Навчальні матеріали

ТЕМА 1. ПОЛІЦЕЙСЬКА ДЕОНТОЛОГІЯ ЯК МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ЮРИДИЧНА НАУКА

  • Мультимедійна презентація
  • Тестовий контроль знань
    • ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ
  • 1. Поліцейська деонтологія: поняття, об’єкт і предмет
  • 2. Завдання поліцейської деонтології
  • 3. Принципи і функції поліцейської деонтології
  • 4. Методологія поліцейської деонтології
  • 5. Зв’язок поліцейської деонтології з іншими юридичними науками
  • 6. Значення вивчення поліцейської деонтології для поліцейських

    • 1. Поліцейська деонтологія: поняття, об’єкт і предмет

    Як відомо, однією з основних потреб людини виступає безпека у всіх сферах її життєдіяльності, необхідність забезпечення в першу чергу права на отримання професійно-якісної медичної допомоги, гуманного поводження та поважного ставлення до неї під час відправлення правосуддя та правового захисту, що і стало передумовою виникнення деонтології лікаря та юриста, яким людина ввіряє своє «життя», усвідомлюючи залежність своєї долі від їх професіоналізму.

    Вперше термін «деонтологія» застосував англійський соціолог, філософ, юрист Ієремія Бентам (1748-1832). У своїй праці «Деонтологія, або наука про мораль» («Deontology, or the Science of Morality») він визначив фактично новий розділ етики, що досліджував проблеми співвідношення моралі та права, проблеми обов’язку, моральних вимог та нормативів в цілому, належності, як специфічної для моральності форми прояву соціальної необхідності. Основним завданням деонтології, на думку І. Бентама, є глибоке дослідження певної проблеми, лише після цього можливо все зважити, а потім вже використовуючи аналіз та синтез вивести низку загальнозначущих положень та теорій [1].


    Рис.1. Ієремія Бентам (1748-1832)

    І. Бентам запропонував новий підхід, який поряд з логікою Аристотеля обумовлює логіку волі, механізм поведінки, відповідає на запитання «що ж є причиною тієї чи іншої поведінки людини», а завдяки цьому ми можемо визначити, яким чином сприяти тому, щоб людина робила певні суспільно корисні вчинки і уникала антисоціальних дій. І. Бентам писав, що завдання деонтолога, дати соціальним мотивам всю силу мотивів особистих. Його мета зробити помітними відносини, які поєднують інтереси з обов’язковістю у всіх обставинах життя [2].

    Деонтологія формується, як система норм, вимог та принципів належної професійної поведінки. Пізніше, вже як наука вона формує систему наукових знань про обов’язок та норми належної поведінки людей у реальній суспільній практиці. Тобто специфіка даної науки полягає в тому, що вона пов’язує етику та право. Професійна деонтологія, навіть якщо вона оформлена у конкретну систему знань, не є вченням абсолютним і таким, що складається з усталених правил, пунктів, параграфів. Лише у деяких професіях існують деонтологічні норми, принципи, кодекси (медична деонтологія, юридична деонтологія, поліцейська деонтологія тощо).

    У сучасних юридичних словниках поняття «деонтології» трактується наступним чином – деонтологія (з грецької deon – обов’язок та logos – наука, вчення, знання) – розділ етики, який розглядає проблеми належної поведінки та моральних обов’язків медичних працівників по відношенню до хворого [3].

    У наш час, з’явилося декілька цікавих підходів до визначення «деонтологія». Так, професори О. Бандурка та О. Скакун пропонують наступні визначення деонтології [4]

    Деонтологія загальна – розглядає особливості юридичної практичної діяльності і визначає основні нормативи культури юриста, що відповідають стандарту його професіоналізму. Деонтологія загальна формує систему вимог, що пред’являються до юриста – як особи (психологічна структура), учасника політичного життя (ідейно-політична сутність), спеціаліста (професійно-правовий зміст), носія високих моральних принципів (моральна основа) та стійких естетичних смаків (розуміння прекрасного) та інше. Ці вимоги складають професійну культуру юриста. Хоча професійна культура багато в чому збігається з поняттям правової культури, що зумовлено правовою сферою професійної діяльності юриста, їх не можна ототожнювати. Юрист повинен мати більше якостей, ніж того вимагає правова культура. Для здійснення своїх професійних обов’язків він повинен володіти не лише знаннями в галузі права та основами ділового спілкування, а й орієнтуватися в політичних проблемах суспільства, дотримуватися професійної таємниці, вміти логічно викладати власні думки. У загальній деонтології з урахуванням особливостей кожної юридичної професії дається їх опис (професіограми юридичних професій).

