Навчальні матеріали

Тема 7. Встановлення змісту записів, які погано видно та пошкоджених документів

  • 1. Види пошкоджених документів. Старі, згаслі документи
  • 2. Методика дослідження текстів, які погано видно: залитих, замазаних, закреслених,
    а також згаслих
  • 3. Особливості поводження із зім’ятими, розірваними, спаленими та іншими
    пошкодженими документами
  • Список використаних джерел

    • 1. Види пошкоджених документів. Старі, згаслі документи

    До пошкоджених документів відносять:

    В залежності від типу та ступеню пошкодження методи та методика дослідження суттєво відрізняються. Про них окремо буде сказано у даному розділі.

    Слід зазначити, що своєрідну групу криміналістичних об'єктів становлять так звані старі документи – це документи, у яких відбулися зміни у складі матеріалів письма. Старіння – природний процес, але він може бути прискорений штучно.

    Старіння документів зумовлюється:

    У сукупності ці фактори призводять до того, що папір документа втрачає пружність і міцність, жовтіє, а чорнило вицвітає. Механічний вплив у процесі тривалого користування документом призводить до появи складок, потертостей, надривів. У процесі старіння тексти згасають – стають слабовидимими або невидимими. Знебарвлення барвника являє собою фотохімічний процес, перетікає під дією кисню (вицвітання). Його тривалість залежить від хімічної природи барвника та умов зберігання документа. Згасання тексту може відбуватися і без дії світла під впливом газів, що перебувають в атмосфері (кисень, аміак, сірчасті з'єднання), вологи і речовин, наявних у папері (наприклад, хлору) і в штрихах тексту. Штрихи можуть згаснути і при наклеюванні документа під дією лужного середовища клею.

    Фактори, що сприяють згасанню тексту, проявляються у різних сполученнях. У результаті тексти зникають, і про їхню наявність можна судити лише за незначними залишками барвника, а іноді – за наявністю слідів натискання пишучого приладдя. Розмаїтість факторів, що впливають на згасання текстів і форм, у яких воно проявляється у різних барвниках, зумовлює велику кількість застосовуваних для відновлення згаслих текстів методів. Деякі з них застосовуються для виявлення згаслих текстів незалежно від хімічної природи речовини штрихів (органічний барвник або суміш із неорганічним) і факторів знебарвлення. До таких методів належать: зйомка зі світлофільтрами, контратипування, зйомка у косо спрямованому світлі, зйомка видимої та ІЧ-люмінесценції тощо.

    Деякі методи можуть бути рекомендовані лише для конкретних випадків. Якщо барвник згаслого тексту був органічним, застосовуються дифузно-копіювальний метод або обробка розчинниками та радіоактивними ізотопами; якщо неорганічним – проводиться зйомка в червоній і ІЧ-зонах спектра, у рентгенівських променях, обробка хімічними речовинами.


    2. Методика дослідження текстів, які погано видно: залитих, замазаних,
    закреслених, а також згаслих

    Для встановлення змісту текстів, які погано видно, розроблений цілий комплекс методів. Ці методи поділяються на дві основні групи:

    1. Методи, що не руйнують документ при дослідженні:

    2. Методи, що викликають часткові зміни документа:

    Маскування первісного тексту – це закреслення, замазування, залиття знаків чорнилами, пастою, тушшю та іншими барвниками можуть проводитися речовинами, як з однаковими властивостями барвника первісних записів, так і з різними властивостями. В результаті маскування первісні записи стають зовсім невидимими через те, що барвник лягає щільним непрозорим шаром, або слабовидимими зі зміненим кольором первісних штрихів і слабким їх контрастом. Ефективність дослідження багато в чому залежить від фізичних і хімічних властивостей штрихів тексту та плям, що закривають ці штрихи. Розбіжність властивостей полегшує виявлення залитих текстів. Якщо ж властивості речовин плями та штрихів близькі або однакові, вирішення завдання вкрай ускладнюється.

    У ході дослідження експерту, насамперед, необхідно з'ясувати, яким барвником виконані штрихи тексту та плями. Потім визначити послідовність методів (прийомів), які доцільно застосувати для виявлення тексту. Дослідження розпочинають з візуального огляду і мікроскопічного дослідження в різних умовах освітлення (кососпрямованому, розсіяному, наскрізному).

