НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА

МУЛЬТИМЕДІЙНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

"ПРАВОВА СТАТИСТИКА"


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права
ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри кримінології та
кримінально-виконавчого права
кандидат юридичних наук, доцент
полковник міліції
Василевич В.В.
«_____» _____________ 2014 р.

ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА №3: Зведення і групування матеріалів правової статистики. Статистичні таблиці і графіки.

З дисципліни: Правова статистика

Категорія слухачів: курсанти (студенти, слухачі) навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Навчальна мета: Розкрити слухачам зміст другого етапу статисти стичного дослідження: зведення і групування матеріалів правової статистики, законспектувати основні поняття та визначення теми. Ознайомити зі складанням статистичних таблиць і рафіків.

Виховна мета: підвищити рівень наукової культури курсантів, привити професійну відповідальність та почуття обов’язку;

Розвивальна мета: надання слухачам можливостей ознайомлення на лекції з видами статистичних таблиць, правилами читання статистичних графіків і аналізу статистичних таблиць та з організацією централізованого та децентралізованого зведення в правоохоронних органах.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: для підготовки і проведення лекції використовувати бібліотечний фонд, навчально-методичні матеріали кафедри.

Наочні засоби: навчально-методичні посібники, підручники, комп’ютер, дидактичні матеріали.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: кримінологія, соціологія, кримінально-виконавче, кримінальне право, адміністративна діяльність, кримінальний, цивільний процес, інформатика.

План лекції навчальні питання:

  1. Поняття та види статистичного зведення і групування.
  2. Групувальні ознаки та їх види.
  3. Ряди розподілу.
  4. Статистичні таблиці та графіки.

Література:

  1. Айрапетов А.М. Таблицы исчисления среднегодовых темпов роста, прироста и снижения.-М., 1979
  2. Кальман О.Г., Христич І.О. Правова статистика: Навчальний посібник для юридичних вузів і фак. - Х.: Право, 2004.-302с.
  3. Блувштейн Ю.Д. Криминологическая статистика: Учеб. пособие: - Минск: Изд. Минск. высш. шк. МВД СССР, 1981. - С.41.
  4. Правовая статистика: Учебник/ Под. ред. З.Г.Яковлевой. - М.: Юрид. лит., 1986. - С. 76-77.
  5. Правова статистика: Підручник / Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та інш.; За загальною редакцією професора О.М.Джужі. –К.:Атіка, 2008. -326с.
  6. Статистичний збірник "Розподіл постійного населення України за статтю та віком на 1 січня 2012року" - Київ, ДКС, 2011. - 457с.
  7. Статистичний збірник "Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року" . - Київ, ДКС, 2012. - 120с.
  8. Економічна статистика: Підручник. /за заг ред. Ю.М. Іванова.- К.: ФОП О.С. Ліпкана, 2011.-232 с.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

1. Поняття та види статистичного зведення і групування.

Перший етап статистичного дослідження (спостереження) завершується заповненням статистичних карток. В результаті такого первинного обліку, накопичується масив матеріалу, який характеризує окремі одиниці досліджуваної сукупності. Для того, щоб вивчити характерні риси та істотні відмінності тих чи інших явищ, виявити закономірності їх розвитку, треба дані щодо кожного елементу сукупності систематизувати і обробити. Цю роботу виконують на другому етапі статистичного дослідження, який називають статистичним зведенням.

Фактично цей етап - початок наукової обробки та аналізу статистичної інформації, що дозволяє виявити суттєву різницю статистики та обліку. Останній – це систематичне дослідження суспільних явищ та об’єктів, що пов’язаний з підрахунком окремих елементів, з яких вони утворюються. Значення учена полягає у тому, що він дає основу аналізу – зібрання даних, фактів. Ці факти дають можливість визначити внутрішню природу тільки утому випадку, коли вони правильно статистично оброблюються, коли виявляється їх закономірна дія.

Статистичне зведення — це процес упорядкування, систематизації і наукової обробки первинного статистичного матеріалу для виявлення типових рис і закономірностей явищ і процесів, що вивчаються.

Статистичне зведення є основою для подальшого аналізу статистичної інформації. За зведеними даними розраховуються узагальнюючі показники, виконується порівняльний аналіз, а також аналіз причин групових відмінностей, вивчаються взаємозв'язки між ознаками.

Метою зведення є систематизація первинних даних та отримання на цій основі зведеної характеристики об’єкту дослідження в цілому за допомогою узагальнюючих статистичних показників

Завданням зведення є підведення підсумку, узагальнення результатів спостереження з метою виявлення закономірностей процесів, що досліджуються, виявлення характерних рис і суттєвих властивостей соціальних явищ.

Статистичне зведення у вузькому розумінні (просте зведення) являє собою підрахунок підсумкових даних, які характеризують сукупність.

Зведення в широкому розумінні (складне зведення) — це наукова обробка первинних статистичних даних, яка включає групування явищ, які досліджуються, одержання системи показників для характеристики типових груп і підгруп, підрахунок групових узагальнених підсумків та занесення їх у статистичні таблиці. Зведення матеріалів здійснюється на підставі заздалегідь розробленої програми.

Програма статистичного зведення включає в себе: вибір групувальних показників; визначення порядку формування груп; перелік показників; які потрібно підрахувати для характеристики груп та об’єкту в цілому; диференціацію територіальних меж, в яких потрібно провести розробку матеріалу (область, край, республіка та ін.); ступень деталізації відомчого підпорядкування, у межах якої необхідно здійснити зведення матеріалів.

Виділяють первинне та вторинне зведення.

Первинне зведення – обробка та підрахунок даних (за документами первинного обліку), що безпосередньо зібрані у процесі статистичного спостереження. Вторинне зведення – це обробка та підрахунок даних первинного зведення. Воно проводиться за даними звітності та спеціально організованими статистичними спостереженнями.

За організацією робіт і формою обробки даних зведення може бути:

При централізованому зведенні усі первинні дані спостереження зосереджуються в одній, центральній установі (наприклад, в Державній службі статистики України), де вони оброблюються та систематизуються. Прикладом такого зведення є обробка матеріалів перепису населення. Централізоване зведення дозволяє здійснювати методологічне керівництво, використання кваліфікованих кадрів та обробки даних за допомогою сучасних обчислювальних засобів. Недоліками її є складнощі при виправленні помилок первинних документів у необхідних випадках; повільне отримання підсумкових даних, що є важливими для місцевих органів.

При децентралізованому зведенні колена одиниця спостереження за єдиною програмою обробляє зібрані первинні дані і подає до вищої організації тільки зведені дані.

Децентралізоване зведення дає більшу можливість перевірити на місці точність даних та швидко отримати необхідні підсумкові дані.

У правовій статистиці здебільшого застосовується децентралізоване зведення, коли орган, що веде спостереження, сам здійснює обробку первинних документів і відсилає їх до центру вже в зведених матеріалах для наступного зведення. Це зведення є значно дешевшим і оперативнішим, ніж централізоване. Децентралізоване зведення — це головна організаційна форма зведення в нашій країні, особливо в правовій статистиці.

У залежності від обсягу даних зведення первинної статистичної інформації може проводитися трьома способами:

а) вручну (якщо досліджується невеличка кількість матеріалу);

б) за допомогою обчислювально-перфораційних машин;

в) на електронно-обчислювальних машинах. На сьогоднішній день з появою персональних комп’ютерів, створенням автоматизованих робочих місць перші два способи використовуються рідко.

Процесу зведення незалежно від його способів передує перевірка правильності заповнення статистичних формулярів. Строгий контроль забезпечує достовірність статистичних даних. Особливо важливо перевіряти правильність заповнення документів первинного обліку при підготовці їх до обробки за допомогою сучасної обчислювальної техніки.

Щоб забезпечити правильність підрахунку і розподілу карток за групами, необхідно дотримуватись таких вимог:

а) перевірити правильність заповнення карток, що забезпечує достовірність статистичних даних;

б) вибрати групуючи ознаки, визначені в таблицях, у звітності;

в) розбити картки за групами, тобто не допустити "механічних" помилок, коли, наприклад, картка на засудженого за крадіжку потрапляє в групу карток на засуджених за пограбування;

г) підрахувати картки і зробити підсумковий запис у таблиці, тобто перевірити правильність підрахунків за допомогою контрольних рівнянь, вказаних у таблиці.

Водночас, одним із основних і найбільш поширених методів обробки і аналізу первинної статистичної інформації, який застосовується на етапі зведення є групування.

Групування -— це розподіл одиниць суспільного явища, що вивчається, за істотними ознаками.

