Навчальні матеріали

Тема 4. Техніко-криміналістичне дослідження печаток та штампів

  • 1. Види печаток та штампів
  • 2. Особливості сучасних посвідчувальних форм
  • 3. Можливості дослідження кліше та відбитків печаток та штампів
  • Список використаних джерел

    • 1. Види печаток та штампів

    Печаткою (штампом) називається спеціальна форма (кліше), що застосовується для оформлення документів або опечатування приміщень, сейфів, сховищ, упаковок тощо. Відбитки печаток і штампів є одним із важливих реквізитів справжніх документів і слугують, поряд із підписами та іншими захисними елементами, для посвідчення, засвідчення фактів і відомостей, що містяться у цих документах.

    Печатки, залежно від призначення, поділяються на прості (звичайні) й гербові, а за матеріалом, з якого їх виготовлено, на гумові (каучукові), пластмасові й металеві.

    Для печаток і штампів, що виготовляються у державних майстернях, характерними є особливості, які мають значення для їх криміналістичного дослідження: для визначення їх автентичності (справжності); для встановлення, чи виготовлено їх у державних майстернях, чи кустарним способом тощо. До цих особливостей належать: порядок виготовлення печаток (штампів) і користування ними; спосіб виготовлення; форма, розміри й призначення; зміст і розміщення тексту; шрифти, герби, емблеми та інші зображення.

    Порядок виготовлення і користування печатками і штампами регламентує спеціальна Інструкція про порядок видачі печаток міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам (Інструкція затверджена наказом МВС №17 від 11.01.1999 р.).

    Виготовляються печатки й штампи на державних штемпельно-граверних підприємствах (у цехах, майстернях), а також у обмеженій кількості, на приватних підприємствах з дозволу органів внутрішніх справ. Перелік печаток, дозволених для виготовлення на приватних підприємствах, обмежено. Штампи (крім кутових), пломбіратори, штемпелі без найменування організації (підприємства) виготовляються без дозволу органів внутрішніх справ. На гербових печатках, крім тексту, розміщується зображення Державного Герба України (або інших держав відповідно). Інструкцією регламентується і кількість печаток, що можуть мати організації (незалежно від форми власності): по одному примірнику гербової і металевої печатки. Крім того, відділам кадрів надано право мати так звану малу гербову металеву печатку для посвідчень і спеціальних перепусток. Виготовлення додаткових гербових печаток допускається лише у виняткових випадках з санкції міністра або керівника централізованої установи України.

    Більшість особистих документів – паспорти, дипломи про закінчення навчальних закладів, свідоцтва про народження, атестати – затверджується відбитками гербових печаток відповідних установ. Металеві гербові печатки використовуються для оформлення деяких документів установами НБУ, ощадкасами й відділеннями зв’язку, а також для завірення нотаріальними конторами фотокопій документів. Міністерствам і відомствам надано право, незалежно від наявності у них печатки з Державним Гербом України, використовувати так звані прості печатки й штампи, що знаходяться у розпорядженні секретаріату, адміністративно-господарського відділу, спецчастини, відділу кадрів тощо. Простими печатками (штампами) користуються громадські організації (наприклад, профспілки), що мають свої розрахункові рахунки у відділах і відділеннях НБУ. Якщо гербові печатки є у розпорядженні лише установ або підприємств, то простими печатками (штампами) можуть користуватися й окремі особи, яким надано таке право органами внутрішніх справ (наприклад, лікарям з приватною практикою). У простих печатках, окрім тексту, розташованого по колу або периметру рамки, у центральній частині є текст з назвою установи, відділу тощо або малюнок (емблема) організації. Основне призначення простої печатки – це посвідчення різного роду довідок та інших документів, не пов’язаних з оформленням товарно-грошових операцій.

    Штампи: кутові й спеціальні

    Кутові штампи розташовуються угорі у лівому кутку документа і є їх необхідними реквізитами. У них вказується найменування установи (організації), від імені якої виходить документ, іноді адреса і номер телефону, є рядок для вказівки вихідного номера і дати оформлення документа. Штампи спеціального призначення в одних випадках фіксують якісь дії осіб, уповноважених для оформлення документа. Наприклад, при реєстрації у паспортах ставиться відбиток штампу “Зареєстрований”. Такі відбитки штампів спеціального призначення є обов’язковими реквізитами документів. В інших випадках ці штампи слугують, наприклад, для обліку вхідної і вихідної кореспонденції, заяв від громадян тощо.