    Деонтологія нормативна визначає й обґрунтовує соціальні нормативні приписи – моральні, політичні, естетичні, правові та інші рекомендації, дозволи, заборони й зобов’язання (веління, імперативи), запропоновані для юриста будь-якого фаху (щодо правил поведінки, норм спілкування, тактики взаємодії як з колегами, так і з клієнтами тощо). Нормативи культури є основним способом регуляції професійної поведінки юриста, що містяться в нормативно-правових актах держави, етичних і деонтологічних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів та ін.).

    Деонтологія спеціальна вивчає специфічні аспекти належної поведінки певних юридичних професій і фахів – адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства (деонтологія адвоката, судді, нотаріуса, працівника прокуратури, державного виконавця, поліцейського та ін.).

    Представник будь-якої професії, який замислюється над своєю поведінкою, вчинками та наслідками діяльності, рано чи пізно сам усвідомлює необхідність дотримання ряду професійних норм, або ж запозичує їх у більш досвідчених колег. Саме так у медицині до цього дійшов Гіппократ (бл. 460 до н. е. – бл. 370 до н. е), в середні віки – Ібн-Сіна (980-1037 р.р.), епоха Відродження – Т. Парацельс (справжнє ім’я і прізвище – Філіп Ареол Теофраст) (1493-1832 р.р.), в 50-х роках ХХ ст. професор М. Петров, Л. Лещинський, В. Матвєєв, а у юриспруденції – Гай, Ульпіан, Модестин, в ХІХ столітті – І. Бентам, в 60-80-х роках ХХ ст. С. Алексєєв, В. Горшенєв, В. Комаров, І. Бенедик, О. Коні, В. Сокуренко, В. Кукушин, кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. – О. Бандурка, І. Бризгалов, С. Гусарєв, О. Тихомиров, Ю. Римаренко, О. Карпов, М. Орзих, М. Пендюра, О. Скакун, П. Біленчук, С. Сливка, О. Шмоткін, Є. Гіда та ін.

    Соціологічні проблеми пов’язані з реалізацією правових і моральних цінностей у контексті поняття «відповідальність за виконання або невиконання професійного обов’язку», підсилюють соціальну роль деонтології. Наприклад, медична деонтологія конкретизує сфери дії норм належної професійної поведінки фахівця та поділяє їх на такі важливі складові частини:

    1) обов’язки медичного працівника щодо суспільства;

    2) обов’язки медичного працівника щодо хворих, їх родичів і близьких;

    3) обов’язки медичного працівника щодо колег.

    Підтвердженням є висловлювання академіка А. Білібіна, який писав, що деонтологія – душа медицини і мудрість лікування.

    Можна виділити не так вже й багато професій та їх представників, соціальна роль і значення позитивних результатів або професійних помилок яких мають велике значення для об’єкта діяльності, не лише для суспільства, а й для конкретної людини, для її оточення, родини, рідних, близьких, колег по службі. Наприклад, помилку кравця, педагога чи журналіста не можливо порівнювати з помилкою лікаря, або ж із помилкою слідчого, судді, прокурора, а тим більше поліцейського, який неправомірно або помилково застосував зброю.

