Навчальні матеріали

Тема 3. Причини та умови корупційної злочинності
в Україні

  • 1. Правові причини та умови корупційної злочинності
  • 2. Економічні причини та умови корупційної злочинності
  • 3. Організаційно-управлінські причини та умови корупційної злочинності
  • 4. Соціальні причини та умови корупційної злочинності

    • 1. Правові причини та умови корупційної злочинності

    Проблема ефективності запобігання корупції є актуальною для будь-якої держави і саме виявлення детермінант, що сприяють вчиненню злочинів є необхідною для розробки ефективних запобіжних заходів. Причинний ланцюжок, який пояснює злочинну поведінку, є доволі складним й різноманітним, тому його можна зрозуміти лише аналізуючи процеси, що відбуваються в державі. Проблема детермінації злочинності - центральна і чи не найскладніша з усіх в кримінологічній науці, її важливість обумовлюється тим, що, в разі розкриття причин злочинності у сучасному суспільстві, з'явиться можливість розробити та здійснити ефективні заходи боротьби з цим негативним явищем. Однак, ця проблема й до цього часу не знайшла однозначного вирішення через наявність багатьох чинників, які обумовлюють таке явище як корупційна злочинність.

    З’ясування причин та умов, які детермінують корупційні правопорушення, є необхідною умовою ефективної профілактики цих діянь, а також дозволяє зрозуміти обумовленість такого антисоціального явища, як корупція і, відповідно, визначати її поширеність та характер. Розгляд даного питання є важливим ще й з огляду на те, що корупція є явищем, яке саморозвивається і самодетермінується в межах загальної системи - суспільства в цілому, а також детермінує цілу низку інших негативних соціальних явищ.Корупційні правопорушення, як й інші види посягань, обумовлює ціла система причин та умов.

    Зазначимо, що питання детермінантів корупційної злочинності раніше вже розглядались такими вченими, як О.Г. Кальман, О.А. Мартиненко, М.І. Мельник, О.С. Новаков, О.В. Ткаченко, І.О. Томчук, О.В. Шевченко,О.В. Шемякін та іншими. Саме тому виявлення причинного комплексу корупційної злочинності, безпосередньо позначається на спрямуванні та змісті профілактичної діяльності, що здійснюється у порядку реалізації правоохоронної функції держави спеціально уповноваженими органами. Маємо зауважити, що діяльність означених суб’єктів запобігання корупційної злочинності, у першу чергу, спрямовано на виявлення та усунення причин і умов не тільки конкретних проявів корупційних злочинів, алеі всієї корупційної злочинності, зважаючи на можливі відмінності[1]. Але не зважаючи на такий високий рівень досліджень та застосованих заходів, корупція, як явище, не зменшується у своїх масштабах, і, на жаль, відбувається її проникнення у всі сфери життя. Це пов’язано з тим, що практичних зрушень у боротьбі з корупцією не відбувається як у світі в цілому, так і в окремих країнах[2]. Між заявами представників влади про їх прагнення безкомпромісно боротися з корупцією та корупційними реаліями велика прірва, яка все більше збільшується. Класифікація та обсяг корупційних діянь, що пропонуються у міжнародних документах, не зовсім співвідносяться з традиційним розумінням цього явища в кримінальному праві України. Вітчизняна корупція зростається з іншими економічними злочинами та організованою злочинністю. У зв’язку з цим причини та умови корупційної злочинності повинні досліджуватися не тільки і не стільки як правове, скільки як кримінологічне та соціально-правове явище, що охоплює сукупність суспільно небезпечних діянь, як криміналізованих, так і по різним причинам не криміналізованих, але визнаними такими у світовій практиці.

    Детермінація корупції та корупційних проявів, включаючи злочинні, як зазначає проф. А.П. Закалюк, розглядаються загалом на тих самих теоретичних засадах, за тією ж методологічною схемою, що і стосовно злочинності та злочинних проявів[3].

    Криміногенні фактори, які виступають у ролі детермінант корупційної злочинності, досить численні, різноманітні й зумовлені суттєвими протиріччями в соціально-економічному житті суспільства. З точки зору їх змістовної характеристики, вони можуть бути представлені у вигляді декількох груп: правові, економічні, організаційно-управлінські та соціальні, фактори[4].

    Правовими факторами, що обумовлюють корупційну злочинність є недоліки чинного законодавства, що не передбачає цілісної системи заходів протидії корупційній злочинності, не передбачає вплив на її причини та умови, а окремі чинні правові норми безпосередньо сприяють корупції. Також необхідно зазначити, що мають місце значні недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, розслідування та судового розгляду фактів вчинення корупційних злочинів[5]. А саме, це проявляється у відсутності системного підходу у процесах підготовки законопроектів (зокрема, аналізу стану і тенденцій корупції, врахування результатів досліджень у цій сфері тощо), що призводить до незадовільної якості підготовлених законопроектів або ж їх положення містять корупціогенні фактори. Часткове, а, інколи і непослідовне коригування антикорупційного законодавства призводить до негативного впливу на антикорупційну політику в державі і накладає свій відбиток на процеси державотворення.

