Навчальні матеріали

ТЕМА 6. ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В УКРАЇНІ

  •    1. Досудове розслідування: поняття та форми
  •    2. Органи досудового розслідування, їх система, завдання і компетенція
  •    3. Статус слідчого. Вимоги. Що ставляться до кандидатів на посаду слідчого
  •    4. Слідчий апарат, його структура
  •    5. Органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їх компетенція
  •    Рекомендована література

    • 1. Досудове розслідування: поняття та форми

    Найбільш небезпечними для суспільства порушеннями закону є вчинення злочинів, тому протидія злочинності постає важливою складовою правоохоронної діяльності. Протидія злочинності передбачає комплекс заходів, основне місце серед яких посідає досудове розслідування кримінальних правопорушень.

    Досудове розслідування може розглядатися у двох аспектах: організаційному та процесуальному.

    В організаційному розумінні дане поняття можна визначити як діяльність спеціально уповноважених органів держави з виявлення злочинів та осіб, які їх учинили, а також діяльність щодо збирання, перевірки, усебічного, повного й об’єктивного дослідження й оцінки доказів, з’ясування причин та умов учинення злочинів.

    У процесуальному значенні це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. При цьому як процедура досудового розслідування, так і органи, що його здійснюють, їхні права і обов’язки визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК)[1] та деякими іншими нормативними актами.

    Досудовому розслідуванню кримінальних правопорушень передує діяльність щодо виявлення злочинів, яка може розглядатися як його невід’ємна частина. Виявлення злочину полягає у встановленні дії або бездіяльності, яка кримінальним законодавством кваліфікується як злочин. Джерелами інформації про подію злочину можуть бути заяви чи повідомлення фізичних або юридичних осіб, засоби масової інформації, документи тощо.

    Досить часто факти вчинення злочинів є очевидними: заподіяння тілесних ушкоджень, убивство, пограбування та ін. Про ці факти повідомляють потерпілі, їхні родичі, свідки, працівники медичних установ та інші фізичні або юридичні особи. У той же час у багатьох випадках факти вчинення злочинів ретельно приховуються і для їх вияснення потрібні значні зусилля органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Наприклад, для виявлення злочинів у сфері банківської діяльності або фактів ухилення від сплати податків необхідно провести низку цілеспрямованих висококваліфікованих дій, вивчити і проаналізувати необхідні документи, часто із залученням відповідних спеціалістів.

    Указані форми розрізняються між собою за предметною сферою, процесуальним порядком реалізації та колом органів, які здійснюють відповідну діяльність.

    Завданням досудового розслідування є захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

    Виконання цієї складної й відповідальної роботи покладається законом на спеціальні державні органи з різними повноваженнями – органи досудового розслідування. Завданнями органів досудового розслідування є оперативне й повне розкриття кримінальних правопорушень, захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Органи досудового розслідування покликані забезпечувати дієвість принципу невідворотності покарання за вчинене злочинне діяння.


    2. Органи досудового розслідування, їх система, завдання і компетенція

    Відповідно до ст. 38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є:

    1) слідчі підрозділи:

    а) органів Національної поліції;

    б) органів безпеки;

    в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

    г) органів державного бюро розслідувань;

    ґ) органів Державної кримінально-виконавчої служби України

    2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України[2].

    При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої служби України.

    Стаття 216 КПК установлює підслідність, тобто віднесення того чи іншого складу кримінального правопорушення до компетенції певного органу досудового розслідування. Так, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування. Таким чином, підслідність слідчих підрозділів Національної поліції є найширшою.

    Слідчі органів безпеки здійснюють досудове розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, контрабанди, тероризму та ін.

    Слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, здійснюють досудове розслідування таких злочинів, як: незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), доведення до банкрутства та ін.

    Слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів:

    1) вчинених Президентом України, повноваження якого припинено, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, народним депутатом України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Директором Національного антикорупційного бюро України, Генеральним прокурором, його першим заступником та заступником, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, суддею, працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії “А”, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України згідно з частиною п’ятою цієї статті;

    2) вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України згідно з частиною п’ятою статті 216 КПК;

    3) проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.

    Слідчі органів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально виконавчої служби України.

    Детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права)[3], 364, 3661, 368, 3682, 369, 369, 410 Кримінального кодексу України[4], якщо наявна хоча б одна з таких умов:

    1) злочин вчинено:

    2) розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);

    3) злочин, передбачений статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.

    Прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків трьох і більше осіб.