    Візуальний огляд. Насамперед, за будь-якого сполучення барвників потрібно оглянути документ неозброєним оком під різними кутами зору освітлення, а також на просвіт. Це дозволяє прочитати залиті записи у випадках, коли око вловлює різницю оптичної щільності штрихів і плям. Огляд через світлофільтри дає можливість підсилити контраст між штрихами і плямою. Обраний при візуальному огляді світлофільтр надалі можна використовувати для фотографування.

    Фотографування без світлофільтра при звичайному освітленні. Це найбільш простий метод, що ґрунтується на різній світлочутливості фотоемульсії. Зйомку рекомендується проводити на пластинки, чутливі до кольорів плями.

    Фотографування зі світлофільтрами. Ефективність методу багато в чому залежить від спектральної характеристики барвника штрихів запису і плями. Невидимі кольорові розходження потрібно зробити максимально помітними. Необхідний світлофільтр підбирають за допомогою спектрофотометрії барвників запису і плями, а також візуально. Найбільший контраст досягається зменшенням ширини смуги пропущення світлофільтрів. Для зменшення смуги використовують абсорбційні фільтри, їхні комбінації (сполучення фільтрів СС, ЖС, КС зі світлофільтрами СЗС, ЗС, ЖЗС), а також інтерференційні світлофільтри. Ефект посилення контрасту залежить не лише від світлофільтра, а й від джерела світла. Для цих цілей доцільно застосовувати монохроматичні джерела (лазерне випромінювання). При виборі джерела світла д експерт вивчає спектральні характеристики випромінювання джерела і його потужність.

    Спостереження і фотозйомка в інфрачервоних променях грунтуються на їх здатності проникати через матеріали письма. Вони можуть бути для ІЧ-променів непрозорими (графітний олівець, чорна туш, барвник чорної машинописної стрічки, чорна фарба копіювального паперу, чорна друкарська фарба, а також барвники із солями важких металів – заліза, хрому, міді) і прозорими (наприклад, анілінові барвники). Якщо пляма, на відміну від штрихів, прозора, то штрихи будуть видні, і фіксувати їх можна зі світлофільтрами “КС-18, КС-19, ИКС-1, ИКС-3”, а також спостерігати безпосередньо на екрані монітора або електронно-оптичного перетворювача.

    Зйомка на просвіт дозволяє одержувати позитивні результати за рахунок розбіжностей у щільності ділянок документа, де штрихи покриті плямою, від ділянок під плямою, де штрихів немає. Перед зйомкою на документ накладають маску із чорного паперу з отвором, що відповідає розмірам плями. Для збільшення прозорості плями папір документа перед зйомкою рекомендується змочити чистим бензином. Зйомку можна проводити зі світлофільтрами або без них.

    Зйомка у косо спрямованому світлі застосовується у тих випадках, коли барвник штрихів залитого тексту має специфічний блиск, у порівнянні з речовиною плями або навпаки. Як джерело світла використовують освітлювач зі спрямованим пучком світла, кут падіння променів підбирають експериментально. При цьому варто застосовувати контрастні негативні матеріали. Така зйомка дає гарні результати при виявленні записів, виконаних графітним олівцем, чорною тушшю та залитих (закреслених), відповідно, чорною тушшю й графітним олівцем.

    Дифузно-копіювальний метод (ДКМ) застосовується для виявлення записів, виконаних такими матеріалами письма, які містять органічні барвники. Вони знебарвлюються під дією лужного розчину гідросульфіту натрію і деяких нерозчинних барвників (наприклад, пасти кулькових ручок), залитих нерозчинними у воді речовинами (наприклад, чорною тушшю) і не знебарвлюються у зазначеному розчині. Для встановлення ефективності ДКМ рекомендується проводити попередній аналіз (пробу), сутність якого полягає в копіюванні невеликої ділянки штрихів тексту і плями на зволожений фотопапір з наступною обробкою лужним розчином. При позитивному результаті проби здійснюються подальші операції (копіювання, засвітка, проявлення тощо). Традиційна методика ДКМ припускає використання зволоженого фотоматеріалу і не виключає небезпеки ушкодження документа.

    Нові модифікації ДКМ дозволяють уникнути цього недоліку. Модифікація ДКМ № 1 припускає використання сухого незасвіченого паперу з наступною обробкою відповідно до традиційної методики ДКМ. Ця методика ефективна при дослідженні пересічних штрихів. Модифікація № 2 передбачає використання проміжного копіювального матеріалу - світлої дактилоскопічної плівки. Техніка застосування цього способу проста, а якість зображень, одержуваних за допомогою даної модифікації, не поступається за якістю традиційній методиці.

    Вологе копіювання застосовується, коли барвник записів, що виявляють, має більшу копіювальну здатність, у порівнянні з барвником плями. Для копіювання звичайно використовується відфіксований фотопапір, зволожений дистильованою водою. Якщо барвник плями копіюється краще барвника тексту, то при кількаразовому копіюванні можна поступово видалити барвник плями і зробити текст видимим.

    Техніка копіювання може бути, наприклад, така: на документ кладуть 2-3 аркуші звичайного паперу, поверх них розміщують зволожений фільтрувальний папір, і весь блок між двома аркушами чистого паперу поміщають під прес на 10-20 хв. Якщо підвищити температуру, то час копіювання зменшується до 3-5 хв. Коли речовина штрихів нерозчинна у воді, то використовують поливінілхлоридну плівку (ПВХ), зволожуючи її органічними розчинниками (диметилформамід, циклогексан, бензол, ацетон, спирт), зрозуміло, переважають ті розчинники, які більш енергійно розчиняють барвник штрихів тексту, що виявляють. Для цього попередньо за допомогою краплинних реакцій безпосередньо для речовини штрихів (поза плямою) і речовини плями підбирають розчинник і змочують їм ПВХ-плівку (або відфіксований фотопапір). Надлишки розчинника видаляють фільтрувальним папером, а потім контактують із досліджуваною ділянкою документа. Речовина штрихів на відбитку копіюється більш чітко, ніж пляма.

    Нерідко відкопійовані штрихи слабовидимі, тому відбиток фотографують із метою посилення контрасту або вивчають у фільтрованих УФ-променях. До речі, дзеркальне зображення нечітких відкопійованих штрихів можна вивести за допомогою планшетного сканера на екран монітора та підсилити їхній контраст за допомогою комп'ютера.

    Знебарвлення барвника плями хімічними реактивами досягається, коли барвник плями під дією реактивів знебарвлюється швидше, ніж барвник штрихів тексту (чорнило та паста кулькових ручок). Так, якщо текст виконаний основним фіолетовим барвником, а залитий метиленово-блакитним або бриліантово-зеленим, то можна знебарвлювати плями лужним розчином гідросульфіту натрію.

    Механічне видалення речовини плями. Якщо пляма утворена великими частками речовини, виявлення записів можливе за допомогою механічного впливу на речовину плями (наприклад пластиліном, каучуком, гумою). Висвітління плями, утвореної нерозчинними речовинами, можна проводити відфіксованим фотопапером. Зокрема, якщо текст закреслений графітним олівцем, то гарних результатів можна досягти застосувавши каучук. Перед використанням його варто злегка зволожити. Після контактування з каучуком зрізають шар із налиплим графітом. Копіювання триває доти, поки не стане видимим виявлений текст. Для посилення контрасту можна застосувати кольоророздільну або контрастну зйомку.

    Змивання доцільно проводити, якщо барвник штрихів, що виявляють, не розчиняється у воді (органічних розчинниках) або розчиняється гірше, ніж барвник плями.

    Копіювання на пластилін. Метод застосовується для виявлення текстів, виконаних різними олівцями (графітними, графітно-копіювальними і кольоровими) і залитих чорнилом. Пластилін є найкращим засобом для виявлення штрихів олівців. Підбирається пластилін додатково до кольорів (наприклад, сині штрихи олівця – жовтий пластилін). Якщо колір невідомий, то використовують білий пластилін. Його варто розм'якшити й притиснути до документа на гладкій поверхні. Час контакту 3-4 хв.

    Виявленя закреслених записів.

    Закреслені записи можна виявити шляхом застосування методів, рекомендованих для дослідження залитих і замазаних текстів, особливо в ситуації, коли штрихів тексту зовсім не видно з-під штрихів закреслювання.

    Вивчення починають з візуального огляду і мікроскопічного дослідження в різних умовах освітлення (кососпрямованому, розсіяному і наскрізному освітленні), що дозволяє встановити:

    Також замасковані тексти вивчають із застосуванням кольоророздільних світофільтрів, дослідження у відбитих ІЧ-променях за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

    За допомогою видимої люмінесценції збудженої УФ-променями, і люмінісценції в дальній червоній і ближній інфрачервоній зоні спектра, збудженими синьо-зеленими променями, встановлюють різницю в люмінесцентних властивостях барвників і виявляють замасковані записи.

