Лекційні матеріали

ТЕМА 1. Предмет і задачі криміналістичної інформатики. Криміналістична інформатика та

інформаційні процеси як об’єкт автоматизації

Вступ

Розширення останнім часом сфери застосування методів математики, кібернетики та інформатики, їх проникнення до сфери криміналістики вимагають вирішення питань щодо ролі цих методів у процесі пізнання та їх реалізації у практичній діяльності правоохоронних органів.

Практика боротьби зі злочинністю свідчить, що ефективність роботи цих органів суттєво залежить від вмілого використання сучасних досягнень науково-технічного прогресу. Зокрема, в органах внутрішніх справ накопичений чималий досвід застосування нових інформаційних технологій та обчислювальної техніки при розкритті й розслідуванні злочинів, проведенні слідчих дій, судових експертиз, вирішенні інших криміналістичних завдань.

Про необхідність викладання у юридичних вузах подібної дисципліни вчені та фахівці вели мову вже давно. Ще у 1968 р. на юридичному факультеті Київського Державного університету ім. Т.Шевченка як факультатив була запроваджена дисципліна “Використання кібернетики у праві”. У 1973 р. була прийнята рекомендація про доцільність вивчення подібного курсу в усіх юридичних вузах.

Дисципліну «Криміналістична інформатика» було впроваджено у навчальний процес Національної академії внутрішніх справ на слідчо-криміналістичному факультеті у 1996 р., згодом вона викладалася в інших інститутах для слухачів і курсантів слідчої спеціалізації.

Головні завдання спеціалізованого курсу:

- отримати комплекс теоретичних знань з основних положень криміналістичної інформатики;

- навчитися використовувати персональний комп'ютер при вирішенні інформаційно-пошукових завдань слідства й криміналістики;

- набути навичок щодо використання автоматизованих систем для багатоаспектної обробки криміналістичної інформації;

- навчитися використовувати комп’ютер при проведенні певних видів судових криміналістичних експертиз;

- майбутнім слідчим та експертам-криміналістам дістати уявлення про правопорушення в інформаційній сфері, навчитися прийомам розкриття, розслідування та попередження комп’ютерних злочинів.

1. Завдання дисципліни «Криміналістична інформатика». Зміст інформаційних процесів в оперативно-службовій діяльності МВС України. Криміналістична інформація: джерела та механізм їх виникнення

Криміналістична інформатика – це міждисциплінарна галузь знань, до фундаменту якої покладені два початки: гуманітарне – у вигляді науки криміналістики, та природно-технічне – у вигляді науки інформатики.

Формування та розвиток такого роду галузей знання та їх наукового апарату є одним з проявів процесу взаємодії наук, якому властиві як загальнонаукові закономірності, так і специфіка, яка багато в чому визначається природою цих наук.

Одним із найважливіших напрямів процесу взаємодії наук у сучасних умовах є взаємодія правових наук з математичними науками, з інформатикою та кібернетикою. Як відомо, наслідком взаємодії наук можуть бути два протилежних, але діалектично пов’язаних процеси: диференціація та інтеграція наукового знання.

Диференціація наукових знань – це процес виникнення й розвитку у надрах «материнської» науки чи наукового напряму ідей, теорій та розділів, що при певних умовах можуть набути якісно нового стану, а у ряді випадків отримати такий розвиток, що вони набувають статусу самостійних теорій, наук чи наукових напрямів.

Інтеграція наукових знань – це процес «зв’язування» окремих диференційованих ідей, методів, частин та функцій взаємодіючих наук у єдине ціле. Синтезовані у будь-якій предметній галузі пізнання, вони у своїй сукупності утворять вже нову галузь знання, нову науку.

Однак, незважаючи на свою новизну, така наука не втрачає зв’язків з «материнською» наукою, у надрах якої почали формуватися її основні елементи, зберігає свою належність до класу наук, що обслуговують відповідну предметну галузь.

Так, в результаті взаємодії біології з фізикою сформувалася нова галузь знання – біофізика. Наслідком взаємодії біології з хімією стало формування біохімії, а з кібернетикою – біологічної кібернетики. Кожна з цих наук має свій предмет й характерні для неї методи вирішення завдань. Разом з цим, всі вони відносяться до класу біологічних наук, бо кожна з названих наук не лише доповнює класичні методи вивчення явищ життя (предмету біології) новими підходами, але й новими засобами та методами пізнання.

Зазначені особливості розвитку науки у повній мірі стосуються криміналістики – науки, що покликана обслуговувати своїми засобами та методами діяльність щодо розкриття, розслідування та попередження злочинів.

В основі криміналістичної діяльності лежать процеси збирання, переробки та використання інформації про злочинну подію та злочинця. Тому для підвищення ефективності цієї діяльності, насамперед, необхідно підвищити ефективність інформаційних процесів. Це, як свідчить практика, поряд з іншими заходами, найкраще досягається шляхом цілеспрямованого та багатоаспектного використання даних математики, кібернетики та інформатики або, іншими словами, в результаті взаємодії криміналістики з цими та спорідненими з ними науками.

Одним з кардинальних завдань юридичної діяльності в цілому є підвищення її ефективності та наукової обґрунтованості. Історично склалося декілька напрямків вирішення цих проблем. Щодо розглядуваних нами, то першим у їх числі була математизація, тобто використання засобів та методів математики при вирішенні конкретних правових завдань.

Початок цьому процесу у 1979 р. поклав французький криміналіст А. Бертильон, що використав закони метрології й теорії ймовірності для розробки так званого антропометричного методу кримінальної реєстрації злочинців. Бертильон вирішив при арешті злочинців реєструвати їх ознаки, що можуть бути формалізовані (виражені у числовій формі). Такими ознаками він обрав зріст людини, розмах рук, розміри окремих частин тіла: висоту та коло голови, довжину різних пальців і т. п. При одинадцяти вимірах ймовірність їх збігу у двох людей очікується в одному випадку з 4191304, а при чотирнадцяти вимірах – у одному з 286435456. Опис цих параметрів на мові цифр дозволив розмістити реєстраційні картки злочинців у певній послідовності та завдяки цьому швидко з’ясувати, чи існують у картотеці дані на знов заарештованого.

Пріоритет математизації у формуванні й розвитку криміналістичної інформатики визначається тим, що математика вже з моменту свого зародження мала тенденцію до узагальненості, до взаємодії з іншими науками. В основі цього феномену лежать особливості предмета математики, що полягає у вивченні кількісних відношень і просторових форм дійсності. Тобто, математика досліджує не якийсь змістовний бік дійсності, а той її аспект, що притаманний всім формам руху матерії. Насамперед – це кількість й кількісні відношення.

І. Кант стверджував, що у будь-якому окремому вченні про природу можна знайти науки у власному змісті лише стільки, скільки є у ній математики. К.Маркс вважав, що наука лише тоді досягає досконалості, коли їй вдається користуватися математикою.

Математика в процесі пізнання юридично значимих фактів виконує такі функції.

1. Використання засобів та методів математики сприяє підвищенню об’єктивності й точності проведених досліджень та одержаних при цьому результатів, на основі яких приймаються юридично значущі рішення.

2. Відомо, що найважливішими засадами наукового пізнання є повнота та всебічність дослідження об’єкта (у кримінальному судочинстві – це повнота й всебічність досліджень злочинної події та пов’язаних з нею обставин). Це означає, що поряд з якісними, мають бути виявлені та вивчені кількісні характеристики об’єкта пізнання, а також його функціональні зв’язки з іншими об’єктами.

3. Використання математичних методів суттєво впливає на якісний розвиток теорії тієї галузі знання, де вони застосовуються, адже переклад понять та уявлень на математичну мову істотно уточнює, удосконалює і розвиває їх систему.

Таким чином, в результаті взаємодії будь-якої юридичної науки з математикою синтезується дві наукових мови опису об’єкта чи процесу пізнання: юридична та математична. При цьому може відбуватися не лише синтез понять, а й переклад деяких із них з однієї мови опису на інший, зокрема, з природної мови на штучну, тобто, на мову знаків.

Найчастіше знаки – це певні символи (математичні, логічні, літерні). Такого роду знаки та їх сукупності – знакові системи, здатні виконувати важливу функцію – заміщувати собою багатослівні й не завжди однозначні висловлювання, що викладаються природною мовою. При цьому повністю передаючи зміст висловлювання, такі системи завжди більш компактні.