    Яскравим прикладом є ситуація, що склалась довкола законопроекту №3755 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у 2016 р.». 16.02.2016 р. Парламент проголосував за прийняття закону, а 12.03.2016 р. під тиском громадськості Президентом було застосовано право вето та надано пропозиції щодо доопрацювання його тексту.Початкова редакція цього закону, подана під соусом «лібералізації ЄС візового режиму», не лише не відповідала вимогам ЄС[6].

    Під час проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на наявність корупціогенних норм Міністерство юстиції виявляє корупціогенні фактори у кожному сьомому акті. Минулого року на правову експертизу в Міністерство юстиції надійшло 1575 проектів нормативно-правових актів. У 216 з них були виявлені норми, які містили корупційні ризики. Більшість таких норм були виявлені у проектах актів у сфері земельного, цивільного та фінансового законодавства. При цьому менше таких норм виявили у проектах законів, а найбільше – у проектах підзаконних нормативно-правових актів. Під час антикорупційної експертизи у проектах нормативно-правових актів найбільше було виявлено недоліків техніко-юридичного характеру, які також сприяють вчиненню корупційних правопорушень.

    Досить часто проекти містять такий корупціогенний фактор, як неналежне визначення функцій, прав, обов’язків органів державної влади та місцевого самоврядування, наслідком чого може бути невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень, створення умов для виникнення конфлікту інтересів та можливостей для зловживання наданими їм повноваженнями.

    Суттєвим недоліком діючого антикорупційного законодавства є те, що воно приймається без кримінологічної експертизи. Експертиза повинна бути комплексною, а до експертних груп входити юристи різних галузей права, економісти, політологи, правозахисники, співробітники правоохоронних органів. Оскільки значними можливостями по контролю за корупцією та її запобіганню володіють різні галузі права: конституційне, банківське, митне, цивільне, процесуальне та ін. Саме в цих галузях утворюються можливості для «правомірної» корупції і таким чином формується «корупційне» законодавство. Питання про необхідність організації кримінологічної експертизи ставиться протягом останніх десяти років, а саме така експертиза могла б виявити не тільки можливості для корупції, але й запропонувати заходи, що не дають можливість вчинити корупційні діяння, підвищити ризик при їх вчиненні та зниження потенційної вигоди.

    На другому місці за кількістю виявлених корупціогенних факторів є відсутність у проектах нормативно-правових актів, якими регулюється реалізація суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків фізичними та юридичними особами, адміністративних процедур або наявність у проекті нормативно-правового акта нечіткостей встановленої адміністративної процедури, що здатні створити умови для здійснення корупційних дій або виникнення корупційних відносин.

    На сьогоднішній день, у кримінальному законодавстві повинні бути криміналізовані всі найбільш суспільно небезпечні форми корупційної злочинності, які необхідно викласти в одній або декількох статтях. Після цього необхідно точно визначити перелік корупційних діянь для систематичного аналізу корупційної злочинності з метою розробки більш ефективних форм боротьби з нею та її запобігання.

    Зрозуміло, що криміналізація діянь не панацея у боротьбі з корупцією, оскільки тисячі форм корупційних діянь визначити у конкретній правовій формі практично неможливо. Тому, сьогодні потрібно узагальнення за мотивацією діяння та сумарним наслідкам. Правове, частково узагальнююче та частково конкретизоване поняття корупції, було викладено у Законі України «Про запобігання корупції», як «використання особою, зазначеною в наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей». Це визначення корупції, як і інші положення Закону, не доповнює КК України і не протирічать йому. Більш того, зазначене поняття корупції не повністю охоплює увесь спектр реальних корупційних діянь. Реальні види таких діянь в нашій країні, на жаль, на знаходять цілісного відображення в даних офіційної статистики, не досліджуються вони і в аналітичних документах правоохоронних органів. В силу цього відбувається вимушене обмеження кримінологічного аналізу окремими видами найбільш розповсюджених корупційних діянь: злочини проти власності (одержання хабара, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення та ін.).

    Комітетом Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції було підготовлено близько тисячі висновків антикорупційної експертизи на законопроекти, з яких тільки 9% визнані такими, що містять корупціогенні фактори та не відповідають вимогам антикорупційного законодавства[7]. Основна проблема роботи Комітету – це неспроможність у певних ситуаціях протистояти механізму спротиву, що формувався у ВР роками, та впливати на її діяльність. У багатьох випадках ВР, керуючись, очевидно, політичними, а не правовими ідеями, продовжує ухвалювати законопроекти, які містять суттєві корупційні ризики[8]. Саме по собі проведення антикорупційної експертизи Комітетом не здатне змінити ситуацію з лобіюванням корупційних законопроектів до того часу, поки не буде змінено менталітет самих суб’єктів права законодавчої ініціативи[9].

    Сьогодні існує потреба у розробленні законопроекту про внесення змін до Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» щодо врегулювання окремих правових питань організації та діяльності Національного антикорупційного бюро України: особливості набору та реалізації повноважень працівників, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; конкретизація положень в частині критеріїв недопуску осіб до участі у конкурсах на зайняття вакантних посад у Національному антикорупційному бюро України; чітке визначення повноважень Національного антикорупційного бюро України в частині забезпечення протидії корупційним правопорушенням, у тому числі в питаннях міжнародного співробітництва; врегулювання питань представницьких функцій Національного антикорупційного бюро України під час реалізації повноважень в частині визнання правочинів недійсними; врегулювання правових основ діяльності Національного антикорупційного бюро України під час реалізації повноважень в частині витребування майна, здобутого злочинним шляхом; вирішення правових питань матеріально-технічного забезпечення Національного антикорупційного бюро України; врегулювання питань оплати праці працівників Національного антикорупційного бюро України[10].

