Навчальні матеріали

Тема 2. Кримінологічна характеристика корупційної
злочинності в Україні

1. Сучасний стан, рівень, структура, динаміка корупційної злочинності

2. Регіональні особливості корупційної злочинності

3. Прогнозування корупційної злочинності

4. Особливості кримінологічної характеристики осіб, що вчиняють корупційні злочини

1. Сучасний стан, рівень, структура, динаміка корупційної злочинності

Дослідження стану корупції є важливою складовою антикорупційної політики країни. Разом з певними зрушеннями у цій сфері державні інституції не використали потенціал цього інструменту раціонально. Адже знання про реальний стан речей у цій сфері дасть змогу розробити ефективні запобіжні заходи та мінімізувати передумови корупційної злочинності.

За даними дослідження провідного всесвітнього громадянського руху з протидії корупції «Transparency International», у 2016 році (індекс цього року включає 176 країн і територій) Україна посіла 131 місце (індекс 29 балів з 100 можливих – це лише на три бали вище ніж у 2014 році ). Трійкою лідерів у найвідомішому світовому антикорупційному рейтингу CPI 2016 року є Данія, Фінляндія та Швеція із 91, 90 і 89 балами відповідно. Найкорумпованішими країнами світу є Північна Корея та Сомалі із 12 балами.

Сусідами України за ганебним антикорупційним індексом 29 балів є Казахстан, Росія, Непал та Іран.[1] Порівнюючи дані за попередні роки Україна не робить належних висновків (2006 р. - 99 місце; 2007 р. – 118 місце; 2010 р. - 134 місце; 2011 р. - 152 місце; 2014 р. – 142 місце.[2] варто зазначити, що державна антикорупційна політика не є ефективною, а Україна перебуває перед вибором між суб’єктом та об’єктом міжнародних відносин. Держава вважається корумпованою маючи індекс корумпованості менше 3-х балів у рейтингу корумпованості та з нею перестають рахуватися на міжнародній арені, зокрема відбувається відтік іноземного капіталу, кредитування вітчизняної економіки, відмова іноземних інвесторів вкладати кошти у розвиток економіки держави, тощо.

Відповідно до статистичних даних кількість адміністративних і кримінальних корупційних правопорушень протягом 2012-2016 років залишалась доволі стабільною. Середні щорічні значення правопорушень даної категорії становили : 2479 – для адміністративних правопорушень та 2341 – для кримінальних правопорушень.

Мал. 1

Співвідношення адміністративних і кримінальних корупційних правопорушень протягом 2012-2016 років в Україні

Серед виявлених корупційних злочинів 76,3% відносились до тяжких та особливо тяжких, 6,8 % – вчинені у складі організованих груп та злочинних організацій.

За сферами, де були виявлені корупційні правопорушення, варто відзначити певний десонанс показників розподілу. Так, істотно різняться частки адміністративних і кримінальних правопорушень у фінансово-кредитній і банківській системі, а також сфері приватизації. Доля адміністративних правопорушень становить у цих сферах 0,4%, 0,1% та 0,4% відповідно, а корупційних злочинів – 2,5%, 6,8%, 2,0%. Пояснити такі розбіжності, на наш погляд, можна, по-перше, неспівпадінням змісту диспозицій адміністративно- та кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за корупційні правопорушення, по-друге, виходячи з незначної кількості одиниць вибірки, яку по суті й представляє собою офіційна статистика адміністративних і кримінальних корупційних правопорушень при дослідженні корупції методами статистичного спостереження. Зокрема, за період 2012-2016 років було виявлено лише 11 адміністративних корупційних правопорушень у фінансово-кредитній і 6 у банківській системах.

Цю тезу підтверджує порівняння більш значних складових об'єкту дослідження. Так, різниця у значеннях питомої ваги правопорушень, що становлять значну частку у структурі корупції, є порівняно незначною. Наприклад, у сферах освіти, охорони здоров'я, бюджетній, земельних відносин, охорони довкілля відповідні частки адміністративних і кримінальних правопорушень становлять: 16,4% і 14,8%; 14,9% і 13,2%; 24,2% і 29,0%; 21,9% і 15,9%; 7,1% і 5,1%.

Ілюструє вищенаведені дані кільцева діаграма на мал.2. Внутрішнє кільце відображає розподіл адміністративних корупційних правопорушень за сферами виявлення, зовнішнє – корупційних злочинів.

Мал. 2

Порівняльний розподіл адміністративних і кримінальних корупційних правопорушень за сферами виявлення

Так, за результатами соціологічного дослідження, здійсненого Центром Разумкова у 2016 р., корупція, на думку респондентів, найбільше поширена у таких органах державної влади й окремих сферах: медицина – 84,6 %; правоохоронні органи – 84,0 %; судова система – 83,4 %; державна влада в цілому – 82,3 %; політична сфера загалом – 79,6 %; вища освіта – 77,4 %; органи прокуратури – 76,7 %; податкові органи – 76,6 %; політичні партії – 76,0 %; митна служба – 71,9 %; місцеве самоврядування в цілому – 67,8 %; економічна сфера, діяльність підприємств – 67,3 %; СБУ – 58,0 %; середня освіта – 52,7 %; Збройні сили України – 46,8 %; професійні спілки – 45,2 %; громадські організації – 39,1 %[3].

Інтерес також представляє собою статистична інформація, що характеризує суб’єктний склад корупційних правопорушень. Протягом аналізованого періоду щороку в середньому притягалось до адміністративної відповідальності 1829 осіб, до кримінальної – 1909. Відповідні частки державних службовців у структурі всіх корупційних правопорушників становили 9,1% і 15,4%.

Варто звернути увагу на мізерні показники притягнутих до відповідальності державних службовців 1-2 категорій. Так, за останні 4 роки до адміністративної відповідальності було притягнуто лише 5 таких осіб, а до кримінальної – 12. Це при тому, що за офіційними даними виявляють державних службовців 1-2 категорій, які вчинили кримінальні корупційні проступки більше 200 осіб щороку.

За типологією О.Ю. Шостко, зазначена категорія осіб є найбільш небезпечним типом корупціонера – особливо злісним (політичним) корупціонером, яка відрізняється від інших категорій обсягами і масштабністю владних можливостей для самозбагачення та отримання інших вигод. Завдяки офіційному статусу, політичному, владному і фінансовому впливу цих осіб нейтралізується діяльність правоохоронних органів із виявлення їх злочинів. Більше того, у своїх протиправних цілях вони активно використовують останні, а також суди (наприклад, у політичній боротьбі за владу, фальсифікуючи результати виборів).[4]

Переважну ж більшість з числа притягнутих до відповідальності державних службовців складають службовці 5-7 категорій: 84,1 % – до адміністративної та 85,9 % – до кримінальної відповідальності.

Не притягнуто до відповідальності протягом зазначеного періоду жодного народного депутату України та депутата Верховної Ради АР Крим. Одиничними є факти притягнення до відповідальності депутатів обласних рад: 1 – до адміністративної та 4 – до кримінальної відповідальності.

Мал. 3

Структура осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення адміністративних корупційних правопорушень

На діаграмі не представлено також такої категорії як судді, адже до адміністративної відповідальності було притягнено лише 4 професійних суддів і 7 інших службових осіб судової гілки влади. За вчинення корупційних злочинів відповідно 71 та 3 особи. Звертає увагу зниження зазначених показників у 2015 році: до кримінальної відповідальності було притягнуто лише 4 судді, а у 2016 всього 1.

Як видно з діаграми на мал.3, основну частку (84,9%) осіб, що були притягнуті до адміністративної відповідальності, складають державні службовці (9,1%), депутати сільських, селищних, міських, районних рад (30,4%), посадові особи місцевого самоврядування (16,6%), працівники правоохоронних органів (15,7%) та посадові особи юридичних осіб публічного права (13,1%). Інші категорії мають відносно невелику питому вагу: особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки в юридичних особах приватного права (3,6%), посадові особи юридичних осіб, фізичних осіб – у разі одержання від них неправомірної вигоди (2,2%), посадові та службові особи районних та облдержадміністрацій (4,0%), особи, що надають публічні послуги (2,1%).

Мал. 4

Структура осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних злочинів

Дещо інший розподіл осіб, які вчинили корупційні злочини, ілюструє діаграма на мал.4. Істотно більшими у порівнянні з адміністративними правопорушеннями є частки таких категорій осіб, як державні службовці (15,4%), особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки в юридичних особах приватного права (15,2%), посадових осіб юридичних осіб, фізичних осіб – у разі одержання від них неправомірної вигоди (10,9%), працівники правоохоронних органів (16,2%).

Найбільшу частку серед працівників правоохоронних органів, які були притягнуті до відповідальності за вчинення корупційних злочинів, становлять співробітники органів внутрішніх справ (42,8%), Збройних Сил України (14,1%), державної податкової служби (10,8%). Питома вага працівників прокуратури – незначна (1,4%).

Водночас, наведені статистичні дані не повною мірою відображають реальної ураженості корупцією зазначених державних органів. Так, відповідно до результатів соціологічного опитування, проведеного в різних регіонах України у кінці 2015 року компанією «Тейлор Нельсон Софрез Україна» (TNS в Україні)[5], найбільш корумпованими структурами (оцінка – «дуже корумповані, без грошей вирішити питання неможливо») визначено суди (60%), прокуратуру (53%), міліцію (51%) та митну службу (46%).

Аналізуючи співвідношення направлених до суду з обвинувальним актом і закритих кримінальних проваджень щодо злочинів, учинених працівниками правоохоронних органів, О.Ю. Шостко доходить до висновку, що в ієрархії «недоторканних» першу сходинку займають працівники прокуратури.[6]

Як зазначають чисельні наукові джерела, корупційні правопорушення характеризуються одним із найвищих рівнем латентності. З огляду на це окремі автори не вважають за доцільне при кримінологічному аналізу корупції використовувати дані офіційної статистичної звітності надаючи перевагу «аналітичному скринінгу».[7] Також, важко погодитись з висловлюванням О.М. Костенко про те, що кількісна характеристика вітчизняної злочинності має другорядне значення, а першорядного набуває в сучасних умовах її якісна характеристика.[8]

На нашу думку, тільки на основі кількісних характеристик корупції можливе отримання достовірної якісної інформації щодо її стану. Щодо ж впливу самого факту існування та розміру латентної складової на досягнення цілей кримінологічного аналізу злочинності (зокрема й корупції) варто навести слушне висловлювання з цього приводу Г.А. Аванесова: «наявність латентної злочинності не може суттєво впливати на уявлення про неї, адже зареєстрована злочинність являє собою репрезентативну вибірку, яка представляє всю генеральну сукупність – фактичну злочинність».[9]

Очевидно, що абсолютно точне відображення стану корупції у статистичних звітах можливе лише теоретично, для її кримінологічного аналізу досліджувати всі відомості про її прояви нереально і не потрібно. Відомості статистичної звітності щодо корупції можна оцінювати як вибіркову сукупність, на основі якої можливо скласти достатньо повну характеристику всього (з урахуванням латентної складової) об’єкту дослідження.

Водночас, з метою отримання найбільш репрезентативної інформації щодо реального стану корупції офіційна статистика має бути доповнена альтернативними видами кримінологічної інформації – соціологічними дослідженнями громадської думки, що проводяться як національними, так і зарубіжними організаціями, експертними оцінками, контент-аналізами матеріалів преси та ін.