    Гербові й прості печатки мають зберігатися у захищених шафах нарівні з іншими важливими документами і реєструватись у спеціальних книгах. Контроль за використанням і зберіганням печаток здійснюється керівником установи (підприємства). Пошкоджені й непридатні печатки, а також вилучені з обігу, здаються до органів міліції, де підлягають знищенню. Печатки (штампи), виготовлені замість загублених, повинні мати у тексті цифру 2.

    Інші штампи, штемпелі без найменування установ, підприємств, маркувальні штампи й клейма, інвентарні штампи, особисті факсиміле тощо, відбитки яких не є обов’язковими реквізитами документів, виготовляються на замовлення організацій і окремих осіб без дозволу органів міліції.

    Виготовлення печаток і штампів у державних майстернях.

    Вимоги, що пред’являються до змісту, форми й розмірів печаток і штампів

    Печатки (штампи) виготовляються за ескізами (кресленнями) замовника. Діє спеціальна інструкція, яку зобов’язані виконувати штемпельно-граверні майстерні. Відділи технічного контролю підприємства ретельно перевіряють якість кожної виготовленої печатки (штампу). Є деякі загальні норми, яких дотримуються при виготовленні печаток (штампів) в умовах фабричного виробництва. Вони в основному стосуються розмірів печаток та форми, а також змісту і розташування тексту. Нині гербові печатки виготовляються лише круглої форми, а прості – круглої і трикутної; штампи з рамками – прямокутної форми. Діаметр круглої печатки з текстом складає 38–40 мм, у спеціальних гербових печаток може бути діаметр 25 мм. Зовнішній ободок, який визначає загальний розмір круглої печатки, складається, звичайно, з двох концентричних кіл (ліній) – широкого і тонкого, але є печатки з ободками з трьох концентричних кіл. Фіксованим є і розмір внутрішнього ободка, діаметр якого, залежно від розміру сердечника (герба або площі, яку займає текст у центрі печатки), може бути 25, 18, 15, 11 і 9 мм.

    Трикутна печатка має довжину сторін зовнішнього трикутника у межах 40–45 мм, розмір внутрішнього трикутника залежить від розмірів тексту по периметру печатки. Поширені штампи “Прийнятий”, “Звільнений” мають розміри 25х40 мм, “Зареєстрований” – 27х70 мм, проте на практиці можуть бути й інші розміри, головним чином, зменшені. У тексті печаток і штампів найменування установи або підприємства дається повністю. Скорочення інших фрагментів тексту допускаються рідко. Основна вимога до розташування всіх елементів печатки (штампу) – їх симетричне розташування за площею друкарської форми. Так, у круглій печатці текст повинен розташовуватися строго по колу. У проміжках між початком і закінченням самостійної фрази поміщається зірочка або інший розділовий знак. При односторонньому розташуванні тексту основи букв спрямовані до центру печатки (текст у відбитку читається за годинниковою стрілкою). Якщо текст має двостороннє розташування, букви верхніх рядків повернуті основою до центру печатки, а букви нижніх рядків – від центру (текст у цьому рядку читається проти годинникової стрілки).

    Герб у відбитку печатки розташовується так, щоб його основа була звернена до середини інтервалу (в односторонніх текстах). У відбитках з двостороннім текстом основа герба спрямована до середини рядка, букви якого повернуті основами назовні. Загальна будова герба (тризуба) повинна відповідати опису його у Конституції України.

    Специфічні особливості відбитків, отриманих за допомогою печаток (штампів) фабричного виробництва, залежать від технології їх виготовлення. Сама рання технологія виробництва гумових печаток складалась з трьох основних операцій: збирання друкарської форми; отримання матриці; безпосереднє виготовлення кліше. При складанні форми використовували друкарський шрифт, набірні лінійки, пробільний матеріал (шпації) та металеві кільця (при виготовленні трикутної печатки – рамки), між якими укладали та закріпляли шрифт. Для гербової печатки у середній частині набору розташовували сердечник із зображенням герба, нанесеним на металеву пластину. Зображення герба виготовляли гравіруванням по металу, рідше – цинкографським способом. На початку 80-х років ХХ ст. було впроваджено більш раціональний спосіб виготовлення печаток і штампів: замість ручного набору використовували лінотипний, а потім за допомогою спеціального пристосування при високій температурі відливці надавалась кругла форма (для круглої печатки). Для отримання матриці використовувався картон, оброблений фенол-формальдегідною смолою.