    Також, є необхідність розроблення законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України, пов’язаних з внесенням змін до ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України в частині уточнення підслідності Національного антикорупційного бюро України, розмежування повноважень з іншими правоохоронними органами, зокрема до Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України в частині визначення процесуальних прав та обов’язків Національного антикорупційного бюро України при розгляді справ у судах загальної юрисдикції, до законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про радіочастотний ресурс України», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», «Про публічні закупівлі» в частині надання прав і повноважень Національному антикорупційному бюро України, наданих іншим правоохоронним органам (Національній поліції, Службі безпеки України)[11].

    Сьогодні вітчизняним законодавством не визначено порядок розкриття банківської таємниці на вимогу Національного агентства з питань запобігання корупції, а саме потребує внесення змін до статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою удосконалення такої діяльності[12].


    2. Економічні причини та умови корупційної злочинності

    Економічні фактори, що сприяють корупційній злочинності, обумовлені тривалою економічною кризою, яка призвела до значної деформації соціально-економічних відносин. Економічними факторами, які можуть виступати загальними причинами і умовами корупції та причинами й умовами корупційних діянь, перш за все, є: відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств та підприємців, особливо щодо сплати податків; відсутність прозорості процесів роздержавлення власності, вирішення різних економічних та господарських питань[13].

    Особливість розвитку економічної системи держави характеризується як нерівномірністю розвитку галузей господарства, помилки у стратегії й тактиці економічних реформ, нестійка економічна ситуація, нераціональний розподіл бюджетних асигнувань, незайнятість населення, ріст майнової диференціації, співвідношення свободи ринку та обсягів державного регулювання і т.д. Разом із зазначеним вище, факторами економічного характеру злочинності також називають загальну економічну кризу, протиріччя між економічними потребами населення і можливостями суспільства в їх задоволенні, безробіття, інфляцію, поляризацію населення за рівнем доходів, наявність і поширення тіньової економіки, недостатню інтегрованість національної економіки у світову[14]. На думку вітчизняних вчених, однією із ключових економічних детермінантів є більш високий рівень прибутковості злочинної економічної діяльності порівняно з рівнем прибутковості легальної економічної діяльності. При цьому, у даному разі вчинення корупційних злочинів під впливом означених факторів економічного характеру відбувається не тільки в межах такого явища об’єктивної дійсності як корупційна злочинність, але й економічна злочинність. З огляду на соціальну зумовленість злочинності, в основі причин якої є об’єктивні негативні соціальні явища та процеси, безперечно, що перше місце у причинному комплексі корупційної злочинності займають фактори соціального, у тому числі й соціально-культурного і соціально-демографічного характеру. Вважаємо, що такі обставини, як життєвий рівень населення, забезпеченість відповідними соціально-побутовими благами (житлом, товарами, послугами тощо), рівень доходів населення, безпосередньо позначається на формуванні у злочинності корисливої спрямованості. При цьому, до однієї з іманентно властивих ознак корупційної злочинності й відноситься її корисливий характер, який виявляється у використанні певною особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди[15].

    Причини корупції та її умови створюють підгрунття для корупційних правопорушень в економічній та фінансових сферах. Вони сприяють виникненню та розвитку негативних явищ та процесів, коли розвиваються негативні явища і процеси, порушуються механізм ринкової конкуренції, оскільки виграє не той, хто є конкурентоспроможний а той хто зміг отримати преференції. Це сприяє виникненню монополістичних тенденцій в економіці та зниженню ефективності її функціонування й дискредитації вільної конкуренції.

    Неефективний розподіл державного бюджету особливо при виділенні державних замовлень та кредитів не дає можливості ефективно реалізовувати соціальні та економічні програми.

    Необхідно звернути увагу на те, що приватизація в будь-якій державі може стати джерелом корупції. Ситуація погіршується масштабністю приватизації, слабкістю контролю за її рухом. Найбільш розповсюдженим правопорушенням є привласнення грошових коштів, знецінення об’єктів, що приватизуються по заниженим цінам, маніпуляції умовами конкурсу, купівля підприємств чиновниками за допомогою довірених осіб.

    У банківській сфері співробітництво чиновників з комерційними банкам полегшує отримання ними пільгових кредитів.