Проведений на основі офіційних статистичних джерел кримінологічний аналіз стану корупції дозволив визначити її основні кількісні характеристики за період 2012-2016 років, зокрема рівень, структуру, динаміку корупції, а також співвідношення окремих параметрів, що характеризують адміністративні та кримінальні корупційні правопорушення. Дослідження статистичної інформації, що характеризує суб’єктний склад корупційних правопорушень, засвідчило ситуацію щодо спрямованості головних зусиль правоохоронних органів на притягнення до відповідальності не самих небезпечних корупційних правопорушників. Разом з тим, корупціонери найвищого рівня залишаються, як правило, безкарними.

В офіційній статистиці, що оприлюднює ДІАЗ МВС України, обліковуються окремі види корупційних злочинів. Аналізуючи злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, зокрема вчинені за статтями 364-370 КК України, які є складовими корупційної злочинності, розкриємо характерні напрями існування сучасної корупційної злочинності. Отже, за останні 10 років в Україні (2006-2016 рр.) спостерігається тенденція щодо зменшення показників кількості зареєстрованих злочинів даної категорії, про що свідчать статистичні дані МВС України, зокрема у: 2005 році зареєстровано 17922 злочини, питома вага 2,3 % від загальної кількості вчинюваних злочинів у державі; 2006 р. – 16396 злочинів (3,9 %); 2007 р. – 15555 злочинів (3,8 %); 2008 р. – 15495 злочинів (4 %); 2009 р. - 14159 злочинів (3,3 %); 2010 р. - 17980 злочинів (найбільший показник, питома вага 3,6%); 2011 р. - 15965 злочинів (3,1%); станом на 20.11.2012 р. - 9667 злочинів (зменшення на 40,5%, порівняно з аналогічним періодом 2011 року, питома вага 2,2%); 2013 р. – 16586 злочинів (2,9%); 2014 р. – 15560 злочинів (2,9 %); 2015 р. – 14997 (2,7 %).[10]

Таблиця 1

Дані для аналізу динаміки корупційних злочинів виявлених за
2006 – 2015 роки

Роки	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015
К-сть злочинів	17922	16396	15555	15495	14159	17980	15965	9667	16586	15560	14997

Незважаючи на незначну частку таких злочинів у структурі всієї злочинності, уявляється вкрай важкою недооцінка негативного впливу корупції на економічний розвиток держави і навіть на сам факт подальшого існування останньої.

Мал. 5

Корупційні злочини виявлені за 2006 – 2015 роки

Аналіз кількісних показників зареєстрованих злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, свідчить про їх відносно невисокий рівень в структурі злочинності (не більше 4 %). Якщо розглядати кількість вчинених злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, за територіальним розподілом, то можна простежити наступну закономірність. На протязі 2005 - 2016 років найвищий рівень зазначених злочинів утримується у областях – Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Київська та Одеська (близько 7 % від загальної кількості злочинів у сфері службової діяльності); середній рівень – АР Крим, Вінницька, Закарпатська, Запорізька, Сумська, Харківська, Черкаська; низький рівень – Волинська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька (менше 3% від загальної кількості злочинів у сфері службової діяльності).

За домінуванням у структурі злочинності у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, виокремлюються три найбільш характерні блоки корупційних злочинів[11]:

перший (питома вага 10,8 %) - включає склади злочинів, передбачені ст. 364, 3641 КК України, зокрема: перевищення влади або службових повноважень (ст. 364 КК України) та зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3641 КК України);
другий (питома вага 14,3%) - включає склади злочинів, передбачені ст. 368-370КК України, зокрема: прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст.368 КК України), незаконне збагачення (ст.3682 КК України), підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3683 КК України), підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 3684 КК України), пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК України), зловживання впливом (Стаття 3692 КК України), провокація підкупу (ст. 370 КК України);
третій (питома вага 9%) - включає склади злочинів, передбачені ст. 365, 3652 КК України, зокрема: перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК України) та зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 3652 КК України).

Таблиця 2

Динаміка окремих видів корупційних злочинів виявлених
за 2013–2015 роки

Окремі види корупційних злочинів	Кількість виявлених злочинів
Окремі види корупційних злочинів	2013	2014	2015
Ст. 364. Зловживання владою або службовим становищем	3810	2567	3078
Ст. 365. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу	1525	1326	1336
Ст. 366. Службове підроблення	6477	7160	6092
Ст. 367. Службова недбалість	2010	1766	1755
Ст. 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою	1683	1535	1588

Узагальнення представленої інформації дає підстави стверджувати, що в цілому рівень основних злочинів корупційної спрямованості протягом 2013 – 2015 рр. знижується. Зокрема, з 2013 по 2015 р. рівень злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг, скоротився на 9,6 %. Загалом подібна ситуація простежується й щодо рівня окремих корупційних кримінальних правопорушень за вказаний період часу. Із статистичних відомостей випливає, що рівень злочинів, передбачених ст. 364 КК України, скоротився на 23,8 %; ст. 365 КК України – на 14,1 %; ст. 366 КК України – на 6,3 %; ст. 367 КК України – на 14,5 %; ст. 368 КК України – на 6,0 %. Наведені дані демонструють, що у 2013 – 2015 рр. має місце нібито стійка тенденція до скорочення як динаміки сучасної корупційної злочинності в цілому, так і динаміки її найбільш поширених проявів. На думку окремих кримінологів, зміна рівня корупційної злочинності скоріше свідчить про формальні і популістські показники.[12]

Переважна більшість викритих фактів прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою стосувалася посадових осіб нижньої ланки (керівників структурних підрозділів підприємств, голів чи секретарів сільських рад, спеціалістів установ районного рівня, оперативних уповноважених, слідчих, інспекторів тощо).

Співвідношення злочину і покарання за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою також не дає позитивних вражень. Наприклад, із 840 кримінальних проваджень про хабарництво направлених до суду у 2016 році притягнуто до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі 34 особи, тобто лише кожного 25.[13]

Лише до кожного четвертого посадовця, засудженого за хабарництво, суд застосовує передбачену законом додаткову міру покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.

У характеристиці хабарників відзначаються наступні тенденції (період 2005–2016рр.), це:

1) зменшення кількості жінок (з 41% до 20%);

2) підвищення освітнього рівня хабарників;

3) зменшення кількості хабарників, які раніше вчиняли злочини(з 3,2% до 1,1%);

4) незначні коливання у віці хабарників (зменшення хабарників у віці 25-29 років та відповідно їх збільшення у віці 30 років і старше, де особливо відмічається вік 55-60 років).

При винесенні вироків за ст. 364 - 3652 КК України вказуються такі ознаки диспозиції зазначених статей, як корисливий мотив чи інші особисті інтереси, але у матеріалах справ не розкриваються діяння, які засвідчували б корупційні мотиви винних осіб. А це, у свою чергу не сприяє правдивому висвітленню у статистичній звітності корупційної злочинності в Україні.

Особливістю сучасного стану злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, залишається низький відсоток виявлення вчинення даного виду злочинів групою осіб, а також організованими групами, хоч кількість їх виявлення саме з корумпованими зв’язками збільшується. Адже корумповані зв’язки стають у нагоді при вирішенні питань безпеки існування організованих злочинних груп, розширення масштабів злочинної діяльності, впливу на державні органи під час прийняття рішень у важливих для організованої злочинності питаннях. На підставі викладеного можна зробити висновок, що спостерігається постійне і стабільне зрощення організованих злочинних груп з корумпованими службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Надати структуру корупційної злочинності можна й за тяжкістю злочинів корупційної спрямованості. Так, у 2016 р. органами кримінальної юстиції було обліковано 50,1 % корупційних кримінальних правопорушень невеликої тяжкості, 23,5% – середньої тяжкості, 25,3% – тяжких і 0,4 % – особливо тяжких злочинів. Однак при цьому спостерігається негативна тенденція, що відбивається в якісній характеристиці корупційної злочинності. Протягом 2013–2016 рр. відбувається скорочення питомої ваги корупційних злочинів невеликої тяжкості та паралельне збільшення частки особливо тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості. Зокрема, питома вага особливо тяжких злочинів корупційної спрямованості збільшилась у чотири рази (з 0,1 % до 0,4 %), а злочинів середньої тяжкості – відповідно з 17,7 % до 23,5 %.

Зазначені показники мають обов’язково враховуватись антикорупційними органами під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, що має бути, в першу чергу, спрямована не на так званих дрібних корупціонерів, які одержують незначні суми від неправомірних вигод, а передусім на тих службових осіб, які створили організовані злочинні групи й злочинні організації, винні у розкраданні сотень мільйонів Державного бюджету України. Звідси для дослідження корупційної злочинності набуває особливої актуальності питання рівня її латентності. За оцінками вчених, у поле зору правоохоронних органів потрапляє не більше 1-5 % злочинів корупційної спрямованості. Решта є латентними, за якими винні залишаються безкарними, оскільки не притягуються до відповідальності та продовжують злочинну діяльність. При цьому найбільший ступінь прихованості мають злочинні дії так званих VIP-корупціонерів.[14]

Наведений кримінологічний аналіз лише частини корупційних злочинів свідчить про латентністьта поширеність корупційної злочинності, а також неефективність діяльності правоохоронних органів у виявленні, розкритті, розслідуванні даної категорії злочинів. Залежно від її рівня, структури та динаміки необхідно планувати та втілювати системну профілактику даного виду злочинності, яка в сучасних умовах набуває особливого значення.

2. Регіональні особливості корупційної злочинності

Науковці і практичні працівники постійно звертають увагу на потребу регіонального підходу до дослідження злочинності та боротьби з нею. На нашу думку, це є закономірним процесом, оскільки злочинність виникає саме під впливом явищ та процесів, що мають свої особливості в кожному регіоні і їх аналіз сприяє розробці ефективніших заходів профілактики.