У наукознавстві давно встановлено, що чітке й одноманітне визначення предмету, завдань та особливостей структури будь-якої науки стає можливим, коли вона досягла достатньо високого рівня розвитку. Криміналістична інформатика поки не належить до числа таких наук. Тому на сучасному етапі розвитку можна виділити лише найбільш характерні її риси, найбільш чіткі структурні елементи, що визначилися, найбільш важливі лінії зв’язку з відповідними галузями знання та різноманітними видами криміналістичної діяльності.

Така ж справа і з колом тих проблем, що криміналістична інформатика покликана досліджувати. Крім того, при дослідженні предмета та інших наукознавчих питань криміналістичної інформатики необхідно враховувати особливості тих наук, у результаті взаємодії яких вона почала формуватися та розвивається нині.

Для криміналістичної інформатики – це наука криміналістика. При цьому наука, яка виникла в результаті інтеграційних процесів базисних наук, нова галузь має всі атрибути самостійної науки, у тому числі – свої специфічні предмет і систему, категорії та поняття, своєрідний вихід на практику.

Очевидно, що це нова й цілком самостійна наукова дисципліна, бо за своїм предметом, завданням та методам їх вирішення відмінна від традиційної криміналістичної науки. Одночасно, криміналістична інформатика надто тісно пов’язана з нею, бо покликана вирішувати саме криміналістичні завдання. Тому її можна розглядати як окрему криміналістичну теорію.

Від традиційної криміналістичної науки криміналістична інформатика відрізняється також характером своїх міждисциплінарних зв’язків та функціями. В рамках цієї науки розробляються загальні методологічні основи математизації та автоматизації щодо криміналістики та діяльності з розкриття та розслідування злочинів. Тому вона набуває рис загальної теорії вирішення криміналістичних завдань з використанням методів інформатики, і у цьому змісті виконує функції, подібні до функцій загальної теорії держави і права у відношенні конкретних юридичних наук.

З урахуванням сказаного, криміналістичну інформатику можна визначити як міждисциплінарну галузь знання про закономірності та особливості інформаційних процесів у сфері криміналістичної діяльності, про їх автоматизацію, принципи побудови й методики використання автоматизованих інформаційних систем для удосконалення й підвищення ефективності криміналістичної діяльності на базі комплексного використання теорії та методології криміналістики, засобів та методів математики й інформатики.

Ці та пов’язані з ними питання складають основу структури криміналістичної інформатики як навчальної дисципліни. Їх перелік не можна вважати вичерпним ані стосовно до сучасного рівня розвитку цієї дисципліни, ні тим більше на майбутнє. Очевидно, що коло таких питань буде неухильно поширюватися, а методика їх вирішення удосконалюватися. Цілком імовірно очікувати, що деякі з проблем, що входять нині до структури курсу криміналістичної інформатики, дістануть такого розвитку, що відокремляться у самостійні галузі знання, подібно тому, як це сталося з криміналістичною інформатикою.

Пізнання – це складний діалектичний процес, який вміщує чуттєве сприйняття та логічну обробку сприйнятого. На стадії відчуттів реалізується зв’язок суб’єкта з об’єктом. Тому образ реальної обстановки, наприклад, місця події, що поданий відчуттями на початковому етапі огляду, носить досить суб’єктивний характер і не дозволяє відразу уявити сутність злочину, весь механізм події.

Між тим, будь-яке відчуття створює перший вплив про те, що конкретний предмет насправді такий, яким він сприймається нашими органами почуттів (розмір, форма, об’єм, колір і т. п.), що дозволяє визначати, які сліди відносяться до злочинної події, а які – ні. У цій стадії слідчий збирає тільки емпіричний матеріал. На наступній стадії – раціонального пізнання, відбувається логічна обробка, приведення до системи емпіричного матеріалу відповідно об’єктивним зв’язкам явищ навколишньої дійсності, що послужили в цьому випадку джерелом почуттів.

Практично відчуття й логічна обробка сприйнятого проходить одночасно, що дає можливість здійснювати перехід від незнання до знання, від зовнішніх якостей предмета до його сутності. Таким чином пізнається злочинна подія.

Судово-слідча пізнавальна діяльність, по суті, носить інформаційний характер та у загальному плані аналогічна процесу управління. Вона включає отримання, обробку, зберігання й використання інформації, тобто збирання, закріплення та використання доказів при розслідуванні.

У широкому сенсі інформацію розуміють як відомості, що виникають у матеріальній системі в процесі її взаємодії з навколишнім середовищем. Інформація існує тому, що існують об’єкти, які відображають зміни (неоднорідність) як результат взаємодії. Тому, як підкреслював академік В.М. Глушков, будь-яка неоднорідність несе якусь інформацію. Остання потрібна користувачу як похідний матеріал для вироблення алгоритму й прийняття рішень у практичній діяльності. Поки похідні дані не використовуються для якоїсь мети, вони не є інформацією. Ці дані стають інформацією, коли вони актуалізуються суб’єктом, тобто коли усвідомлюється їх смислове значення користувачем. Тому інформацію допустимо розуміти як позначення змісту, отриманого від зовнішнього світу в процесі перетворення його людиною. Структура інформаційного процесу включає суб’єкт С та об’єкт А, які, взаємодіючі, породжують інформацію СА.

У різних галузях людської діяльності оперують різноманітними видами інформації, називають її найчастіше за характером галузі. Так, розрізняють економічну, соціальну, політичну, особисту, медичну, біологічну та інші види інформації.

Інформацію, яку використовують при розслідуванні злочинів, судовому розгляді справ й у профілактичній діяльності, називають правовою, або юридичною. Юридична інформація циркулює в галузі правового регулювання й утримується: а) у текстах нормативних актів, б) в юридично значимих фактах та явищах, процесах соціально-економічного життя, що виступають об’єктами правового регулювання.

Слід зазначити, що ототожнювати поняття «криміналістична інформація» та "юридична інформація" не можна. Юридична інформація має більш широке значення, яке включає всі відомості правового й неправового характеру, які використовуються не тільки для розслідування та попередження злочинів, а й регулювання інших правовідношень соціального життя.

Як загальне поняття юридична інформація включає такі види: кримінально-правову, кримінологічну, криміналістичну, адміністративно-правову і т. ін.

Криміналістична інформація циркулює в сфері розслідування злочинів; кримінологічна – у сфері дослідження причин та умов злочинності, її профілактики; кримінально-правова – слугує для кваліфікації злочинів та призначення покарань судом.

Як правило, інформація використовується у сукупності, утворюючи інформаційну систему, яка дозволяє встановлювати обставини злочинної події. Разом з тим, криміналістична інформація в цій системі має домінуюче значення, оскільки наука криміналістика вивчає закономірності, які лежать в основі механізму скоєння злочину та утворення відображення й на основі яких розробляються методи та засоби збирання і використання слідів-відображень для розкриття й розслідування злочинів.

Слідчий отримує криміналістичну інформацію шляхом виробництва гласних та негласних слідчих дій та проведення різноманітних організаційних заходів: витребування документів, здійснення ревізій, перевірок і т. д. Орган дізнання збирає інформацію в ході оперативно-розшукових заходів. Інформація, що отримана непроцесуальним шляхом, безпосередньо не використовується у доказуванні, але служить допоміжною у виборі тактичних прийомів. Тому її іноді називають орієнтовною, допоміжною або оперативною. Остання назва підходить більше, оскільки оперативна інформація – це відомості, які не мають процесуальної форми.

Для збирання інформації про злочин слідчий використовує досягнення природничих, технічних та інших наук: психології, логіки, науки управління, досвід позитивної практики, а також методи, прийоми й технічні засоби науки криміналістики. Отже, розслідування являє собою дослідницьку діяльність, для якої характерні загальні закономірності пізнання. Разом з тим, пізнання не можна ототожнювати з процесом розслідування, який здійснюється у формі процесуального доказування.

Розслідування слід розуміти як двоєдиний процес, що характеризується, з одного боку, пізнавальною, а з іншого – засвідчувальною діяльністю слідчого. Пізнавальний бік включає виявлення джерел матеріальної та ідеальної інформації, вилучення й закріплення відображеної в них інформації, її дослідження і оцінку. Засвідчувальний бік процесу розслідування спрямований на процесуальне закріплення у встановленій законом формі отриманої інформації. Тому під доказуванням як пізнавальною та посвідчувальною діяльністю розуміють специфічний процес пізнання, який відрізняється рядом особливостей. До них відносять такі:

1. Розслідування проводиться уповноваженими на це державою особами, а саме: судом, прокурором, слідчим, органом дізнання. Іншими особами судово-слідча діяльність виконуватися не може.

