ТЕМА 4. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Критерієм тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського суспільства, відсутність плюралізму.

Класичними тоталітарними державами вважають гітлерівську Німеччину і СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі мав такі етапи:

• період воєнного комунізму 1917 – 1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму);
• 1921 – 1929 pp. (авторитарний режим);
• 1929 – 1956 pp. (тоталітарний режим);
• 1956 – 1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але в основному режим залишався тоталітарним).

Занепад епохи тоталітаризму в СРСР почався з часів так званої горбачовської перебудови, коли впала «залізна завіса» ідеологічного монізму й закритості суспільства.[7]

Фашистські ідеї державності – це суміш різних положень, метою яких є виправдання, заохочення найнижчих людських інстинктів. Однією з головних складових фашистської теорії є расизм, що поділяє людей за біологічними та соціальними ознаками на декілька груп (рас), одна з яких проголошується істинним представником людського роду. Тому завдання держави забезпечення процвітання панівної раси шляхом завоювання інших держав для розширення «життєвого простору», поширення «культурної раси». При цьому державні органи повинні керуватися партійними ідеологічними настановами, діями вождя, що є істиною в останній інстанції. У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм – проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля та боягузтва.[8]

Анархістська концепція держави. Основна ідея анархізму полягає в необхідності створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави в повсякденне життя суспільства та особи, а з іншого – максимально підвищується роль населення в управлінні загальними справами.

Згідно з анархістськими поглядами у зовнішніх відносинах на державу повинно покладатися лише забезпечення оборони країни від збройних нападів ззовні, та підтримання необхідних, насамперед економічних, зв’язків з іншими державами.

Усередині країни функції держави повинні зводитися до прийняття конституції та незначної кількості найважливіших законів, положення яких мають виключне значення для існування і розвитку всієї країни, а також до забезпечення їх неухильної реалізації. Усі інші внутрішні питання повинні вирішуватися населенням всієї країни або населенням окремих частин її території безпосередньо (шляхом сходів, зборів, референдумів, виборів) чи органами місцевого самоврядування (радами), що обираються населенням відповідних територій.

Слід зазначити, що широкий розвиток місцевого самоврядування в багатьох сучасних країнах, у тому числі й в Україні, відповідає низці основних положень концепції анархістської держави.

Теорія[9]  плюралістичної демократії також ґрунтується на положеннях і висновках соціології, але вона використовує не сферу економічної і соціальної діяльності держави, а її політичну систему. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші обґрунтовують, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок тих чи інших інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об’єднання громадян, які у свою чергу через свої «заінтересовані групи» чи «групи тиску» впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Таким чином, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує й узгоджує можливості всіх об’єднань громадян у реалізації державної влади.

Теорія еліт та елітарної демократії. Теорія еліт поширилася наприкінці XIX – на початку XX ст. Засновниками її були італійські вчені політологи Г. Моска (1856 – 1941 рр.) і В. Паретто (1848 – 1923 рр.). Сутність цієї теорії зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством.

««« попередня

»»» наступна