Навчальні матеріали
Тема 1. Теоретичні основи та методика судової експертизи документів
Вступ
Документам відводиться важливе місце у криміналістиці, де вони розглядаються як об’єкти дослідження або як зразки при проведенні криміналістичних експертиз. Вони є багатоплановим об’єктом дослідження, який поєднує аналіз форми, способу виготовлення, стану, складу та властивостей його матеріальних елементів з виявленням призначення, походження, справжності, достовірності змісту тощо. Специфіка експертного дослідження документів зумовлена необхідністю використання методів і даних криміналістики, лінгвістики, психології, матеріалознавства, фізики, хімії та інших галузей знань.
Ще з тих саме часів, коли з’явилися перші документи на глиняних табличках, знаходились люди, що намагались, найчастіше з корисливими намірами, підробити їх або внести зміни в їх зміст. Наприклад, відомо, що у стародавньому Римі підробка документів була дуже поширена: підроблені заповіти, різноманітні документи про позики часто були способами збагачення.
Підробка документів та окремих їх реквізитів зараз є поширеним злочином, поширення якого пов’язано з доступністю і постійним удосконаленням сучасної копіювально-множильної техніки. Для успішного розкриття даної категорії злочинів потрібно постійно підвищувати професійний рівень експертів-криміналістів, а також забезпечення для проведення експертиз всіма необхідними технічними засобами дослідження.
1. Етапи становлення та розвитку судово-технічної експертизи документів
У різні часи документи підроблювали всі прошарки суспільства і несли за це покарання, відповідно до законів відповідного часу. Так, у 1424 р. у «Псковській судній грамоті» передбачалася сувора відповідальність за виготовлення «лживых грамот», в «Уставі Великого князівства Литовського» спеціально передбачена ст.5 «Як повинен бути покараний той, хто підроблює великокняжі листи та їх печатки». У «Судебнику» 1550 р. передбачалася смертна кара за підробку документів, а «Соборное уложение» 1649 р. містить окрему главу ІV «о подпищеках и которые печати подделывают», три з чотирьох статей якої передбачають страту за підробку документів та печаток. У історичній науковій літературі вказується про поширеність досліджень документів у Росії. Зокрема, діяльність піддячих Іванівської площі в Москві, що володіли грамотою, підпорядковувалась Стрілецькому приказу, багато в чому була пов’язана з проведенням експертизи документів. Наприкінці ХVІІ ст. для експертизи сумнівних документів залучались дяки та піддячі, які працюють у Приказі (мається на увазі так званий «поместный приказ»).
Значна експертна діяльність велася в Російському технічному товаристві (РТТ), де у 1878 р. був створений п'ятий відділ, який займався фотографією. Відомі російські фотографи виступали як експерти з технічного дослідження документів. Але справжню судово-фотографічну експертизу документів створив своїми науковими роботами і відкриттям методу посилення контрастів - Є.Ф.Бурінський (1849–1912 рр.), який є батьком судово-дослідної фотографії, засновником технічної експертизи документів. Серед монографій початку ХХ ст. широко відомою стала робота Є.Ф.Бурінського «Судебная экспертиза документов, производство и пользование ею».
До кінця XIX ст. у Російській імперії не існувало спеціальних експертно-криміналістичних установ. Основну допомогу правоохоронним органам здійснювали приватні особи, які мали необхідні пізнання, та деякі державні і наукові установи, які періодично проводили дослідження по кримінальних і цивільних справах.
Після судової реформи 1864 р. коло осіб, яким доручалося проведення експертиз, значно розширилося. Згідно Статуту кримінального судочинства (ст. 326) в якості обізнаних осіб могли бути запрошений лікарі, фармацевти, професори, вчителі, техніки, художники, ремісники та інші особи, які мали спеціальні пізнання і набули особливого практичного досвіду. Експертами з дослідження підписів і почерку дозволялося залучати також урядовців поліцейських управлінь.
У справах про підробку грошових знаків та цінних паперів суддівсько-експертною установою періодично виступала Експедиція заготівлі державних паперів, яка випускала паперові гроші, облігації тощо. Статут Кримінального Судочинства 1864 р. передбачав відсилання всіх підроблених паперів у Експедицію заготівлі державних паперів на експертизу для встановлення їх автентичності. Експертиза була приблизно такою: документ спочатку оглядався гравером і каліграфом (ці особи визначали, чи має даний документ ознаки фальсифікації або підробки). Якщо у документі або папері знайдуться ознаки підробки, то цей документ підлягає фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки, відновлення первісного тексту. За результатами дослідження складався акт.
