МЕТОДИКА комплексного дослідження
вибухових пристроїв, вибухових речовин і слідів вибуху

УДК 343.98 № держрєєстрації 0103U002003

Матеріали, що містяться у посібнику, розраховані на судових експертів, працівників органів досудового слідства та суду, практичних працівників правоохоронних органів, що залучаються для виконання окремих заходів з протидії терористично-екстремістських виявів.

Матеріали можуть бути корисними для слухачів, курсантів, науково-педагогічного складу навчальних закладів правоохоронної системи, у яких викладають відповідні теми.

Рецензенти:

Шепітько В.Ю. – доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук, завідуючий кафедрою криміналістики Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого

Щербаков М.Г. – кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри криміналістичної судової медицини та психіатрії Харківського національного університету внутрішніх справ

Кобець М.В. – кандидат юридичних наук, доцент кафедри спеціальної техніки Київського національного університету внутрішніх справ

Автори:

Прохоров-Лукін Г.В., кандидат юридичних наук, завідуючий лабораторією КНДІСЕ МЮ України

Пащенко В.І. – начальник ВТЛ ДНДЕКЦ МВС України

Биков В.І., завідуючий сектором КНДІСЕ МЮ України

Радкевич Д.А., старший науковий співробітник ЛНДІСЕ МЮ України

Собакар І.С., завідуючий лабораторією ХНДІСЕ МЮ України

Сомов В.В., старший науковий співробітник ХНДІСЕ МЮ України

Ткаченко Є.М. – начальник сектора ВТЛ ДНДЕКЦ МВС України

Турта Ю.І., завідуючий сектором КНДІСЕ МЮ України

Усков К.Ю., завідуючий сектором КНДІСЕ МЮ України

Щукін О.Ю., завідуючий сектором ЛНДІСЕ МЮ України

Методика комплексного дослідження вибухових пристроїв, вибухових речовин і слідів вибуху – К.:, 2007. – 218 с. (ілюстр.)

Перелік умовних скорочень

Вступ

1. Загальні положення методики судової вибухотехнічної експертизи (предмет, задачі, об'єкти, методи)

2. Участь спеціаліста в огляді місця події. Попередня оцінка обставин вибуху

3. Загальні положення організації проведення судової вибухотехнічної експертизи. Вимоги техніки безпеки

4. Дослідження засобів підриву та вибухових пристроїв промислового виготовлення

5. Дослідження піротехнічних засобів промислового виготовлення

6. Дослідження саморобних вибухових пристроїв

7. Дослідження вибухових речовин та продуктів вибуху

8. Обчислення за слідами вибуху на місці події кількості вибухової речовини, що була використана для спорядження вибухового пристрою

Перелік посилань

Перелік умовних скорочень

ВП – вибуховий пристрій;

ВР – вибухова речовина;

БВР – бризантна вибухова речовина;

ІВР – ініціююча вибухова речовина;

ПС – піротехнічний склад;

ПТЗ – піротехнічні засоби;

КД – капсуль-детонатор;

КЗ – капсуль-запалювач;

ЕД – електродетонатор.

Вступ

Вибухотехнічна експертиза є досить специфічним видом судової експертизи, що пов’язано з особливостями об’єктів, які в ній досліджуються.

Вибухотехнічна експертиза призначається при розслідуванні різноманітних злочинів – вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, пошкоджень державного і особистого майна, при здійсненні яких використовувалися ВП. Головною задачею, яка вирішується при проведенні таких експертиз, є визначення виду ВП (його вигляд, конструкція, призначення, принцип приведення в дію, спосіб виготовлення тощо). При цьому, на експертизу представляються як ВП, які не вибухнули (не спрацювали з технічних причин або були вилучені правоохоронними органами), так і їх залишки після вибуху (осколки, деталі тощо.), вилучені з місця події. На місці вибуху ВП утворюються різноманітні сліди (повне або часткове руйнування конструкцій з різних матеріалів, пробоїни, продукти вибухового перетворення ВР тощо), результати дослідження яких можуть допомогти при вирішенні поставлених перед експертизою питань.

В процесі вирішення вказаних задач при проведенні вибухотехнічних досліджень експерти стикаються зі значними труднощами, зокрема, з обмеженою кількістю спеціальної літератури, методичних або довідкових посібників з криміналістичного дослідження ВП, особливо щодо визначення виду ВП за його залишками і слідами вибуху.

Випущені у 1986 році колективом авторів Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР (Ю.М. Дільдін, А.І. Колмаков, А.Ю.Семенов, А.А.Шмирьов) методичні рекомендації “ Предварительная расчетная оценка параметров взорванного заряда взрывчатого вещества по данным осмотра места происшествия”[22] у даний час в Україні є практично єдиним джерелом, яке дозволяє експерту при проведенні експертизи провести деякий аналіз представлених речових доказів, зокрема, залишків ВП, і намітити подальші шляхи досліджень. Проте дані методичні рекомендації мають певні недоліки. Доволі часто при проведенні досліджень експерти-вибухотехніки вимушені застосовувати деякі положення та методи з методик виконання трасологічних, балістичних та хімічних експертиз. Однак вони повною мірою не відповідають практичним потребам проведення вибухотехнічних досліджень.

З цих причин виникла необхідність розробки “Методики комплексного дослідження вибухових пристроїв, вибухових речовин і слідів вибуху”. Авторами, окрім проведення узагальнення рекомендацій, що наявні у різноманітних джерелах, наведено загальні положення методики судової вибухотехнічної експертизи, зроблена спроба дещо заповнити наявні прогалини у галузі вибухотехнічних досліджень (зокрема, на основі даних експериментальних досліджень, проведене уточнення формул для розрахунку маси ВР за геометричними розмірами воронки, що утворюється під час її вибуху), а також надаються методичні рекомендації щодо участі спеціаліста-вибухотехніка в огляді місця події, оформлення висновків вибухотехнічних експертиз тощо.

1. Загальні положення методики судової вибухотехнічної експертизи (предмет, задачі, об'єкти, методи)

1.1. Теоретичні основи, предмет, об’єкти судової вибухотехнічної експертизи, терміни та визначення

1.1.1. Теоретичні основи судової вибухотехнічної експертизи

Науковою основою судової вибухотехнічної експертизи є інтеграційна інженерно-технічна і правова галузь знань, яка має назву криміналістична вибухотехніка [1].

Криміналістична вибухотехніка – галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності виникнення криміналістичної інформації про вибухові речовини та вибухові пристрої, предмети, що їх імітують, пов’язаних з ними осіб та об’єктів, і розробляє на цій основі науково-технічні засоби, прийоми, методики пошуку, обстеження, знешкодження, огляду, фіксації, вилучення і дослідження даних об’єктів і слідів їх використання з метою забезпечення кримінально-процесуальної, оперативно-розшукової, адміністративно-правової форм діяльності правоохоронних органів і спецслужб щодо попередження, виявлення і розкриття злочинів.

Криміналістична вибухотехніка як система знань складається з двох частин: загальної та спеціальної (особливої). У загальній частині розглядаються предмет, зміст та завдання криміналістичної вибухотехніки, а також предмет, об’єкти, характер завдань, які вирішуються, і класифікація експертиз, порядок призначення експертиз слідчим, судом та оформлення матеріалів, необхідних для надання висновку; загальні положення методики дослідження; основні положення методики складання висновку, його оцінки слідчим та судом; зміст, форми та методи експертно-профілактичної діяльності. Особливу частину складають теоретичні основи і методики вирішення основних (типових) завдань судової вибухотехнічної експертизи.

Судова вибухотехнічна експертиза – рід криміналістичної експертизи, предметом якої є фактичні дані (обставини), які пов’язані з визначенням групової належності та єдиного джерела походження вибухових пристроїв в цілому вигляді або за їх фрагментами (осколками), елементів вибухових пристроїв, обставин вибуху, які встановлюються на основі спеціальних знань в області криміналістичної вибухотехніки за питаннями, які поставлені на вирішення експертизи.

Судова вибухотехнічна експертиза повинна чітко відмежовуватись від близьких до неї, суміжних в багатьох відношеннях, але самостійних експертиз, які пов’язані з вибухами на виробництві, транспорті і т.п., викликаними порушеннями технологічного процесу, правил техніки безпеки на виробництві і при експлуатації різних промислових систем, при проведенні робіт, зберіганні, транспортуванні, завантаженні та розвантаженні вибухонебезпечних речовин і матеріалів. Вказані експертизи пов’язані з різними технологічними процесами і відносяться до інженерно-технічних (технологічних) експертиз. Для їх виконання використовуються спеціальні знання з різних галузей – пожежно-технічні, в області охорони праці тощо [2].

1.1.2. Предмет судової вибухотехнічної експертизи

Предмет судової вибухотехнічної експертизи складають фактичні дані (обставини), які встановлюються на основі спеціальних знань в області криміналістичної вибухотехніки, за запитаннями які ставляться на її вирішення.

Предметом вибухотехнічної експертизи є встановлення найменування, конструкції, стану та інших фактичних даних про вибухові пристрої, боєприпаси, вибухові речовини, засоби підриву, предмети, що імітують вибухові речовини та вибухові пристрої, інструменти, матеріали, та пристосування, що використовувались при їх виготовленні, обставини підготовки та скоєння вибуху, рішення інших експертних задач, що потребують застосування спеціальних методичних засобів та використання спеціальних знань у криміналістичній вибухотехніці.

В цілому, виходячи з потреб практики, предметом вибухотехнічної експертизи є: установлення групової належності та єдиного джерела походження вибухових пристроїв у непошкодженому вигляді або за фрагментами (осколками); вибухових речовин і засобів підриву, а також обставин вибуху.

Від загальнонаукового визначення предмета слід відрізняти предмет конкретної експертизи. В останньому випадку це фактичні дані, які встановлюються у відповідності з постановою (ухвалою) про призначення експертизи за конкретною справою [3, 4].

Предметом конкретної експертизи можуть бути:

фактичні дані, пов’язані з встановленням належності речовин і виробів до вибухових речовин, вибухових пристроїв і боєприпасів;
стан і властивості вибухових речовин, вибухових пристроїв і боєприпасів;
визначення уражаючої здатності та ступеня небезпечності при протиправному застосуванні або обігу вибухових речовин, вибухових пристроїв і боєприпасів;
встановлення загальної групової належності та ідентифікації вибухових речовин, вибухових пристроїв і боєприпасів і їх складових частин за їх фрагментами або слідами вибуху;
встановлення обставин вибуху, тобто виду та місця вибуху, способу приведення в дію та конструкцію пристрою;
аналіз ситуації, яка передувала вибуху, та динаміки при вибуху;
відновлення (реконструкція) вибухового пристрою та навколишньої речової обстановки місця події;
орієнтовне визначення джерел надходження вибухових речовин, вибухових пристроїв, боєприпасів та їх складових частин до правопорушників;
встановлення рівня спеціальних знань і професійних навичок осіб у вибухотехніці та інших галузях науки та техніки щодо виготовлення та застосування вибухових речовин, вибухових пристроїв, боєприпасів та їх складових частин.

1.1.3. Об’єкти судової вибухотехнічної експертизи.

Об’єктами судової вибухотехнічної експертизи є матеріалізовані джерела інформації, визначені кримінально-процесуальним законодавством і надані експерту органом, який призначив експертизу, для експертного дослідження з метою вирішення поставлених запитань і встановлення фактів, які входять до предмету експертизи.

До об’єктів вибухотехнічної експертизи відносяться матеріальні носії інформації та матеріали кримінальної справи. Слід підкреслити, що різноманітність конструкцій, механізмів вибухових пристроїв, речовин, які здатні до вибуху, та їх непередбачене застосування, не дає можливості чітко визначити конкретне коло об’єктів цієї експертизи. На підставі експертної практики, можливо окреслити лише найбільш розповсюдженні об’єкти.

Об’єкти вибухотехнічної експертизи – матеріальні носії інформації розподіляються на три групи.

До першої групи належать власне вибухотехнічні вироби, матеріали та речовини: вибухові речовини та їх пакування, капсулі та детонатори, вогнепровідні та детонуючі шнури, гранати, міни, снаряди, підривачі, запалювачі, саморобні боєприпаси, саморобні вибухові пристрої, піротехнічні вироби, навчально-імітаційні засоби та їх залишки після вибуху або після застосування спеціальних засобів руйнування, а також предмети, що імітують вибухові речовини та вибухові пристрої.

Друга група включає всі інші матеріали, речовини та вироби, що пов’язані з підготовкою до злочину: інструменти, пристосування, література, одяг, що використовувалися при виготовленні або переробці вибухових речовин і вибухових пристроїв; побутові предмети, що мають сліди спільного зберігання з вибухонебезпечними виробами; засоби доставки вибухових пристроїв до місця вибуху, камуфляж і інші побутові предмети, а також інструменти та пристосування, що використовувались при виготовленні предметів, які імітують вибухові речовини та вибухові пристрої.

Третю групу складають предмети обстановки місця події, що несуть на собі сліди вибуху, а також інструменти, які використовувались при знешкодженні, та залишили сліди на відповідних частинах вибухотехнічних виробів.

До матеріалів кримінальних справ про вибух або вилучення пристроїв і речовин відносяться: протокол огляду місця події; протокол обшуку та вилучення; протокол допиту свідків; протокол допиту постраждалих; протокол допиту підозрюваних осіб; інші додаткові матеріали, що містяться у справі (фототаблиці, відеозаписи, схеми тощо).

Матеріали справи можуть бути об’єктами експертного дослідження тільки в тому випадку, якщо вони безпосередньо або у загальному вигляді вказані в постанові (ухвалі) органу, що призначив експертизу, та приєднані до кримінальної справи у встановленому законом порядку [5, 6].

Експерт-вибухотехнік не має права самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені у наданих йому матеріалах неоднозначно.

1.1.4. Терміни та визначення судової вибухотехнічної експертизи

У вибухотехнічній експертизі використовується термінологічний апарат, якій дозволяє найбільш повно та точно проводити опис та визначення об’єктів експертного дослідження. Основу цього апарату складають терміни, які надані у “Словнику основних термінів судової вибухотехнічної експертизи”. При виконанні експертних досліджень рекомендується застосовувати терміни, що наведені у “Словнику... ”.

1.2. Основні задачі та питання, що вирішуються вибухотехнічною експертизою

Судовою вибухотехнічною експертизою вирішуються основні задачі, які за метою та суттю досліджень розподіляються на наступні групи: класифікаційні, діагностичні, ідентифікаційні, ситуаційні та відновні (реконструкція ВП).

Метою класифікаційних вибухотехнічних досліджень є визначення належності речовини або їх сумішей до категорії вибухових речовин, визначення належності виробу до категорії вибухових пристроїв, боєприпасів або засобів, що їх імітують.

Метою діагностичних вибухотехнічних досліджень є визначення способу виготовлення, найменування, конструкції, принципу дії, призначення, областей застосування та інших характеристик вибухотехнічного виробу, визначення стану вибухової речовини або вибухового пристрою, визначення придатності речовини або виробу до вибуху, вивчення конструкції засобу, що імітує вибуховий пристрій, встановлення наявності або відсутності професійних знань і навичок у вибуховій справі за ознаками, що відобразились на матеріальних носіях.

Метою вибухотехнічних ідентифікаційних досліджень може бути встановлення загальної родової, групової (видової) приналежності, спільного джерела походження зразків вибухових речовин, що порівнюються, засобів ініціювання, інших вибухотехнічних виробів, встановлення цілого об’єкта по його частинам.

Метою ситуаційних вибухотехнічних досліджень є визначення можливості вибуху при конкретних обставинах поводження з небезпечними предметами, визначення можливих наслідків вибуху в конкретній обстановці, встановлення наявності або відсутності реальної небезпеки для життя та здоров’я людей у конкретній ситуації, визначення відповідності масштабів руйнувань на місті події потужності (сили вибуху) конкретного вибухотехнічного виробу, рішення інших ситуаційних питань, пов’язаних з з’ясуванням обставин події.

Метою криміналістичного вибухотехнічного відновлення (реконструкції) підірваних вибухотехнічних виробів за їх залишками та слідами вибуху є визначення конструкції підірваного пристрою, принципу його дії, виду, найменування, маси підірваної вибухової речовини, найменування штатних вибухотехнічних виробів, використаних при його виготовленні, шляхом створення моделі ВП.

Судова вибухотехнічна експертиза може бути класифікована на види, які відрізняються за предметом, об’єктами та окремими методиками.

Виходячи з потреб експертної практики, з урахуванням предмету доказування та спеціальних знань судова вибухотехнічна експертиза розподіляється на такі види [8]:

експертиза вибухових пристроїв, слідів та обставин вибуху;
експертиза вибухових речовин і продуктів вибуху.

Слідча практика потребує вирішення питань стосовно речових доказів, вилучених з місця події, тому питання для видів експертиз групуються та формулюються відповідно до об’єктів дослідження.

1.2.1 Експертиза вибухових пристроїв, слідів та обставин вибуху

Основними завданнями експертизи вибухових пристроїв, слідів та обставин вибуху є:

визначення належності об’єкта до вибухових пристроїв (боєприпасів) та визначення класифікаційної категорії пристрою;
визначення (опис) конструкції пристрою та способу його виготовлення;
встановлення здатності пристрою викликати вибух та можливості вибуху пристрою в конкретних умовах (струс, нагрівання, тощо);
встановлення наявності в обставинах справи даних, що стосуються особи, яка виготовила саморобний вибуховий пристрій і привела його в дію.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи не підірвано в даному місці вибуховий пристрій? Якщо так, то до якого виду пристроїв він належить (які особливості його конструкції, країна-виробник, тощо)?

Чи є предмети, знайдені на місці події (в тілі потерпілого), частинами вибухового пристрою? Якщо так, то до якого виду пристроїв вони належать?

Яким способом, саморобним чи промисловим, виготовлено вибуховий пристрій?

Який спосіб підриву був застосований в цьому випадку?

Якщо підірвано боєприпаси, до якого виду вони належать (гранати, міни, снаряди, тощо)?

Чи здатний даний пристрій викликати вибух? Якщо не здатний, то з яких причин?

Чи містять надані експерту матеріали дані, що вказують на характерні риси особи, що виготовила вибуховий пристрій (професійні навички, ступінь обізнаності з технологією виготовлення і використання вибухових пристроїв, тощо)?

Чи однакова конструкція саморобного вибухового пристрою, частини якого знайдені на місці події, та макета, виготовленого гр-ном Н.?

1.2.2. Експертиза вибухових речовин і продуктів вибуху

До основних завдань експертизи вибухових речовин і продуктів вибуху належать:

встановлення факту належності даного об’єкта до вибухових речовин або речовин, які можна використати як компоненти для виготовлення вибухових речовин, порохових зарядів або піротехнічних засобів;
встановлення способу виготовлення вибухових речовин;
виявлення мікрослідів вибухових речовин і продуктів їх розкладу на предметах-носіях;
встановлення за продуктами розкладання вибухових речовин вихідної речовини, яка була використана для вибуху;
встановлення спільної родової належності вибухових речовин (порохових зарядів).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи є дана речовина вибуховою? Якщо є, то якою саме?

Чи можуть використовуватись для виготовлення вибухової речовини надані речовини? Якщо так, то в якому сполученні?

Яким способом – промисловим чи саморобним, виготовлена дана вибухова речовина?

Чи є на предметі-носії (вказується, на якому саме) сліди вибухових речовин? Якщо так, то яких саме?

Чи є на даному предметі продукти розкладу вибухової речовини? Якщо так, то внаслідок розкладу якої вибухової речовини вони утворились?

Чи мають дані вибухові речовини (зазначають порівнювані об’єкти) спільну родову (групову) належність?

Чи складали раніше вибухові речовини, надіслані на дослідження, єдину масу?

1.3 Методи судової вибухотехнічної експертизи

При виконанні судових вибухотехнічних досліджень застосовуються сучасні методи досліджень. Стосовно потреб експертної практики виконання вибухотехнічних експертиз видається доцільною класифікація методів з урахуванням їхньої спільності та субординації, відповідно до якої виділяються чотири рівні [9, 10].

Перший рівень. Загальний діалектичний метод, що пронизує всі інші рівні, всю структуру методів, тому що є базою для їхнього розвитку.

Цей загальний метод містить у собі і широко використовувані в експертній практиці такі формально-логічні категорії, операції пізнання, як: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, індукція, дедукція тощо, що враховують основні етапи і закономірності процесу пізнання.

Стосовно до категорій діалектики “одиничне”, “особливе” і загальне, до таких логічних процедур, як аналіз і синтез, методи поділяються на індуктивні і дедуктивні, аналітичні і синтезуючі.

Метод аналізу складається в розчленовуванні цілого на частини, системи на інші її елементи. Синтезуюче дослідження складається в інтеграції окремих елементів. Це метод систематизації, у результаті застосування якого одержують нове знання.

Другий рівень. Загальні (загальнонаукові) методи - система визначених прийомів, правил, рекомендацій з вивчення конкретних об'єктів, явищ, предметів, фактів [11, 12].

Загальні методи - це універсальні методи дослідження, тому що кожний з них може використовуватися для рішення великої групи питань, що ставляться перед судовою вибухотехнічною експертизою. Вони застосовуються на основних стадіях експертного дослідження.

До загальних методів належать: спостереження, вимір, опис, експеримент, моделювання.

Спостереження - безпосереднє сприйняття якого-небудь об'єкта, явища, процесу, здійснюване навмисно і цілеспрямовано з метою його вивчення. Результати наукового спостереження фіксуються по визначеній системі, а інформація, одержувана в результаті спостереження, повинна піддаватися контролеві на обґрунтованість і стійкість. Контроль може здійснюватися шляхом або повторного спостереження, або застосування інших методів дослідження (наприклад, експерименту). Спостереження може проводитися як у природних для об'єкта вивчення умовах, так і в лабораторних умовах.

Вимір - сукупність дій, виконуваних за допомогою засобів вимірів з метою визначення числового значення величини в прийнятих одиницях виміру. При вимірі шляхом порівняння досліджуваної величини з однорідної їй величиною (звичайно прийнятої за одиницю виміру і називану “мірою”) установлюють кількісне співвідношення відомої і невідомої величин.

Розрізняють прямі і непрямі виміри. У першому випадку результат одержують шляхом застосування вимірювальних приладів і засобів, у другому - шляхом з'ясування залежності між шуканою і безпосередньо вимірюваною величиною на основі визначеного рівняння.

Об'єктами виміру є різні характеристики предметів, явищ, процесів - розміри, маса, об’єм, температура, часові інтервали, швидкість руху й ін. Для встановлення цих параметрів використовуються обчислення.

Опис - фіксування узагальнених результатів спостереження, виміру за допомогою засобів письмової мови, указівка на ознаки об'єкта. Такий опис завжди упорядкований, оскільки використовується прийнята термінологія позначення результатів спостереження або вимірів об'єкту і система опису ознак, властивостей об'єкта.

Опис може бути безпосереднім, коли відображаються результати спостереження об'єкта самим експертом, або опосередкованим, коли в ньому зазначені результати, отримані іншими особами, що беруть участь у дослідженні, або за допомогою технічних засобів (наприклад, оптичних, використовуваних для опису морфологічних ознак мікрооб'єктів).

Експеримент - дія, спеціально здійснювана для штучної кількаразової зміни умов спостереження об'єкта або явища з метою виявлення природи, сутності властивостей, характеристик і інших особливостей об'єкта, що спостерігається, або явища. Він полягає у вивченні експертом процесів, що спостерігаються, в умовах, максимально близьких до умов, що мали місце під час події, з урахуванням можливої варіаційності.

Цей метод широко застосовується в судовій експертизі, починаючи з одержання експериментальних зразків до виявлення механізму взаємодії об'єктів, слідоутворення, окремих параметрів цього механізму.

Моделювання - опосередковане дослідження закономірностей досліджуваного об'єкта в основному в тих випадках, коли він недоступний для безпосереднього вивчення.

Суть моделювання складається в заміні об'єкта-оригіналу моделлю, тобто спеціально створеним аналогом. При цьому під моделлю розуміється така матеріальна або ідеальна система відображення об'єкта, що моделюється, яка відтворює суттєві ознаки, властивості об'єкта-оригіналу.

Моделлю може бути пристрій, що відтворює, імітує будову та дію якого-небудь іншого пристрою (пристрою, що моделюється), а також будь-який образ (уявний або умовний - зображення, схема, креслення і т.п.) якого-небудь об'єкта, процесу або явища.

Моделювання використовують у тих випадках, коли вивчення самого об'єкта, явища, процесу неможливе або недоцільне. Мета застосування даного методу - одержання інформації шляхом перенесення на досліджуваний об'єкт результатів вивчення його моделі.

За способом реалізації розрізняють уявне, фізичне, математичне, кібернетичне і змішане моделювання.

Іноді моделювання є реконструкцією, тобто відновленням первісного вигляду об’єкту за його описами або залишками. Реконструкція може бути як матеріальною (наприклад, відновлення конструкції вибухового пристрою за його залишками), так і уявною.

Третій рівень. Методи цього рівня мають назву частково-наукові методи судової експертизи. Це інструментальні, аналітичні й інші допоміжні технічні методи, що застосовуються в одній, або в декількох науках. Вони застосовуються для вивчення морфологічних і субстанціональних властивостей об'єктів дослідження.

Методи цього рівня систематизуються відповідно до їх загального науково-технічного призначення й одержуваних результатів на 13 класів: вимірювальні; мікроскопічні; фотографічні; фізико-технічні; спектральні; рентгенографічні; хроматографічні; електрохімічні (фізико-хімічні); аналітико-хімічні; радіаційні; математичні; електронно-обчислювальні.

Усі перераховані класи методів характеризуються своїми принципами і набором технічних засобів.

Четвертий рівень. Спеціальні (монооб’єктні) методи або частково-експертні методи, під якими розуміють методи, що розробляються або пристосовуються для дослідження конкретного, одиничного об'єкта, або застосовуються тільки в експертизах даного роду.

Такі методи створюються або на основі пристосування методів існуючих в інших областях знань, науках або створюються спеціально експертами на основі їхньої практики дослідження конкретних об'єктів.

Методи досліджень реалізуються в методиках виконання відповідних видів експертиз.

Методика експертизи - це програма використання комплексу методів, прийомів і технічних засобів, що застосовуються у визначеній послідовності для рішення експертних задач.

Експертна методика - це програма дій, що пропонує експертові в категоричній або рекомендаційній формі використовувати визначені методи дослідження об'єктів, послідовність і процедуру застосування цих методів. Характер методики - категоричний або альтернативний, що надає експертові можливість вибору, залежить від суті обраних методів і засобів. У зміст методики можуть входити й очікувані результати або їхні варіанти. В останньому випадку входять і рекомендації з оцінки значення кожного варіанта.

Вказівки, що містяться в програмі дій, можуть стосуватися й умов використання методів і засобів, оскільки від цього може залежати результативність методики.

Таким чином, методика експертного дослідження характеризується насамперед системою (сукупністю) методів. Включені в її зміст (структуру) методи застосовуються у визначеній послідовності, що залежить як від поставлених задач і етапів їхнього рішення, так і від умов, у яких проводиться дослідження.

Експертна методика орієнтована на рішення конкретної експертної задачі. Тому методика експертного дослідження специфічна для кожного роду експертизи, що обумовлено природою досліджуваних об'єктів і питаннями, що приходиться вирішувати експертам конкретної спеціальності.

За ступенем спільності виділяються два види експертних методик - типова і конкретна, або окрема (часткова).

Типова експертна методика - вираження узагальненого досвіду рішення типових експертних задач. У певних випадках ця методика може застосовуватися експертом без будь-якої адаптації, зміни.

Конкретна, або окрема методика - спосіб вирішення конкретної експертної задачі, що є результатом пристосування, зміни типової методики або плодом творчого підходу до вирішення експертної задачі.

Питання щодо доцільності застосування будь-якого методу в експертній практиці або щодо його ефективності може бути вирішене на основі відповідної його оцінки [11].

Метод дослідження можна оцінити як ефективний, якщо одержані достовірні результати при їх високій точності і поставлене завдання може бути розв’язане на підставі дослідження мінімального обсягу матеріалу в короткий термін.

Будь-який метод дослідження слід оцінювати як ефективний, якщо він задовольняє чотирьом основним оціночним показникам: достовірності результатів (великої ймовірності відповідності їх об’єктивній дійсності), їх точності (яка забезпечує можливість розв’язання завдань), потребі у мінімальному обсязі матеріалу, який досліджується (який відповідає тому обсягу, що звичайно мають слідчі органи) та мінімальним витратам часу, що необхідні для проведення дослідження (які суттєво не впливають на термін виконання експертиз).

2. Участь спеціаліста в огляді місця події. Попередня оцінка обставин вибуху

2.1. Основні терміни й визначення

Огляд місця події за фактом вибуху або виявлення вибухового пристрою (вибухонебезпечного предмету) є слідчою дією, до участі в якої може залучатись спеціаліст-вибухотехнік. Спеціаліст-вибухотехнік надає допомогу слідчому в проведенні огляду місця події, правильному, з технічної точки зору, описі об’єктів, що належать до об’єктів дослідження вибухотехнічної експертизи.

При цьому рекомендується застосовувати наступні терміни та визначення.

Вибух - процес виділення енергії за короткий проміжок часу, пов'язаний з миттєвою фізико-хімічною зміною стану речовини, яка призводить до виникнення стрибка тиску або ударної хвилі, що супроводжується утворенням стиснутих газів або пари, здатних проводити роботу.

Вибухонебезпечна система - термодинамічна система, що складається з вибухових речовин, вибухонебезпечних горючих сумішей, вибухових сумішей пилу, а також ємностей, що працюють під тиском, і мають здатність виділяти енергію у вигляді вибуху.

Фізичний вибух - вибух, що спричиняється зміною фізичного стану речовини.

Хімічний вибух - вибух, що спричиняється швидким хімічним перетворенням речовин, при якому потенційна хімічна енергія переходить в теплову і кінетичну енергію продуктів вибуху, що розширяються.

Аварійний вибух - вибух, що відбувся в результаті порушення технології виробництва, помилок обслуговуючого персоналу, або помилок, допущених при проектуванні.

Детонаційний вибух - вибух, при якому запалювання подальших шарів вибухової речовини відбувається в результаті стиснення і нагріву ударною хвилею, при цьому ударна хвиля і зона хімічної реакції слідують нерозривно одна за одною із постійною надзвуковою швидкістю.

Детонація - розповсюдження вибуху по вибуховій речовині, обумовлене проходженням ударної хвилі із постійною надзвуковою швидкістю, що забезпечує швидку хімічну реакцію.

Фізична детонація - процес, що виникає, при змішуванні рідин з різними температурами, коли температура однієї з них значно перевищує температуру кипіння іншої.

Дефлаграційний вибух - вибух, при якому нагрівання і запалювання подальших шарів вибухової речовини відбувається в результаті дифузії і теплопередачі, при цьому фронт хвилі стиснення і фронт полум'я рухаються з дозвуковою швидкістю.

Зосереджений вибух - вибух конденсованої вибухової речовини або конденсованої вибухонебезпечної системи.

Об'ємний вибух - детонаційний або дефлаграційний вибух газоповітряних, пило-повітряних і пароповітряних сумішей.

Вибух ємності під високим тиском - вибух ємності, в якій в робочому стані зберігаються стиснуті під високим тиском гази або рідини, або вибух, в якому тиск зростає в результаті зовнішнього нагріву або в результаті самозаймання суміші, що утворилася, усередині ємності.

Ємність під високим тиском - закрита ємність, яка призначена для зберігання, транспортування і використання рідини або газу під тиском більшим, ніж атмосферний, спроектована згідно спеціальних вимог.

Примітка. Різновидом ємностей, що знаходяться під високим тиском є балони, резервуари, цистерни і трубопроводи.

2.2. Огляд, фіксація, вилучення деталей знешкоджених вибухових пристроїв та вибухонебезпечних виробів

Слідчий і залучені ним особи проводять огляд ВП або вибухонебезпечних виробів тільки після переведення їх у безпечний стан спеціалістами відповідних служб.

Огляд полягає в безпосередньому виявленні і дослідженні об'єктів, що мають значення для справи, вивченні їх властивостей, стану і взаєморозташування. Він проводиться за участю понятих, які зобов'язані засвідчити факт і результати огляду. Слідчий огляд вказаних об'єктів може виконуватися в ході огляду місця події, обшуку, інших слідчих дій, а також при окремому слідчому огляді вилучених предметів.

До огляду крім спеціалістів-вибухотехніків можуть залучатися криміналісти, спеціалісти з кіно- відео- та фотозйомки а також інші фахівці. Залучені для участі в слідчому огляді спеціалісти зобов'язані консультувати слідчого і надавати йому допомогу в питаннях, що потребують спеціальних знань, використання науково-технічних засобів і методів, безпосередньо виконувати його доручення щодо застосування тих чи інших засобів і методів з метою пошуку, виявлення, огляду, фіксації, вилучення і збереження слідів.

Спеціаліст-вибухотехнік під час огляду знешкодженого ВП може консультувати слідчого щодо запобіжних заходів при поводженні з вибухонебезпечними деталями і частинами ВП, загального порядку і послідовності огляду об'єктів, способів і необхідних засобів транспортування деталей і частин ВП після закінчення огляду.

Задачами огляду є:

фіксація місця виявлення і стану вибухонебезпечного виробу, положення рухомих деталей і частин пристрою з урахуванням всіх пошкоджень і змін, які були зроблені спеціалістами і іншими особами до початку огляду;
вивчення загальної конструкції вибухонебезпечного виробу, вивчення і фіксація загальних і окремих ознак матеріалів, речовин і виробів, що були використані під час його виготовлення;
виявлення, фіксація, вилучення і збереження слідів рук, природних і техногенних мікрочастинок, текстильних волокон, волосся людини і тварин, частинок рослин, а також інших слідів і мікрооб'єктів, що є на деталях пристрою, в масі ВР, на супутніх предметах.

Огляд вибухонебезпечного об’єкту рекомендується вести поетапно, дотримуючись наступних рекомендацій.

Перший етап – підготовка до огляду. На цьому етапі необхідно виконати ряд заходів загального характеру, які повинні бути прийняті завчасно (до виїзду на місце і початку огляду), і ряд конкретних заходів, які повинні бути здійснені після прибуття на місце з урахуванням ситуації, що склалася, на місці, де знаходиться небезпечний предмет.

До заходів загального характеру відносяться: спеціальна криміналістична підготовка з питань криміналістичної вибухотехніки суб'єктів огляду (слідчого, оперативного працівника і інших осіб, що беруть участь в огляді вибухонебезпечних об'єктів); завчасна підготовка наборів спеціальних вибухотехнічних і загальних криміналістичних засобів огляду, перевірка їх наявності і укомплектованості перед виїздом; завчасне вирішення питання щодо способу транспортування, необхідні транспортні засоби і можливе місце зберігання вибухонебезпечного предмету і його частин після проведення огляду; вирішення організаційних питань щодо охорони місця події (місця проведення огляду) тощо.

Після прибуття на місце вживаються конкретні заходи з урахуванням ситуації на місці, виду об'єкту, його стану, обставин поводження з ним. Як правило, спочатку вибирається приміщення і обладнується робоче місце, де проводитиметься огляд, потім готуються спеціальна вибухотехнічна і криміналістична техніка, освітлювальні засоби. Далі детально з'ясовуються обставини поводження з предметом до початку огляду, характер пошкоджень і змін, які були заподіяні предмету сторонніми особами і спеціалістом-вибухотехніком при обстеженні і знешкодженні. Після цього визначається послідовність огляду деталей і складових частин вибухонебезпечного об'єкту, ставляться конкретні задачі спеціалістам, що беруть участь у огляді.

Безпосередньо перед початком огляду слідчий разом із спеціалістом-вибухотехніком (якщо такий бере участь в огляді) інструктують всіх учасників огляду щодо запобіжних заходів при поводженні з ВР, засобами ініціювання, іншими частинами і деталями даного вибухонебезпечного предмету. Це завжди повинні бути конкретні рекомендації, що враховують стан об'єктів, які оглядаються. Наявність або відсутність іржі, вм'ятин, інших пошкоджень значно впливає на ступінь небезпеки виробу. В окремих випадках ці чинники грають вирішальну роль, і огляд може бути припинений.

Другий етап – прийняття додаткових заходів безпеки, фіксація розташування і стану об'єктів огляду. На цьому етапі обов'язково повинні бути вжиті додаткові заходи безпеки, що забезпечують можливість вести детальний криміналістичний огляд вибухонебезпечного предмету і його складових частин без ризику вибуху.

У всіх випадках небезпечним є такий стан предмету, коли заряд ВР і засіб ініціювання контактують один з одним або знаходяться в безпосередній близькості один від одного. У такому вигляді деталі ВП не можуть бути піддані криміналістичному огляду, тому слідчий (оперативний працівник) повинен переконатися, чи були спеціалістом-вибухотехніком зроблені конкретні дії, направлені на роз'єднання заряду ВР і засобу ініціювання. Наприклад, якщо огляду підлягає ручна граната, то її запал повинен бути вигвинчений з корпусу; якщо оглядається протипіхотна міна, то з її корпусу, у залежності від конструкції, повинен бути вилучений підривач.

Важливо пам'ятати, що роз'єднання заряду ВР і засобу ініціювання у всіх випадках повинен виконувати фахівець з дотриманням запобіжних заходів. Під час цих робіт слідчому, учасникам огляду та понятим необхідно знаходитися на безпечній відстані.