2. Розслідування здійснюється у передбачених законом рамках. Для отримання криміналістичної інформації в ході пізнання конкретних обставин злочину проводяться слідчі та судові дії, названі в законі. Тому доказами визнаються такі фактичні дані, які отримані із джерел, названих у кримінально-процесуальному законі. Це не означає, що для розслідування злочинів не можна використовувати інші форми пізнавальної діяльності. Інформація, яка отримана в ході оперативно-розшукових заходів, використовується в розслідуванні як орієнтовна для вибору оптимальних умов та прийомів тактики виробництва процесуальних дій.

Сьогодні загальновизнаною є така класифікація інформації, що пов’язана з відображенням злочинної події:

- за призначенням – управлінська, пошуково-пізнавальна;

- за формою подання – вербальна, буквено-знакова, графічна, інша;

- за фізичною природою – зорова, слухова і смакова; дотикова, нюхова;

- за значенням – доказова, орієнтовна, допоміжна;

- за елементами злочинної події – суб’єктна (учасники злочинної події, очевидці), об’єктна (об’єкти живої, нерозмовної природи, предмети, документи, речовини), інша (що характеризує спосіб скоєння злочину, характеризує обстановку злочинної події).

Управлінська інформація. Інформаційні процеси пронизують всю оперативно-службову діяльність правоохоронних органів, включаючи вироблення рішень, організацію виконання прийнятих рішень, контроль за їх реалізацією і т. д.

При аналізі інформаційних процесів, що визначають зміст оперативно-службової діяльності, необхідно уточнити, чи можна отримані дані чи відомості розглядати як інформацію, важливо брати до уваги такі характеристики інформації, як її своєчасність, повнота та цінність. Інформацією є лише ті дані й відомості, які несуть щось нове, раніше невідоме для користувача. Інформація тим цінніша, чим більше вона дає знань про явище, яке цікавить. Якщо отримана інформація відповідає потрібній, значить вона повна, якщо інформація достовірна, вона вважається цінною. ЇЇ цінність і повноту визначає суб’єкт.

Інформаційний зміст діяльності правоохоронних органів складають дані, що характеризують стан злочинності й громадського порядку, умови зовнішнього середовища, а також результати діяльності галузевих служб.

Робота з інформацією включає в себе ряд стадій: збирання, отримання, обробка, передача, використання. Сукупність різних видів інформації, що використовується в процесі організації боротьби із злочинністю, разом із джерелами й каналами передачі, а також комплексом методів і засобів її збирання, обробки й зберігання утворює інформаційну систему органів Національної поліції.

Інформаційний процес передбачає циркуляцію інформації по горизонталі (між службами одного рівня), по вертикалі (між різними рівнями управління) з зовнішнім середовищем, а також систему збирання, обробки й зберігання інформації.

Впровадження засобів обчислювальної техніки дозволило автоматизувати інформаційні процеси, які визначають зміст оперативно-службової діяльності, суттєво підвищити рівень адекватності, об’єктивності й доступності інформації. При цьому слід відзначити, що комп’ютер створює лише передумови, але не гарантує захисту інформації від впливу суб’єктивного характеру. Дані, що поступають на вхід комп’ютера, збираються та вводяться людиною, і якщо вони містять елементи дезінформації, комп’ютер не відфільтрує їх, а багаторазово підсилить й введе користувача у ще більшу оману.

Інформація в діяльності органів Національної поліції включає відомості про різноманітні явища, факти, процеси. Однак, багатообразність завдань, що вирішуються в процесі управління, прийнято пов’язувати з вивченням оперативної обстановки, тобто аналізом стану злочинності й громадського порядку, характеристики сил і засобів ОНП, результатів й ефективності їх діяльності, а також впливу різних факторів зовнішнього середовища.

Інформацію про стан злочинності й громадського порядку можна розділити на три основні групи відомостей:

1. Про злочини й інші правопорушення, як в цілому, так і за окремими видами (структура, рівень, динаміка, місця скоєння і т. д.);

2. Про осіб, що підпадають під дію органів НП (ті, що вчинили злочини, знаходяться під гласним адміністративним наглядом, пов’язані зі злочинним елементом та ведучі антигромадський спосіб життя та ін.);

3. Про причини та умови, що сприяють скоєнню злочинів й інших правопорушень.

Інформація про стан зовнішнього середовища повинна містити відомості щодо умов, у яких функціонує орган НП й які впливають на стан громадського порядку й злочинності. Ці відомості можуть бути згруповані за такими видами:

а) географічні (адміністративно-територіальний розподіл;

б) економічні (характеристика й структура промисловості, господарства, транспорту, торгівлі й т. ін.);

в) соціальні (структура населення, культурний й освітній рівень, житлово-побутові умови, міграція і т. д.);

г) політичні (стан політичної атмосфери у районі, пропагандистської, культурно-просвітньої роботи);

д) психологічні (звичаї та норови, що склалися на території, що обслуговується, громадські думки, настрої та ін.).

До інформації про умови зовнішнього середовища функціонування органів НП відносяться також дані про стан громадського порядку на території сусідніх областей, міст, районів.

Об’єктивна неперервність управління та інформаційних процесів викликає необхідність в управлінні самою інформацією. Засобом його є інформаційні системи, завдання яких полягає у тому, щоб в необхідний момент з визначених джерел отримати попередньо систематизовану й відповідним чином оброблену інформацію. Система збору, обробки й зберігання інформації включає, зокрема, статистичні, оперативні, криміналістичні й довідкові обліки (ДАІ, паспортних столів і т. п.).

За допомогою інформаційної системи кримінальної статистики визначається: рівень, структура й динаміка злочинності; досліджуються особистості злочинців; вивчається ефективність заходів боротьби із злочинністю; причини та умови, що сприяють скоєнню злочинів і т. д. Важливе значення для виконання основних функцій органів НП мають автоматизовані інформаційні системи оперативно-розшукового й профілактичного призначення, які призначені для накопичення інформації про осіб, факти й предмети, що являють оперативний інтерес.

Реалізація оперативно-розшукових заходів в процесі попередження й розкриття злочинів дозволяє:

- отримати інформацію про осіб, причетних до підготовки чи вчинення злочинів, їх зв’язках і діях, які можуть являти оперативний інтерес;

- виявити й відшукати предмети і документи, які були об’єктом злочинного посягання, або засобом скоєння злочину, зафіксувати їх зовнішній вигляд, стан й відмінності;

- встановити способи і джерела викрадення, канали збуту й місця схову викраденого з метою подальшого забезпечення відшкодування матеріального збитку, що спричинений злочином;

- виявити причини злочинів і умови, що сприяли їх скоєнню.

Отже, інформаційні процеси, які характеризують зміст оперативно-розшукової діяльності органів Національної поліції, включають збирання, передачу, обробку, зберігання й видачу оперативно-розшукової інформації.

Отримання оперативно-розшукової інформації у загальному плані можна розглядати як набуття специфічними засобами й методами знань про невідоме. Таку інформацію від іншої соціальної інформації відрізняють: мета отримання (боротьба із злочинністю), методи отримання й режим використання, які забезпечують конспірацію, надійну шифровку джерел, можливість перевірки отриманих відомостей та їх використання тільки зацікавленими оперативними та слідчими підрозділами.

Оперативно-розшукова інформація містить знання про причинний зв’язок між подіями й фактами, ланцюг яких веде до встановлення обставин злочину, кола співучасників. Вона включає знання про явища, котрі свідчать про злочинну діяльність конкретних осіб та розкривають механізм злочинів.

Треба відзначити, що на відміну від отримання доказів, яке проходить в рамках кримінального процесу, в оперативно-розшуковій інформації можуть знаходити відображення результати негласної фіксації конкретних злочинних дій. Ця властивість оперативно-розшукової інформації, яка обумовлена можливістю здійснювати в ході оперативно-розшукових заходів цілеспрямований контроль за діями злочинців, активно використовується в процесі доказування, забезпечуючи слідчому і суду можливість сприймати за допомогою фотоматеріалів, а також матеріалів звуко- та відеозапису реальні факти злочинної діяльності.

