Навчальні матеріали

ТЕМА 10. Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол

1. Поняття Інтерполу, завдання та принципи діяльності цієї організації

2. Організаційна структура Інтерполу. Функції його керівних органів

3. Національне Центральне бюро Інтерполу (НЦБІ) в Україні

1. Поняття Інтерполу, завдання та принципи діяльності цієї організації

Інтерпо́л (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO) — організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам поліції. Заснована як англ. International Criminal Police Commission в 1923, а з 1956 використовується теперішня назва.

До складу входять 190 країн світу, які фінансують організацію на суму $59 мільйонів шляхом щорічних внесків; За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Штаб квартира знаходиться в Ліоні, Франція.

Самі працівники Інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейських функцій (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на будь-якій території країн – членів організації. Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний барʼєр.

Інтерпол засновано після Міжнародного конгресу кримінальної поліції, що відбувся у Відні 1923 р., де взяли участь 138 представників з 20 країн Європи, Азії та Америки. З 1941 року контакти Міжнародної комісії кримінальної поліції з іншими країнами практично перервалися. А після закінчення Другої світової війни були здійснені великі зусилля для відродження цієї організації.

Діяльність Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол регламентована статутом, що вступив в дію 13 червня 1956 року, останні зміни внесені 01 січня 19986 року[1]. З прийняттям нового статуту, пов’язують нову історію Інтерполу.

Відповідно до статті 1 організація, іменована «Міжнародною комісією кримінальної поліції» називається відтепер: Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол. Штаб-квартира Інтерполу з 1989 року знаходиться в Ліон (Франція). Робочі мови Інтерполу – англійська, французька арабська та іспанська.

Метою Інтерполу є:

забезпечувати широку взаємодію всіх органів (установ) кримінальної поліції в рамках існуючого законодавства країни та у дусі Загальної Декларації прав людини;
створювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню кримінальної злочинності і боротьбі з нею (ст. 2 Статуту).

У ст. 3 Статуту зазначено, що організації забороняється будь-яке втручання чи діяльність політичного, воєнного, релігійного чи расового характеру.

Згідно з положеннями Статуту Інтерполу можна зробити висновок, що цю організацію можна віднести до міжнародних міжвідомчих організацій. Про це свідчить рівень представництва держав у системі Інтерполу і наявність у нього правосуб’єктності. Співробітництво країн в Інтерполі стосується визначеного кола питань, пов’язаних з участю поліцейських органів країн-членів у боротьбі з кримінальною злочинністю.

Будь-яка країни може уповноважити будь який свій офіційний поліцейський орган, функції якого співвідносяться з діяльністю організації, виступати як Член Організації.

Заявку на вступ у Члени спрямовується Генеральному секретарю відповідним урядовим органом.

Рішення про прийняття в Члени затверджується Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів.

2. Організаційна структура Інтерполу. Функції його керівних органів

Структура Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол визначена у ст. 5 Статуту. Так, зокрема до структури Інтерполу входять:

Генеральна Асамблея;
Виконавчий комітет;
Генеральний секретаріат;
Національні центральні бюро (НЦБ);
радники з наукових питань.

Генеральна Асамблея є найвищим органом організації. Вона складається із делегатів. Кожна держава-учасниця Організації може бути представлена в ній одним або декількома делегатами; однак делегація кожної країни має тільки одного керівника, призначуваного компетентним урядовим органом даної країни. Через спеціальний характер діяльності Організації її учасниці повинні прагнути включати до складу своїх делегацій: а) високопоставлених посадових осіб тих органів, які виконують поліцейські функції; б) посадових осіб, чиї функціональні обов’язки пов’язані з діяльністю Організації; в) фахівців із питань, які включені до порядку денного засідань Організації.

Генеральна Асамблея виконує такі функції:

виконувати обов’язки, передбачені даним Статутом;
визначати принципи діяльності та розробляти загальні заходи, які повинні сприяти виконанню завдань, зазначене них у статті 2 даного Статуту;
розглядати і затверджувати загальний план роботи, запропонований Генеральним секретарем на наступний рік;
встановлювати інші регламентуючі положення, які вважаються необхідними; обирати посадових осіб для виконання зазначених у Статуті функцій;
приймати рішення і давати рекомендації учасницям Організації з питань, які входять до її компетенції;
визначати фінансову політику Організації; розглядати і виносити рішення про співпрацю з іншими організаціями (ст. 8 Статуту).

