ПРЕДМЕТ ЛОГІКИ ТА ЇЇ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛОГІКИ

Як відомо, кожна наука прагне до максимальної точності і обґрунтованості своїх положень. Обґрунтовуючи ті чи інші твердження, вчені користуються різними логічними прийомами. При цьому потрібна впевненість, що самі ці логічні прийоми та операції є правильними й правомірними. Завдання логіки саме в тому й полягає, щоб обґрунтувати логічні операції, встановити умови їх правильності, показати, де і для яких цілей можна їх використати.

Треба врахувати, що мислення юриста має свою специфіку – це певний вид професійного мислення, область мислення людини, яка не обмежується точними рамками і визначається в першу чергу своїм предметом, тобто правом. Предметом юридичного мислення та його метою зумовлені деякі його особливості, перш за все його раціональність й умисний дефіцит емоційності, його точність, значно більша, ніж у повсякденного мислення. Саме для нього таке важливе доозброєння всім арсеналом сучасної логіки.

Правовому мисленню притаманний особливий зміст. Його можна спробувати розкрити через логічно витриману програму переходу від одного етапу до іншого; на основі аналізу засобів розумової діяльності, які використовуються, та підходів до задачі; на основі нарощування обсягу і підвищення достовірності інформації, яка використовується; шляхом аналізу руху до поглиблення висновків, підвищенню їх повноти і регулятивності.

Можна виділити такі етапи правового мислення. Перший - виявлення, усвідомлення і формулювання проблеми, пов’язаної з певним об’єктом; отримання правової характеристики об’єкта мислення; формулювання задачі, на розв’язання якої спрямований процес діяльності мислення. Другий етап полягає в аналізі можливостей використання правових засобів і способів вирішення задачі з урахуванням виникаючих наслідків та існуючих обмежень. Третій етап полягає у виборі оптимального варіанта розв’язку, визначенні можливих результатів і негативних наслідків.

Слід пам’ятати, що при цьому в центрі уваги знаходиться проблемна ситуація. В найзагальнішому вигляді її можна визначити як сукупність обставин, котрі потребують, породжують необхідність прийняття рішення про дії, прямо чи непрямо пов’язаних з реалізацією законодавства. Виявити проблемну ситуацію означає піддати соціальну дійсність аналізу, оцінці з позицій чинного права, з цільових позицій визначення необхідності в праві та в його реалізації. Разом з тим виявити проблемну ситуацію означає вказати на необхідність прийняття відповідного рішення чи зобов’язання прийняти його. Зміст проблемної ситуації становить конфлікт. Якщо він більш чи менш з’ясований, то ініціює правове мислення, ставлячи перед суб’єктом задачу, яка підлягає, звичайно, спочатку усвідомленню, і примушує шукати шляхи її вирішення.

Правове мислення має свої специфічні процедурні засоби. Важливе місце серед них посідає формальна логіка. Отримання поняття, судження, умовиводу – це певне накопичення інформації, а узгоджена з визнанням якоїсь загальної мови реалізація цих понять – аргумент рішення, яке приймається.

До процедурних засобів правового мислення відносяться також часто застосовуване юристами моделювання (в даному випадку висування версій і т.п.). Широко використовуються, далі, в правовому мисленні такого роду засоби, як алгоритми, програми, методики. При всіх відмінностях цих понять алгоритми, програми, методики відображають прагнення до впорядкованості, послідовності і стрункості мислиневої діяльності. По суті й правові норми являють собою дещо інше, ніж програму поведінки: стрижнем правової дії на поведінку людей є нормування людської діяльності. Тому нема нічого дивного в тому, що правове мислення, орієнтуючись на формування програми поведінки, саме здійснюється програмно.

Правове мислення використовує також змістовні засоби, які охоплюють вихідні положення, принципи, постулати, презумпції, парадигми, доктрини, концепції, наукові гіпотези, теорії, висновки, твердження, узагальнення, соціальні факти, емпіричну інформацію. Особливе значення тут має правова інформація: тексти законів та інших нормативно-правових актів, судова та арбітражна практика. Неважко бачити, що, як і процедурні засоби, змістовні засоби правового мислення є інструментами розв’язання інтелектуальних завдань у сфері права. І можна дозволити собі знехтувати різницею між тезою і висновком, концепцією і теорією, рекомендацією і узагальненням при необхідності застосувати їх до конкретних завдань.

Право має логічну природу, і це зумовлює загалом необхідність і можливість аналізу логічних питань правознавства. Важливе й те, що право у значній мірі має формальну визначеність. Важливим засобом її реалізації є юридичні поняття та їх дефініції, які виражають суть правових явищ.

Існує значне коло проблем, розв’язання яких потребує спільних зусиль вчених-юристів та логіків. Їх дослідження привело до формування відносно самостійної галузі наукового знання, яка лежить на межі логіки та права і яку називають юридичною логікою.

Закони та правила формальної логіки, вимоги логіки діалектичної в цілому не можуть бути основними елементами методів дослідження правових явищ. Однак у певних випадках вони виходять на перший план, визначаючи характер і цілі аналізу юридичних проблем. Правові положення, розглянуті з позицій формальної та діалектичної логіки, становлять суть юридичної логіки.

