ТЕМА 9. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
6
Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі яка: а) досягла 16 років і працює за трудовим договором; б) є неповнолітньою і яка записана матір’ю або батьком дитини; в) досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника та (або) органу опіки та піклування).
Обмежена дієздатність фізичної особи встановлюється судом, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також суд може обмежити цивільну дієздатність особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Недієздатною фізична особа може бути визнана судом, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правочиноздатність – здатність суб’єкта правовідносин особисто своїми діями вчиняти
правочини.
Деліктоздатність – здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене нею правопорушення. Рівень деліктоздатності залежить від тих самих факторів, що й рівень дієздатності. Деліктоздатність фізичної особи залежить від осудності (здатності віддавати собі звіт у своїх діях і керувати ними) і досягнення певного віку. Вік настання адміністративної відповідальності складає в Україні 16 років, загальний вік настання кримінальної відповідальності встановлений на такому ж рівні, а знижений – на рівні 14 років.
Слід зазначити, що серед суб’єктів правових відносин особливе місце посідають юридичні особи, якими відповідно до ст. 80 ЦК України є організації, створені і зареєстровані в установленому законом порядку, наділені цивільною правоздатністю і можливістю бути позивачем та відповідачем у суді. Правоздатність, дієздатність і деліктоздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту її держаної реєстрації і припиняються з її ліквідацією, яка фіксується виключенням юридичної особи з державного реєстру. Правосуб’єктність юридичної особи носить спеціальний характер. Вона має здійснювати тільки ті дії, які зафіксовані в її установчих документах. Наприклад, підприємство може виробляти певні матеріальні блага і не має здійснювати функції фінансової установи.
Правосуб’єктність мають як суб’єкти права, так і суб’єкти (учасники) правовідносин, що дає певну підставу для їх ототожнення. Але коректніше розмежовувати ці поняття. По-перше, суб’єкти права є тільки потенційними учасниками правовідносин. По-друге, володіння правами та їх втілення в життя (реалізація) є можливими і поза правовідносинами (наприклад, це втілення в життя загальних норм, що встановлюють правовий статус і компетенцію суб’єкта права, тобто безперешкодне використання суб’єктом юридичних прав та виконання суб’єктивних юридичних обов’язків – без конкретних зв’язків або відносин між суб’єктами права). По-третє, суб’єкт права може володіти лише однією з перелічених характеристик, що складають правосуб’єктність, а саме правоздатністю (дитина, недієздатна особа), що є достатнім для володіння правами. Набуття прав та виконання юридичних обов’язків від імені таких осіб здійснюють їх законні представники (батьки, усиновлювачі, опікуни). Таким чином, поняття «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин» співвідносяться як загальне та окреме явище.
Суб’єкт правовідносин – це суб’єкт права, що є учасником
правовідносин.
Оскільки суб’єкт правовідносин – це завжди і суб’єкт права, то його загальну характеристику потрібно пов’язувати з правосуб’єктністю і правовим статусом. Різноманітні зв’язки права і людини можуть бути охарактеризовані через призму правового статусу. Правовий статус – це закріплене правове положення фізичних та юридичних осіб у певній системі суспільних відносин.