ТЕМА 5. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ОБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА
3
- організаторська – праворозуміння виступає підґрунтям для вироблення основ практичної юридичної діяльності та забезпечення правопорядку;
- прогностична – праворозуміння передбачає усвідомлення не лише фактичної правової дійсності, а й правових моделей майбутнього.
Залежно від рівня культури, методологічної забезпеченості суб’єкта та вибору предмета вивчення праворозуміння може бути повним або неповним, правильним чи
викривленим, позитивним або негативним, професійним чи непрофесійним, науковим або позанауковим. Окрім того, в юридичній літературі виокремлюються
такі рівні праворозуміння: буденний (буденно-емпіричний), професійний (практичний), науковий (теоретичний) і
філософський.
Багатоманітність підходів до праворозуміння, множина різних за своїм змістом і спрямованістю концепцій, доктрин, шкіл і вчень права як в історії правової думки, так і в сучасній юриспруденції має не лише світоглядні та методологічні причини, але й обумовлена в першу чергу плюралізмом тієї правової дійсності, що мала місце та існує в різних країнах. Право є явищем, яке нерозривно пов’язане з простором і часом, тобто з конкретним людським буттям. Воно функціонує в глибинах життя, рухається в часі та змінюється разом з ним під впливом значної кількості суспільних і природних факторів. Залежно від умов місця та часу в якості права виступає то одна, то інша матерія, то в одній, то в іншій її формі. І хоч у праві втілюються «вічні» цінності – ідеали справедливості, свободи та рівності, їхній зміст із плином часу також зазнає змін: з’являються нові аспекти, зв’язки, прояви, виміри, які потребують поглибленого осмислення.
У певних просторово-темпоральних координатах більш рельєфними проявляються ті або інші властивості права. Динамічно розвивається також низка чинників, які впливають на праворозуміння – цивілізаційні, ідеологічні, релігійні, моральні, національні, міжнародні, економічні, політичні тощо. При цьому плюралізм підходів до права, розмаїтість моделей розуміння права (типів праворозуміння) цілком адекватні сучасному розвитку гуманітарних наук і не є ознакою кризи або особливістю юриспруденції. Наприклад, таке ж різноманіття точок зору має місце і в питаннях про поняття суспільства, політики, влади в політології, соціології, культурології тощо.
Підхід до розуміння права (тип праворозуміння) – це зумовлений світоглядною позицією суб’єкта пізнання певний образ (спосіб бачення) права,
що відображає його сутність і зміст, функціонування та призначення в житті людини, суспільства і держави. Підхід до праворозуміння характеризується сукупністю найбільш загальних сутнісних властивостей права (теоретична складова) та ознак ціннісного ставлення
до нього (практична
складова).
Багатоманітність точок зору на природу права зумовлює множинність критеріїв виокремлення підходів до праворозуміння. Право взагалі неможливо розглядати без паралельного теоретичного усвідомлення шляхів його пізнання, адже суб’єкт праворозуміння завжди отримує таке право, залежно від того, якими методами він його відкрив і розробив. Інші методи – інше право, інша теорія пізнання – інша теорія права, скільки гносеологічних концепцій – стільки й концепцій права. Найпоширенішою підставою для виокремлення підходів до розуміння права є юридико-світоглядний критерій, тобто вихідні концептуальні ідеї (наддержавно-природні, державні чи реально-життєві), які відображають справжні аспекти права як соціокультурного феномена.
На науковому (теоретичному) рівні сформувалися такі основні (класичні) підходи до розуміння права:
1. Природно-правовий (юснатуралістичний, ідеологічний) підхід до розуміння права бере свій початок у Стародавніх Греції та Римі, пов’язаний з поглядами Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, грецьких і римських стоїків, Цицерона, Ульпіана та інших римських юристів.