Всі зроблені на цьому етапі активні дії, а також остаточний стан вибухонебезпечного предмету, взаємне розташування його деталей і частин обов'язково фіксуються в протоколі огляду (якщо це не було зроблено в акті знешкодження).

Після виконання всіх необхідних дій по забезпеченню безпеки фотографічним і графічним способами фіксуються місце розташування і стан вибухонебезпечного предмету. Потім після консультацій із спеціалістом-вибухотехніком предмет переміщається в наперед обладнане робоче місце, де за правилами криміналістичної масштабної зйомки фіксуються загальний вид вибухонебезпечного предмету, стан конструкції ВП, його корпусу, камуфляжу, інших деталей і частин.

Паралельно з фотографуванням виготовляється схематична зарисовка (схема або ескіз) вибухонебезпечного предмету. На ній відображається стан вибухонебезпечного виробу або знешкодженого ВП на момент огляду, фіксуються всі пошкодження корпусу, оболонки заряду, камуфляжу, деталей механізму приведення в дію, які були заподіяні сторонніми особами, або спеціалістом при розкритті предмету і знешкодженні пристрою. На схемі також фіксується точне положення бойка, ударника, замикача, взаємне розташування ВР і засобів ініціювання, точне положення інших рухомих деталей і частин пристрою.

Схема (схемна зарисовка) виконується або в масштабі, або з дотриманням пропорцій по основних деталях пристрою. Дрібні деталі і частини зображаються умовно і нумеруються. У нижній частині схеми даються розшифровка прийнятих позначень і точні назви всіх деталей і частин пристрою. На наступних етапах роботи на цю схему наносяться умовні позначення знайдених слідів і мікрооб'єктів, тому необхідно наперед передбачити місце на схемі для внесення відповідних записів. Також детально фіксується розташування, стан і взаємне розташування деформованих деталей і частин пристрою, коли огляду підлягають частини ВП, знешкодженого фахівцем з використанням дистанційного гідродинамічного руйнівника.

Третій етап – детальний огляд предмету з метою виявлення слідів і мікрооб'єктів. Метою цього етапу огляду є пошук видимих і слабо видимих слідів рук, волосся людини і тварин, часток грунту і рослин, текстильних волокон, слідів знарядь і інструментів.

Деталі ВП і інші частини вибухонебезпечного предмету спочатку оглядаються в статиці, а потім беруться в руки з дотриманням загальних криміналістичних правил і прийомів за ребра, кути і інші місця, де не може бути мікрооб'єктів і слідів рук.

Пошук ведеться візуально і з використанням криміналістичних луп різної кратності. Застосовуються різноманітні варіанти освітлення і способи огляду поверхні об'єктів: фронтальне освітлення і огляд під різними точками зору, бічне або тіньове освітлення. Крім того, всі об'єкти оглядаються при ультрафіолетовому освітленні, а також в інфрачервоному світлі, для чого використовуються електронно-оптичний перетворювач, ультрафіолетові лампи і інші наявні криміналістичні засоби. Для пошуку частинок, що володіють магнітними властивостями, застосовують криміналістичні магніти із змінним положенням робочої поверхні.

При виявленні слідів і мікрооб'єктів приступають до робіт по їх фіксації і вилученню.

Четвертий етап – фіксація і вилучення знайдених слідів і мікрооб'єктів. Фіксація і вилучення знайдених мікрооб'єктів і слідів здійснюються відповідно до загальних криміналістичних правил та рекомендацій.

Первинно деталі пристрою зі знайденими на них слідами і мікрооб'єктами фотографуються за правилами великомасштабної зйомки з міліметровою лінійкою. Розташування знайдених слідів і мікрооб'єктів указується на схемі пристрою. При необхідності, як правило, в тих випадках, коли пристрій складається з великої кількості деталей, робиться окрема схематична зарисовка конкретної деталі пристрою, на якій виявлені сліди або мікрооб'єкти.

Конкретне розташування знайденого сліду або мікрооб'єкту фіксується за допомогою міліметрової лінійки з максимально можливою точністю (до 1-2 мм). Причому вимірювання, що відзначаються на схемі пристрою і схематичній зарисовці деталі, повинні відповідати і один одному, і вимірюванням, які будуть вказані відносно розташування даного сліду або мікрооб'єкту в протоколі огляду: це обов'язкова вимога. Схеми і схематичні зарисовки є додатком до протоколу огляду. Зафіксовані в них дані повинні пояснювати зміст основного документа, а не бути окремим графічним документом.

Після виконання фотографічної і графічної фіксації вирішується питання щодо вилучення і способів збереження знайдених слідів і мікрооб'єктів.

Якщо які-небудь сліди і мікрооб'єкти в ході подальшого огляду і транспортування можуть змінити своє розташування, можуть бути випадково пошкоджені або втрачені, вони вилучаються і упаковуються з дотриманням встановлених правил і прийомів. На упаковках і бирках робляться пояснюючі написи, які завіряються слідчим і понятими.

У протоколі огляду відносно мікрочастинок фіксуються наступні дані:

предмет-носій і його ознаки;
розташування мікрочастинок на об'єкті;
родова приналежність, кількість мікрочастинок, їх колір, розміри і форма;
спосіб вилучення (за допомогою пінцета, голки, магніту, липкої стрічки, вакуумного заборника повітря або разом з предметом-носієм);
вид упаковки і зміст напису пояснення на ній;
факт виготовлення схеми і схематичної зарисовки, факт фотографування і умови зйомки.

При огляді і описі слідів рук, волосся, волокон і інших традиційних криміналістичних об'єктів можуть використовуватися рекомендації, викладені в довідковій літературі по криміналістиці.

П'ятий етап – вивчення і фіксація загальних і окремих ознак деталей і складових частин вибухонебезпечного предмету. На цьому етапі необхідно вивчити і потім детально описати для протоколу родові, видові, групові , індивідуалізуючи ознаки і особливості всіх об'єктів, що входять до складу вибухонебезпечного предмету. При цьому обов'язково фіксуються стан об'єктів на момент огляду і всі пошкодження і зміни, заподіяні об'єктам на попередніх етапах роботи.

Складові частини вибухонебезпечного предмету рекомендується вивчати і описувати в протоколі в наступній послідовності:

заряд ВР і його оболонка;
засіб ініціювання;
деталі і частини, що забезпечують контакт ВР із засобами ініціювання;
механізм приведення в дію і його складові частини;
деталі, що забезпечують кріплення механізму приведення у ВП;
корпус пристрою;
готові уражаючи елементи, інші об'єкти;
камуфляж пристрою і засіб транспортування вибухонебезпечного предмету.

Відносно кожного об'єкту, кожного функціонального елементу конструкції пристрою необхідно зафіксувати наступні дані:

найменування виробу і спосіб його виготовлення;
матеріал, колір, форму і геометричні розміри виробу;
стан об'єкту на момент початку огляду, наявність, розташування і характер наявних пошкоджень;
розташування і зміст маркувальних позначень, написів і рукописних міток, якщо такі є;
наявність і характер доробок і переробок виробу, використані при цьому матеріали, їх характеристики; потертості, подряпини, вм'ятини, сліди корозії, забруднення, нашарування яких-небудь речовин на поверхні об'єкту і інші ознаки, що індивідуалізуються даний об'єкт.

Крім того, якщо в ході огляду і при вживанні додаткових заходів безпеки той або інший об'єкт зазнав які-небудь необоротних змін, це необхідно відобразити в протоколі огляду.

Шостий етап - завершальний. Завершальний етап роботи - це закінчення огляду, яке виконується за певними правилами. Як правило, послідовність криміналістичних робіт на завершальному етапі наступна

За участю спеціалістів перевіряється: чи всі необхідні заходи вжито для виявлення, фіксації і вилучення об'єктів і слідів, що можуть стати речовими доказами; які криміналістичні засоби застосовувалися при первинному дослідженні об'єктів і слідів, які при цьому одержані результати. Підсумком цієї частини роботи є рішення керівника про закінчення огляду і початок упаковки об'єктів або організація і проведення додаткових робіт щодо огляду окремих деталей і частин вибухонебезпечного виробу або знешкодженого ВП з використанням конкретних техніко-криміналістичних засобів і методів.

Після проведеної перевірки приступають до упаковки предметів і слідів. Особлива увага надається упаковці вибухонебезпечних частин пристрою. Основна вимога безпеки - роздільна упаковка, транспортування і подальше зберігання вибухових, вибухонебезпечних і легкозаймистих речовин і матеріалів, з одного боку; всіх видів засобів ініціювання і засобів передачі ініціюючого імпульсу – з іншого.

Вилучену з ВП ВР поміщають в поліетиленовий пакет і картонну коробку відповідних розмірів. На кришці коробки робиться пояснювальний текст, який завіряється підписами слідчого і понятих. Коробка опечатується і надалі зберігається окремо від інших об'єктів. Аналогічним чином поступають і із засобом ініціювання. Електродетонатор в цілях безпеки від'єднують від вибухового пристрою, оголяють вивідні проводи, зачищають їх кінці, скручують між собою і прикріплюють до корпусу детонатора за допомогою ізоляційної стрічки. Потім виріб поміщають в поліетиленовий пакет і укладають в картонну коробку відповідних розмірів між шарами вати. На кришці коробки роблять відповідні надписи.

Факти зміни стану об'єктів, що оглядаються, приведення вибухонебезпечних частин пристрою в транспортне положення, характер дій, вчинених з цими об'єктами і матеріалами, фіксуються в протоколі.

Якщо через особливості конструкції пристрою або за умови безпеки неможливо роз'єднати заряд ВР і засіб ініціювання, то, після застосування засобів фото- відеофіксації, поступають таким чином. Використовуючи спеціальні пристосування, проводиться руйнування (або знищення) виявленого пристрою у відповідності до вимог нормативних документів, з подальшим вилученням та упакуванням його залишків.

Для забезпечення безпеки при транспортуванні і зберіганні ВР, інших вибухонебезпечних виробів і матеріалів як пакувальні засоби необхідно використовувати тільки легкі і міцні предмети без металевих частин. Об'єкти, що транспортуються, слід закріплювати нерухомо. Вони не повинні торкатися внутрішніх стінок упаковки.

Інші деталі пристрою, вилучені сліди, копії слідів (дактилоскопічні плівки з відбитками, полімерні репліки) упаковуються відповідно до загальних криміналістичних правил. Як пакувальні засоби використовуються або спеціальні вироби, або відповідні за розмірами і якістю поліетиленові пакети, паперові конверти, скляні бюкси і пробірки, картонні коробки, фанерні ящики тощо.

Даний алгоритм (загальний порядок) криміналістичного огляду різного роду вибухонебезпечних виробів застосовується і для зарядів ВР, і для окремих засобів вибуху, і для знешкоджених боєприпасів і саморобних ВП, і для імітаційно-піротехнічних засобів, ВП народногосподарського призначення.

2.3. Виявлення, огляд, фіксація і вилучення слідів вибуху в ході огляду місця події

Метою огляду є фіксація обстановки місця події, виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину і інших об'єктів, які можуть стати речовими доказами, з'ясування обставин події, встановлення інших даних, що можуть мати значення для справи і дозволять у сукупності з іншими доказами зробити висновок про обставини події, що розслідується, і механізм злочину.

До числа головних задач відносяться виявлення, огляд, фіксація і вилучення слідів вибуху. Кваліфіковане вирішення цих задач вимагає спеціальних пізнань у криміналістичній вибухотехніці, правильної організації робіт з матеріальними носіями інформації, спеціального техніко-криміналістичного забезпечення.

Підготовка до огляду. Для роботи із слідами вибуху на місці події потрібні загальні криміналістичні, спеціальні вибухотехнічні, а також допоміжні засоби і витратні матеріали:

засоби для огорожі території і приміщень, що підлягають огляду;
освітлювальні засоби (бензогенератор, прожектори, переносні лампи, ліхтарі, подовжувачі тощо) для забезпечення робіт у вечірній і нічний час, в знеструмлених або погано освітлених місцях;
фото-, відеоапаратура для фіксації обстановки на місці події, стану пошкоджених вибухом предметів обстановки, зовнішнього вигляду об'єктів, що вилучаються, і слідів, послідовності і характеру виконаних робіт;
засоби для розбирання завалів стін, стель, сміття, грунту та набори сит для просіювання ґрунту тощо;
декілька рулонів поліетиленової плівки або брезенту для оберігання від атмосферних опадів і інших несприятливих дій окремих предметів і ділянок території, що оглядається;
криміналістичні валізи, що містять стандартні набори криміналістичних засобів, пристосувань і інструментів;
валіза хіміка-вибухотехніка, що містить спеціальні матеріали, засоби і реактиви для вилучення мікрочастинок ВР, продуктів вибуху, контрольних проб і зразків, а також набір фізико-хімічних засобів для експрес-аналізу ВР і порохів;
технічні валізи вибухотехніка, що містять набори інструментів і пристосувань для роботи з об'єктами, пошкодженими вибухом;
декілька мікроскопів, настільних луп з підсвічуванням, джерел направленого світла, щільний креслярський білий папір великого формату для огляду і сортування дрібних і найдрібніших об'єктів;
інформаційно-довідкові матеріали для забезпечення первинних вибухотехнічних досліджень (довідник спеціаліста-вибухотехніка, ПЕВМ і відповідне програмне забезпечення);
канцелярське і креслярське приладдя для оформлення планів і схем до протоколу огляду;
засоби для упаковки, збереження і транспортування вилучених об'єктів і слідів (паперові конверти і пакети, скляні бюкси і банки, поліетиленові пакети, картонні коробки, дерев'яні ящики і ін.);
спецодяг для учасників огляду (відповідно, для роботи в зимовий, літній і в осінньо-весняний періоди);
аптечка, що містить йод, зеленку, бинти, вату, нашатирний спирт, серцеві краплі і інші засоби першої допомоги.

У кожному випадку безпосередньо перед виїздом на місце події при уточненні обставин події необхідно одержати попередню інформацію про масштаби руйнування, наявність жертв. Після цього з урахуванням обсягу майбутніх робіт комплектується необхідний набір засобів, залучаються відповідні спеціалісти.

Перед початком огляду місця події фахівцями з пошуку і знешкодження проводиться його перевірка на наявність вторинних ВП, вибухонебезпечних фрагментів, що залишились після вибуху, тощо, а також, із залученням відповідних фахівців, виявляються інші чинники, що можуть впливати на безпеку людей в процесі огляду місця події.

Початкова стадія огляду. З метою ознайомлення з обстановкою на місці події, отримання загального уявлення про характер події, що відбулася, з'ясування і конкретизації задач огляду, визначення способів їх рішення, необхідних для цього сил і засобів здійснюється загальний огляд місця події. Він проводиться без будь-якої зміни обстановки. Предмети, що знаходяться на місці події, не переміщаються і не беруться в руки.

Згідно з конкретною обстановкою, можна використовувати один з наступних способів (прийомів) пересування по території місця події: круговий, з рухом по концентричних кругах від центру до периферії (та навпаки); по спіралі, коли рух здійснюється від центру до периферії (або навпаки) із збільшенням (зменшенням) радіусу руху; лінійний (фронтальний або маршрутний), коли рух здійснюється по певних напрямах.

У всіх випадках пересуватися по території, що оглядається, необхідно з обережністю, так, щоб не пошкодити і не знищити наявні сліди і мікрооб'єкти та не наступити на вибухонебезпечні залишки пристрою, що, можливо, спрацював частково.

В ході загального огляду виконується орієнтуюча і оглядова фото- і відеозйомка розташування місця події по відношенню до навколишнього простору у первинному вигляді.

На основі сприйняття загальної картини події виділяються об'єкти і сліди, причинно пов'язані з подією, складається попередня думка щодо можливого механізму вибуху, місця розташування центру вибуху і його категорії, а також можливої маси підірваного заряду ВР, місць локалізації залишків ВП і слідової кількості ВР, що не прореагувала.

Центр вибуху характеризується найсильнішими руйнуваннями. Центр вибуху може не співпадати з центром території, спочатку позначеної як територія місця події. З центром вибуху завжди зв'язані сліди бризантної (подрібнювальної) і теплової (термічної) дії вибуху на предмети обстановки, які з віддаленням від центру вибуху втрачають свою інтенсивність. Центр вибуху встановлюється в результаті комплексного аналізу всієї сукупності ознак, є підсумком логічних висновків і уявного відтворення первинної речової обстановки.

Масу підірваного заряду можна попередньо оцінити за розмірами утвореної вибухом воронки, характером руйнування будівель, відстанню, на якій ударна хвиля втрачає здатність наносити певні види руйнування (дроблення скління, руйнування рам і дверних блоків тощо.). Відповідні розрахунки можуть бути виконані спеціалістом-вибухотехніком безпосередньо в ході огляду і враховані при ухваленні рішень щодо розмірів території, що підлягає огляду.

Фрагменти ВП можуть бути розкидані на різній відстані навколо центру вибуху: металеві, пластмасові, скляні осколки різної форми і розмірів; обривки паперу, картону, матерії, шкіри; шматочки фанери; цоколі лампочок, деталі годинникових механізмів, батарей, тумблерів; уламки пружин і шайб; обривки проводів і ізоляційної стрічки; обгорілі шнури; гайки, цвяхи, болти і інші деформовані або роздроблені предмети із слідами кіптяви тощо.

У тих випадках, коли подію можна заздалегідь оцінити як вибух I - III категорії (маса висадженого заряду більше 1 кг ВР в тротиловому еквіваленті), кількість об'єктів, що виявляються в ході огляду, може складати більше декількох тисяч.

Коли за попередніми оцінками вибух можна вважати не дуже сильним (IV - V категорії, маса висадженого заряду менше 1 кг) і руйнування на місці події незначні, як правило, кількість об'єктів із слідами вибуху не перевищує декількох сотень.

В процесі загального огляду з урахуванням виявлених обставин і одержаних від спеціалістів даних намічається план подальшого детального огляду місця події, визначаються межі території, що оглядається, послідовність огляду окремих ділянок, способи і прийоми вивчення окремих об'єктів обстановки, порядок пересування учасників огляду, порядок роботи спеціалістів, необхідні техніко-криміналістичні засоби для пошуку і огляду слідів вибуху і залишків ВП.

Виявлені при загальному огляді об'єкти, що можуть відноситися до фрагментів ВП, і елементи обстановки із слідами вибуху позначаються бирками або вішками. Залежно від погодних умов вживаються заходи щодо збереження цих носіїв інформації.

Головним завданням на початковій стадії огляду, з урахуванням одержаних попередніх даних щодо механізму вибуху, центру вибуху і маси висадженого заряду, є уточнення розмірів території, що підлягає огляду, визначення способів і прийомів детального огляду.

Для даних категорій вибухів доцільно спочатку виділити чотири зони локалізації слідів:

1) центр (епіцентр) вибуху або місце закладки ВП (зона розміром 1-2 м);

2) ближня зона (до 2-10 м);

3) середня зона (до 10-50 м);

4) дальня зона (понад 50 м).

Тут вказано орієнтовні межі зон. У кожному випадку вони повинні уточнюватися і при необхідності коригуватися, виходячи із загальної дії вибуху на навколишнє середовище, а також особливостей вибухового перетворення заряду ВР.

У центрі (епіцентрі) вибуху, як правило, є воронка (поглиблення, вищербина, розлом або інші інтенсивні руйнування). Це місце закладки ВП. У цій зоні зосереджені всі ознаки бризантної і термічної дії вибуху, тут можна знайти тільки найдрібніші фрагменти ВП: металеві, пластмасові, скляні осколки, обривки паперу, картону, тканини, шкіри, шматочки фанери, окремі фрагменти деталей годинникових механізмів, батарей, тумблерів, уламки пружин, обривки проводів і ізоляційної стрічки. На предметах обстановки і фрагментах ВП є нашарування кіптяви, що містять тверді продукти вибуху і частинки ВР, що не прореагували. Знайти ці об'єкти можна тільки при повному зборі всіх пилоподібних нашарувань і подальшому сортуванні пилу, бруду, сміття із застосуванням мікроскопа.

У ближній зоні можна знайти дрібні фрагменти ВП: осколки корпусу, фрагменти і деформовані частини запобіжно-виконавчого механізму, залишки камуфляжу (обривки портфеля, сумки і ін.). На цих об'єктах завжди є частинки ВР, що не прореагували, і тверді продукти вибуху. Крім того, частинки ВР і продуктів вибуху можна знайти на поверхнях предметів обстановки місця події, звернених до центру вибуху. Незакріплені і легкі предмети обстановки відкидаються, деформуються і можуть містити сліди термічної дії. У цій зоні також рекомендується зробити повне збирання всіх пилоподібних нашарувань, просіяти зібраний пил і сміття з подальшим сортуванням об'єктів під мікроскопом.

У середній зоні вибуху зосереджені ознаки фугасної і сейсмічної дії: вибиті двері і вікна, стіни, що впали, підняті і зсунуті перекриття, зірвані елементи дахів, тріснуті стіни будівель, відкинуті і деформовані предмети обстановки, відламані гілки і зірване листя дерев, зірваний і пошкоджений одяг з тіла людини. У цій зоні можна знайти середні по масі фрагменти ВП: залишки м'якої оболонки ВП, обривки ізоляційної стрічки, проводів, вогнепровідного шнура тощо. На всіх цих об'єктах також є частинки ВР, що не прореагувала і продуктів вибуху. У цій зоні рекомендується провести ретельний візуальний пошук предметів з ознаками вибухової дії.

У дальній зоні на предметах обстановки виявляються ознаки фугасної дії вибуху. Фугасна дія вибуху на цих відстанях втрачає свою інтенсивність, і розповсюдження повітряної ударної хвилі супроводжується тільки вибиванням шибок. Тут можна знайти крупні і середні деталі і осколки ВП (осколки металевого корпусу, готові осколкові елементи, гайки, болти і ін.). Дані фрагменти ВП також містять на своїй поверхні слідові кількості ВР і продуктів вибуху. У цій зоні залежно від конкретних обставин події можуть здійснюватися і суцільний, і вибірковий пошуки предметів зі слідами вибуху.

Детальний огляд. Стадія детального огляду передбачає послідовне і всебічне дослідження обставин події, виявлення і огляд всіх предметів і слідів, що можуть мати відношення до події, що розслідується, з використанням всього арсеналу криміналістичних засобів, методів і прийомів.

Для забезпечення максимальної ефективності огляду місця події використовують наступні методи:

По координатній сітці (див. рис. 2.1 Додатку А). Місце події розбивається на ділянки прямокутної форми розміром 1х1 м або 2х2 м. Ділянки оглядаються послідовно, після огляду ділянки з позначкою 1-1 переходять на наступну ділянку з позначкою 1-2, потім 1-3 і так до останньої ділянки з позначкою 6-1. Напрямок порядку огляду ділянок може змінюватися в залежності від оточуючої обстановки.
По спіралі (див. рис. 2.2, 2.3. Додатку А). Огляд місця події здійснюється по смузі шириною від 1 до 1,5 м, умовно скрученій у спіраль. Огляд можна почати від периферії до центру або навпаки.

У випадку, коли огляд місця події проводиться від центру до периферії, попередньо необхідно оглянути смугу, по якій спеціаліст-вибухотехнік зможе добратися до місця вибуху. Після огляду, фіксації та вилучення речових доказів у даній смузі проводиться огляд всієї території за напрямком, як зображено на рис. 2.3 Додатку А.

По смугах (див. рис. 2.4 Додатку А). Місце події, яке необхідно оглянути, розбивається на смуги шириною від 1 до 2 м, які послідовно оглядаються спеціалістом-вибухотехніком. Спрямованість, кількість і ширина смуг може змінюватися в залежності від оточуючої обстановки.
По квадратах (зонах) (див. рис. 2.5 Додатку А). Насамперед визначаються зони №№ 1, 2, 3, 4 повздовж перешкод (паркан, стіна, будь-яка споруда тощо) шириною близько 0,5 м, інша частина місця події розбивається на зони №№ 5, 6, 7 і 8 з урахуванням особливостей оточуючої обстановки.
Радіальний (див. рис. 2.6 Додатку А). Місце події умовно розбивається на кільцеві смуги шириною від 1 до 1,5 м, які починаються від центру вибуху. Огляд проводиться послідовно від одної кільцевої смуги до другої.
Метод “хреста” (див. рис. 2.7 Додатку А). До кутів центрального сектору, який утворює прямокутник з розміром 2х2 м, приєднуються чотири радіальні шпагати, які орієнтуються по сторонах світу. Чотири сектори, що утворені радіальними шпагатами, розділяються секторними шпагатами. У смугах, відокремлених секторними шпагатами, проводиться пошук, фіксація та вилучення речових доказів.

При необхідності можуть застосовуватись і інші методи, коли вся територія, що підлягає огляду, розбивається на сектори або вузли. Секторний спосіб розподілу території застосовується, коли місце події є відкритою ділянкою земної поверхні; вузловий – коли в окремих місцях на території, що підлягає огляду, передбачається першочергове проведення аварійно-рятівних і відновних робіт із зміною речової обстановки.

Головна задача детального огляду - ретельне вивчення обстановки в цілому і кожного об'єкту окремо з обов'язковою фіксацією місця виявлення на території, що оглядається, і зазначенням загальних і індивідуалізуючих ознак об'єкту або сліду.

Первинно вся обстановка і події, що знаходяться на місці, предмети і сліди досліджуються і фіксуються без яких-небудь змін і переміщень в тому вигляді, в якому вони знаходилися перед початком огляду (статичний огляд). Відносно кожного об'єкту визначається його точне розташування відповідно до вибраної системи координат. Найхарактерніші об'єкти і сліди відображаються на фото- і відеоплівку на фоні предметів обстановки місця події за правилами вузлової фото- і відеозйомки.

Основні методи прив’язки речових доказів на місці події

Метод базової смуги.

Прив’язка речових доказів на місці події здійснюється за принциповою схемою, наведеною на рис. 2.1 та табл. 2.1 (див. Додаток Б). Приклади прив’язки речових доказів наведено на рис. 2.2-2.3 (див. Додаток Б).

Тріангуляційний метод.

За допомогою цього методу кожний речовий доказ можна прив’язати до 2 (min) стаціонарних об’єктів з визначенням радіальної відстані. Наприклад, речові докази, виявлені на місці, події можна прив’язувати цим методом до: дорожніх стовпів на відкритій місцевості, кутів приміщення, як наведено на рис. 2.4, 2.5 Додатку Б.

Метод прямокутних координат

Для визначення розміщення речового доказу на площині за допомогою цього методу його координати прив’язуються під прямим кутом до найближчих стаціонарних поверхонь, як показано на рис. 2.6 Додатку Б.

Метод кутових вимірів.

Для використання цього методу необхідно при собі мати рулетку з довжиною шнура 10 м та спеціально підготовлений планшет (чи компас або годинниковий циферблат), який використовується як транспортир (див. рис. 2.7 Додатку Б).

Центр планшету (годинникового циферблата чи компаса) умовно поєднується з центром (епіцентром) вибуху.

При використанні на місці події методу кутових вимірів необхідно:

зорієнтувати планшет по сторонах світу та зафіксувати його двома прутками;
прив’язати місце розташування планшету на місцевості до нерухомих і “постійних” у просторі (об’єктів);
прив’язувати виявлені речові докази до планшету із вказуванням кута та відстані, як зображено на рис. 2.8 Додатку Б.

При використанні годинникового циферблата чи компаса вся територія розбивається на 4, 6 або 12 секторів відповідно до положення годинникового лімба або компаса. Напрями на 12 і 6 годин орієнтуються за компасом відповідно на північ і на південь. Кожен сектор позначається або римською цифрою, або заголовною буквою алфавіту. Місцезнаходження фрагментів ВП, слідів вибуху і інших предметів фіксується по двох параметрах: значенню найближчого розподілу годинного циферблата (куту компаса межу напрямом на північ і напрямом на предмет) і відстані від предмету до центру вибуху.

При вузловому варіанті використовується звичайний координатний метод. Територія ділиться на ділянки різної форми з урахуванням особливостей місця події, наявності і розташування на ньому різних предметів або будівель. При фіксації розташування об'єктів використовуються постійні орієнтири усередині встановлених ділянок.

Далі виконується всебічне вивчення предметів і слідів (динамічний огляд). Об'єкти вилучаються з місця їх виявлення, оглядаються з різних сторін в сприятливіших умовах, з використанням додаткового освітлення, криміналістичних луп або мікроскопів, фотографуються за правилами детального фотографування. Роботи по вилученню і упакуванню фрагментів ВП слід проводити в гумових (поліетиленових, матерчатих) рукавичках без струшування пилу і очищення поверхні від забруднень і нашарувань.

Осколки, що заглибилися в предмети обстановки, вилучаються після вирізування чи інших операцій по витяганню необхідного об'єкту з обов'язковим дотриманням вимоги мінімальної дії на об'єкт або разом з частиною предмету-носія.

Визначаються і фіксуються найменування об'єкту, його розміри, форма, колір, стан поверхні, наявність або відсутність кіптяви на поверхні, характер пошкоджень і деформацій, інші загальні і окремі ознаки. Так, при огляді і описі центру вибуху слід встановити і описати: розташування центру вибуху (відстань до постійних орієнтирів на місці події); вид пошкодження (воронка, розлом, поглиблення, вибоїна, ум'ятина); матеріал зруйнованого або пошкодженого об'єкту (асфальт, бетон, грунт, цегляна стіна тощо); форма пошкодженої поверхні або воронки (кругла, овальна, неправильної форми); розміри пошкодження (довжина, ширина, глибина); наявність усередині пошкодження або воронки яких-небудь чужорідних об'єктів. Крім того, з воронки, поглиблення, вибоїни (з дна і бічних частин) повинні бути узяті проби грунту, пилу і інших нашарувань. Частини ВП можуть бути виявлені при розкопуванні воронки.

Залишки ВР, кіптява і інші продукти вибуху у вигляді нальоту на поверхнях предметів обстановки, що піддалися вибуховій дії, детально описуються в протоколі і вилучаються:

шляхом зіскоблювання за допомогою скальпеля, шпателя, ножа або інших аналогічних інструментів;
шляхом протирання поверхні сухим марлевим або ватним тампоном;
обробкою поверхні за допомогою тампонів, змочених в ацетоні і в дистильованій воді.

Після цього з ділянок місцевості і з поверхні предметів, що не піддавалися прямій дії вибуху, беруться контрольні проби грунту і контрольні зразки матеріалів предметів – носіїв слідової інформації. Контрольні проби і зразки води, грунту, рослинності беруться тільки в тих місцях, куди за обставинами події виключене попадання залишків ВП і продуктів вибуху. Проба грунту повинна містити не менше 1 кг, води - не менше 1 л. Зразки шпалер, тканин, пластика і інших поверхонь беруться в місцях, віддалених від центру вибуху за межами прямої дії продуктів вибуху і повітряної ударної хвилі. Площа поверхні цих зразків повинна бути не менше 100 см2. На планах і схемах відмічаються місця взяття контрольних проб і зразків.

При виявленні металевих і інших осколків, що можливо відносяться до деталей конструкції ВП або предметів, що знаходилися в безпосередній близькості від місця закладки заряду ВР, слід вивчити і описати: місцезнаходження уламка; матеріал уламка (чорний або кольоровий метал); колір поверхні (забарвлений або незабарвлений); форма уламка (відповідно відомим геометричним фігурам); розміри уламка (довжина, ширина, товщина; в окремих випадках по декількох напрямах); форма країв уламка (гладка, рвана, з характерними відколами поверхні); наявність і характер пошкоджень і деформацій; наявність кіптяви, її колір; наявність чужорідних нашарувань і їх загальна характеристика.

Огляд і опис розбитого скління будівель і споруд здійснюється по наступній схемі: розташування стіни будівлі з зазначенням відстані до центру вибуху; загальна кількість вікон в даній стіні; конструкція вікна (матеріал рами, товщина і кількість шибок, спосіб їх кріплення); розміри шибок (довжина, ширина, товщина); вид пошкоджень шибок (повна відсутність, часткове пошкодження, окремі тріщини).

В ході детального огляду, паралельно з виявленням слідів вибуху і залишків ВП, здійснюється пошук і попереднє дослідження слідів рук, ніг, взуття, транспортних засобів і мікрооб'єктів. У роботі з цими слідами і мікрооб'єктами застосовуються спеціальні техніко-криміналістичні засоби і прийоми.

З метою виявлення максимальної кількості залишків ВП в центрі (епіцентрі) вибуху (глибиною до 0,5 м) і довколишніх зонах необхідно проводити розбір завалів, розкопку і просіювання ґрунту, збирання пилу, бруду і сміття, збирання і розтоплення снігу. Ці роботи є обов'язковими при огляді місця події за фактом вибуху ВП. Зібране сміття, пил, бруд і інші об'єкти піддаються детальному огляду на чистих листах білого паперу. При огляді використовуються мікроскопи, криміналістичні лупи з підсвічуванням, криміналістичні голки, пінцети, магніти зі змінним положенням робочих поверхонь, інші криміналістичні засоби. Всі виявлені об'єкти сортуються за наявністю або відсутністю ознак вибухової дії, а об'єкти з ознаками вибухової дії - і за родовою належністю. Обов'язково фіксується зона (сектор, ділянка), звідки вилучений відповідний об'єм сміття, пилу або снігу.

У тих випадках, коли такого роду об'єктів дуже багато і для їх огляду потрібен значний час, чи коли для огляду цих об'єктів необхідні спеціальні науково-технічні засоби, яких не виявилося на місці події, їх огляд може проводитися окремо від огляду місця події і оформлятися окремою слідчою дією.

Важливою частиною детального огляду місця вибуху є попередні дослідження виявлених об'єктів і слідів, що мають на меті коригування і уточнення задач подальшої роботи, вживання заходів до виявлення максимальної кількості фрагментів ВП.

Завершальна стадія огляду. На цій стадії підводяться підсумки щодо повноти і якості проведення огляду, комплексно оцінюються всі одержані фактичні дані для з'ясування характеру події.

Далі упаковуються виявлені фрагменти ВП, предмети обстановки із слідами вибуху, інші предмети і сліди, що можуть мати відношення до справи, взяті контрольні проби грунту і зразки не пошкоджених вибухом предметів і матеріалів.

Більш прийнятними пакувальними засобами є картонні і пластмасові коробки, дерев'яні ящики, стакани з щільними кришками, паперові і поліетиленові пакети (заклеєні липкою стрічкою), скляні ємності і пробірки з притертими (герметичними) кришками, щільний папір, поролон і вата (у якості прокладки).

Фрагменти ВП упаковуються в герметичні поліетиленові і паперові пакети і конверти. Перед упаковкою в межах одного сектора або ділянки фрагменти ВП можуть сортуватися по родовій приналежності і упаковуватися групами: металеві осколки окремо, пластмасові - окремо тощо. Крупні фрагменти ВП упаковуються окремо.

Залишки і мікрочастинки ВР, що не прореагували, конденсовані продукти вибуху, а також марлеві і ватні тампони з кіптявою упаковуються індивідуально в герметичні скляні ємності з притертими кришками або (при їх відсутності) в поліетиленові пакети, які у обов'язковому порядку заклеюються липкою стрічкою, з тим щоб виключити випаровування летючих компонентів вибухової композиції.

Обривки тканини одягу осіб, уражених вибухом, перед упаковкою обов'язково висушуються. Ці предмети упаковуються тільки в повітропроникну упаковку. Зберігати їх слід в холодильнику, інакше вони стають непридатними для досліджень.

Всі пакети, конверти, бюкси, пробірки і інші пакувальні засоби нумеруються. На упаковках об'єктів і слідів, що вилучаються, контрольних проб і зразків указуються дані про внутрішній вміст пакету або конверта, час і місце виявлення об'єкту або сліду. Ця інформація повинна відповідати даним, наведеним в протоколі огляду. Кожна упаковка підписується слідчим, понятими і опечатується.

3. Загальні положення організації проведення судової вибухотехнічної експертизи. Вимоги техніки безпеки

3.1 Загальні положення організації проведення судової вибухотехнічної експертизи

Судова вибухотехнічна експертиза належить до криміналістичних експертиз, організація її проведення та оформлення визначається Законом України "Про судову експертизу", Кримінально-процесуальним кодексом України, відомчими інструкціями, що регламентують порядок призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Загальна організація виконання експертизи покладається на керівника експертної установи, безпосередньо організує виконання експертного дослідження керівник підрозділу.

Вибухотехнічні експертизи, як правило, є складними, багатооб’єктними та такими, що потребують знань з різних галузей науки та техніки. Для проведення експертизи може утворюватися комісія експертів. Комісійна експертиза проводиться двома чи більшою кількістю експертів. Експертиза, для вирішення питань якої необхідні знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, є комплексною. До проведення таких експертиз залучаються експерти різних спеціальностей.

Згідно із процесуальним законодавством України експертами можуть виконуватись первинні, додаткові та повторні експертизи.

Підставою для проведення є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).

Експертизи проводяться фахівцями, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності і внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Експерт має права та обов’язки, що передбачені зазначеними вище документами.

При проведенні дослідження експерт повинен уживати заходів щодо збереження наданих на експертизу об'єктів, аби не допустити їх знищення або пошкодження. Якщо за характером дослідження зберегти об'єкт неможливо, а в постанові (ухвалі) відсутній дозвіл на пошкодження (знищення) цього об'єкта, то на його пошкодження чи знищення має бути отримана письмова згода особи (або органу), яка призначила експертизу.