Статистичне групування – це один з основних методів обробки та аналізу первинної статистичної інформації, що проявляється у розподілі сукупності на групи за істотними для даного дослідження ознаками.

Основне завдання групування у тому, що на основі всебічного аналізу отриманих у результаті статистичного спостереження даних розбити їх на якісно однорідні види та типи. Дотримання принципу однорідності досліджуваних одиниць – одна з найважливіших вимог теорії статистики до науково обґрунтованого аналізу. Необхідна умова однорідності – однорідність явищ, що встановлюється вже на перших кроках статистичного дослідження. Це дуже важливо, оскільки у статистичних дослідженнях повинно бути забезпечено єдність аналізу якісної та кількісної сторін досліджуваних явищ. Забезпечення цих завдань дозволяє здійснити побудова рядів розподілу і пов’язаних з ними групувань.

Поняття статистичного групування у широкому значенні охоплює цілий комплекс статистичних операцій, що спрямовані на об’єднання зареєстрованих при спостереженні одиничних випадків у групи, категорії, що сходні у тому або іншому відношенні, оскільки єдину картину сукупності необхідно поєднувати з характеристикою основних її частин, структур.

Не випадково видатний вчений Д.П.Журавський визначив статистику як науку категорійного обчислення т.б. як науку про „обчислення категорій” по групам. Статистика відображає суттєві властивості сукупності одиниць, що входять до неї, але не кожної одиниці окремо. Тому у статистиці знання про сукупність і є одночасно знання про індивідуальні явища, що входять до неї.

Метод групування визначає межі і можливості застосування інших статистичних методів аналізу основних сторін і характерних особливостей досліджуваних явищ. За своєю роллю у процесі дослідження метод групування дає можливість виявити закономірності та взаємозв'язки явищ у певних умовах.

Групування забезпечує узагальнення даних, уявлення їх у компактному вигляді; він створює основу для обчислення статистичних показників, використання інших методів статистичного аналізу одновних сторін та характерних особливостей досліджуваних правовою статистикою явищ.

За допомогою групування можна обробити зібрані данні та отримати зведені та узагальнені показники, що правильно відображають реальність і дозволяють провести поглиблений аналіз, виявити зв’язки, що характеризують сукупність фактів. Тому статистичне групування і є основою наукового зведення.

Правильне зведення та групування первинного матеріалу визначають чистоту аналізу та обґрунтованість його висновків.

Основне завдання групування у кримінально-правовій статистиці у тому, щоб дати на їх основі, з одного боку, найбільш повну та всебічну характеристику злочинності, причин та умов, що сприяють вчиненню злочину; з іншого боку, пропозиція державних заходів контролю та запобігання. За допомогою групувань можливо прослідкувати взаємовідносини різноманітних факторів та визначити силу їх впливу на результативні показники.

Статистичне групування може вирішувати такі завдання:

1) виявляти соціально-економічні типи явищ;

2) вивчати структуру та структурні зрушення;

3) виявляти та досліджувати взаємозв'язок і залежності між окремими ознаками суспільних явищ.

Створення групувань обумовлено чітким формулюванням пізнавального завдання статистичного дослідження об’єкту, визначення ознак, що покладаються в основу їх класифікації, що називаються у статистиці групувальними ознаками. Інколи групувальну ознаку називають основою групувань. Від правильного вибору групувальної ознаки (основи групувань) залежать висновки, які отримують у результаті статистичного спостереження.

Одним з найважливіших методологічних принципів, що лежать в основі наукового вибору групувальних ознак та побудови групувань є положення, відповідно якому проводити їх необхідно з обов’язковим врахуванням кількісних характеристик одиниць сукупності, що групуються. Ці характеристики повинні враховувати сутнісні (найбільш важливі, необхідні, іманентні) ознаки суспільного явища, що вивчається, дозволяє поєднати в окремі (самостійні) групи однорідні по соціально-економічній та правовій природі одиниці сукупності.

В основі вибору групувальної ознаки лежить попередній аналіз якісної природи, суттєвих зв’язків досліджуваних явищ. Лише наявність таких зв’язків має сенс ілюструвати кількісно.

Статистична наука розробила наступні правила для вибору (обґрунтування) групувальних ознак:

Для характеристики складних явищ, до числа яких належить і правопорушення, буває недостатньо розбити сукупність на групи за якоюсь однією ознакою. У такому випадку застосовують складне групування, де відбувається розподіл сукупності за двома і більше ознаками, їх системі, що взяті у поєднанні (комбінації). Тільки сукупність ознак дозволяє відобразити розвиток явища, всебічно виявити реальні зв’язки, взаємовідносини окремих сторін процесу.