    Відомий російський юрист О. Коні, спираючись на багаторічний досвід прокурорської та судової практики, розкрив та обґрунтував основні деонтологічні принципи, етичні засади діяльності суду, прокуратури, адвокатури, моральні норми юриста. У своїй праці він пише – юрист (судовий працівник) усім своїм характером вчинків щодо людей, до діянь до яких він повинен прикласти свій розум, працю та владу, повинен прагнути до здійснення морального закону, вести себе у всіх ситуаціях таким чином, щоб при здійсненні правосуддя відчувався смак, почуття міри і тактовність. Саме тому, юристу теж необхідні знання деонтологічних норм, а девізом його діяльності мають слугувати – справедливість і істина [5]

    Аналізуючи сучасні концепції деонтології, цікавим є те, що наукові рекомендації І. Бентама були враховані у країнах Європи та Америки як у законодавстві, так і у процесі формування принципів діяльності посадових осіб поліції демократичної держави у конкретних випадках. Розглядаючи профілактичну діяльність поліції, І. Бентам наголошує, що треба бути особливо обережним, оскільки, за допомогою цієї діяльності легко дійти до цензури книжок та інквізиції, що зумовить зупинку всіх успіхів людського розуму. Саме цьому вченому належить розробка моделі про норми професійної поведінки людини, яка в силу своєї соціальної ролі наділена владними повноваженнями та повинна реалізовувати їх в інтересах суспільства та окремих громадян в межах етики.

    В сучасних умовах державотворення, ефективне впровадження у національну юридичну теорію та практику міжнародних стандартів прав людини, які визнала і закріпила у своїй Конституції та законах Україна, потребують не тільки створення відповідного юридичного механізму, а й підготовки фахових професіоналів-правників нової генерації, для яких права людини, її життєдіяльність є найвищою соціальною цінністю. Не менш важливим є також усвідомлення того, що втілення прав людини у життя, їх захист можливий лише у стабільному громадянському суспільстві, на основі суворого дотримання законності та правопорядку.

    Глибокі трансформаційні процеси, система реформ, що проходить держава – Україна, сприйняття суспільством традиційних стандартів демократії та впровадження їх у всі сфері громадянського суспільства, що формується, вимагає від кожного її представника усвідомленого, відповідального ставлення та виконання конституційних обов’язків. Цей аспект особливо стосується осіб, які залучені до державницьких процесів побудови демократичної, правової соціальної держави. Мова їде, в першу чергу, про державних службовців, на яких покладається обов’язок сформувати таку систему державного управління, яка б забезпечила ефективну охорону та захист прав і свобод людини та громадянина. Але вирішення багатьох проблем, що виникають у сфері державного управління, значною мірою залежить і від правової свідомості та культури всіх членів суспільства, якості законодавства, інших правових явищ.

    Це обумовлює у суспільстві нагальну потребу розробки визначених норм відношення до справи, професійної діяльності, еталонів, присяги, кодексу честі, які були б спроможні підтримувати престиж професійних груп у суспільстві, вселяти їм довіру. Посилена увага до професійних морально-етичних норм в сфері правопорядку призвела до виділення системи специфічних наукових деонтологічних знань про обов’язок і норми належної професійної поведінки поліцейських (поліцейська деонтологія).

    Поліцейська деонтологія розглядається вченими та практиками як наука, що вивчає всю сукупність організаційно-управлінських, професійно-етичних та соціальних норм, принципів належної поведінки працівників поліції при виконанні ними службових обов’язків. Більшість науковців, які займалися дослідженням науки поліцейська деонтологія, схилялися до того, що вона має міжгалузевий характер і знаходиться на стику двох наук – етики та соціології.

    Із урахуванням вище викладеного, на нашу думку, її можна розглядати:

    Інколи професійну деонтологію розглядають як науку про правила гарного тону, однак на нашу думку це не вірно, оскільки поліцейська деонтологія орієнтована на проблеми регулювання професійної поведінки працівників поліції безпосередньо в межах їх служби чи підрозділу, а також поза ними під час взаємодії з правопорушниками або з законослухняними громадянами.

    Отже, треба зазначити, що поліцейська деонтологія, так само як теорія права і філософія права дає загальні знання про належну (бажану) поведінку працівників поліції, що, в свою чергу, використовуються галузевими та іншими юридичними науками, як вихідні пункти для досліджень та дозволяє їм уникнути однобокості при вирішенні галузевих наукових проблем. Поліцейська деонтологія є свого роду базисом (скелетом, конституцією) для роз’яснення працівникам поліції (тим, які вже працюють, і тим, які навчаються для отримання цієї професії) уявлення про високі моральні і професійні стандарти бажаної поведінки та проведення тих чи інших алгоритмізованих дій з його боку в певній життєвій ситуації. Знання стандартів та позитивного досвіду дозволяє впроваджувати у практику більш дієві методи роботи.

    Таким чином, нам здається, що поліцейську деонтологію треба розглядати в двох аспектах:

    Тобто, можна стверджувати, що поліцейська деонтологія вивчає як проблеми належної, моральної поведінки та діяльності працівників поліції, так і соціальне регулювання професійної поведінки, особливості функціонування (впливу) деонтологічних норм як нормативно-орієнтуючих інститутів.

    Виходячи з вищевикладеного, під поліцейською деонтологією розуміється фундаментально-професійна, міждисциплінарна юридична наука, що вивчає універсальні (національні) стандарти належної поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (поліцейських), що засновані на високих моральних засадах (принципах) та спрямовані на забезпечення прав і основоположних свобод людини та громадянина, а також особливості реалізації цих стандартів в їх практичній діяльності.

    Об’єктом поліцейської деонтології є реальні суспільні відносини, що виникають у сфері правоохоронної діяльності поліцейських.

    Предмет поліцейської деонтології – реально функціонуюча система норм належної професійної поведінки поліцейських, що є соціальним регулятором та нормативно-орієнтуючим інститутом при забезпеченні прав і основоположних свобод людини та громадянина.

    Мета поліцейської деонтології – дати працівникові поліції уявлення про алгоритмізовані стандарти поведінки в тій чи іншій ситуації під час здійснення ними своїх повноважень та виконання службових обов’язків.

    Норми поліцейської деонтології утворюють нормативно-орієнтуючий соціальний інститут. Цей інститут складається з наступних елементів:

    Такі норми допомагають «молодому» поліцейському інтегруватися у професійну групу (колективи), оскільки вони є гарантом стабілізації системи «особистість – середовище». Крім того, ці норми допомагають розвитку професійних якостей, шляхом передачі цій особі усього позитивного досвіду, що був накопичений професійною групою до якої він належить, та всією поліцією в цілому.


    2. Завдання поліцейської деонтології

    У ході реформ правоохоронних органів, у 2015 році Кабінет Міністрів України, відповідно до закону України «Про Національну поліцію», ухвалив рішення про створення центрального органу виконавчої влади – Національна поліція, що підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України [6]. У грудні 2017 року, на міжнародній конференції «Освіта та професійне навчання поліцейських» була презентована модель підготовки поліцейських.

    Наказом Міністерства освіти і науки України від 21 червня 2018 р. № 6693 затверджено стандарти професійної (професійно-технічної) освіти з професії 5162 Поліцейський (за спеціалізаціями), розроблені відповідно до Конституції України, законів України «Про Національну поліцію», «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про професійний розвиток працівників»; постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій» від 23 листопада 2011 року № 1341, «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження професійних стандартів» від 31 травня 2017 року №373; розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Плану заходів із впровадження Національної рамки кваліфікацій на 2016-2020 роки» від 14 грудня 2016 року №1077, Національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327 (зі змінами та доповненнями), наказу Міністерства освіти і науки України «Про розроблення Державних стандартів професійно-технічної освіти на основі компетентнісного підходу» від 30 червня 2017 року № 946, наказу МВС України «Про затвердження кваліфікаційної характеристики професії 5162 Поліцейський (за спеціалізаціями) від 12 липня 2017 року № 586 та інших нормативно-правових документів, які є обов’язковими для виконання всіма навчальними закладами зі специфічними умовами навчання, закладами (установами, центрами) Національної поліції України, що здійснюють (забезпечують) підготовку поліцейських (далі – заклади) на замовлення Національної поліції України для забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави, публічної безпеки й порядку.

    Модель фахівця – це опис того, чого повинен бути гідним фахівець, до виконання яких функцій він підготовлений і якими якостями він має володіти. Моделі дозволяють відрізняти одного фахівця від іншого, а також рівні (якості) підготовки фахівців одного і того ж типу. Модель постає системостворюючим фактором при формуванні освітніх програм, науково-методичному забезпеченні їх компонент та виборі форм організації освітнього процесу і видів навчальних занять. Вважаємо, що побудувати модель підготовки поліцейського можливо лише спираючись на професійний стандарт підготовки поліцейського та/або кваліфікаційні характеристики посад працівників Національної поліції. Адже кваліфікаційні характеристики посад забезпечують типовість у визначенні посадових обов’язків і кваліфікаційних вимог до певних категорій і посад працівників Національної поліції. Окрім цього кваліфікаційною характеристикою встановлюються вимоги до змісту професійної діяльності та рівня кваліфікації працівників Національної поліції.

    Поділяємо думку В. О. Пугача, що у межах реформування системи Міністерства внутрішніх справ постала гостра потреба у розробці, з урахуванням досвіду підготовки поліцейських у країнах з високорозвиненою економікою, професійних стандартів (кваліфікаційних характеристик посад працівників Національної поліції); освітніх стандартів; визначенні первинних посад, які поліцейський може обіймати після здобуття певного рівня освіти, враховуючи всі спеціальності та спеціалізації, за якими провадиться освітня діяльність [7].

    На наше глибоке переконання, саме на поліцейську деонтологію як міждисциплінарну юридичну науку покладаються важливі завдання з формування в майбутніх правоохоронців професійних знань, умінь та навичок правового та культурного характеру і теоретико-методологічного спрямування щодо функціонування поліцейської діяльності за європейським зразком.

    Відповідно до кваліфікаційної характеристики поліцейського, що подана у стандартах, передбачено його завдання, обов’язки і повноваження. Так, поліцейський виконує роботу, пов’язану із забезпеченням публічної безпеки та порядку, попередженням правопорушень, охороною майна всіх форм власності тощо. Під час виконання службових обов’язків дотримується законності та реалізує принципи партнерства і недискримінації в роботі з населенням, захищає права та свободи громадян незалежно від їхнього соціального статусу, расової, національної приналежності, громадянства, статі, релігійних, політичних та інших переконань.

    Виявляє ініціативу, винахідливість і мужність, уміння швидко орієнтуватися та діяти в надзвичайних обставинах. Взаємодіє з оперативними й іншими структурними підрозділами Національної поліції України під час виконання покладених завдань і функцій. Визначає можливі місця імовірного вчинення правопорушень, за наявності можливості забезпечує контроль за такими місцями. У разі звернення громадян із заявами та повідомленнями про подію або правопорушення встановлює особу заявника, час надходження повідомлення, точне місце вчинення події або правопорушення, ким і стосовно кого його вчинено, а також інші відомості, що мають значення для розкриття кримінальних, адміністративних правопорушень, та негайно доповідає оперативному черговому по підрозділу. Під час патрулювання запобігає порушенню публічного порядку й іншим адміністративним правопорушенням, виявляє такі факти. У межах своїх можливостей уживає заходів щодо надання допомоги особам, які її потребують. Зберігає табельну вогнепальну зброю та спеціальні засоби, досконало володіє ними та застосовує їх згідно з чинним законодавством. Підвищує рівень вогневої та фізичної підготовки, дотримується належного зовнішнього вигляду, стройової виправки. Здійснює інші повноваження, передбачені законом України «Про Національну поліцію».

    В межах чинного законодавства має право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують публічний порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень поліції. У разі підозри в учиненні правопорушень перевіряти в громадян документи, що посвідчують їх особу. У встановлених законом випадках зберігати й носити спеціальні засоби і табельну вогнепальну зброю. Застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та зброю у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством України. Здійснювати в межах визначених повноважень поліцейське піклування. Користуватися іншими правами, наданими законом України «Про Національну поліцію».

    ПОВИНЕН ЗНАТИ:

    Конституцію України, законодавство України, що регламентує діяльність Національної поліції України; міжнародні та національні стандарти забезпечення прав і основоположних свобод людини та громадянина; акти Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України; накази, статути, що регламентують організацію діяльності стройових підрозділів Національної поліції України; основи правознавства; порядок несення служби в стройових підрозділах; тактико-технічні характеристики зброї, спорядження, спеціальних технічних засобів, які закріплені за підрозділом; правила зберігання та застосування табельної зброї; правові підстави, тактичні прийоми застосування фізичного впливу та спеціальних засобів під час затримання громадян і застосування до них заходів примусу; правила внутрішнього трудового розпорядку; правила ділового етикету та професійної етики (естетики); державну (українську) ділову мову; іноземну (професійну) мову; правила й норми охорони праці, правила надання першої (домедичної) допомоги; техніки безпеки та протипожежного захисту.

    З урахуванням та на підставі чинного законодавства, міжнародних і національних професійних стандартів, задля сприяння становленню сучасного, свідомовмотивованого, висококваліфікованого працівника Національної поліції України, до основних завдань поліцейської деонтології треба віднести:

    Очікуваними результатами вивчення поліцейської деонтології стануть:

    Якісні і ґрунтовні знання основних положень поліцейської деонтології дозволить працівникам Національної поліції в практичній площині правильно та обґрунтовано давати оцінку складним державно-правовим явищам суспільного життя, розуміти їх соціальне призначення й приймати самостійно важливі, відповідальні рішення.


    3. Принципи і функції поліцейської деонтології

    Принципи поліцейської деонтології – тобто ті вимоги (керівні засади), що висуваються до професійного формування (здобувача вищої освіти) та самої діяльності поліцейського та орієнтують його на фундаментальні цінності суспільства при здійсненні ним своїх повноважень та виконанні обов’язків.

    До основних принципів слід віднести:

    Стаття 7 закону України «Про Національну поліцію» містить окреме положення щодо обмеження прав і основоположних свобод людини. Так, відповідно до частини 2 цієї статті, обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції; а частина 3 встановлює положення, відповідно до якого здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування;

    Під функціями поліцейської деонтології треба розуміти основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, що орієнтовані на якісне виконання здобувачем вищої освіти (курсантом, слухачем) поліцейським на підставі морального та нормативного аспектів свого професійного обов’язку.

    Можна виділити основні функції поліцейської деонтології:

    1) пізнавальна (інформаційна) – тобто отримання здобувачем вищої освіти глибоких деонтологічних знань, пізнання сутності професійної діяльності, усвідомлення характеру професійної поведінки працівників поліції та стандартів, якими вони мають керуватися у своїй діяльності, ознайомлення з нормативно-правовими актами, що регламентують діяльність поліцейських;

    2) евристична – полягає в поглибленому пізнанні юридичної теорії та практики і розкритті нових закономірностей професійної поведінки поліцейського, «нарощуванні» нових знань, постійному вдосконаленні моделі (стандарту) професії, нормативів культури поліцейського;

    3) аксіологічна (наука аксіологія – вчення про цінності) виражається в оцінці людських відносин і явищ соціальної дійсності, в уявленні про те, що таке добро і зло, справедливість і несправедливість. Предметом оцінки є поведінка поліцейського, його вчинки, наміри, мотиви, особисті якості;

    4) оціночна – осмислення закономірностей професійної поведінки працівника поліції, накопичення знань, удосконалення стандартів поведінки, нормативів культури;

    5) орієнтуюча – розробка перспектив розвитку стандартів поведінки працівників поліції на основі об’єктивних закономірностей функціонування держави і права, а також соціальної культури суспільства;

    6) мотиваційна – вироблення фундаментальних ідей щодо норм поведінки, шляхів удосконалення практичної діяльності працівників поліції, усвідомлення норм, що містять дозволи, заборони, рекомендації та вимоги, а також всієї правової політики держави, яку вони повинні захищати у своїй діяльності;

    7) комунікативна – передбачає різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння працівників поліції з громадянами та між собою;

    8) регулятивна – регламентація поведінки працівників поліції та їх спільна діяльність. Здійснюється через переконання, навіювання, наслідування, обмін ідеями та ін. Визначають два види взаємодії: а) співробітництво (кооперація); б) суперництво або конкуренція;

    9) виховна – виховання та самовиховання працівника поліції у відповідності із деонтологічними нормами та нормами його професійної культури.

    10) прикладна полягає в аналізі вчинків поліцейського, їх адекватності професійному обов’язку в ході практичної діяльності, включаючи ступінь впливу різних видів стимулювання на його професійну практичну активність; у розробці практичних рекомендацій для вирішення проблемних ситуацій в професійній діяльності та ін.


    4. Методологія поліцейської деонтології

    Методологія поліцейської деонтології – це сукупність логічних прийомів, способів і конкретних засобів обґрунтування системи знань про теоретичне розуміння і практичне застосування деонтологічних еталонів, тобто нормативів етичної, естетичної, правової, політичної та інших культур працівника поліції в їх професійній діяльності.

    Методи поліцейської деонтології:

    Основні приватні (конкретні) методи поліцейської деонтології:

    Спеціальні методи засновані на досягненнях математики, кібернетики, фізики, хімії та інших наук.

    З метою різностороннього пізнання поліцейської деонтології доцільно використовувати зазначені вище методи у сукупності.


    5. Зв’язок поліцейської деонтології з іншими юридичними науками

    Місце поліцейської деонтології в системі суспільних і юридичних наук. Поліцейська деонтологія, розглядувана в широкому її розумінні, тісно пов’язана із суспільними науками: філософією, етикою, естетикою, соціологією, соціальною психологією, прикладною психологією та іншими, оскільки вона містить в собі елементи цих наук. Більшою мірою предметний зв’язок простежується між юридичною деонтологією і такими прикладними науками, як правнича етика, правова естетика, правова психологія, тобто тими науками, що виникли на стику юриспруденції і зазначених вище суспільних наук.

    Віднесення поліцейської деонтології до теоретико-прикладних наук пояснюється тим, що вона має стрижнем свого поглибленого вивчання професійно-правову поведінку працівників поліції, їх фахову (професійну) свідомість і культуру, гармонійно поєднану з інтелектуальною, духовною, моральною, психологічною, політичною, акторською, фізичною та бойовою культурою.

    Можна виділити три напрямки зв’язку поліцейської деонтології з іншими юридичними науками і навчальними дисциплінами:


    6. Значення вивчення поліцейської деонтології для поліцейських

    Розвиток теоретичної юриспруденції, вдосконалення юридичної практики вносять істотні корективи і зміни в у поліцейську деонтологію, тому що вона не є набором формальних умовностей, а виражає нагальні суспільні потреби. Вона покликана розкривати причини виникнення й існування тих чи інших етичних, естетичних, правових та інших правил, проблем у правоохоронній діяльності поліцейських, сформувати систему нормативів заборонного, дозвільного, зобов’язального і рекомендаційного характеру для кожного її учасника відповідно до досягнутого рівня соціальної культури суспільства.

    У цьому відношенні можливості поліцейської деонтології як міждисциплінарної науки професійного обов’язку поліцейського виражаються в тому, що:

    Як гуманістична дисципліна, поліцейська деонтологія роз’яснює значення тих чи інших дій, вчинків, мотивів, характерних якостей працівників поліції; сприяє формуванню необхідних для даної професії морально-психологічних рис; запобігає деформації, що стає можливою в результаті тривалого виконання професійних, специфічних функцій.

    Поліцейська деонтологія покликана допомогти здобувачеві вищої освіти (курсанту, слухачу) навчитися спілкуватися з громадянами та колегами, керувати людьми, виважено аналізувати складні життєві ситуації, самостійно приймати відповідальні рішення, робити з негативного досвіду позитивні висновки, вдаватися до постійного самоаналізу й об’єктивної оцінки як своїх дій, так і дій оточуючих його людей.