    У випадку, коли закреслення було неповним або виконане іншими за кольорами штрихами, застосовуються інші методи. До них належить метод фотографічного виключення. Він полягає у наступному: фотографується загальний вид документа із закресленими записами, потім (при тому ж положенні об'єкта і фотоапарата) проводиться кольоророздільна зйомка з метою одержання такого знімка, на якому виявляють записи, що, виключені або значно ослаблені. З отриманого негатива контактним способом виготовляється діапозитив, на якому штрихи закреслювання (верхні) виходять чорними. Зображення на діапозитиві суміщують із зображенням загального виду документа на негативі. Суміщені плівки (негатив і діапозитив) фіксують лейкопластиром і проводять контактний або проекційний друк. На отриманому знімку будуть виключені штрихи закреслювання і відобразяться лише переривчасті штрихи первісного тексту.

    У випадку невдачі доцільно використовувати метод розшифрування закреслених записів. Розшифрування проводять на збільшених знімках або за допомогою мікроскопа. Одним з технічних прийомів розшифрування є ретуш звичайним пером ліній закреслювання на негативі або на виготовленому з нього позитиві. Але насамперед, експерт повинен: за допомогою лупи досліджувати особливості почерку особи, що виконала текст; вивчити зміст тексту; вивчити структуру штрихів, виміряти їх ширину; досліджувати розташування тексту за топографічними ознаками (щодо сусідніх рядків, слів тощо).

    Перелічимо найпоширеніші методи, рекомендовані для виявлення згаслих записів.

    Зйомка зі світлофільтрами застосовується, коли згаслі тексти знебарвлювалися частково і за слабкими окремими штрихами можна визначити кольори барвника. Для посилення контрасту вибирають світлофільтри, кольори яких є додатковими до кольорів фону або штрихів.

    Контратипування при виявленні слабовидимих записів застосовується у тому випадку, коли на негативі є маловидимі штрихи первісних записів. Контраст може бути посилений не лише в процесі контратипувння, а й накладенням емульсійних шарів.

    Зйомка УФ-люмінесценції. Опромінення фільтрованими ультрафіолетовими променями (зони пропущення фільтрів 313 й 365 нм). Умови зйомки підбираються залежно від інтенсивності й кольорів люмінесценції.

    Виявлення записів за вдавленими штрихами. Якщо штрихи повністю знебарвилися, потрібно спробувати відновити зміст по слідах тиснення. Іноді є лише аркуш паперу, що у момент нанесення записів перебував під документом, у результаті чого на ньому відобразилися сліди тиску пишучого приладу. По цих слідах можна встановити зміст документа. Виразність рельєфу слідів залежить від: товщини підкладки, ступеня натиску та якості паперу документа. Тексти, утворені рельєфними слідами, можуть бути виявлені в процесі огляду документа. Змінюючи кут зору і освітлення, можна домогтися найбільш сприятливих умов, які дозволять уже на цій стадії виявити весь текст або його частину. Огляд необхідно провадити в затемненому приміщенні. Якщо рельєфні сліди з лицьового боку маскуються новими записами або забрудненнями, то виявлення штрихів може проводитися шляхом дослідження звороту документа.

    Зйомка у спрямованому світлі. Найкращі умови виявлення рельєфних слідів досягаються при освітленні документа паралельним пучком світла, спрямованим перпендикулярно більшості рельєфних штрихів. Пучок світла повинен утворювати гострий кут (10-15°) з поверхнею документа. Найбільш сприятливі умови одержання якісного знімка: глибокі сліди, гладка поверхня документа, застосування щілинних освітлювачів (дають паралельний пучок світла). Фотографування при однобічному косо спрямованому освітленні – це найпростіший спосіб виявлення втиснених текстів. Однак при цьому фіксується безліч перешкод у вигляді тіней від волокон низькосортних паперів, складок, забруднень, що є на поверхні документа, а це знижує якість зображення відновлюваного тексту. Найкращий результат дістають зйомкою із двобічним освітленням. При цьому однакові джерела світла розташовують із двох протилежних сторін досліджуваного документа.

    Метод запилення документа сухим графітним порошком. Сутність методу полягає в тому, що більша кількість графіту відкладається у слідах тиснення, роблячи видимим текст. Порошок можна наносити пензликом. Різновидом цього методу є обробка вдавленого тексту магнітним пензликом. Попередньо на документ наноситься порошок заліза, відновленого воднем. Після видалення надлишку заліза текст стає видимим. Можна також використовувати графіт олівця, з якого знято дерев'яну оболонку. Його качають по поверхні документа, при цьому папір забарвлюється, а втиснені штрихи залишаються світлими.