Здійснюючи тільки науково обґрунтоване групування кримінально-правова статистика може досліджувати злочинність у різних аспектах, визначив її структуру: в залежності від характеру та ступеня тяжкості (питома вага злочинів тяжких злочинів та ін.); за галузями господарства; за найбільшою розповсюдженістю; за формою вини (умисні та з необережності); за територіальними регіонами; за часом та місцем вчинення злочину; за мотивами вчинення злочину та ін.

За допомогою методу групування у правовій статистиці вирішуються наступні аналітичні завдання:

Групування у кримінально-правовій статистиці дозволяють дати найбільш повну та всебічну кримінологічну та кримінально-правову характеристику за самими різними ознаками (за видами – статтями Кримінального кодексу, за об’єктом посягання, за територіальною ознакою – район, область, край, республіка, співвідношення корисливих та насильницьких злочинів, за часом вчинення злочину), особи злочинця (за статтю, віком, освіті, соціальному стану, місцю проживання), причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також заходів соціального контролю за ними. При цьому дуже важливо співставляти різні групування з кримінально-правової статистики не тільки один з одним, але і з групуванням з інших галузей статистики (демографічної, соціально-економічної та ін.), що відображають взаємопов’язані явища.

Різниця у цільовому призначенні групувань, завданнях, які вони вирішують у статистичному аналізі, виражаються у існуючий класифікації: типологічні, структурні (варіаційні), аналітичні.

Важливіше завдання групувань у статистиці міститься у тому, що вивчаємо масу одиниць сукупності розподілити на характерні типи, т.б. на групи, однорідні за суттєвими ознаками. Це завдання вирішується за допомогою типологічного групування.

Типологічне групування - це групування, за допомогою якого виділяють із загального масиву інформації типові явища і процеси.

Цей вид групування дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визначити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Прикладом таких групувань у правовій статистиці можуть бути: розподіл злочинів - на однорідні категорії відповідно до глав Особливої частини Кримінального кодексу; розподіл цивільно-правових спорів - на їх види; засуджених - за соціальним станом, судимістю, видами покарання тощо. Таким чином, при типологічних групуваннях головним завданням є розчленування сукупності на однорідні в якісному відношенні групи.

Структурне (варіаційне) групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром варіюючою ознаки. За допомогою структурних групувань можна вивчати віковий склад населення; віковий склад злочинців або осіб, які вчинили якийсь конкретний вид злочинів.

Аналітичним є групування, що ставить собі за мету виявлення і вивчення взаємозв'язку між окремими явищами та ознаками, які їх характеризують, називається аналітичним.

За допомогою аналітичного групування можна з'ясувати наявність чи відсутність взаємозв'язку між вчиненням різних видів злочинів залежно від перебування особи в нетверезому стані.

Прямий зв'язок - це взаємозв'язок за наявності якого, середні групові систематично збільшуються (наприклад, вчинення більшості видів злочинів через перебування в нетверезому стані)

Зворотний зв'язок - це взаємозв'язок за наявності якого, середні групові систематично зменшуються (наприклад, залежність вчинення насильницьких злочинів від рівня освіти особи).

Явища суспільного життя та їх ознаки тісно пов'язані між собою. Взаємопов'язані ознаки можна поділити на:

Факторна ознака - відображає причину явища (наприклад, нетверезий стан особи).

Результативна ознака - відображає наслідок (наприклад, вчинення злочину).

За кількістю ознак покладених в основу групування розрізняють два види групування:

Просте групування — це групування за будь-якою однією ознакою (наприклад, групування населення на чоловіків та жінок, злочинів — за главами Особливої частини Кримінального кодексу).

Складне (комбінаційне) групування - це групування, здійснене за двома та більше ознаками одночасно, причому кожна група, утворена за однією ознакою, може поділятися на підгрупи за другою ознакою (наприклад, розподіл населення за статевою та віковою ознаками, злочинів - за главами та статтями Кримінального кодексу).

Комбінаційні групування можна здійснювати одночасно не тільки за двома ознаками, а і за трьома і більше ознаками. Але застосуванням комбінаційних групувань не слід зловживати, тому що із збільшенням кількості ознак групування різко збільшується кількість груп, що зменшує їх наочність. Надмірне подрібнення груп ускладнює аналіз матеріалу і знижує ефективність використання статистичної інформації.

Також, групування поділяється на:

Первинне групування - це групування, які здійснені на основі безпосереднього узагальнення первинних даних статистичного спостереження.

Вторинне групування - це перегруповування раніше згрупованого матеріалу для забезпечення співставлення даних двох або декількох групувань, порівнянності структур двох сукупностей за однією і тією самою ознакою. Воно Здійснюється або об'єднанням, або розбиттям інтервалів первинного групування.

У кримінально-правовій статистиці виділяють, як правило, групування за юридичними і соціально-демографічними ознаками, по регіонах і галузях народного господарства.

Кримінально-правові ознаки:

Кримінологічні ознаки:

1) за галузями господарства;

2) за окремими територіями;

3) за місцем вчинення злочину (побутова, вулична тощо);

4) за часом вчинення (день тижня і година вчинення);

5) рецидивна (повторність вчинення злочину);

6) економічна;

7) організована та ін.

Соціально-демографічні ознаки: стать, вік, рівень освіти, національність, громадянство, рід занять, родинний стан тощо.

Групування за територіальними ознаками (район, місто, область) та галузями господарства дають можливість порівнювати рівень інтенсивності і розповсюдженості злочинів по регіонах та сферах економіки.

Групування за часом вчинення злочину бажано проводити не по всіх злочинах, а тільки таких, на які має вплив "сезонність" (наприклад, зґвалтування, крадіжки, хуліганство), що дає можливість одержати необхідні дані для розробки відповідних попереджувальних заходів.

Групування злочинців за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта, сімейний стан, соціальне походження) слід співвідносити з групуваннями населення, яке проживає на певній території, за аналогічними ознаками. Це дозволить одержати правильне уявлення про розповсюдженість злочинності в регіонах.

Наведена класифікація групуючих ознак, як і будь-яка інша, не є вичерпною, проте вона може бути використана для дослідження різних аспектів злочинності. Вибір групуючої ознаки - одне з найважливіших питань статистичного групування. Тому дослідник має покласти в основу групуючих ознак не штучно надумані факти та їх властивості, а лише ті, які існують у реальному житті.

2. Групувальні ознаки та їх види.

Першочерговим питанням теорії групування є вибір ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Ознаки, які покладені в основу групування, називаються групувальними ознаками.

Якісними (атрибутивними) називаються ознаки, які не мають кількісного вираження і реєструються у вигляді текстового запису. Якщо явищу властивий даний різновид якісної ознаки, то вже другий різновид йому, як правило, не властивий. Прикладами групування за якісною ознакою може бути розподіл населення за статтю — на чоловіків та жінок, поділ злочинів - за окремими видами (проти особи, проти власності тощо).

Окремим видом атрибутивних групувань є групування за альтернативною ознакою, коли є лише два варіанти атрибутивної ознаки, причому один з них виключає інший (наприклад, розподіл населення на тих, хто має судимість, і не судимих).

Кількісні (варюючі) ознаки — це ознаки, які набувають різних цифрових характеристик і виражаються числовими значеннями. Наприклад, розподіл злочинців за віком, раніше судимих - за кількістю судимих).

При групуванні за кількісною ознакою виникає питання про кількість груп. У типологічному групуванні, як правило, кількість груп визначається завданням дослідження, тобто кількістю типів явища, які ми хочемо виділити. Так буде, наприклад, якщо ми, групуючи регіони за рівнем злочинності, ставимо завдання утворити три якісно різні групи: з кількістю злочинів більше середнього рівня, середнім та низьким рівнями злочинності. В цьому випадку завданням дослідження вже визначено число груп, які потрібно утворити за кількісною ознакою.

Другим важливим питанням при групуванні за кількісними ознаками є визначення інтервалів групування. Інтервалом називається різниця між максимальним та мінімальним значенням ознаки в кожній групі. Інтервали встановлюються рівними або нерівними в залежності від характеру розподілу одиниць сукупності за даною ознакою. Але треба всіляко уникати інтервалів, які носять суто кількісний, арифметичний характер і тому не мають наукового значення. Інтервали мусять встановлюватися таких розмірів, щоб вони виявляли найбільш характерні типи явища, що спостерігається, і показували перехід кількості у якість. Тому вони не можуть бути дуже обширними і не повинні включати в себе різноманітних явищ.

З точки зору теорії інтервали можуть бути рівні та нерівні. Нерівними називають інтервали, в яких різниця між верхньою і нижньою межею неоднакова. Нерівні інтервали застосовують тоді, коли варіація групувальної ознаки відбувається нерівномірно і в дуже широких межах; вони можуть бути зростаючими і спадними.

На практиці при вивченні правових явищ рівні інтервали застосовуються дуже рідко, тому що частіше за все однакова кількість ознаки має різне якісне значення, наприклад, групування за строками позбавлення волі. В правовій статистиці в основному застосовують прогресивно збільшувані інтервали і частіше за все межі інтервалів відокремлюються таким чином, щоб було повністю зрозуміло, до якого інтервалу відносити те чи інше явище.

Розрізняють інтервали закриті і відкриті. Закритими є інтервали, в яких визначені максимальні і мінімальні межі. Відкритими називаються інтервали, у яких максимальні або мінімальні значення ознаки заздалегідь невідомі. Тому при групуванні перший і останній інтервали залишаються відкритими, наприклад, призначення покарання у вигляді позбавлення волі: до 3 років, від 3 до 5, від 5 до 7 років, від 7 до 10, більше 10 років.

У групуваннях за кількісною ознакою слід правильно визначати верхню і нижню межі груп "включно" чи "виключно". Наприклад, вікова група злочинців віком 18-24 роки. На практиці застосовуються обидва методи, але перевага надається принципу "виключно".

3. Ряди розподілу.

Статистичний ряд розподілу — це ряд, який характеризує розподіл одиниць сукупності по групах за будь-якою ознакою, різновидності якої розташовані у певному порядку.

Атрибутивні ряди розподілу —це такі, які побудовані за якісною ознакою. Прикладами атрибутивних рядів може бути розподіл засуджених за статтю, родом занять, соціальним станом. Побудова цих рядів відносно проста. В результаті розподілу утворюється стільки груп, скільки різновидів атрибутивної ознаки має дана сукупність (наприклад, всі злочини будуть розподілені за об'єктом посягання на стільки груп, скільки є глав в Особливій частині Кримінального кодексу).

Варіаційні ряди розподілу — це такі, які побудовані за кількісною ознакою (наприклад, за віком населення, за строками позбавлення волі у засуджених). Варіаційний ряд показують у вигляді двох строк. Перша строка характеризує значення або варіанти ознаки, друга — скільки разів (як часто) це значення зустрічається. Тому перша строка називається строкою значень або варіантів, а друга - строкою частот. Наприклад, строки позбавлення волі та кількість обвинувачуваних будуть варіантами, а число засуджених та число справ - частотами.

В безперервних (інтервальних) рядах варіації ознаки, що досліджується, даються у вигляді величини, яка безперервно змінюється, тобто значення ознаки може бути виражене будь-яким дрібним числом. Прикладом безперервного ряду розподілу може бути вік осіб, які вчинили злочини, тому що варіанти можуть приймати різні значення (роки, місяці, дні та години). Для дослідження безперервного варіювання завжди встановлюються інтервали (від - до).

У дискретних (перервних) рядах розподіл ознаки може бути даний тільки у вигляді цілих чисел (наприклад, число членів сім'ї, кількість обвинувачених, які проходять по одній кримінальній справі).

4. Статистичні таблиці та графіки.

Статистична таблиця — це форма раціонального викладення числових характеристик досліджуваних суспільних явищ та процесів.

Статистичними таблицями вважають тільки ті, що містять наслідки статистичного аналізу соціально-економічних явищ і процесів. Статистична таблиця містить низку горизонтальних рядків і вертикальних граф (колонок, стовпчиків). Перетинання граф і рядків утворює клітини таблиці. Сукупність горизонтальних рядків і вертикальних граф без наведення числових даних утворює макет статистичної таблиці, тобто сутність статистичної таблиці визначається сукупністю суджень, які характеризуються числовими показниками, а не словами. Ліві бічні і верхні клітини призначені для текстових заголовків, а решта — для числових даних.

Подібно до граматичного речення у статистичній таблиці розрізняють:

Підметом таблиці є та статистична сукупність, ті об’єкти або їх частини, які характеризуються рядом числових показників.

Присудок таблиці - це показники, що характеризують статистичну сукупність.