    Викриття економічних злочинів є складним завданням. Адже крім тиску, який зазнає орган досудового розслідування з боку політичних сил, чиї інтереси зачіпають розслідування НАБУ, важливою перешкодою є складний механізм встановлення збитків, завданих ДП через корупцію. По-перше, підприємства-монополісти, здійснюючи закупівлі, зазвичай апелюють Загальна сума угод, які НАБУ вимагає визнати недійсними, лише на підприємствах ПЕК становить майже 1 млрд.грн. до своїх потреб в отриманні унікального обладнання, яке можуть поставити, як правило, одиниці постачальників. Наскільки обґрунтованими є ці вимоги, визначити без проведення експертизи неможливо. Проте цій експертизі має передувати повна перевірка з боку Аудиторської служби. Всі ці перевірки та експертизи розтягуються на довгі місяці, знижуючи ефективність розслідувань. По-друге, встановлення збитків в розслідуванні економічних злочинів є одним із найбільш контраверсійних аспектів — через відсутність належного правового унормування. Це призводить до того, що суд може відмовитися вважати за збиток недоотримані вигоду чи прибутки держкомпаній внаслідок реалізації корупційної схеми. Так само вкрай складно переконати суд у завданні шкоди інтересам ДП через тендери, якщо слідчі не назбирають прямих доказів, які б свідчили про порушення законодавства в сфері держзакупівель. Варто зазначити, що наведена проблематика є актуальною для більшості державних підприємств, завдання збитків яким викрито й розслідується детективами НАБУ. Проте на прикладі підприємств ПЕК вона є найбільш відчутною.

    Особливу увагу привертає діяльність підприємств, кожне із яких є унікальне. Біль шість із них займає на своїх ринках монопольне положення і є складовою національної безпеки: будь-які зміни, які відбуватимуться в діяльності цих об’єктів, є відчутними у решті галузей. Через рахунки підприємств ПЕК проходять багатомільярдні потоки. Вони є найбільшими платниками податків і в більшості випадків, бюджетоутворюючими у регіонах діяльності. Відтак, спроби взяти під контроль такі об’єкти чиняться постійно. Можливості, які відкриває контроль над такими підприємствами, яскраво демонструє приклад ПАТ «Укргазвидобування» (УГВ), найбільшого видобувника газу та газового конденсату в Україні. Три роки спільної діяльності ПАТ «УГВ» із фірмами, підконтрольними народному депутату Олександру Онищенку, принесли держкомпанії всього 25 млн.грн. прибутку. Менш ніж за рік після викриття та припинення зусиллями НАБУ цієї корупційної схеми, прибутки «УГВ» від реалізації сировини, видобутої на тих самих об’єктах, зросли більш ніж у 20 разів — до 560 млн.грн. (станом на початок липня 2017 р.). Суттєво потерпають від корупції держпідприємства із видобутку нафти. Сировина продається заздалегідь визначеним компаніям, а ті чомусь «забувають» розрахуватися. За такою схемою у 2015 р., приміром, завдано збитків ПАТ «Укрнафта» (50%+1 акція належать державі). Наразі детективи Бюро з’ясовують обставини скоєння злочину із не законного заволодіння майном (нафтою) та грошовими коштами ПАТ на загальну суму понад 7 млрд. грн. Ще одна корупційна схема реалізована на низці обленерго. Вона передбачала перерахунок коштів за поставлену і спожиту електроенергію не напряму постачальнику, а через посередника — приватну компанію. Детективи НАБУ не тільки викрили цю схему, а й ініціювали позовну роботу, результатом якої є повернення, зокрема, на рахунки ВАТ «Запоріжжяобленерго» більше 40 млн. грн.[16]

    Головним об’єктом корупції сьогодні в державі є земля. За даними НАБУ земельне питання — одне з ключових в рамках розслідувань корупційних злочинів у сфері АПК. Наразі детективи НАБУ розслідують незаконні оборудки щодо майже 8 тис. га земель сільськогосподарського призначення, власником яких є держава. У який спосіб державу намагаються позбавити одного з її найцінніших активів? Крім рішень на кшталт того, яке ухвалило керівництво НААН, є й більш «витончені» методи. Одним із таких є незаконне вилучення земельних ділянок в процесі реорганізації державних підприємств, приміром, коли підприємство змінює свій статус із «державно-виробничого комплексу» на «державне підприємство». В процесі юридичного переоформлення може виявитися, що на частину землі буцімто немає державних актів на право постійного користування, отже формально вона є «вільною» — віднесена до земель запасу, що дозволяє прийняти рішення про передачу її в оренду зацікавленим юридичним та фізичним особам. Зазвичай, йдеться про довгострокову оренду — строком на 49 років, що, фактично, для держави в особі підприємств державної форми власності означає втрату активу та доходів від використання землі. Реалізація подібної схеми потребує участі в ній не тільки керівництва самих державних підприємств, а й службових осіб Держгеокадастру, а інколи і державних адміністрацій. У провадженні детективів НАБУ є низка справ, в яких розслідуються злочини, скоєні за наведеною схемою, у Запорізькій та Харківській областях. Загальна сума ймовірних збитків, в результаті втрати активів, за версією слідства, склала понад 170 млн. грн. Водночас зазначимо, що наведена сума є орієнтовною: методологічні та правові засади з визначення збитків в Україні не встигають за механікою скоєння корупційних злочинів[17].

    Також більшість корупційних схем існують у транспортній сфері, які переважно пов’язані із придбанням робіт та послуг за завищеними цінами. Зазвичай це відбувається шляхом змови між приватними структурами-учасниками тендерів та керівництвом державних підприємств в обмін на отримання останнім певного «заохочення». У результаті відбувається штучне обмеження конкуренції на користь компаній, які або пов’язані з керівництвом державного підприємства, або перебувають у змові із ним. Деякі викриті детективами НАБУ схеми діяли у державних компаніях впродовж багатьох років. В ході досудового розслідування закупівель на низці державних компаній транспортної сфери детективи НАБУ виявили, що керівництво підприємств часто не здійснює належний моніторинг ринкових цін на товари та послуги, які закуповує, а обґрунтування вартості закупівель є суто формальним і непереконливим[18].

