ТЕМА 8. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА
6
Вимога законності відносно процесу правозастосування складається з таких ключових обов’язків:
- не виходити за межі норми права, належним чином її тлумачити, суворо дотримуватись її змісту, здійснювати правильну кваліфікацію справи і приймати рішення відповідно до правила поведінки цієї норми. Це стосується як норм матеріального, так і процесуального права;
- правозастосовне рішення повинно прийматись державним органом у межах його компетенції;
- правозастосувач не має права ухилятись від здійснення дій, які входять до його компетенції. Законність вимагає застосування норм права завжди, коли є обставини, які ними передбачені.
Обґрунтованість означає, що правозастосовні акти повинні бути мотивованими. Значною мірою ця вимога співпадає з вимогою законності. Однак можна керуватися законністю формально, не врахо¬вуваючи конкретні обставини, що призведе до негативних наслідків. Це свідчить про необхідність в кожному випадку керуватися двома вимогами одночасно. Прийняття обґрунтованого правозастосовного акта поєднано з проблемою пошуку істини, яка виникає в кожному випадку. Обґрунтованість означає, що:
- повинні бути встановлені всі юридично значущі факти по справі;
- ці факти треба зафіксувати, всебічно і об’єктивно вивчити;
- факти, які викликають сумнів, повинні бути відкинутими;
- рішення правозастосовного органу не може ґрунтуватися на неперевірених або сумнівних фактах. Достовірність в юриспруденції означає таке знання фактичних обставин, яке не лише відповідає реальній дійсності, фактичному стану речей, але і доведено, тобто обґрунтовано юридично визнаними доказами.
Доцільність визначається як співвідношення між метою, що міститься в нормі права і діяльністю суб’єкта щодо реалізації цієї норми. Правозастосування повинно здійснюватися оптимальним шляхом.
Справедливість передбачає застосування рівної міри за юридично однакові діяння. Необхідно також враховувати індивідуальні особливості особи та конкретні обставини справи. Наприклад, справедливий
вирок суду сприяє як виправленню злочинця, так і попередженню
злочинів.
8.3. Правозастосовні акти: поняття, ознаки, види.
Юридичним підсумком застосування норм права є прийняття правозастосовного акта. У такому акті знаходять зовнішній прояв рішення, що були прийняті в процесі застосування норм права.
Таким чином, правозастосовний акт – це зовнішній прояв владного рішення, що приймається компетентним суб’єктом у результаті розгляду конкретної справи.
Ознаки правозастосовних актів:
- владний характер, тобто правозастосовні акти мають обов’язкове значення (юридичну силу) для всіх, кому вони адресується. У випадках, коли приписи актів не виконуються, застосовується примусова сила держави;
- відповідність нормам права. Якщо правозастосовні акти не відповідають вимогам цих норм, вони повинні бути скасовані;
- персоніфікований характер правозастосовних актів означає, що вони адресуються чітко визначеним суб’єктам і стосуються конкретних випадків;
- видаються в певній формі та передбаченому законом порядку;
- зумовлюють виникнення, зміну або припинення правових відносин;
- можуть бути оскаржені чи опротестовані зацікавленими особами.