    Для отримання відбитків каучуковою печаткою застосовується спеціальна фарбувальна речовина – мастика. Її складові елементи: аніліновий барвник або сажа, декстрин, гліцерин або гліколь. Тому каучукові печатки часто називають мастиковими. Як заміна фарбувальної речовини нерідко використовується анілінове чорнило, яке наливають на штемпельну подушку. Отримані при цьому відбитки нечітко відображають текст, особливо дрібні деталі букв і цифр, менш стійкі до дії світла і швидше руйнуються при частому використанні документа.

    Металеві печатки (штампи) виготовляються з металу гравіруванням у поєднанні з токарною, слюсарною й фрезерною обробкою. Залежно від призначення печатки, текст у ній відтворюється з виступаючими або з заглибленими друкуючими елементами. При виготовленні печатки з виступаючими друкуючими елементами (металеві поштові штемпелі, нумератори тощо) гравер спеціальними інструментами (штихелями) вибирає метал у пробілах. Печатки з заглибленими друкуючими елементами виготовляють за допомогою набору пуансонів, робочі кінці яких мають різну конфігурацію. Гравер цим інструментом наносить на металі необхідний текст та інші елементи. Потім поверхня металу вирівнюється, а місця, що “забиті” металевою стружкою, вичищаються. Відбитки металевої печатки з виступаючими друкуючими елементами при оформленні таких особистих документів, як паспорти і спеціальні посвідчення, звичайно, відтворюються за допомогою особливих лещат (пресів). Ступінь рельєфності відтиснень залежить від сили тиску (натиску) преса, товщини й твердості матеріалу документа. Така рельєфна печатка називається конгревною, або “сухою печаткою”.

    Усі способи виготовлення справжніх печаток і штампів з використанням друкарських шрифтів мають три групи ознак: стандартна будова знаків; правильне розташування знаків у тексті (крім відбитків, нанесених окремими літерами); ознаки високого друку (за винятком печаток і штампів з м’якої гуми). Ознаки правильного розташування знаків у тексті: рівна лінія рядка; рівномірні інтервали між знаками; однакове розташування вертикальних осей знаків щодо лінії рядка.


    2. Особливості сучасних посвідчувальних форм

    Останніми роками значно збільшилась кількість виробників посвідчувальних друкарських форм і зареєстрованих підприємств, що виготовляють печатки й штампи, а також реорганізовано вже існуючі. За наявності нескладного й доступного устаткування стало можливим підроблювати посвідчувальну друкарську форму без особливих зусиль і в найкоротший термін. Сучасні технології дають змогу виготовляти практично необмежену кількість копій печаток і штампів з відтиснення однієї й тієї самої друкарської форми. Експерти опинилися у складній ситуації: вони не мають відомостей про нові технології виробництва посвідчувальних друкарських форм, не мають методик установлення способу їх виготовлення, не можуть правильно оцінити ознаки при вирішенні ідентифікаційних завдань. Тому слід розглянути найпоширеніші способи сучасного виробництва: лазерне гравірування на гумі; фотополімерну технологію; виготовлення гумових друкарських форм з матриць, отриманих у процесі фрезерування на металі або пластмасі на спеціальних верстатах.

    Застосування комп’ютерної техніки для отримання оригінал-макетів і відтворення останніх у вигляді печаток або штампів за новими технологіями дозволило значно поліпшити якість посвідчувальних друкарських форм. Виробництво їх стало менш трудомістким, а за якістю вони часто не лише не поступаються традиційним печаткам і штампам, а й перевершують їх.