Обов’язковими атрибутами статистичної таблиці є загальний і внутрішні заголовки.

Загальний заголовок таблиці повинен коротко і чітко характеризувати її зміст, У ньому зазначають, що характеризується в таблиці, до якої території або об’єкту відносяться дані і за який період або на який момент часу.

Внутрішні заголовки таблиці розміщуються збоку і зверху.

У бічних заголовках розкривається зміст підмета, у верхніх — зміст присудка. Одиниці вимірювання даних таблиці зазначаються або в загальному заголовку (якщо вони однакові для всіх показників таблиці), або у внутрішніх заголовках рядків і граф таблиці (Таб. 1)

Таблиця 1

Макет статистичної таблиці

Загальний заголовок
№ п/п Внутрішній заголовок, що розкриває зміст підмета Верхні внутрішні заголовки, що розкривають зміст граф таблиці
1 2 3 4
Бічні внутрішні заголовки, що розкривають зміст окремих рядків Числові показники (присудок)
Підсумок

За побудовою підмета таблиці поділяють на три види:

Простими називаються такі статистичні таблиці, в підметі яких немає групувань (Таб.2).

Таблиця 2

Динаміка та середні значення кількості зареєстрованих злочинів у регіонах у 2008–2012 рр.

Регіони 2008 2009 2010 2011 2012 Середні показники
1. АР Крим 22 593 26 422 25 976 23 657 18 629 23 455,4
2. Вінницька обл. 12 695 14 593 14 754 12 390 11 146 13 115,6
3. Волинська обл. 6655 8699 8129 8428 8040 7990,2
4. Дніпропетровська обл. 50 829 54 753 53 199 46 014 37 549 48 468,8
5. Донецька обл. 45 970 59 432 58 575 57 766 51 591 54 666,8
6. Житомирська обл. 10 561 13 712 11 623 9878 8516 10 858
7. Закарпатська 6375 6536 6540 6536 5426 6282,6
8. Запорізька 24 515 32 134 30 350 28 151 25 419 28 113,8
9. Івано-Франківська обл. 7631 8664 7701 7361 6210 7513,4
10. Київська 12 695 15 917 14 789 13 375 12 135 13 782,2
11. м. Київ 21 099 30 891 28 488 32 493 28 302 28 254,6
12. Кіровоградська 9528 11 093 9980 9466 7635 9540,4
13. Луганська 30 826 40 894 41 280 34 892 29 287 35 435,8
14. Львівська 18 109 19 461 19 051 18 426 16 625 18 334,4
15. Миколаївська 12 570 15 268 14 280 14 083 12 392 13 718,6
16. Одеська 22 343 29 538 25 592 23 381 20 937 24 358,2
17. Полтавська 14 603 18 733 18 049 17 717 15 021 16 824,6
18. Рівненська 6746 8794 7417 7612 6191 7352
19. м. Севастополь 3571 5171 4687 4705 4639 4554,6
20. Сумська 11 849 13 609 11 822 11 141 9475 11 579,2
21. Тернопільська 5286 5993 5987 5568 5568 5619,6
22. Харківська 35 933 44 373 36 809 31 410 26 217 34 948,4
23. Херсонська 10 989 15 999 13 603 13 128 10 426 12 829
24. Хмельницька 8537 11 585 10 725 10 465 9429 10 148,2
25. Черкаська 10 861 12 490 11 389 10 125 8536 10 680,2
26. Чернігівська 10 483 11 854 10 653 9339 7891 10 044
27. Чернівецька 4589 5891 5321 5075 5056 5186,4
Усього по ЛУВС 438 441 542 499 506 769 472 582 407 984 473 655
Усього по УМВСТ 12 220 13 852 13 336 13 143 12 916 13 093,4
Усього по Україні 450 661 556 351 520 105 485 725 420 900 486 748,4

Прості таблиці бувають:

Часто зустрічаються і територіально-хронологічні та списково-хронологічні таблиці, у яких підмет і присудок характеризують показники на територіях і об’єктах у хронологічному порядку.

Прості таблиці є лише підсумковими, вони не дають можливості виявити ні типи досліджуваного явища, ні його структуру, ні проаналізувати зв'язки та взаємозалежності між окремими ознаками.

Груповими називаються статистичні таблиці, підмет яких утворено в результаті групування одиниць об'єкта за однією ознакою (Таб.3).

