ТЕМА 7. ПРАВОТВОРЧІСТЬ ТА ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА
12
Закони, які вносять зміни, чи доповнення до Конституції називаються конституційними. Вони приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України в порядку, передбаченому розділом ХІІІ Конституції України. Наприклад, Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.
Наступну групу законів становлять звичайні закони, вони приймаються на основі й на виконання Конституції та визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України від «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» 5 квітня 2007 р.). Це значна за кількістю і динамічна група законів, які приймаються простою більшістю голосів. За змістом вони є досить різноманітними. За обсягом регулювання звичайні закони розподіляються на загальні та спеціальні.
Закони загальної дії поширюються на всіх суб’єктів права незалежно від їх статусу. Вони можуть бути кодифікованими (КК України, ЦК України) та поточними (Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 р.).
Закони спеціальної дії адресовані чітко окресленому колу суб’єктів, які мають особливий статус (Закони України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 р., «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 р. тощо).
Характерною особливістю забезпечувальних, або оперативних законів є те, що вони вводять в дію окремі закони, а також за їх допомогою ратифікуються міжнародні договори та ін. Основне призначення забезпечувальних законів – це оперативне підтвердження, підтримання системи норм, що містяться в окремих законах та міжнародних договорах, які мають найбільше значення та потребують негайного ухвалення. Сюди також можна віднести закони про правові акти з наведенням їх переліку та нормативних характеристик. Забезпечувальні закони не можуть існувати поза законами, що вони вводять в дію та міжнародними договорами, що потребують ратифікації.
Незважаючи на те, що в нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин у нашій державі, головне і визначальне місце займає закон, питома вага підзаконних нормативно-правових актів суттєва.
Існування підзаконних нормативно-правових актів у правовій системі зумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, що потребують як законодавчого врегулювання, так і вторинного, більш детального і конкретизуючого нормативного регулювання з метою оперативного вирішення питань в окремих сферах життєдіяльності суспільства.
Підзаконний нормативно-правовий акт – це письмовий документ уповноваженого суб’єкта, прийнятий на підставі та на виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.
Підзаконні нормативно-правові акти містять норми права, володіють низкою специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.
Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Щоправда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.
Підзаконні нормативно-правові акти різняться між собою й утворюють складну ієрархічну систему. Їх можна класифікувати за різними критеріями:
- за суб’єктами прийняття – підзаконні нормативні акти Президента України, уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування тощо;