    Детективи Національного антикорупційного бюро України з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора Національного антикорупційного бюро України та за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури можуть також розслідувати злочини, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.

    У разі встановлення підрозділом внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України злочинів, передбачених статтями 354, 364-370 Кримінального кодексу України, які були вчинені службовою особою Національного антикорупційного бюро України (крім Директора Національного антикорупційного бюро України, його першого заступника та заступника), такі злочини розслідуються детективами зазначеного підрозділу.

    Слідчі органів прокуратури відповідно до розділу Х прикінцевих положень КПК, до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 КПК продовжують здійснювати досудове розслідування злочинів, користуються повноваженнями слідчих, визначеними КПК, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 Кодексу. Іншими словами слідчі органів прокуратури продовжують здійснювати досудове розслідування до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше 19 листопада 2017 р. (п’яти років із дня набрання чинності новим КПК).

    А відповідно до розділу XІ перехідних положень КПК, після введення в дію положень частини четвертої статті 216 КПК кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними КПК, до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Після закінчення дворічного строку кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, у тримісячний строк передаються слідчим органів Державного бюро розслідувань.

    До дня введення в дію частини п’ятої статті 216 цього КПК (частина п’ятої статті 216 КПК, яка вводиться в дію з дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим КПК) повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом.

    Після введення в дію частини п’ятої статті 216 Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.

    Слідчі органів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України.

    Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою. Орган досудового розслідування зобов’язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

    Слідчі працюють у тісному контакті з оперативними підрозділами органів:

    Останні надання допомоги органам досудового розслідування за письмовим дорученням слідчого, прокурора здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні. Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом.


    3. Статус слідчого. Вимоги. Що ставляться до кандидатів на посаду слідчого

    Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого – учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Відповідно в організаційному розумінні статус слідчого може розглядатися як сукупність прав та обов’язків, а також вимог до слідчого як державного службовця, специфіка яких визначається законами України «Про прокуратуру»[6], «Про Національну поліцію»[7], «Про Національне антикорупційне бюро України»[8] «Про Службу безпеки України»[9], та постановами Кабінету Міністрів України, наприклад «Про державну фіскальну службу»[10], а зі створенням Державного бюро розслідувань України – Законом України «Про Державне бюро розслідувань»[11], який урегулює його діяльність.

    При цьому вказані закони по-різному визначають статус слідчого (організаційний). Так, загальними вимогами до слідчих усіх зазначених відомств є:

    Додаткові вимоги встановлюються з урахуванням специфіки роботи відповідних органів. Так, від співробітників Національної поліції, СБУ вимагається належний стан здоров’я. Слідчі СБУ, виконуючи свої обов’язки, проходять військову службу тощо.

    На службу до Національного антикорупційного бюро України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров’я ефективно виконувати відповідні службові обов’язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються Директором Національного бюро. Призначення на посади у Національному бюро здійснюється виключно за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Національного бюро, крім призначення на посади першого заступника та заступників Директора Національного бюро[12].

    Необхідність наявності вищої юридичної освіти, яка фактично є вкрай необхідною слідчому з огляду на його важливий процесуальний статус, законодавчо передбачена лише для слідчих органів прокуратури (ст. 27 Закону України «Про прокуратуру»). Для слідчих інших правоохоронних органів вона закріплюється у підзаконних актах, що не можна визнати задовільним, оскільки це створює можливість для прийняття на посаду слідчого осіб без вищої юридичної освіти, що позначається на рівні фаховості та компетентності розслідування кримінальних правопорушень.

    Упродовж багатьох років зберігається необхідність уніфікувати правовий статус слідчого, що передбачається досягти з ухваленням Закону України «Про статус слідчого», в якому передбачити єдині вимоги до кандидатів на посаду слідчого (щодо освіти, віку, стажу роботи, необхідних ділових та моральних якостей), права і обов’язки, гарантії незалежності, матеріального та соціального забезпечення тощо. Проте на сьогоднішній день такого закону досі не прийнято, незважаючи на наявність багатьох законопроектів, жоден з яких не отримав підтримки законодавця з огляду на зіткнення міжвідомчих корпоративних інтересів при їх розробці. Можна передбачити, що доки слідчий апарат залишатиметься диференційованим між різними правоохоронними органами, Закону України «Про статус слідчого», який би узгоджував інтереси всіх названих органів, прийнято так і не буде.

