ЛОГІКА ПОБУДОВИ ТА ПЕРЕВІРКИ ВЕРСІЙ

  1. Вступ.
  2. Логічна характеристика версії як форми гіпотетичного знання.
  3. Визначення набору версій через приведення до диз’юнктивної нормальної форми.
  4. Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків.
  5. Верифікація та фальсифікація версій: логічна спільність з аргументацією наукових гіпотез і особливості юридичного доведення.
  6. Висновки.

ЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕРСІЇ ЯК ФОРМИ ГІПОТЕТИЧНОГО ЗНАННЯ

Вирішальною ланкою у пізнавальному ланцюжку, що забезпечує становлення нового знання, є гіпотеза.

Гіпотезою називається методологічна форма наукового пізнання та соціокультурної інтелектуальної взаємодії, яка являє собою вірогідне обгрунтоване припущення відносно пояснення або рішення досліджуваної проблеми.

Термін “гіпотеза” вживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення.

У логічному плані гіпотеза має таке визначення: судження В є гіпотеза судження А, якщо і тільки якщо істинна формула В→А (тобто доведення останньої формули є достатня підстава для твердження, що В – це гіпотеза для А).

У силу недемонстративності модусу В→А; А - ~ В, де судження А є категорично істинним, можна говорити про істинність В лише з певною долею вірогідності. До того ж, якщо формула має вигляд В→А, це означає, що В є лише однією з певної множини підстав судження А, але не єдиною.

Отже, основна риса, що відрізняє гіпотетичне судження від категоричного полягає в тому, що перше має вірогідний характер (його істиннісна оцінка нижче 1 (або 100%).

В історичному, соціологічному або політологічному дослідженні, а також у судово-слідчій практиці при поясненні окремих фактів або сукупності обставин часто висувають ряд гіпотез, які по-різному пояснюють ці факти. Такі гіпотези називають версіями (від латинського versio – “оборот”, versare – “видозмінювати”).

Версія в судовому дослідженні за своєю логічною характеристикою є одним із видів гіпотези, а саме – обгрунтоване припущення, що пояснює злочинну подію в цілому або окрему його обставину.

Слід звернути увагу на деякі специфічні риси версії по справі, які відрізняють її від науково-пізнавальної гіпотези:

- спрямованість на вирішення слідчо-практичних питань (тоді як у науковому пізнаванні висунення гіпотези частіше за все пов’язано з вирішенням теоретичних проблем);

- підзаконний характер процесу збирання інформації при висуненні та перевірці версій;

- наявність суттєвих часових обмежень на процес побудови та обгрунтування версії;

- значна обмеженість та відносно мала надійність фактологічної основи;

- як правило, більш сильна, ніж у випадку роботи з науковою гіпотезою, протидія зацікавлених осіб;

- у процесі розслідування злочину необхідно висувати та перевіряти усі правдоподібні версії, які можуть фігурувати як пояснення стосовно до існуючих даних попереднього розслідування, а при вирішенні наукової проблеми можна обмежитися однією гіпотезою;

- в силу унікальності кожної нової наукової проблеми, у науково-теоретичному пізнанні не існує типових гіпотез, тоді як аналіз наслідків злочину з точки зору типових версій відіграє важливу роль у його розкритті.

Розглянемо етапи побудови та перевірки версій у судовому дослідженні.

Побудова версії у судовому дослідженні, як і будь-якої гіпотези, складається з трьох послідовних етапів:

1-й етап – аналіз окремих фактів та відношень між ними;

2-й етап – синтез фактів;

3-й етап – висунення припущення.

Під час першого етапу побудови версії аналітично досліджують існуючий фактичний матеріал, тобто уявно розкладають його на складові та послідовно вивчають їх. Це необхідно для того, щоб з’ясувати характер злочинного діяння та осіб, винних у його скоєні. Мета такого аналізу полягає у тому, щоб виділити серед множини фактичних обставин f1, f2, …, fn такі, прямо або непрямо, явно або неявно пов’язані зі злочинною подією.

Вихідний фактичний матеріал виявляють у процесі проведення оглядів та обшуків, при ознайомленні з документами, при опитах свідків та обвинувачуваних. У процесі аналізу важливо виявити у різних фактичних обставин щось загальне, а саме наявність їх зв’язку із злочином. При цьому враховують, що загальна для багатьох фактів ознака – зв’язок кожного з них з даною подією – проявляється кожного разу в специфічній формі залежно від особливостей кожної конкретної справи.

Умовиводи, за допомогою яких аналізують факти, залежать як від особливостей самих фактів, так і від характеру раніше набутих знань. Якщо слідчий звертається до загальних знань, то його вивід відбувається у формі дедуктивних умовиводів. Як вихідні засновки таких силогізмів виступають чи перевірені наукою положення, чи отримані у судово-слідчій практиці емпіричні узагальнення. Найчастіше до дедуктивного осмислення фактів вдаються розв’язуючи питання про те, що скоєно, який злочин мав місце в дійсності, що таке той чи інший окремий факт або окрема обставина і т.д. Наприклад, якщо на початку слідчими діями встановлено, що розслідувана подія має ознаки АВС та ще якісь ознаки, досі не виявлені, а відомо, що ознаки АВС є ознаками злочину N, то у формі категоричного силогізму висловлюється версія про те, що в цьому випадку має місце злочин N.