Зміст оперативно-розшукової інформації відрізняється широким набором відомостей, що відносяться також до характеристики оперативної обстановки, основних сил оперативно-розшукової діяльності, оцінюванню результатів їх використання.

Багато економічних, демографічних, інших соціальних явищ та процесів, які розглядаються у зв’язку із завданнями боротьби зі злочинністю, набувають характеру оперативно-розшукової інформації, оскільки впливають на організацію і тактику оперативно-розшукової діяльності. З точки зору змісту оперативно-розшукова інформація відображає не тільки ті явища, події, обставини, зміни у середовищі, які виникають внаслідок злочинів, а й широке коло явищ, обставин, подій, що впливають на злочинність в цілому і на злочинну поведінку окремих осіб.

Не зупиняючись докладніше на сутності цього специфічного виду інформації, назвемо лише деякі її компоненти. Виходячи із сказаного вище, оперативно-розшукова інформація, зокрема, включає: відомості, що характеризують оперативно-тактичну обстановку обслуговуваній території, психологічні особливості осіб, підозрюваних у підготовці та скоєнні злочинів; види й способи скоєння злочинів; прикмети злочинців, викрадених речей; відомості про злочини, що плануються та інші дані. Треба ще раз відзначити, що оперативно-розшукова інформація у всіх випадках виконує важливу функцію в процесі доказування – вказує на факти, які повинні стати доказами, на їх джерела, а також раціональні тактичні прийоми отримання судових доказів.

Тепер зупинимося на понятті «криміналістична інформація», на джерелах та механізмі їх виникнення.

Відображення як процес, в ході якого проходить відтворення (перенесення) властивостей та ознак одного об’єкта на інший, породжує джерело інформації. Якщо відображення пов’язане із злочинною подією, то джерела, що виникають внаслідок взаємодії, містять криміналістичну інформацію. Процес відображення включає три об’єкти: відображуваний, відображаючий та відображення.

Відображуваний об’єкт – це люди, події, явища, факти, моменти часу, тварини, машини, інструменти, різноманітні матеріальні предмети, які беруть участь у взаємодії й викликають утворення відображень, тобто слідів у широкому їх розумінні.

Відображаючий об’єкт – це взаємодіючий матеріальний предмет, який зміною свого зовнішнього та внутрішнього стану відтворює властивості й ознаки відображауваного об’єкта. До них відносяться всі об’єкти живої та неживої природи, які використовуються при розслідуванні злочинів як джерела доказів. У широкому розумінні – це матеріальні та ідеальні відображення.

Відображення – це результат процесу віддзеркалення – сліди у широкому їх розумінні. При віддзеркаленні об’єктами неживої природи – це різноманітні зміни механічного, електричного, фізичного та інших видів взаємодій (сліди взуття, знарядь злому, шин автомобіля, короткого замикання електропроводів, пострілу, вибуху і т. п.).

Відображення людиною відбувається на рівні суспільного розуміння, тут слідами–відображеннями є уявні образи, «сліди пам’яті», що виникають у свідомості.

Злочин у кримінальному законі визначається як суспільно-небезпечна дія (діяльність чи бездіяльність). Ця дія являє собою систему взаємопов’язаних й причинно-обумовлених фактів, обставин, вчинків, дій та інших проявів суб’єкта у навколишньому середовищі. Названі прояви виникають внаслідок взаємодії учасників злочинної події з матеріальними об’єктами, які знаходяться на місці події. У кожному з них відображаються безпосередня або опосередкована дія особи. Наприклад, особа готує зброю для скоєння злочину, слідкує за жертвою або раптом нападає на неї, ламає перешкоду чи переміщує предмети на місці злочину; уносить викрадені речі або випадково залишає свої, спричиняє фізичні або інші пошкодження потерпілому – все це взаємодія злочинця з матеріальним середовищем, яка є причиною появи слідів-відображень, які у розслідуванні є джерелами інформації.

Бездіяльність злочинця – це теж відображення, що викликає слідоутворення, наприклад навмисна бездіяльність, залишення на необладнаному майданчику техніки – призводить до її розукомплектування і зіпсування, тобто утворення слідів. Виявлення, дослідження і використання слідів як джерел криміналістичної інформації складає одне з головних завдань розслідування злочинів.

Практично всі об’єкти в тій чи іншій формі можуть взаємодіяти при скоєнні злочину й нести про це інформацію. У криміналістичному аспекті об’єкти, що взаємодіють, несуть інформацію про злочинну подію, розглядаються по-різному. В ідентифікаційному сенсі матеріальні об’єкти досліджуються з позицій їх криміналістичного ототожнення. Звідси об’єкти поділяють на дві групи:

1) такі, що мають просторово фіксовану форму, розміри та відносну стійкість;

2) ті, що не мають власної стійкої зовнішньої форми.

Джерела криміналістичної інформації – це матеріальні об’єкти у широкому розумінні, які пов’язані з обставинами злочинної події та містять про них інформацію. Матеріальні об’єкти, що взаємодіють при скоєнні злочину і відображають інформацію про його обставини, за виглядом та рівнем організації поділяють на речові та особисті. Таким розподілом підкреслюється різність доказів, джерелами яких є речі та люди. Відповідно з цим і докази поділяють на речові та особисті.

Речові джерела інформації – це матеріальні об’єкти, що розуміються у широкому розумінні, тобто не тільки тверді, сипучі, рідинні й газоподібні об’єкти матеріального світу, а й рослини, тварини.

Особисті джерела інформації – це люди, які, взаємодіючи з матеріальним середовищем й учасниками злочинної події, відображають їх у вигляді суб’єктивних розумових образів, що звуться ідеальними слідами або «слідами пам’яті».

Джерела, що містять інформацію про один вид відображення, звуться простими. Якщо джерело одночасно несе інформацію про ідеальне й матеріальне відображення, воно зветься складним, складовим або комплексним. Отже, джерелами криміналістичної інформації слугують: 1) речі; 2) люди; 3) системи люди–речі. Перші два джерела прості, третє – складне.

Значна кількість інформації про злочинну подію та злочинця несуть речі, які колись називали «німими свідками» злочину. Дійсно, вони так чи інакше присутні на місці події й «засвідчують», відображають її процес. У криміналістичному аспекті ці речі поділяють на такі групи:

- предмети обстановки місця події (стол, стілець, будівлі тощо);

- об’єкти безпосереднього злочинного посягання (речі, цінності, гроші, люди, тварини, рослини і т. д.);

- знаряддя скоєння злочину (ніж, зброя, транспорт, каміння, палка, кислота, газ, сипучі речовини і т. ін.);

- предмети і речі, залишені злочинцем, потерпілим на місці події (недопалок, сірники, носова хустка, взуття, одяг і т. ін.);

- предмети і речі, випадково занесені на місце події іншими особами після злочинної події.

Всі ці об’єкти несуть криміналістичну інформацію про злочинну подію, її учасників та обставини. Речі підлягають всебічному дослідженню на місці події у двох планах: як засоби скоєння злочину та як носії слідів злочину.

Речі – засоби скоєння злочину включають: знаряддя, зброю, джерела підвищеної небезпеки, сили та явища природи, використовуючи які злочинець вчиняє, наприклад, злом перешкоди, завдає тілесні пошкодження, переміщення матеріальних об’єктів та інші дії, що складають склад злочину.

Речі – носії слідів злочину, це:

а) тверді об’єкти, які внаслідок своєї фізичної структури спроможні зберігати елементарні відображення – сліди сковзання, тиску, розрубу, свердлення, рук, ніг, зубів людини;

б) сипучі речовини – грунт, пісок, цемент, на яких можуть утворюватись сліди тиску;

в) рідини й гази, які несуть інформацію шляхом ділення цілого на частини й утворюють так звані сліди – речовини.

Між речами – засобами скоєння злочину та речами – носіями відображень нема строгих кордонів, оскільки носіями відображень є одночасно як слідоутворювальний, так і слідосприймаючий об’єкти. Особливо це стосується мікрослідів, що утворюються через перехід частин взаємодіючих об’єктів один на другий.

Джерела ідеальних відображень – це особи, які виступають у кримінальному процесі (обвинувачений, потерпілий, свідок, спеціаліст тощо). Механізм утворення ідеальних відображень для кожного джерела залежить від виду взаємодії. За характером формування уявного образу всіх учасників злочинної події можна поділити на три групи:

1. Особи, що безпосередньо сприймають або беруть участь у злочинній події (обвинувачений, потерпілий, свідок, очевидець).

