ЛОГІКА ПОБУДОВИ ТА ПЕРЕВІРКИ ВЕРСІЙ

  1. Вступ.
  2. Логічна характеристика версії як форми гіпотетичного знання.
  3. Визначення набору версій через приведення до диз’юнктивної нормальної форми.
  4. Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків.
  5. Верифікація та фальсифікація версій: логічна спільність з аргументацією наукових гіпотез і особливості юридичного доведення.
  6. Висновки.

ВЕРИФІКАЦІЯ ТА ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ВЕРСІЙ: ЛОГІЧНА СПІЛЬНІСТЬ З АРГУМЕНТАЦІЄЮ НАУКОВИХ ГІПОТЕЗ І ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОГО ДОВЕДЕННЯ

Оскільки версія являє собою лише гіпотетичне знання, вона потребує так званої “категоризації”, тобто чи в підвищенні її істиннісного значення до 1 (підтвердження версії), чи в його пониженні до 0 (виключення версії).

Відповідно цим альтернативним цілям існують дві такі процедури, які носять назви верифікація (від лат.verificare – підтверджувати істину) та фальсифікація (от лат.falsus – хибність).

Хоча юридичне доказування має специфічні риси, які відрізняють його від усіх інших сфер аргументації, указані процедури принципово схожі з доведенням та спростуванням. При цьому версія фігурує як теза, яка обгрунтовується або критикується. Відповідно аналогічними будуть також основні способи верифікації та фальсифікації, які виділяють на основі логічної структури. Ці процедури також поділяють на прямі та непрямі.

Пряма верифікація – це така процедура, коли версія обгрунтовується незалежно від правдоподібності або неправдоподібності альтернативних контрверсій. Вона може мати як емпіричну, так і теоретичну різновиди.

Емпірична верифікація полягає чи у безпосередньому розкритті об’єктивного змісту висунутої версії (тобто коли те, про що йде мова у версії, відшукується в самій дійсності), чи у слідчо-експериментальній ідентифікації реальної та ймовірної картин злочину.

Прикладом першого варіанту емпіричної верифікації може бути підтвердження версії про отруєння динитрофенолом, здійснене шляхом виявлення даної речовини в організмі потерпілого при судово-медичній експертизі.

Другий варіант будується за таким принципом: обставини справи, яких припускаються в досліджуваній версії, моделюються в процесі слідчого експерименту таким чином, щоб результати останнього співпадали із зафіксованими наслідками скоєного злочину; якщо при цьому виявиться, що будь-яка суттєва зміна даної моделі, яка торкається концептуального стрижня версії, приводить до таких результатів, які з необхідністю будуть відрізнятися від наявних фактів, то версія, що моделюється вважається підтвердженою в силу того, що вона потенційно єдина.

Застосування такого способу верифікації залежить від наявності в картині злочину якого-небудь унікального збігу обставин або неповторних властивостей деяких об’єктів чи людей.

Здійснення прямої верифікації версії не завжди пов’язано з необхідністю її безпосередньої емпіричної перевірки. У деяких випадках це удається зробити виключно на теоретичному рівні.

Теоретична верифікація здійснюється чи шляхом демонстрації логічного слідування версії з раніше доведених положень, об’єктивних закономірностей, дослідних даних та інших істинних аргументів чи шляхом аргументації того, що версія, Н є не тільки достатньою основою істинності зареєстрованого факту С (або сукупності фактів), але й необхідною умовою його здійсненності. При цьому верифікація Н підпорядковується правилу: Н  С

С

Н.

Непряма верифікація – це процедура, при якій версія обгрунтовується шляхом аргументованого виключення контрверсій. Вона має два логічні різновиди, які аналогічні апагогічному та розділовому доведенню.

У тих випадках, коли як контрверсія приймається судження, у якому висловлюється лише заперечення висунутої версії та нічого не стверджується замість висловленого припущення (чи коли версія Н1 має тільки одну альтернативу Н2, так що Н2  Н1), непряма верифікація будується за принципом:

Н → С

С

Н.

Тобто з припущення контрверсії Н виводиться логічне слідування, яке суперечить достовірному факту, об’єктивному закону або іншому істинному судженню.

У випадках, коли контрверсія виражається не єдиним альтернативним припущенням, а являє собою декілька позитивних варіантів пояснення деяких даних, доповнення вихідної інформації здійснюється шляхом максимального можливого звуження кола цих варіантів (альтернативних версій). Іншими словами, наступне розслідування (якщо одна з потенційних версій не має прямої верифікації) повинно підпорядковуватися обгрунтованому відбиранню усіх суперечливих (несумісних з новими даними) версій. Якщо процес розслідування рухається у вірному напрямку, то поступово на “фільтрі” додаткових даних “осядуть” всі версії, крім однієї – тієї, яка відповідає цим даним:

Н1 V H2 V …V Hn

H1 & H2 & … &Hk-1 & Hk1 & … & Hn

Hk.