Учасниці Організації у рамках своїх повноважень і у відповідності до своїх зобов’язань вживають усіх заходів для виконання рішень Генеральної Асамблеї.

Генеральна Асамблея проводить свої сесії щорічно. На прохання Виконавчого комітету або більшості Членів Організації можуть бути скликані надзвичайні сесії Генеральної Асамблеї.

У ході сесій Генеральна Асамблея може утворювати спеціальні комітети для вирішення конкретних питань.

На заключному засіданні кожної сесії Генеральна Асамблея визначає місце проведення наступної сесії. Час проведення наступної сесії визначається за домовленістю між Президентом і країною проведення після узгодження з Генеральним секретарем. Право голосу на Генеральній Асамблеї належить тільки одному делегату від кожної країни. Рішення приймаються простою більшістю голосів, за винятком тих, для прийняття яких відповідно до Статуту потрібно більшість у 2/3 голосів.

Виконавчий комітет складається з Президента Організації, трьох Віце-Президентів і 9 делегатів. Ці 13 членів представляють різні країни відповідно до принципу справедливого географічно представництва.

Відповідно до ст. 17 Статуту Президент обирається терміном на 4 роки. Віце-Президенти обираються терміном на 3 роки. По закінченню терміну своїх повноважень вони не можуть відразу ж бути обрані на ті ж посади або делегатами у Виконавчий Комітет. Якщо внаслідок обрання Президента не виконуються або не узгоджуються положення статті 15, а саме принципу справедливого географічного представництва чи статті 16, тобто того, що Президент і Віце-Президенти не представляють різні континенти, у цьому випадку обирається четвертий Віце-Президент для того, щоб на рівні Президента були представлені всі чотири континенти. У цьому випадку Виконавчий комітет тимчасово буде включати чотирнадцять членів. Цей тимчасовий період закінчується тоді, коли обставини знову зроблять положення Статей 15 і 16 здійсненими.

Повноваження Президента Організації визначено у Статуті (ст18). Зокрема він:

а) головує на сесіях Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету і вирішує суперечки;

б) здійснює контроль за відповідністю діяльності Організації рішенням Генеральної Асамблеї та Виконавчого комітету;

в) за можливості підтримує постійний безпосередній зв'язок із Генеральним секретарем Організації.

Дев’ять делегатів у Виконавчий комітет обираються Генеральною Асамблеєю терміном на 3 роки. Після закінчення терміну своїх повноважень вони не можуть відразу ж бути переобрані на ті ж посади.

Виконавчий комітет збирається на засідання не менше одного разу на рік по скликанню Президента Організації. При виконанні своїх обов’язків усі члени Виконавчого комітету діють як представники Організації, а не як представники своїх відповідних країн.

Виконавчий комітет відповідно до ст. 22 Статуту виконує наступні функції:

а) здійснює контроль за виконанням рішень Генеральної Асамблеї;

б) готує порядок денний сесій Генеральної Асамблеї;

в) представляє Генеральній Асамблеї робочі плани або пропозиції, які він вважає за доцільне;

г) здійснює контроль за діяльністю Генерального секретаря;

д) здійснює всі повноваження, якими його наділяє Асамблея.

У випадку відставки або смерті будь-кого із членів Виконавчого комітету Генеральна Асамблея обирає замість особи, яка вибула, іншого члена, мандат якого дійсний протягом терміну повноважень мандата попередника. Мандат члена Виконавчого комітету втрачає силу, якщо особа, обрана у Виконавчий комітет, більше не є делегатом Організації. Мандати членів Виконавчого комітету дійсні до завершення роботи сесії Генеральної Асамблеї, яка проводиться у рік закінчення терміну їхніх повноважень.

Постійно діючі служби Організації складають Генеральний секретаріат.

Генеральний секретаріат є міжнародним центром боротьби з злочинністю, а також спеціалізованим і інформаційним центром. До його функцій належить:

а) втілення в життя рішення Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету;

б) здійснення ефективного керівництво діяльністю Організації;

в) підтримання контакти з національними і міжнародними органами; при цьому питання, пов’язані з розшуком злочинців, вирішуються через Національні центральні бюро;

г) видання матеріалів, які можуть бути визнані доцільними;

ґ) приймання на себе обов’язків робочого секретаріату на сесіях Генеральної Асамблеї, Виконавчого комітету і будь-якого іншого органу Організації;

д) розроблення проекту плану роботи на наступний рік, що виноситься на розгляд і затвердження Генеральною Асамблеєю і Виконавчим комітетом;

е) за можливості підтримання постійного безпосереднього зв’язку із Президентом Організації.