У разі пошкодження чи знищення об'єкта в процесі дослідження до висновку експертизи вноситься про це відповідний запис. Пошкоджені під час дослідження об'єкти або їх залишки повертаються особі (або органу), яка призначила експертизу.

За результатами дослідження експерт складає висновок з дотриманням вимог Кримінально-процесуального кодексу, відомчих документів та з урахуванням рекомендацій викладених у розділі 10 даної методики.

3.2. Загальні вимоги техніки безпеки

При організації виконання вибухотехнічних досліджень необхідно передбачати систему заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки експертів, запобігання загибелі, пораненням, травмуванню працівників та інших осіб, яким надано право бути присутнім при проведенні досліджень.

Вибухотехнічні дослідження належать до робіт з підвищеною небезпекою і потребують від експертів чіткого знання будови вибухонебезпечних об’єктів, правил безпеки при поводженні з ними, методик їх експертного дослідження, тактичних прийомів та порядку їх зберігання.

При виконанні даного виду досліджень небезпечними факторами є вплив на організм вибухових речовин (див. Додаток В) та продуктів їх вибухового перетворення, шуму, статичної електрики, тощо.

До роботи з вибуховими засобами, вибуховими речовинами та виробами, що їх містять, допускаються кваліфіковані фахівці, які не мають медичних протипоказань; мають посвідчення про проходження цільової підготовки, допущені до цього виду робіт і пройшли перевірку знань з охорони праці.

Вибухові речовини та інші об'єкти, що надходять на дослідження, повинен приймати (повертати) керівник підрозділу безпосередньо від особи, яка призначила експертизу, або нею уповноваженого офіційного представника.

Для проведення досліджень приймаються лише вибухові пристрої у розрядженому стані разом з довідкою про рівень небезпеки для орієнтовного з’ясування стану наданих речових доказів, що містять вибухові матеріали.

Для експертного дослідження не приймаються засоби підриву із слідами значної корозії.

Випробування на придатність вибухових речовин та засобів підриву, їх знищення після проведення дослідження проводиться у встановленому порядку. Не допускається виконання вказаних робіт однією особою.

Всі роботи по дослідженню вибухових матеріалів проводяться в спеціально обладнаних приміщеннях.

Не допускається проведення робіт з вибуховими матеріалами у присутності сторонніх осіб.

Обладнання та інструменти повинні відповідати вимогам вибухо- та електробезпеки.

Під час проведення з вибухонебезпечними об’єктами інших видів досліджень (фізико-хімічних, дактилоскопічних тощо) фахівці, яким доручено їх проведення, проходять цільовий інструктаж та проводять всі дослідження в присутності експерта-вибухотехніка.

4. Дослідження засобів підриву та вибухових пристроїв промислового виготовлення

Дослідження засобів підриву та вибухових пристроїв промислового виготовлення мають за мету встановлення приналежності об’єктів до вибухових пристроїв промислового виготовлення та їх придатності до вибуху. Питання встановлення приналежності об’єкта до вибухових пристроїв промислового виготовлення та придатності його до вибуху можуть вирішуватись одночасно або бути самостійними задачами експертних досліджень [13].

4.1. Об’єкти дослідження

Об’єктами дослідження є засоби підриву промислового виготовлення та вибухові пристрої промислового виготовлення.

4.2. Основні терміни, визначення, класифікація об’єктів

4.2.1. Засоби підриву – пристрої, що призначені для ініціювання вибуху зарядів ВР.

До засобів підриву належать засоби ініціювання, засоби передачі ініціюючого імпульсу, підривачі і пристрої для підривання.

Засоби ініціювання – пристрої, що призначені для запалювання порохів, піротехнічних сумішей, збудження вибухового перетворення зарядів бризантних ВР. Засоби ініціювання за видом імпульсу, що формується, розподіляються на засоби запалювання та засоби детонування. Засоби запалювання формують тепловий імпульс, а засоби детонування формують вибуховий (детонаційний) імпульс.

Засоби запалювання - пристрої, що призначені для збудження горіння зарядів із пороху, ракетного палива, піротехнічних сумішей (сполук), ініціювання капсулів-детонаторів.

До засобів запалювання належать ударні, наколювальні, терткові капсулі-запалювачі, електрозапалювачи, піропатрони.

Засоби детонування - пристрої, що призначені для створення вибухового імпульсу. До засобів детонування належать капсулі-детонатори (Додаток Г), електродетонатори (Додаток Д), запали (Додаток Ж).

Засоби передачі ініціюючого імпульсу - пристрої, що призначені для передачі на відстань ініціюючого імпульсу, у вигляді променя вогню (вогнепровідний шнур, стопін, ґніт запальний тліючий) (Додаток Є) або детонаційного імпульсу (детонуючий шнур, проміжний детонатор) (Додаток Е) .

Підривач - пристрій для приведення в дію вибухового пристрою (боєприпаса) відповідно до його призначення. Загальними вузлами підривачів є: датчик команди спрацьовування, блок передачі команди, виконавчий блок, запобіжні пристрої, механізм дальнього зведення.

Підривальний пристрій - 1) в інженерних боєприпасах – це пристрій, у якого є всі елементи підривача, крім капсуля-детонатора (запалу); 2) в авіаційних боєприпасах підривальний пристрій – підривач, що складається з окремих вузлів, не об'єднаних у єдину конструкцію і розміщених у різних відсіках боєприпасу.

В залежності від принципу дії датчика команди підривачі (підривальні пристрої) підрозділяються на контактні (ударні, натискні, натяжні, обривні, розвантажувальні, комбіновані), дистанційні (із часовими датчиками різного типу – механічні, електромеханічні, електронні, піротехнічні, хімічні), неконтактні (електростатичні, магнітні, радіо-, оптичні, акустичні, гідродинамічні, вібраційні, барометричні, гідростатичні).

Підривачі (підривальні пристрої), що не мають датчика команди спрацьовування та спрацьовують по команді оператора називаються командними.

При проведенні судових вибухотехнічних досліджень можуть використовуватися класифікації підривачів (підривальних пристроїв) й за іншими ознаками – за видами боєприпасів, за принципом дії та устрою вузлів підривача, за місцем розташування у боєприпасі тощо.

4.2.2. Вибуховий пристрій – спеціально виготовлений промисловим або саморобним способом пристрій одноразового застосування, який при певних обставинах спроможний до вибуху з утворенням уражаючих факторів за допомогою використання енергії хімічного вибуху.

Найбільш поширені ВП складаються із заряду ВР, конструктивно об'єднаного із засобами підриву, корпусу (оболонки) і допоміжних елементів, що забезпечують його функціонування.

4.2.3. Вибуховий пристрій промислового виготовлення – вибуховий пристрій виготовлений із застосуванням промислової технології відповідно до вимог нормативно-технічної документації.

За галузями застосування вибухові пристрої промислового виготовлення розподіляються на пристрої військового, господарського, спеціального призначення.

До вибухових пристроїв військового призначення належать бойові припаси, що застосовуються для знищення живої сили і техніки в бою.

У військовій галузі застосовується класифікація боєприпасів за призначенням:

основного призначення – служать для ураження людей і об'єктів;
спеціального призначення – використовуються для освітлення, маскування тощо;
допоміжного призначення – для учбово-бойової підготовки військ і для полігонних випробувань військової техніки.

Однак дві останні групи для ураження живої або іншої цілі не призначені, тому, під час проведення вибухотехнічних досліджень доцільно застосовувати наступне визначення терміну бойових припасів.

Бойові припаси – це патрони до зброї, артилерійські снаряди, бомби, бойові частини, міни, гранати, а також інші вироби й снаряди, що споряджені ВР і призначені для ураження живої цілі або руйнування різноманітних об'єктів (Додаток Ж).

Піротехнічні, навчально-імітаційні, навчальні (холості) засоби, макети, муляжі боєприпасів та інші подібні засоби, що не містять ВР (або містять ВР) і не призначені для ураження живої цілі або руйнування різноманітних об'єктів, не належать до бойових припасів.

За видом уражаючої дії боєприпаси розподіляються на боєприпаси ударної, фугасної, осколкової, кумулятивної, запалювальної, комбінованої дії.

Боєприпаси класифікуються також за видом зброї, об’єктами ураження, калібром та іншими ознаками.

При проведенні судових вибухотехнічних досліджень можуть використовуватися більш детальні класифікації боєприпасів.

До вибухових пристроїв господарського призначення належать кумулятивні перфоратори; шпурові торпеди, кумулятивні труборізи.

До вибухових пристроїв спеціального призначення належать диверсійно-терористичні засоби оригінальної конструкції, що містять потужні бризантні вибухові речовини та спеціальні засоби підриву.

4.2.4. Технічна справність вибухового пристрою промислового виготовлення – відповідність технічних характеристик та характеристик уражаючої дії вибухового пристрою вимогам технічних умов, стандартів конструкторській та технологічній документації виробника. При проведенні вибухотехнічних досліджень питання стосовно технічної справності вибухового пристрою промислового виготовлення не вирішуються.

4.2.5. Справність вибухового пристрою промислового виготовлення – стан вибухового пристрою, що характеризується наявністю деталей, вузлів і механізмів, правильністю їх з’єднання та відсутністю пошкоджень, при яких забороняється застосування пристрою за призначенням відповідно до настанови (інструкції) про його застосування.

4.2.6. Придатність вибухового пристрою промислового виготовлення до вибуху – функціонування всіх складових частин вибухового пристрою, при якому відбувається його вибух.

4.3. Загальні криміналістичні ознаки вибухових пристроїв промислового виготовлення

4.3.1. Приналежність об’єкта до вибухового пристрою промислового виготовлення визначається за наявністю в нього сукупності наступних загальних криміналістичних ознак :

призначення для ураження цілей факторами вибуху, що уражають;
придатність для поразки цілей шляхом здійснення вибуху.

4.3.2. Призначення для ураження цілей визначається за наявністю в об’єкта сукупності конструктивних ознак, характерних для певного типу, виду, зразка вибухового пристрою промислового виготовлення.

4.3.3. Придатність для ураження цілей визначається:

наявністю складових частин вибухового пристрою, що забезпечують можливість здійснення вибуху;
здатністю під час вибуху створювати уражаючі фактори з забезпеченням їх кількісних параметрів, достатніх для ураження цілі.

4.4. Конструктивні ознаки вибухових пристроїв промислового виготовлення

4.4.1. Конструктивні ознаки вибухових пристроїв промислового виготовлення характеризують їх цільове призначення та підрозділяються на основні й додаткові [14].

4.4.2. До основних конструктивних ознак вибухових пристроїв промислового виготовлення належать:

наявність заряду вибухової речовини;
наявність засобу підриву;
поєднання в єдину конструкцію заряду вибухової речовини та засобу підриву.

Об’єкти, у яких відсутня хоча б одна з указаних ознак, до вибухових пристроїв промислового виготовлення не належать.

4.4.3. До додаткових конструктивних ознак вибухових пристроїв промислового виготовлення належать осколковий корпус або готові осколкові елементи, що уражають, маскувальна оболонка, елементи живлення.

Наявність або відсутність додаткових конструктивних ознак у об’єкта не є визначальним чинником при вирішенні питання про належність його до вибухового пристрою.

4.5. Надійність конструкції вибухових пристроїв промислового виготовлення та кількісні характеристики уражаючих факторів вибуху.

4.5.1. Надійність конструкції вибухових пристроїв промислового виготовлення забезпечується на етапі їх проектування (коли задаються відповідні характеристики надійності) та технічними умовами на їх виготовлення.

4.5.2. Кількісні характеристики уражаючих факторів вибуху вибухового пристрою промислового виготовлення забезпечуються на етапах їх проектування, виготовлення, зберігання та експлуатації.

Характеристики вибухових пристроїв промислового виготовлення, що наведені в п. 4.5.1 при виконанні досліджень оцінці не підлягають.

4.6. Порядок проведення досліджень

4.6.1. Дослідження проводяться в нормальних кліматичних умовах в лабораторіях та на полігонах.

4.6.2. Підготовчий етап дослідження.

4.6.2.1. Ознайомлення з супровідними документами з метою:

встановлення відповідності їх оформлення законодавчим і нормативним вимогам;
ознайомлення з обставинами справи;
ознайомлення з поставленими перед експертом питаннями;
визначення належності поставлених питань до компетенції судового експерта-вибухотехніка;
визначення відповідності складності поставлених питань рівню технічної й матеріальної оснащеності експертного підрозділу, до якого надійшли матеріали для дослідження.

4.6.2.2. Ознайомлення з об'єктами дослідження:

вивчення реквізитів упаковки об'єктів, її цілісності й відсутності пошкоджень;
визначення відповідності фактичної кількості об'єктів та їх зовнішніх відмітних ознак даним, зазначеним у супровідних документах.

4.6.2.3. У випадках встановлення на підготовчому етапі обставин, що перешкоджають проведенню досліджень (невідповідність поставлених питань компетенції судового експерта-вибухотехніка, невідповідність кількості чи зовнішніх розрізнювальних ознак об'єктів тощо), експерт зобов'язаний діяти у відповідності до нормативних актів, що регламентують організацію проведення судових експертиз.

4.7. Дослідження вибухових пристроїв

Безпосереднє дослідження вибухових пристроїв доцільно виконувати в шість наступних етапів [15].

4.7.1. Перший етап. Зовнішні ознаки вибухового пристрою

До зовнішніх ознак відносяться:

геометричні параметри (форма, розміри та інше);
наявність оболонки та вигляд її поверхні;
маса;
матеріал, колір, стан оболонки та інших видимих складових частин;
фарбування зовнішніх деталей;
маркування, клеймування;
сліди технологічних операцій (механічної обробки та інших способів виготовлення);
способи з'єднання елементів (різьба, сварка та інше);
наявність конструктивних особливостей (підривач, замикачі, датчик цілі тощо);
компоновка вузлів і деталей; сліди корозії металу або механічні пошкодження;
колір, агрегатний стан, розміри та форма заряду речовини спорядження (визначається за можливістю).

Головною метою цього етапу є встановлення зв'язку між характерними ознаками вибухового пристрою та визначення можливої функціональної схеми, принципу його спрацювання.

Указані ознаки встановлюються візуально або з використанням найпростіших технічних засобів (вимірювальних приладів, оптики, магнітів, різноманітних освітлювачів тощо).

Враховуючи те, що перелічені ознаки несуть різну інформацію, для її аналізу необхідно використовувати довідково-інформаційні матеріали (додатки Г - И), зразки макетів пристроїв та інші доступні інформаційні джерела.

Форма вибухових пристроїв промислового виготовлення та складових частин індивідуальна для кожної конструкції або виду пристроїв. Завдяки цьому при вивченні вибухового пристрою формується попередній висновок про належність предмету, що досліджується, до тієї чи іншої категорії або виду пристроїв.

Розміри та маса є кількісними характеристиками пристроїв, що дозволяють проводити їх діагностування використовуючи конкретні значення відомих величин. При цьому величина маси пристрою надає попередню інформацію про наявність або відсутність спорядження речовиною.

Особливості конструкції оболонки у сукупності з лінійними та ваговими характеристиками пристрою дозволяють попередньо оцінити ступінь небезпечності, уражаючу дію при його можливому вибуху. Наприклад, масивна металева оболонка характерна для більшості артилерійських снарядів, мінометних мін, ручних гранат та інших боєприпасів, до речі, насічки на корпусах пристроїв характерні для боєприпасів осколкової дії. В протилежність цьому - тонкі металеві оболонки застосовуються для засобів підриву, деяких видів імітаційних засобів, боєприпасів фугасної дії. Паперова та картонна упаковка зустрічається у зарядах вибухової речовини, деяких імітаційних та піротехнічних засобах.

Фарбування та маркування. Фарбування захисного кольору (зокрема, фарбою зеленого або оливкового кольору) характерно для ручних гранат, гранатометних пострілів, інженерних мін, чорна - головним чином для учбових пристроїв переліченої категорії. Додаткові смуги білого кольору відображають учбові макети боєприпасів які не містять вибухової речовини та бойових засобів підриву. На учбові макети боєприпасів, які застосовуються з імітаційними засобами, наносяться смуги червоного кольору для відзначення умовної дії боєприпасів. На корпусах артилерійських пострілів наноситься додаткове фарбування у вигляді смуг, які вказують на призначення боєприпасу, його дію при вибуху, вміст речовини тощо. На військових і народногосподарських вибухових пристроях фарбою наноситься літерно-цифрове маркування, яке вказує на тип виробу, його спорядження, завод - виробник, завод, що виконував спорядження вибуховою речовиною та засобами підриву, рік виготовлення, партію тощо.

Клеймування є механічне нанесення літерно-цифрового маркування яке відображає тип виробу, речовину спорядження, завод-виробник, партію, рік виготовлення та інші дані.

Сліди технологічних операцій, як правило, присутні на зовнішніх та на внутрішніх поверхнях пристрою у вигляді слідів різання, зварювання тощо. Такі ознаки є джерелом інформації про обладнання, інструменти та данні специфіки прийомів виготовлення деталей і вузлів.

Наявність конструктивних особливостей. При виявленні ознак важливу інформацію дають дані про спосіб виконання підриву вибухових пристроїв. В свою чергу, спосіб виконання підриву можливо визначити за ознаками наявності тих чи інших засобів підриву, запалів або підривачів. Наприклад, для приведення в дію капсулів-детонаторів необхідні запалювачі або вогнепровідний шнур, для електродетонаторів - джерело електроживлення та замикачі, для запалів - механічний вплив тощо. Підривачі, як правило, містять спеціальні конструкції (датчики цілі) або їх частини що розраховані на фізичний вплив на них, а для промислових пристроїв їх загальна конструкція вказує на галузь застосування.

Сліди корозії та механічних пошкоджень свідчать про порушення правил зберігання, місця і умов зберігання. Для артилерійських снарядів наявність трас на поясковій частині свідчить про їх проходження по каналу ствола. Важливу інформацію можливо отримати під час аналізу доробок промислових пристроїв та окремих вузлів. В свою чергу, наявність подібних ознак потребує від експертів додаткової уваги з точки зору заходів безпеки при дослідженні пристроїв.

4.7.2. Другий етап. Дослідження внутрішніх ознак пристрою неруйнуючими методами

Неруйнуючі методи досліджень розширюють уяву про пристрій та дозволяють встановити ряд додаткових ознак. До них відносяться:

внутрішнє розміщення деталей і вузлів;
функціональний взаємозв'язок між деталями та вузлами;
наявність засобів підриву та їх вигляд;
наявність вибухових речовин їх об'єм і орієнтовна маса;
спосіб ініціювання заряду вибухової речовини.

Визначення вказаних ознак тісно пов'язано з технічною оснащеністю вибухотехнічної лабораторії, технічними можливостями застосування спеціальних приладів і особливостями конструкції вибухових пристроїв.

Внутрішнє розміщення деталей і вузлів та їх функціональний взаємозв'язок визначається неруйнуючими методами за допомогою рентгенівських приладів.

Здійснюється порівняльний аналіз з еталонними рентгенівськими знімками вибухових пристроїв промислового виготовлення. Завдяки цьому можливе вирішення питань щодо встановлення групової належності механізмів, вузлів, речовин та об'єктів в цілому до пристроїв промислового виготовлення.

При вивченні рентгенівських знімків або зображень, як підсумок, визначається взаємодія частин та механізмів вибухового пристрою, можливість подальшого демонтажу тощо.

Наявність засобів підриву та їх вигляд також вивчається за допомогою рентгенівських приладів. Це єдиний спосіб вивчення внутрішнього устрою капсулів-детонаторів, електродетонаторів та запалювачів. Враховуючи наявність в зазначених об'єктах ініціюючої вибухової речовини, яка дуже чутлива до тертя, ударів, нагріву - демонтаж їх категорично заборонено.

При вивченні механізмів, що поєднанні з засобами підриву, за допомогою рентгенівського випромінювання можливо отримати інформацію про наявність у досліджуваному об’єкті елементів невилучаємості та/або пасток, уявити принцип дії датчиків цілі та, на підставі цього, обмежити операції щодо демонтажу пристрою.

На знімках можливо уявити об'єм речовини та на підставі цього визначити її орієнтовну масу.

Визначення наявності вибухової речовини можливе за допомогою газоаналізаторів або приладів експрес-аналізу проб, відібраних із зовнішніх та з доступних внутрішніх поверхонь пристроїв і вузлів.

При наявності доступу до речовини, отримуються змиви для подальшого хімічного дослідження з метою визначення конкретної марки вибухової речовини.

Спосіб ініціювання заряду вибухової речовини визначається за сукупністю ознак, які виявлені вище. На підставі цього визначається загальна взаємодія усіх частин і механізмів, розраховується теоретична спроможність до вибуху та наслідки вибуху.

На підставі другого етапу досліджень експертом приймається рішення щодо необхідності та можливості демонтажу вибуховою пристрою. При наявності достатніх ознак об'єкту для віднесення його до вибухового пристрою промислового виготовлення, зокрема боєприпасів, відсутності будь яких сумнівів в устрої та працездатності подальший демонтаж пристрою (етапи 3, 4, 5) є недоцільним.

4.7.3. Третій етап. Демонтаж об'єктів, що досліджуються

Головною особливістю цього етапу є підвищені заходи безпеки, при всіх технологічних операціях розбирання пристрою на складові частини.

Демонтаж здійснюється експертом з урахуванням інформації щодо проведених попередніх слідчих дій, та результатів досліджень на першому і другому етапах. Демонтаж проводиться за розробленою експертом технологічною картою.

На підставі виявлених конструктивних особливостей і досвіду експерта, обладнання та інструменти для роботи на цьому етапі повинні вибиратись конкретно для кожного з об'єктів.

За результатами етапу демонтажу вибухового пристрою, як правило, вдається вирішити питання, що стосуються подальшої класифікації пристрою, тобто його віднесення до існуючих промислових аналогів або до саморобного пристрою.

4.7.4. Четвертий етап. Дослідження окремих вузлів і деталей, матеріалів і речовин

Головним на цьому етапі є встановлення групової належності речовин та конкретних марок матеріалів, які використовувалися при виготовленні пристрою.

Дослідження складових частин вибухового пристрою експертом здійснюється у тій же послідовності, як і на першому та другому етапах.

Вивчення складових частин, вузлів, механізмів після демонтажу дозволяє встановити наявність необхідних і достатніх ознак, характерних для вибухових пристроїв або боєприпасів та спроможність їх до вибуху. Крім цього, усі механізми та вузли вибухового пристрою класифікуються експертом за функціональним призначенням.

Під час проведення досліджень необхідно виходити з того, щоб не внести непоправних змін, які здатні у подальшому вплинути на функціонування пристрою при проведенні експериментального вибуху. У випадках, коли методики досліджень передбачають таки зміни, дані дослідження проводяться після шостого етапу.

Якщо у результаті досліджень виявлена відповідність всіх вузлів та деталей, матеріалів та речовин зразкам (описам), а також відсутні ознаки зміни конструкції (демонтажу) або нерегламентованого зберігання об’єкту, що дозволяє зробити висновок про його належність до конкретного виду, марки вибухового пристрою, то подальша перевірка шляхом підриву не обов'язкова.

4.7.5. П’ятий етап. Монтаж, перевірка працездатності механізмів та вузлів

Монтаж вибухового пристрою виконується за послідовністю, що передбачена технологічною картою демонтажу або технічними умовами на виріб.

Експерту необхідно з'ясувати наявність та надійність запобіжного механізму вибухового пристрою, можливість дистанційного переведеним його у бойовий стан. При відсутності таких елементів, не змінюючи загальний принцип дії пристрою, необхідно додатково їх ввести до конструкції та зазначити про це у висновку експерта.

Спорядження пристрою вибухової речовиною та засобами підриву здійснюється в останню чергу та лише після перевірки на надійність в роботі всіх вузлів і механізмів.

Експерт розробляє план-схему для проведення експериментального вибуху та передбачає в ній спосіб підриву, умови необхідної оточуючої або мішенної обстановки, необхідне обладнання для вибухових робіт і експертного дослідження. На підставі плану-схеми та вимог заходів безпеки здійснюється розрахунок безпечних відстаней для людей та об’єктів.

4.7.6. Шостий етап. Експериментальний вибух

Даний етап експертного дослідження не є обов'язковим для всіх вибухових пристроїв і застосовується у тому разі, коли є сумніви щодо придатності до вибуху або в постанові на проведення експертизи поставлене питання про придатність вибухового пристрою для проведення вибуху.

Якщо в постанові (ухвалі) відсутній дозвіл на пошкодження (знищення) вибухового пристрою, то на його пошкодження чи знищення має бути отримана письмова згода особи (або органу), яка призначила експертизу.

При проведенні експериментального вибуху необхідно дотримуватися наступних вимог:

проведення експерименту здійснюється за розробленим планом - схемою;
підрив виконувати за тим механізмом, що був визначений виготовлювачем пристрою;
підрив пристроїв повинен проводитись у спеціальних вибухових камерах або на полігоні з дотриманням усіх заходів безпеки;
перед та після підриву пристроїв проводити фото- або відеозйомку ;
після підриву необхідно передбачити збір максимальної кількості залишків вид пристрою, а при сумнівах у типу вибухової речовини - їх залишки або змиви кіптяви.

4.8. Формулювання висновків

Нa підставі результатів проведеного дослідження, формулюються відповіді на питання про належність об'єкта до вибухових пристроїв промислового виготовлення та його придатності до вибуху.

4.8.1. При формулюванні результатів дослідження з визначення приналежності досліджуваного об'єкта до вибухових пристроїв промислового виготовлення можливі дві форми висновків:

досліджуваний об'єкт є вибуховим пристроєм промислового виготовлення;
досліджуваний об'єкт не є вибуховим пристроєм промислового виготовлення.

4.8.2. Висновок про приналежність досліджуваного об'єкта до вибухових пристроїв промислового виготовлення робиться при наявності у цього об'єкту необхідного й достатнього комплексу відповідних ознак. Висновок повинен містити чітку відповідь на питання про приналежність об'єкта до вибухових пристроїв промислового виготовлення із зазначенням його конкретного типу і (або) виду, зразка, способу виготовлення та його придатності до вибуху.

Питання щодо віднесення до вибухових пристроїв промислового виготовлення деяких потужних засобів підриву (електродетонаторів, капсулів-детонаторів, запалів до гранат, підривачів) вирішується у кожному випадку індивідуально, у залежності від конструктивних особливостей наданих об’єктів, та наявності у них достатніх уражаючих факторів вибуху, що притаманні ВП.

4.8.3. Висновок про те, що досліджуваний об'єкт не є вибуховим пристроєм промислового виготовлення робиться у випадку, коли встановлено, що в цього об'єкта відсутня хоча б одна із загальних криміналістичних ознак вибухових пристроїв промислового виготовлення. При цьому вказується спосіб виготовлення об'єкта.

Підстави для висновку про те, що досліджуваний об'єкт, який має окремі конструктивні чи зовнішні ознаки вибухового пристрою промислового виготовлення, таким не є, можуть бути наступними:

об'єкт є частиною вибухового пристрою промислового виготовлення;
об'єкт є навчально-імітаційним засобом;
об’єкт є макетом вибухового пристрою промислового виготовлення;
об’єкт є муляжем вибухового пристрою промислового виготовлення;
об’єкт має господарсько-побутове призначення: іграшка, запальничка, упаковка тощо.

4.8.4. При формулюванні результатів дослідження з визначення придатності до вибуху вибухового пристрою промислового виготовлення є дві форми висновків, що залежать від ступеню його справності:

вибуховий пристрій промислового виготовлення до вибуху придатний;
вибуховий пристрій промислового виготовлення до вибуху не придатний.

4.9. Устаткування, інструменти, матеріали

4.9.1. При вирішенні питань про приналежність об'єкта до вибухового пристрою промислового виготовлення та придатності його до вибуху використовується наступне устаткування, інструменти, матеріали:

газоаналізатор, рентгенівська установка;
універсальний вимірювальний інструмент для проведення лінійних вимірів з точністю до 0,1 мм;
транспортир або інші прилади для вимірювання кутів;
терези з точністю вимірів не менше 0,01 г;
спеціальні пристрої та інструменти для демонтажу;
лупа зі збільшенням 2 – 8х, бінокулярний мікроскоп зі збільшенням 4,5 – 56х;
джерела електричного струму (підривні машинки, елементи, батареї), провід, перевірочні та вимірювальні приладі (лінійні мости, омметри, пульти-випробувачі, ампервольтомметри), витратні матеріали;
вибухова камера;
засоби фіксації та ілюстрування процесу й результатів експертного дослідження.

4.9.2. Порядок створення, ведення й використання натурних криміналістичних колекцій макетів вибухових пристроїв та боєприпасів регламентується відомчими нормативними актами.

4.9.3. Перелік рекомендованої для використання методичної, довідкової літератури наведено у Додатку З до даної методики. Перелік не є вичерпним.

4.9.4. Відомості про використані при проведенні дослідження устаткування, інструменти, матеріали, методичну та довідкову літературу вказуються у відповідних розділах висновку експерта.

4.9.5. Фіксація та ілюстрування процесу й результатів експертного дослідження здійснюється з використанням фотоапаратів на чорно-білих і кольорових матеріалах, цифрових фотокамер, сканерів, відеокамер з подальшою обробкою та друком зображень за допомогою комп'ютера.

У процесі обробки та друку зображень із використанням зазначеної техніки та устаткування допускаються зміни:

масштабу всього зображення цілком і його кадрування;
яскравості й контрасту всього зображення цілком;
кольорів усього зображення цілком з метою одержання належної колірної гами чи одержання чорно-білого зображення з кольорового;
різкості всього зображення цілком - тільки в бік підвищення.

Забороняється використання будь-яких комп'ютерних засобів і способів з метою зміни форми, особливостей конструкції й співвідношення розмірів зафіксованих на зображеннях об'єктів.

Допускається використання як ілюстрацій графічних схем, замальовок тощо.

Ілюстрації можуть бути оформлені як у вигляді таблиці, що додається до висновку експерта, так і розміщені безпосередньо в тексті висновку.

5. Дослідження піротехнічних засобів промислового виготовлення

Одним з об'єктів вибухотехнічної експертизи є піротехнічні засоби промислового виготовлення – вироби, призначені для створення спеціальних піротехнічних ефектів (світлового, теплового, димового, звукового), що забезпечуються в результаті горіння (рідше детонації) піротехнічних складів.

5.1. Класифікація піротехнічних засобів промислового виготовлення

В теперішній час відома значна кількість різноманітних піротехнічних засобів, які розрізняються залежно від області застосування, безпосереднього цільового призначення, своїх конструктивних особливостей, властивостей.

Залежно від області застосування розрізняють:

ПТЗ, що використовуються у військовій справі (військового призначення);
ПТЗ, що використовуються в народному господарстві (цивільного призначення);
ПТЗ спецтехніки.

До ПТЗ військового призначення відносяться ПТЗ, що перебувають на озброєнні армії і призначені для сприяння виконанню бойової задачі або для навчання особового складу Збройних Сил.

До піротехнічних засобів цивільного призначення відносяться ПТЗ, які застосовуються в народному господарстві для реалізації специфічних піротехнічних ефектів, наприклад, подачі сигналів (світлових, звукових, димових), для виконання спеціальних технологічних операцій, для освітлення, забезпечення термічної дії, виклику примусового сходу лавини, активної дії на атмосферні явища, відлякування птахів на аеродромах, влаштовування феєрверків тощо.

До піротехнічних засобів спецтехніки відносяться піротехнічні засоби, що перебувають на забезпеченні правоохоронних органів і застосовуються для припинення несанкціонованих мітингів і демонстрацій, при звільненні заручників тощо.

За цільовим призначенням ПТЗ можна розділити на групи:

сигнальні і освітлювальні засоби;
імітаційні засоби;
димові засоби;
феєрверочні засоби;
запалювальні засоби;
піротехнічні засоби спецтехніки;
засоби дії на природні явища;
трасуючі і перешкодоутворюючі засоби;
засоби піроавтоматики;
засоби термітної зварювальної техніки;
засоби знищення носіїв інформації;
вогнегасні піротехнічні засоби.

5.2. Елементи піротехнічних засобів

Принципова схема піротехнічних виробів включає: корпус, піротехнічне спорядження, засіб ініціювання і додаткові елементи, наприклад, реактивний двигун, викидний заряд тощо. Виняток становлять первинні запалювальні засоби, які самі по собі є пристроями ініціювання – запалювання.

Основу спорядження даних виробів складають піротехнічні склади, які бувають конструктивно оформлені у вигляді піротехнічних елементів – тіл певної геометричної форми в оболонці або без неї. Згідно існуючої в спеціальній літературі класифікації, переважна більшість піротехнічних складів володіє вибуховими властивостями, відноситься до вибухових речовин і представляє самостійну групу ВР [16].

5.3. Піротехнічні склади

Піротехнічні склади є механічними сумішами окислювача, пального і спеціальних добавок. Формою вибухового перетворення більшості піротехнічних складів є горіння, що являє собою окислювально-відновний процес і супроводжується визначеним піротехнічним ефектом (світловим, тепловим, димовим тощо). Піротехнічні склади чутливі до теплового і механічного впливів. У залежності від виду початкового імпульсу характер вибухового перетворення їх може бути різним:

від променя вогню, іскри вони згоряють;
від удару, тертя деякі із піротехнічних складів можуть детонувати.

В даний час існують більше 350 різних композицій піротехнічних складів. За характером процесів, що протікають при їх згорянні, склади можна умовно розділити на три групи: полум'яні, безполум'яні низькотемпературні і безполум'яні високотемпературні. Група полум'яних найбільша. Це запалювальні склади, освітлювальні, фотоосвітлювальні, сигнальні, трасуючі, інфрачервоного випромінювання і ряд складів спеціального призначення. До безполум'яних низькотемпературних відносяться склади маскуючих, сигнальних і інших димів, до безполум'яних високотемпературних - запальні, термітні, деякі види малогазових складів і склади спеціального призначення. У таблиці 5.1 приводяться деякі рецептури піротехнічних складів.

Таблиця 5.1. a)

*Полум'яні склади*					*Безполум'яні низькотемпературні склади*
Освітлювальні	Сигнальні			Трасуючі	Маскуючі	Сигнальні димові
Освітлювальні	Червоний вогонь	Зелений вогонь	Жовтий вогонь	Трасуючі	Маскуючі	Жовтогарячий (оранжевий) дим	Чорний дим	Червоний дим
Магнієвий порошок Алюмінієва пудра Алюмінієвий порошок Нітрат барію Оліфа натуральна Кремнефтористий натрій Порошок ПАМ Смола фенолфор-мальдегідна СФ-0112А Сірка Індустріальне масло 25 %-ний розчин каніфолі в оліфі Асфальтит Трикрезилфосфат Смола фенолфор-мальдегідна СФ-340А Спирто-ацетонова суміш (понад 100%)	Магнієвий порошок Нітрат стронцію Гексахлорбензол Смола фенолфор-мальдегідна СФ-0112А Спирт (понад 100%) Смола фенолфор-мальдегідна СФ-340А Спирто-ацетонова суміш (понад 100%) Полівінілхлорид Резинат кальцію Індустріальне масло	Магнієвий порошок Гексахлорбензол Нітрат барію Смола фенолфор-мальдегідна СФ-340А Спирто-ацетонова суміш (понад 100%) Смола фенолфор-мальдегідна СФ-0112А Спирт (понад 100%) Порошок ПАМ Полівінілхлорид Каніфоль Індустріальне масло	Магнієвий порошок Нітрат барію Кріоліт Стронцій вуглекислий Смола фенолфор-мальдегідна СФ-0112А Спирт (понад 100%) Порошок ПАМ Каніфоль Індустріальне масло Нітрат калію Полівінілхлорид	Магнієвий порошок Пудра алюмінієва Нітрат стронцію Графить Резинат кальцію Стронцій вуглекислий Смола фенолфор-мальдегідна СФ-342А Лак ЛК-50	Антрацен тех-нічний Хлорат калію Хлористий амоній Титано-магнієва руда Алюмінієва пудра Гексахлоретан Сірка	Жиророзчинний оранжевий Хлорат калію Хлористий амоній Дициандиамід Декстрин	Гексахлоретан Магнієвий порошок Антрацен технічний Хлорат калію	Хлорат калію Жировий червоний “С” Дициандиамід Тальк Лак Л (понад 100%) Жиророзчинний оранжевий Декстрин

Таблиця 5.1. б)

Безполум'яні високотемпературні склади
Запальні (термітні)	Малогазовий
Терміт Порошок ПАМ Порошок ПА Нітрат барію 25 %-ний розчин каніфолі в оліфі Окалина залізна Порошок алюмінієвий	Барій хромовокислий Цирконій Двоокис марганцю

5.4. Коротка характеристика матеріалів піротехнічного виробництва

В даний час для виготовлення піротехнічних складів, що застосовуються як для спорядження піротехнічних засобів військового призначення, так і для спорядження побутових піротехнічних виробів, використовується більше 200 найменувань хімічних сполук. Ці матеріали повинні забезпечувати необхідний піротехнічний ефект і, в той же час, бути хімічно стійкими при тривалому зберіганні. Гарантійні терміни зберігання виробів військового призначення (освітлювальних, сигнальних, трасуючих, імітаційних піротехнічних засобів і т.п.) обчислюються 10-20 роками.

Матеріали, що застосовуються в піротехнічному виробництві, умовно класифікують на горючі, окислювачі, флегматизатори, димоутворюючі, розчинники, спеціальні добавки тощо.

