ТЕМА 10. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА
9
10.3. Поняття та види правопорушень.
Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки.
У теорії держави та права кожен автор дає своє визначення правопорушення, хоча в загальному вони співпадають: правопорушення – це суспільно небезпечне або суспільно-шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством (О.Ф. Скакун); правопорушення – це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке суперечить вимогам правових норм (М.С. Кельман, О.Г. Мурашин).
Можемо визначити правопорушення як винне, протиправне, суспільно небезпечне чи суспільно шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта, що тягне юридичну відповідальність.
Визначення правопорушення вказує на такі його ознаки:
- має протиправний, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб’єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов’язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;
- має суспільно шкідливий (наприклад, прогул,) або суспільно небезпечний (посягання на життя людини) характер. Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) – основна об’єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб’єктивних юридичних прав і обов’язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний – у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;
- виражається в поведінці – протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об’єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;
- має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі та свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі та свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свідомості та волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно й мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні та душевнохворі деліктоздатними не вважаються);
- є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь (ст. 62 Конституції України);
- є караним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.
Юридично-значущі ознаки правопорушення узагальнюються в конструкції «юридичний склад правопорушення».
Юридичний склад правопорушення – це система ознак правопорушення, необхідних і достатніх для застосування заходів юридичної відповідальності.