    Посвідчувальні форми, що виготовлені способом

    лазерного гравірування на гумі

    Виготовляючи такий вид печатки, застосовують пряму технологію, коли для вибірки формового матеріалу використовується енергія тонко сфокусованого лазерного проміння. Таку технологію прийнято називати прямим лазерним гравіруванням. Як формовий матеріал використовується спеціальна гума. Лазерний пучок, сфокусований у пляму розміром від одиниць до сотень мікронів, розігріває формовий матеріал до температури випаровування або термічного розкладання. У тих місцях форми, де вона була оброблена лазерним пучком, матеріал випалюється з поверхні й утворюються пробільні елементи. Одночасно утворюються й друкуючі елементи. Ніяка хімічна або фотохімічна обробка форми не потрібна. Сучасні ЛГ-апарати поєднано з комп’ютером, від якого йде управління промінням лазера. Лазер-різець має унікальну функцію. З його допомогою можна отримати на гумі найскладніші графічні елементи. Гума, яка використовується, повинна бути достатньо м’якою, дрібнозернистою, без сторонніх домішок, мати нормальну стійкість до штемпельних фарб і змочуваність. У процесі гравірування аркуш гуми, закріплений на барабані, обертається. Усіма операціями лазерного гравера управляє мікропроцесор (наприклад, в апаратах LaserGraver). Для створення макетів печаток (штампів) і введення їх у лазерний гравер розроблено спеціалізовані програми.

    Для печаток (штампів), виготовлених лазером на гумі, характерні різко виражені рівні краї друкуючих елементів, їх висота всередині букви і зовні однакова. Проте деякі апарати, де аркуш гуми розташований горизонтально і не рухається (рухається промінь лазера) випалюють лазером печатки, краї друкуючих елементів яких сильно закруглені. Пояснюється це відносно великим діаметром робочої плями лазерного проміння – приблизно 100 мкм. Звичайно, у цих печатках використовуються шрифти одного виду. Можливе також застосування різного роду елементів захисту, які використовуються при гравіруванні на інших апаратах (мікрошрифт, растрові малюнки, захисні сітки, орнамент тощо). Друкуючі елементи розташовано, в основному, в одній площині. Вивчаючи форму під мікроскопом, можна побачити паралельні неглибокі смуги, які утворюються від дії “залишкового опромінювання”, оскільки лазер ніколи не закритий до кінця. Проте дно пробільних ділянок, що піддалися лазерному випромінюванню, має яскраво виражену смугову структуру (паралельні смуги вказують напрям переміщення променю).

    У печатках, виготовлених лазерним гравіруванням, можуть відобразитися окремі ознаки, пов’язані з особливостями виробництва. Їх також можна віднести до ознак, властивих лише цьому способу виготовлення. Вони пов’язані з якістю використаної гуми – наявністю у ній домішок. Крім того, на дні пробільних ділянок, на які впливало лазерне проміння, можна побачити утворення у вигляді невисоких горбиків і стовпчиків, що рівномірно звужуються догори (вершина їх скруглена). Виникнення цих утворень пов’язується з наявністю в гумі вкраплень. Якщо розмір украплення перевищує 10 мкм, у процесі гравірування навколо нього утворюється “тінь”, що не дозволяє лазерному промінню видалити матеріал. Виникнення і положення стовпчиків у печатці винятково індивідуальні. Утворення абсолютно таких саме ознак в іншій печатці практично неможливе. У печатках, виготовлених на апаратах LaserGraver, цих стовпчиків, як правило, мало (від одного до трьох) за рахунок використання спеціальної гуми, а у форм, отриманих на апаратах ЛГА, їх може бути більше, до того ж різної висоти.

    Дефектами таких печаток можуть бути:

    1) виникнення вузької зони, в якій гравірування проводилося двічі (дефект утворюється у тих місцях, де відбулося припинення гравірування);

    2) утворення “прострілів” – вузьких смуг, суцільно програвірованих (причина – збій у передачі даних комп’ютером);

    3) виникнення смуги, яка виглядає штучно здавленою (причина – порушення переміщення пишучої головки лазера);

    4) виникнення смуги, в якій елементи пошкоджені: спостерігається “наповзання” деталей або одна з ділянок витягнута (причина – відставання смуги гуми від барабана під дією витяжки, що видаляє продукти згоряння).