2. Особи, що безпосередньо сприймають злочинну подію чи отримали відповідну інформацію з інших джерел (свідок, потерпілий, понятий, спеціаліст).

3. Особи, які взагалі не взаємодіяли із злочинною подією, але мають інформацію про неї у вигляді узагальнених типових наукових знань. Таким джерелом інформації є спеціаліст. Його інформація про злочин також являє собою уявні образи, які можна назвати «слідами знання».

Людина – особливе джерело інформації, вона відображає об’єктивну реальність на рівні громадської свідомості. Уявний образ, що виникає внаслідок цього – «слід пам’яті», характеризується рядом властивостей, що принципово відрізняють його від інших матеріальних відображень, а саме:

а) відносною адекватністю, тобто він не тотожний відображуваному об’єкту. Тому відображення завжди бідніше об’єктивної дійсності, що сприймається суб’єктом;

б) суб’єктивністю, адже уявний образ несе відбиток джерела (особи), яка сприймає світ індивідуально. Тому уявний образ називають суб’єктивним, оскільки він трансформований уявою конкретної людини;

в) латентністю, тобто уявне відображення (слід пам’яті) сховане від сторонніх спостерігачів. Уявний образ не можна виявити оглядом або відшукати «лупою спеціаліста», тут необхідні інші методи і засоби вилучення інформації.

Людина як об’єкт взаємодії та слідоутворення в процесі скоєння злочину має найбільшу кількість ознак, які відображаються різноманітними матеріальними і реальними слідами. Уміння «читати» ці сліди-відображення складає одну з важливих умов ефективності слідчої та оперативно-розшукової діяльності щодо розкриття та розслідування злочинів. Розділ науки криміналістики, який вивчає закономірності утворення і використання слідів людини для розслідування злочинів, зветься криміналістичною гомеоскопією.

Фізичні якості. Людина як будь-яке матеріальне утворення характеризується якостями. Фізичні якості людини поділяються на два види:

1) зовнішні (анатомічні), що характеризують будову тіла (голови, обличчя, корпусу, кінцівок, зубів, волосся, шкіряних покровів долонних поверхонь рук, ніг). Для описання окремих частин тіла використовують спеціальні терміни, які в криміналістиці звуться ознаками. Саме ознаки частин тіла людини, ознаки словесного портрета лежать в основі узнавання та впізнання людини при її розшуку й ототожненні. Вони є ідентифікаційними для дактилоскопічної та портретної криміналістичної ідентифікації. На їх основі побудовані криміналістичні обліки слідів з місць нерозкритих злочинів, інформаційно-довідкові і пошукові автоматизовані системи. Зовнішні ознаки людини відображаються у матеріальних і ідеальних слідах. Матеріальні сліди – це копії зовнішніх ознак, що утворюються внаслідок контакту й елементарного віддзеркалення. Ідеальні сліди – це розумові образи, що виникають у пам’яті людини після сприйняття ознаки.

2) внутрішні або структурні, що характеризують будову тканин окремих органів, склад різноманітних виділень людського організму в процесі його фізіологічної діяльності. Ці властивості відображаються зовні якісно-кількісними ознаками, які дозволяють встановлювати групову належність зрівнюваних зразків крові, волосся, виділень людського організму (поту, слини, сперми). Таким чином, фізичні якості людини є джерелом криміналістичної інформації.

При механічній взаємодії тіла людини з матеріальними предметами здійснюється елементарне відображення джерела, тобто копіювання зовнішніх контурів одного об’єкта чи його частин на іншому, наприклад, утворення слідів рук, ніг, зубів, губ й інших частин тіла людини.

Біологічні властивості характеризують людину як живу біологічну систему. Як високоорганізованій соціально-біологічній істоті людині притаманні не тільки загальні властивості живих систем – динаміка і голос, а й мова. Від всіх живих істот людину відрізняє її громадська свідомість, психіка, тобто, психофізіологічні й психологічні властивості.

Голос, усна мова як біологічні властивості людини є джерелами утворення звукових слідів; сприймаючи звукову мову, люди впізнають один одного. Інформація, яка відображена у звуковому сліді, відрізняється достатньою стабільністю фізичних параметрів, що дозволяє формувати індивідуальні комплекси ознак та ідентифікувати людину за голосом.

Мова слугує засобом спілкування людей, джерелом інформації широкого плану. У криміналістиці досліджуються не всі види інформації, яку відображає мова, а тільки усна й письмова мова. Ознаки усної й письмової мови використовуються для ототожнення людини. Саме у цьому плані допустимо віднесення мови до біологічних властивостей людини, хоча це явище цілком соціальне.

Психофізіологічні й психологічні властивості відображають стан людини (наприклад, пригніченість, збудженість тощо), характеризують тип нервової діяльності: сингвиник – живий, рухливий, емоційний, чуйний; холерик – бурхливий, поривчастий, гарячий, різкий; флегматик – спокійний, в’ялий, повільний, стійкий; меланхолік – сумливий, подавлений, нерішучий, боязкий.

Динамічні властивості – це рухові навички людини: ходьба, міміка, жестикуляція, навички письма, малювання, певної професії. Рухові навички відображаються як матеріальні сліди (рукописний текст, доріжка слідів злому на місці крадіжки і т. п.) Вони можуть бути відображені в пам’яті у вигляді мислених образів. Відображені матеріально, біологічні властивості людини в криміналістиці описуються ознаками. Так, ознаками почерку є форма й розмір букв, напрямок руху при виконанні конкретного знака, відносне розташування точок початку й закінчення руху і т. п., навичок ходьби – ознаки ходи, що відображені у доріжці слідів. Отже, динамічні властивості людини є джерелом інформації, вони відображаються у матеріальному середовищі й використовуються для її ідентифікації.

Соціальні властивості характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної і суспільної свідомості, її відношення до суспільства, моралі, сім’ї, колективу, закону, громадському порядку, власності.

Персонографічні властивості характеризують людину як суспільну істоту, що має прізвище, ім’я та по батькові, стать, рік і місце народження, місце мешкання, національність, громадянство, соціальне положення, місце роботи, судимість та ін. Це установочні дані, вони можуть бути змінені з умислом. Персонографічні властивості покладені в основу ряду криміналістичних обліків (алфавітний, дактилоскопічний, осіб, зниклих безвісти і т. п.).

Отже, інформаційні властивості людини – це ознаки фізичного, біологічного й соціального плану, які у сукупності виділяють її як біосоціальне явище з середи подібних, дозволяють проводити її розшук і ототожнення у кримінальному судочинстві.

Сліди засобів вчинення злочину. Засоби вчинення злочину – це матеріальні об’єкти, що так чи інакше використовуються для досягнення злочинного результату: сокира, каміння, палка, відмичка, пістолет, свердло, склоріз, ніж, автомашина, вибухова чи отруйна речовина, електричний струм високої напруги, вогонь та ін. Всі вони в процесі злочину можуть вступати у різні взаємодії й утворювати сліди-відображення, сліди-речовини або сліди-уявні образи.

Криміналістична трасологія об’єктами слідоутворення називає лише деякі засоби вчинення злочину: знаряддя злому, зброя, транспортні засоби, інструменти та предмети. Однак законодавець для позначення засобів вчиненя злочинів використовує більш широкий перелік понять, а саме: транспортні засоби, вибухові і радіоактивні речовини, вогнепальна чи холодна зброя, бойові припаси, легкоспламеняючі або їдкі речовини, отруйні сильнодіючі речовини, наркотичні речовини, штампи й печатки, предмети, знаряддя, устаткування чи предмети і інструменти, крадіжницькі інструменти (відмички, “фомки” і т. п.). Всі ці поняття позначають матеріальні предмети, які у криміналістичному плані доцільно розділити на чотири групи: 1) знаряддя вчинення злочину; 2) зброя; 3) джерела підвищеної небезпеки; 4) сили та явища природи.

1. Знаряддя вчинення злочину – це матеріальні об’єкти, що використовуються для його вчинення. Ними можуть бути знаряддя праці, інструменти, і не пристосовані для цілеспрямованої злочинної діяльності предмети. Тому серед таких знарядь слід розрізняти знаряддя злому, інструменти та предмети.