У тих випадках, коли виникали вузькоспеціальні питання у галузі біології чи інших наук, слідчі і судові органи зверталися до Центральної хімічної лабораторії Міністерства фінансів. У ній проводилися експертизи, пов'язані з дослідженням різних рідин, паперу, фарби тощо.
Технічну експертизу документів, фірмових знаків і клейм здійснювали Мануфактурна рада Міністерства фінансів і єдина Медична рада при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ.
Для отримання висновків експертиз для найважливіших справ зверталися в Академію наук, яка здійснювала дослідження переважно судово-медичного і хімічного характеру (у тому числі і різноманітних матеріалів документів). Активну участь у проведенні експертиз брали відомі російські вчені Д.І.Менделєєв, О.М.Бутлеров та інші.
Першою криміналістичною установою в Росії була судово-фотографічна лабораторія при Петербурзькому окружному суді, яку створив на власні кошти вчений-криміналіст Є.Ф.Бурінській. У 1912 р. лабораторію розформували, а замість неї організували кабінет науково-судових експертиз, підлеглий прокурору Петербурзької судової палати. Трохи пізніше, протягом 1913-1914 рр. розпочали роботу аналогічні кабінети у Москві, Києві та Одесі. Коло їх експертної діяльності було набагато ширше, ніж у лабораторії. Кабінети науково-судових експертиз призначалися для проведення досліджень по кримінальних і цивільних справах за допомогою фотографії, хімічного і мікроскопічного аналізів та інших прийомів, за винятком досліджень, які проводять медичні відділення губернських правлінь. Структурно кабінети складалися з трьох відділів: фотографічного, кримінально-технічного і хімічного. У фотографічному відділі застосовувалася метрична, репродукційна, проекційна фотографія, мікрофотографія і фотографія в ультрафіолетових променях (у тому числі і різних документів). Таким чином, була створена мережа судово-експертних установ, що сприяли використанню досягнень науково-технічного прогресу у боротьбі зі злочинністю.
Київський кабінет науково-судових експертиз, заснований у лютому 1914 р., очолив відомий криміналіст С.М.Потапов (1873 - 1957 р.р.). До роботи в новій установі він привернув відомих представників природничих наук, що активно займалися дослідницькою діяльністю. Наприклад, у 1914 р. за допомогою ультрафіолетового опромінення було отримано видиму люмінесценцію ділянки витравленого тексту, що дозволило прочитати невидимі записи.
В Одесі керівником відкритого у квітні 1914 р. кабінету науково-судових експертиз став учений-криміналіст М.П. Макаренко. До експертної роботи їм були залучені відомі фахівці різних галузей науки.
Свідоцтв про дореволюційну діяльність Київського і Одеського кабінетів науково-судових експертиз збереглося дуже мало, тому що більшість матеріалів була втрачена під час громадянської війни.
У жовтні 1925 р. кабінети науково-судової експертизи були перетворені на інститути науково-судової експертизи. З цих пір, власне, і починається плідна науково-дослідна і експертна діяльність українських експертних установ, на базі яких сформувалася перша українська школа криміналістів - професорів М.С.Бокаріуса, В.І.Фаворського, С.М. Матвєєва та інших.
У Київський інститут науково-судової експертизи прийшли С.І.Тіхенко, М.М.Зюскін, Б.Р.Кирічинський, Є.Ю.Брайчевська та інші, які з часом стали провідними вченими–фахівцями у галузі судової експертизи. Наприклад, М.М.Зюскін розробив фотографічний метод контрастування шляхом використання сенсибілізованих фотоматеріалів, які у той час використовувалися експертами. Б.Р.Кирічинський є піонером упровадження в експертну практику інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських променів при технічному дослідженні документів.
