ТЕМА 7. ПРАВОТВОРЧІСТЬ ТА ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА
9
- здатність акта діяти, впливати, безпосередньо регулювати суспільні відносини;
- класифікацію нормативно-правових актів, яка має важливе теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати правову природу того, чи іншого акта, його ознаки, призначення. За допомогою класифікації фіксують закономірні, об’єктивні зв’язки між об’єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками (класами, видами, родами і т. д.), таким чином між ними краще пізнаються зв’язки та відносини.
Отже, юридична сила нормативно-правового акта – це специфічна його властивість мати чітко визначене місце в системі правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто від того, хто є суб’єктом нормотворчості.
За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти.
Закон є первинним регулятором суспільних відносин та основним нормативним орієнтиром в державі. У країнах романо-германського права розрізняють поняття «закон у матеріальному сенсі», тобто будь-яку норму, що походить від держави, незалежно від форми її викладу, і «закон у формальному сенсі», коли йдеться про прийнятий в особливому порядку акт вищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу.
Традиційно у вітчизняній юридичній науці під законом розуміють нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою. Ці ознаки виокремлюють закон у системі інших правових актів, надаючи йому якість верховенства.
За своїм значенням закон є правовим актом первинного характеру. У законах міститься початкове право – правила поведінки, які є відправними засадами всієї правової системи держави.
В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум. Закон, прийнятий на референдумі, має вищу юридичну силу та не потребує будь-якого затвердження.
Порядок прийняття законів здійснюється регламентується Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України, відповідно до яких законодавча процедура в себе включає:
- законодавчу ініціативу – звернення суб’єктів, визначених Конституцією України, до Верховної Ради стосовно прийняття нового закону, або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради України законодавчої пропозиції, чи поправок до законопроектів;
- підготовку проекту закону до розгляду його Верховною Радою України. Основними етапами підготовки є прийняття рішення щодо підготовки проекту, організаційно-технічне та фінансове забезпечення підготовки проекту, розроблення концепції законопроекту, підготовка тексту проекту закону та додатків до нього, наукова експертиза проекту закону, подання закону на розгляд Верховної Ради України суб’єктом права законодавчої ініціативи;
- розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України на пленарних засіданнях;
- прийняття закону Верховною Радою України. Прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради України не раніше двох і не пізніше п’яти днів з дня його подання;
- введення в дію закону – визначається в його прикінцевих положеннях, або перехідних положеннях, або окремим законом. Конституційний закон і кодекс вводяться в дію окремими законами.