5.4.1. Горючі матеріали. При виготовленні піротехнічних складів застосовується металеве пальне – порошки магнію, алюмінію, цирконію, титану, алюмінієво-магнієвого сплаву, алюмінієва пудра і органічне пальне – нітрогуанідин, антрацен, нафталін тощо.

5.4.1.1. Металеве пальне:

Порошок магнію випускається чотирьох видів МПФ-1, МПФ-2, МПФ-3 і МПФ-4. Порошок магнію має високий вміст активного металу (магнію, близько 99%) і низький вміст домішок (зокрема, заліза). Найнижчий вміст активного металу в марці МПФ-4. Магнію властива підвищена реакційна активність в багатьох розчинах неорганічних сполук.
Алюмінієві порошки марки ПА (ПА-1, ПА-2, ПА-3, ПА-4) мають сферичну або каплеподібну форму. Крім активного алюмінію (близько 99%) порошки як домішки містять залізо, кремній, мідь, які можуть помітно впливати на стабільність піротехнічних складів.
Порошок з алюмінієво-магнієвого сплаву (ПАМ, 50% алюмінію і 50% магнію) випускається чотирьох марок ПАМ-1, ПАМ-2, ПАМ-3 і ПАМ-4. Вміст активних металів (алюмінію і магнію) – близько 99%, причому алюмінію – близько 49%. Крім того є домішки заліза, кремнію.
У піротехнічному виробництві застосовується порошок цирконію натрієтермічний марок ПЦрН-А, ПЦрН-Б, ПЦрН-В і кальцієтермічний марок ПЦрК1, ПЦрК2 та ПЦрК3. Вміст вологи в цирконію при транспортуванні звичайно складає до 15 %. Висушений порошок цирконію може спалахнути на повітрі і тому на піротехнічні заводи поступає у зволоженому стані.
При виготовленні піротехнічних складів використовуються порошки титану трьох марок ПТМ, ПТМ(А) і ПТОМ, що містять до 99% активного металу, а також домішки кремнію, заліза, нікелю, кальцію.

5.4.1.2. Органічне пальне:

Нітрогуанідін, що являє собою білий (іноді з жовтуватим або сіруватим відтінком) кристалічний порошок, застосовується в швидкогорючих піротехнічних складах, які створюють при горінні велику кількість газоподібних продуктів. Партії порошків нітрогуанідіну відрізняються за дисперсним і хімічним складом, формою часточок. Розчиняється в ефірі, етиловому і метиловому спиртах, ацетоні, воді, азотній кислоті різної концентрації.
Нафталін в піротехнічних складах може застосовуватися в трьох видах, залежно від вмісту домішок: сорт І (якнайменше домішок), порошок очищений і зразок пресований. Ступінь подрібнення нафталіну істотно впливає на швидкість горіння складів. Як і більшість органічних пальних, нафталін погано піддається просіванню.
Антрацен в піротехнічних складах використовується хімічно чистий і технічний. Технічний антрацен є сумішшю приблизно рівних кількостей антрацену, фенантрену та карбазолу і застосовується в димоутворюючих піротехнічних складах. Хімічно чистий антрацен застосовується у ряді спеціальних складів.

5.4.2. Окислювачі. У піротехнічних складах найширше використовуються солі азотної кислоти – нітрати барію, стронцію, калію, натрію, цезію. Широко використовуються перхлорати лужних металів – калію, рідше – натрію. У деяких складах використовується перхлорат амонію, у ряді запалювальних складів – перекис барію.

Нітрат натрію, застосовується в освітлювальних, сигнальних і інших видах піротехнічних складів, містить домішки хлоридів, карбонатів, сульфатів, нітратів заліза, амонію, важких металів.
Нітрат калію, застосовується в більшості випадків при виготовленні запалювальних піротехнічних складів, відрізняється від нітрату натрію вищим ступенем чистоти.
Хімічний склад нітрату стронцію справляє великий вплив на характеристики піротехнічних сигнальних складів, зокрема червоного вогню. Величина часточок може бути менше 100 і більше 440 мкм.
Перекис барію широко використовується у запалювальних складах. Середня величина часточок перекису барію може коливатися від 20 до 70 мкм.
Хромат барію широко застосовують для виготовлення малогазових складів. Це чистий і стабільний компонент. Дисперсний склад коливається від 1 до 10 мкм.
У окремих складах як окислювач використовується фторопласт-4, що являє собою рихлий, волоконний, не сипкий порошок. На нього абсолютно не діють кислоти, луги, розчинники.

5.4.3. Зв'язуючі. У якості зв'язуючих в піротехнічних складах застосовують різні групи смол:

Фенолформальдегідні смоли СФ-0112А, СФ-340А, СФ-342А – це термореактивні пластичні смоли. У більшості піротехнічних складів дані смоли використовуються у вигляді лаків – розчинів смол в етиловому спирті або інших розчинниках.
Каніфоль. У піротехнічних складах застосовуються смоли природного походження, такі як живична каніфоль. Вони використовуються в складах у вигляді розчинів в спирті або мінеральному маслі.
У ряді піротехнічних складів використовується кальцієва сіль каніфольних кислот - резинат кальцію, одержуваний шляхом взаємодії гашеного вапна з розплавом каніфолі.
Синтетичні епоксидні смоли і каучуки – полімеризуючі органічні речовини, які за допомогою затверджуючого реагента перетворюються на тверді продукти, що мають високу механічну міцність, високу теплостійкість і хімічну стійкість щодо кислот, лугів, води і багатьох органічних розчинників. У піротехнічних складах найчастіше використовуються епоксидні смоли ЕД-5, ЕД-6 і тверда смола Е-41. З числа синтетичних каучуків в складах застосовуються бутадієннітрильні (СКН), бутадієнстирольні (СКМС), бутилкаучуки і полісульфатні (тіоколи).

5.4.4. У якості димоутворюючих речовин використовують (залежно від призначення виробів) нашатир, гексахлорбензол, гексахлоран, червоний фосфор. Для утворення кольорових димів використовують органічні фарбники. У виробах, призначених для впливу на атмосферні явища, використовуються: йодний свинець, йодне срібло.

5.4.5. Для забезпечення заданої лінійної швидкості горіння сформованих піротехнічних складів, зниження чутливості в склади вводяться флегматизуючі речовини: парафіни, церезини, машинні мастила.

5.4.6. При виготовленні піротехнічних складів для розчинення цементаторів і окремих флегматизаторів використовують декілька видів розчинників: етиловий спирт, суміш ацетону із спиртом, бензин. Найбільш поширений етиловий спирт.

5.5. Дослідження піротехнічних засобів промислового виготовлення

5.5.1. Дослідження вилучених піротехнічних засобів

Дослідження вилучених піротехнічних виробів зводиться до визначення групової приналежності об'єкту і його призначення. Задача дещо ускладнюється питанням щодо придатності виробу до використовування за призначенням. У даному випадку необхідний експеримент у вибуховій камері або в умовах полігону. Якщо експеримент (постріл, пуск ракети, підрив спецзасобу або імітаційного патрона) здійснюється в натурних умовах, то пристрій повинен приводитися в дію тільки дистанційним способом з укриття (або на безпечному віддаленні). Проте найбільш прийнятним в лабораторних умовах є метод поелементного дослідження піротехнічного засобу, заснований на тому положенні, що пристрій, що складається із справних складових, – працездатний. Таким чином, вилучення з піротехнічного засобу складу, що не розклався, невологого, означає, що у разі справного функціонування вузла приведення в дію весь виріб спрацює в штатному режимі, тобто засоби приведення виробів в дію (механічні або терткові капсулі-запалювачі, електро запалювачі, запали) є визначальним елементом ПТЗ з погляду можливої відмови в роботі. Таким чином, визначення придатності виробу в цілому до використання за призначенням може бути зведене до визначення експертним шляхом придатності засобу ініціювання. На практиці цей методичний підхід реалізується в процесі наступних операцій (для окремих типів виробів):

1) для 15-мм, зондувальних і 26-мм патронів – видалення верхньої кришки і пижів, обережне (без ударів і застосування інструменту) вилучення (витрушування) з патрона "звездки" і видалення метального заряду з подальшим випробуванням метального патрона (для 15-мм) або капсуля-запалювача пробним пострілом з штатного пускового пристрою в лабораторних умовах;

2) для реактивних патронів – видалення верхньої кришки і пижів, обережне вилучення (витрушування без ударів і застосування інструменту) ракети з пускової трубки, видалення з пускової трубки порохового заряду підсилювача з подальшим випробуванням терткового капсуля-запалювача;

3) для світлозвукових засобів – розкриття корпусу вибухобезпечним інструментом, видалення піротехнічного розривного заряду, підрив засобу ініціювання в умовах, що забезпечують протиосколковий захист (наприклад, у вкладиші вибухозахисного контейнеру);

4) для електровибухових пакетів – видалення верхньої кришки і пижів, видобування з корпусу піротехнічного складу з подальшою перевіркою функціонування електрозапалювачів МБ-2Н;

5) для імітаційних патронів (без засобів вибуху) факт придатності визначається наявністю в корпусі заряду бризантної речовини.

Факт придатності вилучених з виробів порохів і складів визначається пробою на горіння, при якій мала кількість складу на кінчику скальпеля вноситься в полум'я спиртівки.

В деяких випадках, наприклад під час надходження на дослідження реактивного патрона зі знищеним (або відсутнім) маркуванням, доцільно проводити дослідження за допомогою рентгенівської апаратури, з метою встановлення внутрішнього устрою і конкретного типу патрона.

При роботі з піротехнікою необхідно неухильно дотримуватись вимог техніки безпеки.

5.5.2. Дослідження вилучених з місця події залишків піротехнічних засобів

Проведення ідентифікації залишків піротехнічних засобів має за мету встановлення тотожності та групової належності об’єктів досліджень (визначення відповідного класу, виду, роду, групи). За рівнем індивідуалізації визначаються родові, видові та індивідуальні ознаки ідентифікації об’єктів у кожній групі.

Враховуючи те, що залишки, фрагменти, уламки піротехнічних засобів, являли собою до вибуху цілі частини, що входили до виробу, основним методом ідентифікаційних досліджень є “встановлення комплектного цілого за частинами”.

Залежно від особливостей руйнування можливе встановлення комплектного цілого за його частинами у разі:

наявності спільних ліній та поверхонь розділення;
відсутності спільних ліній та поверхонь розділення;
об’єктів, що утворювали комплекти складових (вогневих ланцюгів, виконавчих механізмів тощо) та в цілому піротехнічних засобів.

Вирішуючи питання щодо належності частин до єдиного комплектного цілого, здійснюється пошук загальних ліній та поверхонь розділення між цілими частинами, слідів виробничого та експлуатаційного характеру, вивчення та порівняння слідів впливу руйнуючих сил тощо.

За наявності спільних ліній і поверхні розділення та на підставі збігу загальних властивостей і ознак окремих частин належність до єдиного цілого здійснюється методами зіставлення та суміщення спільних ліній частин.

На об'єктах, що були вилучені з місця події, вивчаються можливі сліди маркування, їх колір, форма, розміри, наявність проводів і інші ознаки, які вказують на конструкцію елементів пристрою. За наявними конструктивними ознаками визначається або робиться припущення про приналежність знайдених об'єктів тим або іншим піротехнічним виробам промислового виготовлення.

Оцінка трасологічних і конструктивних ознак для реконструкції виробів ефективна при максимальному зборі їх фрагментів. При цьому осколки можуть бути досліджені, наприклад, на наявність єдиних поверхонь розділення. Приналежність фрагмента певній частині конструкції часто встановлюється за матеріалом, слідами маркування і фарбників, залишками витків різьби, залишками зварних швів, механічними трасами і слідами певного виду технологічної обробки тощо.

При виявленні фрагментів зруйнованих механічно або частково згорілих корпусів ракет реактивних сигнальних або освітлювальних патронів експертам слід звертати увагу на виявлення серед об'єктів залишків, які несуть найбільше інформації про знищений предмет. Так, наприклад, виявлення верхньої частини корпусу із слідами плавного завальцювання і відкритого торця свідчить про те, що це залишки одного з парашутних патронів, в яких викид парашутного факела здійснюється через верх ракети

Про приналежність залишків до цього ж типу патронів говорить і завальцювання нижньої частини корпусу ракети на нижній торець турбіни двигуна. Якщо ж верхній торець ракети глухий, а нижній – відкритий, значить розкриття (розділення) ракети здійснюється відкиданням двигуна з подальшим висипанням з корпусу сигнальних "звездок" або викиданням форсу полум'я від піротехнічної запресовки.

Додаткову інформацію, що дозволяє у ряді випадків здійснити видову ідентифікацію зруйнованого або згорілого виробу, містять відносне місця розташування і розміри отворів, технологічного обтиску і кернувань (у разі їх виявлення на залишках бічної поверхні корпусу ракети). Кернування і обтиск виконується для виключення можливості переміщення окремих елементів ракети один відносно одного в процесі запуску і польоту.

Слід зауважити, що ряд елементів піротехнічних засобів, зокрема, дроти терток, кришки цоколів, корпуси терткового капсуля-запалювача 30-мм, 40-мм і 50-мм патронів є уніфікованими вузлами для кожного з калібрів і не несуть інформації, достатньої для визначення конкретної марки виробу. Виняток становлять корпус запалювача сигналу хімічної тривоги СХТ-40, що виконаний з пластмаси і має два гнізда (під тертковий капсуль-запалювач, під електрозапалювач МБ-2Н), а також споряджені гумовою герметизуючою манжетою корпуси терткових капсулів- запалювачів патронів ЗРБ-40 і ПРБ-40.

У ряді випадків нештатного використовування або функціонування піротехнічних засобів, що мають спорядження у вигляді пресованої шашки, спостерігається її руйнування на окремі незгорілі фрагменти. Ідентифікація конкретного виду застосованого піротехнічного засобу ускладнюється в подібних ситуаціях тією обставиною, що в розпорядження експерта можуть поступати не тільки фрагменти цілої шашки, але і фрагменти окремих її запресовок, торцеві і бічні поверхні яких можуть помилково прийматися за межі, що визначають остаточні габарити заряду.

На підставі виявлених ознак на досліджуваних залишках піротехнічних засобів робиться висновок про їх належність до відповідного типу піротехнічних засобів. У випадку недостатньої кількості ідентифікаційних ознак може бути зроблений висновок щодо належності піротехнічного виробу до відповідного класу, виду, роду, групи.

6. Дослідження саморобних вибухових пристроїв

Для всіх вибухових пристроїв, зокрема, саморобних, характерна певна сукупність елементів конструкції, частина яких в цілому вигляді або у вигляді залишків після вибуху може бути знайдена на місці події. Крім того, безпосередній виготовлювач пристрою повинен володіти спеціальними знаннями і навичками, мати необхідні вихідні речовини, компоненти, деталі і вузли, устаткування і інструменти. Таким чином, виявлені на місці події СВП або їх залишки повинні зберігати сукупність ознак, виявлення яких дозволить зробити певні висновки щодо їх конструкції, особливості виготовлення, кваліфікації і підготовки виготовлювача тощо, дасть можливість проводити порівняння СВП за єдиним джерелом походження.

Встановлення конструкцій пристроїв, зокрема за їх залишками після вибуху, визначення їх функціональної і уражаючої здатності, отримання інформації щодо використаних матеріалів, навичок можливих учасників здійснення злочину – все це є складною комплексною проблемою, при вирішенні якої необхідне застосування широких спеціальних знань в різних областях науки і техніки.

6.1. Поняття саморобних вибухових пристроїв та особливості їх конструкції

Саморобні вибухові пристрої (СВП) – це пристрої, в яких хоча б один із елементів конструкції виготовлений саморобним способом або застосоване його непромислове нерегламентоване складання, тобто конструкція остаточно підготовленого до вибуху пристрою не обумовлена вимогами відповідних технічних умов на його виготовлення (монтаж).

СВП можуть виготовлятись із застосуванням частин ВП промислового виготовлення або повністю із саморобних складових частин.

Основними складовими частинами саморобного вибухового пристрою є: заряд вибухової речовини і засіб підриву. У якості зарядів вибухових речовин можуть застосуватись ВР промислового виготовлення або саморобні ВР, які відповідають класифікації промислових ВР.

Для здійснення вибуху СВП застосовуються засоби підриву промислового або саморобного виготовлення.

Саморобні ВП на основі елементів ВП промислового виготовлення найчастіше зустрічаються в експертній практиці. Такими елементами перш за все є засоби вибуху, вибухова речовина, корпус (оболонка). Їх встановлення (ідентифікація незруйнованих або реконструйованих елементів) у ряді випадків дає цінну інформацію для визначення джерела походження складових частин СВП.

Багато ВР (в основному детонуючі), засоби детонації і деякі інші елементи ВП потребують для їх виготовлення спеціальних матеріалів, інструментів, устаткування тощо. Тому джерело їх придбання звичайно має пряме відношення до двох основних областей застосування ВР: військова справа і народне господарство.

Якщо ВП змонтовано з елементів промислового виготовлення, то рішення питання про віднесення його до класу саморобних проводиться на основі поєднання специфічних елементів різних ВП, за ознаками саморобного складання, тобто коли воно проводилось не у відповідності до встановлених норм та умов, а також за наявністю саморобної переробки цих елементів.

Для встановлення саморобного способу виготовлення пристрою може виявитися достатнім виявлення лише однієї ознаки, тоді як для категоричного висновку про промислове виготовлення висадженого ВП необхідне комплексне дослідження всіх елементів конструкції і обставин застосування ВП.

Способи підриву саморобних ВП на основі ВП народногосподарського призначення зазвичай відповідають способам підриву аналогічних за конструкцією ВП промислового виготовлення: вогневому (капсулем-детонатором з відрізком вогнепровідного шнура) і електричному (електродетонатором).

Важливо мати на увазі, що існує обмежена кількість промислових видів ВП народногосподарського призначення, оскільки в основному їх конструкції не регламентовані, а комбінуються з різних зарядів ВР і засобів вибуху і виготовляються на місці проведення вибухових робіт саморобним способом. Але в цих випадках пристрій монтується відповідно до особливих правил, норм і його визначення як “саморобний” вельми умовне.

Найпоширенішими саморобними ВП народногосподарського призначення є комбінації зарядів ВР (патронів, шашок) із засобами детонації (капсулями-детонаторами, електродетонаторами, запалювальними трубками). Запалювальні трубки можуть мати терткові запалювальні пристрої.

Застосування вогнепровідного шнура свідчить про виготовлення саморобного ВП, що спрацьовує через певний проміжок часу залежно від довжини шнура. Наявність довгих проводів, що з’єднують електродетонатор із замикачем і джерелом струму, характерна для керованих ВП. Застосування коротких проводів з джерелом струму і замикачем, годинникових механізмів і вогнепровідних шнурів менше 15 см для саморобних ВП народногосподарського призначення не характерне.

Серед елементів боєприпасів, що зустрічаються в експертній практиці, в конструкціях саморобних ВП широко використовуються підривні тротилові шашки масою 400, 200 і 75 г, засоби детонації переважно військового призначення (КД-8А, ЭДП, ЭДП-р), корпуси учбових і учбово-імітаційних засобів (зокрема, гранат УРГ, УРГ-Н тощо) і їх елементи, корпуси боєприпасів часів війни, а також предметів побутового призначення (балони, відрізки труб, банки, пляшки тощо) чи спеціально виготовлених корпусів.

ВП, що складаються з вказаних шашок і засобів вибуху, є саморобними ВП типу підривних зарядів – інженерних боєприпасів.

Засоби ініціювання промислового виготовлення піддаються саморобній переробці шляхом відпилювання верхньої частини гільзи електродетонатора в місці розташування електрозапалювача з метою отримання променевого капсуля-детонатора, а також для видалення маркування. Ознакою такої переробки є нерівні краї гільзи і зазвичай їх нестандартна довжина. У експертній практиці зустрічалися саморобні підривачі гранат одночасно вогневого і променевого способів вибуху. Вони виготовлялися на основі розпиляного електродетонатора. У нижню частину (променевий капсуль-детонатор) вставлявся відрізок вогнепровідного шнура завдовжки 4 - 8 см. Вільний кінець шнура і верхня частина відпиляної гільзи з електрозапалювачем вмонтовувалися в саморобній різьбовій втулці. При цьому місток розжарювання з піротехнічним запалювальним складом виявлявся напроти отвору в бічній поверхні втулки. Запалювання спорядження шнура могло бути здійснене при підпалі піротехнічного складу через отвір або подачею напруги на кінці електричних проводів.

Характерними нерегламентованими (саморобними) способами кріплення шнура в капсулі-детонаторі є обжимання (загин) країв стінок гільзи з 4-х сторін, введення обламаного сірника в зазор між стінкою гільзи і оболонкою шнура, обмотування місця з'єднання ізоляційною стрічкою, скотчем, лейкопластиром. Іноді капсуль-детонатор і частину шнура обгортають фольгою для ізоляції від ВР, що містить окислювач. Подібні способи монтажу в даній групі досліджуваних пристроїв характеризують єдині джерела їх походження.

6.2. Порядок проведення досліджень

Етапи проведення досліджень СВП і їх залишків після вибуху багато в чому співпадають з ходом дослідження ВП промислового виготовлення. Проте є і особливості, які полягають, зокрема, у обов’язковому виконанні етапів дослідження 3 – 6, наведених у Розділі 4, а саме:

демонтаж попередньо знешкоджених відповідними фахівцями об'єктів, що досліджуються;
дослідження окремих вузлів і деталей, матеріалів і речовин;
монтаж, перевірка працездатності механізмів та вузлів;
експериментальний вибух (за необхідністю).

6.3. Реконструкція саморобних вибухових пристроїв за слідами вибухів

Для проведення досліджень з метою реконструкції вибухових пристроїв повинна бути надана певна кількість об’єктів, без яких неможливо у повному обсязі визначити конструкції застосованих пристроїв.

Об’єктами для досліджень з реконструкції вибухових пристроїв можуть бути:

уламки та фрагменти зруйнованих вибухових пристроїв;
слідові відображення на місцях вибухів;
матеріали кримінальних справ тощо.

У процесі проведення реконструкції вибухових пристроїв за слідами вибухів попередньо визначаються: тип та маса, габаритні розміри і конфігурація заряду ВР, конструкція пристрою, принцип їх функціонування, місця та особливості їх розміщення в конкретній оточуючій обстановці.

Обсяг завдань з проведення реконструкції вибухових пристроїв потребує комплексних (за різноманітними напрямками) криміналістичних досліджень слідів вибуху. Узагальнені висновки вибухотехнічних експертиз, зокрема, результати реконструкції вибухових пристроїв, ґрунтуються на висновках інших видів експертиз і є синтезом результатів роботи експертів різного фаху.

Отримана інформація щодо найменування та джерел походження елементів, матеріалів, технології їх виготовлення, наявності на деталях реконструйованих вибухових пристроїв мікрооб’єктів та інших криміналістичних слідів, в подальшому дозволять слідчим і оперативним працівникам цілеспрямовано здійснювати оперативно-розшукові заходи з метою виявлення виготовлювачів ВП, вихідних матеріалів та інструменту, які при цьому застосовувались.

Перед проведенням реконструкції ВП досліджуються: сліди нашарувань та морфологічні сліди бризантної дії вибуху на міцних фрагментах, залишки від засобів ініціювання, електричних проводів, джерел електроживлення, радіоплат, вмикачів, металовиробів (відрізки труб, заглушки), різноманітні кріпильні деталі (шурупи, болти, гайки тощо), обгорілі сірники, мотузки, трубки-кембрики зі слідами кіптяви, годинникові механізми та деталі, ізоляційні стрічки, паперові та картонні вироби тощо. В ході досліджень фрагментів вибухових пристроїв виявляються та аналізуються сліди, що належать інструментам і приладам, які використовувались для виготовлення або доопрацювання окремих частин пристроїв.

Дослідженням підлягають предмети обстановки місця події, на яких є сліди впливу від вибухів: місця виявлення фрагментів від вибухових пристроїв, руйнування в центрі (епіцентрі) вибуху, характерні радіальні траси від фугасної дії газів та осколків, відображення бризантної дії від зарядів вибухових речовин на міцні підступаючі поверхні, руйнування оточуючих об’єктів.

На підставі аналізу виявлених фрагментів основних та додаткових частин вибухових пристроїв можливо визначити спосіб приведення їх в дію (вогневий, електричний, механічний, хімічний або їх комбінацію).

Для визначення складових частин ВП здійснюється порівняльне дослідження наданих на експертизу фрагментів (уламків) з об’єктами промислового виготовлення та побутовими приладами, які ймовірно могли використовуватися для виготовлення окремих вузлів і механізмів, готових осколків та інших складових частин пристроїв. Для цього також можуть бути використані об’єкти та сліди, які містяться у:

колекціях саморобних та промислових вибухових пристроїв, які раніше застосовували злочинці; зразків джерел електроживлення, вимикачів, радіосигналізацій тощо;
колекціях реконструйованих саморобних вибухових пристроїв, промислових боєприпасів та засобів ініціювання, зразків предметів промислового та побутового призначення, електроприладів, шурупів, підшипників, липких стрічок, механічних, електронних годинників і таймерів, радіотелефонів тощо.

1). Групофікація об’єктів.

Групофікація є першою стадією ідентифікації та полягає у встановленні загальних (подібних) порівняльних ознак у об’єктах дослідження (фрагментів зруйнованого електродетонатора та цілого зразка; фрагментів від елементів електроживлення та цілого елемента тощо).

Групофікація містить наступні етапи проведення досліджень: огляд об’єктів; роздільне дослідження; порівняльне дослідження (співставлення, поєднання, накладання), оцінка результатів порівняння.

Враховуючи, що для проведення вибухотехнічних експертиз за фактами вибухів надається велика кількість об’єктів (від десятка до декілька сотень), послідовність та обсяг проведення досліджень має свої особливості, які відрізняються від інших трасологічних досліджень.

На етапі огляду об’єктів здійснюється фотографування речових доказів в упаковці та без неї, встановлення їх відповідності опису у постанові про призначення експертизи. Одночасно з цим здійснюється групофікація об’єктів за співпадінням їх зовнішніх ознак та функціональним призначення. За співпадаючими ознаками утворюється декілька груп об’єктів.

Особливістю групофікації в ході проведення реконструкції вибухових пристроїв є циклічність (повторність) етапів роздільних і порівняльних досліджень у знову сформованих групах об’єктів. У ході групофікації використовуються найпростіші інструментальні методи.

Під час проведення групофікації експерти базуються на знаннях про основні та додаткові частини конструкцій, які входять до будь-якого вибухового пристрою. У ході проведення групофікації утворюються групи з очевидних і неочевидних об’єктів. До очевидних об’єктів досліджень належать предмети, які незважаючи на деякі зміни під впливом вибуху, зберегли характерні ознаки належності до таких об’єктів-взірців, про яких експерт має уявлення. Об’єкти, які ідентифікувати неможливо одразу без використання глибоких інструментальних методів досліджень, доцільно відносити до неочевидних.

У ході проведення досліджень зручно дотримуватись дій, зазначених у схемі послідовності дій при проведенні групофікації. (Додаток И)

У першу чергу, при проведенні групофікації експерти базуються на результатах досліджень щодо визначення типу застосованої вибухової речовини. Такі дані надають можливість проводити аналіз використання для даного типу вибухової речовини найбільш поширених засобів ініціювання, проведення розрахунків для визначення маси вибухової речовини, конфігурації заряду. У подальшому здійснюється групофікація залишків, фрагментів, уламків за загальними, індивідуальними ознаками та функціональним призначенням.

У ході проведення групофікації, насамперед, увага приділяється матеріалу виготовлення об’єктів (метал, полімер, скло тощо), їх формі, розмірам, кольору, технологічним ознакам (різьба, зварювання, отворів, насічок, тощо). У подальшому звертається увага на розпізнавальні особливості, до яких відносяться: залишки маркування або надписи; сліди зовнішнього впливу на об’єкти; сліди дії корозії металу; нашарування речовин, наявність забруднення, бризантного впливу від вибуху тощо.

Огляд та розподіл за ознаками подібності доцільно проводити на чистих білих аркушах паперу, ватману або на спеціальних столах з білим пластиковим покриттям, що сприяє створенню контрастних кольорів для фрагментів від вибухових пристроїв на загальному фоні.

У ході проведення групофікації об’єкти зосереджуються за ознаками родових, групових та індивідуальних ознак подібності.

Після закінчення етапу групофікації (див. Додаток И) експерти проводять ідентифікаційні дослідження у кожній із утворених груп об’єктів.

2). Ідентифікація об’єктів.

Проведення ідентифікації залишків від вибухових пристроїв має за мету встановлення тотожності та групової належності об’єктів досліджень (визначення відповідного класу, виду, роду, групи). За рівнем індивідуалізації визначаються родові, видові та індивідуальні ознаки ідентифікації об’єктів у кожній групі.

Враховуючи, що залишки, фрагменти, уламки вибухового пристрою, являли собою до вибуху цілі частини, основним методом ідентифікаційних досліджень є “встановлення цілого за частинами”.

Залежно від особливостей вибуху (маси та типу вибухової речовини, конструктивних особливостей вибухового пристрою, місця вибуху тощо) можливе встановлення цілого за його частинами у разі:

наявності спільних ліній та поверхонь розділення;
відсутності спільних ліній та поверхонь розділення;
об’єктів, що утворювали комплекти складових механізмів (бойових ланцюгів, виконавчих механізмів; датчиків цілі) та в цілому вибухових пристроїв (єдине комплектне ціле).

У процесі рішення питання щодо належності частин до єдиного цілого, здійснюється пошук загальних ліній та поверхонь розділення між цілими частинами, вивчення та порівняння слідів бризантного впливу вибуху, виробничого та експлуатаційного характеру.

Перевірка щодо дійсності отриманих результатів можлива за рахунок вивчення додаткових спільних ознак виробничого та експлуатаційного характеру.

При встановленні належності частин єдиному цілому за умов відсутності спільних ліній та поверхонь розділення необхідно аналізувати ознаки бризантного впливу вибуху, форму, розміри, колір та інші загальні ознаки. Особливо слід звертати увагу на сліди виробничого та експлуатаційного походження, що мають співпадаючі ознаки. До останніх належать: неоднорідність, тріщини та мікротріщини, складки, сліди полірування, обробки форм інструментами, гартування, зони залишкових внутрішніх напружень тощо (див. Додаток И).

Методика визначення цілого за частинами по залишках вибухового пристрою при проведенні трасологічних досліджень базується на загальних етапах: роздільних та порівняльних дослідженнях, оцінці виявлених ознак, обґрунтуванні висновків.

З цією метою вивчається зовнішня будова об`єктів, встановлюються матеріали, з яких вони виготовлені, спосіб виготовлення та обробки тощо.

У разі збігу групових ознак порівнюваних об`єктів експерти виявляють та вивчають їхні індивідуальні ознаки. Вивчаються ділянки та поверхні частин розділених предметів, що залишилися неушкодженими, або таких, які мають найбільш геометричні розміри. При цьому, слід враховувати, що у разі розділення окремих предметів в результаті вибуху, на краях розділення може спостерігатися залишкова деформація у вигляді розтягування, при ударах об перешкоди – стискання, при термічному впливі – локальні місця оплавлення.

Визначаються зовнішні та внутрішні поверхні частин корпусів та інших складових частин вибухових пристроїв. Для цього досліджуються ознаки фарбувань, бризантного впливу вибуху, маркувань, геометричних фігур (кола, прямокутника тощо). Співставлення об’єктів за переліченими ознаками надає можливість визначити зовнішні контури об’єктів. За отриманими у ході порівняння контурами визначаються об`єкти промислового чи побутового призначення, що використовувалися для виготовлення вибухових пристроїв. На виробах із пластмас і металу, виготовлених шляхом штампування чи лиття, залишаються сліди пресформ, обробки абразивними матеріалами, обрізання, свердління, різьбових з’єднань тощо.

Якщо об`єкти знаходилися деякий час в експлуатації, вони набувають ознак експлуатаційного характеру. До таких ознак відносяться сліди тертя, удару, різання тощо. Зазначені ознаки носять індивідуальний характер, неповторний у інших аналогічних об’єктах.

Таким чином, на підставі групових і індивідуальних ознак об`єктів вдається ідентифікувати предмети промислового та побутового призначення.

При дослідженні уламків металевих оболонок, на які відбулося вибухове навантаження, необхідно враховувати наступні закономірності:

на внутрішніх поверхнях, які контактували із зарядами вибухових речовин, утворюються характерні діагональні та радіальні борозни, невеликі за розмірами кратери, первинна товщина металу під впливом тиску вибуху зменшується майже на третину;
незважаючи на те, що деякі оболонки дороблюються спеціальними насічками для формування “майбутніх” осколків (напівготові уражаючі елементи), після вибуху утворюється невелика кількість осколків відповідної конфігурації;
на залишках оболонок з насічками уявляється можливість встановити індивідуальні ознаки застосованого для їх виготовлення інструменту.

У ході обґрунтування висновків щодо належності до єдиного цілого об’єктів дослідження необхідно враховувати, що, у разі відсутності спільних ліній та поверхонь розділення, таке визначення можливо зробити лише у випадках збігу і співпадання індивідуальних (виробничих і експлуатаційних) ознак. Якщо співпадають лише загальні ознаки, визначається, що об`єкти досліджень є частинами одного типу, виду, роду предметів.

У подальшому використовуються інструментальні поглиблені методи дослідження об’єктів. Послідовність їх застосування повинна відповідати наступним вимогам: спочатку застосовуються такі методи, які не змінюють об’єкти та сліди на них; у подальшому ті, що змінюють їх частково; в останню чергу - методи, здатні руйнувати об’єкти та сліди.

Виходячи з цього, пропонується наступна послідовність методів досліджень:

Дослідження та фотографування у звичайних, інфрачервоних та ультрафіолетових променях для виявлення форми, розмірів та місць нашарування кіптяви на поверхнях (помаранчево-буровата люмінесценція тощо).
Використання інструментальних хімічних методів досліджень продуктів вибухів і мікрочастин вибухових речовин.
Стереомікроскопія для визначення поверхонь металевих оболонок, які контактували з вибуховою речовиною (кратери, радіальні та діагональні борозни тощо), оплавлень синтетичних волокон від тканин та радіоплат, пошук мікрочастин вибухових речовин.
Дослідження мікрочасток вибухової речовини (поряд з використанням інструментальних хімічних методів) за допомогою проб на спалах і дифеніламіном в концентрованій сірчаній кислоті чи бруцином.
Дослідження на наявність нашарування металу (свинець, мідь) методом кольорових відтінків (контактнодифузним, електрографічним, хроматографічним).
Порівняльне дослідження поверхонь розділення.
Встановлення маркування та клеймування на різноманітних металевих та інших фрагментах, їх розшифровка.
Макро- та мікроскопія слідів виробничих операцій, експлуатаційного зношування, корозії та механічних ушкоджень.
Визначення способу збудження вибуху (вогневий, електричний, механічний, хімічний, комбінований) за макро- та мікрочастинами корпусів детонаторів чи запалів, проводів, зовнішніх частин вогнепровідних шнурів.
Дослідження способів з’єднання елементів та вузлів вибухового пристрою.
Визначення (при наявності) датчиків цілі та механізму передачі первинного зовнішнього імпульсу.
Дослідження порядку взаємодії частин та механізму вибухових пристроїв для здійснення вибуху.

Всі методи досліджень докладно описуються в дослідницькій частині висновків експертів. Записи доцільно вести у порядку використання методів.

При проведенні досліджень об’єктів важливе значення має відокремлення первинних фрагментів від вторинних. Вторинні фрагменти утворюються від руйнування оточуючої обстановки завдяки бризантному, фугасному та осколковому впливу вибухів. До таких об’єктів належать уламки цегли, пластмаси, металів тощо. Саме вторинні фрагменти, у переважній більшості, на первинних етапах досліджень складають групи з неочевидних об`єктів. Ідентифікація вторинних фрагментів, як таких, що утворені від об’єктів оточуючої обстановки, здійснюється за матеріалами протоколів оглядів місць подій, фото- та відеозоображень, графічних схем чи проведення додаткових оглядів місць подій.

3). Остаточний етап проведення реконструкції заснований на аналізі ознак впливу вибуху на предмети оточуючої обстановки саме такого вибухового пристрою, що визначений при попередніх етапах. З’ясовується можливість розміщення реконструйованих окремих елементів і зарядів вибухових речовин у єдину конструкцію. При вивченні графічних матеріалів, фото та відеозйомки з`ясовуються місця та відстані виявлених фрагментів від центру (епіцентру) вибуху. На підставі цього аналізу визначаються сторони поверхні корпусу вибухових пристроїв (ліва, права, спереду, ззаду), на яких розміщувались ти чи інші предмети та механізми.

У процесі проведення компоновки виникають випадки, коли неможливо відновити окремі елементи вибухового пристрою (не повністю можна відновити засоби ініціювання, не вдається визначити співвідношення хімічних реактивів, застосованих для виготовлення саморобних вибухових речовин). У цих умовах експерти виходять з понять про загальні принципи функціонування вибухового пристрою та наявність відповідних конструктивних елементів, без яких неможливо здійснити вибух. Виходячи з цього, на підставі знань конструктивних схем вибухових пристроїв здійснюється припущення про наявність відповідних конструктивних елементів, залишки від яких не виявлені. Наприклад, залишки капсулів-детонаторів та електродетонаторів не завжди є можливість виявити або ідентифікувати. Особливо це стосується випадків, коли для вибуху використовуються заряди бризантних вибухових речовин понад 0,3 кг у тротиловому еквіваленті. У той же час, при визначенні у ході досліджень факту застосування бризантної вибухової речовини (гексоген, тротил, амоніт тощо), слід мати на увазі, що для її ініціювання, як правило, необхідні капсулі-детонатори чи електродетонатори.