    Недостатнє фінансування правоохоронних і судових органів автоматично спричинило такі негативні наслідки, як систематична затримка у виплаті заробітної плати, скорочення обсягу соціального захисту правоохоронців, відміна пільг з оплати житлово-комунальних послуг, проїзду в громадському транспорті, незабезпеченість житлом. Погіршення матеріального забезпечення правоохоронних органів і судів призвело до різкого збільшення фактів хабарництва, корупції, службовогопідроблення, перевищення влади або службових повноважень при здійсненні правосуддя. За даними антикорупційної громадськоїорганізації GRECO, найбільш корумпованими органами в Україні є поліція, прокуратура, податкові органи і суди[19].


    3. Організаційно-управлінські причини та умови корупційної злочинності

    Нинішня антикорупційна діяльність Української держави не адекватна сучасному стану корупції. Вона зводиться до маніпулювання змінами в законодавстві (що має вигляд його вдосконалення) й хаотичних дій з «вдосконалення» інституцій кримінальної юстиції (правоохоронних органів). Вже досить тривалий досвід такої протидії в Україні свідчить про її малу результативність. Аналіз практики протидії корупції в Україні показує, що вона не заснована на адекватних уявленнях про причини та ключові проблеми поширення корупції, чільне місце серед яких посідають недоліки організаційно-управлінської діяльності.

    Непрозорість системи державного управління, процесів вироблення політики та прийняття рішень на національному, регіональному й місцевому рівнях. Формування й закріплення в суспільній свідомості уявлення про державну систему як своєрідну «чорну скриньку», продукт діяльності якої є результатом дії непізнаних, часто ірраціональних, механізмів і процесів, є прямим наслідком її нетранспарентності та мінімізації участі громадян у справах держави. За таких умов, корупція стає органічним елементом державної системи, більше того, корупційні діяння стають невід'ємною сполучною ланкою між етапами процесів вироблення політики та прийняття рішень[20].

    Це проявляються в нерішучості та непослідовності виконання функцій і повноважень представниками різних гілок влади, у проведенні суспільних перетворень, безсистемному й нерішучому впровадженні демократичних засад у різні сфери суспільного життя і управління, гальмуванні реформи політичної системи, в підміні реальної антикорупційної політики антикорупційною риторикою та імітацією боротьби з корупцією показовими акціями тощо.

    Серед головних політико-ідеологічних факторів, які обумовлюють корупційну злочинність, ми розглядаємо явища, які стосуються сфери розробки і реалізації кримінально-правової антикорупційної політики держави, ідеологічних засад службової та професійної діяльності, політики держави щодо реалізації службових функцій іряду інших,що найбільш інтенсивно впливають на стан та зміни у детермінації цього виду злочинної поведінки.

    Більшість політичних документів у сфері протидії корупції, прийнятих протягом останніх років, не були реалізовані певною мірою. Відсутність механізмів відповідальності перед суспільством за невиконання цих планів та слабка політична воля приводять до того, що документально розробляються засади власне процесу розробки і не доходять до етапу реалізації.

    Сьогодні поступово приходить розуміння того, що авторитет органів управління, влади залежить не так від показників їх роботи, як від довіри до них населення як до захисників індивідуальних і суспільних інтересів, підпорядкування правовим антикорупційним нормам.

    Необхідно звернути увагу на такі організаційно-управлінські фактори:

    Однією з проблем, яка виникла у 2016 році, є неналежна взаємодія Міністерства юстиції України з НАЗК.Неодноразовими були випадки затягування процесу реєстрації нормативно-правових актів, прийнятих НАЗК, що значно ускладнювало роботу агентства. Так, тривалим і складним був процес погодження тексту документа, яким регламентується порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (13 лютого 2017 р. МЮ нарешті зареєструвало відповідне рішення НАЗК «Про затвердження Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» від 10 лютого 2017 р. №56)[22]. МЮ відмовило НАЗК у наданні доступу до трьох реєстрів для забезпечення роботи системи Реєстру електронних декларацій та проведення перевірок.Відсутність конструктивної співпраці з ключовою інституцією у питаннях антикорупційної політики (НАЗК) негативно впливає на процес антикорупційної реформи[23]. А в лютому 2017 р. міністр юстиції П. Петренко публічно заявив про необхідність ліквідації НАЗК[24].

    Тим більше викликає питання ефективності діяльності органів на які покладені завдання щодо виявлення і недопущення вчинення корупційних злочинів, а саме: НАЗК та НАБУ.