    Друкуючі елементи, виконані лазерним гравіруванням на гумі, як правило, добре змочуються штемпельною фарбою, і відбитки виходять рівномірно і достатньо інтенсивно забарвленими, з рівними краями. Іноді при надлишках фарби на краях штрихів спостерігаються мікророзпливи. У менш інтенсивно забарвлених відбитках можна помітити низку особливостей, що притаманні цьому способу виготовлення посвідчувальних друкарських форм:

    У печатках, отриманих традиційним способом, друкуючі елементи також мають рівну поверхню, але оскільки гума, з якої вони виготовлені, пройшла термічну обробку, це змінило її властивості: вона тверда на дотик, межі елементів – оплавлені, заокруглюються. Від традиційних печаток виготовлені лазерним гравіруванням печатки (штампи) можна також відрізнити за гарнітурами застосованих шрифтів (для перших характерні гарнітури друкарських шрифтів, для других – гарнітура шрифту не регламентована) тощо.

    Фотополімерний спосіб виготовлення кліше печаток (штампів)

    У цій технології використовуються фотополімери, які під дією ультрафіолетових променів полімеризуються і втрачають розчинність у відповідному розчиннику. Ці композиції можуть бути рідкими або твердими.

    Інші новітні способи виготовлення посвідчувальних друкарських форм

    Розгляньмо ще деякі способи, що набувають поширення в нашій країні. Нескладним є виготовлення печаток (штампів) у блоці з штемпельною подушкою. Остання служить підставкою (основою) для постійного зберігання гумової посвідчувальної друкарської форми. Така конструкція має цілу низку переваг. По-перше, друкуючі елементи, знаходячись у закритому об’ємі, довше зберігають еластичність. По-друге, скорочується час, необхідний для нанесення якісного відтиснення, – печатка перебуває у постійній готовності до експлуатації. Існує можливість використання багатобарвних печаток як одного із засобів захисту від підроблення. Оскільки печатка займає на підставці фіксоване положення, штемпельна подушка може складатися з двох (і більше) ділянок, кожна з яких забарвлена штемпельною фарбою певного кольору.

    Традиційні посвідчувальні друкарські форми виготовляються із застосуванням вулканізації гуми. Оскільки гума легко окислюється (за рахунок випаровування пластифікуючих речовин), утворюються тверді, крихкі продукти, і гума може повністю втратити еластичність. Щоб подовжити довговічність печаток, почали використовувати мікропористі матеріали, зокрема мікропористу гуму, а також термопластичні смоли. Печатки, виготовлені з цих матеріалів, показали високу механічну міцність. Як уже зазначалося, полімери мають пористу структуру. У цьому і полягає особливість нових печаток (штампів) з накопичувачем фарби: структура матеріалу з відкритими порами робить самі печатки придатними для накопичення штемпельної фарби. Друкуючий блок складається, звичайно, з двох шарів. Перший шар – накопичувач фарби – великопористий і удвічі-тричі за об’ємом перебільшує другий шар, що містить саме друкуючі елементи. Основне завдання шару-накопичувача – зберігання найбільшого об’єму фарби. Він може бути отриманий з найрізноманітніших матеріалів: пенополіуретана, полівінілхлориду, губчастої гуми тощо. Основні вимоги: високі властивості пружної деформації і сумісність з друкуючим шаром для отримання на межі розділу міцного з’єднання у вигляді сплавлених частинок. Другий шар – друкуючий – має більш високу пористість. Це дає змогу отримати, з одного боку, високу механічну міцність елементів, а з другого – якісні відбитки на папері. У новій конструкції штемпельний блок поміщається у порожнисту прямокутну рамку або циліндр, залежно від форми друкуючої поверхні (печатка або штамп). Рамка має зверху циліндровий виступ, на який надягається фігурна ручка. До штемпельного блоку зверху кріпиться покривальна пластина з отвором у центральній частині, в який впресовано металевий шток. У тілі виступу є поворотна пружина, що притискає печатку у неробочому стані до внутрішньої поверхні рамки або циліндра, тим самим захищаючи її від пошкоджень. Для нанесення відбитку слід натиснути на фігурну ручку, яка зміщується вниз, долаючи опір поворотної пружини. Ступінь стискання може бути відрегульовано спеціальною гайкою. Зусилля від ручки передаються штоку, який разом із закріпленою покриваючою пластиною тисне на штемпельний блок; той, у свою чергу, притискається до паперу і через найдрібніші пори друкуючих елементів переходить фарба, утворюючи відбиток на папері. Коли потрібно підживити шар-накопичувач, слід зняти ручку і через заливальний отвір додати штемпельну фарбу.