Указана додаткова інформація може бути отримана як теоретичним шляхом ( в результаті логічного виведення з наявних даних), так, і шляхом емпіричного дослідження.

При здійсненні непрямої верифікації шляхом уявного встановлення суперечливості всіх версій, крім однієї, необхідно враховувати такі моменти:

а) потрібно виводити та співвідносити не тільки ті наслідки, що випливають з припущення істинності версії, яка перевіряється (тобто наслідки, що обумовлені самим злочином), а й ті, що могли передувати здійсненню злочину або виплисти після нього;

б) уявне визначення наслідків – це лише передумова до того, щоб у подальшому довести їх здійснення чи нездійснення (шляхом виявлення слідів, які залишені цими наслідками на матеріальних предметах чи у свідомості людей; при виявленні наслідків важливо також правильно визначити сліди, які повинні існувати у випадку істинності побудованої версії);

в) перш за все виводяться необхідні наслідки та лише потім – можливі, оскільки перші грають визначальну роль у демонстративній аргументації;

г) потрібна перевірка кожної реально можливої версії по обставині справи, яка розглядається, незалежно від ступеня її вірогідності, а також від того, чи передбачає вона чи виключає склад злочину;

д) не можна виключити яку-небудь версію лише тому, що нами не встановлені факти, які підтверджують наслідки, які виводяться з неї; для обгрунтованого виключення версії повинні обов’язково існувати факти, що несумісні з її наслідками;

е) слідчу версію, яка залишилася після виключення її конкуруючих альтернатив, потрібно законним способом та законними засобами підтвердити (тобто здійснити ще й пряме її обгрунтування, тому що не завжди можна бути впевненим в тому, що первісно висунуті версії є повними); для цього зібрані дані по справі повинні бути не тільки необхідною, а й достатньою умовою істинності версії.

Указані вимоги, які багато в чому розкривають специфіку слідчо-практичної верифікації та процесуального доказування, розповсюджуються також на процедуру фальсифікації версій.

Пряма фальсифікація (не опосередкована підтвердженням контрверсій) будується переважно шляхом зведення до абсурду версії, яка критикується. Це можливо зробити:

а) або виведенням з цієї версії наслідків, у крайньому разі один з яких несумісний з базовими фактами:

Н  & C1

C

H;

б) або обгрунтування логічної несумісності самої цієї версії з вихідними (чи тими, які з’являються в ході всього розслідування) фактичними даними. При цьому якщо сукупність даних Г (Сі) складається тільки з достовірних відомостей, то кон’юнктивне приєднання до них хибної версії Н дасть суперечливі наслідки, які достатні для фальсифікації останньої:

(Г (Сі) & H)  (S & S)

Г (Сі)

Н.

Обидва варіанти прямої фальсифікації передбачають, що несумісність версії з базовими даними не є очевидною і тому вимагає обгрунтування.

Прикладом прямої фальсифікації першого роду може бути наступний вивід:

1) якщо А. між 17 та 18 годинами дійсно був на своїй дачі, яка знаходиться від міста на відстані 90 кілометрів, то він ніяк не міг у 18.30 находитися на вулиці В., а також не міг пізніше 16 находитися вдома; на дачі також повинні бути сліди недавньої присутності хазяїна:

2) поштар, який доставив у 16.30 того ж дня на квартиру А. телеграму, пізнав в особі А. людину, яка розписалася про її отримання.

Отже, версія про перебування А. між 17 та 18 годинами на дачі хибна.

Пряма фальсифікація другого роду будується тоді, коли із самої версії неможна вивести наслідок, який безпосередньо суперечить якому-небудь з наявних фактів, але можна вивести суперечливі висновки з кон’юнкції версії та наявних достовірних даних.

Непряма фальсифікація версії полягає в обгрунтуванні істинності несумісних з нею припущень, чим опосередковано доводиться її хибність:

1) Н1 & H2 & … & Hn;

2) H1 & H2 & … & Hk-1 & Hk1 & … & Hn;

3) H1 V H2 V … V Hn (формула, яка рівносильна 1);

4) Hk (УД: 2, 3).

На цьому принципі базується фальсифікація версії Нk, по відношенню до якої всі останні припущення є елементами контрверсії Hk, а тому всі Ні (і = 1, 2, … k-1, k+1…n) не можна назвати взаємозалежними, самостійними версіями. Якщо ж набір версій приведений до досконалої форми, то всі альтернативні версії не повинні перетинатися , так що підтвердження однієї з них автоматично значить правомірність виключення всіх останніх альтернатив.

Даний спосіб фальсифікації використовується в основному в тих випадках, коли набір версій Г (Ні) являє собою лише “робочі” (або проміжні) припущення, на основі яких ще потрібно будувати кінцеві (загальні) версії. Тому фальсифікація слугує тут засобом блокування безвихідних шляхів слідства.

Таким чином, верифікація та фальсифікація у процесі перевірки версії зводиться до редукції можливих версій, тобто до найбільшого звуження їх кола до єдиної – логічно еквівалентній зібраним по справі фактичним матеріалам.