ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО МЕХАНІЗМ
8
Правовідносини – необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб’єктивні юридичні права і обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно конкретних осіб – другий рівень правового регулювання. Особливості прав, обов’язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, в результаті якого складаються різні види правовідносин – регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні. Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання утворюють певну систему і лише так вони забезпечують переведення загальних правил норм права в суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки, повноваження й юридичну відповідальність для конкретних осіб, дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів.
Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:
- визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права в певний момент;
- закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;
- слугують умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, поліцією) з метою забезпечення суб’єктивних прав, обов’язків, відповідальності. Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання – це засіб «переведення» загальних правил норм права у площину суб’єктивних прав і обов’язків для певних суб’єктів.
Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків – це фактична поведінка суб’єктів правовідносин, пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов’язків.
Можливі два результати реагування на правове регулювання:
- активний – вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);
- пасивний – утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).
Якщо активними діями реалізуються права – має місце використання правових норм. Якщо активними діями реалізуються обов’язки – має місце виконання правових норм. Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в утримуванні від їх вчинення – має місце додержання норм права. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадянин не вчиняє протиправних дій. Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов’язуючої норми права, додержання правових заборон посідають особливе місце в механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету.
У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов’язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається «переведення» правил норм права (спочатку виражених у правах і обов’язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.
12.5. Законність: поняття, ознаки, принципи та система гарантій.
Законність відносять до одного з універсальних елементів механізму правового регулювання, оскільки вона «пронизує» всі стадії процесу правового регулювання і «проявляється» при характеристиці будь-якого з елементів його механізму.
Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права – від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв’язок права та влади, права і держави, права та суспільства.