Дослідження особливостей злочинності в її показниках (як якісних так і кількісних) на території різних регіонів мають свою історію і проводились ще в другій чверті ХІХ століття. У їх витоків стоять представники т.з. картографічної школи, що надавали основну увагу аналізу географічної залежності злочинності - міністр юстиції Франції Андре-Мішель Геррі та бельгійський професор математики та астрономії Ламбер Адольф Жак Кетле. В 1827 р. у Франції опублікували перший кримінально-статистичний щорічник, укладачем якого був А.-М. Геррі. Він виявив парадоксальний факт: у найбідніших департаментах Франції рівень злочинності був найнижчим. Щоправда, із міністерського кабінету цей факт найлегше було інтерпретувати як аргумент на користь відсутності зв’язку між бідністю та злочинністю, але все ж таки йому вдалось внести сумніви в припущення про взаємозв’язок рівня життя та злочинності. В той же час Геррі вдалося встановити зв’язок між злочинністю та дефектами системи виховання.[15] А.Кетле проаналізувавши дані кримінальної статистики Франції за 1825-1830 рр. склав карту розподілу злочинності по території країни. Основними причинами відмінності інтенсивності злочинів у різних регіонах він виділяв неоднакову густоту населення, різницю в рівні життя та освіти, деякі демографічні характеристики (вік, стать), а також моральний рівень населення і різну поведінку потенційних жертв. В 1826 році в Міністерстві внутрішніх справ Бельгії А.Дюпен виступив з доповіддю “Про залежність між розповсюдженням аморальності і ступенем добробуту”.[16]

У ХІХ столітті були виявлені суттєві відмінності в стані злочинності в різних регіонах, розташованих на території однієї країни. Е.М.Тарновський, досліджуючи залежність динаміки майнових злочинів у Росії від коливань у розмірах врожаїв та цін на хліб у різних губерніях, прийшов до висновку, що різний рівень злочинності тісно пов’язаний з цими економічними факторами: де вище коливаються ціни на пшеницю, там більше коливається злочинність.[17]

Значним внеском у вивчення цієї проблеми є дослідження злочинності в рамках окремо взятого міста, яке провели Берджесс, Кліффорд Шоу та Генрі Маккей в 20-40 рр. ХХ століття в США. Дослідники, аналізуючи злочинність у різних районах міста, сконцентрували його зміст на специфічних питаннях:”Де, які і як часто вчиняються злочини?”, “Де проживають злочинці і в яких умовах?”. В результаті було зроблено висновок, що різний рівень злочинності в мікрорайонах тісно пов’язаний із структурою міста (центр, прилеглі території і т.ін.), з його соціально-економічними та іншими факторами.[18]

«Основне - це регіональні дослідження. Загальний аналіз потрібний завжди, він обов’язковий, але в той же час важливо виявляти особливості злочинів, вчинених у різних регіонах.[19]» -відмічав А.Б.Сахаров. Ведучи мову про “структуру статистики злочинності”, Г.М.Міньковський зазначав, що “всі зусилля мусять бути спрямовані на проведення конкретних соціологічних досліджень і збір відповідного матеріалу про злочини, вчинювані в регіонах”.[20]

На думку М.М.Бабаєва, існування відмінностей злочинності не лише можна пояснити, а це є безумовна закономірність. Статистичні показники, відображаючи територіальну диференціацію злочинності, не можуть бути завжди рівновеликими. Злочинність, як соціально детерміноване явище, залежить від характеру умов соціального життя, що складається в регіонах та чутливо реагує на їх зміни та відмінності в цих умовах. А вони (умови) різні в регіонах.[21]

Аналіз особливостей злочинності в регіональному розрізі передбачає дослідження та вивчення специфіки місцевих економічних, політичних, соціальних та інших умов, які так чи інакше впливають на спосіб життєдіяльності людини, а також тих, що впливають на вчинення різного роду злочинів і на практику боротьби з ними, яка склалася в регіональних правоохоронних органах. Цей аналіз є тією фактологічною базою, спираючись на яку кримінологи можуть запропонувати як окремим регіонам, так і країні в цілому досить ефективну та економічно виправдану комплексно- цільову програму дій [22].

Вчені - кримінологи у зв’язку з вивченням злочинності в цьому (територіальному) напрямку, використовують різні терміни: «географія злочинності»[23], «територіальні відмінності злочинності»[24], «територіальні особливості злочинності», «регіональні відмінності злочинності»[25] та «регіональні особливості злочинності»[26].

Згідно визначення А.Мергена, географія злочинності – це наука, що займається проблемами просторово-часового розподілу злочинності в світі, в країнах, у великих містах[27].

Деякі інші німецькі вчені вважають, що поняття географія злочинності ще не наповнене конкретним змістом і воно включає в себе найрізноманітніші аспекти. З одного боку, під географією злочинності розуміється облік та розподіл вчинюваних злочинів та місце проживання злочинців у межах окремої адміністративно-територіальної одиниці та складання карт. З іншого ж - робиться змога пов'язати характеристики злочинності з конкретними демографічними, соціальними, економічними, культурними умовами[28].

В перекладі з грецького, географія - це землеопис. Тобто, якщо йдеться мова про географію злочинності, то це треба розуміти як опис чи фіксація злочинності на певній території. Так, у кримінології поняття “географія злочинності” використовується досить часто як синонім поняття “розподіл злочинності в територіальному розрізі” (Кримінологія, 1976), “розподіл злочинності по різних регіонах (територіях) країни” (Курс радянської кримінології, 1985).

На нашу думку, географія злочинності - це кількісно-якісна характеристика злочинів та осіб, які їх вчиняють, в окремо взятих територіях або регіонах.

Вивчення географії злочинності дозволяє з'ясувати специфіку причин та умов злочинності в різних географічних районах з точки зору впливу на них місцевих особливостей та врахувати ці особливості при розробці системи профілактики. З точки зору А.І.Долгової, з якою ми погоджуємося, поняття “географія злочинності” і “територіальні відмінності злочинності” - суміжні, але не ідентичні. Ці поняття спираються на вивчення регіональних особливостей злочинності, але під географією злочинності розуміється порівняльний аналіз її особливостей у конкретних адміністративно-територіальних утвореннях, тоді як територіальні відмінності злочинності, як ширше поняття, охоплює всі можливі підстави (фактори), що впливають на такі відмінності. Вивчення географії злочинності (тобто, порівняння злочинності в конкретних областях та інших географічно позначених населених пунктах) є лише частиною аналізу територіальних відмінностей злочинності.[29]

Разом з тим, за основу аналізу територіальних відмінностей злочинності беруться загальні соціально-економічні, демографічні, соціально-культурні, географічні, історичні і т.п. властивості, а також стан правовиховної та правоохоронної діяльності[30], в яких здійснюється реалізація однієї із специфічних неадекватних форм людської поведінки. Тому справедливіше було б використовувати термін «регіональна злочинність», яка саме і відображає територіальні, історичні, соціальні, економічні і т.п. особливості (відмінності) тих же самих явищ, процесів та їх властивостей, що відображають злочинність взагалі.

В кримінологічній літературі під “регіоном” розуміється певна частина території країни з однорідними соціально-економічними, соціально-психологічними та демографічними ознаками, що обумовлюють особливості злочинності в даному територіально-просторовому формуванні.[31]

Конституція України не визначає поняття “регіон”, проте закріплює територіальний устрій країни, що ґрунтується, окрім іншого, на збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Водночас, у розділі “Місцеве самоврядування” закріплюється право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України[32]. Виділення регіонів у межах тієї чи іншої держави історично було викликане потребою підвищення ефективності виконання владних функцій і передусім удосконалення системи збору податків, військової справи. Воно складалося під впливом геграфічних, лінгвістичних, етнокультурних, економічних та інших особливостей.

Поняття “регіональна злочинність” означає такий підхід до проблеми злочинності, який зводиться до кримінологічного аналізу територіально-просторових систем, виявленню дестабілізуючих факторів в них, джерел дезорганізації та соціального напруження в результаті взаємодії та взаємовпливу всіх основних компонентів і сфер соціальної системи, яка розглядається[33]. А вона, як живий організм, функціонуючи в досліджуваних територіях і проявляючи свої специфічні властивості і продукує регіональну злочинність.

А.І.Долгова визначає регіональні особливості злочинності як специфічні риси кількісних та якісних характеристик злочинності, що пов’язані з відмінностями порівнюваних регіонів.[34]

Організація боротьби з корупцією вимагає виявлення низки кримінологічних особливостей регіонів, різних соціальних груп та сфер їх життєдіяльності. Комплексне дослідження кримінологічного розвитку регіонів є важливим етапом у визначенні його якісного стану до протистояння злочинним прошаркам у їх протиправних намірах і є базою проектування його оновлення. Спільність території проживання діалектично взаємопов’язана з багатьма аспектами спільної діяльності людей, вирішення ними своїх проблем, іноді і кримінальним шляхом, а також з особливостями реагування на злочинні прояви з боку правоохоронних органів.

Кримінологія, як наука, має за мету дослідження причин виникнення злочинних проявів. Тобто виявлення та вивчення тих негативних явищ та процесів, що сприяють виникненню нових чи розповсюдженню існуючих видів злочинів.

Вивченням регіону, як складного соціально-економічного та політичного утворення, займається ряд суміжних наук – регіональна економіка, регіональна географія, регіональна етнографія, регіональна соціологія, регіональне природокористування і т.д.

Основним напрямком кримінології в розробці стратегії боротьби зі злочинністю в країні і, зокрема, в регіоні має бути не лише взаємодія з науками, що вивчають вищезгадані показники регіону, а їх інтеграція в межах існуючої галузі в науці кримінології - як регіональна кримінологія.

Під регіональною кримінологією варто розуміти напрямок кримінологічних досліджень, предметом яких є вивчення територіальної структури злочинності, регіональних особливостей, відмінностей у кримінологічній ситуації, що складається, а також вивчення закономірностей та причин цих відмінностей[35].

В державі відбувається активний процес децентралізації в багатьох сферах суспільного життя. Першочергово висуваються завдання якісного оновлення суспільства, проведення нових реформ в економіці, політиці, правоохоронній діяльності.

А тому для підвищення рівня боротьби з корупцією в Україні особливе значення має комплексне вивчення та глибокий аналіз специфіки і особливостей усіх територіальних утворень країни, зокрема глибоке наукове дослідження історії регіонів, культури, традицій і звичаїв, матеріальних і духовних потреб, інтересів населення регіонів.

Регіональна наука вивчає просторові аспекти соціальних, економічних, політичних та культурних явищ з урахуванням теорії та методики регіонального аналізу. Його метою є визначення найраціональніших шляхів розвитку району та здійснення регіонального прогнозу. Кінцевим результатом регіонального аналізу є програма регіонального розвитку, яка, в свою чергу, може бути основою для розробки регіонального плану.[36]

Регіональна кримінологія:

досліджує статистичні показники злочинності в регіонах («географію» злочинності), їх особливості, а також пояснює причини їх розходжень;
включає в себе порівняльні характеристики стану злочинності в різноманітних адміністративно-територіальних одиницях;
проводить вивчення і порівняння міської та сільської злочинності, а також злочинності мегаполісів та столичного регіону;
вивчає злочинність на території військових формувань;
вивчає злочинність на території АТО;
вивчає злочинність на територіях, де активно освоюються природні ресурси (ліс, бурштин і т.ін.) і де розташовані підприємства, побудовані біля потужних джерел енергії або біля джерел сировини і пов’язані технологією (Донецький вугільний басейн), що відмічаються, як правило, напливом робочої сили з інших регіонів;
вивчає злочинність у портових містах, курортних зонах та зонах відпочинку;
вивчає злочинність в економічних районах (Донецький, Карпатський, Південний, Подільський, Поліський, Придніпровський, Східний, Центральний), тобто районах, які об’єднують ряд адміністративно-територіальних одиниць, згрупованих згідно врахування ряду показників;[37]
вивчає злочинність вільних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку;
виділяє депресивні регіони, тобто такі проблемні регіони, які не в змозі самостійно наявними силами правоохоронних органів, без допомоги з боку держави або зовнішньої допомоги, вирішувати свої власні гострі проблеми з питання боротьби зі злочинністю.