2. Зброя – це засіб, пристосований та технічно гідний для нападу і захисту. Зброю поділяють на дві підгрупи: вогнепальну та холодну. Кожна підгрупа має внутрішню класифікацію. Так, вогнепальну зброю за довжиною ствола поділяють на довгоствольну, середньоствольну й короткоствольну; за характером обробки внутрішньої поверхні ствола – на нарізну й гладкоствольну і т. д.

Холодну зброю класифікують за різними підставами. За місцем виготовлення її поділяють на вітчизняну та іноземну, а за способом виготовлення – на заводську, кустарну та саморобну.

3. Джерела підвищеної небезпеки – це пристрої і механізми промислового і побутового призначення, транспортні засоби, сильнодіючі, отруйні і легкоспламеняючі речовини, фізичні явища.

4. Сили і явища природи іноді використовуються як засоби вчинення злочину (наприклад, вогонь – для замислених підпалів і знищення майна, обвал або завал в шахтах, горах, повінь на ріках, каналах, водоймищах і т. п. – при вчиненні вбивств).

Сліди засобів вчинення злочинів несуть інформацію про спосіб вчинення та види засобів, що застосовувалися. Розташування слідів дозволяє моделювати дії злочинця на місці події, встановлювати деякі його ознаки й властивості, зокрема, професійні навички, фізичну силу, зріст, напрямок руху, кількість осіб, що брали участь у вчиненні злочину, нарешті, ототожнювати слідоутворюючий об’єкт. Всі ці питання складають завдання та сутність окремої криміналістичної теорії – слідознавства.

Мікрооб’єкти і запахові сліди. Розвиток криміналістичної техніки і методів мікроскопічного виявлення та дослідження матеріальних об’єктів значно розширили коло речових доказів, до якого все частіше почали включати дрібні частини твердих і сипучих тіл, малі обсяги рідинних і газоподібних речовин органічного й неорганічного походження, тобто мікрооб’єкти.

Мікрооб’єкти у кримінальному судочинстві – це слабко-видимі й невидимі неозброєним оком матеріальні утворення у різних агрегатних станах (тверді, рідинні, газоподібні) чи відображення механічного, фізичного, хімічного чи біологічного впливу з невеликими лінійними розмірами ознак, для виявлення і дослідження яких необхідно використання спеціальних технічних засобів і методів. Слід враховувати певну рухливість понять мікрооб’єкти та мікросліди, адже, наприклад, потожирова речовина у слідах пальців рук залежно від конкретних обставин може виступати як макросліди – якщо вона виявлена при візуальному огляді, а також і як мікрооб’єкт – якщо для її виявлення були потрібні мікроскопічні методи дослідження.

Різноманітність мікрооб’єктів, що зустрічаються в процесі розслідування злочинів, значні відмінності між окремими видами цих об’єктів породжують методичні труднощі при їх класифікації, оскільки не вдається знайти єдину основу поділу і побудови скінченного послідовного ряду. Тому всі існуючі нині класифікації побудовані за різними критеріями. Розглянемо класифікацію мікрооб’єктів, яка дозволяє певною мірою познати їх сутність та природу.

Всі мікрооб’єкти, виходячи з їх природи, можна поділити на дві великі групи: мікрооб’єкти – частини і мікрооб’єкти – сліди.

Перша група включає два різновиди об’єктів: мікрочастини і мікроречовини. Другу групу мікрооб’єктів складають мікросліди в їх трасологічному розумінні, які утворилися в процесі контактної взаємодії слідоутворювального й слідосприймаючого об’єктів і обміну енергією між ними. Оскільки основу взаємодії складають відомі форми руху, то допустимо вести мову про мікросліди механічного, фізичного, хімічного і біологічного походження.

У практиці з давніх пір для розкриття злочинів, розшуку осіб і речей використовується запах, головним чином людини. Галузь наукового знання, що займається дослідженням природи й механізму утворення запахових слідів, засобів і методів їх виявлення й використання отримала назву “одорологія”.

У фізичному розумінні запаховий слід – це частини (молекули) будь-якої речовини, що знаходиться у газоподібному стані. Запахові сліди виникають внаслідок неперервного переходу речовини з твердого чи рідинного у газоподібний стан. Відокремлені в оточуюче середовище молекули твердої або рідинної речовини змішуються з молекулами повітря і утворюють газоподібний слід. Запахові сліди суттєво відрізняються від звичайних слідів в трасологічному розумінні. Вони невидимі, властивості їх нестандартні.

Звукові сліди. Звукові сліди нерідко використовуються для розкриття злочинів, встановлення особи злочинця та інших обставин, що підлягають доказуванню. В кримінальному процесі засоби, на яких зафіксовані звукові сліди, називають матеріалами звукозапису. Сучасні технічні засоби дозволяють на різноманітних матеріалах – носіях фіксувати звукові сліди злочинів (хуліганські дії особи, факти нанесення образи словами, вимагання хабара, погрози вбивством та ін.). У такому разі матеріали звукозапису у кримінальному судочинстві використовуються як речові докази.

Якщо на матеріалах звукозапису закріплені звукові сліди слідчих дій, тоді звукозапис і її матеріали є додатковим засобом фіксації звукових слідів. Звукові сліди в криміналістиці – відносно новий вид відображень. Звук виникає внаслідок коливань якогось фізичного тіла, яке коливається та створює пружні хвилі, які поширюються у газах, рідинах, твердих об’єктах і сприймаються органами слуху людини як певний звук. Звідси звуковий слід з фізичного боку – це коливальний рух матеріального середовища, а з суб’єктивного – образ, «слід пам’яті» про конкретний звук.

Звуковий слід як коливальний рух матеріального середовища слід відрізняти від його відображення, наприклад, на магнітному носії. Магнітний слід – це лише перетворене, закріплене на носії механічне коливання.

Практично вся діяльність людини відбувається у світі звуків, які утворюють поняття звукового середовища. Звукове середовище – це сукупність звукових слідів, що одночасно генеруються різними джерелами. Злочин вчиняються в матеріальному середовищі, де кожний об’єкт є джерелом звука. Так, у квартирі в момент вбивства можна зафіксувати річ, крики жертви про допомогу, стук предметів, звуки шагів та ін. Якщо подію зафіксовано на носії, то її звукові сліди (річ злочинця, потерпілого і т. п.) будуть накладені на фон інших слідів звуку. Аналізуючи звукове середовище, можна отримати додаткову інформацію, що висвітлює такі обставини події, що не знаходять відображення у звичайних матеріальних слідах.

Така коротка характеристика джерел криміналістичної інформації та механізму її створення.

2. Формалізація криміналістичної інформації. Використання прийому абстрагування в слідчій та експертній практиці

Формалізація – це прийом наукового пізнання, що полягає у виявленні змісту явища через розгляд та фіксацію його форми і оперування з нею. Це відбувається шляхом того, що елементам явища ставиться у відповідність деякі стійки матеріальні конструкції, що дозволяє виявити істотні та закономірні сторони розглядуваних об’єктів.

Такими матеріальними конструкціями можуть бути, наприклад, літери алфавіту, цифри, графічні побудови, символьні знаки у певній формі запису.

Щодо кримінально-статистичного аналізу злочинності відомий російський юрист Н. Неклюдов у 1865 р. відзначав: «Всякое число или цифра имеет ту характерную особенность, что она способна высказывать собой не только количественность, но и качественность, не только сумму поступков, а и их характер».

Це положення можна проілюструвати на прикладі вирішення конкретного ідентифікаційного завдання судово-портретної експертизи, коли треба встановити, одна чи різні особи зображені на двох поданих на експертизу фотографіях. Як й у будь-якому ідентифікаційному дослідженні, експерт почав з виділення і опису ознак, що характеризують індивідуальні особливості об’єктів, що порівнюються. Дотримуючись традиційної методики судово-портретної експертизи, як безпосередні об’єкти вивчення і порівняння експерт виділив очі, ніс, губи, рот, підборіддя і особу в цілому. Після цього він дав опис виділеним елементам особи, де, як правило, переважають розпливчасті, суб’єктивні характеристики типу «середній», «малий», «низький», «широкий» і т. п. Тому такий опис, хоч і досить детальний, надто невизначено передає індивідуальні особливості об’єктів дослідження. За таким описом важко сказати – одна чи різні особи зафіксовані на фотознімках.

