ТЕМА 7. ПРАВОТВОРЧІСТЬ ТА ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА
11
Як цілісний, структурно-єдиний документ, закон повинен відповідати певним вимогам: визначеність правового регулювання, що потребує чіткості всіх правових положень і запобігання як занадто загальних, так і надто деталізованих правил; пов’язаність акта загальним змістом; логічна послідовність викладу; відсутність суперечностей у законі; стислість і компактність викладу нормативного матеріалу; точність і визначеність формулювань і термінів, що використаються в законі; чітке розмежування в законі різних положень, норм; одноманітність і послідовність використання технічних прийомів правотворчості.
Отже, закони займають головне місце в системі нормативно-правових актів.
За період існування суверенної Української держави прийнято понад чотири тисячі законів. Така кількість законодавчих актів об’єктивно потребує їх класифікації. Критерії класифікації зумовлені особливостями суспільних відносин, які вони регулюють, особливістю суб’єкта правотворчості, адресата правотворчості, території на якій вони діють, тощо.
Проблема класифікації законів не є новою для юридичної науки. Вагомий внесок у її розробку зробили такі фахівці в галузі загальнотеоретичної юридичної науки, як С.С. Алексєєв, А.М. Колодій, В.Л. Кулапов, Л.О. Морозова, О.Ф. Скакун, М.В. Цвік та ін.
Розглядаючи це питання візьмемо за основу підхід вітчизняного науковця О.Ф. Скакун, яка пропонує таку класифікацію законів:
- за значенням і місцем у системі законодавства: конституції (кодифіковані та некодифіковані), конституційні закони, звичайні закони (спеціальні та загальні: кодифіковані та поточні), забезпечувальні (оперативні) закони;
- за строком дії розрізняють закони: постійні, тимчасові, надзвичайні;
- за суб’єктами законотворчості: ухвалені громадянським суспільством, (народом) у результаті референдуму, ухвалені законодавчим органом держави;
- за межами дії: закони України, закони Автономної Республіки Крим;
- за структурною формою: кодифіковані, некодифіковані;
- за галузевою ознакою: конституційно-правові; цивільно-правові, адміністративно-правові тощо;
- за сферами суспільного життя вирізняють: закони в галузі регулювання економіки, закони в галузі регулювання політики, закони в галузі регулювання соціальної сфери, закони в галузі регулювання військової сфери та ін.
На наш погляд варто зупинитись детальніше на законах, представлених у першому пункті вищенаведеної класифікації, з метою визначення ролі та місця кожного виду закону в системі законодавства.
Найвищу юридичну силу має конституція держави, вона є основним законом та втілює принцип верховенства права.
Конституція – це акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади та місцевого самоврядування. Це нормативно-правовий акт, який гарантує втілення в суспільстві загальнолюдських цінностей, демократії, свободи та справедливості. Вона визначає правові орієнтири розвитку держави, є свого роду її «правовим паспортом». Конституція є юридичною базою для решти законів. Стаття 8 Конституції України закріплює норму про те, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Усе ж що суперечить Конституції, або не відповідає їй, вважається неконституційним.
Конституція володіє стабільністю, оскільки має порівняно з іншими нормативними актами найбільш тривалу і постійну дію. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Тому всі органи, посадові особи і громадяни при розв’язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатися на норми Конституції.