ТЕМА 9. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
2
Під передумовами виникнення, зміни і припинення правовідносин розуміють певний комплекс різних за змістом взаємопов’язаних юридичних явищ, взаємодія яких тягне за собою рух правовідносин. Виокремлюють загальні (матеріальні) та спеціальні (юридичні) передумови виникнення правовідносин.
Загальні (матеріальні) передумови виникнення, зміни і припинення правовідносин:
- наявність не менше двох суб’єктів права як учасників правовідносин;
- об’єкт правовідносин – певні інтереси або блага як матеріальні, так і не матеріальні, з приводу яких, або з приводу захисту яких, суб’єкти правовідносин вступили у відносини між собою.
Спеціальні (юридичні) передумови виникнення правовідносин:
- нормативно-правова основа, характерною ознакою якої виступають відповідні норми права, що регулюють певний вид суспільних відносин;
- правосуб’єктна основа, що визначає здатність особи до участі в тому чи іншому виді правових відносин;
- юридико-фактична основа, тобто певні юридичні факти (фактичні склади) реальної дійсності, з наявністю яких норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення відповідних прав і обов’язків правосуб’єктної особи (може розглядатись і як передумова правовідносин, і як структурний елемент).
Сучасне суспільство характеризується значною кількістю і складністю зв’язків, що виникають між людьми та їх об’єднаннями. Ці відносини мають різну спрямованість, вони різні за кількістю учасників, що обумовлює ті або інші особливості правових норм, які регулюють конкретні соціальні відносини. Різноманіття суспільних відносин і особливості норм права, що їх регламентують, обумовлюють виникнення правовідносин, які багато в чому відрізняються між собою.
Правовідносини, залежно від певних ознак та критеріїв поділяють на види:
За спеціально-юридичними функціями права:
- регулятивні, які виникають у результаті правомірної поведінки суб’єктів і в яких поведінка їх учасників повністю відповідає нормам права, тобто є правомірною;
- охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів як негативна реакція держави на таку поведінку. До цього виду відносяться правовідносини, в ході яких відбувається притягнення суб’єкта за вчинене правопорушення до юридичної відповідальності.
За рівнем індивідуалізації суб’єктів:
- відносні, в яких точно визначені права й обов’язки всіх учасників (відносно кожного) – як уповноважених, так і зобов’язаних. Наприклад, відносними правовідносинами є договори купівлі-продажу – домовленості, в межах яких права й обов’язки сторін (продавця і покупця) визначені вичерпно й однозначно;
- абсолютні, в яких визначена лише одна уповноважена сторона, що є носієм певного суб’єктивного права, а всі інші суб’єкти (абсолютно кожний) визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню уповноваженим своїх прав. Прикладом можуть бути відносини власності, в яких завжди точно визначений власник певних об’єктів, а абсолютно всі інші суб’єкти визнаються зобов’язаними поважати і не перешкоджати здійсненню прав власника.
За предметом правового регулювання:
- конституційно-правові. Своєрідність конституційних правовідносин, учасниками яких є правоохоронні органи, зумовлена: особливим юридичним змістом цих відносин; права і обов’язки суб’єктів конституційних правовідносин за участю правоохоронних органів бувають двох видів: перші безпосередньо здійснюються в певних відносинах, інші реалізуються на підставі норм інших галузей права, що конкретизують вказані права та обов’язки; мають особливий
склад суб’єктів – учасників цих
відносин;
[4]