У процесі аналізу використовують також інформацію про одиничні випадки та факти, які зустрічались при розслідуванні інших справ. Тобто будують умовивід за аналогією. Так, наприклад, зіставляючи два факти - 1-й – 15 травня, неподалік від міста N, у лісонасадженні було виявлено розкладений труп невідомого, вбитого сильним ударом сокири по черепу; 2-й – через певний час у тому ж лісонасадженні на відстані 500 м від місця, де було виявлено труп невідомого, було знайдено другий труп молодої людини, вбитої тим же самим способом: сокира сильним ударом була увігнана в череп, - слідчий, на підставі схожості способу здійснення злочину, висунув версію про те, що обидва вбивства скоєні одним і тим же злочинцем, добре обізнаним із околицями міста N.

Аналіз фактів може відбуватися і у формі індукції. Так, наприклад, за схожими особливостями почерків у низці анонімних письмових заяв, які є наклепами, слідчий може припуститися узагальненого висновку про те, що всі вони написані однією і тією ж особою.

Отже, під час першого етапу побудови версії із множини досліджуваних фактів відбирають лише такі, які дають підгрунтя для припущення про їх зв’язок зі злочином.

2-м етапом у побудові версії, що виступає новим кроком у логічній обробці фактів, є синтез, тобто уявне об’єднання аналітично виділених фактів у єдність, при абстрагуванні від випадкових обставин.

Розслідування злочину вимагає уміння правильно пов’язувати факти. Виявляти серед них особливе, специфічне. Розкриття залежності між фактами, направлення та послідовності цієї залежності дозволяє відновити весь ланцюжок причинного зв’язку, пізнати ті факти, які лежать на початку цього ланцюжку та які обумовили появу всіх інших обставин. Синтез фактичних даних у єдину систему є основною передумовою побудови версії, тобто народження обгрунтованого припущення про подію злочину.

Кожна кримінальна справа поряд із загальними рисами являє собою неповторний збіг обставин. Аналіз та синтез передбачають виявлення індивідуального характеру зв’язків між ними.

На останньому, тобто 3-му етапу побудови версії висувається припущення. Логічний механізм висунення припущення на основі аналізу та синтезу зводиться до наступного. Вихідний фактичний матеріал f1, F2, …, fn аналізують у світі наукових та практичних узагальнень, відокремлюють суттєве від несуттєвого та синтезують факти, що відносяться до справи у несуперечливу множину {fe, fi, …, fk}. Вона виконує роль емпіричного базису, який разом із попередніми узагальненнями (Г) є передумовою для вірогідного висновку про можливу причину Н, що пояснює виникнення цих фактів.

Засновки:

Г & {fe, fi, …, fk}

Висновок: мабуть, Н

Проблематичність висновку пояснюється тим, що Н лише частково виводиться із засновків. Недостатня обгрунтованість означає, що при істинності засновків висновок може бути як істинним, так і хибним. Ступінь вірогідності гіпотези визначається при цьому ступенем її змістовної обгрунтованості фактами – P (H/F), де Р – вірогідне значення, Н – гіпотеза, F – емпіричні основи гіпотези.

У судовому дослідженні, де будуються версії про одиничні події, їх вірогідність не може виражатися числом, а приймає значення: “вельми вірогідно”, “більш вірогідно”, “рівновірогідно” і т.п.

Унаслідок логічного опрацювання фактичного матеріалу, зібраного у справі, висувається ряд версій, котрі пояснюють подію злочину та окремі його обставини.

Версії, які пояснюють злочинну подію в цілому, називають загальними версіями. Такі версії відповідають не на одне, а на множину взаємозв’язаних питань, що дає можливість з’ясувати всю сукупність юридично значущих обставин справи. Найважливішими серед цих питань є такі: який злочин скоєно? Хто його скоїв? Де, коли, за яких обставин та яким способом він скоєний? Які цілі, мотиви злочину, вина злочинця? Висвітлюючи всі питання, які підлягають з’ясуванню в суді, така версія носить риси загального підсумовуючого припущення, що пояснює весь злочин в цілому.

Версії, висунуті для пояснення окремих обставин злочинної події, називають частковими версіями. Будучи невідомою та маловідомою, кожна з обставин може бути предметом самостійного дослідження, з приводу кожної з них також створюються версії, що пояснюють особливості та походження цих обставин.

Знання, отримані за допомогою часткових версій, виступають основою для побудови, конкретизації та уточнення загальної версії. У свою чергу, загальна версія дає можливість намітити основні напрямки для висування часткових версій з приводу ще не виявлених обставин справи.

Висунута версія має бути перевірена. Правосудне рішення суду завжди повинно грунтуватися на достовірному знанні обставин справи, що розглядається. Це означає, що кожна версія у судовому дослідженні повинна бути доведена і тим самим перетворитися у знання, яке містить об’єктивну істину. Для цього існують процедури, які носять назву верифікація (від латинської verificare – підтверджувати істину) та фальсифікація (від латинської falsus – хибність). Основні логічні способи верифікації та фальсифікації будуть розглянуті детально в останньому питанні даної лекції.

Зупинимося більш детальніше на логічних механізмах аналізу існуючих даних, тобто на найбільш загальних дедуктивних та індуктивних засобах побудови та оцінки версій.