ТЕМА 6. СИСТЕМА ПРАВА ТА СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА
16
Зважаючи на зазначене вище, пропонує таке визначення поняття «систематизація законодавства» – це діяльність з упорядкування та вдосконалення нормативного матеріалу шляхом його зовнішньої чи внутрішньої обробки за відповідними критеріями.
Предметом систематизації законодавства є юридичні нормативні акти, тобто акти, які містять норми права. Ненормативні положення (декларації, вказівки про мету акта, індивідуальні розпорядження тощо) не є предметом систематизації.
Систематизація права і систематизація законодавства взаємообумовлені та взаємозалежні види діяльності. Однак між ними є істотна відмінність. У процесі приведення права у відповідну систему впорядковуються правові норми, що визначають зміст права, а при систематизації законодавства – закони та інші нормативно-правові акти, в яких закріплено ці правові норми й які становлять їх юридичну форму.
Якщо визначення поняття «систематизація законодавства» в наукових колах на сучасному етапі не стало предметом широкої дискусії, то питання виокремлення основних її форм (видів) є доволі неоднозначним.
Аналіз наукових джерел у цій сфері дає змогу виокремити щонайменше два основні підходи щодо видів (форм) систематизації. Згідно з першим підходом виділяють чотири її види: кодифікацію, консолідацію, інкорпорацію та облік. Відповідно до другого виокремлюються винятково кодифікацію, інкорпорацію та консолідацію, визначаючи при цьому облік як необхідний етап здійснення кодифікаційної діяльності, технічний засіб, спрямований на полегшення систематизації.
Акцентуємо, що поділ систематизації законодавства на відповідні види має умовний характер, оскільки при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт комплексно використовуються прийоми та правила всіх видів систематизації. Саме домінування тих чи інших прийомів та правил і обумовлює можливість виокремлення конкретного виду систематизації.
Найвищим рівнем систематизації законодавства, що передбачає переосмислення, творчу переробку та вдосконалення всього правового матеріалу, визнається кодифікація.
Кодифікація – це діяльність уповноваженого законодавчого органу, що полягає у змістовій переробці норм права, пов’язаних спільним предметом регулювання та їх об’єднання в єдиному акті.
Кодифікація має низку особливостей:
а) предметом кодифікаційної обробки є конкретні норми та інститути права, незалежно від того, в яких актах вони містилися раніше;
б) систематичний виклад норм та інститутів права саме й становить завдання кодифікації;
в) у результаті кодифікації укладається не збірник нормативних актів, а новий єдиний зведений правовий акт, який обов’язково
затверджується компетентним правотворчим
органом.
Результатами кодифікації є кодекс (КК України, ЦК України, КУпАП та інші); статут (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства, Статут внутрішньої служби Збройних Сил України); положення (Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ); правила (Правила дорожнього руху); основи законодавства (Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р.) тощо.
За обсягом розрізняють кодифікації:
- загальну – припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція;
- галузеву – припускає об’єднання норм права певної галузі права в суворо встановленому порядку (ЦК України, КК України та інші). Галузева кодифікація посідає провідне місце серед інших видів кодифікації тому, що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання;