ТЕМА 3. ФУНКЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ
8
- – принцип пріоритетності прав і свобод людини – передбачає обов’язок для державних органів і службовців визнавати, реалізовувати та охороняти права та свободи людини;
- – принцип демократизму – втілюється в широкому залученні громадян до формування та організації діяльності державних органів, він включає в себе:
- • принцип народовладдя – передбачає, що джерелом влади в Україні є народ;
- • принцип поділу влади – передбачає структурний і функціональний принцип раціональної організації влади;
- • принцип взаємної відповідальності особи та держави – передбачає обмеження державної влади правами і свободами людини та громадянина;
- – принцип законності – передбачає точне і неухильне дотримання та виконання норм права всіма громадянами, державними органами та іншими суб’єктами права;
- – принцип професіоналізму та компетентності – забезпечує умови для залучення кваліфікованих і професійних кадрів до діяльності в органах державної влади;
- – принцип гласності – передбачає відкритість діяльності державних органів, право кожного на отримання інформації, яка стосується
його прав і законних
інтересів.
[3]
Структура державного механізму. Механізм держави складається з різноманітних частин, що відповідають своєму призначенню та діють спеціалізовано та диференційовано.
Одну частину державного механізму складають органи державної влади та представницькі органи; глава держави та уряд, що здійснюють відповідно верховну владу та управління в державі, а також місцеві органи влади. Іншу частину – суд, прокуратура та органи, що є прямими носіями примусової функції влади – армія, поліція, які виступають як виконавці волі органів державної влади та уряду.
Серед науковців, що займаються проблематикою державної влади, відсутня єдина думка щодо того, яким повинен бути державний апарат, як повинні співвідноситись між собою різні гілки державної влади, а відповідно і їх носії – державні органи. Чи вони повинні бути рівними між собою чи повинна існувати їх субординація?
За однією точкою зору всі гілки державної влади та їх носії повинні перебувати в цілком однаковому положенні, врівноважувати одна одну. В країнах з тоталітарним чи авторитарним режимом поширена ідея про те, що носій виконавчої влади, як сама виконавча влада, повинен домінувати в структурі державного апарату. Однак, як свідчить історичний досвід, реалізація цієї концепції призводить до диктатури, а не до демократії. Адже, ще в середині ХVIII ст. відомий представник французького просвітництва Ш.Л. Монтеск’є попереджував у зв’язку з цим у своїй роботі «Про дух законів» (1748 р.), що коли одній і тій самій особі чи одному й тому ж складу посадових осіб надана і законодавча і виконавча влада, тоді відсутня свобода, і є вірогідність того, що монарх, або сенат будуть створювати тиранічні закони, а потім тиранічно їх виконувати. Відсутня також свобода, якщо судова влада не відокремлена від законодавчої чи виконавчої.
Інше рішення цієї проблеми співвідношення влади та її носіїв передбачає, що на перший план виступає державна, джерелом якої є народ.
У сучасних демократичних країнах ця концепція отримала загальне визнання. Політична практика визнала життєздатність цієї концепції, яка була розвинена
ще в ХVII ст. англійським філософом-матеріалістом Дж. Локком. У своїй праці «Два трактати про правління» (1690 р.) Локк писав: що заради збереження суспільства,
може існувати всього одна гілка – верховна влада, а саме законодавча, якій всі решта повинні підкорятись, але й вона є лише насправді тільки довіреною владою,
яка повинна діяти задля відповідної мети, і тому в народу завжди залишається верховна влада заміняти чи усувати законодавчий
орган.
Органи держави як складові частини державного апарату відрізняються один від одного за порядком утворення, видами діяльності, що ними виконується, характером та обсягом компетенції, особливостями виконання покладених на них повноважень, формами та методами здійснення ними державних функцій. Отже, класифікувати їх можна за такими критеріями: