ГЛОСАРІЙ
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я
А
Аксіологія – (від грец. «цінність» та «вчення») філософсько-етичне вчення про цінності.
Альтруїзм – моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім’я їх блага і щастя.
Апатія – (грец.) поняття давньогрецької етики, безпристрасність, нечутливість до навколишніх явищ та подій.
Аристотель (394-322 рр. до н. е.) – давньогрецький філософ, учень Платона. В етиці – побічник аретологічного евдемонізму. Твори: «Етика», «Поетика».
Аскетизм – (грец.) вправи для морального вдосконалення та доброчесного життя, самообмеження, відмовлення від життєвих благ, які притаманні всім релігіям. До аскетичних вправ належать піст, послух, целібат, жебрацтво, юродство, відлюдництво, обітниці мовчання, носіння вериг та ін.
Атараксія – (грец.) поняття давньогрецької етики, душевний спокій як мета та форма поведінки, до якої повинна прагнути людина.
Б
Баумгартен Олександр Готліб (1714-1762) – німецький філософ, перший вжив поняття «естетика», під яким розумів філософську науку про чуттєве пізнання, яке осягає і створює прекрасне, що відображається в образах мистецтва. Підрозділами естетики, згідно з Баумгартеном, є евристика – вчення про «речі і про предмети мислення», методологія, яка досліджує організацію художнього твору, та семіотика – вчення про естетичні знаки. Праці, присвячені естетиці: «Філософські роздуми про деякі проблеми поетичного твору» (1735), «Психологія» (1739), «Естетика» (1750-58).
Біоетика – розділ етики, в якому розглядаються моральні проблеми медицини та експериментальної біології.
Благо – все, що має для людини позитивне значення.
В
Вимога моральна – загальна назва для регулятивів моральних відносин: норм, ідеалів, принципів, цінностей.
Відповідальність – позитивна моральна якість, яка полягає у свідомому ставленні особи до певних моральних норм, принципів та цінностей і готовності їх обстоювати та втілювати.
Г Ґ
Герменевтика – теорія, мистецтво інтерпретації змісту основних моральних понять, суджень, відповідного тексту загалом.
Гетерономна етика – етика, що ґрунтується не на власних принципах, а на запозичених з інших наук.
Гідність – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.
Гуманізм – принцип етики, що став і принципом моралі, основою якого є переконання в безмежних можливостях, здатності до вдосконалення людини, вимога свободи і захисту її гідності, визнання права людини на щастя, проголошення задоволення її потреб та інтересів кінцевою метою суспільства.
Ґендер (від англ. «gender» – рід) – соціокультурна, символічна конструкція статі, що покликана визначати конкретний асоціативний зв’язок, забезпечувати повноцінну комунікацію та підтримувати соціальний порядок.
Ґендерна демократія – система волевиявлення обох статей (жінок і чоловіків) у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплено й реально забезпечено політико-правовими принципами та діями, розбудовою суспільних і державних структур. Ґендерна демократія утверджує рівну суспільну цінність жінок і чоловіків (принцип ґендерного паритету), що включає рівні права, обов’язки та відповідальність представників обох статей і перед суспільством, і однієї перед іншою.
Ґендерні упередження – це соціальна установка з негативним і спотвореним змістом, упереджена думка, стосовно представників/-ць іншої статі.
Д
Девіантна поведінка – (від лат. «відхилення») поведінка, яка визнається невідповідною щодо норм і зразків, загальноприйнятих у певному соціумі.
Деонтологія – (від грец. «належне») 1) розділ етики, який досліджує проблеми обов’язку та належного; 2) вчення про юридичні, професійні, моральні обов’язки правила, поведінки медичного працівника по відношенню до хворого.
Дескриптивна етика – (від лат. «опис») галузь етики, яка використовує конкретно-соціологічний та історичний аналіз для дослідження функціонування моралі у певному соціумі.
Добро та зло – найбільш загальні поняття моральної свідомості, категорії етики, які характеризують позитивні й негативні моральні та моральнісні цінності.
Е
Егоїзм – етичне поняття, яке відображає ціннісну орієнтацію людини на пріоритет особистого інтересу; протилежний альтруїзму.
Емпатія – позараціональне пізнання людиною внутрішнього духовного світу інших людей, що ґрунтується на співпереживанні.
Естетика – наука про загальні закономірності художнього освоєння зовнішнього та внутрішнього світу людиною, про суть і форми відображення дійсності.
Етика – філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.
Етикет – у широкому розумінні: дотримання зовнішніх правил поведінки, що склалися в суспільстві, чи у певних сферах діяльності та побуту.
Етична освіта – процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання.
Є
Євгеніка – наука, що вивчає, розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, вдосконалення його природи.
І
Інтеріоризація – формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.
К
Каяття – зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості.
Квесченінг (Questioning, під питанням) – термін використовують для позначення людини, яка сумнівається або ще не визначилася зі своєю ґендерною ідентичністю, сексуальною орієнтацією, ґендерною експресією або їх поєднанням і перебуває у процесі їхнього з’ясування та дослідження.
Квір (Queer) – узагальнюючий термін для позначення всіх сексуальних і ґендерних меншин.
Компроміс – стратегія поведінки суб’єктів в конфлікті, орієнтована на певні взаємні поступки.
Комунікація – інформаційна взаємодія суб’єктів, яка характеризується наступними ознаками: суверенітетом учасників взаємодії; суверенітетом їх ціннісних орієнтацій, інтересів, уявлень про предмет взаємодії і відношення до нього; технологічною забезпеченістю рівноправного інформаційного обміну; технологічною забезпеченістю рівного рівня інформації про ситуацію і предмет взаємодії.
Конфлікт – відношення між суб’єктами соціальної взаємодії, що характеризується їх протиборством на основі протилежно направлених мотивів і думок.
Конфліктна ситуація – це ситуація прихованого або відкритого протиборства двох або декількох учасників (сторін), кожний з яких має свої цілі і мотиви, засоби і способи рішення особисто значущої проблеми.
Конформізм – пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.
Л
Легізм – давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.
М
Маскулінність (від лат. «masculinus» – чоловічий) – комплекс тілесних, психічних і поведінкових особливостей, що розглядаються як чоловічі.
Метаетика – наука про об’єктивні підстави існування різних моральних і етичних систем.
Міліцейська (поліцейська) деонтологія – розділ етики, що розглядає проблему обов’язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.
Міліцейська (поліцейська) деонтологія – юридична наука, що вивчає вимоги щодо належної професійної поведінки працівників міліції (поліції), які засновані на соціальних і моральних цінностях суспільства та спрямовані на охорону прав і свобод людини та громадянина, а також особливості реалізації цих стандартів у їх практичній діяльності (Гіда Є.О.)
Мораль – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.
Моральна вимога – найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.
Моральна відповідальність – характеристика особистості з точки зору виконання нею моральних вимог.
Моральна норма – однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації; вияв моралі як форми суспільної свідомості.
Моральна практика – сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.
Моральна самооцінка – результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей.
Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.
Моральна спонука – чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку.
Моральна справедливість – співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми.
Моральна якість – відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).
Моральне правило – імперативне положення, яким керуються у співжитті, праці, поведінці.
Моральний вибір – акт моральної діяльності, який полягає втому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.
Моральний вчинок – добровільна дія, що об’єктивно відповідає моральній вимозі.
Моральний ідеал – найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.
Моральний кодекс – звід моральних норм і правил, які необхідно виконувати.
Моральний мотив – внутрішня, суб’єктивно-особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації і орієнтація на моральні чинники.
Моральний намір – рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.
Моральний самоконтроль – сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук.
Моральний сором – збентеження, ніяковіння за недостойну поведінку.
Моральні відносини – ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.
Моральність – реальна поведінка людей і відповідна діяльність.
Н
Норми моралі – соціальні норми, що регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій «Добро і зло», «справедливість і несправедливість», «честь», «совість» тощо.
O
Обов’язок – моральне завдання, що внутрішньо сприймається індивідом як необхідність втілення певних етичних норм, принципів та ідеалів.
Оптимізм – світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.
П
Песимізм – пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.
Подвиг – акт героїзму, вчинок, який потребує від людини граничної напруги волі і сил, пов’язаних із подоланням надзвичайних труднощів, суспільно корисний результат, що перевершує за своїми масштабами результати звичайних дій.
Поліцейська деонтологія – наука про зародження, формування, розвиток і функціонування діючого в професійній групі працівників поліції нормативно-оріентуючого інституту, особливої системи норм (і кодексів) професійної поведінки поліції, історично складених стандартів, заснованих на моральній аксіоматиці (Кукушин В. М.)
Поліцейська деонтологія – це наука, що вивчає всю сукупність соціальних, професійно-етичних та організаційно-управлінських норм, принципів, належної поведінки працівників поліції при виконанні ними службових обов’язків, відповідної соціальної ролі та функції (професор Римаренко Ю. І. 1929-2006).
Поліцейська деонтологія – це фундаментально-професійна, міждисциплінарна наука, що вивчає універсальні (національні) стандарти належної поведінки працівників поліції, що засновані на високих моральних засадах (принципах) та спрямовані на забезпечення прав і основоположних свобод людини та громадянина, а також особливості реалізації цих стандартів в їх практичній діяльності (Пендюра М. М.)
Попередження конфлікту – діяльність, яку суб’єкт конфлікту здійснює у вимушеній і превентивній формі.
Правдивість – моральні якості, що характеризують людину, яка зробила для себе правило говорити істину, не приховуючи від інших людей і самої себе дійсне положення справ.
Правова психологія – сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві, проявляються у суспільній думці відносно права.
Правова свідомість – особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.
Правове виховання – діяльність фізичних і юридичних осіб, спрямована на формування у людей високого рівня правосвідомості й правової культури.
Прагматизм – філософська течія, яка, ігноруючи об’єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.
Принцип – основа певної сукупності (чи усіх) фактів або певної (чи будь-якої) системи знань.
Принциповість – лат. principium «підстава, першооснова» – позитивна моральна якість, що характеризує особистість та її дії; означає вірність визначеній ідеї в переконаннях і послідовне проведення цієї ідеї в поводженні.
Прогнозування конфлікту – вид діяльності суб’єкта управління, направленої на виявлення причин конфлікту в його прихованому розвитку.
Професійна етика – вчення про професійну мораль.
Психоаналіз – авангардна теорія, зосереджена на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій).
Пунктуальність – фр. ponctuel «точний» – точність, акуратність, систематичність, неухильне додержання якихось правил, умов.
Р
Ригідність – відсутність гнучкості в поведінці, трудності в перебудові сприйняття і уявлень в обстановці, що змінилася.
Ригоризм – (від лат. «твердість, суворість») педантичне, дріб’язкове дотримання певних принципів, різновид етичного формалізму.
С
Самовиховання – уміння критично ставитися до самого себе, аналізувати своє поводження, бачити власні хиби.
Самовладання – один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв’язання свідомо поставлених моральних завдань.
Самоорганізованість – планування роботи та виконання її у визначені строки.
Самопожертва – добровільне принесення в жертву своїх інтересів заради досягнення певної мети, заради справедливості.
Сексизм (англ. sexism, від лат. sexus – стать, синонім – ґендерна дискримінація) – упереджене ставлення, дискримінація людини за ознакою статі чи ґендерною ідентичністю. У суспільстві сексизм може бути представлений у вигляді системи стереотипів, офіційно закріплених положень чи навіть ідеології. В основі сексизму лежить переконання про перевагу однієї статі над іншою. Основним противником сексизму виступає фемінізм.
Скептицизм – античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обґрунтування норм поведінки.
Сленг – англ. slang «жаргон» – слова чи вирази, характерні для певних груп людей, об’єднаних за віком, професією, чи певних соціальних прошарків.
Службовий етикет юриста – усталений порядок його поведінки під час виконання службових повноважень, що виражає зовнішній зміст принципів моралі та що складається з правил поведінки (манери, одяг).
Совість (сумління) – вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.
Справедливість – категорія, що використовується в етиці, праві, суспільних науках для позначення належного у стосунках між людьми та в діяльності соціальних інститутів. Також – позитивна моральна якість, яка виступає внутрішнім критерієм справедливості соціальної.
Стереотип (від грец. στερεός – твердий, об’ємний і τύπος – відбиток) – це усталене відношення до подій, вироблене на основі порівняння їх із внутрішніми ідеалами.
Субординація – лат. subordinatio (від sub «під» і ordino «призначаю») – службова підлеглість молодшого старшому, дотримання правил службової дисципліни
Сумління – усвідомлення та відчуття моральної відповідальності за свою поведінку, в тому числі і перед самим собою. Здатність особи до самооцінки.
Т
Такт – лат. tactus «відчуття, почуття» – почуття міри, вміння поводитися, додержуватися правила пристойності. Бути тактовним – означає вміти відчувати настрій іншої людини, враховувати особливості її характеру, рахуватися з властивостями її натури та, залежно від індивідуальності кожного, знаходити відповідну форму звернення. Тактовність обумовлюється розвитком моральності, естетичною й інтелектуальною культурою людини. Це насамперед вимогливість до себе, уміння критично ставитися до своїх вчинків, знань, не переоцінюючи себе.
Толерантність – моральна якість, що характеризує ставлення до інтересів, переконань, вірувань, навичок поводження інших людей. Виражається у прагненні досягти взаємного розуміння й узгодження різнорідних інтересів.
Ч
Честь – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.
Чуйність – моральна якість, що характеризує ставлення людини до оточуючих. Припускає турботу про потреби, запити і бажання людей, уважне ставлення до їхніх інтересів, проблем, що хвилюють інших, думок і почуттів
Щ
Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.
Ю
Юридична етика – різновид теорії професійної моралі, в якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.
Юридична освіта – це система правових знань, поглядів, переконань, отриманих у результаті навчання і самоосвіти особи, що формує її як громадянина, здатного до професійно-правової діяльності.
Юридична практика – діяльність юристів-професіоналів у межах наданої їм компетенції щодо безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права, надання допомоги у складанні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки у відповідності з нормами права, посвідчені юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується здійснення норм права.
Юридичний фах – це вузька сфера професійно-трудової діяльності юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань, умінь та навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і діяльності.