У ході проведення реконструкції обов’язково враховується, що:

об’єм визначеної маси вибухової речовини разом із з’єднаними засобами ініціювання повинен відповідати об’єму реконструйованих корпусів пристроїв;
елементи вибухових пристроїв повинні бути вміщені в об’єми маскуючих предметів чи відповідати габаритним розмірам місць його встановлення для здійснення вибуху;
можливість з’єднання окремих частин пристрою в єдину конструкцію за ознаками наявних (або можливих) елементів кріплення (корпусів та засобів ініціювання, корпусів та елементів живлення, засобів ініціювання та датчиків цілі тощо) відповідає їх функціональному взаємозв’язку.

На підставі проведеної реконструкції аналізується взаємозв’язок елементів вибухових пристроїв з оточуючою обстановкою. При наявності зовнішніх датчиків цілей (замикачів та розмикачів, розтяжок тощо) визначаються місця їх розміщення, кріплення на предметах оточуючої обстановки.

За результатами реконструкції вибухових пристроїв складаються їх графічні моделі у вигляді малюнків, схем, креслень із зазначенням розмірів, загального та функціонального призначення окремих елементів (див. Додаток И).

На підставі складених графічних моделей, у необхідних випадках, можливе виготовлення натурних моделей застосованих для вибухів пристроїв (див. Додаток И).

Натурні моделі повинні відповідати:

формі, розмірам та матеріалу оболонки (корпусу), властивостям з’єднань (різьбових, зварювальних тощо), наявності додаткових осколків та їх відповідності за розмірами та матеріалом;
мас, формі, розмірам зарядів вибухових речовин, типу та марки вибухових речовин;
засобам збудження вибуху (ініціювання, запалювання) та їх способу розміщення відносно зарядів та оболонок.

Особливостями виготовлення натурних моделей є дотримання заходів вибухобезпеки, визначених нормативними документами. Так, зокрема, спорядження натурних зразків вибухових пристроїв бойовими вибуховими речовинами та засобами збудження вибуху здійснюється тільки безпосередньо перед проведенням експериментальних вибухів в полігонних умовах.

При наявності у конструкціях вибухових пристроїв неконтактних та зовнішніх датчиків цілей проводяться заходи, які виключають їх випадкове спрацювання. Додатково передбачаються елементи дистанційного приєднання елементів електроживлення до бойових ланцюгів вибухових пристроїв.

4). Проведення експериментальних вибухів.

Експериментальні вибухи проводяться у тих випадках, коли виникають сумніви щодо загальних конструктивних особливостей реконструйованих вибухових пристроїв. Метою проведення експериментальних вибухів є підтвердження висновків щодо застосування на місці події саме таких вибухових пристроїв, реконструйованих при проведенні досліджень. Експериментальні вибухи можуть проводитись і в межах слідчих дій, за постановами органів попереднього слідства та суду.

Для проведення експериментальних вибухів відновлюються елементи оточуючої обстановки, які дають можливість отримати характерні показники від дії вибухів (вибухового навантаження). При цьому матеріал, форма, розміри, відстань та орієнтація об’єктів обстановки відносно вибухових пристроїв повинні співпадати з реальною обстановкою на місці події.

В окремих випадках для визначення уражаючої дії вибуху використовуються тензодатчики тиску, для вимірів показників ударної хвилі та швидкості розльоту осколків – високошвидкісні відеокамери тощо.

Порівняння слідів кримінального вибуху, та таких, що отримані при проведенні експериментальних вибухів, проводиться за наступними показниками:

розміри, формою, морфологією поверхонь, мікроструктурою матеріалів оболонок і засобів підриву;
зовнішнім виглядом, розмірами, відстанню та напрямками розльоту частинок вибухових речовин, морфологією вибухових речовин, які не прорегували після вибуху;
характером та обсягом ушкоджень і руйнувань окремих предметів мішенної обстановки;
показниками вимірів параметрів ударної хвилі та швидкості розльоту осколків, впливом осколків на об’єкти мішенної обстановки.

У випадках виявлення суттєвих розбіжностей за зазначеними показниками слідів експериментальних вибухів від слідів з місць подій здійснюється уточнення моделей реконструйованих вибухових пристроїв, а при необхідності й мішенної обстановки.

У конструкції моделей вибухових пристроїв змінюються ті елементи, які при проведенні досліджень не встановлені безперечно. Зазначені зміни у нових моделях, як правило, суттєво змінюють слідові відображення від вибухів.

Після уточнення конструкції вибухових пристроїв здійснюються повторні експерименти і порівняльний аналіз слідів вибухів.

Наявність практичного досвіду у експертів з проведення реконструкції вибухових пристроїв дозволяє в деяких випадках не проводити практичні експериментальні перевірки. У більшій мірі це стосується реконструкції промислових вибухових пристроїв та саморобних вибухових пристроїв виготовлених на їх основі.

6.4. Формулювання висновків

Висновки повинні містити відповіді на питання, що стосуються заряду ВР (тип, маса, спосіб виготовлення), засобу підриву (тип, спосіб виготовлення), додаткових елементів конструкції (наявність корпусу, додаткових уражаючих елементів, елементів живлення та комутації, засобів маскування тощо), механізм приведення в дію, аналогом якого ВП промислового виготовлення є СВП, спроможність СВП до вибуху та види уражаючої дії.

У випадку непридатності СВП до здійснення вибуху – слід вказати за якою причиною.

7. Дослідження вибухових речовин та продуктів вибуху

7.1. Загальна характеристика вибухових речовин

7.1.1. Загальні поняття

ВР називаються системи, здатні під зовнішнім впливом до надзвичайно швидкого перетворення (вибуху), що супроводжується виділенням великої кількості тепла і високотемпературних газів, здатних виконувати роботу переміщення або руйнування. Вибухи, викликані швидкою хімічною реакцією, називаються хімічними вибухами. У свою чергу, хімічну реакцію, що супроводжується вибухом, називають вибуховим перетворенням (вибуховим процесом), яке визначається наступними факторами:

екзотермічність реакції - виділення тепла, без якого виникнення вибухового процесу взагалі неможливе;
велика швидкість процесу - вибухові процеси протікають настільки швидко, що практично вся енергія встигає виділитися в об’ємі, зайнятому самою ВР, у якому накопичується висока концентрація енергії;
газоутворення - газоподібні продукти хімічної реакції, що знаходяться в момент вибуху в стиснутому стані, розширюються, у результаті чого і відбувається швидкий перехід потенційної енергії ВР у механічну роботу, чи кінетичну енергію газів, що рухаються.

Розрізняють дві форми хімічних вибухів:

Гомогенне вибухове перетворення (гомогенний вибух) – вибухове перетворення одночасно всієї маси ВР, що виникає при одночасному і рівномірному нагріванні її до температури самозапалювання чи вибуху.
Вибухове перетворення, що самопоширюється, (самопоширюваний вибух) – вибухове перетворення, що характеризується виникненням у якій-небудь ділянці заряду ВР вузької зони інтенсивної хімічної реакції (фронту перетворення), що відокремлює в кожен даний момент часу продукти реакції від вихідної речовини, що ще не прореагувала.

У залежності від механізму передачі теплоти між шарами ВР розрізняють наступні види вибухового самопоширюваного перетворення:

Горіння – хімічна реакція, що протікає порівняно повільно (менше швидкості звуку) та значно залежить від навколишнього середовища, зокрема, від зовнішніх тиску і температури. При горінні теплота, що виділилася в зоні реакції, передається шляхом теплопередачі від гарячих продуктів реакції до найближчого шару ВР, викликаючи в ньому, у свою чергу, інтенсивну хімічну реакцію.
Хімічний вибух – вибух, що спричиняється швидким (швидкість вимірюється сотнями і тисячами метрів в секунду) хімічним перетворенням речовин, при якому потенційна хімічна енергія переходить в теплову і кінетичну енергію продуктів вибуху, що розширяються.
Детонація – хімічний вибух, що протікає з постійною і максимально можливою для даної ВР надзвуковою швидкістю, яка мало залежить від умов навколишнього середовища. При детонації механізм поширення хімічного перетворення ВР являє собою передачу енергії від шару до шару хвилею стиснення (ударною хвилею).

Основними властивостями ВР є:

Чутливість, яка характеризується кількістю зовнішньої енергії, необхідної для початку вибухового розкладання (хімічної реакції), що називається початковим імпульсом. У якості початкового імпульсу можуть бути використані різні форми енергії - механічна (удар, наколювання, тертя), теплова (нагрівання, промінь полум'я), електрична (розжарення, розряд) і енергія хімічного перетворення іншої ВР. Форма і величина початкового імпульсу значно впливає на процес вибухового перетворення. Різні ВР мають вибірковість до тих чи інших форм початкового імпульсу.
Фізична і хімічна стійкість (стабільність) ВР, що характеризує здатність ВР зберігати свої властивості при тривалому зберіганні в різних умовах. Фізична стійкість характеризується збереженням таких властивостей, як негігроскопічність, нелетючість, механічна міцність; хімічна стійкість – здатність ВР зберігати свій хімічний склад незмінним.
Теплота і температура вибуху (згоряння). Теплоту вибуху (вибухового перетворення) розрізняють при постійному обсязі і постійному тиску. Теплотою вибуху називають кількість тепла, що виділяється при вибуху 1 кг ВР. Температура вибуху характеризується максимальною температурою продуктів вибуху.
Сила, працездатність і бризантність ВР. У якості характеристики сили ВР приймають теоретичну роботу, яку б виконали газоподібні продукти вибуху 1 кг ВР, розширюючись при атмосферному тиску, при нагріванні їх від 0ºС до температури вибуху (згоряння). За характеристику працездатності ВР приймають потенційну енергію або потенціал ВР, яким вона володіє. Бризантність ВР - здатність ВР подрібнювати прилягаючі до неї предмети або предмети, що знаходяться біля неї. Бризантність залежить, насамперед, від швидкості вибухового перетворення (детонації) і від величини тиску під час вибуху. Чим більша ця швидкість, тим різкіший підйом тиску і удар по навколишньому середовищу.

7.1.2. Класифікація вибухових речовин

Характерними ознаками ВР є наступні:

1) це хімічні речовини або їх суміші, здатні до швидкого хімічного перетворення, що саморозповсюджується (вибуху), під впливом зовнішніх імпульсів;

2) вибухове перетворення ВР протікає у формі горіння або детонації з виділенням енергії, необхідної для утворення належної метальної дії або руйнівного ефекту;

3) ураження завдається шляхом фугасної, термічної або іншої дії;

4) одноразовий характер використання;

5) виготовлення промисловим або саморобним способом.

На підставі вищесказаного пропонується визначення: «Вибухові речовини - це виготовлені промисловим або саморобним способом хімічні речовини або їх суміші, що здатні під впливом зовнішніх імпульсів до вибухового перетворення (вибуху), який протікає у формі горіння або детонації.

У даний час відома величезна кількість ВР, відмінних як за складом, так і за фізико-хімічними і вибуховими властивостями. При класифікації ВР можна використовувати різні ознаки, зокрема:

7.1.2.1. Спосіб виготовлення: промислові (заводські) або саморобні.

Промислові ВР виробляються на спеціальних підприємствах відповідно до нормативно-технічної документації.

Саморобні ВР виготовляються в домашніх умовах з доступних матеріалів і без дотримання технічних характеристик.

7.1.2.2. За хімічним складом: індивідуальні хімічні сполуки і вибухові суміші.

До індивідуальних ВР відносяться: тротил, гексоген, тетрил, октоген, нітрогліцерин, ТЕН, гримуча ртуть, азид свинцю, ТНРС тощо.

Вибухові суміші складаються з двох або більше хімічно не зв'язаних між собою речовин. Вони, у свою чергу, діляться на суміші:

1) що складаються з окислювача і пального (наприклад, аміачно-селітренні ВР);

2) ВР, що включають одну або декілька індивідуальних ВР і різного роду добавки, що забезпечують ті або інші властивості суміші.

7.1.2.3. Фізичний (агрегатний) стан: тверді, рідкі і газоподібні.

7.1.2.4. По консистенції: порошкоподібні, твердомонолітні, гранульовані, лускоподібні, пластичні, еластичні, пастоподібні (гелеподібні).

7.1.2.5. За призначенням: військового призначення, що застосовуються у військовій справі для спорядження боєприпасів вибухової дії, і цивільного призначення, що використовуються у цивільній промисловості.

7.1.2.6. За потужністю: ВР великої, середньої і малої потужності.

7.1.2.7. За областю застосування: ініціюючі (первинні); бризантні (подрібнювальні); метальні (або порохи); піротехнічні склади, що здатні до вибухового перетворення.

7.1.3. Кисневий баланс і реакції вибухових перетворень

Склад продуктів вибухового перетворення, що виділяються при вибуху, залежить від хімічного складу ВР, його кисневого балансу і умов підриву.

Кисневий баланс характеризують вираженим у відсотках відношенням надлишку або нестачі кисню у складі ВР у порівнянні з кількістю, необхідною для повного окислення всіх горючих елементів цієї ВР, до маси ВР. Розрізняють нульовий, позитивний і негативний кисневий баланс.

Кисневий баланс вважається нульовим, якщо у складі ВР міститься кількість кисню, необхідна для повного окислення горючих елементів. Таке співвідношення компонентів називають стехіометричним. Якщо у складі ВР не вистачає кисню для повного окислення горючих елементів, то така ВР має негативний, а при надлишку кисню - позитивний кисневий баланс.

Під час вибуху ВР з нульовим кисневим балансом утворюються в основному пара води, вуглекислоти, вільний азот, окисли металів (алюмінію, магнію) і мінімальна кількість газів. В цьому випадку виділяється максимальна кількість енергії.

Під час вибуху ВР із нестачею кисню утворюється оксид вуглецю СО. В процесі вибуху ВР з надміром кисню останній утворює із азотом оксиди NО, NО2, N2О3. Реакції утворення оксидів азоту йдуть із поглинанням тепла (ендотермічні). Таким чином, ВР із негативним і позитивним кисневим балансом володіють меншою теплотою вибуху, ніж ВР із нульовим балансом.

Склад продуктів вибуху залежить не тільки від хімічного складу ВР, але і від оболонки патронів ВР, умов вибуху заряду (ступеню обмеження простору, в якому розташований заряд, вологості ВР).

Окрім цих газів під час вибуху можуть утворюватися сірководень Н2S, сірчистий ангідрид SО2, хлор. В процесі вибуху засобів ініціювання (підриву) появляються пара і аерозолі ртуті або свинцю, що входять до складу ініціюючих ВР.

Істинні реакції вибухового перетворення ВР скласти практично неможливо із-за значного різноманіття чинників, що впливають на їх протікання. Тому прийнятий спрощений прийом складання реакцій вибуху, згідно якому всі ВР діляться на три групи:

7.1.3.1. ВР із кількістю кисню, достатньою (або надлишковою) для повного окислення всіх горючих елементів. У цьому випадку увесь водень перетворюється на воду, вуглець у вуглекислий газ.

7.1.3.2. ВР із кількістю кисню, достатньою для повного газоутворення. При цьому приймається, що кисень спочатку окисляє весь водень у воду, вуглець – в оксид вуглецю, а потім кисень, що залишився, утворює із частиною оксиду вуглецю вуглекислий газ.

Під час вибуху алюмінієво містких ВР із нульовим кисневим балансом утворюється твердий окисел алюмінію Аl2O3, а при негативному – вона утворюється в результаті вторинних реакцій алюмінію із водою і вуглекислим газом:

2Al + 3H₂O = Al₂O₃ + 3H₂

2Al + 3CO₂ = Al₂O₃ + 3CO

7.1.3.3. ВР із кількістю кисню, недостатньою для повного газоутворення. В цьому випадку водень повністю окислюється у воду, киснем, що залишився, окислюється частина вуглецю і виділяється вільний вуглець.

7.2. Ініціюючі вибухові речовини

Ініціюючі вибухові речовини (ІВР) характеризуються порівняно невисокою потужністю вибуху, але мають високу чутливість до механічних і теплових впливів (удар, наколювання, тертя, промінь вогню) і малий час переходу горіння в детонацію. ІВР внаслідок їхньої здатності детонувати безпосередньо під впливом зовнішніх факторів називають ще первинними ВР. Основною областю застосування ІВР є виготовлення різноманітних видів засобів ініціювання.

ІВР поділяються на дві групи: індивідуальні ІВР і ініціюючі суміші.

Індивідуальні ІВР. На заводах-виготовлювачах колишнього СРСР, у тому числі, в Україні, для виготовлення виробів використовувалися раніше і використовуються в даний час наступні індивідуальні ІВР: гримуча ртуть (у даний час застосування обмежене), азид свинцю, тринітрорезорцинат свинцю (ТНРС), тетразен.

Однією із ознак розподілу ініціюючих сумішей є вміст індивідуальних ІВР: суміші, що містять індивідуальні ІВР (на основі гримучої ртуті, ТНРС) і суміші без індивідуальних ІВР. Іншою ознакою розподілу ініціюючих сумішей є їхнє призначення при виробництві засобів ініціювання.

1. Капсульні склади по ОСТ 84-1741-79 (умовне найменування типу ТсТнБаА, ТсАсБаАпА із наведенням після буквеного позначення процентного вмісту того або іншого компоненту):

ТНРС, тетразен, барій азотнокислий, антимоній (сурма трьохсірчиста);
ТНРС, тетразен, сіль бертолетова (хлорат калію), антимоній (сурма трьохсірчиста);
азид свинцю, тетразен, антимоній (сурма трьохсірчиста);
ТНРС, азид свинцю, барій азотнокислий, антимоній (сурма трьохсірчиста), алюміній (алюмінієва пудра);
ТНРС, барій азотнокислий, алюміній (алюмінієва пудра), тетразен, антимоній (сурма трьохсірчиста), двоокис свинцю.

2. Гримучортутні склади по ОСТ 84-879-81 (умовне найменування типу ГрБА, ГрБАБа):

гримуча ртуть, антимоній (сурма трьохсірчиста), сіль бертолетова (хлорат калію);
гримуча ртуть, барій азотнокислий, сіль бертолетова (хлорат калію);
гримуча ртуть, барій вуглекислий, сіль бертолетова (хлорат калію).

3. Композиційні склади по ОСТ 84-1722-79:

свинець азотнокислий, азид натрію, ТНРС, барій азотнокислий, антимоній (сурма трьохсірчиста);
свинець азотнокислий, азид натрію, перекис барію, антимоній (сурма трьохсірчиста);
свинець азотнокислий, азид натрію, антимоній (сурма трьохсірчиста), сіль бертолетова (хлорат калію).

4. Запалювальні склади по ОСТ 84-556-78 (умовне найменування типу СгСжПК, СгСрБК, знаки „Сг” означають „склад гранульований”):

свинець залізистосиньородистий, перхлорат калію, каніфоль;
алюміній (алюмінієва пудра), перхлорат калію, нітроцелюлоза (колоксилін);
свинець роданистий, сіль бертолетова (хлорат калію), каніфоль;
свинець роданистий, сіль бертолетова (хлорат калію), сурик свинцевий;
свинець роданистий, сіль бертолетова (хлорат калію), свинець хромовокислий.

5. Сповільнювальні склади (для піропатронів і вогневих кіл підривачів):

склад СП: перхлорат калію, алюміній (алюмінієва пудра), свинець залізистосиньородистий, каніфоль;
склад СЦ-1: цирконій, сурик свинцевий, нітроцелюлоза (колоксилін);
склад В-11: хромат барію, сурик свинцевий, перхлорат калію, сірка, цирконій;
склади МГС: хромат барію, перхлорат калію, сурма п'ятисірчиста (сульфід сурми), нітроцелюлоза (колоксилін);
склад МС-2: хромат свинцю, перхлорат калію, антимоній (сурма трьохсірчиста), нітроцелюлоза (колоксилін);
склад МК: хромат барію, перхлорат калію, антимоній (сурма трьохсірчиста), нітроцелюлоза (колоксилін);
склади СБ: хромат барію, перхлорат калію, сірка, нітроцелюлоза (колоксилін).

Як видно з вищевказаних рецептур, до складу індивідуальних ІВР і ініціюючих сумішей, входять (за винятком тетразену) метали, як індивідуальні хімічні елементи, так і сполуки металів. Таким чином, при хімічному перетворенні (горінні, детонації) ІВР у складі виробів на їхніх поверхнях (у тому числі, на осколках, а також, можливо, на предметах оточуючого середовища) будуть утворюватися хімічні сполуки металів, які також можуть стати об'єктами відповідних металознавчих та хімічних досліджень.

7.3. Бризантні вибухові речовини

Клас бризантних вибухових речовин (БВР) дуже різноманітний. Вони можуть знаходитися у різному агрегатного стані. Енергетичні характеристики, швидкість детонації БВР вищі, ніж у ІВР, а чутливість до зовнішніх впливів нижча, що і дозволяє їх використовувати для спорядження ВП. Детонація їх викликається під дією відносно значних зовнішніх впливів, звичайно, за допомогою вибуху ІВР. Внаслідок цього, на відміну від останніх, їх називають ще вторинними вибуховими речовинами. БВР поділяються на дві групи:

Індивідуальні БВР. В даний час найбільш розповсюджене застосування одержали: тринітротолуол (тротил), октоген, гексоген, пентаеритриттетранітрат (ТЕН), тетрил.
Бризантні вибухові суміші.

За призначенням БВР розділяються на БВР військового і народногосподарського призначення.

Особливістю значної кількості різних груп БВР є опис їхнього хімічного складу формулою C_aH_bO_cN_d, де коефіцієнти a, b, c, d позначають число атомів, відповідно, вуглецю (С), водню (H), кисню (O) і азоту (N). Наявність таких БВР чи їхніх слідів, утворених на яких-небудь предметах, можливо визначити тільки хімічними дослідженнями. Виключенням є група БВР, до складу яких входять добавки у вигляді металів чи сполук металів.

7.3.1. Вибухові речовини військового призначення

В даний час в Україні виробництвом БВР військового призначення займається всього декілька підприємств. Боєприпасна промисловість після розпаду СРСР знаходиться в стані становлення. Проте на території України розташована значна кількість складів, баз і арсеналів, в яких зберігається величезна кількість всіляких боєприпасів, зокрема боєприпасів вибухової дії (боєприпасів ближнього бою, артилерійських снарядів і мін, авіаційних боєприпасів тощо). Гарантійні терміни зберігання даних боєприпасів або вже закінчилися або закінчуються і тому вони підлягають утилізації. Останнім часом збільшилася кількість вибухотехнічних експертиз, пов'язаних, зокрема, з дослідженням БВР військового призначення або слідів вибуху вибухових пристроїв, споряджених даними БВР. На жаль, основна маса довідкових даних по БВР військового призначення опублікована лише в спеціальній літературі, тому нижче приведені лише деякі дані.

Залежно від калібру і призначення боєприпасів вибухової дії для їх спорядження застосовуються наступні методи:

1. Методом холодного і гарячого пресування споряджаються ВР типу А-ІХ-1 (А-ІХ-2), ГЕКФАЛ, ОКФОЛ (ОКФАЛ), ТГ.

2. Методом лиття (зокрема, кусковою або вакуум-кусковою заливкою) споряджаються ВР типу МС, ФС, ТГАФ.

Відмітною особливістю даних складів являється те, що значна їх кількість виготовлена на основі індивідуальних БВР (тринітротолуолу, гексогену, октогену), флегматизованих такими речовинами, як стеарин, церезин. Для підвищення потужності використовуються алюмінієві порошки або алюмінієва пудра типу АСД, ПА. Часто до складу флегматизатора входять фарбники (жиророзчинний оранжевий, жиророзчинний червоний), які являється своєрідним маркером.

Окрім вищезгаданих видів БВР в боєприпасній промисловості використовуються пластичні і еластичні вибухові речовини типу ПВР і ЕВР на основі гексогену, ТЕНу.

Як добавки, що вводяться до складу БВР військового призначення, застосовуються, зокрема:

Свинець вуглекислий, що є кристалічним порошком білого кольору, важкорозчинний у воді і розчинний в розбавлених азотній і оцтовій кислотах, а також в розчинах їдких лугів.
Аеросил, що є двоокисом кремнію, на вигляд – рихлий, голубувато-білий порошок.
Оксизін, що являється сумішшю високомолекулярних вуглеводнів і киснемістких сполук парафінового ряду та є однорідною масою жовтого кольору.
Церезин, що є однорідною масою ясно-жовтого або білого кольору.
Колоксилін, що є азотнокислим ефіром целюлози.
Стеарин, що являє собою лусочки, пластівці або порошок білого кольору.
Алюмінієвий порошок типу ПА, що є однорідним продуктом сірого кольору з металевим блиском.
Алюмінієва пудра типу ПП, що являє собою тонкоподрібнений, пелюсткоподібний продукт сірого кольору.

Таким чином, правильно спланований комплексний підхід до проведення досліджень (зокрема, хімічних і металознавчих) як окремих складових частин вибухового пристрою (зокрема, вибухової речовини), так і слідів вибуху, з урахуванням вищенаведених особливостей БВР військового призначення, може надати експерту-вибухотехніку додаткову інформацію не лише щодо вибухової речовини, але і щодо конструкції вибухового пристрою, вилученого з місця події або використаного для вчинення вибуху.

7.3.2. Вибухові речовини народногосподарського призначення (промислові ВР)

Що стосується БВР народногосподарського призначення, то нині видана значна кількість літератури з наведенням рецептур як вибухових речовин, що застосовувались раніше, так і ВР застосовуваних у даний час. Винятком з'являється вибухові речовини із утилізованих боєприпасів вибухової дії. Щодо даних речовин з'являється мінімальна кількість інформації, та і то лише по Росії.

У цивільній промисловості, як і у воєнній галузі, застосовуються як індивідуальні (однокомпонентні – тротил, гексоген), так і сумішеві БВР. Стосовно промислових сумішевих БВР необхідно виділити наступні основні компоненти.

Окислювачі - речовини, які містять надлишковий кисень, що йде при вибуховому перетворенні на окислення горючих елементів. Як окислювач застосовують аміачну селітру, калієву, натрієву, перхлорати калію і амонію тощо.

Горючі добавки - тверді або рідкі речовини, багаті вуглецем і воднем, – це деревна мука, солярове масло або пудри (порошки) металів (алюмінію, магнію), що легко окисляються і виділяють при цьому велику кількість тепла. Горючі добавки вводяться до складу ВР для збільшення кількості тепла, що виділяється під час вибуху. Роль горючих добавок виконують також вибухові компоненти (тротил, гексоген тощо), які мають в своєму складі недостатню кількість кисню для повного окислення горючих елементів, що містяться в них. При цьому частина вуглецю, що виділяється під час вибуху таких ВР у вигляді окислу, у вільному стані або у вигляді горючих сполук, реагує з надлишковим киснем окислювача, підвищуючи теплоту і загальну енергію вибуху.

Сенсибілізатори - речовини, що вводяться до складу ВР для підвищення його чутливості до початкового імпульсу і передачі детонації. Це, як правило, потужні ВР (тротил, гексоген, нітрогліцерин), які в суміші з малочутливими ВР (аміачна селітра тощо) і з невибуховими речовинами (солярове масло, деревна або бавовняна мука) забезпечують нормальну чутливість сумішевої ВР до ініціації її капсулем-детонатором, електродетонатором або детонуючим шнуром і одночасно підвищують енергетичні характеристики сумішевого ВР. Роль сенсибілізатора в простих ВР (дінамони, ігданіти, грануліти) можуть виконувати (при певному відсотковому вмісті) і невибухові горючі добавки: солярове масло, деревна мука, алюмінієва пудра.

Стабілізатори - вводяться до складу ВР для підвищення їх хімічної і фізичної стійкості. У якості стабілізатора використовують крейду, соду, деревну макухову і бавовняну муку. Останні стабілізатори також виконують роль горючих добавок, підвищують стабільність властивостей ВР. Роль стабілізатора у водостійких грамонітах виконує тротил, напилений на гранули аміачної селітри, а у водостійких алюмінієво містких гранулітах – термоплавкий восковий склад, що наноситься на поверхню гранул селітри і закріплює на гранулах часточки алюмінію.

Флегматизатори – легкоплавкі речовини, масла, що мають високу теплоємність і високу температуру спалаху, обволікають часточки чутливої ВР і не вступають з нею в реакцію. Введення флегматизатора знижує чутливість ВР і забезпечує безпечніші умови її застосування. Як флегматизатор використовують: вазелін, парафін, різні масла, тальк тощо Так, перед виготовленням промислових ВР з добавками гексогену, його флегматизують додаванням 5% розплавленого парафіну.

Полум'ягасії вводяться до складу лише запобіжних ВР для зниження температури вибуху, чим зменшується ймовірність запалювання метану і вугільного пилу в шахтах. Як полум'ягасії застосовують хлористий натрій, хлористий калій, хлористий амоній тощо Полум'ягасії, не беручи участь в реакції під час вибуху, поглинають частину тепла на своє нагрівання і випаровування, за рахунок чого знижується температура газів вибуху. Крім того, вони виконують роль негативних каталізаторів (інгібіторів), які затримують реакцію запалювання метану гарячими газами вибуху.

7.3.3. Класифікація промислових вибухових речовин

Однією з ознак класифікації промислові БВР є умови їх застосування. Згідно даної ознаки всі промислові БВР діляться на дві групи і на шість класів.

I група - незапобіжні БВР:

1 клас. ВР для вибуху на земній поверхні (патрони і мішки з ВР із непофарбованого паперу).

2 клас. ВР для відкритих і підземних робіт, крім шахт і копалень, небезпечних щодо вибуху газу або пилу (патрони з ВР із червоного паперу, мішки для ВР із непофарбованого паперу з червоною смугою).

II група - запобіжні БВР:

3 клас. Потужні ВР обмеженого застосування для забоїв вугільних шахт, небезпечних щодо вибуху газу і вугільного пилу; у змішаних прохідницьких забоях виробіток, що проводяться по пластах, небезпечних тільки щодо вибуху газу; для струсового вибуху в польових виробітках, небезпечних щодо раптових викидів породи, для гіпроводорпедування вугільних пластів, для проходки стволів шахт із виділенням метану (патрони з ВР із синього паперу). Спеціальні ВР цього класу застосовуються для вибухів у забоях сірчаних, нафтових і озокеритових шахт; шахт, небезпечних щодо вибуху газу або вугільного пилу, а також для струсового вибуху (патрони з ВР із жовтого паперу).

4 клас. ВР середньої потужності і запобіжності для підриву при проходці і виїмці вугілля в шахтах, небезпечних щодо вибуху газу і вугільного пилу, а також для струсового вибуху (патрони з ВР із жовтого паперу).

5 клас. ВР підвищеної запобіжності для підриву вугілля і породи в особливо небезпечних умовах, зокрема, в тупикових вугільних забоях, в бутових штреках, в забоях із виділенням метану і інтенсивним його виділенням із пробурених шпурів; для розпилювання води вибухом при створенні водяних завіс.

6 клас. Високозапобіжні ВР для відбою м'якого вугілля в лавах, при посадці покрівлі, для руйнування вугільних пробок в печах.

Промислові ВР по назві основного компоненту діляться на:

аміачно-селітренні ВР (амоніти, дінамони, грануліти, ігданіт);
водомісткі ВР (акватоли, пореміти);
ВР на основі рідких нітроефірів (детоніти, вугленіт);
нітросполуки (тротил, гексоген);
оксиліквіти;
хлоратні і перхлоратні ВР.

За характером дії на навколишнє середовище ВР діляться на:

високобризантні, мають швидкість детонації більше 4,5 км/с;
бризантні, із швидкістю детонації від 3,5 до 4,5 км/с;
низькобризантні, із швидкістю детонації від 2,0 до 3,5 км/с;
метальні із швидкістю вибухового горіння до 2 км/с.

За їх фізичним станом промислові ВР розділяють на порошкоподібні, гранульовані, пресовані, литі, пластичні, текучі і заливні.

7.3.4. Коротка характеристика промислових ВР

1. Порошкоподібні і гранульовані ВР:

Амоніти – порошкоподібні суміші аміачної селітри із тротилом (рідше із гексогеном і дінітронафталіном) і невибуховими горючими добавками. Амоніти отримують шляхом механічного змішування кристалічної аміачної селітри (79 - 85%) із порошкоподібним тротилом (5 - 21%) і іншими компонентами в шарових млинах. Їх випускають в патронах різного діаметру або в мішках масою 40 кг, а окремі сорти у вигляді пресованих патронів діаметром 45 мм. Колір амонітів залежить від кольору добавки і звичайно буває білий, жовтий і темно-сірий. Всі амоніти надійно вибухають від електродетонаторів і детонуючого шнура. Для захисту амонітів від зволоження оболонки патронів і упаковку покривають сплавом парафіну із петролатумом. Амоніти на порошкоподібній селітрі злежуються. Для зменшення злежування до складу амонітів вводять аміачну селітру із домішкою фарбників (фуксину). Амоніти відносно безпечні в обігу. Від променя вогню вогнепровідного шнура амоніти не спалахують. На відкритому повітрі амоніти згорають без вибуху. У замкнутому просторі або при їх великій кількості можливий перехід горіння у вибух. Випуск амонітів №9, №10, В-3 припинений.

Амоніт 6ЖВ являє собою слабко сипкий, порошок жовтого кольору, що складається з 79% аміачної селітри і 21% тротилу. Випускається в патронованому вигляді і паперових крафтцелюлозних мішках. Призначений амоніт 6ЖВ для підриву порід середньої і вище середньої міцності сухих і вологих шпурів і свердловин, а також для вторинного підриву, у якості патронів-бойовиків для підриву гранульованих і водомістких промислових ВР.

Скельний амоніт № 1 являється амонітом із добавкою 24% гексогену і 5% алюмінію. Випускається в пресованому вигляді. Володіє підвищеною чутливістю до механічних дій. Пресовані патрони виготовляють із гніздом під електродетонатор діаметром 8 мм, завглибшки 73 мм. На оболонці патрона є стрілка, що вказує на торець із гніздом.
Запобіжні амоніти містять, крім того, полум'ягасники, а деякі з них, рідкі нітроефіри (нітрогліцерин, нітрогліколь). Для зменшення теплоти вибуху в їх склад вводять інертні добавки (хлористий калій або натрій, вуглекислий натрій тощо), які знижують температуру вибуху внаслідок поглинання тепла на своє нагрівання, плавлення і випаровування. Ці речовини, перемішані із метаноповітряною сумішшю, гальмують спалах метану, виконуючи роль інгібіторів; сприяють повноті протікання деяких реакцій вибуху, що зменшує тривалість полум'я і ймовірність запалювання метаноповітряної суміші.

Амоніт АП-5ЖВ – порошкоподібна ВР ясно-жовтого кольору із видимими крупними частинками полум'ягасника (хлористого калію або натрію), містить 70% аміачної селітри, 18% тротилу і 12% полум'ягасника.

Сірчаний і нафтовий амоніти - жирні на дотик порошки жовтуватого кольору, сенсибілізовані нітроефірами.