На сьогоднішній день не можна однозначно негативно стверджувати про відсутність заходів, програм, планів і т.п. протидії, боротьби чи запобіганню корупції як в регіонах країни, так, і виходячи із сукупності – в Україні в цілому. Але є велике питання до.. і відстань між заходами і т.п. і станом, а тим більше реальністю їх реалізації, та, в тому числі, ефективністю і, напевно, бажанням вилікувати від цієї хвороби наше суспільство. Існує така народна мудрість, - що риба гниє з голови. Але, напевне, вона тому й вживається в даному випадку, що легше перекласти відповідальність на чиюсь голову, а самим при цьому нічого не робити, а лише критикувати і бідкатися у відсутності політичної волі, бажання зверху і т.д. Ніяким чином, не заперечуючи вагомого впливу найвищих ешелонів влади, розпочинаючи з гаранта Конституції, на стан справ у сфері боротьби з корупцією слід розглянути і проблему з іншої сторони – від виконавців та реалізаторів заходів боротьби з корупцією на регіональному рівні, окремих громадян та, як не дивно, а майже аксіоматично – від усталених і традиційно сформованих поглядів як «місцевих князьків» так і простих громадян на побудову суспільних відносин та вирішень будь-яких питань на міському, територіальному, а в подальшому називатимемо його – регіональному рівні. На сьогодні майже усталеним у деяких морально викривлених індивідуумів склався погляд на формування заробітної плати. Яка, на їхню думку складається з офіційної, в деяких галузях, наприклад, медицині, і з неофіційної, ту суму, яку можуть принести пацієнти. Тим більше суми всім відомі і прийом лікаря має мінімальну «таксу» без якої, ну майже ніяк. Хоча справа кожного і виключно добровільна, але…

До речі, ідеалізовані думки про те, що Європейські країни (не плутати з Європейськими цінностями) подолали корупцію в повному обсязі досить за рано, хоча й стан корупційних проявів набагато нижчий, ніж в Україні. Так, польський науковець А.Койдер підкреслює, що ставлення поляків до корупції неоднозначне[38]. Воно має три точки зору – сприйняття, згода і неприйняття – найчастіше є згода. Поляки згодні на «маленьку» форму корупції, таку як дрібний хабар (іноді їм важко відійти від так званої вдячності), протекціонізм, посередництво в не юридичних легальних операціях. На цій підставі існує переконання, що корупція є найбільш поширеною в інституціях, з якими кожен мешканець найчастіше пересікається. «Важка» категорія корупції – хабарництво, платна протекція, зловживання владою – як правило, засуджуються, бо в результаті порушується справедливість і тому не виправдовується отриманий результат. Обурення, які супроводжують такі розкриті справи, свідчать про те, що на «важку» корупцію не має в Польщі суспільного дозволу. Тим не менше люди переконані, що не існує сили, яка могла б бути ефективною опозицією корупції.

Регіональна специфіка організації діяльності інституцій, а також усталені традиції населення та ставлення їх до різних процесів глибоко закріплюються в пам’яті і діях людей і тому, як правило, є характерною особливістю тієї чи іншої особи з прив’язкою до місця постійного мешкання.

Польський дослідник А.Койдер зазначає, що загроза хабарництва в Польщі є в кілька разів вищою ніж в країнах Західних, але все рівно нижчою ніж на територіях бувшого Радянського Союзу (за винятком Естонії і Литви). З аналізу міжнародних даних видно, що на територіях посткомуністичного впливу вищий рівень корупції. Звертається увага на те, що низький рівень доходів населення прямо впливає на рівень корупції[39].

Некомерційна міжнародна громадська організація по боротьбі з корупцією – Трансперенсі Інтернешнл (англ. TransparensiInternacional), у рейтингу за 2015рік надала інформацію про сприйняття корупції у 167 країнах за шкалою від 100 (не має корупції) до 0 (сильна корупція). В новому Індексі корупції 2015 Україна отримала 27 балів та зайняла 130 місце серед 168 країн, пропустивши вперед такі країни, як наприклад, Киргизстан (123), Гватемала (123), Росія (119), Мозамбік (112), Молдавія (103), Нігерія (99). Найнижчий рівень корупції в Данії (1), Фінляндії (2), Швеції (3), Новій Зеландії (4), Голандії (5), а найвищий – в Сомалі (167), Північнній Кореї (167) і Афганістані (166). В 2014 році наша країна мала 26 балів та займала 142 позицію серед 175 країн.

Здобути підвищення рейтингу у 2015 році Україні вдалося завдяки більш критичному ставленню суспільства до корупціонерів, створенню антикорупційних органі (НАБУ, НАЗК, САП) та появі руху викривачів корупції, про що свідчать дані дослідження BertelsmannFoundationTransformationIndex, які враховуються при визначенні CPI.[40]

Позитивно оцінюючи діяльність новостворених антикорупційних органів – НАБУ, САП, НАЗК не слід забувати про доцільність, на наш погляд і вже досить обґрунтовану різними вітчизняними і зарубіжними експертами, створити нові структури — Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а також Державне бюро розслідувань і Вищий антикорупційний суд України (або ж Антикорупційна палата, про що спори точаться вже певний час, але мова має йти про швидкість організації і ефективність діяльності), адже без завершення формування всього структурованого циклу антикорупційних органів сподіватися на ефективність діяльності окремо кожного, напевно, не варто.

На сьогоднішній день ситуація з е-декларуванням в деяких областях призвела до того, що самі можновладці не відаючи про те, зафіксували свої незаконні збагачення і в результаті проведених перевірок НАЗК та роботи Генеральної прокуратури України були притягнуті до відповідальності.

За 6 місяців 2017 року слідчими органів прокуратури України розслідувалось 123 кримінальних провадження за ознаками злочину, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України (декларування недостовірної інформації, умисне неподання декларації).

За результатами досудового розслідування:

8 кримінальних проваджень з обвинувальними актами скеровані до суду;

22 закрито у зв'язку з відсутністю події або складу кримінального правопорушення;

у 93 провадженнях тривають слідчі дії.

Наприклад, слідчими Генеральної прокуратури України скеровано до суду обвинувальний акт відносно заступника керівника відділуОфісу великих платників податків ДФС України, яка умисно не подала е-декларацію за 2015 рік. Справа перебуває на розгляді у Печерському районному суді міста Києва.

Робота на даному напрямку триває(санкція статті передбачаєштраф від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років).[41]

Слідчим управлінням ГУНП Херсонської області під процесуальним керівництвом прокуратури Херсонської області здійснюєтьсядосудове розслідуванняу кримінальному провадженні за ст. 368-2 КК України за фактом незаконне збагаченнястаростою с. ДудчинеТавричанської сільської ради Каховського району Херсонської області.

У ході слідства встановлено, що відповідно до щорічної e-декларації за 2016 рік сумарністатки сім’їстарости с.Дудчине Тавричанської сільської ради Каховського району Херсонської області склалименше 137 800 грн.

Незважаючи на це,у травні поточного рокувін придбав автомобільFORD RANGER 2016 року випускувартістю 1 021 060 грн., про що 23.05.2017 він повідомив Національне агентство з питань запобігання корупції.

За клопотанням слідчогонавказаний вищетранспортний засіб накладено арешт. Досудове розслідування триває.[42]

Під увагою та контролем громадськості (Всеукраїнського руху проти політичної корупції «ПІД КОНТРОЛЕМ») з 15.08.2017 року прокуратурою Полтавської областіздійснюєтьсядосудове розслідуванняза фактом недостовірного внесення до е-деклараціївідомостейдепутатами Полтавської обласної ради.

Так, один з депутатів не зазначив про наявність у нього 9 земельних ділянок вартістю понад 1 млн. грн, інший депутат – дохід у сумі понад півмільйона.[43]

Галицьким районним судом м. Львова за протоколом про правопорушення, пов’язане з корупцією, складеним працівниками УЗЕ ДЗЕ НПУ в області, визнано винною начальника відділу Управління Пенсійного фонду у Львівській області (державний службовець категорії Б) Журавель О.С.

Так, остання у вересні 2016 року набувши у власність автомобіль Opel Astra вартістю 511 тис. грн. не повідомила про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування, на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, передбачене ч. 2 ст. 172-6 КУпАП (порушення вимог фінансового контролю).

За наслідками судового розгляду до винної особи застосовано стягнення у вигляді штрафу.

Крім цього, обставини придбання транспортного засобу є предметом перевірки у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконного збагачення та подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так, при відсутності готівкових коштів у неї та членів її сім’ї станом на 31.12.2015, при отриманих доходах упродовж 2016 року загальною сумою 177 671 грн., набула у власність автомобіль Opel Astra вартістю 511 тис.грн. та відкрила рахунок у банку на суму 10 тис. доларів США, не надавши доказів, які б підтверджували законність набуття прав на вказані грошові кошти та даний транспортний засіб, чим вчинила незаконне збагачення.

Досудове розслідування на даний час триває (відповідно до вимог статті 84 Закону України «Про державну службу» суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк з набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов’язане з корупцією правопорушення).[44]

За результатами опрацювання даних сайту Національного агентства з питань запобігання корупції встановлено недостовірні відомості в е-декларації депутата Львівської обласної ради.

Так, депутатом у 2016 році отримано дохід у вигляді заробітної плати та дохід від продажу (обміну) нерухомого майна в сумі понад 300 тисяч гривень. Водночас, у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік відомості щодо вищезгаданих доходів не зазначив. Також, останнім не відображено ¼ частки квартири, що перебуває на праві приватної власності.

Відтак, прокуратурою області за вказаним фактом розпочато кримінальне провадження за статтею 366-1 КК України (статтею 366-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).[45]

Нове антикорупційне законодавство дозволяє виявляти факти вчинення не тільки корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, а й факти порушення іншого законодавства.

Так, Господарським судом Херсонської області 26.07.2017 депутата Херсонської міськради, одночасно підприємця, визнано банкрутом, який заборгував до бюджету понад 1,6 мільйонів гривень.

Однак, при таких боргах перед державою у власній е-декларації вказує наявність 725 000 гривень готівкових коштів.

Завдяки виявленому прокуратурою Херсонської області факту 07.09.2017 Господарським судом області скасовано рішення про визнання підприємця банкрутом та поновлено провадження у справі про ліквідацію.[46]

Без виключень усі облдержадміністрації та облради розробляють і затверджують антикорупційні програми, проводять засідання Комісій з оцінки антикорупційних ризиків (наприклад, Вінницька обласна Рада – 13.09.17) але, чи такими дієвими вони є – так це питання. Неодноразово на сайтах державних органів, в соціальних мережах можна зустріти заклики і прохання повідомляти про корупційні діяння, але всі повідомлення базуються, як правило, на догадках і не об’єктивних фактах. А якщо проаналізувати регіональні специфіку призначень на посади в державні органи так з’ясовується що кум, брат, сват і т.д. Особливо це видно в Закарпатській області. І тоді виникає цілком закономірне питання – хто буде надавати розголосу фактам корупції, якщо скрізь, в тому числі і в правоохоронних органах, кругова порука.

Окремого аналізу вимагає стан корупції в м. Київ, яке є важливим територіальним утворенням, що увібрало в себе весь спектр соціально-економічних та політичних процесів, характерних для держави в складний період, відрізняється особливою кримінологічною специфікою, що визначається його роллю як столиці держави та центру соціально-політичного та економічного життя країни.

Корупційні складові мегаполісів звичайно незрівнянні у сумах в порівнянні з регіональними дріб’язками і торкаються практично усіх сфер життєдіяльності країни. Наприклад, чого варті гучні затримання високопосадовців високого державного рангу в м. Києві.

Так, за інформацією Генерального прокурора України Ю.В. Луценка 14 вересня 2017року оперативниками СБ України був затриманий на місці злочину перший заступник начальника департаменту аудиту і контролю ПАТ «Українська залізниця» Джакелі Вахтанг при отриманні першої частини неправомірної вигоди в розмірі 70 000 доларів США за вирішення питання про призначення на одну з керівних посад у ПАТ «Українська залізниця». Взагалі Джакелі планував отримати хабар у розмірі 300 000 доларів США. Пікантності даній ситуації додає ще й те, що Джакелі Вахтанг є громадянином Польщі.