Існує також логіка права. Коротко зупинимось на основних напрямках її розробки. По-перше, це всебічний аналіз права як єдиної системи, як системи формалізованої. Правову систему з точки зору логічної довершеності можна розглядати як низку структурних елементів: правові принципи, закріплені у найзагальніших правових нормативних положеннях, – правові норми та нормативні правоположення, які не є правовими нормами, – акти реалізації норм права. Розвиток всіх правоположень у вказаній послідовності має місце головним чином у рамках правовідношень.

По-друге, це з’ясування внутрішньої логіки правового розвитку. Вона визначається природою і суттю права, його призначенням у житті суспільства, а також специфікою права як особливого суспільного явища. Проявляється вона і в тому, що право, зумовлене в кінцевому рахунку суспільними відносинами, розвивається також відповідно до своїх власних внутрішніх закономірностей.

Треба також назвати логіко-семантичний та логіко-структурний аналіз нормативних приписів, норм права, нормативних та правозастосовних актів. Цей аспект логіки права отримав найсерйознішу розробку у правовій, філософській та логічній літературі. Однак і тут багато питань ще потребують вирішення.

Крім того, необхідно сказати про з’ясування ролі і місця форм мислення (понять, суджень, умовиводів) в процесі регулювання правом суспільних відносин. Дослідження цього кола питань зачіпає як правотворчу, так і правозастосовчу діяльність. Єдність формальної та діалектичної логіки при аналізі правових положень дозволяє показати логічну й юридичну природу правових понять, охарактеризувати норму права як судження, розглянути правозастосовчий (взагалі, правореалізаційний) процес як творчу побудову умовиводів, яка ґрунтується на законі.

Юридичну логіку можна визначити як науку про закономірності застосування логічних положень у правотворчості, правореалізації та в юридичній науці. Логіка у взаємодії з правом, стаючи юридичною логікою, формує право, реалізує його і в цілому є логікою розвитку права, діалектичною логікою права, проявляє себе як фундаментальна логічна константа правового пізнання й, отже, загального розвитку права. Недарма авторитетний юрист і філософ права Б.Н. Чичерін наголошував, що «юридична логіка визнається найістотнішим елементом правознавства».

Зазначимо, що логіка не виникає в якомусь теоретичному ефірі, хоч і може служити засобом його конструювання. Своїм корінням вона йде в наші земні потреби раціонального планування дій, ефективної комунікації і конструктивної критики, опису, пояснення, обґрунтування і прогнозу. З найбільш ранніх фаз розвитку суспільства вона набуває важливих соціальних функцій в забезпеченні і оптимізації економічної діяльності, політичного управління і контролю. Ретроспективний аналіз виникнення і зростання логічного знання дозволяє стверджувати, що в системі його соціальних детермінант одне з найважливіших місць (а в деякі історичні періоди виняткове) посідає метаюридична рефлексія. У свою чергу, діапазон і змістовна глибина цієї рефлексії визначається рівнем логічної культури авторів законодавчих систем і тими конкретними еталонами логічного знання, на які вони орієнтуються.

Оскільки право є сферою фіксації і силової підтримки багатьох соціальних функцій логіки, оскільки формою його існування є звичай або писаний закон, воно є природним середовищем виникнення логіки, що розвивається, і передумовою її подальшого становлення у вигляді самостійної науки.

Юридична логіка має не лише теоретичне, але й практичне значення. Результати дослідження у рамках даної галузі наукового знання безпосередньо пов’язані з практичними потребами правотворчості й правореалізації. Чітке формулювання юридичних норм та нормативних приписів, їх розташування і чіткість викладу в нормативних актах, сувора послідовність правозастосовного процесу при дотриманні правил і законів логіки, що сприяє встановленню істини по кожній справі – ось деякі положення, які безпосередньо залежать від успішного вирішення проблем юридичної логіки. Юристи підкреслюють зокрема, необхідність посилення логічних вимог у законотворчому процесі.

Логіка права як напрям дослідження дозволяє також покращити логіко-правову підготовку юристів, рівень якої, на жаль, поки що не відповідає вимогам соціальної практики. Вивчення логіки дозволяє підняти рівень мислення навчальника, вдосконалити його інтелект.

Виховання юриста, який одержав серйозну логічну підготовку, – істотне завдання юридичної освіти. У зв’язку з цим має сенс навести слова Гегеля: «Поняття предмета не є природним нашим надбанням. Кожна людина має пальці, може отримати в своє розпорядження пензель і фарби, але це ще не зробить з неї художника. Точно так саме стоїть справа і з мисленням. Думка про право не є чимось таким, що кожен має безпосередньо; лише правильне мислення є знанням і пізнанням предмета, і наше пізнання має тому бути науковим». Слід погодитися з тим, що не кожен правознавець мусить демонструвати фундаментальні логічні знання, але разом з тим кожному правознавцеві у професійній діяльності необхідна загальна логічна культура. Наше завдання і полягає в тому, щоб підготувати для органів внутрішніх справ України висококваліфікованих спеціалістів з розвиненою логічною культурою.