико-хімічних властивостей паперу сумнівних аркушів відносно інших;
• розходження у формі країв аркушів;
• невідповідність характеру малюнка захисної сітки;
• невідповідність відстаней між штрихами ліновки;
• відмінності загальних і особистих ознак почерку у записах на цих аркушах;
• відмінності фізико-хімічних властивостей барвника у штрихах тексту.

Експерт може виявити і інші ознаки, що свідчать про факт заміни подвійних аркушів у документі. Наприклад, експерту на дослідження надійшла трудова книжка для вирішення питання про заміну подвійного середнього аркуша. У процесі дослідження об'єкта експерт звернув увагу на наявність "наскрізної" жирової плями на всіх аркушах, крім середнього. Саме ця ознака була покладена в основу позитивного висновку про факт заміни аркушів у документі.

Іноді у документі заміняють не подвійний, а одинарний аркуш або його частину. Цей вид підробки супроводжує багато ознак із числа перерахованих вище. Крім того, можна виявити наступне:

• лінії поділу;
• потовщення шару паперу в місці склеювання;
• частинки клею в місцях склеювання;
• відшарування країв склеєних частин.

З метою маскування заміни аркушів або окремих частин зловмисники вдаються до забруднення документа, наклеювання смужок паперу.

Перш, ніж зробити висновок про переклеювання аркушів у документі, експерт при огляді та мікроскопічному дослідженні переконується спочатку у факті склеювання аркушів. Потім, не відокремлюючи наклеєний аркуш, він вивчає тексти, наявні на цьому аркуші і на іншій частині документа. Зіставляючи тексти за змістом, експерт перевіряє логічну послідовність та взаємну відповідність даних, нумерацію сторінок тощо. На тому ж етапі дослідження встановлюються: розбіжність штрихів записів, ліновки, захисної сітки, домальовування, розбіжності порівнюваних аркушів паперу за малюнком захисної сітки. Ці ознаки можуть бути виявлені при мікроскопічному дослідженні. Почеркознавча експертиза може встановити розбіжності (або збіг) загальних і окремих ознак почерку на порівнюваних аркушах документа.

Таким чином, ми розглянули види часткової підробки документів та ознаки, що вказують на підчистку, дописку, травлення та змив; методику встановлення факту та способу внесення часткових змін у документи. Розглянута нами тема є важливою та актуальною у практичній експертній діяльності.