ТЕМА 13. ПРАВОВА СИСТЕМА. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
5
При схожості національних правових систем за такими та іншими показниками й визначають науково-теоретичне поняття, що відображає умовну сукупність правових систем як результат їх порівняльного пізнання, і позначається, як правило, терміном «правова сім’я» (або правовий тип, правове коло, група правових систем). Тим самим, на відміну від правової системи, що являє собою об’єктивно існуюче явище, правова сім’я представляє собою синтетично утворене юридичною наукою аналітичне поняття як результат порівняльно-пізнавального процесу правових систем різних країн.
В юридичній науці пропонується широкий спектр позицій науковців щодо окреслення відповідних правових сімей на юридичній карті світу. Традиційно виокремлюють такі правові сім’ї як романо-германську, англо-американську, релігійну (мусульманське (найбільш поширене серед релігійних), індуське, іудейське, канонічне право), традиційно-звичаєву правову сім’ю (далекосхідне право, звичаєве африканське право).
13.2. Романо-германська правова сім’я.
Однією з «найстаріших» на юридичній карті світу є романо-германська правова сім’я, що охоплює національні правові системи Європейського континенту, і риси якої, через відповідні історико-політичні процеси, мають прояв у різних країнах інших континентів.
Романо-германська правова сім’я (континентальна) – це сукупність національних правових систем країн континентальної Європи, що мають схожість історичного генезису на основі давньоримського права та його пристосування (разом з канонічним правом і місцевими звичаями) до нових національних умов, спільні засади правового регулювання, подібні риси структури права з поділом на публічне і приватне право, одноманітне розуміння природи норми права як правила поведінки загального характеру, єдність системи форм (джерел) права, основною з яких є нормативно-правовий акт.
Романо-германська правова сім’я охоплює дві групи правових систем: романську, до якої відносять Італію, Францію, Нідерланди, Бельгію тощо, та германську, до якої входять Німеччина, Австрія, Угорщина та ін. Суттєвих відмінностей в основоположних рисах ці дві підгрупи не мають, що дозволяє їх об’єднувати в межах однієї правової сім’ї. Їх особливості, здебільшого, пов’язані з історичним шляхом формування та розвитку відповідних правових систем, стилем юридичної мови та юридичної техніки.
Історичними коренями романо-германського права визнаються римське цивільне право (перш за все й особливо для романської групи) та місцеві звичаї та «закони варварів» германських племен (для германської групи відповідно), що й визначили історичний шлях формування та розвитку правових систем континентальної Європи.
Умовно історичний генезис романо-германського права може бути поділений на такі основні періоди:
1. ХІІ ст. – період становлення, що характеризується наявністю звичаєвого та канонічного права, а також рецепцією (пристосуванням до нових умов, відновленням дії) римського права завдяки діяльності юристів-науковців школи глосаторів і постглосаторів, які вивчали правові документи періоду Римської імперії (зокрема Кодифікацію Юстиніана);
2. ХІІІ – ХVІІІ ст. – період Відродження, основна ідея якого – підготовка суддів та інших юристів-практиків, які б вирішували життєві справи на підставі права, тобто справедливо. Університети сприймалися як засіб розповсюдження ідей права (справедливості), моралі. Право трактувалося як модель соціальної організації, тому повинно було базуватися на гуманістичних засадах. У ХVІІ – ХVІІІ ст. вплив на розвиток романо-германського права мала теорія природного права.