Після Великої Вітчизняної війни почала відновлюватись діяльність інститутів судових експертиз, що були зруйновані, а устаткування розграбовано під час тимчасової окупації. Виникнення, розвиток і упровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Київського і Одеського університетів, Харківського юридичного інституту, а також діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Була створена ціла наукова школа українських криміналістів. До неї можна віднести таких відомих вчених, як В.Є.Коновалова, В.К.Лісиченко, М.В.Салтевський, М.Я.Сегай, В.І.Гончаренко та інші.
Зараз у системі Міністерства юстиції України функціонують сім науково-дослідних інститутів судових експертиз. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. Центральною експертною установою МВС України є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр. У цьому центрі функціонує відділ, що займається дослідженням документів, а також збиранням колекцій справжніх і підроблених документів та криміналістичними обліками підроблених паперових грошей (відділ технічної експертизи документів та почерку).
2. Визначення СТЕД, об’єкти, предмет та завдання
Під документом у його техніко-криміналістичному значенні розуміють матеріальний об’єкт дослідження, що являє собою предмет (папір, картон, тканину, кіно- та фотоплівку, магнітну стрічку і т.ін.), на якому мовними знаками зафіксована інформація, призначений для її передачі у часі та просторі.
Документи – це штучні (створені людиною) предмети матеріального світу, головне призначення яких - містити інформацію та передавати її у часі та просторі. Ці якості документа забезпечуються його реквізитами та матеріалами.
Судово-технічна експертиза документів являє собою дослідження документа, яке проводиться у процесуальній формі та за дорученням органу розслідування або суду, що має за мету визначення способу його виготовлення, встановлення наявності у ньому змін та способів їх внесення, виявлення невидимих записів, а також ідентифікацію предметів і матеріалів, які використовувалися для виготовлення документу або внесення до нього змін.
Кожна експертна галузь грунтується на відповідній галузі наукового знання. СТЕД грунтується на техніко-криміналістичному дослідженні документів (останнє є частиною криміналістичної техніки і розвивається, використовуючи досягнення природничих та технічних наук).
До основних (загальних) завдань ТКДД належать:
1) визначення способу виготовлення документа;
2) встановлення факту і способу зміни змісту документа;
3) відновлення погано видимих і невидимих записів;
4) відновлення первинного виду документа;
5) визначення часу виготовлення документа;
6) ідентифікація знарядь, засобів, обладнань і матеріалів, що застосовувалися для виготовлення документа, а також його виконавця.
За метою дослідження всі завдання ТКДД поділяються на ідентифікаційні, діагностичні і класифікаційні.
Ідентифікаційні завдання складають дослідження з метою ототожнення:
- конкретних технічних засобів, що використовуються для виготовлення документів або їх фрагментів (друкарських машин, касових апаратів, печаток, штампів, множильної техніки, перових і кулькових ручок, олівців тощо);
- цілого за його частинами (відновлення документа за фрагментами тощо);
- матеріалів (папір, картон, пасти для кулькових ручок, чорнила тощо), використаних для виготовлення документа.
Діагностичні завдання спрямовані на встановлення:
- способу виготовлення документа або його фрагментів (поліграфічний, фотографічний, рукописний), факту і способу зміни первісного змісту документа (дописка, підчистка, додруковування, травлення тощо);
- первісного змісту документа (відновлення первісних записів та зображень);
- давнини виготовлення документа (абсолютної, відносної), у тому числі хронологічної послідовності нанесення штрихів, які перетинаються;
- джерела походження документа (матеріалів, що застосовувалися для його виготовлення) за ознаками, що характеризують умови зберігання або використання.
У криміналістичній практиці зустрічаються також класифікаційні завдання, коли важливо встановити клас, тип, марку копіювально-множильного апарату, матеріалу документа тощо.
Серед об'єктів техніко-криміналістичного дослідження документів можна виділити: документи; пристосування для виготовлення документів (повністю чи окремих фрагментів) або для внесення змін до раніше виготовлених документів; речовини для виготовлення документів або для внесення змін до раніше виготовлених документів.
Матеріали документів - умовна назва матеріалів, призначених для виготовлення документа.
До матеріалів документа відносять:
- основу документа (папір, картон, іноді інші матеріали);
- фарбувальні речовини штрихів і відтисків;
- допоміжні речовини (клей, сургуч тощо);
- коректуючі речовини (для виправлення технічних помилок);
- речовини, що закривають окремі фрагменти документа (пляма, лінії закреслення тощо), залишки травлячих речовин.
До реквізитів документа відносять:
- відбитки друкарських форм (друкарського шрифта, штампів, печаток тощо);
- рукописні тексти (записи у вигляді тексту, підпису, інші позначення);
- фотознімки на документах.
При ідентифікації печаток і штампів за їх відбитками разом з досліджуваними документами на експертизу надсилають 5–8 експериментальних відбитків печаток або штампів, що ідентифікуються. Зразки мають бути різними за ступенем інтенсивності фарбування і на різній підкладці (м'якій, твердій). Якщо з моменту виготовлення досліджуваного документа минуло багато часу, на експертизу доцільно надавати також зразки відбитків, що відносяться до часу виготовлення досліджуваного документа.
Усі зразки матеріалів (паперу, фарбувальних речовин) мають надаватися у достатній кількості (за узгодженням з експертом).
Документи, що перевіряються, як і всі об'єкти експертизи, вимагають дбайливого поводження з ними. Основні правила поводження з документами, що перевіряються:
- зберігати документи необхідно в окремих конвертах (пакетах), а не підшивати до матеріалів справи. Всі написи на конверті робляться до розміщення у ньому документа. Перегинати і складати документи можна лише по наявних складках;
- не можна робити поміток, наприклад, обводити або підкреслювати якийсь фрагмент ні на лицьовому, ні на зворотному боці, за винятком відмітки у вигляді відбитку штампу установи (хоча і це небажано). Він наноситься самим експертом на вільній від записів ділянці документа, причому лише після проведення всього об'єму досліджень;
- оберігати документи від дії світла, вологи, високої температури, щоб уникнути істотних змін їх властивостей. При пересилці на експертизу документ поміщають між аркушами щільного паперу, що перешкоджає дії високої температури при нанесенні сургучної печатки, і запобігає можливості випадкового приклеювання документа до конверта. Запечатаний пакет не слід прошивати;
- при огляді необхідно користуватися пінцетом (за винятком огляду спалених і дуже старих документів), щоб не забруднити документи і не залишити відбитки пальців;
- крихкий або розірваний документ вилучають за допомогою гумової груші або іншого пристосування, потім розмістити між скельцями або між прозорими плівками і окантувати їх липкою стрічкою, лейкопластиром або ізоляційною стрічкою. Такі документи забороняється наклеювати на основу.
3. Загальні положення методики судово-технічної експертизи документів
Як відомо, стадії проведення експертного дослідження поділяються на: попереднє дослідження; роздільне дослідження; експертний експеримент; порівняльне дослідження; оцінка результатів дослідження та формулювання висновків; оформлення результатів експертного дослідження. Залежно від виду завдань, які вирішуються експертним дослідженням, стадії експертного експерименту і порівняльного дослідження можуть бути відсутні.
Послідовність застосування методів дослідження та технічних засобів визначається судовим експертом відповідно до методик проведення певних досліджень. При цьому судовий експерт повинен максимально використати неруйнуючі методи і тільки в разі, якщо в результаті їх застосування не досягнута мета дослідження, застосовувати руйнуючі методи.
Попереднє дослідження
Завдання: з’ясування мети дослідження; оцінка наданих у розпорядження судового експерта матеріалів з точки зору достатності для вирішення поставлених питань; формування загальної уяви про досліджувані об’єкти, явища, події, їх ознаки; побудова гіпотез; планування експертного дослідження.
Шляхи вирішення завдань:
- ознайомлення з наданими матеріалами (постанова, ухвала, клопотання, звернення, матеріали кримінального провадження, цивільної, адміністративної, господарської справи тощо), установлення цілісності упаковки, наявності об’єктів дослідження (досліджуваних та порівняльних), їх відповідності переліку в супровідних документах. При проведенні ідентифікаційних експертиз дослідження починається з тих об’єктів, що ідентифікуються;
- ілюстрація упакування, об’єктів дослідження;
- вивчення стану об’єктів дослідження (їх цілісність, відсутність змін, спричинених транспортуванням тощо);
- установлення достатності та якості отриманих матеріалів, об’єктів дослідження;
- вивчення порівняльних об’єктів (зразків) на предмет оформлення їх відповідно до вимог процесуального законодавства;
- установлення порівнянності об’єктів дослідження;
- вивчення питання про необхідність заявлення клопотань про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;
- визначення необхідного комплексу методів дослідження і послідовності їх застосування.