    3. Особливості поводження із зім’ятими, розірваними, спаленими та іншими
    пошкодженими документами

    Доказом у справі можуть бути зім'яті документи. На експертизу направляють такі документи, тексти в яких важко прочитати. Для виявлення записів застосовують ті самі методи, що й для недеформованих документів. Лише зім'ятий документ попередньо розправляють і закріплюють по краях за допомогою спеціальних рамок. Для усунення перешкод від складок найкраще, особливо для виявлення втиснених штрихів, користуватися екранами з пристроями, що притягують. Іноді сильно деформований документ попередньо розмочують у дистильованій воді або обробляють парою. Потім його частини розправляють, а сам документ монтують за правилами складання розірваних документів.

    Іноді на дослідження надходять документи, записи в яких залиті плямами крові. Одночасно такі документи можуть бути сильно зім'яті, склеєні засохлою кров'ю, наприклад паперові пижі, вилучені з тіла потерпілого. В такому разі документ необхідно розклеїти. Зазвичай для цього застосовують розмочування у суміші води із гліцерином. Механічним шляхом з документа видаляють згустки крові, а потім проводять відновлення текстів за допомогою вищевикладених методів для виявлення залитих записів.

    Відновлення розірваних документів. Результати дослідження з метою відновлення розірваних документів багато в чому залежать від повноти наданих експерту матеріалів. Втрата окремих клаптиків може перешкодити вирішенню завдання відновлення.

    Експертною практикою розроблені найбільш раціональні прийоми відновлення розірваних документів. Клаптики документів розправляють, сортують за кольорами, лініям графління та захисній сітці паперу, за фізичними властивостями барвника штрихів, ознаками почерку. Потім з кожної групи послідовно вибирають клаптики з краями машинного різання. При цьому клаптики, що мають два рівних краї машинного різання, відносять до кутів документа. Інші клаптики складають за лінією розриву. Орієнтирами слугують не лише загальний контур лінії розриву, а й лінії друкарського графління, захисна сітка, текст, лінії перегину, плями тощо. Іноді відновлення здійснюється шляхом суміщення клаптиків за лінією розриву.

    При перевірці правильності з'єднання клаптиків враховують логічний зміст тексту та інших реквізитів документа. У необхідних випадках (коли мала довжина лінії розриву, погано виражена її конфігурація, відсутній текст або малюнок) проводять мікроскопічне дослідження лінії розриву, встановлюючи кількість, розмір, конфігурацію волокон паперу на ділянках, що підлягають поєднанню. Дане дослідження зручно проводити на бінокулярному мікроскопі типу МБС із таким розрахунком, щоб у полі зору знаходилися обидва краї клаптиків, що з'єднуються. Складки на клаптиках допомагають не лише знайти положення окремих клаптиків один відносно другого, а й визначити лицьовий і зворотний бік. Необхідно звертати увагу на забруднення. Якщо вони утворені до розриву документа, то за їхнім характером іноді можна судити про те, що клаптики раніше становили єдине ціле.

    Суміщення доцільно проводити на склі за допомогою пінцета і шпателя. Поєднані фрагменти до скла не приклеюються. Після відновлення документа клаптики закривають зверху покривним склом і окантовують (скло має бути більших розмірів, ніж сам документ). Правильність монтажу документа одночасно контролюється поєднанням його звороту. Лицьовий і зворотний бік зібраного документа фотографують. За необхідності проводять спеціальні види зйомок для посилення контрасту і виявлення записів.

    На дослідження іноді надходять документи, частина яких відсутня або представлена на окремих клаптиках. Потрібно встановити, чи не є клаптики частинами одного документа. У цьому випадку вже на стадії експертного огляду можна судити про те, які частини документа відсутні. Деякі клаптики, що мають зовні подібні ознаки з іншими клаптиками, можуть не збігатися за лінією розриву. Це може бути, якщо: клаптики не становили єдиного цілого; не всі клаптики надані на дослідження та відсутні кілька частин, що є сполучною ланкою між фрагментами. Якщо на клаптиках немає тексту або інших реквізитів, варто вдатися до фізичних і хімічних методів дослідження, щоб вирішити питання, чи належали вони раніше одному документу чи ні.

    Документи, що піддавались дії високих температур. При роботі з такими документами можна використовувати термін відновлення текстів, тому що термічний вплив знищує документ разом з текстом.

    Дія високих температур сильно впливає на матеріали документа. Стосовно паперу ці зміни ділять на кілька стадій:

    1. Висушування. При температурі до 150° папір втрачає вологу, жовтіє, зморщується, краї починають скручуватися.
    2. Обвуглення. При температурі 150–200° папір чорніє,
      сильно коробиться, стає крихким, з'являються тріщини і розриви.
    3. Спопеління. При температурі понад 200° папір світлішає, а при 300–500° стає майже білим (згоряє вуглець), але за рахунок наповнювачів деякою мірою може зберегти зовнішню структуру. При найменшому механічному впливі нерідко перетворюється на порошок.
    4. Озолення. Повне згоряння органічної частини відбувається при 500–800°.

    Багато барвників уже на стадії обвуглення стають невидимими. Найменш стійкі до високої температури такі барвники, як метиленовий голубий і кристалічний фіолетовий. Більш стійкі до дії температури графіт, барвник чорної машинописної стрічки, поліграфічні фарби тощо.

    Вилучення спалених документів провадиться з дотриманням певних запобіжних заходів, тому що такі документи легко руйнуються. Обвуглені документи вилучають пінцетом без гострих країв. На практиці застосовують ряд прийомів для вилучення спалених документів. Так, їх можна перемістити на заздалегідь підготовлену підкладку потоком повітря, або за допомогою наелектризованого тертям шматка целулоїду, що притягає на нетривалий час легкі предмети. Можна використовувати для вилучення скляну трубочку, з'єднану з гумовою грушею. Після стискання груші трубочку прикладають до документа, а потім грушу відпускають. Документ притягається до трубочки за рахунок атмосферного тиску. Для відділення документа грушу стискають.

    Транспортування спалених документів доцільно здійснювати у коробці з ватою, в якій вата закрита тоненьким папером. Для додавання певної еластичності спалені документи обробляють 15%-вим розчином гліцерину у воді. Шматочки розміщують між двома скельцями і окантовують. Гарні результати дає обробка документів мінеральними оліями, можна у суміші з бензином. Через кілька годин після нанесення масла на документ, він стає еластичним. Надлишки олії видаляють фільтрувальним папером. Можна застосувати розм'якшення за допомогою води — розпорошити її пульверизатором або за допомогою пари (пульверизатор спрямовують угору, а не на документ). Спалені документи бажано закріплювати, для цього рекомендується розчин: полівінілацетату (смоли) 10%, спирту етилового 80%, ефіру етилового 10%.

    Розрізнення текстів на спалених документах залежить від кольорів залишків паперу і речовини штрихів, від здатності розсіювати ними промені світла та від рельєфу, утвореного тиском пишучого приладу. Якщо текст утворений рельєфними штрихами, використовують зйомку в кососпрямованому світлі. У тих випадках, коли колір штрихів відрізняється від кольорів фону спалених документів, для виявлення записів застосовують кольоророзрізнення або зйомку з підбором відповідних фотоматеріалів тощо.

    Методи відновлення тексту спалених документів:

    1. Фотографування у косо спрямованому світлі, якщо є рельєф у місці розташування штрихів. Гарних результатів досягають, якщо текст виконаний графітним або графітно-копіювальним олівцем, кульковою ручкою тощо.
    2. Контратипування — якщо текст, що погано читається, виявляється кольорозподілом і зйомкою в кососпрямованих променях.
    3. Фотографування в інфрачервоних променях, якщо текст ви­конаний барвником, що поглинає ІЧ-промені (графітний олівець, чорна туш, типографська фарба, чорний копіювальний папір).
    4. Обробка перекисом водню. У посудину з пласким дном кладуть скляну платівку і наливають 10%-вий розчин перекису водню, а на платівці розміщують спалений документ на 24–48 год. Папір стає ясно-коричневим, іноді білим. На вибіленому фоні можна виявити тексти, виконані друкарською фарбою, чорною і червоною тушшю, чорною машинописною стрічкою, синіми і червоними олівцями, блакитним та фіолетовим чорнилом.
    5. Відбілювання. Спалені документи поміщають на кілька годин у ванну з підігрітим спиртом, ефіром або бен­зином.
    6. Термічний спосіб виявлення текстів, знищених дією високих температур. Він полягає у спопелінні обвуглених клаптиків паперу. При цьому папір світлішає, стає ясно-сірим, а штрихи, виконані термостійкими барвниками, при спопелінні зберігаються і стають чітко видимі. Для цього обвуглені частини документа розміщують у муфельній печі (300–400°С) між кварцовими скельцями на годину, поки штрихи не стануть помітними. Потім препарат витягають з печі й фотографують. Метод трудомісткий і вимагає дуже великої­ обережності, тому що веде до зміни речового доказу.