Положення суттєво змінюється, якщо для опису тих самих елементів особи буде використана знакова, зокрема, цифрова система індексації та відповідні виміри. Виділивши на досліджуваних зображеннях однойменні, найбільш інформативні для цих осіб точки, можна повно, об’єктивно і однозначно описати індивідуальні особливості кожного елементу особи, що буде додатковою гарантією правильності відповіді на поставлене запитання.

Тепер експерт виділив лише сім ознак (замість десяти при якісній характеристиці), але й вони з очевидністю свідчили про відмінність осіб, зображених на фотознімках, оскільки за жодним з параметрів не виявлено збігу. Цей приклад свідчить, що знаки, представлені в цифрах, можуть використовуватися не тільки як засіб більш ємного вираження об’єкта, а й як засоби пізнання.

Формалізація нерозривно пов’язана з такою науковою категорією, як абстракція, а також з логічним процесом абстрагування.

Абстрагування як логічна операція – це процес уявного виділення окремих або загальних необхідних в певний момент ознак, властивостей і відношень конкретного предмета або явища, і уявного відволікання від безлічі інших ознак, властивостей, зв’язків і відношень цього предмета.

Абстрагування нині придбало статус наукового методу пізнання і широко використовується при вирішенні найрізноманітніших завдань, у тому числі й у сфері юридичної діяльності (на цьому принципі базуються, наприклад, всі інформаційно-пошукові системи правового характеру).

Науковою основою цього методу служить те, що ознаки і властивості, притаманні будь-якому об’єкту або явищу як цілому, знаходячись у зв’язку з ним, разом з тим відносно незалежні від нього. Абстрагування дозволяє виділяти з об’єкта притаманні йому ознаки і властивості, аналізувати їх, зрівнювати з аналогічними ознаками і властивостями інших об’єктів, і на цій основі вирішувати питання про їх тотожність або відмінність.

Саме такого роду процедури лежать у фундаменті багатьох видів правових досліджень, і особливо криміналістичних, де метод абстрагування в тій або іншій мірі притаманний будь-якому їх виду.

Абстрагування широко використовується при здійсненні судово-експертних досліджень. Крім того, це обов’язковий прийом при побудові інформаційної моделі будь-якого об’єкта пізнання.

Фіксуючи, наприклад, в протоколі огляду місця події особливості об’єктів, що вилучаються і залучаються до справи, слідчий виділяє лише найважливіші з них. Так, при вилученні на місці події пляшки із слідами пальців рук, слідчий, як правило, фіксує її форму, колір скла, розмір, наявну етикетку, місце знаходження пляшки і деякі інші факти, абстрагуючись від інших ознак. Що ж стосується виявлених відбитків пальців, то, як правило, вказується лише їх кількість, місце розташування і, в ідеалі, тип папілярних візерунків. Від особливостей же внутрішньої будови візерунків тут поки-що відволікаються.

Інший рівень і характер абстрагування буде в процесі вивчення тих самих слідів при виведенні по ним дактилоскопічної формули або при їх експертному дослідженні. Тут, навпаки, ні місце їх розташування на матеріальному носії, ні характер цього носія (пляшка, склянка, сейф і т. п.) не має істотного значення.

Отже, абстрагування – це логічний прийом виділення головних, найбільш істотних при вирішенні конкретного завдання ознак об’єкта пізнання, що, як правило, супроводжується іншим прийомом – формалізацією опису цих ознак.

Останній прийом теж реалізується різними засобами. Однім з них є метризація.

3. Метризація криміналістичної інформації як засіб її формалізації. Методи кодування інформації. Проблеми автоматизації кодування криміналістичної інформації.

Під метризацією розуміється опис будь-якого об’єкта визначеною сукупністю числових характеристик.

Залежно від того, що обирається як така характеристика і що нею бажають висловити, розрізняють два види метризації: підрахунок і вимірювання.

При підрахунку як засобу вираження даних використовують натуральні числа (наприклад, вказується, що у певному регіоні за певний період було виявлено конкретна кількість випадків порушення законності при розслідуванні кримінальних справ).

При вимірах як методу вираження отриманих даних поряд з натуральними числами використовуються прийняті для цього виду вимірювання відповідні одиниці вимірювання. Так, довжину (наприклад, гальмового шляху при розслідуванні автотранспортних пригод) висловлюють в метрах і сантиметрах; вагу предмету – у кілограмах або грамах; величну кута – в градусах чи радіанах.

Об’єктами вимірювання можуть бути будь-які предмети і явища матеріального миру, що мають певні якості (властивості), які можуть висловлюватися в більшому або меншому ступені і, отже, можуть бути оцінені кількісно.

Відомо, що кожному об’єкту, кожній речі притаманні певні якості, ознаки. Природно, що відмінність в фізичній природі об’єктів, що вимірюються, неминуче призводить до необхідності використання різноманітних одиниць виміру і вимірювальних приладів. Нині у нас і за кордоном випускається величезний асортимент вимірювальної апаратури. Але всі вимірювальні прилади, що існують, можна поділити на такі групи:

- компаруючі – дозволяють порівнювати величини одну з іншою;

- показуючі – дозволяють знімати величину, яка вимірюється за спеціальними фіксуючими пристроями (наприклад, шкалами);

- інтегруючі – показують сумарне значення величини, що вимірюється за час дії приладів, такі прилади, за звичай, називають лічильниками;

- регулюючі – дозволяють автоматично підтримувати заданий параметр у визначених межах якогось процесу;

- автоматичні – автоматично виконують вимірювання.

Вимірюванням називають процес, що полягає у порівнянні досліджуваних величин і сигналів з певними еталонами та виконанні необхідних логічних та обчислювальних операцій для отримання інформації в числовій формі.

Таким чином, під метризацією криміналістичної інформації слід розуміти процедуру її обробки, в результаті якої суб’єкт криміналістичної діяльності одержує кількісні характеристики тих або інших параметрів об’єкта пізнання.

В метрології виміри поділяють на прямі, побічні і сукупні (спільні).

Прикладом прямих вимірів може служити виміри довжини сліду взуття за допомогою лінійки і т. п.

Побічні виміри – це, наприклад, вимір площі.

Cукупними, або спільними називають виміри, в яких одночасно вимірюються дві або декілька величин.

Отримані за допомогою вимірів кількісні характеристики можуть бути абсолютними і відносними. У тих випадках, коли можна безпосередньо виміряти певну властивість об'єкта, цю величину називають абсолютною кількісною характеристикою.

Однак, абсолютні величини не завжди можуть бути використані з достатніми науковими підставами, тому вдаються до відносних кількісних характеристик, що є вираженням відношення відповідних абсолютних характеристик одна через іншу.

Необхідність і значимість їх використання визначається рядом факторів. По-перше, часто механізм формування інформації, що міститься в якомусь джерелі, невідомий, і ми не знаємо методу його визначення. Наприклад, на дослідження надійшло декілька фотознімків, що зафіксували особу в різних ракурсах і виготовлених за невідомих умов (застосована оптика, положення особи в кадрі, дистанція зйомки і т. п.).

Очевидно, що відповідно до закономірності побудови оптичного і фотографічного зображення однакові елементи особи і відстані меж ними будуть мати різну лінійну величину. Наприклад, якщо відстань між зіницями очей на фото 1, виготовленому в анфас, приймемо за одиницю, то на фото 2, виготовленому в 2/3 анфасу, воно може дорівнювати 3/4 або іншій величині. При подальшому повертанні воно прийме ще менше значення, і у кінцевому рахунку зовсім не буде сприйматися (при зображенні в профіль). Очевидно, що порівнювати такі величини без попереднього визначення коефіцієнта викривлення з урахуванням умов зйомки не правомірно, хоча вони характеризують одну й ту ж саму ознаку. Якщо ж застосовувати відносні кількісні характеристики, використання інформації, що витягається з різних за ракурсом зображень, у ряді випадків стає можливим і доцільним.

Важливими питаннями в проблемі метризації інформації є точність вимірів і оцінка отриманого результату. Важливе значення мають також характеристики вимірювального приладу, що використовується при цьому, зокрема, його чутливість. Однак, незалежно від цього, будь-якому виду вимірів притаманні систематичні та випадкові помилки.

Систематичною зветься помилка, що залишається відносно постійною протягом однієї серії вимірів. Випадковою вважається помилка, що змінюється від одного виміру до іншого, і в рівному ступені може бути як позитивною, так і негативною.