    3. Можливості дослідження кліше та відбитків печаток та штампів

    Способи підробки відбитків печаток (штампів) та їх ознаки

    До основних способів підробки відбитків печаток (штампів), що трапляються у експертній практиці, можна віднести способи з використанням кліше високого, плоского та глибокого друку, а також копіювально-розмножувальної техніки.

    Для виготовлення форми плоского друку найчастіше використовують фотопапір, поліхлорвінілову плівку, кальку тощо. Відбиток печатки (штампа) копіюють з документа на проміжну зволожену форму (отримується дзеркальне відображення відбитка), що має гарні копіювальні властивості (наприклад, фотопапір). Це зображення може додатково наводитись чорнилом, а потім копіюється на підроблений документ. Цей спосіб називають подвійне копіювання. Також можливо підробити відбиток шляхом перемальовування на просвіт з використанням кальки або іншого прозорого матеріалу.

    У відбитках, отриманих з використанням плоского кліше, можна виявити ознаки:

    1) які свідчать про застосування плоскої форми (тонкий шар барвної речовини, досить рівномірне її розташування у штрихах, бліде пофарбування, нечіткі, розпливчасті межі знаків, наявність непофарбованих ділянок);

    2) характерні для зволоження й копіювання (скуйовдженість паперу; порушення проклейки, втрата глянцю, шорсткість паперу; розпливи барвника у штрихах; зміна люмінесцентних властивостей паперу на місці розташування відбитку);

    3) малювання або обведення друкуючих елементів (невідповідність знаків стандартним друкарським шрифтам; розбіжність однойменних знаків за розмірами та конфігурацією; викривлення, звивистість і кутоватість елементів, здвоєння штрихів; наявність дзеркальних знаків; помилки у тексті; нерівномірне розташування тексту на площині відбитка; неоднакові відстані між словами та літерами; викривлення лінії рядка; відхилення від радіальності (у штампах – відхилення від паралелі)).

    Виготовлення кустарним способом форм високого друку потребує наявності певних професійних навичок. Але отримані кліше дають змогу виготовляти відбитки багаторазово. Залежно від властивостей матеріалу кліше та способу виготовлення, властивостей фарбної речовини, паперу, сили тиску та інших факторів, відбитки з форм високого друку можуть мати різний вигляд, але спільним для всіх них буде яскравість відбитка, чіткі межі штрихів; більш інтенсивна пофарбованість країв штрихів. Способи виготовлення злочинцями печаток можуть бути різними. Найчастіше використовують гравірування на таких матеріалах, як гума, метал, лінолеум, пластмаса, деревина. За допомогою гравірувальних інструментів (або просто загострених предметів) злочинці відтворюють у дзеркальному вигляді друкуючі елементи. Відбитки таких кустарних форм мають такі ознаки: спрощеність малюнка знаків; перерви в елементах знаків; помилки у тексті; нерівномірне розташування тексту на площині відбитка; наявність дзеркальних знаків; відсутність окремих фрагментів, частин знаків; наявність викривлень у прямолінійних елементах; розбіжність однойменних знаків за розмірами та конфігурацією; неоднакова форма і розміри засічок у буквах; неоднакова висота основних елементів у знаках слова; кутоватість овалів, напівовалів і дугових елементів; відхилення вісі літер від вертикального чи радіального напрямку; неоднакова ширина штрихів у знаках тощо.

    При виготовленні друкарських форм фотомеханічним способом найчастіше за оригінал використовується відбиток печатки (штампа) у справжньому документі. Тому у відбитках, отриманих указаним способом, спостерігається відповідність малюнка знаків друкарським шрифтам; рівномірне розташування знаків по площині відбитку; дотримання радіальності або паралельності. Але через непродруковування фрагментів зображення оригіналу у відбитках фотомеханічних форм виявляються непофарбовані ділянки або знаки з ознаками малювання (результат ретуші фотоформи). Можлива також зміна масштабу (відносно печатки-оригіналу).