Амонали – це амоніти із добавками алюмінієвої пудри. Амонал-200 водостійкий (80% аміачної селітри, 15% тротилу і 5% алюмінієвої пудри) є однорідним дрібним порошком сіро-стального кольору. Випускається в патронах діаметром 31 - 32 мм. Амонал скельний № 3 (72% аміачної селітри, 6% тротилу, 15% гексогену і 8 % алюмінієвої пудри) – однорідний порошок сіро-стального кольору, найпотужніша із порошкоподібних патронованих промислових ВР.
Грамоніти (раніше носили назву - зерногрануліти) - гранульовані амоніти, що складаються з гранульованої аміачної селітри і гранульованого або лускоподібного тротилу. Випускаються грамоніти марок: 50/50; 30/70; 79/21 і 82/18. Чисельник дробу в марці грамоніту означає відсотковий вміст аміачної селітри, знаменник – вміст тротилу. Зовні грамоніти представляють собою добре сипку суміш із гранул розміром 2 - 3 мм. Від амонітів грамоніти відрізняються меншою чутливістю до механічних дій, полум'я і початкового імпульсу. Заряд грамоніту вибухає від проміжного детонатора у вигляді патрона амоніту 6ЖВ або шашки проміжного детонатора із пресованого тротилу масою 200, 400 г.
Грамонали (гранульовані амонали) - гранульована затверділа суспензія аміачної селітри і алюмінію в розплавленому тротилі. Випускали грамонали А-45, А-8 і А-50. Грамонал А-45 (45% тротилу, 15% алюмінієвої пудри і 40% аміачної селітри) являє собою крупні гранули розміром 5 - 7 мм світло-сірого кольору. Грамонал А-50 (50% тротилу, 3% алюмінієвої пудри і 47% аміачної селітри) є гранулами сріблястого кольору розмірами 2 - 5 мм. В даний час випуск грамоналів припинений.
Динамони - порошкоподібні (двокомпонентні або трьохкомпонентні) суміші аміачної селітри із невибуховими горючими добавками, що не містять тротилу. Двокомпонентні динамони застосовувалися в СРСР з 1934 по 1953 роки. Як горючі добавки в динамони вводилися: торф, деревна борошно, мох, подрібнена соснова кора, відходи бавовни тощо. Виробництво динамонів було відновлене у середині 60-х років у вигляді трьохкомпонентних металізованих складів (аміачна селітра, солярове масло, алюмінієва пудра) марок АМ-8 і АМ-10. Виробництво динамонів в даний час припинене.
Грануліти - механічна суміш гранульованої аміачної селітри, рідких (солярового мастила) і порошкоподібних горючих добавок (деревного борошна, алюмінієвого порошку). Мають низьку чутливість до механічних дій, можуть детонувати при вологості до 3%. Грануліти АС-8 і АС-8В (8% алюмінієвої пудри – цифра «8») потужніші. У водостійких гранулітів АС-4В, АС-8В (літера «В») гранули селітри покриті плівкою гідрофобного воскового складу. Часточки алюмінію добре закріплюються на цій плівці, завдяки чому підвищується стабільність властивостей цих ВР. Грануліти М, С-6М, С-2 не містять алюмінієвої пудри. Для детонації зарядів гранулітів необхідно застосовувати проміжні детонатори із патронів амоніту 6ЖВ або проміжні детонатори у вигляді пресованих тротилових шашок масою 400 г.
Ігданіт – стехіометрична суміш 94% гранульованої аміачної селітри і 6% дизельного палива (солярового мастила), що виготовляється безпосередньо на кар'єрі в зарядних машинах або на стаціонарних пунктах. У його склад може вводитися до 2% аеросилу (тонкодисперсного двоокису кремнію). При вмісті солярового мастила більше 6% різко знижується чутливість до детонації, – навіть від потужного ініціатора він не вибухає. При меншому вмісті солярового мастила (2 - 3%) суміш найбільш чутлива і може детонувати від електродетонатора (капсуля-детонатора). Швидкість детонації 2,2 – 2,7 км/с. Ігданіт із добавкою 6% алюмінію носить назву іпконіт.
Гранулотол – гранульований тротил із розміром гранул 3 - 5 мм. Критичний діаметр гранулотолу у відкритих зарядах – 60 мм, водонаповненого – 25 - 30 мм, швидкість детонації змінюється від 4,5 до 6,5 км/с. Для ініціації гранулотолу необхідний проміжний потужний детонатор, оскільки він недостатньо чутливий до звичайних засобів підриву. Володіє високою стабільністю вибухових властивостей. Його заряди можуть тривалий час знаходитися у воді, у тому числі, і проточній, без втрати вибухових властивостей. Гранулотол рекомендується застосовувати у водонаповненому стані, оскільки вода, заповнюючи проміжки між гранулами, збільшує щільність заряду (за рахунок чого підвищується швидкість детонації) і покращує ефект вибуху. Застосування гранулотолу в сухих свердловинах нераціональне, оскільки з-за малий об'єм газоподібних продуктів вибуху ефект руйнування менший, ніж під час застосування амонітів.
Алюмотол - є гранульованим сплавом із гранулами до 5 мм сірого кольору, що складається з 85% тротилу і 15% алюмінієвої пудри. Використовується в обводнених свердловинах, зокрема, із проточною водою. Володіє високою стабільністю і високими вибуховими властивостями. Для його ініціації необхідні потужні проміжні детонатори.

Під час підриву гранулотолу або алюмотолу у великих зарядах спостерігається явище вторинних вибухів (вилясків), коли через деякий проміжок часу (від декількох секунд до годин) після вибуху в масі висадженої породи відбуваються досить сильні виляски, які іноді супроводжуються викидом полум'я. Сила вторинного вибуху незначна, і розкиду породи звичайно не відбувається. В цьому випадку відбувається спалах горючих газів, що містять оксид вуглецю, метан і інше пальне, що утворилися в процесі вибуху і досягли в суміші із повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Гранітол - гранульований сплав тротилу із аміачною селітрою.

2. Водомісткі ВР діляться на склади: заводського закінченого виготовлення (акватоли і акваніти) і склади, які готуються безпосередньо на місцях підриву (іфзаніти, гарячезаливні ВР, карботоли, пореміти). Як невибухове пальне в водомістких ВР використовують алюміній (у вигляді пудри, порошку або лусок). Для зниження реакційної здатності алюмінію, до складу ВР додають водорозчинні поверхнево-активні речовини типу ОП-10, етиленгліколю або поліетиленгліколю. Якнайкращою диспергованістю у складі зарядів водомістких ВР володіють гідрофільні алюмінієві пудри із максимальним розміром частинок 80 мкм, а також порошки сферичної форми із розміром частинок до 40 мкм. Найгіршою – порошок ПА-4, крупка АКП і пудри ПП-1 і ПАП-2.

Акватоли – водомісткі ВР текучої (гелеподібної) консистенції, що складаються з гранул грамоніту або грамоналу і насиченого загущеного розчину аміачної селітри.
Акваніти і акванали – водомісткі ВР пластичної консистенції, складаються з порошкоподібних амонітів або амоналів із добавками кальцієвої або натрієвої селітри, води і пластифікуючих добавок.
Гаряченаливні ВР (ГЛТ) – суспензійні ВР, виготовляються в зарядних машинах на місці заряджання, складаються з суміші гарячого розчину аміачної селітри, загусників із добавками 1 – 20 % тротилу. Після охолоджування заряд твердне, набуває гіпсоподібну структуру.
Іфзаніти – водомісткі ВР, складаються з гранул аміачної селітри і тротилу, в які на місці заряджання додається насичений розчин аміачної селітри із загусником.
Карботоли - гаряченаливні ВР, що виготовляються на місці заряджання, і складаються з гранул тротилу, розплаву карбаміду і аміачної селітри із малим вмістом води, а також з добавками алюмінію.
Пореміти - емульсивні ВР із суміші гарячого розчину аміачної і натрієвої селітр із добавками пального (мазуту) і емульгатора. Активізацію емульсії проводять введенням в неї скляних або порожнистих мікросфер або газогенеруючої добавки (нітрид натрію), які створюють в масі емульсії газові мікропорожнини, що підвищують чутливість емульсії до детонації.

3. Нітроефірові ВР:

Детоніти – порошкоподібні суміші аміачної селітри, тротилу, алюмінієвої пудри і нітроефірів. Детоніт М - порошкоподібна, слабкопилова ВР сіро-стального кольору. У її складі міститься 78% селітри, 10% нітроефірів, 10% алюмінієвої пудри, 0,3% колоїдної бавовни, по 0,2% соди і машинного мастила. Характеризується високою детонаційною здатністю в зарядах малого діаметру – 24-28 мм.
Запобіжні ВР - побєдіт, вугленіт, аналогічні за складом амонітам із добавками полум'ягасників і рідких нітроефірів. Вугленіт Э-6 відноситься до ВР, що містить в своєму складі хлористий амоній і натрієву селітру. Як додатковий полум'ягасник введений хлористий калій. Сенсибілізатор – 14% нітроефірів із добавками колоїдної бавовни, що підвищує разом із стеаратом кальцію водостійкість. Деревне борошно запобігає ексудації нітроефірів при зберіганні вугленіту Э-6.

Патрони ПВП-1У, ПВП-1А мають однакову конструкцію. Заряд ВР поміщається в поліетиленову двостінну оболонку, що має два центруючі кільця і кришку. Товщина стінок 1 мм, діаметр 39 мм, довжина 245мм (ПВП-1У) і 345 мм (ПВП-1А). Простір в оболонці шириною 4 – 5 мм заповнюється 50 – 65% водним розчином аміачної селітри із добавками піноутворювача. Для кращої передачі детонації кожен патрон має кумулятивну виїмку, а в центрі по осі оболонки є гніздо із стінками меншої товщини для зручності її проколювання при установці електродетонатора. У оболонку поміщають патрон амоніту ПЖВ-20 масою 120 г (ПВП-1У) або 175 г (ПВП-1А).

Патрони СП-1 за конструкцією однакові із патронами ПВП, але споряджені більш запобіжною ВР – вугленітом Э-6 масою 200 г.

Вугленіт 12ЦБ і П-12ЦБ містить у якості сенсибілізатора нітроефіри (нітрогліцерин).

Динаміт – багатокомпонентні суміші на основі желатинованих нітрогліцерину і нітрогліколя, містять 30% і більше нітрожирів.
Оксиліквіти – органічні речовини (поглиначі) із великою питомою поверхнею (торф, тирса деревини і т.п.), просочені рідким киснем.

4. Конверсійні вибухові матеріали. Конверсійними прийнято називати ВР, які використовували у військовій справі, а потім із-за закінчення термінів зберігання або прийняття рішень щодо зменшення необхідних запасів, застосовують в гірничій справі для вибухів дроблення або викиду. ВР військового призначення (заряди бойових частин снарядів, авіабомб, торпед, ракет), а також артилерійські (піроксилінові і нітрогліцеринові) порохи і тверде ракетне паливо мають великий негативний кисневий баланс, підвищену чутливість (ВР на основі октогену і гексогену, ТЕНу, сплавів алюмінію і магнію). Всі бойові ВР і порохи, які можна використовувати в промисловості, вимагають додаткової технологічної доробки, зокрема, їх виплавки із снарядів і бомб. При цьому переробка ВР повинна здійснюватися поблизу місць їх зберігання, оскільки перевезення не перероблених ВР небезпечне і може мати не передбачувані наслідки.

Як засоби вибуху можуть бути використані тротилові і тротил-гексогенові шашки для проміжних детонаторів, а також більш високоякісні, ніж промислові, бойові електродетонатори із платиноіридієвими містками розжарювання, а також капсулі-детонатори і вогнепровідні шнури.

У Росії в даний час використовуються:

граніпори (на основі артилерійських порохів) - як водостійкі ВР;
конвертол (виплавлений із снарядів тротил, подрібнений і гранульований) - замість гранулотолу;
тверді ракетні порохи – для виготовлення подовжених кумулятивних зарядів з метою дроблення негабаритів, різання металоконструкцій або руйнування об'ємних бетонних і залізобетонних споруд (в Україні аналогічні заряди відомі під марками ЗБ, ЗБС);
тверді ракетні порохи, подрібнені і перероблені в гранули (часточки) різних розмірів, придатні для спорядження обводнених свердловин.

7.3.5. Коротка характеристика деяких компонентів промислових ВР

1). Аміачна селітра (азотнокислий амоній - NН₄NO₃) – є компонентом більшості промислових ВР. Один грам селітри при розкладанні виділяє 0,2 г кисню, який в процесі вибуху використовуються для окислення водню, вуглецю, металів (алюмінію, магнію), що містяться в інших компонентах сумішевої ВР.

Аміачна селітра – це білий кристалічний порошок із щільністю залежно від форми кристалів 1,56-1,74 г/см, випускається у вигляді порошку, гранул, лусок і кристалів. Звичайна кристалічна аміачна селітра має високу гігроскопічність. При зміні вологості повітря вона злежується, перетворюючись на камнеподібну масу. Тому зараз виготовляють кристалічну і гранульовану селітру марки ЖВ, що менше злежується, із добавками залізних солей жирних кислот, що покривають кристали селітри плівкою і знижують тим самим її гігроскопічність, злежуваність і підвищують водостійкість.

Теплота вибуху селітри 1400 кДж/кг. Домішки органічних речовин, навіть в невеликих дозах, значно підвищують енергію вибуху аміачної селітри і роблять її більш чутливою. Аміачна селітра активно вступає в реакцію із сіркою, сульфідами, азотною, сірчаною, фосфорною кислотами, а також із металами (цинк, мідь, нікель, магній). Особливо небезпечні домішки азотної кислоти, оскільки це може привести до самозаймання селітри. Алюміній і залізо не вступають в реакцію із селітрою. Добавки, що сприяють нейтралізації азотної кислоти (сечовина, діфеніламін), збільшують термічну стійкість суміші аміачної селітри із горючими речовинами (деревне борошно, крохмаль, папір тощо), і зменшують ймовірність самозагорання таких сумішей.

За наявності міцної оболонки можлива детонація сухої чистої аміачної селітри від звичайного електродетонатора в заряді діаметром 7мм. Швидкість детонації звичайної селітри в металевій трубі діаметром 40 мм – 1,95 км/с, водостійкої селітри - 2,6 км/с, а її пилу - 3,4 км/с. У чистому вигляді (без оболонки) селітра не детонує від електродетонатора або детонуючого шнура. Для її детонації потрібен проміжний детонатор із пресованого тротилу масою не менше 50 г. При вологості селітри 1% маса детонатора повинна бути 100-150 г. Гранульована або лускоподібна селітра в мішках не вибухає від шашки тротилу масою 0,5 кг.

Раніше селітру інколи застосовували як самостійну ВР при крупних масових вибухах. В даний час вона використовується лише в суміші із горючими добавками (рідкими і твердими) або у складі сумішевих ВР.

2). Натрієва, калієва і кальцієва селітри (NaNO₃; КNO₃; Са(NO₃)₂ 4Н₂O) містять більш ніж в 2 рази більше кисню, ніж аміачна, і мають позитивний кисневий баланс більше 40%. Але при вибуховому розкладанні вони утворюють мало газів і багато твердих оксидів. Суміші цих селітр із горючими добавками більш чутливі до механічних дій і до запалювання. Ці селітри мають обмежене застосування для приготування водомістких ВР. Добавки цих селітр підвищують щільність ВР, знижують температуру її замерзання, добре утримують воду у складі ВР, перешкоджаючи її висиханню.

3). Тринітротолуол (тротил або тол - С₇Н₅(NO₂)₃) є одним з найпоширеніших однокомпонентних промислових ВР. Чистий тротил складається з кристалів світло- або темно-жовтого кольору із температурою плавлення 80°С. Температура спалахування тротилу 310°С. Горить полум'ям, що коптить. Спалах звичайно не супроводжується вибухом. Перехід горіння в детонацію спостерігається лише при горінні тротилу в замкнутому просторі або в дуже великих кількостях. Тротил має великий негативний кисневий баланс (74%), через що під час його вибуху виділяється мало газоподібних і значна кількість твердих продуктів у вигляді нашарувань сажі (кіптява).

Застосовується тротил в порошкоподібному, пресованому, лускоподібному, гранульованому вигляді, а також у вигляді пресованих і литих шашок.

При попаданні в тротил піску або інших твердих домішок різко зростає його чутливість до механічних дій. Найбільш сприйнятливий до ініціації порошкоподібний тротил, якнайменше – литий. Порошкоподібний і пресований тротил вибухає від електродетонатора або декількох витків детонуючого шнура. Литий тротил потребує потужнішого проміжного детонатора із пресованих тротилових шашок або патронів амоніту.

4). Гексоген (циклотриметилентринітрамін – С₃Н₆N₆O₆) являє собою білий кристалічний порошок. Температура плавлення 203°С. Має високу хімічну стійкість, розкладання гексогена починається при температурі 200°С. У невеликій кількості, гексоген згорає без вибуху. Через високу чутливість гексогену до механічних дій його застосовують лише у флегматизованому вигляді, чого досягають покриттям його кристалів 5% воску або парафіну. Гексоген (разом із октогеном) - одна із найпотужніших ВР: швидкість детонації 8,4 км/с при щільності 1,7 г/см.

Гексоген використовують у якості сенсибілізуючого компоненту потужних промислових ВР (скельних амонітів), вторинної ініціюючої ВР (замість тетрилу) в електродетонаторах, а також для виготовлення деяких видів детонуючих шнурів і проміжних детонаторів для ініціації малочутливих ВР.

5). Нітрогліцерин (трінітрогліцерин, гліцеринтринітрат – С₃Н₅(ОNO₂)₃) - важка, масляниста, безбарвна рідина. Технічний нітрогліцерин має жовтувато-коричневий колір. Рідкий нітрогліцерин твердне при температурі 13,2°С, у складі ВР він твердне при температурі близько 10°С.

Нітрогліцерин має високу чутливістю до механічних дій. Нітрогліцерин, що затвердів, менш чутливий до удару, ніж рідкий, але в напівзастиглому стані він має найбільшу чутливість до механічних дій і дуже небезпечний. Нітрогліцерин - потужна ВР, має дві швидкості детонації 2 і 7,6 км/с.

6). Нітрогліколь (С₂Н₄(ОNO₂)₂) за властивостями схожий на нітрогліцерин. Це прозора рідина. Нітрогліколь твердне при температурі мінус 20°С. Нітрогліколь має невисоку хімічну стійкість, чутливість його до механічних і теплових дій нижча, ніж у нітрогліцерину. Швидкість детонації 7,4 км/с.

7). Горючі і інші добавки промислових ВР:

Тверді горючі добавки (деревне борошно, борошно бавовняної макухи тощо) входять до складу ВР в тонкоподрібненому вигляді, щоб збільшити поверхню стикання із аміачною селітрою. Ці добавки виконують у складі ВР також функцію розпушувача, знижуючи злежуваність ВР при зберіганні.
Як горючу добавку у складі карботолів (гарячезаливних ВР) застосовують карбамід (сечовина - СО(NH2)2). Карбамід бере участь в реакції вибуху із аміачною селітрою. Найпростіші суміші «аміачна селітра – карбамід» вибухають в зарядах діаметром 40 мм від електродетонатора із швидкістю 2,2-2,5 км/с.
Із рідких горючих добавок застосовують солярове масло всіх марок, що випускаються (до 5%).
Як металева горюча добавка використовується алюміній у вигляді пудри і порошку, який підвищує теплоту вибуху за рахунок великої кількості тепла, що виділяється при окисленні алюмінію. Дефіцитний алюміній у складі ВР в даний час замінюється недорогими феросплавами, що містять кремній (феросиліцій типу ФС-75), і силікокальцій типу СК-25. Феросиліцій містить: кремній (20-80%), алюміній (1-3%), хром (0,2-0,4%) і марганець (0,2-0,6%). Силікокальцій: кальцій (10-30%), алюміній (1-2%), залізо (6-25%).
До складу водостійких ВР входять гідрофобні добавки (парафін, асфальтит, стеарат кальцію тощо), які можуть також виконувати роль пального.
Для загущування розчинів аміачної селітри у водомістких ВР і карботолах застосовують натрієву сіль карбоксиметилцелюлози (КМЦ), поліакриламід і гуаргам. КМЦ випускається у вигляді дрібнозернистого матеріалу або порошку. Добре розчиняється у воді і в розчинах аміачної селітри. При розчиненні утворюються в'язкі гелі, які структуруються невеликими добавками деяких солей тривалентних металів (наприклад, сульфат хрому). Поліакриламід випускається у вигляді високов'язкого водного розчину або у вигляді порошку. Гуаргам – білий порошок із сіруватим відтінком, отримується шляхом помелу бобів тропічної акації, є ефективним загусником із добавками бури, оксидів сурми і вісмуту.
Як структуроутворюючі добавки (так звані, «зшивки») застосовують сульфат хрому, біхромат натрію, сірчанокислий алюміній, буру, калієвий галун хрому тощо.

Таким чином, для виготовлення металомістких БВР народногосподарського призначення застосовують алюмінієві порошки (пудри). Крім того, використовують хімічні сполуки, що містять метали, зокрема, хлористий калій (натрій), стеарат цинку, вуглекислий кальцій.

7.4. Метальні вибухові речовини (порохи)

Даний клас ВР застосовують в основному при виготовленні саморобних ВП.

Порохи розділяються на два класи: механічні суміші і порохи колоїдного типу. Підставою для цього розподілу є відмінність у фізико-хімічній природі, що впливає на характер горіння. Порохи колоїдного типу звичайно горять рівнобіжними шарами. При горінні порохів - механічних сумішей закономірність горіння існує лише при великих щільностях (не менше 1,7) зерен.

Основою порохів, що складаються з механічних сумішей, є окислювачі (наприклад, солі азотної кислоти - селітри) і пальні речовини (деревне вугілля). Для збільшення механічної міцності і зв'язки окремих часток у пороховому елементі додаються цементатори (наприклад, сірка). Крім того, сірка є пальною речовиною, що полегшує запалювання пороху. До порохів - механічних сумішей відносяться димні (селітро-сірковугільні) порохи. Димні порохи застосовуються для спорядження мисливських патронів (димні мисливські порохи ДОП), викидних і передавальних зарядів (димні рушничні порохи ДРП-1, -2, -3; КЗДП-1, -2; ДРПпр), запалювачів до артилерійських метальних зарядів, вогнепровідних шнурів, сповільнювачів до засобів висадження (підривачів), піротехнічних засобів (зокрема, імітаційних вибухових пакетів кубічної і циліндричної форми).

Основою порохів колоїдного типу (бездимні нітроцелюлозні порохи) є нітрати целюлози з різним вмістом азоту, перетворені в колоїдний стан при впливі розчинників. Особливістю даних порохів також є те, що їхній хімічний склад описується умовною формулою CaHbOcNd, за винятком спеціальних марок порохів. У залежності від розчинника і способу виробництва нітроцелюлозні порохи бувають:

Піроксилінові порохи - на летучому розчиннику. За формою порохових елементів піроксилінові порохи можуть бути трубчастими, зерненими без каналу, з одним, сьома, чотирнадцятьма каналами.
Баліститні порохи - на важколетучому розчиннику. У залежності від природи розчинника нітратів целюлози (нітрогліцерин, нітродигликоль, нітроксилітан, нітрогуанідін) баліститні порохи можуть бути нітрогліцериновими, нітродигліколевими, нітроксилітановими, нітрогуацидиновими. Нітрогліцеринові порохи мають більш високі енергетичні характеристики, ніж піроксилінові, але здійснюють більшу розгарно-ерозійну дію на канал ствола. Можуть мати форму трубки, стрічки, пластинки; для реактивних двигунів вони застосовуються у вигляді різноманітних шашок.
Кордитні порохи - на змішаному розчиннику. Вони за своїм складом близькі до баліститних порохів і відрізняються від них меншим вмістом важколетучого розчинника. Найбільш розповсюдженою формою елементів кордитних порохів є стрижень і струна; ряд марок готується у вигляді трубок з одним каналом і трубок з поздовжнім розрізом з метою поліпшення займистості заряду і стабілізації процесу його горіння.

Спеціальні речовини, що вводяться до складу нітроцелюлозних порохів:

Стабілізатори - речовини, що сповільнюють хімічне розкладання пороху та збільшують термін бойового використання пороху (для піроксилінових - дифеніламін, для нітрогліцеринових - централіти).
Флегматизатори - речовини, що зменшують швидкість горіння. Іноді вводяться в поверхневі шари пороху, унаслідок чого швидкість горіння збільшується в міру горіння порохового елемента, тим самим досягається прогресивність його горіння (камфора, централіт, динітротолуол).
Полум’ягасячі речовини - речовини, що вводяться в заряд з метою одержання безполум’яного пострілу. Можуть додаватися до складу пороху в якості полум’ягасячої добавки чи додаватися в заряд у чистому вигляді в якості полум’ягасника (солі калію - KCl, K2SO4, K2CO3, централіти, дибутилфталат, каніфоль).
Графіт - застосовується для покриття поверхні дрібних зерен чи пластинчастих порохів з метою збільшення гравіметричної щільності й усунення електризації.

Баліститні порохи для реактивних двигунів мають свою назву – тверде (чи сумішеве) ракетне паливо. Їхньою особливістю найчастіше є наявність у складі металізованих добавок, таких як окисли титану, свинцю, магнію.

Таким чином, однією із класифікаційних ознак при дослідженні слідів вибуху даного класу ВР може також бути наявність у продуктах вибухового перетворення сполук металів.

7.5. Хімічні дослідження вибухових речовин та продуктів вибуху

Даний вид досліджень проводиться фахівцями, які мають відповідну підготовку за спеціальністю 5.1 „Дослідження вибухових речовин, продуктів вибуху та пострілу”, з використання спеціального устаткування та за методиками, наведеними, зокрема, в НДР "Розробка методів криміналістичного дослідження вибухових речовин", що була виконана у Київському НДІ судових експертиз МЮ України та методичних рекомендаціях "Дослідження вибухових систем „Окисник-відновник” кустарного виробництва", які розроблені в ДНДЕКЦ МВС України.

8.1. Уражаюча дія вибухових пристроїв

8.1.1. Осколкова уражаюча дія

Під осколочністю [23, 24] мається на увазі здатність корпусу ВП, зокрема, корпусу снаряду або міни, дробитися при розриві на певну кількість осколків і наносити уражаючу дію об'єкту. Осколочність характеризується кількістю забійних осколків і розподілом їх за вагою. Забійними вважаються осколки, здатні вивести з ладу людину. У якості забійного осколка у військовій галузі приймається уламок вагою від 0,5 г і більше. При цьому, швидкість уламка може бути набагато більш важливим чинником, ніж його вага. Так, при швидкості 800-900 м/с дрібні осколки дають сильні поранення. Характеристикою забійної сили уламка приймається його енергія. Для нанесення поранення достатньо, щоб уламок мав енергію 15 кгс⋅м. На практиці умовно вважають забійним уламок, здатний пробити соснову дошку завтовшки 25,4 мм.

8.1.2. Уражаюча дія ударної хвилі

Під час вибуху ВП об'єкт може бути уражений ударною хвилею, що утворюється при цьому. Ударна хвиля є областю стиснення, що характеризується різким стрибком тиску, густини і температури, що розповсюджується з надзвуковою швидкістю у всі сторони від місця вибуху [23, 24]. Завдяки наявності ударної хвилі, руйнуюча дія вибуху може передаватися через навколишнє середовище на більші відстані, ніж ті відстані, на які можуть діяти продукти вибуху, що розширяються. У сучасних умовах роль ударної хвилі, як уражаючого чинника, зростає за рахунок розмірів ВП, що збільшуються, підвищення потужності ВР.

Ударну хвилю, що розповсюджується в повітрі, іноді називають повітряною вибуховою хвилею. Повітряна ударна хвиля, викликана вибухом великої потужності, при надмірному тиску 0,2 - 0,3 кгс/см² здатна заподіяти сильні руйнування більшості цегляних і дерев'яних будівель; при надмірному тиску 0,5 - 0,7 кгс/см² руйнуються споруди із сталевим каркасом і легкі бетонні будівлі; надмірний тиск в 1,0 кгс/см² руйнує всі будови, окрім міцних залізобетонних сейсмостійких споруд. Цей же тиск при ударних хвилях від потужного вибуху, що мають велику тривалість, викликає смертельне ураження живих організмів. При вибухах малої тривалості він може викликати лише контузію. При звичайних вибухах живі організми можуть одержувати середні, важкі і смертельні ураження при надмірному тиску від 2 до 7 кгс/см² і більше.

Уражаюча дія ударної хвилі, що утворюється при вибуху осколкових снарядів і мін малого і середнього калібру, споряджених тротилом, обмежується радіусом, що не перевищує декількох метрів, меншого від радіусу ураження від осколкової дії. Дещо більша уражаюча дія ударної хвилі має місце при спорядженні снарядів потужнішими ВР, але вона також менша осколкової дії. У снарядів і мін крупного калібру уражаюча дія повітряної ударної хвилі значніша.

Орієнтовно середні розміри приведених зон ураження від спільної дії ударної хвилі і осколків можуть складати:

для снарядів калібру 100 - 203 мм – 76 - 306 м²;
для мін калібру 120 - 160 – 60 - 140 м².

8.1.3 Фугасна уражаюча дія

Фугасною дією ВП називається руйнуюча дія, вироблювана в споруді або грунті продуктами детонації і газами заряду ВР [23, 24]. При вибуху ВП в грунті останній викидається вгору у вигляді снопа, утворюється воронка, в яку падає частина землі, викинутої після вибуху. Якщо ВП перед розривом заглиблений в грунт на велику глибину, то розкриття воронки і викиду грунту (повністю або частково) не відбувається. В цьому випадку має місце так званий камуфлет.

Кажучи про характер руйнування різних грунтів вибухом, слід мати на увазі вплив грунту на характер розвитку вибуху і, зокрема, на дроблення корпусу ВП. При розриві ВП в деяких породах пластичних і міцних глин корпус ВП не має такого інтенсивного дроблення на осколки, яке він має при розриві в повітрі. При цьому кількість осколків зменшується, збільшується їх вага, що може бути пояснене зміцнюючим впливом на ВП міцним і облягаючим, що мало стискається, середовищем.

Слід також відзначити, що при повному розриві ВП, що характеризується детонацією всієї маси заряду ВР, на площинах розриву осколків має місце так звані “зрушення” одного шару металу щодо іншого. При неповному розриві залишаються частки ВР, що не здетонувала і утворюються крупні осколки без “зрушень” металу.

8.1.4. Кумулятивна уражаюча дія

У військовій техніці основним призначенням кумулятивних боєприпасів є пробиття броньованих цілей, а також інших захисних споруд, виготовлених із залізобетону, каменю, цегли, дерева і землі. Застосування їх кримінальними елементами в злочинних цілях обмежене. Однак, при наявності певних знань і навиків, це можливо. Тому дамо загальне уявлення про принцип кумуляції, що використовується в боєприпасах.

Для пробиття перешкоди використовується енергія ВР. Принципова схема таких ВП наступна [23]. У передній частині заряду ВР є виїмка, фанерована звичайно мідною воронкою, в нижній частині знаходиться засіб детонації (капсуль-детонатор, детонатор), який спрацьовує від основного засобу підриву (підривача). Поза військовою галуззю застосування це можуть бути електродетонатор з додатковим детонатором (при неможливості викликати детонацію заряду ВР). При вибуху ВП (снаряда, міни, гранати) по його осі створюється вузьконаправлений металевий кумулятивний струмінь, що утворюється при обжиманні воронки. Володіючи високою швидкістю, яка може перевершувати швидкість детонації ВР, цей струмінь і пробиває перешкоду, в якій утворюється пробоїна по діаметру, рівному 1/3 - 1/4 діаметру ВП (калібру боєприпасу). У кумулятивному струмені може знаходитися до 10 - 15 % металу облицьовування. У останній стадії вибуху облицьовування обжимається і рухається услід за кумулятивним струменем із швидкістю 500 - 1000 м/с.

При пробитті перешкоди кумулятивними ВП люди, що знаходяться за нею, можуть бути уражені безпосередньо кумулятивним струменем і ударною хвилею, що утворюється за перешкодою. Провідна роль належить механічному чиннику дії кумулятивного струменя, посиленому дією ударної хвилі. Продукти кумулятивного струменя, що пробив перешкоду, зберігають забійну енергію за її тильною поверхнею. Крім того, кумулятивні ВП володіють осколковою і фугасною дією, яка може завдати значного пошкодження об'єктам, що знаходяться поблизу від вибуху.

Травми при бризантній дії вибуху залежать від фізико-хімічних властивостей вибухової речовини, маси та розмірів заряду. Дистанція бризантної дії вибуху починається з безпосереднього контакту об’єктів з вибуховою речовиною та закінчується на відстані до 5 радіусів заряду вибухової речовини.

Частини тіла, які безпосередньо контактували із зарядом вибухової речовини в момент вибуху (0-5 радіусів), мають дезінтеграваний вигляд. Відбувається відрив частин рук, якщо вибух стався в руках, або відрив частин нижніх кінцівок, якщо вибух стався під ногами.

Культя має закопчення, з неї виглядають уламки кісток, обривки сухожилків, на шкірі є радіальні розриви.

Як правило, при вибухах “сюрпризів” у вигляді авторучок, ліхтарів, цигарок, конвертів, бандеролей тощо, ознак впливу вибуху на оточуючу обстановку, окрім тіла людини, не залишається. Тому визначення маси застосованого заряду вибухової речовини можливо здійснювати тільки за ознаками бризантного впливу вибуху на тканини людини. Основні ушкодження від бризантної дії вибуху утворюються в тканинах людини за рахунок динамічних навантажень, що виникають під дією детонаційних і ударних хвиль. На практиці спеціалісти проводять розрахунки маси (у грaмах) застосованої вибухової речовини невеликої потужності за формулою:

С_вр = 0,262W_б / К_вр , (1)

де:

С_вр – маса заряду вибухової речовини (г);

W_б – об’єм зруйнованої біотканини (см³);

К_вр – перехідний коефіцієнт від тротилу до реально застосованої вибухової речовини (г/см³).

Об‘єм ушкодженої тканини тіла людини можливо визначити безпосередніми вимірами чи отримати у встановленому порядку від медичних працівників.

Зазначена математична залежність узгоджується з експериментальними даними та результатами аналізу експертної практики. За приклад можна взяти вихідні дані про наслідки вибуху, де при необережному поводженні з вибуховим пристроєм, в результаті якого громадянину М. відірвало кисть правої руки. При вимірюванні залишеної цілої кисті лівої руки встановлено, що об’єм враженої біотканини (W_б) на правій руці склав 425 см³. Хімічними методами дослідження встановлено, що в якості заряду вибухової речовини використовувався тротил (К_вр=1). Обчислюємо масу вибухової речовини:

С_вр = 0,262∙425 / 1 = 111,5 (г)

У ході огляду місця події спеціалістами знайдена достатня кількість залишків від запалу УЗРГМ та уламків корпусу гранати РГД-5. За технічними характеристиками граната РГД-5 містить 100-115г тротилу. Свідчення постраждалого та свідків підтвердили, що стався вибух гранати РГД-5 у правій руці громадянина М.

Подібними способами обчислювалися маси вибухової речовини у випадках травматичної ампутації частини ноги внаслідок вибуху фугасної міни ПМН-2, ампутації кисті при вибуху 75 г тротилової шашки, пальців руки у випадку спрацювання електродетонатора.

Обчислення маси вибухової речовини з використанням зазначеної формули має співпадання щодо реально застосованих зарядів з масами до 200 грам у тротиловому еквіваленті. В інших випадках на тканини людини починають діяти фугасні, термічні та осколкові чинники враження органів людини. У цих випадках обчислення маси вибухової речовини за наслідками вибуху здійснюється за формулами, що враховують усі вражаючи фактори вибуху. Зазначена математична залежність дійсна в тих випадках, коли є достатня можливість для швидкого витягу у навколишній простір тиску газів, що утворюються за рахунок хімічного перетворення вибухових речовин у процесі вибуху. Такі умови характеризуються співвідношенням об’єму навколишнього середовища та маси вибухової речовини, яке дорівнює 1м³ на 25г тротилу. Слід враховувати, що іноді людина та застосований заряд вибухової речовини можуть знаходитися у приміщеннях, будівлях чи інших спорудах з меншими співвідношеннями об’єму та маси, ніж зазначені. Штучні та природні перешкоди збільшують дію вибуху, а тіло людини отримує комплексні політравми, які за характером дезінтеграції біотканини збільшуються від двох до чотирьох разів.

Від фугасної дії газоподібних продуктів вибуху тіло отримує найбільші травми. Дія газоподібних продуктів яскраво визначається на відстані від центра вибуху до 20-30 радіусів заряду вибухової речовини.

Орієнтовний радіус ураження вибуховими газами визначається за формулою:

R ≤ 0.5 + 0.75³ √C , (2)

де:

R – радіус ураження (м);

С – маса вибухової речовини (кг).

Морфологія ураження шкіри та одягу постраждалих відображається у вигляді розривів і руйнувань. Розривна дія проявляється у радіальних розривах шкіри, розшаруваннях та надривах легких тканин одягу. Руйнівна фугасна дія утворює глибоку дезінтеграцію тканин і кісток, відбувається відрив частин тіла та їх відкидання на значні відстані.

Термічна дія вибуху розрізняється інтенсивністю впливу на частини тіла та одягу. Температура в центрі вибуху може досягати 50 тис. градусів, але за рахунок теплообміну з повітрям і оточуючими об’єктами швидко зменшується. У свою чергу, інтенсивність термічного впливу залежить від фізико-хімічних властивостей вибухової речовини. Так, при вибуху бризантних вибухових речовин термін теплового впливу досить короткочасний, а порохових або піротехнічних – у 3-4 рази довший, що й відображається на тілі людини поверховими чи явними та глибокими опіками шкіри, опаленням волосся, ворсу тканин одягу. Термічний вплив носить локальний характер і не перевищує 10-30 діаметрів заряду вибухової речовини.

На дистанціях до 20-30 радіусів зарядів спостерігається вкраплення у шкірні покрови гарячих продуктів вибуху на відкритих частинах тіла, які були направлені до центру вибуху. Морфологія вкраплення гарячих продуктів вибуху спостерігається у вигляді чорних крапок діаметром 1-5 мм.

Характер осколкових уражень залежить від кінетичної енергії осколків. У первинний час швидкість осколків складає 2000-4000 м/с. Осколки вибухового пристрою спричиняють наскрізні, сліпі та дотичні ураження.

У формуванні на тілі людини осколкових уражень суттєве значення мають маса, форма та розміри осколків. При вибуху бризантних вибухових речовин осколки являють собою невеликі фракції, а при вибуху вибухових речовин зниженої потужності та порохів утворюються крупні осколки.

Окрім осколків від вибухового пристрою, при вибуху утворюються вторинні осколки від оточуючих об’єктив, які знаходяться у безпосередній близькості до заряду вибухової речовини. Встановлено, що мінімальною масою осколків, здатних нанести ураження шкіри людини, вважається 0,07-0,1 г. У той же час основна кількість осколків від вибуху має масу від 3,5 до 8,0 г та розміри від 1х2 до 2х3 см. Такі осколки мають небезпечну кінетичну енергію на дистанціях, які перевищують їх середній розмір: сталевих – у 8000 разів, алюмінієвих – у 2500 разів.

Виходячи з цього, середня дистанція ураження осколками складає близько 150-250 метрів від центру вибуху. Якщо вибуховий пристрій має конструктивні особливості до спрямованої дії, дистанція ураження осколками може бути збільшена.

Вхідні отвори від осколків мають неправильну форму. Прямий удар осколків утворює розриви, розщеплення, роз’єднання та роздроблення тканин по осі їх польоту. При близькому вибуху відносно тіла людини відбувається ураження не тільки великими осколками, а й мікроосколками та навіть металевим пилом.