    Крім організаційного, слідчі мають процесуальний статус, який можна визначити як сукупність прав і обов’язків слідчого як учасника кримінального провадження з боку сторони обвинувачення, що є єдиним для всіх слідчих незалежно від відомчої належності і визначається КПК. Так, слідчий відповідно до ст. 40 КПК уповноважений:

    1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;

    2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, установлених КПК;

    3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

    4) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

    5) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

    6) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

    7) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом. Відповідні права є одночасно й обов’язками слідчого, тобто він повинен здійснювати вказані процесуальні дії і приймати рішення за наявності відповідних підстав. Крім того, слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

    3 метою забезпечення незалежності слідчого та всебічного, повно і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, закон передбачає поняття «процесуальної самостійності слідчого» гарантії її забезпечення. Так, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи чи інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.


    4. Слідчий апарат, його структура

    Слідчий апарат правоохоронних органів складається зі слідчих, старших слідчих, слідчих з особливо важливих справ та старших слідчих з особливо важливих справ.

    Так, у Генеральній прокуратурі України є Головне слідче управління, яке складається з:

    1) Управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури;

    2) Управління з розслідування особливо важливих справ;

    3) Управління криміналістики.

    До складу Управління з розслідування особливо важливих справ входять слідчі відділи, де працюють

    У прокуратурах регіонального рівня функціонують слідчі управління і відділи, в яких працюють

    У місцевих прокуратурах є

    У Національній поліції, яка є складовою Міністерстві внутрішніх справ України функціонують:

    1) Головне слідче управління Національної поліції (далі – ГСУ);

    2) слідчі управління головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі – слідчі управління);

    3) слідчі відділи (відділення) територіальних (відокремлених) підрозділів поліції[13].

    У Головному слідчому управлінні Національної поліції, працюють

    В обласних і прирівняних до них управліннях Національної поліції, працюють

    У міських і районних відділах (відділенях) Національної поліції працюють

    Керівництво слідством в органах прокуратури, Національній поліції, СБУ й органах що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства (податкової міліції)[14] органів державного бюро розслідувань, органів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють начальники слідчих підрозділів. Відповідно до ст. 39 нового КПК вказані посадові особи отримали процесуальний статус керівника органу досудового розслідування, на якого покладається обов’язок організовувати досудове розслідування. Зокрема, керівник органу досудового розслідування уповноважений:

    1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;

    2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених КПК, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;

    3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;

    4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;

    5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених КПК;

    6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, та ін.

    Щодо концептуальних засад побудови системи органів досудового слідства в Україні є дві протилежні точки зору: одна передбачає консолідацію слідчих у межах окремого державного органу, який би спеціалізувався виключно на проведенні досудових розслідувань; інша відстоює децентралізацію слідчих апаратів з підпорядкуванням їх різним за статусом і сферою відання правоохоронним органам.

    Засади першої позиції були визначені Концепцією судово-правової реформи 1992 p., якою було передбачено створення єдиного слідчого апарату, оскільки вважалося, що таке об’єднання органів досудового слідства усуне «розпилення» сил, паралелізм у роботі, сприятиме повному технічному оснащенню слідчих, посилить їх взаємодію з органами дізнання, що в результаті підвищить рівень досудового розслідування в цілому. Побічно вона випливає і з п. 9 Перехідних положень Конституції України, яким передбачається сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Існує й протилежна позиція, яка обґрунтовує доцільність розгалуженості слідчого апарату. Вона сформульована в Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні, затвердженій Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 p., згідно з якою органи досудового слідства будуть реформовані в систему досудового слідства, якої мають належати: 1) національна поліція; 2) фінансова поліція; 3) військова поліція; 4) слідчий підрозділ Служби безпеки України; 5) спеціально утворений орган досудового розслідування корупційних правопорушень (антикорупційний орган). Передбачається, що компетенція органів, що здійснюють досудове слідство, має бути розмежована законом з урахуванням предметної, персональної, територіальної та за зв’язком справ підслідності.

    Фактично сьогодні у правову систему України впроваджено ідею диференціації слідчих підрозділів. Наступний крок у напрямі їх реформування пов’язаний із утворенням Державного бюро розслідувань України та Національного антикорупційного бюро України передбаченого новим КПК.


    5. Органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їх компетенція

    Розслідування злочинів неможливе без пошуку певних об’єктів, які можуть мати значення у справі (викраденого майна, речових доказів та ін.), а також розшуку фізичних осіб (особи, яка вчинила злочин, свідків, потерпілих). Такі дії проводяться за допомогою оперативно-розшукових заходів.

    Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 p., оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів[15].

    Її завданням є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

    Оперативно-розшукова діяльність здійснюється винятково визначеними законом спеціальними оперативними підрозділами: Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства (органів Державної фіскальної служби), органів Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної прикордонної служби України, Національного антикорупційного бюро розслідувань, управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України. Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями й особами забороняється.

    Для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності зазначеним вище оперативним підрозділам надається право:

    1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їхню добровільну допомогу;

    2) проводити контрольовану поставку та контрольовану і оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупок здійснюється згідно з положеннями статті 271 Кримінального процесуального кодексу України у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Служби безпеки України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України;

    3) порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні;

    4) ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, на вимогу керівників підприємств, установ та організацій – виключно на території таких підприємств, установ та організацій, а з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України,– витребовувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення в установленому порядку. Вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських документів забороняється, крім випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України;

    5) проводити операції із захоплення злочинців, припинення злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;

    6) відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин злочину, що готується, а також збирати відомості про протиправну діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка;

    7) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи згідно з положеннями статті 267 Кримінального процесуального кодексу України;

    7-1) з метою виявлення та фіксації діянь, передбачених статтями 305, 307, 309, 311, 318, 321, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, проводити операції з контрольованого вчинення відповідних діянь. Порядок отримання дозволу, строк його дії та порядок проведення операції з контрольованого вчинення корупційного діяння визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України;

    8) виконувати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями статті 272 Кримінального процесуального кодексу України;

    9) здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу України;

    10) накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку згідно з положеннями статей 261, 262 Кримінального процесуального кодексу України;

    11) здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 Кримінального процесуального кодексу України;

    12) здійснювати установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу згідно з положеннями статті 268 Кримінального процесуального кодексу України;

    13) мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників;

    14) використовувати конфіденційне співробітництво згідно з положеннями статті 275 Кримінального процесуального кодексу України;

    15) отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави;

    16) використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб – житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;

    17) створювати та використовувати заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби згідно з положеннями статті 273 Кримінального процесуального кодексу України;

    18) створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;

    19) застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами про Національну поліцію, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, Митним кодексом України;

    20) звертатися у межах своїх повноважень із запитами до правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна.

    Надаючи такі широкі повноваження органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, законодавець у той же час установлює гарантії законності в процесі її здійснення. Так, негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

    Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватися лише за рішенням суду щодо особи, у діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.

    У кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником відповідного органу.

    Контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється Національною поліцією, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим Центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, Державною фіскальною службою, Державною кримінально-виконавчою службою України, розвідувальним органом Міністерства оборони України.

    Нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності здійснюється Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами їх заступниками, а також уповноваженими наказом Генерального прокурора України начальниками та прокурорами управлінь, відділів Генеральної прокуратури України та прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.