Генеральний секретаріат складається з Генерального секретаря, технічного та адміністративного персоналу, який виконує функції з забезпечення діяльності Організації.

Кандидатура Генерального секретаря пропонується Виконавчим комітетом і затверджується Генеральною Асамблеєю терміном на 5 років. Генеральний секретар може бути переобраний і на наступні терміни, але повинен скласти повноваження по досягненні 65-річного віку. Проте по досягненні цього віку йому може бути дозволено виконувати свої повноваження до закінчення терміну дії мандата. Генеральний секретар обирається з числа осіб, які мають високу компетентність у питаннях діяльності поліції. У виняткових обставинах Виконавчий комітет може запропонувати на засіданні Генеральної Асамблеї відсторонити Генерального секретаря від виконання відповідних повноважень.

Генеральний секретар відповідно до ст. 29 Статуту підбирає персонал і керує його роботою, вирішує питання бюджету, а також організовує і спрямовує роботу постійних служб відповідно до директив, які виходять від Генеральної Асамблеї або від Виконавчого комітету. Генеральний секретар представляє Виконавчому комітетові або Генеральній Асамблеї будь-які пропозиції або проекти, які стосуються діяльності Організації. Генеральний секретар відповідальний перед Виконавчим комітетом і Генеральною Асамблеєю. Генеральний секретар має право брати участь у дебатах Генеральної Асамблеї, Виконавчого комітету та всіх інших підзвітних йому органів. При виконанні своїх обов’язків Генеральний секретар представляє Організацію, а не якусь конкретну країну.

Національне центральне бюро. При виконанні поставлених завдань Організація спирається на постійну та активну співпрацю своїх учасниць, які у рамках законодавств своїх країн повинні надавати всі можливості для сумлінної участі в її діяльності.

Для забезпечення вищезгаданої співпраці кожна країна визначає орган, який буде виступати як Національне центральне бюро. Національне центральне бюро здійснює взаємодію:

а) з різними установами країни;

б) з тими органами інших країн, які виступають як Національні центральні бюро;

в) з Генеральним секретаріатом Організації (ст. 32 Статуту).

У тих випадках, коли в яких-небудь країнах положення Статті 32 дійсного Статуту незастосовні або не дозволяють ефективно здійснювати централізовано координовану співпрацю, Генеральний секретаріат разом із цими країнами визначає найбільш прийнятні альтернативні заходи співпраці.

За науковими питаннями Організація може звертатися до радників.

Відповідно до ст. 35 Статуту радники виконують винятково консультативні функції.

Радники призначаються Виконавчим комітетом терміном на 3 роки. їхнє призначення вважається остаточним тільки після повідомлення про нього Генеральною асамблеєю. Кандидатури радників обираються з числа осіб, які користуються всесвітньо відомим авторитетом у будь-якій із галузей, що виявляють зацікавленість для Організації.

За рішенням Генеральної Асамблеї Радник може бути відсторонений від виконання відповідних функцій.

Ресурси Організації складаються з: а) грошових внесків учасниць Організації; б) пожертвувань, дарунків, субсидій, дотацій та інших ресурсів, прийняття яких повинно бути схвалено Виконавчим комітетом.

3. Національне Центральне бюро Інтерполу (НЦБІ) в Україні

Зазвичай, країни, що вступили до Інтерполу, створюють у короткий термін в структурі свого поліцейського відомства Національне центральне бюро (НЦБ).

Для поліції кожної країни НЦБ – це служба, через яку вона отримала практично вихід на рівень міжнародного співробітництва, можливість брати участь у боротьбі з кримінальним злочинами. Для Інтерполу це певна з’єднувальна ланка з поліцією країн-членів. У своїй країні бюро підтримує відносини з різними національними установами (прокуратура, суд, банки, митниці, імміграційні служби), а на міжнародному рівні – з НЦБ інших країн і Генеральним секретаріатом.