    Форми глибокого друку, звичайно, використовують для підробки відбитків сургучевих печаток. Вони мають заглиблені друкуючі елементи й виготовляються способами гравірування, фрезерування, штамповки тощо. Іноді з відбитка-зразка сургучевої печатки отримують зліпок, який використовують потім як друкарську форму. У відбитках із таких форм спостерігається нечітке зображення знаків; збільшення їх розмірів; наявність поглиблень на друкуючих поверхнях; наявність сторонніх деталей на пробілах; на папері – частинки матеріалу друкарської форми тощо.

    Останніми роками злочинці нерідко для підробки відбитків печаток (штампів) застосовують сучасну копіювально-розмножувальну техніку. Найчастіше зображення відбитка-оригіналу або ксерокопіюється зі справжнього документа на підроблений, або сканується з наступним друкуванням на принтері. Найбільш поширені варіантів назвімо дві великі групи підробок: електрофотографічний та струменево-крапельний способи. До першої групи належать застосування одноколірних і кольорових копіювальних апаратів та лазерних принтерів, а до другої – використання струменево-крапельних принтерів. Для кожного з варіантів будуть притаманні ознаки застосованого пристрою, що розглядались у відповідному підрозділі.

    Іноді трапляється примітивний спосіб підробки відбитків печаток (штампів) – їх малювання безпосередньо на документі. Для цього способу характерними є такі ознаки: сліди від пишучих приладів, наприклад, кулькових чи пір’яних ручок, олівців, загострених паличок тощо; частинки грифеля графітного олівця на волокнах паперу; специфічна структура фарбувальної речовини у штрихах знаків.

    Також є підроблення відбитків за допомогою справжніх печаток (штампів) інших організацій, установ, підприємств або їх відділів. Для цього способу характерними є такі особливості: нечітко наноситься текст (при повороті кліше – відбитки змазані, при недостатній кількості фарбника на кліше – відбитки бліді, при зайвій кількості фарбника – перенасичені); вносяться зміни в текст (замазуються окремі букви, слова, домальовуються інші, умисно не віддруковуються окремі слова тощо); робиться монтаж фрагментів кількох печаток (штампів) або їх відбитків, використовуються інші зображення.

    Методика дослідження відбитків печаток і штампів

    При експертному дослідженні відбитків печаток (штампів) вирішуються найчастіше такі питання:

    Експерт розпочинає вирішувати вказані завдання з огляду наданих на дослідження матеріалів, разом із тим перевіряючи відповідність їх переліку у постанові про призначення експертизи. Також експерт вивчає документи у цілому та їх реквізити. Правильний та повний огляд наданих об’єктів допомагає скласти попереднє враження про особливості їх виготовлення. Відповідно до цього, експерт складає план подальших дій, визначає доцільні методи дослідження. Потім приступає до основної стадії дослідження – вирішення конкретних завдань, поставлених перед експертизою.

    Діагностичне дослідження відбитків печаток (штампів)

    Для встановлення способу нанесення відбитка печатки (штампа) на дослідження іноді надаються лише сумнівні відбитки. Шляхом ретельного вивчення змісту всього документа та сумнівного відбитка експерт установлює: чи відповідає найменування установи, від імені якої видано документ, найменуванню у відбитку; чи немає порушень встановленого порядку користування печатками (наприклад, відбиток гербової печатки міститься у документі від імені громадської організації); особливості малюнка букв, наявність граматичних помилок, дзеркального або перевернутого зображення знаків; чи відповідають знаки стандартному друкарському шрифту; характер розподілу барвної речовини, подвоєння штрихів, рівномірність інтервалів тощо.

    Уже на цьому етапі нерідко можна встановити сукупність ознак, що свідчать про застосування однієї з фабричних технологій, або відтворення іншим способом. Далі перевіряють симетричність розташування знаків відносно один одного та ліній шляхом накладення на відбитки прозорих плівок з розділеними на сектори колами, трикутниками та вимірювальними шкалами.