    Рекомендована література

    1. Європейська конвенція з прав людини (Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року) // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 12-17.
    2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С.18-24.
    3. Закони України: «Про Службу безпеки України», «Про основи національної безпеки України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про державну таємницю», «Про боротьбу з тероризмом» : чинне законодавство зі змінами та доповн. станом на 23 лют. 2017 р. (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2017. – 108 с. – (Закони України).
    4. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [Текст]: офіц. текст: за станом на 30 вересня 2016 року // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
    5. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права від 16 грудня 1966 року // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 36-62.
    6. Концепція реформування кримінальної юстиції України: Затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – Ст. 838.
    7. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 верес. 2018 року: (офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2018. – 408 с.
    8. Положення про порядок застосування електронних засобів контролю: Наказ МВС України від 08.06.2017 № 480 // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0860-17
    9. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05 липня 2012 року // Урядовий кур’єр. – 2012. – № 159. – 5 вересня.
    10. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Голос України. – 1994. – 2 березня.
    11. Про забезпечення права на справедливий суд: Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/192-19
    12. Про затвердження Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України: Наказ МВС України від 14 квітня 2016 р. № 296 // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0884-16.
    13. Про затвердження Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань: Наказ Генерального прокурора України від 6 квітня 2016 р. № 139 // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16.
    14. Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України: Наказ МВС України від 6 липня 2017 р. № 570 // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17
    15. Про звернення громадян: Закон України від 02 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 47. – Ст. 256.
    16. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року // Голос України. – 1994. – 2 березня.
    17. Про Національну поліцію: Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19
    18. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
    19. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 року // Голос України. – 1993. – 6 серпня.
    20. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. - Ст. 360.
    21. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. //[Текст]: офіц. текст: за станом на 28 серпня 2018 року // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18
    22. Горбачевський В. Я. Слідчий суддя як гарант забезпечення прав і свобод людини у кримінальному провадженні – С. 29-32 // Актуальні проблеми кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи [Текст] : матеріали міжвідом. наук.-практ. (Київ, 24 листоп. 2017 р.): у 2 ч. / [редкол. В. В. Чернєй, С. С. Чернявський, Л. Д. Удалова та ін.]. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2017. – Ч. 1. – 396 с.
    23. Дроздов О. До проблеми нормативного регулювання стадії перегляду судових рішень Верховним Судом України у кримінальному провадженні (загальньотеоретичний аспект) / О. Дроздов // Право України. – 2013. – № 11. – С. 250-259.
    24. Євмін А. М. Зародження інституту оскарження судових рішень у касаційному порядку / А. М. Євмін // Держава і право. − К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2013. − Вип. 61. − С. 300-305.
    25. Іваницький С. О. Адвокат у кримінальному провадженні на підставі угоди // Адвокат. – 2013. – № 10. – С. 26-29.
    26. Костенко С. Дотримання конституційних прав і свобод громадянина при повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення // Вісник прокуратури. – 2014. – № 5. – С.95-103.
    27. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.
    28. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.: за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х.: Право, 2012. – 768 с.
    29. Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я Тацій, А. Р. Туманянц та ін.; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. – Х. : Право, 2013. – 824 с. – С. 191.
    30. Кулик М.Й. Симчук А.С. Деякі проблеми питання нормативного врегулювання порядку затримання уповноваженою службовою особою. /Симчук А.С., Кулик М.Й. // KNOWLEDGE EDUCATION LAW MANAGEMENT NAYKA OSWIATA PRAWO ZARZADZANIE № 2 (22) / 2018 czerwiec Lublin – 2018. – C. 124 – 131.
    31. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України / В.М. Тертишник. Видання 12-те доповн. і перероб. – К.: Алерта, 2016. – 810 с.
    32. Кримінальний процес : підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д.Удалової, Д. П. Письменного. – К. – 2013. – 544 с.
    33. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України : Загальна частина / В. В. Рожнова, Д. О. Савицький, Я. Ю. Конюшенко та ін. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.
    34. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. (Особлива частина) / О. Ю. Хабло, О. С. Степанов, Л. Д. Удалова та ін. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 200 с.
    35. Організація судових та правоохоронних органів: підручник. / І.Є. Марочкін, Л.М. Москвич, П. М. Каркач та ін.; за ред. І. Є. Марочкіна. – Х.: Право, 2014. – 448 с.
    36. Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: матер.IV Міжнарод. наук.- практ. конференції (24 лют. 2012 р.). Ч.1/ МВС України, ОДУВС. – Одеса: ОДУВС, 2012. – 278 с.
    37. Симчук А. С. Окремі проблемні питання тимчасового вилучення й арешту майна в діючому кримінальному процесуальному законодавстві. – С. 235-241 // [Текст] : зб. тез доповідей Міжвідомчої наук.-практ. конф. присвяченої Дню слідчого в Україні (Київ, 5 липня 2017 р.). К.: Нац. акад. внутр. справ, 2017. – 332 с.
    38. Симчук А. С. Окремі дискусійні питання щодо процесуального статусу педагога у кримінальному провадженні – С.146-149 // Актуальні проблеми кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи [Текст] : матеріали міжвідом. наук.-практ. (Київ, 24 листоп. 2017 р.): у 2 ч. / [редкол. В. В. Чернєй, С. С. Чернявський, Л. Д. Удалова та ін.]. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2017. – Ч. 1. – 396 с.
    39. Скулиш Є. Д. Актуальні проблеми початку досудового розслідування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2017 – № 1. – С. 215-223.
    40. Толочко О. Реалізація принципу змагальності під час досудового розслідування // Право України. – 2014. – № 1. – С. 59-65.
    41. Управління підрозділами досудового слідства: навч.-метод. комплекс /уклад. Д. П. Письменний, М. Я. Никоненко / МВС України, НАВС, каф-ра кримінального процесу. – Київ, 2012. – 32 с.
    42. Чурікова І. В. Всебічність, повнота й об’єктивність процесуальної діяльності слідчого : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09)/ КНУВС. – Київ, 2009. – 17с.