Кожне НЦБ відстоює перш за все інтереси своєї країни, забезпечує ефективність участі поліцій країн-членів Інтерполу в міжнародному співробітництві, у т.ч. на рівні прямих двосторонніх контактів.

Перші контакти українських правоохоронних органів з зарубіжними колегами в рамках Інтерполу почалися в 1990 році, але не безпосередньо, а через відповідні структури колишнього СРСР. Саме тоді Постановою Ради Міністрів СРСР № 338 від 7 квітня 1990 року створено Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР. На початку 1991 року вже обговорювалася можливість самостійного членства України в Інтерполі, але через вертикальну залежність від МВС СРСР реалізувати це не вдалося.

Своєю постановою Кабінет Міністрів України від 30 вересня 1992 року № 555 прийняв пропозицію Міністерства внутрішніх справ, погоджену з Міністерством юстиції, Міністерством закордонних справ та Службою безпеки, про вступ України до Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол, та подав від імені Уряду заявку про вступ України до цієї організації. Кабінет Міністрів України виділив для сплати вступного та річного внесків Інтерполу 328 700 швейцарських франків[2].

25 березня 1993 року Кабінет Міністрів України своєю постановою від № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу», де визначено, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким виступає Національна поліція[3].

Витрати, повʼязані з участю України в діяльності Інтерполу, фінансуються з державного бюджету.

>Начальник робочого апарату Бюро за дисциплінарними правами прирівнюється до начальника департаменту апарату центрального органу управління Національної поліції. Голова Національної поліції зобовязаний подавати щороку у січні Міністрові внутрішніх справ для подальшого інформування Кабінету Міністрів України звіт про результати діяльності Національного центрального бюро Інтерполу.

Україну було прийнято до Міжнародної організації кримінальної поліції у 1992 році на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала в 1993 році після створення Національного центрального бюро Інтерполу. За цей період пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з передових підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні.

Діяльність НЦБ Інтерполу в Україні значною мірою має міжвідомчий характер. З метою нормативного і організаційного забезпечення взаємодії з іншими правоохоронними органами та ГУНП України в областях підготовлена «Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів»[4].

Як і в попередні роки, одним з пріоритетних напрямків діяльності НЦБ Інтерполу в Україні залишається боротьба зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій з високоліквідною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовій та банківській системах, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов'язаними з викраденням автотранспорту.

За період існування Українського бюро створені бази даних «Документообіг», «Особи», «Транспорт», «Фірми», «Номерні речі», «Культурні цінності», «Депортовані особи», масив яких на сьогодні складає більше 850 тисяч облікових одиниць. Подальше вдосконалення та розвиток НЦБ Інтерполу в Україні сприятиме об’єднанню поліцейських підрозділів у боротьбі проти різних проявів міжнародної злочинності.

Укрбюро Інтерполу у своїй діяльності керується Конституцією України, законодавчими актами України щодо боротьби із злочинністю, міжнародними договорами України, Статутом та іншими нормативними документами Інтерполу, Кримінальним процесуальним кодексом України, нормативними актами МВС та Національної поліції. Служба здійснює обмін інформацією з правоохоронних проблем та координацію дій у боротьбі зі злочинністю, яка виходить за межі України або носить транснаціональний характер. Наше Бюро постійно зміцнює співробітництво з регіональними правоохоронними органами для своєчасного реагування на запити, що надходять із зарубіжних країн, та, як наслідок, успішного виконання покладених на нього функцій по координації дій для своєчасного розкриття злочинів. НЦБ Інтерполу в Україні досягло значних успіхів у боротьбі з торгівлею людьми, але, незважаючи на це, ще залишилось безліч проблем, які потрібно вирішити найближчим часом. Наше Бюро розраховує на всебічну підтримку закордонних колег у спільній справі забезпечення ефективної та результативної боротьби з міжнародною злочинністю. Подальше вдосконалення та розвиток Українського бюро сприятиме об'єднанню поліції всіх держав у боротьбі проти міжнародного тероризму та інших проявів міжнародної злочинності.

Навчальні матеріали

ТЕМА 10. Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол

1. Поняття Інтерполу, завдання та принципи діяльності цієї організації

2. Організаційна структура Інтерполу. Функції його керівних органів

3. Національне Центральне бюро Інтерполу (НЦБІ) в Україні

Рекомендована література