Досить заплутана і без чіткої відповіді склалася ситуація у серпні 2017року в Міністерстві юстиції України, а саме – в Державній виконавчій службі України, що пов’язана з виплатою шалених премій в розмірах 2, 4, чи навіть 7 мільйонів гривень. У цій ситуації питань досить як до громадян, які після виплат премій посадовцям почали бити тривогу, як це так може бути і чому такі суми. В такому випадку питання – а де були раніше, коли обговорювалися законодавчі ініціативи. І з іншого боку – питання до посадових осіб Мінюсту – чому при підготовці проекту закону не підрахували і не озвучили суми ймовірних премій виходячи з преміальних процентів і сум відшкодованих за попередні періоди. Чи це сплановані акції і на даний час нібито ситуацію намагаємося виправити встановленням граничних обмежень преміювання, але за попереднє преміювання держава необґрунтовано втратила великі суми і хтось мав би понести за це відповідальність. Будь це приватний сектор такого б ніколи не трапилося, адже власник обов’язково прорахував наслідки запровадження даної ініціативи при нарахуванні премії. Оформлення ж доручення на користування зарплатними рахунками саме премійованих осіб, на встановлену фізично чи не встановлену особу в даному випадку не важливо, але викликає власне ряд питань, які під собою мають безумовно корупційний смак. Адже, не пригадується з практики отримання як власної так і знайомих осіб, що хтось із них комусь надавав повноваження користуватися зарплатним рахунком, та ще й з такими сумами. Власне, уповноваження іншу особу користуватися зарплатним рахунком це так зване ноу-хау сучасних модернових і креативних керівників і нічим не відрізняється і нагадує старий метод, коли керівники державних, особливо великих підприємств, могли оформити на роботу десь у дальній район працівника (звичайно, мова йде про якісь об’єднання з Центром в області, чи щось подібне по структурі), при цьому на роботу (за попередньою домовленістю) він і не збирався ходити, а заробітну плату забирали собі.

Окремого розгляду вимагає питання корупції в поліції та її розподіл по регіонах України. Нажаль, офіційний сайт МВС України не містить повної інформації про хабарництво в поліції і це додає ще більше туманності і невіри громадян в їх діяльність. Однак, Інтернет-ресурси на основі проведеного аналізу повідомлень у мас-медіа та статистики Генпрокуратури наводять наступну статистику за І півріччя 2017 року[47].

Корупція в поліції за І півріччя 2017 року
Всього	випадків	96
	кількість затриманих	118
	сума хабарів	6 742 045 грн
Категорії хабарників	керівники різногорівня	30 %(35)
	оперативні працівники	24 %(29)
	слідчі	12 %(14)
	патрульні	7 %(8)
	дільничні	6 %(7)
	співробітники інших служб	21 %(25)
За що брали	за перекваліфікацію чи закриття кримінального провадження	50 %(48)
	за не притягнення до адмін. відповідальності	27 %(26)
	за повернення вилученого майна	8 %(8)
	за оформлення дозволів та документів	8 %(8)
	за не перешкоджання підприємницькій діяльності	7 %(7)

Лідерами за кількістю затриманих поліцейських-хабарників є:
Дніпропетровська область 11 поліцейських;
Львівська область – 10 поліцейських;
Донецька область – 9 поліцейських;
Харківська область – 8 поліцейських;
м. Київ – 8 поліцейських.

Одночасно, якщо проаналізувати рівень злочинності по регіонах України то ми побачимо, що найвищий рівень злочинності у розрахунку на 10 тис. жителів саме у цих регіонах. Швидше за все мова йде про те, що там де вища корупція в правоохоронних органах – в тих регіонах і більша кількість злочинів.

На різний рівень корупції в регіонах України впливають наступні чинники:

Рівень забезпеченості населення (заробітна плата, можливість додаткових заробітків, допомога близьких родичів, які працюють за кордоном і ін.);
Економічний розвиток регіону (інвестиційно-привабливий, сезонні заробітки і т.ін.);
Вплив зовнішніх факторів та формування на їх фоні певних традицій в регіонах, особливо тих, що межують з іншими країнами;
Рівень свідомості і громадської активності щодо неприпустимості хабарництва;
Ефективність проведення пропагандистської роботи серед населення з питань корупційних проявів;
Організації діяльності державних регіональних органів з мінімальними ризиками щодо провокації корупційних дій;
Діяльність правоохоронної системи, яка має результативність по так званому замкнутому колу, а саме, затриманий корупціонер після закінчення слідства отримує покарання, про що обов’язково інформується населення;
Урбанізаційні процеси;
Нестабільність політичної і економічної ситуації в країні в цілому;
Проблемні питання тимчасово окупованих територій;
Моральне виправдання корупції;
Слабкий контроль за діяльністю чиновників;
Тотальне приховування інформації про діяльність державних органів.

Для ефективної організації боротьби з корупцією велике значення має аналіз як загальних для України даних, так і кримінологічних особливостей регіонів, різних соціальних груп та сфер їх життєдіяльності. Спільність території, про що вище згадувалось, діалектично взаємопов'язана з багатьма аспектами спільної життєдіяльності громадян, вирішенням ними своїх проблем тощо.

А тому головними завданнями регіональних кримінологічних досліджень корупції є:

кількісний та якісний аналіз територіального розподілу корупційних злочинів;
вивчення причин та умов локалізації корупційної злочинності чи її видів в окремих частинах регіону;
вивчення сукупності демографічних, політичних, економічних та інших умов, що здійснюють негативний вплив на соціальний стан у регіоні, а також аналіз регіональних закономірностей між соціальним станом та корупцією;
просторовий аналіз та оцінка впливу соціальних умов на кількісно-якісні показники корупційної ситуації в регіонах;
виявлення відмінностей у кримінологічній характеристиці регіонів України, які:

а) відображають суттєву регіональну специфіку корупційної злочинності;

б) вимагають диференційованого підходу до організації боротьби з корупцією в регіоні та корегування регіональної політики в цій сфері;

розробка за результатами досліджень кримінологічної класифікації регіонів України та проведення їх ранжирування;
прогноз корупційних ризиків та розробка пропозицій і рекомендацій соціально-економічного та політичного характеру з метою поліпшення соціального стану в регіоні;
розробка пропозицій для комплексних програм боротьби з корупцією та пропозицій стосовно регіональної стратегії цієї боротьби силами та засобами місцевих органів влади, а також правоохоронних органів;
висунення пропозицій щодо ефективного розподілу сил та засобів правоохоронних органів, удосконалення системи профілактики;
розробка рекомендацій відносно формування управлінських рішень, пов’язаних з правовим, організаційним, матеріальним та іншим забезпеченням боротьби з корупцією в регіонах України.

До сьогодні, не існує єдиного універсального показника, який би комплексно характеризував корупцію у багатогранності її проявів. В залежності від завдань дослідження використовується класифікація регіонів за окремими ознаками, чи типологія - за їх сукупністю. Зокрема, за природними умовами, демографічними характеристиками, головними функціями в народному господарстві країни, провідними сферами та видами життєдіяльності людей і т.п.

Найбільш популярною, на наш погляд, виходячи з сфер діяльності, які формують і впливають на рівень та види корупції може бути наступна класифікація регіонів України:

прикордонні;
регіони проведення АТО;
курортні (туристичні);
підвищеної політичної активності (свідомості);
сільськогосподарські;
промислові;
підвищеної банківської діяльності;
скупчення державних управлінських органів.

Також регіони України можна класифікувати за детермінантами корупції, за кількістю населення, за впливом традицій та культурних цінностей населення, за рівнем корупції, за галузями діяльності та ін.

Виходячи з сукупності показників, які продукують корупцію пропонуємо розрізняти наступні типи регіонів:

Соціально-економічні макрорегіони України

Макрорегіон	Центр макрорегіону	Області, що входять до складу макрорегіону
Центральний	Київ	Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська
Донецький	Донецьк	Донецька, Луганська
Західний	Львів	Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Придніпровський	Дніпро	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська
Причорноморський	Одеса	Миколаївська, Одеська, Херсонська
Харківський	Харків	Полтавська, Сумська, Харківська

Таким чином, у якості головних методологічних вимог при дослідженні регіональних криміногенних процесів можна сформулювати так. Регіон - це невід'ємна частина країни. Це означає, що він є типовою для даного суспільства соціальною структурою і тому тут діють ті ж закономірності, що і в соціумі в цілому. Разом з тим, регіон не є зменшеним варіантом суспільства чи зменшеною його подібністю. Будь-які суспільні відносини та процеси специфічним чином відбиваються та проявляються в конкретному регіоні в силу його економічних, демографічних, етнічних, кримінологічних та інших особливостей.

Вивчення корупції на регіональному рівні у взаємозв’язку з соціальним середовищем, економічними, політичними, культурними та іншими факторами дає можливість виявляти та прогнозувати відмінності в стані та динаміці корупції по регіонах, відпрацьовувати ефективні заходи попередження корупції шляхом цілеспрямованого впливу на фактори, що детермінують криміногенну активність населення регіону, диференціювати боротьбу з цим явищем в конкретних умовах.

Основними заходами запобігання корупції в регіонах мають бути:

скорочення кількості держслужбовців, з одночасним підняттям заробітної плати іншим;
зменшення кількості дозвільних документів і спрощення процедури їх отримання;
проведення цілісної політики щодо виявлення та запобігання конфлікту інтересів службовців;
продовження роботи щодо декларування, і як наслідок, виявлення незаконно набутого майна та отриманих доходів службовців. Реальне притягнення за такі дії до відповідальності;
забезпечення захисту особам, які надають інформацію щодо корупційних проявів;
оприлюднення та доступ до інформації про використання коштів, якими розпоряджаються державні установи;
оприлюднення інформації про платежі до державного та місцевих бюджетів, які сплачують суб’єкти господарювання за видобуток чи використання природних ресурсів;
формування у населення морального засудження будь-яких проявів корупції;
засудження проявів корупції в ЗМІ, а не лише інформування населення про них і т.ін.

Не менш важливі і теоретичні результати, що дають змогу глибше зрозуміти механізм детермінації корупції та її змін, встановлювати закономірності, виділяти загальне та специфічне в функціонуванні корупції в різних за своїми соціальними, економічними, культурними та іншими характеристиками регіонах.

В цьому плані регіон може розглядатись як відносно локалізований криміногенний простір, який формується на основі територіальних відмінностей, зумовлених особливостями протікання економічних, політичних, соціальних та інших процесів. Він характеризується певними умовами соціально-економічного життя населення регіону, спільністю інтересів, соціокультурного розвитку, способу життя та психології, що створюють криміногенний ефект в системі суспільних відносин даної територіальної спільноти. Тому кримінологічний аналіз корупції передбачає вивчення її взаємозв'язків з усім спектром політичних, економічних, демографічних, соціальних та інших процесів, що проходять в тому чи іншому регіоні.

3. Прогнозування корупційної злочинності

У сучасному світі людство прагне передбачити та прогнозувати майбутнє, щоб планувати, програмувати, проектувати свою соціальну діяльність щодо майбутнього, зокрема: формувати цілі, висувати задачі, приймати рішення. Прогнозування являється однією із функцій соціального управління, а його методи, що використовуються у практичній діяльності людства, сприяють підвищенню ступеня обґрунтованості прийнятих управлінських рішень. Особливо важливу роль прогнозування відграє у плануванні заходів протидії злочинності, зокрема й корупційної, соціально-економічні, політичні, технологічні, фінансові та інші наслідки якої можуть бути незворотними для інноваційного світового розвитку країн світу та геополітичного світового балансу. При цьому проблема прийняття правильних державних управлінських рішень у запобіганні корупційній злочинності ускладнюється відсутністю формальних критеріїв оцінки її ступеня у суспільстві та негативності соціальних наслідків завданої шкоди, що призводить до суб’єктивності цілей прогнозування такої злочинності та зростання відповідальності того хто здійснює прогноз щодо його права на втручання у систему запобігання злочинності у державі.

На думку, доцента Расюка Е.В. основними принципами прогнозування корупційної злочинності мають виступати:

принцип системності, що потребує взаємоузгодженості, взаєморозуміння і пов’язаності об’єкту прогнозування (корупційних злочинів), прогнозного фону (корупційної злочинності) й їх елементів з урахуванням обраних зв’язків між ними;
принцип варіантності, що потребує розробки варіантів прогнозу, виходячи з особливостей робочої гіпотези, поставленої мети і варіантів прогнозного фону;
принцип безперервності, що потребує корекції прогнозів по мірі надходження нових даних;
принцип верифікованості, що потребує визначення достовірності, точності і обґрунтованості прогнозів;
принцип рентабельності, що потребує підвищення економічного або соціального ефекту від використання прогнозу над витратами на його розробку.

Прогнози поділяються на три види – пошуковий (визначає можливість стану об’єкту прогнозування у майбутньому при умові збереження існуючих факторів), нормативний (визначає шляхи і умови досягнення можливого стану об’єкту прогнозування у майбутньому) і комплексний (включає у себе елементи пошукового і нормативного). Найбільш важливими, на думку доцента Расюка Е.В. є два параметри прогнозу, зокрема: перший - період попередження – проміжок часу від сьогодення до майбутнього, на який розробляється прогноз; другий - період заснування – проміжок часу, на базі якого здійснюється власне прогноз. Також, за об’єктом дослідження виділяємо наступні прогнози: природознавчі ( метеорологічні, гідрологічні, геологічні, біологічні, космологічні), науково-технічні ( охоплюють перспективи розвитку науково-технічного прогресу), соціальні ( охоплюють різні сфери діяльності людства і взаємозв’язки між людьми). Одним із соціальних прогнозів є юридична сфера, яка включає у себе кримінологічне прогнозування.

Кримінологічне прогнозування поки одне з найменш розроблених напрямів у кримінології. Тим часом це вкрай складна проблема, яка потребує системно-структурного підходу, розгляду тенденцій злочинності в контексті змін суспільства та її самої. Водночас, А. Зелінський визначає кримінологічне прогнозування як процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину, а кримінологічний прогноз — це висновок, який отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру і динаміку злочинності, а також про небезпеку вчинення злочину конкретною особою. Але така позиція науковця, що ототожнює дефініції кримінологічного прогнозування та прогнозування злочинності, суперечить своїй власній позиції про наявність індивідуального прогнозування злочинної поведінки осіб, які в минулому вже вчинили злочини або припускалися антигромадської поведінки. Таке індивідуальне прогнозування, на думку А. Зелінського, повинно виходити з психології особи та її минулої діяльності.[48] Тому, підтримуючи думку київських кримінологів, визначимо кримінологічне прогнозування як процес наукового передбачення змін тенденцій і закономірностей злочинності, категорій і груп злочинів, особи злочинця, причин злочинності, діяльності щодо профілактики злочинності в майбутньому, а також перспектив розвитку науки кримінології. Таке визначення у широкому розумінні містить у собі увесь обсяг змісту кримінологічного прогнозування, а у вузькому розумінні кримінологічне прогнозування — це процес передбачення змін тенденцій і закономірностей злочинності у майбутньому (прогнозування злочинності).

При прогнозуванні корупційної злочинності, зазначає доцент Расюк Е.В., варто використати різні методи прогнозування як експертні (інтуїтивні) так й формалізовані (фактографічні). Тобто найефективнішим, на думку Расюка Е.В., є метод експертних оцінок, що базується на основі раціональних доводів і інтуїтивному знанню експертів. Даний метод, що дає довгостроковий прогноз та вимагає залучення до формування оцінок корупційної злочинності кваліфікованих спеціалістів, має поділятися на дві складових, зокрема: індивідуальні експертні оцінки (метод складання сценаріїв, метод «інтерв’ю», метод аналітичних доповідних записок), колективні експертні оцінки (метод анкетних опитувань, метод «комісій», мето «мозкових атак», метод Делфі). Але, зазначає Расюк Е.В., не варто відмежовуватись від формалізованих методів оцінки корупції в цілому та корупційної злочинності зокрема. До такої групи методів варто віднести наступні методи: екстраполяції трендів, кореляційного і регресійного аналізів, математичного моделювання.

Оцінюючи сьогоднішню ситуацію у державі ( коли кожен другий (не фаховий) вважає себе експертом у оцінці й запобіганні корупції), відмітимо недієвість методу застосування методу експертних оцінок у прогнозуванні корупційної злочинності в українському суспільстві. Водночас, Транспе́ренсі Інтерне́шнл (має більше 100 національних осередків), авторитетна міжнародна громадська організація по боротьбі з корупцією та дослідженні питань корупції у світі, вивчає і формує щорічний Індекс сприйняття корупції (ІСК) у багатьох країнах світу, зокрема й Україні. Так, у світовому Індексі сприйняття корупції (СРІ) за 2016 рік Україна отримала 29 балів зі 100 можливих, що на 2 бали більше, ніж минулого року, але недостатньо для країни, влада якої назвала боротьбу з корупцією головним пріоритетом. Покращенню нашої позиції у світовому рейтингу сприяло просування антикорупційної реформи, проте відсутність дієвої судової системи та фактична безкарність корупціонерів не дає Україні зробити потужний ривок уперед і подолати 30-бальний бар’єр. У всесвітньому рейтингу СРІ Україна цього року посідає 131 місце зі 176 країн та розділяєцю «ганебну для нації» сходинку з Казахстаном, Росією, Непалом та Іраном.[49]

Іншою міжнародною інституцією з потужними експертами, що прогнозують розвиток корупції в Україні є Група держав проти корупції (GRECO), яка, завітавши великою потужною оціночною місією у 2017 році до України, надала свій невтішний прогноз щодо корупції. Але через декілька місяців GRECO у Страсбурзі на своєму 76 пленарному засіданні затвердила «Оціночний звіт щодо України»,[50] відмітивши позитивні поштовхи у цьому напрямі (організацію основних антикорупційних реформ та напрямів їх здійснення) та вказавши на недоліки (подальше зміцнення та посилення координації антикорупційних інститутів держави, передусім НАЗК і НАБУ; посилення контролю з питань запобігання конфлікту інтересів, отримання подарунків та щодо дотримання професійної етики народними депутатами України, суддями і прокурорами; звернуто увагу на необхідність поширення знань в цій сфері; внесення зміни до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України, законодавства про статус народних депутатів, про судоустрій і статус суддів та про прокуратуру).[51] Отже, GRECO, звернувши увагу на необхідність поширення знань у сфері запобігання корупції, фактично визнала відсутність фахових експертів, що долучаються до такої сфери, а тому ефективність методу експертних оцінок корупційної злочинності у середині держави піддається величезному сумніву.

Основними, якщо неєдиними, методами оцінки корупції в цілому та корупційної злочинності, є формалізованих методи, що є ефективними тільки для короткострокових прогнозів. Натомість, два з них (кореляційного і регресійного аналізу та математичного моделювання) потребують, на погляд доцента Расюка Е.В., колективної роботи, спеціальних знань та серйозного системного підходу до збору інформації щодо зв’язків багатьох показників об’єкту прогнозу й прогностичного фону. А от метод екстраполяції, який засновується на статистичному спостереженні динаміки корупційної злочинності й визначенні тенденції (тренду) її розвитку та продовження тенденції для періоду випередження, є більш-менш ефективним. Більш-менш тому, що офіційна статистика, оприлюднена Генеральною прокуратурою України ( держатель єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР)), не виділяє із загальної кількості злочинів особливої частини Кримінального кодексу України ( ККУ) частку корупційних, перелічених у ст.45 ККУ. Водночас, проведемо прогнозування лише частки таких злочинів, зокрема у сфері службової діяльності, які Кримінальним законом віднесені до корупційних.

Співвідношення виявлених злочинів у сфері службової діяльності свідчить про переважне застосування норм, що передбачають відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ст. 364 КК України) та зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3641 КК України), які становлять найбільшу частку (див.мал.6) [52].

Мал. 6.

Прогноз злочинів передбачених ст.364 КК України

(перевищення влади або службових повноважень).

Наступне коло злочинів, що розглядаються нами, перевищення влади або службових повноважень, які, на протязі останніх двох років (2013,2014 років), займають третю позицію у структурі даної злочинності. Тенденції дещо інші, зокрема зареєстровані злочини даного виду й надалі будуть поступово зменшуватись, про що свідчить здійснений нами прогноз (див.мал.7)[53].

Мал. 7

Прогноз злочинів, передбачених ст. 365 - 3652 КК України

(зловживання владою або службовими повноваженнями та зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги).

При чому злочини, передбачені ст. 365 ККУ«Зловживання владою або службовими повноваженнями» з недавнього часу не входять до переліку корупційних злочинів, визначених Кримінальним законом України, а ст.3652 ККУ «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», яка, згідно ст. 45 ККУ, знаходиться у переліку корупційних злочинів, є складною до практичного застосування, про що свідчить кількість виявлених злочинів у 2015 році – 2; а у 2016 році – 8.

При винесенні вироку за злочини, передбачені ст.ст. 364 - 3652 КК України вказуються такі ознаки диспозиції зазначених статей, як корисливий мотив чи інші особисті інтереси, але у матеріалах справ не розкриваються діяння, які засвідчували б корупційні мотиви винних осіб. А це, у свою чергу не сприяє правдивому висвітленню у статистичній звітності корупційної злочинності в Україні.

Черговими злочинами, що містяться у переліку корупційних, є прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, ст. 368 ККУ. З точки зору практичної реалізації даної норми викликає дуже багато проблем з доказовою базою, тобто іншими словами злочин, передбачений цією статтею, вимагає від правоохоронців неабияких зусиль у плані збору доказової бази та супроводження у суді (див.мал.8)[54].

Мал. 8

Прогноз злочинів, передбачених ст. 368 КК України

(прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

Тенденції зареєстрованих злочинів, передбачених ст.368 ККУ свідчать про кількісне їх зменшення у найближчому майбутньому.

Дещо іншими проглядаються прогнозовані тенденції щодо незаконного збагачення, ст.3682ККУ, адже поліноміальна лінія тренду свідчить саме збільшення кількості зареєстрованих злочинів у найближчому майбутньому (див.мал.9)[55].

Мал. 9

Прогноз злочинів, передбачених ст. 3682 КК України

(прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

Можемо стверджувати, що зміни у 2013 році до Кримінального законодавства щодо запровадження норми, яка передбачає відповідальність за незаконне збагачення ( ст.3682 ККУ)є дієвими з точки зору практики протидії корупційній злочинності.