Роздільне дослідження
Завдання: всебічне і повне вивчення властивостей та ознак досліджуваних об’єктів, явищ, процесів. Формування проміжних висновків про придатність об’єктів для ідентифікації3 (ототожнення), установлення механізму дії, наслідків події тощо.
Шляхи вирішення завдань:
- вивчення ознак і властивостей кожного з досліджуваних об’єктів, явищ, процесів;
- вивчення виявлених загальних (форма, розмір, рід, вид тощо) та окремих ознак (своєрідні деталі зовнішньої будови, характерні властивості тощо) кожного з об’єктів дослідження, явищ, подій;
- оцінка кожної виявленої ознаки з точки зору механізму її утворення, стійкості, індивідуальності та частоти повторюваності ознак;
- формування проміжного висновку (про придатність для ідентифікації, установлення групової належності тощо) за результатами проведеного вивчення;
- ілюстрація виявлених ознак.
Порівняльне дослідження
Завдання: установлення ознак подібності (тотожності) та (або) розбіжності (відмінності) досліджуваних об’єктів, явищ та процесів.
Шляхи вирішення завдання:
- порівнювання встановлених загальних ознак досліджуваних об’єктів, явищ та процесів;
- порівнювання встановлених окремих ознак досліджуваних об’єктів, явищ та процесів;
- порівнювання ознак здійснюється способами зіставлення, накладення і суміщення;
- формування проміжного висновку про наявність чи відсутність подібності (тотожності) та (або) розбіжності (відмінності);
- ілюстрація результатів порівняльного дослідження.
Оцінка результатів проведеного дослідження і формулювання висновків
Завдання: комплексна оцінка результатів проведеного експертного дослідження, наукове обґрунтування походження встановлених ознак, формулювання висновків.
Шляхи вирішення завдань:
Шляхи вирішення завдань:
- визначення стійкості й індивідуальності виявлених ознак;
- визначення суттєвості комплексу ознак, що збігаються і різняться, їхньої значимості для висновку про наявність чи відсутність тотожності;
- оцінка результатів проведеного дослідження, ґрунтована на всебічному, повному й об’єктивному науковому аналізі всіх ідентифікаційних ознак;
- установлення, чи утворюють ознаки, що збігаються, сукупність, достатню для ідентифікації конкретного об’єкта, явища, процесу;
- установлення, чи є розбіжність стійкою і суттєвою, чи достатня вона для висновку про відсутність тотожності;
- якщо в процесі порівняльного дослідження виявлені ознаки, що збігаються, й ознаки, що різняться, то чим це пояснюється, та які з них більш суттєві;
- оцінка ознак, що збігаються, на основі:
- визначення стійкості ознак (чи повторюються ознаки, чи не випадкові вони, чи не піддалися ознаки викривленню, якщо так, то якою мірою);
- визначення частоти повторюваності ознак;
- збігу варіацій ознак;
- визначення достатності сукупності ознак, що збігаються, для ідентифікації конкретного об’єкта, явища, події;
- оцінка ознак, що різняться, на основі визначення:
- стійка чи випадкова розбіжність ознак;
- чи не обумовлена розбіжність ознак їхньою видозміною або викривленням унаслідок різних умов формування і відображення ознак;
- чи не є розбіжність результатом того, що в розпорядженні судового експерта було недостатньо зразків (якщо розбіжність стійка і не може бути пояснена причинами, зазначеними в попередніх двох підпунктах, то судовий експерт визнає її суттєвою, а це є підставою для негативного висновку);
- формулювання висновків на підставі оцінки результатів проведеного дослідження:
- категоричний позитивний чи негативний;
- вірогідний позитивний чи негативний;
- про неможливість вирішити питання.
Оцінка встановлених ознак може бути розпочата як з ознак, що збігаються, так і з ознак, що різняться.
Оформлення результатів експертного дослідження
Завдання: оформлення проведеного експертного дослідження висновком експерта (експертного дослідження).
Шляхи вирішення завдання:
- складання висновку за результатами проведеного експертного дослідження відповідно до встановленої структури;
- виготовлення ілюстративного матеріалу.