ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

У сучасній юридичній літературі існують різні підходи до визначення предмета теорії держави та права. На підставі аналізу наявних позицій з цього приводу є всі підстави стверджувати, що предмет теорії держави та права – це сутнісні властивості, загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а також інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності.

Відповідно до цієї дефініції у структурі предмета теорії держави та права можна виокремити такі дві змістові складові:

• сутнісні властивості (сутність, соціальне призначення) держави та права, а також інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності;
• найбільш загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також інших пов’язаних з ними явищ.[16]

У буквальному значенні слово «методологія» (від лат. methodus – метод, logos – вчення) означає вчення про метод.[17]   Структурно методологія має кілька рівнів, основними з яких є такі: діалектико-світоглядний – визначає головні напрями та загальні принципи пізнання в цілому (вищий рівень); загальнонауковий (міждисциплінарний) – використовується під час пізнання особливої групи однотипних об’єктів (середній рівень); конкретно-науковий – застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об’єкта (нижчий рівень); перехідний від пізнавально-теоретичної до практично-перетворюючої діяльності – розкриває загальні шляхи та форми впровадження результатів наукових досліджень у практику. Між цими рівнями методології існують органічний зв’язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.[18]

Методологія теорії держави та права – це багаторівнева система принципів і способів організації, побудови та здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності у сфері дослідження сутнісних властивостей, загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, інших пов’язаних з ними явищ суспільної дійсності, а також вчення про цю систему.

Основною «структурною» одиницею методології є метод. Термін «метод» (від лат. methodus – прийом, спосіб, метод) незалежно від конкретної науки, галузі знань чи навчальної дисципліни означає спосіб (прийом), за допомогою якого з’ясовується предмет цієї науки, досягається певна мета та вирішуються відповідні завдання. Метод як засіб пізнання – це спосіб відображення та відтворення в мисленні предмета, що вивчається. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на запитання, що досліджує та чи інша наука, метод характеризує, як саме, за допомогою яких способів, засобів і прийомів це відбувається.[19]

Поняття методу введено в науковий обіг ще в сиву давнину, інтерпретуючи його як шлях дослідження, теорію, вчення, спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Найвідоміші вчені надавали методам пізнання важливе значення. Так, загальновідомим є вислів англійського філософа ХVІІ ст. Ф. Бекона, який порівнював метод з ліхтарем, який освітлює шлях ученому, вважаючи, що навіть кульгавий, який йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить у темряві побездоріжжю.[20] Застосування науково обґрунтованих методів є важливою умовою набуття нових істинних наукових знань. Головні елементи методу такі: принципи, правила, прийоми, способи, засоби та операції.

З урахуванням зазначених вище міркувань, метод теорії держави та права – це сукупність прийомів, способів і засобів дослідження та практичного засвоєння дійсності, за допомогою яких пізнаються державно-правові явища у процесі їх виникнення, розвитку та функціонування.[21]

При цьому стосовно питання про систему методів юриспруденції взагалі й теорії держави та права зокрема єдності серед учених-юристів немає. [22]   На підставі осмислення різних позиції з цього приводу, можна зробити висновок про те, що система методів теорії держави та права включає такі складові:

• загальні методи мислення;
• філософські методи;

««« попередня

»»» наступна