ТЕМА  9.  ПРАВОВІ  ВІДНОСИНИ

Так, дійсно, визначення цілеспрямованого напрямку розвитку правовідносин значно більшою мірою залежить від потреб та інтересів їх учасників, причому як приватних, так і публічних (суспільних або державних) але ж будь-який юридичний факт, як момент правового буття, є безпосереднім вираженням інтересів суб’єктів правовідносин, а правові норми, суб’єктивні права та обов’язки – опосередковане вираження цих інтересів.[22] Тому потреби та інтереси повинні та знаходять своє вираження та закріплення в юридичних фактах. Враховуючи викладене, необхідно погодитись, що юридичний факт допомагає розкрити взаємозв’язок норми права та правовідносин. Без нього сама структура правовідносин не може розвиватися, є «мертвою». Ось чому юридичний факт може та повинен розглядатися і як підстава динаміки правовідносин, і як їх структурний елемент.

9.3. Юридичні факти: поняття та класифікація.

Зародження юридичних фактів, а саме виокремлення підстав виникнення правовідносин відбувається в римському праві (II – III ст.). В Інституціях Гая, Юстініана закріплювалися такі з них як контракт, делікт, квазіделікт. Пізніше ще однією підставою виникнення правовідносин визнавали односторонню угоду. Дефініції юридичного факту римські юристи не сформулювали. Виокремлення підстав виникнення правовідносин стало загальноприйнятим і було закріплено в Кодексі Наполеона (фр. Code Napoléon). Дефініція юридичного факту з’являється на початку ХІХ ст. та вводиться в науковий обіг німецьким правознавцем Ф.К. фон Савіньї, який визначає юридичний факт як події, що викликають виникнення або завершення правовідносин. Вважають, що формулювання поняття юридичного факту зумовив розвиток цивільного права, а саме розвиток майнових відносин вимагав їх детальної регламентації, тому виникала потреба в поняттєвому апараті, в тому числі й визначення загального поняття юридичного факту.

Як будь-яка категорія соціально-правової дійсності юридичний факт має матеріальну і нормативну (формально-юридичну) складові. Матеріальна складова цього явища така, що юридичні факти – це явище об’єктивної реальності, а нормативна складова полягає у тому, що це не просто реальні обставини соціальної ситуації, а такі, які можуть бути піддані юридичній оцінці (кваліфікації на основі норми права) в процесі дії механізму правового регулювання. На нашу думку, середовищем походження юридичних фактів є саме життя, всі вони в першу чергу є обставинами,[23]  крім того, доповнення цієї матеріальної складової частинкою соціальна,[24]  дозволить вести мову про всебічність, повноту явища, що досліджується. Розуміння під матеріальною складовою юридичного факту соціальних обставин, з якими норма права пов’язує правові наслідки, поєднує юридичний процес з рухом фактичних суспільних відносин, дозволить акцентувати увагу суб’єктів права на ретельному аналізі явищ реального життя, націлить правозастосовувача на пошук матеріального коріння правової форми.

Юридичний факт, з одного боку – це конкретні обставини соціальної ситуації як підстава виникнення правових наслідків, а з іншого – це правова модель (у формі вироку, рішення суду, різних правових актів і т. п.). Утворюючи факт модель, потрібно враховувати, що він містить ознаки не лише зазначеної конкретної соціальної ситуації, а й ознаки, які не входять до структури даного явища. Модель юридичного факту закріплюється в нормі права (або декількох нормах). Між гіпотезою норми права і моделлю факту не слід ставити знаку рівності адже вони не співпадають за обсягом – модель фактичного складу може бути закріплена в гіпотезах декількох норм права.

Юридичний факт – це конкретні соціальні обставини, які мають значення для суб’єкта права у зв’язку з реалізацією його потреб та інтересу, властивості яких описано в нормі права як знання про умови, що викликають юридичні наслідки.

««« попередня

»»» наступна