    Наприклад, на виконання вимог пункту 2 розділу ІІ Порядку проведення перевірок рішенням Національного агентства від 02.12.2016 р. № 125 затверджено План проведення перевірок НАЗК на 2017 рік. У звітному році (2016 р.) Національним агентством ініційовано та проведено 5 позапланових перевірок дотримання антикорупційного законодавства. Станом на 31 грудня 2016 року за результатами проведення планових та позапланових перевірок керівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування внесено 6 приписів про усунення порушень Закону України «Про запобігання корупції»[25]. І за результатами цих перевірок складено тільки 2 приписи про порушення вимог законодавства, які вже виконані, також до суду направлено 5 протоколів про адміністративні право порушення, пов’язані з корупцією. За результатами розгляду 2 протоколів судом прийнято рішення про притягнення винної особи до відповідальності[26].

    А результатом півторарічної роботи НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури є 16 обвинувальних вироків, які набрали законної сили. Темпи, з якими справи НАБУ розглядаються в судах, не витримують жодної критики. Станом на кінець червня 2017 року в роботі детективів було 370 проваджень, статус підозрюваних в яких мали 220 осіб. До суду було скеровано обвинувальні акти стосовно 120 осіб. З моменту початку розслідувань НАБУ вдалося відшкодувати близько 136 мільйонів гривень збитків та домогтися судових рішень, за якими у другому півріччі 2017 року буде зараховано ще, як мінімум, 215 мільйонів[27].

    Застосовуючи визначені у роботах вітчизняних і зарубіжних кримінологів[28]. фактори корупційної злочинності, необхідно звернути увагу і нестабільність та непослідовність організаційно-управлінських рішень та кадрової політики, нерозвиненість системи антимонопольної політики, практику лобіювання інтересів окремих соціальних груп, відмежування більшості населення від участі у державному управлінні, несформованість інститутів громадського суспільства, а також бюрократизацію та корумпованість управлінського апарату і системи правосуддя. При цьому, у профілактиці та протидії корупційній злочинності слід враховувати, що дія причин правового характеру прямо пов’язана з відповідними умовами злочинності, а саме недосконалістю законодавства, недоліками правозастосовної практики, неефективністю правового виховання та профілактики. Все це виступає підґрунтям того, що деякі вчені основною причиною розквіту корупції узагальнено називають незабезпечення державою потрібного реформування суспільства[29], із чим на концептуальному рівні не можна не погодитись. Поряд із політико-правовими факторами корупційної злочинності дещо подібними за своєю природою є організаційно-управлінські детермінанти корупції. Їх можна розглядати як результат дії таких правових причин і умов злочинності, як недосконалість законодавства та низька правова культура суспільства в цілому і окремого громадянина зокрема[30].

    До числа таких організаційних факторів, які сприяють корупційній злочинності, Л.С. Анохіна[31] пропонує відносити порушення в підборі і розстановці кадрів, порушення в організації та низьку якість контрольно-ревізійної діяльності, відсутність вимогливості з боку вищих посадових осіб стосовно дотримання підлеглими правових норм службової діяльності, неналежні умови для виконання службових обов’язків на окремих ділянках. При цьому, зважаючи на організаційний характер даних факторів злочинності, вони мають усуватись, насамперед, на рівні організаційних форм діяльності відповідних інституцій. Протидія організаційним факторам корупційної злочинності, як на нас, має зосереджуватись у напрямі підвищення якості роботи відповідних службових осіб і посилення відповідальності їх керівництва за точним й неухильним дотриманням приписів правових норм, що, у свою чергу, також вимагає забезпечення належного нормативного регулювання. Таким чином, причини і умови корупційної злочинності являють собою складну сукупність криміногенних обставин, які різною мірою у взаємодії з особистістю особи злочинця й іншими факторами детермінують вчинення корупційних злочинів[32]. Кримінологічно значущою є диференціація факторів корупційної злочинності залежно від їх природи на об’єктивні та суб’єктивні; зовнішні та внутрішні; політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові та ідеологічні. Відповідно до цього, заходи протидії корупційній злочинності мають спрямовуватись на подолання її причини і умов з урахуванням специфіки їхнього формування та дії, а також рівня взаємозв’язку з іншими факторами злочинності.

    Система спеціально уповноважених органів з питань антикорупційної політики, яка існувала до початку створення НАЗК (16.08.2016 р.), характеризувалась певною невідповідністю міжнародним стандартам, зокрема: нечіткістю у розмежуванні спеціалізації, функціональних обов'язків та відсутністю гарантій незалежності таких органів.

    У компетенції жодного зі спеціалізованих органів не передбачалось здійснення на постійній основі оцінки стану корупції, залучення громадськості до процесів формування, реалізації та моніторингу антикорупційної політики, формування у громадян негативного ставлення до корупції.

    У 2016 р. відбулась своєрідна трансформація: якщо раніше окремі повноваження щодо формування та реалізації антикорупційної політики виконувались (не у повному обсязі та не завжди належно) Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Міністерством юстиції, то наразі здійснення цих функцій чітко закріплено Законом «Про запобігання корупції» за спеціально уповноваженим органом з питань запобігання корупції – НАЗК. Законодавство, яке регламентує статус та засади діяльності НАЗК, його повноваження та гарантії незалежності (чи не вперше в Україні у контексті діяльності такого органу), відповідає міжнародним стандартам. Однак процес реалізації його положень іноді ускладнюється численними перепонами у вигляді «затягування» процесу запуску органу (з жовтня 2015 р. до серпня 2016 р.), процесу обрання членів НАЗК, запуску системи електронного декларування, матеріально-технічного забезпечення та інших питань. НАЗК

    До економічних факторів існування корупційної злочинності доцільно віднести: масштабну криміналізацію та тінізацію економіки, значну деформацію соціально-економічних умов життєдіяльності суспільства, наявність глибоких протиріч у реалізації економічних потреб людей. Важливим фактором є і низька заробітна плата державних службовців.

    Слід зазначити також про криміналізацію економіки та політики – руйнування і зубожіння виробничого сектору економіки, заохочення спекулятивного ринку, фактичне панування «сірої» та «чорної» економіки, активними функціонерами якої стали представники криміналітету. Здійснюється лобіювання їх інтересів на різних рівнях влади. Цьому сприяє зубожіння державних службовців, грошове утримання яких не дає можливості ані їм, ані їх родинам пристойно жити[33].

    Бізнес-середовище в Україні не є сприятливим для вільного підприємництва. Надмірне і суперечне законодавче регулювання, політична нестабільність, значний обсяг дискреційних повноважень державних службовців та вибіркове застосування законів створюють серйозні перешкоди на шляху доброчесного ведення підприємницької і професійної діяльності з надання послуг, обумовлюють поширення хабарництва в цих сферах, прояви підкупу. Приватний сектор в Україні глибоко вражений корупцією. За даними опитування, рівень корупції у приватному секторі становить 4,3 бала із 5, які відповідають надзвичайній корумпованості; 3,2% річного обороту підприємці витрачають на неправомірну вигоду[34].

    Фактори економічного характеру домінуючі у системі факторів детермінації корупційних злочинів[35]. Деструктивні процеси в сфері економіки, її нестабільність і розбалансованість здійснили суттєвий вплив на стан законності та правопорядку в державі. Особливо відчувається вплив факторів економічного характеру в період загострення економічної кризи в Україні за останні роки.

    Основні недоліки в діяльності правоохоронних органів з протидії корупції полягають в тому, що: кримінально-правові та адміністративні засоби протидії корупції спеціально-уповноваженими суб’єктами застосовуються неповною мірою, а їх зусилля спрямовані на викриття дріб’язкових корупційних проявів; немає оперативних напрацювань у спецпідрозділах щодо злочинної корупційної діяльності, а також низька ефективність вжитих заходів; наявна велика кількість закриття кримінальних справ (більше половини від усіх закритих) за реабілітуючими підставами; низький рівень виявлення організованих форм хабарництва (у 22 регіонах такі злочини не виявлені); недостатня спрямованість оперативно-розшукової діяльності спецпідрозділів МВС та СБУ на протидію кримінально-караній корупції; низька якість досудового слідства; високий рівень повернення справ цієї категорії на додаткове розслідування; неправильна кваліфікація діянь винних осіб; зменшення кількості виявлених адміністративних правопорушень; невжиття належних заходів щодо викриття корупціонерів на соціально важливих напрямах; низький рівень виявлення правопорушень, пов’язаних з одержанням дарунка; порушення вимог щодо неповідомлення про конфлікт інтересів, використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень; поверхове проведення перевірок; закриття судами адмінпровадження за протоколами, які не погоджувались з прокурором; низький рівень відомчого контролю за діяльністю працівників спецпідрозділів; невжиття заходів щодо звільнення корупціонерів із займаних посад; відсутня системна протидія корупції і в бюджетній сфері, сфері земельних відносин, органах виконавчої влади та місцевого самоврядування; викриття корупційних правопорушень у центральних органах влади й управління, контролюючих, правоохоронних органах, судовій гілці влади; низький рівень результативності роботи у відшкодуванні збитків, завданих вчиненням злочинів з ознаками корупції[36].

    Фактори, що обумовлюють корупційну злочинність, виявляються насамперед у організаційно-управлінських відносинах будь-якої соціальної системи, протиріччях її функціонування, незбалансованості механізму, вадах і недоліках діяльності органів влади й управління. У цілому в умовах сучасної України корупція стала елементом системи управління здебільшого пов’язаним із іншими соціальними інститутами – політичними, економічними, культурологічними. Про інституалізацію корупції свідчать наявність регулярних довготривалих соціальних практик[37].

    Неефективність управління багатьма дослідниками виділяється як один із основних факторів криміналізації суспільства, що стимулює службові зловживання і корупційні прояви[38]. Як зазначає В.М. Дрьомін, кримінальність влади стала її самостійною властивістю, а у багатьох випадках і функцією, реальною ознакою[39].

    Організаційно-управлінські прорахунки в системі правоохоронних органів, до яких насамперед належать численні реорганізації, скорочення штатів, кадрові чистки, негативно вплинули на якісні характеристики співробітників, внаслідок чого значна частина основних кадрів не відповідає професійним і морально-психологічним вимогам для роботи в цих органах [40].

    Проведене дослідження свідчить, що умовами, які сприяють вчиненню корупційних злочинів, в основному є безконтрольність у діяльності службових осіб, незадоволення існуючою системою просування по службі, низький рівень у системі підбору та розстановки кадрів, низький рівень інформаційно-правового забезпечення службової діяльності, організаційного та матеріально-технічного забезпечення, недостатня соціальна захищеність службовців, недостатність професійних навичок.


