ТЕМА 13. ПРАВОВА СИСТЕМА. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
4
Згідно з ще одним наявним підходом виділення внутрішніх і зовнішніх функцій правової системи вони мають дещо інше змістове наповнення. Так, серед внутрішніх функцій правової системи виокремлюють такі: а) просторова функція – визначає межі правового простору, сферу механізму дії права; б) суб’єктна функція – визначає склад, правовий статус, компетенцію та інші характеристики суб’єктів, що діють у правовій сфері; в) моделююча функція – встановлює моделі правової поведінки, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, юридичні факти, юридичну відповідальність; г) ціннісно-орієнтаційна функція – забезпечує закріплення, ієрархізацію, охорону, розподіл цінностей права, інформування про них, а також створення системи правових цінностей, що характеризують саме право; ґ) комунікативна функція – виражена у правових відносинах, правових зв’язках і правовому спілкуванні. Серед зовнішніх функцій основними виступають: а) функція досягнення соціальної цілісності – формується в забезпеченні правовою системою єднання всієї системи соціального регулювання; б) функція правової політики – спрямована на забезпечення функціонування політичної системи, діяльності різноманітних політичних інститутів; в) функція збереження національної своєрідності – пов’язана з особливостями використання в соціальній системі джерел права, правових інститутів, правового менталітету, ставлення до права; г) функція духовної ідентифікації – забезпечує відповідність між проголошеними нормами й цінностями і тими, що реально існують у
соціумі.
Функції правової системи пов’язані з тенденціями соціального розвитку, які визначають появу нових цілей, рішення специфічних завдань, а також особливу функціональну спрямованість усього різноманіття компонентів складу правової системи. Функціонування правової системи відбувається в нерозривному зв’язку з життєдіяльністю певного соціуму. Тим самим, у будь-якій державі правова система, детермінована історичними, географічними, ментальними, національними факторами, і може позначатися терміном «національна правова система».
Пізнання національних правових систем, їх співставлення між собою з метою виявлення спільного та відмінного, що дає можливість типологізувати правові системи в більші за обсягом правові масиви (правові сім’ї, правові типи, правові кола, групи правових систем) та пізнання останніх в їх співставленні між собою здійснюється порівняльним правознавством.
Порівняльне правознавство (юридична компаративістика) – це юридична наука, сфера та напрям юридичних і міждисциплінарних досліджень, що мають своїм предметом загальні та специфічні закономірності виникнення, функціонування та розвитку національних правових систем, їх типологію, сучасні процеси правового розвитку юридичної карти світу.
Інтегруючи різноманіття підходів типології правових систем як у вітчизняній, так й зарубіжній юридичній науці, є сенс керуватися сукупним критерієм, який охоплює:
- спільність історичних коренів виникнення і розвитку правових систем, їх генезис;
- єдність у структурі права, побудові системи права;
- єдину природу та характер норми права;
- спільність основного джерела права, принципів правового регулювання;
- єдність юридичної техніки, правової термінології;
- суб’єкти і процеси правотворчості;
- спорідненість правового мислення, рівень правової свідомості та правової культури соціуму;
- світоглядні засади суспільства.