Існують різноманітні прийоми оцінки і усунення помилок вимірювання. Так, щодо випадкових помилок, найбільш поширеними прийомами, які використовуються, є обчислення середньоарифметичного, а також середньоквадратичного значень за результатами ряду вимірів.

Під кодуванням розуміються операції заміни будь-яких даних (наприклад, текстових) скороченими умовними позначками, як правило, цифровими або символами. Зворотна операція зветься декодуванням.

Комбінацію символів умовної позначки називають кодом. Кодові символи можуть мати різноманітну форму: цифри, літери будь-якого алфавіту, умовні знаки і їхні поєднання (крапка й тире, математичні символи і т. п.).

Нині для кодування правової інформації використовується декілька засобів її перетворення, а коли вона обробляється за допомогою ЕОМ, застосовуються різноманітні технічні засоби для її введення і висновку.

На першому етапі використання математичних методів і засобів обчислювальної техніки, зокрема, при виробництві експертно-криміналістичних досліджень, для кодування інформації застосовувались прості координатні сітки, точкове та контурне кодування. При цьому автоматизація самого процесу кодування, як правило, була відсутня.

Перевага кодування за допомогою координатної сітки полягає в тому, що формалізований опис об’єкту складається з нулів та одиниць, що зручно для передачі інформації на відстань та введення її в пам’ять ЕОМ.

Недолік цього способу полягає в тому, що при достатньо великій сітці практично неможливо однозначно передати характер об’єкта при його складній конфігурації. Зменшуючи ж клітину, неминуче утворюється занадто довгий числовий ряд, що потребує величезної ємності пам’яті ЕОМ.

У зв’язку з цим виникає досить важлива в методологічному, гносеологічному і чисто криміналістичному аспектах проблема – мінімізація ознак, що підлягають кодуванню, сукупність яких може вважатися достатньою для індивідуалізації об’єкта дослідження.

Означена проблема нерозривно пов’язана з іншою – проблемою найбільш інформативних ознак. Щодо питання, яке розглядається, особливо важливо те, що в формуванні образу сприйманого об'єкта першорядне значення має виділення його контуру і крапок, що є для цього об’єкту найбільш інформативними.

Очевидно, наприклад, що для трикутника такими крапками є його вершини. Тому, виділивши крапки і охарактеризувавши кількісно їх положення на площині (або у просторі), можна однозначно відтворити по них об’єкт.

Однак при правових дослідженнях, зокрема, криміналістичних ми, як правило, маємо справу з об’єктами, що мають надто складну структуру, і тому характеризуються безліччю ознак. Виділити з них найбільш інформативні і топологічно стійкі не так просто, що ускладнює й процедуру кодування об’єкта дослідження.

Наприклад, об’єктом дослідження є рукописна буква «З», яку необхідно кодувати для того, щоб ввести в пам’ять ЕОМ з метою здійснення порівняльного дослідження з аналогічними знаками. Це завдання можна вирішити описаним вище методом координатної сітки і, отримавши цифровий код всього контуру літери, порівняти його з цифровим поруч, що характеризують аналогічний знак.

Але, як вже відзначалося, такий код буде надзвичайно громіздким, крім того, він не забезпечує достатньо адекватне відтворення об’єктів, а отже, і точність вирішення завдання.

Уникнути цього допомагає точково-зональне кодування контуру, яке складається з ряду операцій. Першою з них є попереднє нормування за розміром об’єкта до системи координат. Після цього об’єкт підлягає квантуванню (перетворенню аналогової форми сигналу в дискретну). При цьому необхідно правильно вибрати крок квантування.

Автоматизація вирішення будь-якого правового завдання пов’язана з механізацією і автоматизацією процесу кодування інформації. Всі відомі зараз методи кодування інформації за ступенем автоматизації поділяються на три види: ручне, напівавтоматичне і автоматичне кодування.

Прикладом ручного кодування є формалізований опис особливостей будови відбитків пальців при виведенні дактилоскопічної формули. Сутність напівавтоматичного кодування полягає у тому, що частина необхідних операцій виконує людина – оператор, інші – відповідні технічні прилади (пристрої вводу інформації).

Оскільки об’єкти дослідження надзвичайно різноманітні, то не може бути і якогось єдиного, універсального прийому їх кодування. Різноманітні й технічні прилади, що застосовуються при цьому.

Висновки

Отже, в лекції було розглянуто:

- завдання дисципліни «Криміналістична інформатика». Цей науковий напрям утворився шляхом інтеграції двох самостійних наук: криміналістики та інформатики;

- зміст інформаційних процесів в оперативно-службовій діяльності МВС. Криміналістична інформація: джерела та механізм їх виникнення;

- проблеми формалізації криміналістичної інформації;

- використання прийому абстрагування в слідчій та експертній практиці.

Крім того, певну увагу було приділено розгляду поняття метризації криміналістичної інформації як засобу її формалізації.

Розглянуті також методи кодування інформації, а також проблеми автоматизації кодування криміналістичної інформації.

Засвоєння розглянутого матеріалу дозволяє переходити до вивчення наступних тем дисципліни «Криміналістична інформатика».

Рекомендована література

  1. Конституція України // Урядовий кур’єр, № 129-130 від 13.07.96 р. – К., 1996.
  2. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. Ст. 651.
  3. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 05.07.1994 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994, № 31. – Cт. 286.
  4. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 12. – Ст. 155.
  5. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.1998р.
  6. Про затвердження Державної програми інформаційно-телекомунікаційного забезпечення правоохоронних органів, діяльність яких пов’язана з боротьбою із злочинністю: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року № 321.
  7. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: “Юрінком Інтер”, 2001.–240 с.
  8. Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах МВС України: Наказ МВС України від 14.02.2008 №69.
  9. Про затвердження Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 12 жовтня 2009 року № 436.
  10. Про затвердження Інструкції з організації функціонування Інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 10 березня 2010 року № 75.
  11. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит., 1991.
  12. Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном и машине. 2-е изд. М., 1983.
  13. Інформатизація управління в органах внутрішніх справ : пособник / В. Г. Хахановський, П. П. Підюков, В М. Смаглюк та ін. – К. : НАВСУ, 2003. – 216 с.
  14. Компьютерные технологии в юридической деятельности: Учеб. практич. пособ. / Под ред. Н. Полевого, Н. Крылова. – М., 1994.
  15. Комп’ютерні технології у діяльності органів внутрішніх справ України (Загальна частина): Посібник / Хахановський В.Г., Кудінов В.А., Грищенко О.І. – К.: КНУВС, 2006. – 368 с.
  16. Правовая информатика и кибернетика: Учеб. / Под ред. Н.С. Полевого. – М., 1993.
  17. Хахановський В. Г. Інформатизація управління в органах внутрішніх справ: посібник / В. Г. Хахановський, П. П. Підюков, В. М. Смаглюк та ін.; за заг. ред проф. Я. Ю. Кондратьєва. – К. : НАВСУ, 2003.
  18. Хахановський В. Г. Проблеми теорії і практики криміналістичної інформатики, монографія, – К.: Вид.Дім „Аванпост-Прим”, 2010. – 382 с.
  19. Хахановський В. Г. Курс лекцій з дисципліни “Криміналістична інформатика” / В. Г. Хахановський, О. М. Тебякін, Ю. В. Оліщук; за заг. ред. В. Г. Хахановського. – К. : НАВСУ, 2002.
  20. Хахановский В. Г. Перспективы использования компьютерных имитационных деловых игр в процессе криминалистической подготовки / В. Г. Хахановский // Информатизация и информационная безопасность правоохранительных органов : материалы ХІ Международной научной конференции. – М. : Академия управления МВД России, 2002. – С. 315–318.
  21. Хахановський В. Г., Мартиненко І.В., Паламарчук С.С. Криміналістична інформатика. Мультимедійний навчальний комплекс. – К., 2010. – DVD+CD.
  22. Чепиков М. Г. Интеграция науки. – М., 1981.
  23. Кондаков Н. И. Логический словарь. – М., 1975. С. 210.
  24. Овчинский С. С. Оперативно-розыскная информация. – М., 1977.
  25. Cеливанов Н. А. Математические методы собирания и исследования доказательств. – М., 1974.

Електронні ресурси:

  1. http://www.naiau.kiev.ua
  2. http://www.rada.gov.ua/