    4. Соціальні причини та умови корупційної злочинності

    Доречно буде зазначити, що майже кожний п'ятий громадянин України основною причиною корупції вважає моральний занепад суспільства, який породжує апатію, песимізм, падіння довіри до влади та інші негативні емоції.

    Соціологічні дослідження свідчать, що значна частина громадян України не оцінює корупцію негативно і вважає для себе за можливе за допомогою корумпованих відносин (отримання неправомірної вигоди, використання службових можливостей родичів, друзів, знайомих, які перебувають на державній службі тощо) вирішувати особисті питання. За деякими опитуваннями, приблизно 75,0 % жителів України переконані, що для позитивного вирішення питань у державних органах потрібно обов’язково давати хабарі.

    Викладене свідчить про невисоку морально-психологічну готовність населення до рішучої протидії як корупції взагалі, так і корупційним правопорушенням, зокрема, тобто за такої морально-психологічної ситуації суспільство не тільки змирилося з існуючою ситуацією, пристосувавши до неї правила поведінки, але й визнає корупційні відносини припустимими з точки зору моралі й ефективними - з позиції досягнення результату.

    Зазначені вище фактори не є сталими і вичерпними, вони лише є частиною основних детермінант, які обумовлюють існування корупції в Україні. Але і вони свідчать про те, що даний перелік обставин є породженням не однієї чи кількох, а цілої системи різних за характером, силою детермінуючого впливу та сфер прояву соціальних передумов, корупції.

    Соціально-психологічні фактори корупційної злочинності проявляються у деморалізації суспільства, недостатній сформованості та організованості громадян, пасивності громадян по відношенню до вседозволеності влади. Це сприяє формуванню у членів суспільства «подвійних стандартів» моралі та поведінки і призводить до того, що виміром всього стають гроші, а значимість людини визначається розміром її статків. Відбувається девальвація та знищення соціальних регуляторів: норма моралі, права, релігії, громадської думки.

    Корупція сприяє несправедливому перерозподілу життєвих благ на користь окремих олігархічних груп, збільшення майнового розшарування населення, збіднілості значної частини суспільства і зростання соціальних протиріч. У суспільній свідомості відбувається формування уяви про неможливість захисту громадян перед владою та злочинністю.

    Неефективність достойного забезпечення державних службовців та осіб, що виконують функції покладені на них державою формує відчуття невпевненості у завтрашньому дні та сприяють зростанню низової корупції. Чиновники, що не мають ніяких гарантій самозбереження, значно легше піддаються корупції. До вчинення корупційних правопорушень штовхають:

    Соціально-психологічними факторами є нерозвиненість у значної частини службовців високого рівня громадянської свідомості, поширення корисливої спрямованості в діяльності державних службовців, їх готовності до порушення закону, норм моралі, професійної честі тощо. Професійна та моральна деформація частини керівників і службових осіб виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до порушень службових обов’язків, службової етики.

    Морально-психологічні факторизначного поширення корупції в Україні пов’язані з такими основними моментами, як:

    Моральним фактором, який відіграє роль соціальної передумови корупції в нашій країні, є відсутність чітко визначеної і впровадженої в практику системи цінностей Української держави та національної ідеології державної служби[42].

    Ми підкреслили антисуспільну спрямованість особи, оскільки злочинна поведінка особи, яка вчинила корупційний злочин, полягає у протиставленні своїх корисливих потреб суспільним інтересам, порушенні норм і правил поведінки і тому досягає ступеня антисуспільного рівня, тобто повного протиставлення своїх потреб суспільству. Це має місце, як у випадках вчинення активної, так і пасивної кримінальної корупції.

    Схематично ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, що обумовлюють вчинення корупційного злочину, можна навести в такому вигляді: умови антисуспільного формування особистості, наявність антисуспільної спрямованості особи, внутрішні психофізіологічні умови, зовнішні обставини, які сприяють вчиненню злочину, мотиви вчинення злочину, конкретна життєва ситуація вчинення злочину, досягнення відповідного результату.

    Отже, причини й умови вчинення корупційного злочину мають свої особливості як за формою, так і змістом. До формальної сторони можна віднести наявність декількох криміногенних джерел, одне з яких знаходиться у свідомості самої винної особи, друге – у найближчому оточуючому середовищі, третє – поза межами цих структур у суспільній свідомості, четверте – у свідомості окремих осіб, які пропонують, надають, передають службовій особі неправомірну вигоду[43].

    При дослідженні ефективності кримінальної відповідальності були опитані громадяни. Їм було поставлено питання - Як Ви поставилися б до пропозиції запровадження смертної кари для державних службовців, які вчинили корупційні дії? Підтримав би - 41,5%, не підтримав би – 42, важко відповісти – 16,6[44]. Ці відповіді свідчать про те, що громадяни вважають, що не тільки посилення відповідальності буде сприяти подоланню корупції.

    Таким чином, результати дослідження дають усі підстави для такого висновку: безпосередньою причиною вчинення конкретними особами корупційного злочину є антисуспільна спрямованість особистості, яка проявляється у зневажливому ставленні, потуранні вимогам щодо виконання службових обов’язків і потреб суспільства у раціональній формі управління.