    Потім вивчають особливості розташування барвника у штрихах з використанням мікроскопа типу МБС. Під час мікроскопічного дослідження також можуть бути виявлені ознаки попередньої підготовки.

    Установлюючи спосіб нанесення відбитка печатки (штампа), окремі ознаки виявляють або візуально, або шляхом мікроскопічного дослідження. Виявлення інших ознак у кожному конкретному випадку потребує застосування спеціальних методів (наприклад, дослідження в УФ-променях тощо). Штрихи олівцевої підготовки при малюванні або використання копіювального паперу можна виявити у ІЧ-променях.

    Слід зазначити, що зараз важко розрізнити фабричний та кустарний способи виготовлення печаток (штампів). Ускладнюють ситуацію сучасні технології виготовлення печаток (штампів), оскільки підроблене кліше, виготовлене, наприклад, шляхом лазерного гравірування, може практично не відрізнятися від справжнього за своїми ознаками (у цьому разі обов’язково потрібні зразки справжньої печатки). Указані фактори можуть призвести до необґрунтованих або помилкових висновків експерта. Тому питання про справжність і його вирішення належить лише до компетенції слідчого, що має у своєму розпорядженні більш детальні відомості про обставини справи.

    До висновку експерта з діагностичного дослідження додається фототаблиця зі знімками загального вигляду документа з відбитком печатки (штампа) та досліджуваного відбитка (приблизно з 3-кратним збільшенням). Крім того, у фототаблиці мають бути знімки з ознаками, що ілюструють встановлений спосіб нанесення відбитка.

    Ідентифікація печаток і штампів за відбитками

    Процес ототожнення печаток (штампів) за відбитками ґрунтується на загальних принципах криміналістичної ідентифікації і складається з трьох основних стадій: роздільне дослідження об’єктів, їх порівняльне дослідження та оцінка виявлених ознак. На успішність проведення ідентифікації серйозно впливає якість наданих зразків відбитків печаток (штампів). Вільні зразки відбитків за часом свого нанесення мають бути якомога ближче до сумнівних відбитків. Експериментальні відбитки бажано наносити на папір такого самого сорту з різним ступенем тиснення і розподілом сили тиску на ділянки кліше на різній підложці, з різною кількістю барвника. Сам барвник береться такого самого кольору, що й у сумнівному відбитку. А якщо печатка сильно забруднена, то після отримання кількох відбитків її промивають, а потім відтискують кілька контрольних відбитків. Головною метою роздільного дослідження є виявлення індивідуальної сукупності ознак сумнівного відбитка (відбитків). Для цього вивчають загальні й окремі ознаки об’єкта. Крім того, слід пам’ятати, що друкуюча поверхня однієї і тієї ж печатки (штампу) у різних відбитках відображається неоднаково, що зумовлено умовами нанесення відбитку. При роздільному дослідженні відбитків-зразків слід дотримуватись визначеної послідовності. Спочатку вивчають всі відбитки при слабкому натисканні, потім при звичайному, а потім – отримані за інших умов. Найціннішими окремими ознаками є такі: відхилення від нормального положення букв у словах, викривлення рядків, дефекти у знаках.

    Після роздільного дослідження експерт приступає до порівняльного дослідження відбитків, під час якого він порівнює виявлені на попередній стадії ознаки. Послідовність порівняння ознак об’єктів базується на загальних принципах порівняння – від загального до окремого. При порівняльному дослідженні експерту в нагоді стають методи накладення, суміщення тощо.

    Далі експерт приступає до останньої стадії ідентифікації – дає оцінку збіжностям і розбіжностям. На цій стадії слід враховувати: достатність наданих матеріалів; ідентифікаційну значущість кожної ознаки окремо і всієї їх сукупності. Якщо було встановлено розбіжності, які не можна пояснити, експерт робить висновок про відсутність тотожності. А при недостатності виявлених ознак для категоричного висновку, експерт може дати висновок у вірогідній формі або про неможливість вирішення поставленого питання.

    До експертного висновку додається фототаблиця із фотознімком загального виду документа; збільшені знімки сумнівних відбитків і відбитків-зразків (в одному масштабі) з розміткою збіжних (чи розбіжних) ознак; контрольні фотознімки та ілюстрації порівняння ознак способами накладення, суміщення зображень.