За рахунок розширення газів від вибуху утворюється ударна хвиля, що має руйнівну та метальну дію на людей і об’єкти. Під час руху ударної хвилі зменшуються показники швидкості та тиску з поступовим переходом її у звукову хвилю.

Ударна хвиля характеризується двома фазами тиску: позитивною та негативною.

У ході руху ударної хвилі утворюється стиснення на виток повітря. У результаті цього поза фронтом ударної хвилі утворюється розрядження, яке носить назву “частковий вакуум”. Після повного затухання ударної хвилі стиснене повітря починає рух у зворотному напрямку, намагаючись заповнити утворений вакуум. Зазначений процес носить назву фази негативного тиску.

Повітря, яке рухається в напрямку центра вибуху, має меншу швидкість, ніж ударна хвиля, проте здатне до додаткового руйнування та переміщення об’єктів.

При вибуху виникає тиск газової суміші (продуктів вибуху), які викликають стискання оточуючого повітря.

Шар продуктів вибуху та стисненого повітря в деяких випадках можливо навіть спостерігати у вигляді білого кола.

Умовно це коло називають фронтом ударної хвилі, яка формує фазу позитивного надлишкового тиску. У ході руху фронту ударної хвилі здійснюється руйнування та відкидання об’єктів, які опиняються на їх шляху. Фаза позитивного тиску діє на об’єкти долі секунд і поступово зменшується до величини атмосферного тиску оточуючого середовища.

Максимальний безпечний надлишковий тиск для людини дорівнює 0,10 атм. При тиску 0,8 – 1,0 · 105 атм. людина отримує тяжкі травми з великим відсотком смертельних випадків. Приблизні радіуси смертельного ураження людей від ударної хвилі обчислюється за формулами:

R_см = 1,1 √ С при С < 300 кг; (3)

R_см = 2,7 √ С при С > 300 кг, (4)

де:

Rсм – радіус смертельного ураження (у метрах);

С – маса заряду вибухової речовини (у кг).

Таким чином, ударна хвиля утворюється за рахунок розширення вибухових газів, які замінюють оточуюче повітря. Тиск і швидкість розповсюдження ударної хвилі при віддаленні від центра вибуху зменшується з поступовим утворенням звукової хвилі. Для спрощеного уявлення процесу дії ударної хвилі його можна дорівнювати удару по тілу твердим широким предметом. Разом з цим, слід враховувати, що вибуховий пристрій, як правило, знаходиться на будь-якій поверхні, у приміщеннях, будівлях тощо. Наявність штучних та природних перешкод збільшує дію надлишкового тиску ударної хвилі вибуху. При вибуху пристрою поряд із міцною стіною надлишковий тиск ударної хвилі збільшується в 2 рази, у коридорі (без тупиків) – у 3,5, у куті – до 4-х , у тупику коридору – у 6,5 разів.

Дія на людину ударної хвилі та енергії розширених газів створює метальний ефект. Метальний ефект вибухових газів складається з руху в свищі повітря ударної хвилі. Дія метального ефекту проявляється на дистанції від 5 до 30 радіусів заряду вибухової речовини.

Поверхня тіла, яка ставиться до центру вибуху, отримує сумарний тиск, що відбивається від поверхні землі і прямих сил стисненого повітря. Складова цих сил зверху та знизу утворює підйомні сили відкидання.

У спрощеному вигляді при вибуху на тіло людини діють підйомні, перекидаючі, відкидаючі сили та сила тяжіння землі. Спрямованість вектору дії основних сил залежить від опору оточуючих штучних і природних об’єктів (перешкод). При вибуху на поверхні землі (або до 20 см над землею) діють горизонтальна (паралельно підстилаючій поверхні) та підйомна сили (доверху, під кутами 60-300).

Слід врахувати, що підйомна сила діє на людину з більшою величиною, ніж сила тяжіння землі. Завдяки цьому, тіло людини підкидає на деяку висоту з одночасним відкиданням від центру вибуху.

Якщо відстань перевищує дистанцію понад 30 радіусів заряду вибухової речовини, то підйомна сила поступово зменшується, а на тіло людини діють горизонтальна сила та сила тяжіння, які утворюють відкидаючи сили.

8.2. Аналітичний огляд можливості визначення параметрів ВП за слідами вибуху

Відомий фізико-математичний апарат [27], заснований на рішенні диференціальних рівнянь в особливих похідних з урахуванням деяких допущень, дозволяє вирішити, так звану пряму задачу, тобто за відомими характеристиками заряду ВР визначити параметри утворюваної воронки, маси грунту, що викидається при цьому, дроблення гірських порід тощо. Проте в експертній практиці більшою мірою необхідне визначення кількості ВР, використаної для скоєння вибуху.

8.2.1. Аналіз відомих методик розрахунку кількості ВР ВП з урахуванням експериментальних вибухів

В даний час у розпорядженні експертів-вибухотехніків в Україні є декілька наукових і методичних робіт, направлених на криміналістичне дослідження ВП і наслідків їх вибуху, однак лише у спеціальних методичних рекомендаціях [22] провадиться оцінка параметрів висадженого заряду ВР за даними огляду місця події. Аналіз літературних джерел [18 - 21] показує, що в основу даних розробок покладено залежності, одержані експериментальним шляхом при проведенні вибухових робіт в гірській, вугледобувній і лісовій промисловостях. Дані, одержані по наведених емпіричних залежностях, носять хоча і орієнтовний характер, але дозволяють оперативно оцінити потужність (енергію) вибуху заряду ВР в тротиловому еквіваленті і ступінь його небезпеки, габаритні розміри. Проте, основним недоліком є те, що наведені формули не адекватно описують параметри слідів вибуху, зокрема, геометричні розміри утворюваної під час вибуху воронки, а також не враховують наявність у ВП оболонки (корпусу), особливо металевої.

При розробці методичних рекомендацій [22] авторами Дільдіним Ю.М., Колмаковим А.І., Семеновим А.Ю., Шмирьов А.А. були прийняті наступні допущення:

заряд ВР висадженого ВП був без міцної оболонки;
використовувався “компактний” заряд - сферичний заряд ВР, еквівалентний по масі висадженому;
розрахунки проводяться в тротиловому еквіваленті;
вибуховому перетворенню піддався увесь заряд ВР.

Нижче наведені основні викладки з даних методичних рекомендацій [22].

8.2.1.1. Розрахунок маси ВР ВП по контактній дії вибуху

8.2.1.1.1. Розрахунок за розмірами воронки

Маса заряду ВР з урахуванням розмірів (діаметру) воронки (див. мал. 8.1), що утворилася при вибуху, визначається за формулою:

М = 2,25·К·Д³, (8.1)

де:

Д = (Д₁ + Д₂)/2 - середній діаметр воронки, м;

Д₁ - максимальний діаметр воронки, м;

Д₂ - максимальний діаметр воронки в діаметрально протилежному напрямі, м;

М - маса заряду ВР, кг;

К - питома витрата ВР, залежна від властивостей матеріалу перешкоди, кг/м³.

Мал. 8.1. Профіль воронки, що утворюється в грунті від вибуху ВП, розташованого на його поверхні (Д - діаметр, Н - видима глибина воронки).

У таблиці 8.1 наведені дані експериментальних випробувань ВП (тротилових шашок), проведених на полігоні ВТУ ДНДЕКЦ МВС України, а також результати розрахунків маси ВР з використанням формули (8.1). Результати об'єднані, відповідно, за часом проведення випробувань і за масою заряду ВР.

Таблиця 8.1

Маса заряду ВР - тротилової шашки, г (дата)	Найменування грунту (значення К, кг/м3)	Середній діаметр воронки, мм	Глибина воронки, мм	Розрахункова маса заряду ВР (середня), г	Відносна погрішність, %
75 (01.10.98)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	214,5	87	10,4¸17,9 (14,2)	81,1
75 (01.10.98)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	210,0	67	9,8¸16,9 (13,3)	82,2
75 (05.11.98)	Асфальт (1,36¸2,00)	150,0	48	10,3¸15,2 (12,7)	83,0
75 (01.06.99)	Пісок вологий (1,19¸1,27) Рослинний грунт (0,47¸0,81)	467,5	220	273,6¸291,9 (282,8) 108,1¸186,2 (147,2)	272,1 96,2
200 (01.10.98)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	320,0	116	34,7¸59,7 (47,2)	76,4
200 (11.03.99)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	610,0	--	240,0¸413,7 (326,9)	63,4
200 (25.03.99)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	510,0	--	140,3¸241,8 (191,0)	4,5
200 (01.06.99)	Пісок вологий (1,19¸1,27)	537,5	195	415,8¸443,7 (429,8)	114,9
200 (22.06.00)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	450	120	96,4¸166,1 (131,2)	34,5
400 (01.10.98)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	565,0	106	190,7¸328,7 (259,7)	35,1
400 (01.10.98)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	545,0	190	171,2¸295,0 (233,1)	41,7
400 (01.10.98)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	525,0	141	153,0¸263,7 (208,4)	47,9
400 (05.11.98)	Бетон будівельний (2,00¸2,60)	311,5	55	136,0¸176,8 (156,4)	60,9
400 (11.03.99)	Рослинний грунт (0,47¸0,81)	660,0	--	304,0¸523,9 (413,9)	3,5

Аналіз одержаних розрахункових характеристик і умов проведення випробувань показує, що:

1. Якнайкраща збіжність значень істинної маси висадженого заряду ВР і маси, одержаної розрахунковим шляхом, спостерігається при масі заряду ВР, рівній 400 г (відносна погрішність складає від 3,5 до 60,9 %); якнайгірша - при масі, рівній 75 г (відносна погрішність складає від 81,1 до 272,1 %).

2. На розрахункове значення маси висадженого заряду ВР істотно впливають умови, в яких проводиться вибух ВП, зокрема, пора року. Відносна погрішність при порівнянні істинного і розрахункового значень мас зарядів має мінімальне значення у разі проведення вибухів на сухому грунті на початку осені (01.10.98 р. - 3,5 % для заряду ВР масою 400 г) і максимальне значення - на вологому грунті в кінці весни (01.06.99 р. - 272,1 % для заряду ВР масою 75 г).

3. Формула (8.1), запропонована авторами роботи [22] для розрахунку маси заряду ВР висадженого ВП, відстежує загальну картину кількості ВР, використаної для спорядження висадженого ВП, при цьому спостерігається заниження розрахункової маси ВР. Її використання дає можливість зробити орієнтовну оцінку маси ВР, причому відносно точнішу для заряду ВР більшої маси; середнє значення відносної погрішності для маси ВР, рівної 75 г (з чотирьох дослідів) складає 129,6%, для маси 200 г (з чотирьох дослідів) - 64,8 %, для маси 400 г (з п'яти дослідів) - 37,8 %.

4. Результати розрахунків в значній мірі залежать від правильного визначення типу грунту, на поверхні якого було висаджено ВП. Даною обставиною можуть бути пояснені великі значення відносної погрішності, одержані при розрахунку маси ВР за експериментальними даними вибухів зарядів ВР істинною масою 75 і 200 г, проведених 01.06.99 р.

8.2.1.1.2. Розрахунок за руйнуваннями елементів конструкцій

Мінімальна маса заряду ВР, що визначається по перебитих дерев'яних елементах, обчислюється за наступними формулами.

Для колоди діаметром менше 0,3 м,

М = 10·К·Д², (8.2)

де М - маса заряду ВР, кг;

К - коефіцієнт, залежний від породи і вогкості деревини;

Д - діаметр колоди, м.

При діаметрі колоди більше 0,3 м маса заряду помножується на величину Д/0,3.

Для брусу завтовшки менше 0,3 м:

М = 10·К·Ф, (8.3)

де Ф - площа поперечного перетину брусу, м².

При товщині брусу більше 0,3 м маса заряду помножується на величину Н/0,3,

де Н - товщина брусу, м.

Маса заряду ВР по перебитому сталевому листу завтовшки до 2 см оцінюється по формулі:

М = 200·Ф, (8.4)

де Ф - площа пробитого отвору в листі, м².

Мінімальна маса заряду ВР по руйнуванню стовпів і балок з цегли, каменю або бетону може бути обчислена по формулі:

М = А·В·Нм³, (8.5)

де А - коефіцієнт, залежний від властивостей матеріалу конструкції;

В - коефіцієнт, залежний від розташування заряду ВР;

Н - товщина перебитого стовпа або балки в місці розташування заряду, м.

8.2.1.2. Розрахунок маси заряду ВР ВП по неконтактній дії вибуху

8.2.1.2.1. Розрахунок по перебитих дерев'яних елементах

Мінімальна маса неконтактного заряду ВР оцінюється по формулі:

М = 30·К·Д·рм², (8.6)

де р - відстань від центру вибуху до осі дерев'яного елементу, м;

Д - товщина елементу, м;

К - коефіцієнт, залежний від породи і вогкості деревини.

При розрахунках неконтактної дії вибуху необхідно враховувати вплив землі або інших міцних не зруйнованих вибухом перешкод, поверхні яких є поверхнями віддзеркалення, якщо поблизу них знаходився заряд ВР. В цьому випадку значення висадженої маси заряду уточнюється формулою:

М₁ = М/(2·П), (8.7)

де М - маса заряду, розрахована по попередній формулі без урахування перешкоди, кг;

П - коефіцієнт, що враховує податливість перешкоди.

8.2.1.2.2. Розрахунок по руйнуванню стін

Маса заряду ВР, що знаходиться на поверхні землі на деякій відстані від зруйнованого об'єкту, визначається формулою:

М = Р²·Н/К², (8.8)

де Р - відстань від центру заряду до зруйнованої (пошкодженої) стіни, м;

К - коефіцієнт, що враховує конструкцію стіни і характер руйнування.

Якщо висаджений заряд ВР знаходився оддалік поверхонь віддзеркалення, то значення висадженої маси заряду визначається по формулі:

М₁ = 2·М·П, (8.9)

де М - маса заряду ВР, розрахована по попередній формулі, кг.

8.2.1.2.3. Розрахунок по руйнуванню скління

Повне руйнування шибок завтовшки 2 - 4 мм відбувається при масі висадженого заряду ВР, розрахованій по формулі:

М = (Р/8)², (8.10)

Випадкове неповне руйнування скління, орієнтованого площиною до місця вибуху, можливе при мінімальній масі ВР, визначуваній по формулі:

М = (Р/К)², (8.11)

де Р - відстань до найвіддаленішого від центру вибуху зруйнованого скління, м;

К - коефіцієнт, залежний від способу кріплення скла (К = 70 - скло кріпиться без мастики, К = 40 - скло кріпиться з мастикою).

8.2.1.2.4. Розрахунок маси заряду ВР, висадженого всередині приміщення, по руйнуванню стін

Мінімальна маса заряду ВР, яка забезпечує гарантоване руйнування стін, обчислюється по формулі:

М = К·В, (8.12)

де К - коефіцієнт, залежний від товщини і матеріалу стін приміщення;

В - внутрішній об'єм приміщення, м³.

8.2.1.3. Оцінка габаритів висадженого заряду ВР

Об'єм висадженого заряду ВР в тротиловому еквіваленті визначається по формулі:

В = М/(1600¸800), (8.13)

де М - маса заряду ВР, кг;

В - об'єм заряду ВР, м³.

Розміри заряду ВР визначаються виходячи з передбачуваної форми заряду. Діаметр сферичного заряду ВР знаходиться по формулі:

Д = 1,24·В^1/3, (8.14)

де В - об'єм заряду ВР, м³.

Таким чином, як показують результати порівняльного аналізу розрахункових і експериментальних значень маси заряду ВР за геометричними параметрами одержуваної при вибуху воронки, методичні рекомендації “Попередня розрахункова оцінка параметрів висадженого заряду вибухової речовини за даними огляду місця події” дозволяють оперативно оцінити орієнтовну масу ВР висадженого ВП за наслідками огляду місця події. Проте:

розрахункове значення маси заряду ВР має досить значну погрішність, причому, в основному у бік заниження істинного значення маси ВР;
емпіричні залежності, наведені в даних методичних рекомендаціях, враховують випадок, коли ВП розташований безпосередньо на поверхні грунту;
випадок, коли ВП є зарядом ВР, поміщеним в міцний корпус, даними методичними рекомендаціями не розглядається;
у них відсутня оцінка осколкової дії ВП.

8.2.2. Оцінка маси заряду ВР ВП військового призначення (боєприпасів) за їх уражаючою дією

Залежно від характеру детонаційної хвилі і, з другого боку, від характеру і розташування навколишнього середовища щодо фронту хвилі можуть мати місце різні форми дії вибуху [24]:

Сильне дроблення, подрібнення і пробиття міцного щільного середовища, що безпосередньо примикає до заряду, наприклад, міцної гірської породи, металевої оболонки боєприпасу тощо.

Розколювання, що має місце при руйнуванні крупних шматків гірської породи при мінімальному дробленні або при подрібненні її.

Відкидання середовища.

Викид грунту з утворенням воронки.

Утворення і розповсюдження повітряних ударних хвиль.

Утворення і розповсюдження у ґрунті сейсмічних хвиль.

Розрізняють два основні види зовнішньої роботи вибуху: фугасна і бризантна (осколкова) дія [23].

Фугасна дія є роботою вибуху у формі: 1) розколювання і відкидання середовища, в якій відбувається вибух; 2) викиду грунту з утворенням воронки (при глибокому заляганні ВП може утворитися лише порожнина в грунті без розкриття воронки, так званий камуфлет). Фугасна дія обумовлена розширенням продуктів детонації до порівняно невисокого тиску і проходженням ударної хвилі в навколишньому середовищі. За межами зони фугасної дії лежить ще значно глибша область розповсюдження порівняно слабких ударних хвиль. Нарешті за межами області ударних хвиль лежить область звукових хвиль.

Бризантною (осколковим) дією називають дію вибуху у формі дроблення, подрібнення або пробиття середовища, дотичного до заряду ВР. Ця форма роботи обумовлена ударом продуктів детонації, що знаходяться при дуже високому тиску, і виявляється лише в безпосередній близькості до заряду (на відстанях, що не перевищують 2,0 - 2,5 радіуси заряду).

8.2.2.1. Розрахунок маси ВР по фугасній дії ВП (снарядів і мін)

При виявленні на місці події металевих осколків, за виглядом, формою, забарвленню і мікрорельєфом поверхонь схожих з такими, характерними для корпусів ВП військового призначення (снарядів, мін), масу заряду ВР, застосованого для його спорядження, представляється можливим визначити виходячи з відомих математичних залежностей, що використовуються у військовій галузі для розрахунків боєприпасів. Ці ж залежності можуть бути використані для оцінки орієнтовної маси заряду ВР саморобного ВП, корпус якого виконаний з міцного товстостінного металу. Деяка складність полягає у тому, що при конструюванні боєприпасів розв'язується так звана пряма задача - для виконання конкретної мети (руйнування траншей, окопів, ураження живої сили і бойової техніки супротивника) проводиться розрахунок необхідної при цьому кількості ВР [23]. При вибухотехнічних дослідженнях необхідно вирішити зворотну задачу - за наслідками вибуху, зокрема, за розмірами утвореної воронки визначити масу заряду ВР, яким був споряджений боєприпас (снаряд або міна).

Мал. 8.2. Характер воронки від фугасної дії заглибленого ВП

На практиці характеристики фугасної дії приймають як об'єм воронки, що утворилася в грунті після вибуху. Дія вибуху визначається наступними найголовнішими чинниками:

масою заряду ВР і його потужністю;
лінією якнайменшого опору грунту розкриттю воронки (при вибуху на певній глибині);
фізичними властивостями середовища.

У експертній практиці випадки заглиблення ВП в грунт зустрічаються рідко. Проте такий варіант використовування ВП не слід відкидати. Характер воронки від фугасної дії ВП показаний на мал. 8.2.

Лінія якнайменшого опору - відстань від центру розривного заряду ВП до поверхні землі, при якому ще виходить відкрита воронка - може бути розрахована по формулі:

h = (ω/С)^1/3, (8.15)

де h - лінія найменшого опору, м;

С - коефіцієнт, залежний від h і властивостей середовища (див. таблицю 8.2);

ω - маса ВР, кг.

При вибуху ВП на поверхні грунту (h = 0) фугасна дія незначна. У міру його заглиблення в землю фугасна дія росте, досягає при деякому значенні h максимуму, а при подальшому заглибленні зменшується.

За наявності на місці вибуху відкритої воронки з формули (8.15) одержуємо залежність для визначення маси ВР:

ω = С × h³ (8.16)

Таблиця 8.2

Середовище	Лінія найменшого опору, h, м	Значення коефіцієнта С
Кам'яна кладка, бетон, скеля	до 0,9 0,9 - 1,5 1,5 - 2,0 більше 2,0	5,0 4,5 3,5 3,0
Слабкіша кладка	--	3,0 (середнє значення)
Щебінь і незв'язані насипи	--	1,0 (середнє значення)
Звичні грунти	--	0,7 (середнє значення)

Воронки, що утворюються від розриву ВП, мають різну форму і об'єм. При оптимальному заглибленні ВП в перешкоду утворюються воронки, відповідні найбільшому викиду грунту в точці розриву. Практикою показано, що максимальний ефект вибуху (розміру воронки, що утворюється в грунті) спостерігається, якщо вибух відбувається на глибині, визначеній по формулі:

h = (0,85 ÷ 0,95) × ω^1/3 (8.17)

При вибуху ВП на будь-якій глибині безпосередні руйнування від дії вибуху спостерігаються в деякій області з центром в точці вибуху і граничним радіусом Rр, визначеним по формулі:

R_р = К_р × ω^1/3 , (8.18)

де К_p - коефіцієнт податливості середовища вибуху (див. таблицю 8.3).

Для визначення об'єму воронки використовують залежність:

w = α × d₁ × d₂ × h, (8.19)

де w - об'єм воронки, м³;

d₁ і d₂ - найбільший і найменший відповідно діаметри воронки, м;

h - глибина воронки, м;

α - коефіцієнт (див. таблицю 8.4).

Відношення r/h називається розхилом воронки (r - радіус воронки). Розрізняють наступні типи воронок:

r/h > 1 – мілка воронка;
r/h = 1 - нормальна воронка;
r/h < 1 - глибока воронка.

Таблиця 8.3

Середовище	Значення коефіцієнта Кр
Рихла земля	1,4
Звичайний грунт (цілина)	1,07
Пісок	1,0 - 1,04
Глина з піском	0,96
Вапняк і пісковик	0,92
Кам'яна кладка	0,84
Бетон	0,77
Залізобетон	0,6 - 0,7 (глибина воронки в міцному залізобетоні незначна, чим можна нехтувати)

Таблиця 8.4

Середнє значення діаметру воронки залежно від її глибини

Значення коефіцієнта α

2h ÷ 3h

3h ÷ 3,8h

3,9h ÷ 4,5h

0,38

0,33

0,29

Зокрема, в таблиці 8.5 приведені орієнтовні розміри воронок, утворюваних при розриві осколково-фугасних і фугасних снарядів. Дані характеристики при візуальному огляді місця події можуть в якійсь мірі обгрунтувати подальший шлях вибухотехнічних досліджень за фактом вибуху.

Таблиця 8.5

Калібр снаряда, мм

Діаметр воронки, м

Глибина воронки, м

122

152

203 3,0 - 4,0

4,0 - 5,0

5,0 - 7,0

1,0 - 1,5

1,5 - 1,8

2,0 - 3,5

При конструюванні осколково-фугасних і фугасних снарядів (мін) для визначення середнього діаметру воронки, утворюваної при їх розриві, застосовується емпірична залежність:

d₀ = 2 × n × ω^1/2/((0,4 ÷ 0,6) × n³ × k)^1/2, (8.20)

де d₀ - середній діаметр воронки, м;

n - показник викиду, який для снарядів може бути прийнятий рівним приблизно 1,4;

k - коефіцієнт, залежний від властивостей грунту і ВР, який може бути прийнятий рівним в середньому 0,85;

ω - маса ВР, кг.

Встановивши, що на місці події відбувся вибух снаряду (міни) або іншого ВП з металевим товстостінним корпусом, і знаючи середній діаметр воронки, експерт за допомогою формули (8.21) може оцінити орієнтовну масу висадженого заряду ВР:

ω = ((0,4 ÷ 0,6) × n³ × k) × d²/(4 × n²) (8.21)

8.2.2.2. Оцінка осколкової дії ВП (снарядів і мін)

Одним із способів оцінки бризантної ВР є визначення ступеня дроблення металевої оболонки, що оточує заряд, або металевої плити, на якій він встановлений. У артилерійській практиці прийнято судити про бризантність ВР і про якість спорядження за наслідками визначення осколочності споряджених нею боєприпасів (снарядів, мін, гранат, бойових частин тощо.) [23]. Для цієї мети боєприпас встановлюють в бронеямі, в ящику з піском або оточують ящиками з піском для оберігання осколків від дроблення при ударі об стінки бронеями. Після підриву збирають всі осколки, зважують і підраховують, так зване, число “корисних” осколків. “Корисним” звичайно вважають осколки, вага яких рівна або перевищує 1 г. Критерієм бризантності служить число “корисних” осколків, віднесене до 1 кг заряду ВР. При заданих конструктивних характеристиках корпусу ВП це число і служить для оцінки осколочності ВП (боєприпасу).

Уражаюча дія об'єкту осколками ВП обумовлена впливом численних чинників, які носять іноді випадковий характер. На дроблення оболонки ВП впливають:

розміри (калібр - для снарядів або мін) і маса ВП (товщина його стінок);
маса заряду ВР і характеристики використовуваного ВР;
механічні характеристики металу корпусу ВП і, в першу чергу, його пластичні властивості і характеристики міцності.

Із збільшенням розмірів для подібних ВП зростає кількість осколків. Для ВП одних і тих же розмірів при спорядженні його одним і тим же зарядом ВР із збільшенням товщини стінки корпусу кількість осколків зменшується, при цьому збільшується середня маса уламка. Для одного і того ж ВП кількість осколків, що утворюються при вибуху, прямо пропорціональна потужності ВР (у першому наближенні, пропорційно швидкості детонації). Із зменшенням товщини стінок корпусу, а значить і із зростанням коефіцієнта заповнення ВР, кількість осколків зростає, а середня маса їх зменшується.

Про вплив механічних властивостей металу корпусу на його розрив слід вказати наступне:

для корпусів ВП (снарядів і мін), виготовлених з снарядної вуглецевої сталі, кількість осколків збільшується із зменшенням характеристик пластичності і міцності металу (поперечного звуження, межі текучості);
застосування термічної обробки погіршує дроблення металу внаслідок підвищення його пластичних і міцністних властивостей;
застосування для виготовлення корпусів ВП (снарядів і мін) металу з дуже низькими характеристиками пластичності (зокрема, “сталистого” чавуну) істотним чином підвищує осколочність (кількість осколків).

Характеристики уражаючої дії осколків приймають як величину приведеної зони ураження S. У разі підриву ВП в статичних умовах (ВП нерухоме) приведена зона матиме форму круга. При проведенні розрахунків необхідно знати початкову швидкість осколків, одержувану ними від розриву заряду ВР; забійну швидкість осколків, достатню для ураження об'єкту; забійний інтервал, на якому уламок зберігає забійну дію. Дані характеристики можуть бути обчислені по емпіричних формулах:

V₀ = (α/(2 - α))^1/2 × D/2, (8.22)

де V₀ - швидкість розльоту осколків від розриву заряду ВР, м/с;

D - швидкість детонації ВР, м/с;

α = ω/q;

ω - маса заряду ВР, г;

q - маса уламка корпусу ВП, г.

V_уб = 301 × (1/q)^1/6, (8.23)

де V_уб - забійна швидкість уламка, достатня для ураження об'єкту, м/с.

I = 65,6 × lg(V₀ / V_уб) × q^1/3, (8.24)

де I - забійний інтервал, на якому уламок зберігає забійну дію, м.

Для звичайних ВП військового призначення в тротиловому спорядженні калібру 76-152 мм кількість осколків, що утворюються при розриві, може бути визначено по емпіричній формулі:

N = d^{1,619 + (d - 76)/1000}, (8.25)

де N - кількість осколків масою від 0,5 г і вище;

d - калібр, мм.

У таблиці 8.6 вказані орієнтовні характеристики приведених зон ураження об'єкту ВП (снарядами і мінами), споряджених зарядами ВР в тротиловому еквіваленті, одержані на основі експериментально-розрахункових даних по густині осколків у сфері їх розльоту, по розподілу на вагові групи, по швидкостях осколків на різних відстанях від місця вибуху. Значення приведені з урахуванням поправочного коефіцієнта на кут падіння φ = 90° (розрив боєприпасу безпосередньо на поверхні грунту).

Таблиця 8.6

Калібр (діаметр) ВП

(снаряда або міни), мм

Величина приведеної зони ураження S, м2

Розміри приведеної зони ураження D, м

Снаряди

85

100

122

152

203

535

764 1528

1815

2674

26

31

44

48

59 Міни

120

160 1570

2270

44

54

Природно, приведені вище емпіричні залежності (8.15 - 8.25) носять орієнтовний характер і вимагають експериментальної перевірки. Проте при комплексному підході аналізу наслідків вибуху заглибленого ВП (особливо ВП, що має металевий товстостінний корпус) вони можуть забезпечити експерта корисною інформацією для винесення остаточних висновків вибухотехнічних досліджень.

8.2.3. Оцінка маси ВР ВП при його контактному і внутрішньому розташуванні

8.2.3.1. Розрахунок маси ВР за наслідками вибухового дроблення бетонних блоків

В даний час значна увага надається структурі гірських порід при їх вибуховому дробленні. Зокрема, співробітниками відділення геодинаміки вибуху Інституту геофізики НАН України [29] на основі експериментальних вибухів визначений вплив маси заряду ВР на величину характерних шматків висадженого матеріалу - бетонних блоків. Характер даної роботи напряму не пов'язаний з практикою вибухотехнічних досліджень. Проте, враховуючи відсутність якої-небудь спеціальної інформації з даного питання, одержані при цьому результати з деякою їх інтерпретацією корисні експертам для всебічного вивчення обставин вибуху на місці події, особливо при вибухах твердих середовищ (бетону, цегляної і кам'яної кладок тощо.). Нижче приведені основні викладення даної роботи.

Характеристики зарядів ВР:

вигляд ВР - порошкоподібний гексоген;
вид зарядів:

1) для накладних - циліндр із співвідношенням висоти до діаметру (h/d), рівним 0,3;

2) для внутрішніх - діаметр дорівнював 4, 6, 8, 10, 12 мм;

3) густина - 1300 кг/м3;

4) маса - 10; 15; 20; 40; 60; 80 г (для накладних зарядів) і 2,45; 5,5; 10,0; 15,3; 22,5 г (для внутрішніх зарядів).

Характеристики блоків:

матеріал - бетон;
міцність на одноосне стиснення - 14,3 МПа (для накладних зарядів) і 7,1 МПа (для внутрішніх зарядів);
довжина ребра - 0,2 м (для накладних зарядів) і 0,15 м (для внутрішніх зарядів).

Характеристики засобів підриву:

електродетонатори, розташовані на поверхні накладних зарядів;
детонуючий шнур, що прикладений до торця внутрішнього заряду і ініціюється електродетонатором.

Додаткові умови:

щоб уникнути дроблення шматків бетону, що розлітаються при вибуху, стінки приміщення, в якому проводилися вибухи, покривалися пористою гумою;
одержаний в результаті вибуху кусковий матеріал розсівався на окремі фракції за допомогою комплекту сит певного розміру.

Характеристики кускового матеріалу:

менше 40 мм - розміри встановлювалися отворами сит 0,14; 0,315; 0,63; 1,25; 2,5; 5,0; 10,0; 20,0; 40,0 мм;
більше 40 мм - розміри встановлювалися обмірами вручну.

В результаті вибуху накладного заряду завжди виникав максимальний шматок, формою близький до усіченої піраміди, підставою якої була нижня грань блоку, що контактує з металевою плитою. Висота піраміди зменшувалася із зростанням маси заряду, а розміри її підстави залишалися незмінними (0,2 х 0,2 м). Його маса значно залежала від маси заряду ВР, змінюючись від 9,6 кг при масі ВР, рівній 10 г, до 3,2 кг при масі заряду ВР, рівній 80 г.

Одержані при цьому апроксимуючі залежності для накладних зарядів ВР мають вигляд:

lg l_* = 2,186 - 0,016 ^. ω, (8.26)

lg m_* = 1,004 - 0,062 ^. ω, (8.27)

lg <l> = 2,213 - 0,0056 ^. ω, (8.28)

де l_* - характерний розмір шматків, мм;

m_* - характерна маса шматків, кг;

ω - маса заряду ВР, г;

<l> - середній розмір шматка для всього роздробленого матеріалу при конкретному значенні ω.

На відміну від зовнішніх (накладних) зарядів ВР для внутрішніх зарядів апроксимуючі залежності, що описують зв'язок між розмірами шматків бетону і масою заряду ВР, приймають вигляд:

l_* = 80,89 ^. ω^-0,936, (8.29)

<l> = 70,38 ^. ω^-1,382 (8.30)

При цьому характерний і середній розміри роздробленого матеріалу зв'язані співвідношенням:

l_* = 1,149 ^. <l> ^. ω^0,446 (8.31)

Таким чином, одержані авторами результати експериментальних досліджень свідчать про наявність зв'язку між масою зарядів ВР зовнішніх і внутрішніх ВП з лінійними розмірами і масою роздробленого при вибуху матеріалу. Використовуючи відомий математичний апарат, залежності (8.26 - 8.28) перетворяться до вигляду, необхідного експертам для оцінки маси заряду ВР висадженого ВП:

для зовнішніх (накладних) ВП:

ω = 136,6 - 62,5 ^. lg l_*, (8.32)

ω = 16,2 - 16,15 ^. lg m*, (8.33)

ω = 395,2 - 178,6 ^. lg <l>; (8.34)

для внутрішніх ВП:

ω = 61,1 ^. l_*^-0,936, (8.35)

ω = 357,5 ^. <l>^-1,382 (8.36)

Математичні залежності методичних рекомендацій, розглянутих в підрозділі 8.2.1, мають досить значну погрішність саме при малих значеннях кількості ВР висадженого ВП (менше 200 г). Приведені вище формули можуть заповнити деякий пробіл для випадку розгляду наслідків вибуху ВП при його зовнішньому (контактному) розташуванні на поверхні середовища значної твердості або при його заглибленні в це середовище і одержаних при цьому роздроблених шматків матеріалу.

8.2.3.2. Оцінка маси заряду ВР різної конструкції при його контактному розташуванні

Як відомо, руйнуюча дію вибуху визначається властивостями зруйнованого середовища, типом ВР, конструкцією і формою ВП, особливостями взаємодії середовища і ВП. Методика, розглянута в підрозділі 8.2.1, для оцінки маси заряду ВР по утворюваній при вибуху воронці передбачає в емпіричних залежностях використовування середнього значення діаметру воронки, зміряного в двох діаметрально протилежних напрямах, що дещо знижує погрішність залежностей. При цьому її глибина не враховується. Звичайно, у разі м'якого, рихлого ґрунту, коли після вибуху відбувається обсипання ґрунту в утворювану воронку, застосування як параметру вибуху глибини воронки обмежене. Проте для твердого грунту, коли після вибуху утворюється досить яскраво виражена воронка без країв, що обсипаються, було б доцільним для оцінки маси ВР використовувати її глибину.

Глибина руйнування ґрунту має в промисловості практичне значення при вибуховій проходці свердловин різного призначення, руйнування залізобетонних і кам'яних конструкцій, проходці гірських виробок. Співробітниками Інституту геофізики НАН України [30] на основі експериментальних досліджень надане порівняння руйнуючої здатності ВП контактної дії різної конструкції декількох видів ВР. У всіх випадках у якості ґрунту застосовувався грубозернистий граніт густиною 2,66 ¸ 2,68 т/м3, який, з деяким допущенням можна порівняти з такими типами ґрунту, як кам'яна кладка, бетон, залізобетон.

1. Одним з питань був розгляд впливу форми контактної поверхні ВП, що споряджаються одним видом ВР, на глибину одержуваного в ґрунті поглиблення. Як заряди ВР бралися циліндрові заряди пресованого тротилу з плоскою і сферичною контактною поверхнею. При цьому маса ВР варіювалася від 25 до 400 г, що якраз відповідає тротиловим шашкам, що випускаються промисловістю і найчастіше зустрічаються в експертній практиці. При оптимальній формі заряду ВР, коли його висота h_з дорівнювала діаметру d_з(h_з/d_з = 1), глибина в ґрунті мала значення:

для зарядів з плоскою контактною поверхнею - 0,36d_з;
для зарядів з сферичною контактною поверхнею - 0,42d_з.

2. Якщо контактна поверхня заряду ВР покрита пластичним ВР, що забезпечує надійне прилягання до руйнованої поверхні, то в цьому випадку корисна робота контактного вибуху збільшується. Зокрема, при контакті основного тротилового заряду з поверхнею ґрунту через пластит Г-75, гексопластит 74 або ЛТІ-4 глибина одержуваного поглиблення збільшувалася з 0,36d_з до 0,55d_з.

3. Природно припустити, що посилення руйнуючої дії спостерігатиметься при використовуванні зарядів з вищими детонаційними властивостями. Дана обставина підтверджується випробуваннями зарядів ВР з тротилу, гексогену і октогену однакової маси з сферичною контактною поверхнею. Одержана при цьому глибина руйнування мала значення:

для заряду з тротилу - 0,44d_з;
для заряду з гексогену - 0,55d_з;
для заряду з октогену - 0,65d_з.

