ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО МЕХАНІЗМ
17
3. Атрибутивні елементи правопорядку виявляються в упорядкуванні елементів структури. Як правило, вони закріпляються в розпорядженнях, регламентах, протоколах і визначають урегульованість учасників та їх відносин; зв’язки та властивості; методи впливу на поведінку суб’єктів; процедури виникнення і розвитку елементів. Акти, що регламентують процеси та розвиток, мають юридичну форму, значний ступінь формальності, нормативний характер, ієрархічне підпорядкування, юридичну силу та засновані на вимогах законності.
Важливим для характеристики правопорядку є визначення його змісту. Зміст правопорядку – це система правових і неправових процесів, властивостей та ознак, які визначають його сутність. Розрізняють три аспекти змісту правопорядку:
- матеріальний зміст складають закономірності виникнення, функціонування та розвитку процесів, що складають структуру правопорядку у взаємозв’язку з економічною системою суспільства;
- державно-вольовий зміст складають аспекти вияву волі держави та інтересів усіх учасників правопорядку;
- юридичний зміст правопорядку характеризується ступенем реалізації права і законності; узгодженістю суб’єктивних прав та юридичних обов’язків; стан урегульованості та упорядкованості правових відносин та зв’язків.
Правопорядок виконує важливі з точки зору існування впорядкованих суспільних відносин функції, основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:
- функцію впорядкування зовнішніх зв’язків і відносин з великими системами суспільства – економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища – економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок у свою чергу сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв’язків і відносин з суспільним середовищем;
- функцію зміцнення внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Ця функція характеризує автономне «буття» системи правопорядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у внутрішній взаємодії власних складових частин. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;
- функцію збереження і вдосконалення правопорядку – виражається в його непохитності та протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом тощо), збереженні та розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів тощо). Єдиним засобом виживання та розвитку правопорядку є його вдосконалення.
Нині правовий порядок демократичної держави необхідно розглядати не лише суто як правове явище, що обов’язково повинне забезпечуватися державою та силою державного примусу, але і як соціальне, оскільки людина, як компонент суспільства, є головним об’єктом і суб’єктом, який впливає на його формування, з усіма її потребами, які надають можливість для ефективного розвитку. Правопорядок охоплює ті сфери відносин між людьми, що пов’язані з найважливішими цінностями для людини й суспільства загалом: життя, свобода, здоров’я, власність та ін. Забезпечення впорядкованості відносин між людьми на основі правових принципів становить передумову безпечного буття людини, задоволення її найважливіших людських потреб. Для повноцінного фізичного й духовного життя людині необхідно створити умови для підтримання природних функцій організму, розвитку особистості. Забезпечувати, підтримувати та охороняти правопорядок безперечно повинна в першу чергу держава через надані їй владні повноваження та правоохоронну функцію.