Наступнеколо злочинівз точки зору практичного застосування є не настільки дієвим як попередня, адже ситуація з їх реєстрацією і судовою практикою незадовільна, - мова йде про ст. 368-3 ККУ «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» та ст. 368-4 ККУ «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» (див.мал.10,11)[56].

Мал. 10

Прогноз злочинів, передбачених ст. 3683 КК України

(підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми).

Мал. 11

Прогноз злочинів, передбачених ст. 3684 КК України

(підкуп особи, яка надає публічні послуги)

Хоч законодавець й виконав взяті на себе зобов’язання перед міжнародною спільнотою, запровадивши вищезазначені норми у Кримінальний кодекс України, але, як бачимо з прогнозу, тенденції та й сама кількість зареєстрованих злочинів не вселяють оптимізму щодо дієвості практики протидії корупційній злочинності.

Також хотілося б відмітити щодо практичної дієвості давно діючу у Кримінальному законі України норму, що передбачає відповідальність за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 ККУ), та відносно нової норми, що прийнята у відповідність міжнародного законодавства, що передбачає кримінальне покарання за зловживання впливом (ст. 3692 ККУ). Про це свідчить здійснений прогноз (див.мал.12,13)[57].

Мал. 12

Прогноз злочинів, передбачених ст. 369 КК України

(пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі)

Мал. 13

Прогноз злочинів, передбачених ст. 3692 КК України

(зловживання впливом)

Як бачимо з прогнозів, тенденції та й сама кількість зареєстрованих злочинів свідчать про позитивні, хоч й невеличкі, зрушення у плані дієвості практики застосування кримінально-правової норми.

Особливістю сучасного стану злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, залишається низький відсоток виявлення вчинення даного виду злочинів групою осіб, а також організованими групами, хоч кількість їх саме з корумпованими зв’язками збільшується. Корумповані зв’язки стають у нагоді при вирішенні питань безпеки існування організованих злочинних груп, розширення масштабів злочинної діяльності, впливу на державні органи під час прийняття рішень у важливих для організованої злочинності питаннях. На підставі викладеного можна зробити висновок, що спостерігається постійне і стабільне зрощення організованих злочинних груп з корумпованими службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Наведенийнеповний,у силу вищезазначених обставин, короткостроковий кримінологічний прогноз деяких корупційних злочинів та його декотрий аналіз не дає змоги говорити про реальну картину корупційної злочинності та дієвість заходів, що здійснюються кримінальною юстицією у державі. Також, проаналізована частка злочинів, яка є лише частиною корупційної злочинності, не дає підстав відзначити повноту, вірогідність, об’єктивність, всебічність, взаємоузгодженість, неупередженість, обов’язковість до виконання здійсненого прогнозу, адже прогнозування здійснювалось лише одним з методів – екстраполяції. Скоріше всього зроблений прогноз частки корупційних злочинів свідчить про латентністьта їх поширеність, а також неефективність діяльності правоохоронних органів у виявленні, розкритті, розслідуванні даної категорії злочинів. Насамкінець, розвиваючи дієву систему запобігання корупційній злочинності у державі, варто створити її обов’язків елемент – якісно-кількісний аналіз і прогнозування злочинності, де використовувались би усі дієві перелічені вище методи прогнозування корупції, що у сучасних умовах набуває особливогозначення.

4. Особливості кримінологічної характеристики осіб, що вчиняють корупційні злочини

Корупційним правопорушенням визнають умисне діяння,що містить ознаки корупції, вчинене суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Закон «Про запобігання корупції» (ст. 3) передбачає категорії осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення[58].

Метою Закону є комплексне реформування системи запобігання корупції у відповідності до міжнародних стандартів та успішних практик іноземних держав. Отже до даних суб’єктів належать: - особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; - Президент України, Голова Верховної Ради, його заступники, Прем’єр-міністр та міністри КМУ, керівники центральних органів виконавчої влади, Голова Служби безпеки, Генеральний прокурор, Голова Національного, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради з прав людини; - народні депутати України та депутати всіх інших рівнів, а також міські голови; - державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування; військові посадові особи Збройних Сил; - судді всіх судів, члени вищої ради юстиції; - особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції; - посадові особи органів прокуратури, Служби безпеки, та інших державних служб; - члени Національного агентства з питань запобігання корупції; - члени Центральної виборчої комісії; - посадові та службові особи інших державних органів; - особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; - посадові особи юридичних осіб публічного права; - особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги; - особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та перебувають з підприємствами, установами, організаціями в трудових відносинах, у випадках, передбачених цим Законом «Про запобігання корупції». Як бачимо перелік є достатньо широкий, та такий, охоплює не тільки вище зазначених державних службовців і посадових осіб будь-якого рівня, але також осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги. Сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні. Тобто ми можемо говорити про всіх службовців державних та комунальних підприємств, установ та організацій. До суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення також належать наступні особи: аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними своїх повноважень та інші особи, визначені законодавчими актами інших галузей права. Слід зазначити що не тільки особи публічного, державного права підпадають під дію вищезазначеного закону. Під його дію попадають і особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми: приватні підприємства, ТОВ та СПД. І це як керівники відповідних приватних установ, так і інші особи, які не є службовими особами, але перебувають з підприємствами, установами, організаціями в трудових відносинах. Отже, з наведеного переліку вбачається, що під дію чинного закону «Про запобігання корупції» підпадають не тільки всі вищі посадові особи держави, депутати, судді, прокурори всіх рівнів, державні і місцеві службовці, а також і особи, які є керівниками або працівниками підприємств, установ, організацій приватного права.

Актуальність даної теми полягає в тому, що практична діяльність із виявлення та розкриття корупційних злочинів, притягнення винних до кримінальної відповідальності неможлива без з’ясування особи, яка вчинила злочин. Вивчення особи злочинця відіграє значну роль у встановленні взаємозв’язків між окремими елементами кримінологічної характеристики злочину, які дозволяють виявити способи його вчинення, способи приховування та інші обставини страви. Крім того система особистісних характеристик особи має важливе значення для аналізу причин злочинної поведінки, а відтак і для профілактики корупційних злочинів.

Особа злочинця, в тому числі і посадових злочинів, є предметом наукових пошуків багатьох вчених: М.І. Мельника, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.Ф. Зелінського, А.П. Закалюка, Г.Л. Шведової та ін. Проте, беручи до уваги важливість та складність досліджуваної проблеми, вона ще залишається дуже актуальною.

Особа злочинця — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. Більшість сучасних кримінологів схиляються до того, що зміст і цілісність людини визначаються не стільки її природними, скільки соціальними якостями і властивостями. Саме останні є головними, домінуючими, які обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Адже людина не народжується особою, вона стає нею в процесі свого розвитку, входження в соціальне середовище, засвоєння поведінки, поглядів, норм моралі і звичок, властивих соціуму, до якого вона належить. Особа — це продукт і суб’єкт суспільних відносин[59]. Процес, протягом якого особа розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне обличчя, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця. Варто погодитися з думкою багатьох вітчизняних вчених, які вважають, що немає людей, приречених на вчинення злочинів, злочинцями вони стають внаслідок дефектів їх соціалізації[60].

Особі злочинця притаманний комплекс ознак, які можуть бути використані в процесі розслідування. Ці ознаки накопичуються поступово, тривалий час, коли кількісні показники негативних рис перетворюються у нові негативні якості, що набувають суспільної небезпечності, зумовлюють криміногенну мотивацію і у певний момент реалізуються у вчиненні злочину[61].

Виділяють такі основні групи ознак: 1) соціально-демографічні; 2) кримінально-правові; 3) соціальні ролі і статус; 4) морально-психологічні характеристики.

Оскільки корупційна злочинність є різновидом злочинності, то осіб, що здійснюють ці злочини можна характеризувати за всіма переліченими ознаками.

До соціально-демографічних ознак особи злочинця належать вік, стать, освіта, місце народження і проживання, громадянство та інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки характерні будь-якій особі і самі по собі не мають кримінологічного значення. Але взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у порівнянні з даними офіційної демографічної статистики, вони містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців[62].

Так, аналізуючи таку ознаку, як стать, можна побачити, що більшу частину осіб, що вчиняють корупційні злочини, становлять чоловіки, оскільки переважна більшість відповідальних посад займається саме ними. Проте особливістю корупційних є відносно велика питома вага жінок (їх частка у цих злочинах у 4-6 разів перевищує загальні тенденції цього показника серед інших видів злочинів). Це пов‘язано з переважною кількістю жінок серед працівників сфери господарського управління, торгівлі, освіти, медичного та побутового обслуговування тощо, де вчиняється велика кількість службових злочинів.

Для корупційних злочинів характерною є та обставина, що їх вчиняють особи у більш зрілому віці, переважно старше 30 років. Це пояснюється віковою зайнятістю осіб, що працюють на відповідних посадах. Зокрема, особи призначаються на посаду, пов’язану з матеріальною відповідальністю, тільки тоді, коли вони мають достатній трудовий стаж і життєвий досвід. Крім того саме для цієї вікової групи, що складає основну масу державних службовців, найбільш гостро стоять різні майнові питання, які вони намагаються вирішити шляхом незаконного використання можливостей своєї посади.

Як правило, у суб’єктів корупційних злочинів спостерігається досить високий освітній та інтелектуальний рівні, що обумовлюється характером службової діяльності та особливостями посад, які вони обіймають. В даному аспекті, як бачимо, спірною є теза про те, що “чим вищий освітній і культурний рівень населення, тим нижчий рівень злочинності". Крім того, в багатьох випадках підвищення професійного рівня, яке вимагається потребами ефективного виконання посадових обов’язків, може мати також негативний наслідок, а саме: удосконалення способів вчинення корупційних злочинів, підвищення характеру та ступеня їх суспільної небезпеки.

Кримінально-правова характеристика особи злочинця — це дані не лише про склад вчиненого злочину, а й про спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо [63].

Оскільки корупційні злочини характеризуються в більшості випадків (окрім недбалості) як корисливі злочини, то цілі і мотиви осіб, що вчиняють ці діяння, направлені на особисте збагачення, отримання матеріальних і нематеріальних благ, задоволення іншого майнового інтересу.

Як правило, корупційні злочини мають одноособовий характер, але враховуючи те, що останнім часом корупція та хабарництво стали невід’ємними елементами організованої злочинності, можна констатувати все частіше залучення злочинними організаціями службовців державних органів, посадових осіб приватних структур у свою протиправну діяльність.

Якщо говорити про судимість, то за даними кримінологічних досліджень для даної категорії злочинних діянь властиво вчинення злочину вперше. Так, раніше засуджені, наприклад, за хабарництво серед усіх засуджених не перевищують 5%. Поясненням цього, з одного боку, може бути встановлення законодавчих обмежень для посадових осіб різних рівнів при зайнятті ними певних посад. З іншого боку, зважаючи на високий рівень латентності корупційних злочинів, можна припустити, що ця цифра є сумнівною, оскільки за деякими даними кожний засуджений за такого роду діяння був викритий в середньому лише на двадцятому випадку одержання хабара.

