ТЕМА 2. ФОРМА ДЕРЖАВИ
5
3) удосконалена кастильська (шведська) система – надає однакові права на престол спадкоємцям чоловічої і жіночої статі, тобто монархом стає більш старша за віком дитина, незалежно від того, це син чи донька (Норвегія, Швеція); 4) австрійська (Габсбурзька) система – право наслідування в жінок виникає лише в разі, коли відсутні законні спадкоємці на престол по чоловічої лінії, в тому числі двоюрідні брати, племінники тощо (Нідерланди).
- електоральні (виборні), де посада глави держави є виборною (наприклад, влада давньоримських царів – рексів була довічна, але не спадкова). На теперішній час класична виборна монархія існує тільки в трьох країнах світу:
- • Камбоджа, де король обирається Королівською радою трону з числа членів монаршої родини;
- • Малайзія, де Верховний правитель (Янг-ді-Пертуан-Агонг) обирається на п’ятирічний термін правителями султанатів Малайзії зі свого числа. При цьому в малайзійському штаті Негері-Сембелан правитель також обирається Правлячою радою;
- • Мальтійський орден, де Князь і Великий магістр обирається по життєво.
Особливим різновидом є довічна теократична монархія (Ватикан), де Папа Римський одночасно є главою держави та церкви, якого обирають представники вищого духовенства – кардинали на довічний термін.
- персонально-вольові, де глава держави самостійно або за погодженням з народом чи іншим колегіальним органом визначає свого наступника незалежно від династичної спорідненості та соціального стану (наприклад, відповідно до республіканської Конституції Болівії 1826 р., по життєво обраний парламентом президент повинен був запропонувати для затвердження сенатом кандидата на посаду довічного віце-президента (голову уряду).
- змішані, поєднують у собі механізми правонаступництва престолу властиві традиційному (династичному), виборному (електоральному) і
персонально-вольовому характеру визначення законного глави держави (за мусульманської системи престол наслідує не певна особа, а правляча сім’я
(частина династії), яка на сімейній раді сама визначає, хто саме з найближчих родичів покійного монарха (осіб чоловічої статі, але не обов’язково синів)
вступить на престол (такими є Катар, Оман, Саудівська
Аравія).
[9]
Таким чином, порядок заміщення посади глави держави на певному історичному етапі (майже до початку ХХ ст.) справді був одним із тих основних чинників, що
визначали зміст форми правління. Але в подальшому він втратив своє першорядне значення, оскільки в сучасній демократичній державі форма правління прямо залежить
від характеру розподілу державної
влади.
Отож за другим критерієм, за обсягом і характером повноважень монарха, всі монархії поділяються на необмежені і обмежені.
Необмежена монархія – це така форма правління, де влада монарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя. Її різновидом є:
- деспотична монархія – історичний попередник розвиненої необмеженої класичної монархії, її перший етап. Влада монарха-деспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат. Головна легітимаційна підстава влади в таких монархіях – обожнювання харизматичного лідера-монарха, наділення його особливими рисами, сакралізація, непорушний авторитет його сили. Монархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Китай, Індія та ін.).
- абсолютна монархія, характерна для останнього етапу існування феодальних держав, коли відбувається концентрація влади в руках монарха: вона є необмеженою, поділ влади відсутній, а станово-представницькі установи є фактично безправними. Усі європейські монархії пройшли період абсолютизму. Донині збереглося вісім абсолютних монархій: Бахрейн, Бруней, Ватикан, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія.