ТЕМА 13.  ПРАВОВА СИСТЕМА. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ  

Ці сторони (частини), будучи взаємозалежними, в єдності утворюють загальну картину становлення та функціонування певної правової системи в її своєрідності.

Комплексний підхід до характеристики поняття та структури правової системи, відповідна взаємодія її елементів дає можливість визначення рівнів правової системи:

• суб’єктивно-сутнісний, представлений саме суб’єктами права в якості системно виникаючих матеріальних чинників правової системи;
• інтелектуально-психологічний, на якому відбувається формування праворозуміння і правової свідомості особи, групи осіб, суспільства;
• нормативно-регулятивний, представлений перш за все, основним регулятором суспільних відносин – нормами права, в яких об’єктивуються ідеальні уявлення людей про справедливість, відображаються потреби і ментальність певного суспільства;
• організаційно-діяльнісний, що охоплює систему відносин між суб’єктами права як необхідний атрибут їхньої взаємодії, в якому знаходять свій прояв різні види правової поведінки суб’єктів права
• соціально-регулятивний, який розкриває результат цілеспрямованого впливу на суспільство, що здійснюється за допомогою правових і неправових засобів.

Визначені рівні правової системи свідчать, що вона в межах державної організації суспільства виконує відповідні функції як основні напрями її впливу на соціальну дійсність, тенденції її розвитку, напрями взаємодії її елементів в умовах впливу на них зовнішніх і внутрішніх чинників. Серед функцій правової системи виділяють:

• інтегративну функцію, змістом якої є об’єднання всіх соціальних суб’єктів та соціальних, і власне правових, інститутів в єдине ціле, тим самим, забезпечення цілісності соціуму;
• комунікативну функцію правової системи, яка спрямована на поширення правової інформації як одного з різновидів соціальної інформації, що є необхідною складовою життєдіяльності соціуму;
• регулятивну функцію, що виражається у формуванні нормативної основи життєдіяльності суспільства;
• охоронну функцію, призначення якої полягає в охороні загальнозначущих, соціально важливих відносин шляхом встановлення заборон на дії, що перешкоджають і порушують нормальний порядок функціонування суспільства та держави, та встановлення заходів юридичної відповідальності в разі вчинення правопорушення;
• ідеологічну функцію, яка спрямована на формування і розвиток відповідної правової ідеології, що, перш за все, знаходить своє втіленні у правових принципах як основоположних засадах, вихідних ідеях права.

У сучасній вітчизняній правовій науці розмежовують внутрішні та зовнішні функції правової системи. Серед внутрішніх функцій виокремлюють:

• цільову, змістом якої є забезпечення взаємодії всіх частин і спрямованість правової системи на досягнення правопорядку;
• регулятивну, змістом якої є формування моделей поведінки та забезпечення постійних зв’язків між елементами;
• відновлювану, що спрямована на відновлення порушених зв’язків між суб’єктами;
• організаційну (субординаційна та координаційна), яка сприяє доцільному забезпеченню зв’язків у системі;
• контрольну – спрямована на здійснення соціального контролю за поведінкою суб’єктів.

До зовнішніх функцій згідно з цим підходом відносять:

• адаптаційну, яка забезпечує збереження системи, співвіднесення з іншими підсистемами соціальної системи;
• оптимізаційну, що сприяє вдосконаленню системи;
• інтегративну, яка забезпечує існування системи як цілого. [9]

««« попередня

»»» наступна