Велике практичне значення можуть мати результати, одержані при випробуваннях кумулятивних зарядів. Досліди проводилися із зарядами з тротилу, гексогену і октогену масою близько 400 г; кумулятивна воронка мала конусоподібний вигляд з кутом при вершині α = 75 ¸ 135° з облицьовуванням з листової міді завтовшки 1 мм. Результати руйнуючої дії зарядів представлені в таблиці 8.7. Випадок, коли α = 180°, відповідає заряду з пласкою контактною поверхнею.

Таблиця 8.7

Вибуховa речовина

Кут при вершині воронки, α, град

Глибина руйнування

r, см

r/d_з

Тротил

75

90

120

135

180 1,52-1,63

1,80-1,91

2,17-2,34

2,81-2,91

2,92-3,00

0,39-0,41

0,46-0,48

0,55-0,59

0,71-0,74

0,74-0,76

Гексоген

75

120

180 3,39-3,49

3,67-3,71

3,71-3,79

0,86-0,88

0,93-0,94

0,94-0,96

Октоген

75

120

180 3,83-3,91

3,61-3,79

4,45-4,54

0,97-0,99

0,91-0,96

1,13-1,15

З результатів спостережень видно, що глибина руйнування ґрунту при застосуванні зарядів з кумулятивною воронкою менша, ніж для найефективніших зарядів з пласкою контактною поверхнею для всіх типів ВР.

8.3. Експериментальні дослідження

При вибуху ВП на місці події залежно від речової обстановки, розташування ВП і уражаючих чинників вибуху утворюються різноманітні сліди, що дають початкові дані для визначення конструкції ВП. У загальному випадку їх можна об'єднати таким чином:

1. Воронка в ґрунті при розташуванні ВП на поверхні, заглибленого або над поверхнею.

2. Зруйновані елементи конструкції (дерев'яних, металевих, скляних, стіни споруд) при контактному розташуванні ВП або на деякій відстані від конструкції.

3. Осколкові пошкодження об'єктів.

4. Сліди продуктів детонації (згорання) ВР.

Всі сліди характеризуються якими-небудь параметрами, пов'язавши які між собою можна одержати залежність для визначення однієї з основних складових частин ВП – кількісного значення маси заряду ВР. Для побудови даних залежностей потрібна постановка експериментів з урахуванням кожного чинника. Експериментальний процес є трудомістким і вимагає значних матеріальних і часових витрат. Враховуючи дану обставину, основна увага була приділена розробці інтерполяційних залежностей для визначення кількості ВР безкорпусного ВП за геометричними параметрами воронки, яка утворюється під час вибуху ВП при його розташуванні на поверхні ґрунту, в різні пори року.

8.3.1. Проведення експериментальних досліджень при розташуванні ВП на поверхні ґрунту

Під час вибуху заряду ВР ВП, дія якого виявляється на поверхні, в ґрунті утворюється конусоподібна воронка. При цьому енергія ВР витрачається на дроблення, подолання сили тяжіння висадженої маси і на її відрив по твірній воронки вибуху. Формули, що використовуються як в народногосподарських галузях при розрахунках необхідних витрат ВР, так і у вибухотехнічних дослідженнях при визначенні кількості ВР висадженого ВП, побудовані на пропорційній залежності між масою ВР і об'ємом висадженого ґрунту [22]:

ω = K₁ × K₂ × V, (8.3.1)

де ω - шукана величина заряду ВР, кг;

K₁ - коефіцієнт пропорційності;

K₂ - витрата ВР для викиду висаджуваної породи, кг/м3;

V – об’єм породи в межах воронки вибуху, м³. При цьому об'єм обчислюється:

у народногосподарських галузях для внутрішніх (заглиблених) зарядів - по лінії якнайменшого опору (найкоротшій відстані від центру вибуху до вільної поверхні);
у криміналістичній вибухотехніці - по середньому діаметру воронки. Як було вказано в підрозділі 8.2.1.1.1, формула з методичних рекомендацій [22] при визначенні розрахункових значень кількості ВР по діаметру воронки дає досить великі значення відносної погрішності порівняно з істинними значеннями. Авторами даної роботи пропонується побудувати інтерполяційну закономірність для обчислення маси заряду ВР, в якій як параметри застосувати середній діаметр воронки і її глибину. З цією метою підрозділами ДНДЕКЦ МВС України були проведені експериментальні вибухи тротилових шашок масами 100, 200, 300 і 400 г на різних видах грунту.

Як було вказано в підрозділі 8.2.1.1.1, формула з методичних рекомендацій [22] при визначенні розрахункових значень кількості ВР по діаметру воронки дає досить великі значення відносної погрішності порівняно з істинними значеннями. Авторами даної роботи пропонується побудувати інтерполяційну закономірність для обчислення маси заряду ВР, в якій як параметри застосувати середній діаметр воронки і її глибину. З цією метою підрозділами ДНДЕКЦ МВС України були проведені експериментальні вибухи тротилових шашок масами 100, 200, 300 і 400 г на різних видах грунту.

8.3.2. Інтерполяційні формули для обчислення кількості ВР по параметрах воронки

Для отримання інтерполяційних формул був використаний один з методів статистичної обробки експериментальних даних, уживаних при описі в поліноміальній формі різних фізико-хімічних властивостей однотипних речовин [28].

Опис в поліноміальній формі кількості ВР (у тротиловому еквіваленті) дозволяє врахувати декілька незалежних змінних на основі табличних значень – параметрів воронки для різних мас заряду ВР. При цьому, безпосередньо в залежність вводяться діаметр і глибина воронки для різних видів грунту. У коефіцієнтах полінома враховується, природно з деякою погрішністю, твердість грунту в різну кліматичну пору року. Обмежена кількість експериментальних даних однотипних зарядів ВР (тротилових шашок), в основному для трьох мас (100, 200 і 300 г) дозволяє у якості інтерполяційної залежності застосувати поліном першого ступеня в наступному вигляді [28]:

ω = А₀ + А₁ × D + А₂ × H, (8.3.2)

де ω - шукана величина заряду ВР, г;

А₀, А₁, А₂ - коефіцієнти полінома, визначувані по методу якнайменших квадратів на основі табличних (експериментальних) даних;

D - діаметр воронки, см;

H - глибина воронки, см.

Значення питомої витрати ВР для однакових видів ґрунту, приведені в різних літературних і довідкових джерелах [18 - 21], дещо відрізняються один від одного. Проте їх аналіз показує, що на підставі середніх значень питомої витрати ВР деякі категорії ґрунтів можна об'єднати в групи, що дозволить значно скоротити кількість досліджуваних видів ґрунтів. Зокрема, авторами пропонується наступне групування (при нормальних кліматичних умовах):

I група - рослинний грунт (середнє значення питомої витрати К = 0,64 кг/м³ );

II група - лiс, крейда (К = 0,98 кг/м³ );

III група - пісок щільний або вологий, міцні глини, гіпс, суглинок, супісок (К = 1,17 кг/м³ );

IV група - пісок, вапняк-черепашник, вапняк, пісковик, мармур (К = 1,75 кг/м³ );

V група - бетон, граніт, базальт, порфірит (К = 2,06 кг/м³ ).

В результаті обробки експериментальних даних були одержані інтерполяційні залежності обчислення маси ВР для трьох груп грунтів.

Для I групи (рослинний грунт):

ω = 5,7 - 16,9 × D + 47,0 × H (8.3.3)

Для V групи (бетон):

ω = - 28,3 + 1,2 × D + 35,8 × H (8.3.4)

Для IV групи (пісок щільний, суглинок, супісок):

ω = - 272,1 + 5,8 × D + 26,8 × H (8.3.5)

Точність одержаних рівнянь можна було б підвищити, використовуючи поліноми другого або третього ступеня з введенням додаткових членів, що характеризують ефекти взаємодії другого і третього порядку, а також логарифмічні залежності [28]. Проте для цього необхідне значне розширення кількості експериментальних вибухів в діапазоні різних мас ВР (75, 400 г і більше). Тим не менше, одержані інтерполяційні формули дозволяють точніше визначити кількість ВР висадженого ВП для маси заряду від 100 до 300 г, ніж за формулою з методичних рекомендацій [22].

На підставі синтезованого математичного апарату, викладеного авторами в різних літературних джерелах, а також розробленого співробітниками КНДІСЕ на основі обробки результатів експериментальних вибухів, проведених в різних регіонах України вибухотехнічними службами МВС України, було розроблено програмний комплекс “ВИБУХ”, який дозволяє проводити обчислення маси ВР використаного ВП за слідами на місці вибуху. Керівництво користувача комплексом наведено в Додатку К.

9. Рекомендації по оформленню висновків експертиз

9.1. Нормативні документи, які визначають зміст висновку експерта

Висновок експерта регламентується статтями Кримінально-процесуального кодексу, які зазначають загальний необхідний обсяг змісту висновку:

“Стаття 200 КПК України. Висновок експерта.

Після проведення необхідних досліджень експерт складає висновок, в якому повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом.”

“Ст. 196 Порядок призначення експертизи.

…. Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу за відомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом.”

Крім цього, загальна структура висновку експерта та зміст його частин подається у відомчих документах [31], зокрема, "висновок експерта складається з трьох частин: вступної, дослідницької та заключної". Зазначається також головне завдання експертизи вибухових пристроїв:

Визначення факту вибуху вибухового пристрою на місці події.
Визначення виду вибуху.
Визначення належності об'єкта до вибухових пристроїв (боєприпасів) та визначення класифікаційної категорії пристрою.
Визначення потужності вибуху вибухового пристрою.
Визначення (опис) конструкції пристрою та способу його виготовлення.
Установлення здатності пристрою викликати вибух та можливості вибуху пристрою в конкретних умовах (струс, нагрівання тощо).
Установлення наявності в обставинах справи даних, що стосуються особи, яка виготовила саморобний вибуховий пристрій і привела його в дію.

9.2. Методичні рекомендації по оформленню висновку експерта

9.2.1 Загальні положення

Висновок експерта складається з трьох частин: вступної, дослідницької та заключної.

Висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який проводив дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків.

Якщо до висновку експерта додаються ілюстративні матеріали (фототаблиці, креслення, схеми, діаграми тощо), вони також підписуються експертом (експертами); підписи засвідчуються відбитком печатки експертної установи. Ілюстрації повинні бути розміщені на спеціальних таблицях, які містять назву експертної установи. Ілюстрації повинні бути пронумеровані, і при необхідності, містити пояснювальні підписи.

Якщо експерт не є працівником державної спеціалізованої установи і працює на професійній основі самостійно, він засвідчує наданий ним висновок своїм підписом і печаткою із зазначенням ідентифікаційного коду суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо експерт працює у складі юридичної особи, його висновок також засвідчується підписом керівника та печаткою юридичної особи.

9.2.2 Вступна частина

У вступній частині висновку повинно зазначатись:

9.2.2.1. Найменування документа ("Висновок"), його номер, за наявності відповідних підстав - характер експертизи (чи є вона додатковою, повторною, комісійною або комплексною), вид (назва) експертизи, за якою справою (кримінальною, цивільною, номер справи) вона проводиться.

Приклад 1.

ВИСНОВОК №1234

судово-вибухотехнічної експертизи

за матеріалами кр. справи № 334-221

Приклад 2.

ВИСНОВОК №1234

додаткової судово-вибухотехнічної експертизи

за фактом вибуху у будинку г-на Н.

Приклад 3.

ВИСНОВОК №1234

повторної судово-вибухотехнічної експертизи

за обвинуваченням Н. за ст. 263 п.1 КК України

Приклад 4.

ВИСНОВОК №1234

спеціаліста вибухотехніка

по факту вилучення боєприпасів у поїзді №41 Москва – Прага

9.2.2.2. Дата складання висновку:

Складений 17 березня 2017 року

9.2.2.3. Дата надходження постанови (ухвали), об'єктів і матеріалів справи до експертної установи (її найменування), найменування і дата складання документа, на підставі якого виконується експертиза (постанова, ухвала), та найменування особи (посада, прізвище, ініціали) або органу, яка призначила експертизу, перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, та зразків (у разі надходження). Відомості про надані матеріали справи (у тому числі вид (назва) матеріалів (документів) та кількість аркушів);

Приклад 5.

15 травня 2000 року до Київського НДІ судових експертиз МЮ України з прокуратури Черкаської області, при постанові про призначення вибухотехнічної експертизи від 12.05.2000 р. слідчого прокуратури . . . , надійшли:

– пластмасові та металеві уламки від магнітоли, дерев'яні уламки, бите скло, побутовий електричний шнур;

– копія протоколу огляду місця події від 12.01.1998 р. та схема до нього – на 4-х арк.

Якщо перед експертизою постає задача визначити вид або назву пристрою який надається на експертизу, то його назва не вказується, оскільки це необхідно встановити спеціальними дослідженнями.

Приклад 6.

15 травня 2000 року до Київського НДІ судових експертиз МЮ України з прокуратури Черкаської області при постанові про призначення вибухотехнічної експертизи від 12.05.2000 р. слідчого прокуратури . . . надійшли два предмети округлої форми з ребристою поверхнею та два циліндричні предмети з важелем та кільцем.

9.2.2.4. Спосіб доставки та вид упаковки досліджуваних об'єктів із зазначенням у необхідних випадках відомостей про те, чи впливав спосіб упаковки на їх збереженість.

9.2.2.5. Обставини справи та вихідні дані, що мають істотне значення для дачі висновку – обставини, що стосуються виявлення вибухових пристроїв або їх частин, здійснення будь-яких конструктивних змін в процесі вилучення, з обов’язковим зазначенням джерела отримання таких даних.

9.2.2.6. Питання, які винесено на вирішення експертизи.

У висновку експертизи питання записуються у тому формулюванні, яке міститься у постанові (ухвалі) без будь-яких змін (текст береться у лапки). Якщо питання у постанові (ухвалі) сформульовано неясно або редакція питання в постанові (ухвалі) не відповідає Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки і призначення судових експертиз, але зміст завдання експертові зрозумілий, то після наведення питання в редакції постанови (ухвали) про призначення експертизи він може дати відповідні роз'яснення і викласти питання в редакції, що відповідає згаданим Рекомендаціям.

Якщо поставлено декілька питань, експерт має право згрупувати їх і викласти в послідовності, яка забезпечує найбільш доцільний порядок дослідження.

Якщо деякі питання, що містяться у постанові (ухвалі), вирішувались при проведенні експертиз різних видів наводяться відомості (експертна установа, номер та дата висновку) про ці експертизи.

Після цього наводяться питання, які вирішуються експертом у порядку експертної ініціативи.

При наявності в постанові (ухвалі) про призначення експертизи питань, які не відносяться до предмета експертизи або не входять до компетенції експерта, - вказуються причини, з яких ці питання не вирішувались.

9.2.2.7. Відомості про експерта (експертів): посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання, прізвище, ім'я та по батькові, освіта, експертна спеціальність, стаж експертної роботи, номер свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта;

9.2.2.8. У випадку проведення судової експертизи, попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 Кримінального кодексу України (в необхідних випадках – також за відмову від надання висновку за ст. 385 Кримінального кодексу України), що підписується експертом (експертами).

9.2.2.9. Дату направлення клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, дату надходження додаткових матеріалів або відомостей про наслідки розгляду клопотання; обставини справи, які мають значення для надання висновку, з обов'язковим зазначенням джерела їх отримання.

9.2.2.10. При проведенні повторних експертиз указуються відомості про первинну (попередні) експертизу (прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи чи місце роботи експертів, номер і дата висновку експертизи, зміст заключних висновків первинної (попередніх) експертизи; зміст питань, які були поставлені перед експертом на повторне вирішення, а також мотиви призначення повторної експертизи, які зазначені в постанові (ухвалі) про її призначення); у разі, якщо такі мотиви в постанові (ухвалі) відсутні, про це робиться відповідний запис;

9.2.2.11. При проведенні комісійних та комплексних експертиз зазначається голова комісії (провідний експерт).

9.2.2.12. Наводяться відомості про процесуальні підстави та осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальний статус).

9.2.2.13. Нормативні акти та література, які використовувались експертом при вирішенні поставлених питань із зазначенням, відповідно, їх дати, номера прийняття, редакції та бібліографічних даних.

9.2.2.14. Перелік контрольно-вимірювальних приладів та інструменту (з наведенням відомостей про їх повірку).

9.2.3. Дослідницька частина

В загальному випадку дослідницька частина повинна містити описи досліджуваних об’єктів та пошкоджень на них, стану об'єктів експертного дослідження, методи (методики) дослідження , їх реєстраційний номер, та умови їх застосування, процесу експертного дослідження та отриманих результатів, наукове обґрунтування встановлених фактів, посилання на довідково-нормативні матеріали та літературні джерела, що використовувались при проведенні досліджень. Зокрема:

9.2.3.1. Якщо експертом використовуються дані, що є в матеріалах справи, які мають значення для обґрунтування висновків, на початку дослідницької частини наводяться ці дані (переважно у вигляді цитат) з посиланням на відповідні аркуші справи.

9.2.3.2. Опис об'єктів дослідження, повинен починатись з попередньої фіксації зовнішнього вигляду, а також містити перелік технічних засобів, які використовуються при цьому. Ілюстрації, виконані за допомогою фотографічної або цифрової техніки, повинні бути розміщені у таблицях додатку до експертизи з дотриманням вимог криміналістичної зйомки з масштабною лінійкою.

9.2.3.2.1. Якщо перед експертизою стоїть питання щодо належності певного предмету або пристрою до категорії боєприпасів або вибухових пристроїв, в описі повинні бути зазначені:

а) загальна форма, розміри, конструкція пристрою (предмета), матеріал складових частин, колір, вид та вага заряду вибухової речовини (за результатами хімічної експертизи або за довідковими даними);

б) наявність, зміст та спосіб виконання маркувальних позначень;

в) стан поверхонь, наявність будь-яких пошкоджень, корозії, нашарувань речовин та інше.

д) наявність у пристрою усіх необхідних складових частин, наявність будь-яких внесених змін у відому конструкцію.

9.2.3.2.2. Якщо на дослідження надані частини вибухового пристрою, що вибухнув, в описі повинні бути зазначені:

а) форма, розміри, матеріал предметів (при значній кількості доцільно поділити предмети на групи за певними ознаками);

б) характер поверхонь та країв досліджуваних частин, зазначити наявність технологічних поверхонь, розламів, виду покриття та його кольору;

в) ознаки термічного впливу на предметах, наявність та розташування нашарувань продуктів вибуху;

г) наявність серед представлених предметів таких, що мають спільні лінії розділення.

9.2.3.3. Далі, на основі порівняння з довідковими джерелами та оцінки загальних ознак предмету, робиться висновок про вид вибухового пристрою або предмету, його призначення, спосіб його виготовлення, принцип дії. У випадку, якщо вибуховий пристрій виготовлений саморобним способом можна навести принципову схему пристрою. Якщо перед експертом поставлене відповідне питання, робиться висновок про наявність спеціальних знань у особи, яка виготовила даний пристрій.

9.2.3.4. Якщо вирішення питання вимагає теоретичних розрахунків, то в такому випадку необхідно вказати:

вибрану методику та вихідні дані для розрахунків, а також обґрунтування прийнятих значень технічних величин при проведенні розрахунків;
використані математичні залежності та літературні джерела, з яких вони взяті;
результати розрахунків та, при необхідності, їх тлумачення.

Приклад 7.

… З метою вирішення питання про небезпечну відстань при вибуху даного вибухового пристрою, проводились теоретичні розрахунки максимального розльоту осколків за методикою, що викладена у [1]:

Можливий радіус розльоту осколків при підриві заряду вибухової речовини визначаємо за формулою (1) [1]:

R ₀ = ³ √ C , м (1)

де R ₀ – дальність розльоту осколків при підриві предмета на робочій поверхні столу, м;

С – загальна маса підірваного заряду ВР у тротиловому еквіваленті, кг,

Для цього розраховуємо масу заряду вибухової речовини за формулою (2) [1]:

С = 2,25 ∙ К ∙ Д³ , кг (2)

де Д – середній діаметр воронки: Д = (Д₁ + Д₂) / 2; Д₁ - максимальний діаметр воронки, м; Д₂ - максимальний розмір воронки в перпендикулярному напрямку, м. Згідно протоколу огляду місця події (а.с.9) параметри Д₁ і Д₂ в даному випадку складають відповідно 0,28 м та 0,18 м. Отже, Д = (0,28 + 0,18) / 2 = 0,2 м;

К – коефіцієнт витрачення вибухової речовини, який залежить від матеріалу перешкоди. По таблиці 2 [2], для даних обставин події (матеріал перешкоди - фанера), визначаємо К = 1,5 .

За формулою (2) , обчислюємо масу заряду ВР в тротиловому еквіваленті:

С = 2,25 ∙ 1,5 ∙ 0,2³ = 0,027 кг.

За формулою (1) обчислюємо дальність розльоту осколків при підриві заряду вибухової речовини, масою 0,027 кг у тротиловому еквіваленті:

R₀ = ³√ 0,027 = 30 м.

Таким чином, небезпека для життя і здоров'я людей при вибуху даного вибухового пристрою на відкритій місцевості становить приблизно до 30 метрів.

9.2.3.5. Якщо під час дослідження проводились експерименти, то у висновку слід зазначити:

мета проведення експерименту;
умови проведення експериментальних досліджень;
спосіб здійснення та результати випробування.

За результатами дослідження робиться висновок про придатність даного вибухового пристрою для використання за призначенням.

Приклад 8.

… З метою вирішення питання щодо придатності тротилової шашки для використання, були проведені експериментальні дослідження в умовах спеціалізованого полігону за участю членів комісії у складі: (посада, П.І.Б. …)

Тротилова шашка була розміщена на поверхні ґрунту, а в запальний отвір був вставлений електродетонатор ЭД-КЗ-ПМ, до вивідних проводів якого була приєднана магістраль від підривної станції КПМ-1А. При подачі струму відбулось спрацювання (вибух) тротилової шашки з утворенням у ґрунті воронки діаметром 30 см і глибиною близько 10 см.

Результати проведених випробувань дають підстави для висновку про те, що тротилова шашка придатна для використання за призначенням.

У випадку встановлення непридатності пристрою до використання, повинні бути вказані несправності та можливі причини їх виникнення.

Приклад 9.

… З метою вирішення питання щодо придатності електровибухового пакета для використання, були проведені експериментальні дослідження в умовах спеціалізованого полігону за участю членів комісії у складі …

Електровибуховий пакет був на 1/3 його висоти заглиблений у грунт, вивідні проводи приєднані до підривної станції КПМ-1А. При подачі струму відбулось часткове спрацювання: послідовне запалювання електрозапалювача, викидного заряду, сповільнювача та викид звукового елементу на висоту близько 20 метрів. При цьому основний піротехнічний склад звукового елементу не спрацював. Це може бути пояснене частковим хімічним розкладенням піротехнічного складу звукового елементу у зв'язку з простроченим гарантійним терміном зберігання електровибухового пакета (гарантійний термін зберігання електровибухових пакетів становить не більше 20 років, дата виготовлення досліджуваного електровибухового пакета – травень 1971 р.)

Результати проведених випробувань дають підстави для висновку про те, що досліджувані електровибухпакети придатні для використання за призначенням. Однак, приймаючи до уваги дату їх виготовлення і встановлений для них термін зберігання, при застосуванні досліджуваних електровибухових пакетів може бути отримана їх відмова (неповне спрацювання).

9.2.3.6. Якщо під час дослідження проводилась реконструкція вибухового пристрою, то у висновку повинні бути описані:

конструкція вибухового пристрою, вага заряду вибухової речовини, його положення відносно оточуючих предметів при проведенні експериментальних вибухів;
ознаки, які виявлені в результаті експериментальних вибухів даної конструкції вибухового пристрою (якщо такі проводились);
результати порівняння ознак експериментальних вибухів з реальними наслідками вибуху на місці події.

За результатами порівняння робиться висновок про конструкцію та параметри вибухового пристрою, вибух якого мав місце в реальних обставинах.

9.2.3.7. Узагальнення та оцінка результатів окремих досліджень, які є підставою для формулювання висновків можуть викладатися у синтезуючому розділі дослідницької частини висновку експерта у якому наводяться результати всебічного аналізу ознак, їх сукупності, а також оцінка результатів експериментальних досліджень.

Для вирішення питання про належність предмета до боєприпасів, поряд з дослідженням конструктивних параметрів необхідно оцінити його справність та придатність для прямого застосування. Головним критерієм для визначення придатності вибухових пристроїв для використання є результати експериментальних досліджень.

9.2.3.8. Якщо на будь-яке поставлене питання немає можливості дати відповідь, то в дослідницькій частині слід вказати причини цього.

Приклад 10.

… В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо того, у який момент відбулося спрацювання вибухового пристрою в автомобілі Mercedes-Benz 600SEL – при увімкненні замка запалювання або при включенні коробки передач з натисканням педалі зчеплення). Також, в протоколі огляду місця події не зазначено про наявність встановленої на автомобілі додаткової електропроводки чи виявлення будь-яких механізмів приведення в дію вибухового пристрою або виявлення радіодеталей тощо. Отже, встановити спосіб приведення в дію вибухового пристрою в автомобілі Mercedes-Benz 600SEL не видається можливим в зв'язку з вищевказаними обставинами та відсутністю серед досліджуваних речових доказів частин будь-якого об’єкту, що міг служити засобом підриву .

9.2.3.9. Опис процесу застосування інструментальних методів дослідження та проведення експертних експериментів може обмежуватись викладенням кінцевих результатів. У зазначених випадках графіки, діаграми, таблиці, матеріали експертних експериментів мають зберігатись у наглядових експертних провадженнях і на вимогу осіб, які призначили експертизу (дослідження), можуть надаватись їм для ознайомлення.

9.2.3.10. У дослідницькій частині висновку експерта при проведенні повторної експертизи вказуються причини розбіжностей з висновками попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.

9.2.4. Заключна частина

9.2.4.1. У заключній частині викладаються висновки дослідження у вигляді відповідей на поставлені питання в послідовності, що визначена у вступній частині. Висновки викладаються у вигляді відповідей на поставлені перед експертом питання в тій послідовності, в якій вони викладені у вступній частині висновку.

На кожне з поставлених питань має бути дано відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити. Допускається об’єднання відповідей на два (або більше) питання, якщо вони фактично дублюють або уточнюють одне одного.

У разі, якщо заключний висновок не може бути сформульований у стислій формі, допускається посилання на результати досліджень, викладених у дослідницькій частині.

Формулювання висновку повинно бути чітким, ясним і не допускати подвійного тлумачення.

9.2.4.2. При відповіді на питання про вид вибухового пристрою та його класифікаційну належність, в окремих випадках, окрім вищезазначеного, доцільно навести дані про його призначення, галузь застосування, комплектність, наявність в його складі вибухових речовин певного виду, потенційну небезпеку даного пристрою тощо.

9.2.5. Додатки

Після викладення висновків та підпису експерта, нижче, після слова “Додаток” або „Довідка” необхідно вказати перелік об'єктів та документів, що додаються до висновку експертизи. Ними можуть бути:

досліджувані предмети та пристрої або залишки від них, що залишились після експериментальних випробувань;
матеріали справи, які надавались експерту;
таблиці з ілюстраціями;
акти іспитів тощо.

Досліджувані об’єкти повинні бути упаковані відповідним чином, щоб виключити їх пошкодження при транспортуванні.

9.3. Зразки оформлення висновків експертів, рекомендовані для співробітників СЕУ МЮ України, наведені у Додатку І, а рекомендовані для співробітників СЕУ МВС, – наведені у Додатку Й.

9.4. Деякі недоліки, що інколи мають місце при оформленні висновків вибухотехнічних експертиз:

неповнота та неточність опису досліджуваних об'єктів, зразків та інших матеріалів; використання побутової термінології;
відсутність посилань на довідково-нормативні матеріали та літературні джерела при проведенні класифікаційних досліджень;
недостатнє висвітлення у висновках умов проведення експериментальних досліджень (вибухів), хоча ці умови в значній мірі визначають результати випробувань та їх оцінку;
недостатнє обґрунтування висновків, що утруднює їх оцінку слідством або судом.

Перелік посилань

Криминалистическая взрывотехника и взрывотехническая экспертиза: Методические рекомендации. - Ч.1. - Барнаул: АГУ, 1989. - 34 с.
Криминалистика: Учебник. / Под ред. В.А. Образцова - М.: Юрист, 1995. - 592 с.
Шляхов А.Р. Общие положения методики криминалистической экспертизы: Учебно-методическое пособие. - М., 1961. - 119 с.
Словарь основных терминов теории и практики судебной экспертизы: Общая часть. - М.: ВНИИСЭ, 1976. - 36 с.
Шляхов А.Р. Процессуальные и организационные основы криминалистической экспертизы: Методическое пособие. - М.: ВНИИСЭ, 1972. - 119 с.
Шляхов А. Р. Судебная экспертиза: организация и проведение. - М.: Юридическая литература, 1979. - 166 с.
Классификация судебных экспертиз и типизация их задач. - М.: ВНИИСЭ, 1977. - 134с.
Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз. // Офіційний вісник України - 1998. - №46. - С.196-198.
Классификация основных методов судебной экспертизы. - М.: ВНИИСЭ, 1982. - 176 с.
Зинин А.М., Майлис Н.П. Научные и правовые основы судебной экспертизы. М.: 2001-246 с.
Общее учение о методах судебной экспертизы: Сборник научных трудов. - М.: ВНИИСЭ, 1977. - Вып. 28. - 131 с.
Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. Общая и частная теории. М.: 1987.
Козлова Л.Н., Устьянцева Т.В. Основные требования, предъявляемые к методическим материалам в СЭУ МЮ СССР: Методические рекомендации. - М.: ВНИИСЭ, 1986. - 9 с.
Дильдин Ю.М., Мартынов В.В., Семенов А.Ю., Шмырев А.А. Взрывные устройства промышленного изготовления и их криминалистическое исследование. М., ВНКЦ МВД СССР, 1991.
Пащенко В.І. Основи судової вибухотехнічної експертизи: Науково-методичний посібник. – К. ДНДЕКЦ МВС України, 2000.
Орлова Е.Ю. Химия и технология бризантных взрывчатых веществ. -Л.: Химия, 1973.
Ю.М. Дильдин, В.В. Мартынов, А.Ю. Семенов, А.А. Шмырев. Взрывные устройства промышленного изготовления и их криминалистическое исследование. - М.: ВНКЦ МВД СССР, 1991. 120 с.
А.Д. Яхонтов. Взрывные работы и взрывчатые материалы. - М.: Госгортехиздат, 1959. 328 с.
В.А. Ассонов, М.М. Докучаев, И.М. Кукунов. Буровзрывные работы. - М.: Госстройиздат, 1960. 408 с.
В.Н. Аргутинский. Взрывные работы в лесной промышленности. - М.: Всесоюзное кооперативное издательство, 1953. 127 с.
Ф.А. Авдеев, В.Л. Барон, Н.В. Гуров, В.Х. Кантор. Нормативный справочник по буровзрывным работам. - М.: Недра, 1986. 511 с.
Ю.М. Дильдин, А.И. Колмаков, А.Ю. Семенов, А.А. Шмырев. Предварительная расчетная оценка параметров взорванного заряда взрывчатого вещества по данным осмотра места происшествия. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1986. 22 с.
Б.А. Прохоров. Боеприпасы артиллерии. М.: Машиностроение, 1973, 512 с.
А.Г. Горст. Пороха и взрывчатые вещества. М.: Машиностроение, 1972, 207 с.
Е.Ю. Орлова. Химия и технология бризантных взрывчатых веществ. Л.: Химия, 1973, 681 с.
В.Р. Горовой, Н.А. Бильдюкевич, В.П. Чулков. Производство пиротехнических составов и средств. М.: Машиностроение, 1982, 297 с.
Ф.А. Баум, К.П. Станюкович, Б.И. Шехтер. Физика взрыва. М.: Государственное издательство физико-математической литературы, 1959, 800 с.
Л.П. Рузинов. Статистические методы оптимизации химических процессов. - М.: Химия, 1972. 199 с.
В.П. Поплавский. Иерархия кусков при взрывном дроблении. “Физика горения и взрыва”. 1998, т. 34, № 1.
А.В. Михалюк, П.А. Паршуков. Эффективность зарядов различных конструкций при разрушении горных пород контактным взрывом. “Физика горения и взрыва”. 1998, т. 34, № 5.
Інструкція про призначення та проведення судових експертиз, затв. наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.04 N 144/5).
Кримінально-процесуальний кодекс України.
Методические пособия по составлению актов криминалистической экспертизы. – М.: Отдел криминалистических учреждений МЮ СССР, 1956.
Образцы экспертных заключений. Баллистика. Сост. В.Е.Бергер, Я.В.Рыбалко. – К.: РИО МВД УССР, 1988. –172 с.
Сборник комментированных заключений экспертов. Выпуск 2. Заключения по судебно-баллистической и судебно-трассологической экспертизам. Отв. ред. Нусбаум В.И., Майлис Н.П. – М.: ВНИИСЭ, 1988.
Формы выводов в заключении эксперта. Методическое пособие. Отв. ред. Эйсман А.А. – М.: 1992.

МЕТОДИКА комплексного дослідження вибухових пристроїв, вибухових речовин і слідів вибуху

УДК 343.98 № держрєєстрації 0103U002003

Рецензенти:

Кобець М.В. – кандидат юридичних наук, доцент кафедри спеціальної техніки Київського національного університету внутрішніх справ

Автори:

Прохоров-Лукін Г.В., кандидат юридичних наук, завідуючий лабораторією КНДІСЕ МЮ України

Пащенко В.І. – начальник ВТЛ ДНДЕКЦ МВС України

Биков В.І., завідуючий сектором КНДІСЕ МЮ України

Радкевич Д.А., старший науковий співробітник ЛНДІСЕ МЮ України

Собакар І.С., завідуючий лабораторією ХНДІСЕ МЮ України

Сомов В.В., старший науковий співробітник ХНДІСЕ МЮ України

Ткаченко Є.М. – начальник сектора ВТЛ ДНДЕКЦ МВС України

Турта Ю.І., завідуючий сектором КНДІСЕ МЮ України

Усков К.Ю., завідуючий сектором КНДІСЕ МЮ України

Щукін О.Ю., завідуючий сектором ЛНДІСЕ МЮ України

Методика комплексного дослідження вибухових пристроїв, вибухових речовин і слідів вибуху – К.:, 2007. – 218 с. (ілюстр.)

2Al + 3H2O = Al2O3 + 3H2

2Al + 3CO2 = Al2O3 + 3CO

Свр = 0,262Wб / Квр , (1)

Свр = 0,262∙425 / 1 = 111,5 (г)

R ≤ 0.5 + 0.753 √C , (2)

Rсм = 1,1 √ С при С < 300 кг; (3)

Rсм = 2,7 √ С при С > 300 кг, (4)

М = 2,25·К·Д3, (8.1)

Маса заряду ВР - тротилової шашки, г (дата)

Найменування грунту (значення К, кг/м3)

Середній діаметр воронки, мм

Глибина воронки, мм

Розрахункова маса заряду ВР (середня), г

Відносна погрішність, %

75 (01.10.98)

Рослинний грунт (0,47¸0,81)

214,5

87

10,4¸17,9 (14,2)

81,1

75 (01.10.98)

Рослинний грунт (0,47¸0,81)

210,0

67

9,8¸16,9 (13,3)

82,2

75 (05.11.98)

Асфальт

(1,36¸2,00)

150,0

48

10,3¸15,2 (12,7)

83,0

75 (01.06.99)

Пісок вологий (1,19¸1,27)

Рослинний грунт (0,47¸0,81)

467,5

220

273,6¸291,9 (282,8)

108,1¸186,2 (147,2)

272,1

96,2

200 (01.10.98)

Рослинний грунт (0,47¸0,81)

320,0

116

34,7¸59,7 (47,2)

76,4

200 (11.03.99)

Рослинний грунт (0,47¸0,81)

610,0

--

240,0¸413,7 (326,9)

63,4

200 (25.03.99)

Рослинний грунт (0,47¸0,81)

510,0

--

140,3¸241,8 (191,0)

4,5

200 (01.06.99)

Пісок вологий (1,19¸1,27)

537,5

195

МЕТОДИКА комплексного дослідження
вибухових пристроїв, вибухових речовин і слідів вибуху

2Al + 3H₂O = Al₂O₃ + 3H₂

2Al + 3CO₂ = Al₂O₃ + 3CO

С_вр = 0,262W_б / К_вр , (1)

С_вр = 0,262∙425 / 1 = 111,5 (г)

R ≤ 0.5 + 0.75³ √C , (2)

R_см = 1,1 √ С при С < 300 кг; (3)

R_см = 2,7 √ С при С > 300 кг, (4)

М = 2,25·К·Д³, (8.1)

М = 10·К·Д², (8.2)

М = А·В·Нм³, (8.5)

М = 30·К·Д·рм², (8.6)

М₁ = М/(2·П), (8.7)

М = Р²·Н/К², (8.8)

М₁ = 2·М·П, (8.9)

М = (Р/8)², (8.10)

М = (Р/К)², (8.11)

Д = 1,24·В^1/3, (8.14)

h = (ω/С)^1/3, (8.15)

ω = С × h³ (8.16)