ТЕМА 4. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
11
Ця теорія йде далі як теорії «конвергенції», оскільки стверджує не тільки про зближення держав, але ще й про стирання державних кордонів у результаті уніфікації всіх сфер життєдіяльності різних суспільств світу. При цьому еталоном (зразком) для всіх держав світу є західний світ, його цінності, ринкова економіка, технологічний прогрес – до них повинні «підтягуватися», добровільно чи примусово, усі суспільства планети і на їх основі передбачається побудова світової політичної системи, світової держави («загальної всесвітньої цивілізації»). Крім того, Захід одержує статус арбітра у вирішенні конфліктних ситуацій на планеті, що особливо стосуються гуманітарних цінностей, аж до втручання в справи будь-якої держави з метою їх відстоювання. Колишня «ідея держави» проголошується менш цінною і значимою, ніж світова держава. Показниками поступового стирання державних кордонів (у такій інтерпретації «глобалізації») слугують існуючі наднаціональні, міжнародні та європейські структури, співтовариства та співдружності (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний Гаазький трибунал, Міжнародний кримінальний суд, ООН, НАТО, Європейський союз та інші), що відпрацювали механізми нав’язування своїх рішень державам.
Ця теорія має міфологізований характер, оскільки вважає за можливе побудувати всесвітнє цивілізоване суспільство у формі світової держави в результаті усвідомлення необхідності його створення всіма суспільствами планети. Вона базується на ілюзіях про те, що таке усвідомлення відкриє шлях до інтеграції, демократії і співробітництва, подолання соціальних протиріч. Зовсім не враховуються можливі негативні наслідки глобалізаційного процесу (соціальні конфлікти, конфронтації цивілізацій, загроза міжнародного тероризму тощо). До того ж, пропагується гегемонізм держав Заходу над усіма іншими.
У теорії глобалізації є як прихильники, так і супротивники. На думку останніх, глобалізація не несе нічого гарного державам, навпаки, поглинає їх національну своєрідність, позбавляє суверенітету, насамперед економічного. Нереальним є впровадження єдиного етико-правового світогляду в усьому світі.
Водночас загальні інтереси людства вимагають вирішення загальними зусиллями глобальних проблем, які загрожують самому його існуванню, що аж ніяк не означає світового державотворення. Їх успішне вирішення можливе на принципах згоди і забезпечення рівності всіх держав незалежно від їх розміру і рівня економічного розвитку, відсутності гегемонізму, на демократичній юридичній основі, повазі та обов’язковому виконанні міжнародно-правових зобов’язань і внутрішньодержавних законів.
Технократична концепція держави. Серед сучасних модифікацій класичних моделей і теоретичних конструкцій політичної влади особливе місце займає типологія влади М. Вебера (1864 – 1920 рр.). Він убачав головну особливість функціонування парламентської демократії в способах відбору політичних лідерів і контролю над технічно орієнтованою адміністративною бюрократією.
Найсучаснішою та найперспективнішою, за Вебером, є раціонально-легітимна влада. Основним і головним елементом цієї влади є професійна бюрократія. Бюрократія (буквально «влада конторських службовців») асоціювалася у Вебера з типом панування, заснованого не на традиційному шануванні, а на суворих і раціональних правилах легаліетського (законом регульованого і контрольованого) характеру і призначення. Це панування включає такі особливості:
- існування відокремлених служб і компетенції, суворо визначених у законах і правилах з метою зручності для прийняття рішень і контролю;
- захист статусу і компетенції службовців (незмінність суддів, гарантоване просування по службі і пенсія за вислугу років у чиновників тощо);
- чітка ієрархія у виконанні розпорядчих управлінських функцій і функцій виконавчих;
- добір кадрів на конкурсній основі;
- повне відособлення службової функції, що виконується, від особистісних властивостей і характеристик службовця, оскільки він не може бути власником своєї посади або коштів управління.