Розглядаючи таку ознаку як соціальний статус особи, її становище та соціальні функції у системі суспільних відносин, слід сказати, що корупційні злочини вчиняються лише при наявності у суб’єкта злочину владних повноважень. Тобто особа може зловжити владою або службовим становищем, використати їх в особистих інтересах або інтересах третіх осіб, лише будучи офіційно наділеною ними. При цьому залежно від посади, яку особа обіймає, сфери її діяльності, рівня органу, в якому вона працює, характеру повноважень безпосередньо залежить характер злочинного діяння та його наслідки, а також реальна можливість притягнення особи до відповідальності за вчинений посадовий злочин. Адже особа, наділена владними повноваженнями, має можливість не лише зловживати ними для задоволення своїх чи потреб інших осіб, а й використовувати їх для захисту від дії закону, застосування правоохоронними органами антикорупційного законодавства щодо неї або інших осіб. При цьому чим вищу посаду особа обіймає, тим більше можливостей у неї є для нейтралізації заходів соціального контролю [64].

Також слід пам’ятати, що у посадових осіб індивідуальні психічні якості тісно переплітаються з набутими соціальними характеристиками, до яких відносяться посадові функції, повноваження, фактори групового спілкування.

На думку А.Н. Халикова, незважаючи на єдність внутрішньої структури психології людини, названі два напрями - психіка людини та її професійні функціональні властивості— по-різному взаємодіють один з одним. В одному випадку домінантою може стати психічна сутність людини, в іншому будуть переважати його функціональні (корупційні) якості. Ідеальною звичайно ж є ситуація, коли психологічні якості особи повністю відповідають 'її соціальній ролі, виконуваним посадовим функціям, вимогам певної соціальної групи (держави, правоохоронного органу, окремої установи або її підрозділу). Проте динаміка розвитку суспільства в цілому та особистості зокрема не дає можливості людині постійно знаходиться в такому досконалому мікросвіті. Нерідко виникають суперечності, які диктуються невідповідністю внутрішніх стремлінь особи та її службових функцій, тобто посадові функції особи відповідають вимогам закону, але не відповідають уявленням про них самої посадової особи та визначеної групи (її оточення). Саме в такий момент особа найбільш схильна до вчинення корупційного злочину.

Аналізуючи звіт Міністерства юстиції України році завдяки зусиллям органів внутрішніх справ та прокуратури до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних злочинів найбільше було притягнуто посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Характерною особливістю є те, що більшість із них (55,6%) притягнуто за хабарництво.

Ще однією негативною тенденцією боротьби з корупційними злочинами в сучасній Україні є її спрямованість переважно на низові ланки державного апарату та місцевого самоврядування. Турбота працівників поліції в першу чергу про показники своєї діяльності, а не про підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, а також корупція в самих правоохоронних органах, призводять до того, що до відповідальності притягуються в основному посадові особи нижчих рівнів державних чи приватних структур, які мають найменший посадовий імунітет, і яким не завжди вистачає владних та інших повноважень для того, щоб уникнути відповідальності. Справи ж стосовно народних депутатів, міністрів, заступників, керівників в Україні порушуються дуже рідко. Це як правило або дуже резонансні справи, які важко приховати від суспільства та ЗМІ, або справи, які навмисно порушуються для усунення «конкурентів».

Соціальний статус посадовця також впливає на характер вчинюваного ним злочину. Іншими словами, чим вищу посаду обіймає особа і значнішими повноваженнями вона наділена, тим не безпечнішим може бути вчинене нею протиправне діяння. Серед суб’єктів посадових злочинів нижчих рівнів перше місце займають працівники, які безпосередньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм доручене. Представники низових ланок державного апарату та місцевого самоврядування найбільш схильні до незаконного одержання матеріальних благ, незаконного сприяння з використанням свого службового становища в отриманні субсидій, дотацій, кредитів або пільг.

Також сюди можна віднести корупційні відносини на побутовому рівні громадян у сфері обслуговування, медицини, освіти, які як правило проявляються у формі хабарництва у вигляді грошей чи матеріальних предметів — подарунків, матеріалізованих «подяк»[65].

Представники середнього рівня найчастіше незаконно сприяють фізичним або юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, надають переваги під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень тощо. Дуже часто на цьому рівні хабарництво не обмежується грошовою чи матеріальною формою, йому притаманні вже інші, більш завуальовані форми «подяк», зустрічних дій, виражених у формі послуг, пріоритетних пропозицій, привабливих вакансій і т.д. Такі послуги (звичайно ж не зовсім законні) важче ідентифікувати та кваліфікувати як корупційні злочини, а відповідно важче і розслідувати їх.

Нарешті, корупційні особи вищих щаблів політичної влади та суспільства вчиняють злочинні діяння, характерною ознакою яких є надання незаконного доступу до влади через високі посади, політичне лідерство тощо. При цьому не слід думати, що для такого рівня посадовців гроші зникають зі схем корупційних відносин, навпаки, гроші тут стають не просто великими, а дуже великими. Змінюються тільки технології їх отримання: від примітивних безпосередніх через хабар до завуальованих схем пропозицій, послуг, преференцій та опосередкованих форм у вигляді важелів влади. Такі дії важче піддаються кримінальній кваліфікації і ступінь їх небезпеки є набагато вищим, ніж у попередніх випадках.

Морально-психологічна характеристика особи злочинця представлена особливостями її інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Так, інтелектуальні властивості передбачають рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту поглядів, різноманітність інтересів тощо. Як правило корупційні злочини вчиняються особами, які мають достатньо високий рівень інтелекту і обсяг знань, який допоміг зайняти відповідну посаду, а також великий життєвий і професійний досвід. Лише у випадках службової недбалості можна говорити про недостатню кваліфікацію кадрів, відсутність належної професійної підготовки чи компетентності.

Моральні властивості включають переконання, духовність, погляди, установки та цінності особи. Кримінологічні дослідження показують, що дуже часто особи, які вчиняють корупційні злочини, характеризуються високим рівнем пристосованості до різноманітних соціальних ситуацій та їх змін, краще орієнтуються в соціальних нормах і вимогах, добре контролюють свою поведінку. їм не властива агресивність та імпульсивність поведінки, вони комунікабельні, здатні ефективно встановлювати соціальні контакти, у багатьох із них зустрічаються такі риси як прагнення до лідерства, потреба у суспільному визнанні, їх особистісний профіль суттєво не відрізняється від законослухняних громадян. Такі особи позитивно характеризуються у суспільстві, ведуть «гідний» спосіб життя, займаються доброчинністю, користуються повагою громадян. Та попри це зловживають наданими їм повноваженнями, беруть, а іноді і самі дають хабарі тощо. В. Лазаренко досить точно й об’єктивно охарактеризував риси правової і моральної свідомості, зазначивши, що за останні півтора десятиріччя етичні орієнтири нашого суспільства дуже змінилися. Словосполучення «суспільне благо», «громадський обов’язок», «чесне служіння Батьківщині» втратили значення для сучасних українських громадян. Особисте благо, індивідуальні потреби (інколи егоїстичні), користолюбство - саме це є сьогодні метою багатьох громадян, у тому числі і чиновників [66].

З кримінологічною метою можна здійснити певну класифікацію осіб, що вчиняють корупційні злочини, виділивши певні їх типи, які характеризуються єдністю однієї або кількох найбільш суттєвих ознак.

Найбільш поширеними критеріями побудови типології особи злочинця є характер антисуспільної спрямованості особи злочинців та ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості .

За характером антисуспільної спрямованості виділяють два типи корупційних злочинців: корисливий та необережний. Корисливий тип характеризується умисним вчиненням злочину з метою отримання матеріальної вигоди. Необережний передбачає вчинення злочину в силу недостатньої компетенції посадової особи, безвідповідального, легковажного ставлення до роботи.

За глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості особи виділяють ситуативних і злісних злочинців. Ситуативний тип характеризується слабкою схильністю до протиправної діяльності. Його злочинна поведінка зумовлена як правило збігом життєвих обставин. Цьому типу не властиві негативні етико-психологічні якості, характерні для «справжніх» злочинців . Цей тип поведінки полягає у поступовому відхиленні особи, уповноваженої на виконання владних повноважень, у своїй службовій діяльності від норм, установлених нормативно-правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, поступового перетворення законослухняної особи на злочинця.

Злісний тип є особливо небезпечним, оскільки характеризується стійкою корисливою спрямованістю та неодноразовістю вчинення. Як правило, зайнявши відповідну посаду, особа вже зорієнтована на протиправне використання своєї посади для незаконного одержання матеріальних цінностей, задоволення інших інтересів або інтересів третіх осіб. Крім того, часто посадовець такого типу може бути одним з елементів функціонування злочинних організацій.

З огляду на істотні відмінності в ознаках службових осіб, які вчинили злочини, пов’язані та не пов’язані з отриманням незаконної вигоди, можливо виділити два самостійні «портрети» злочинця: корупціонера і кримінального кар’єриста, причому поділяючи особу корупціонера на ситуативного та злісного, а кримінального кар’єристана того, який усвідомлює свої дії, і афектного .

Отже, слід сказати, що розглянуті вище ознаки лише схематично окреслюють портрет особи, яка вчиняє корупційні злочини. Проте завдяки їм можна глибше з’ясувати характер злочинця, причини та мотиви його поведінки, а відтак ефективніше застосовувати заходи запобігання корупційним злочинам.

Для підтвердження актуальності нашого дослідження вважаємо за доцільне навести статистичні відомості про осіб які вчинили корупційні правопорушення в Україні за останній статистичний рік, тобто 2016 рік.

Таблиця 3

Підсумовуючи слід також зазначити, що корупція є особливо гострою проблемою для тих країн, які перебувають на етапі трансформації (переходу) від одного типу політичної системи до іншої (від соціалістичної системи до демократичної країни з ринковою економікою). Цей перехідний період відзначається розбалансованістю різних елементів державного механізму, які перебувають або в стані стагнації, або у стані періодичних криз і конфліктів. Тому для запобігання корупційній злочинності слід продовжувати демократичні зміни, які відбуваються в Україні. Такі зміни, насамперед, мають бути відображені в новій антикорупційній політиці Української держави, яка має передбачати ефективні механізми запобігання та протидії корупційним діянням, що безумовно сприятиме розвитку у суспільства «нульової» толерантності до проявів активної і пасивної корупції, а також становленню України, як демократичної, правової та соціальної держави.

Навчальні матеріали

Тема 2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності в Україні

1. Сучасний стан, рівень, структура, динаміка корупційної злочинності

Співвідношення адміністративних і кримінальних корупційних правопорушень протягом 2012-2016 років в Україні

Порівняльний розподіл адміністративних і кримінальних корупційних правопорушень за сферами виявлення

Структура осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення адміністративних корупційних правопорушень

Структура осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних злочинів

Дані для аналізу динаміки корупційних злочинів виявлених за 2006 – 2015 роки

17922

16396

15555

15495

14159

17980

15965

9667

16586

15560

14997

Корупційні злочини виявлені за 2006 – 2015 роки

Динаміка окремих видів корупційних злочинів виявлених за 2013–2015 роки

2. Регіональні особливості корупційної злочинності

3. Прогнозування корупційної злочинності

4. Особливості кримінологічної характеристики осіб, що вчиняють корупційні злочини

Тема 2. Кримінологічна характеристика корупційної
злочинності в Україні

Дані для аналізу динаміки корупційних злочинів виявлених за
2006 – 2015 роки

Динаміка окремих видів корупційних злочинів виявлених
за 2013–2015 роки