Таблиця 3

Відомості про злочини загальнокримінальної спрямованості, вчинені у громадських місцях

Комбінованими називаються статистичні таблиці, в підметі яких групи одиниць за однією ознакою поділяються на підгрупи за однією чи кількома іншими ознаками, які взяті в комбінації. Комбіновані таблиці мають важливі аналітичні властивості, тому що вони детальніше характеризують досліджувані явища. Можна побудувати комбіновані таблиці розподілу населення одночасно за статтю і віком, за заняттям і рівнем освіти (Таб. 4).

Таблиця 4

Динаміка та структура загальнокримінальної злочинності

За метою дослідження та призначенням статистичні таблиці поділяються на:

При складанні статистичних таблиць слід дотримуватись таких основних правил їх побудови та оформлення:

  1. Таблиця має бути компактною і містити лише ту інформацію, яка безпосередньо характеризує об’єкт дослідження.
  2. Назва таблиці, заголовки рядків і граф мають бути стислими, чіткими і лаконічними. Крім загальноприйнятих, скорочень одиниць вимірювання, скорочення слів у заголовках не допускається. Якщо назви окремих граф (рядків) повторюються, мають однакові терміни або однаковий зміст, то їх доцільно об’єднати спільним заголовком.
  3. У таблиці обов’язково слід вказувати одиниці вимірювання показників. Якщо одиниця вимірювання однакова для всіх показників таблиці, то вона вказується у загальній назві таблиці або над верхнім правим кутом таблиці; якщо одиниці вимірювання різноманітні, то їх назви вказують в заголовках рядків або граф таблиці, а інколи в окремо наведеній спеціальній графі.
  4. Рядки в підметі і графи в присудку, як правило, нумерують. Це доцільно робити у великих за змістом таблицях або у випадках наведення методики розрахунку показників з посиланням на номери граф і рядків таблиці.
  5. Точно додержуватись таких умовних позначень щодо відсутності даних у таблиці відповідно до причин:
    • якщо клітинка таблиці не може бути заповнена, ставиться знак «х»;
    • коли відомості про явище відсутні, ставиться три крапки “...” або “н.від.”;
    • відсутність самого явища позначається тире “-”;
    • дуже малі числа записуються (0,0) або (0,00).
  6. Кількісні показники в межах однієї графи повинні наводитися з однаковою точністю, тобто до 0,1, до 0,01, до 0,001.
  7. Таблиці повинні бути замкненими, тобто з підсумковими результатами. Виняток становлять аналітичні таблиці, в яких підсумків може не бути.

Графіком у статистиці називають наочне зображення статистичних величин за допомогою геометричних ліній і фігур (діаграм), картосхем (картограм) або того й іншого разом узятих (картодіаграм).

Графік доповнює статистичні таблиці, а в окремих випадках і замінює їх. За допомогою графіків статистичний матеріал стає зрозумілішим, краще усвідомлюється й запам’ятовується.

Графік дає узагальнюючу картину стану та розвитку того чи іншого явища, дозволяє швидше уявити закономірності, які містяться в цифровому матеріалі. При графічному зображенні стають особливо виразними взаємозв’язки між явищами та процесами суспільного життя, основні тенденції їх розвитку, ступінь поширення.

Графічне зображення статистичних даних здійснюється за допомогою геометричних площинних знаків — крапок, ліній, площин, фігур і різних їх комбінацій.

Статистичні графіки мають такі складові елементи:

1) поле графіка;

2) графічний образ;

3) орієнтиру простору;

4) масштабні орієнтири;

5) експлікація графіка.

1. Поле графіка — це простір, у якому розміщуються геометричні або інші графічні знаки. Межі поля графіка характеризуються його форматом, тобто розміром і пропорціями сторін. На практиці, як правило, використовують формати із співвідношенням сторін від 1:1,33 до 1:1,5. Зручною є і квадратна форма графіків.

2. Графічний образ — це сукупність геометричних або графічних знаків, за допомогою яких відображуються статистичні дані. Це є основою графіка. Графічний образ мусить відповідати меті графіка і бути найбільш виразним для зображення статистичних даних.

3. Орієнтири простору визначають розміщення геометричних знаків на полі і задаються у вигляді системи координат. Найчастіше використовують прямокутну систему координат. У прямокутній системі координат положення будь-якої точки визначається довжиною двох перпендикулярів, опущених з цієї точки на вісь абсцис і ординат. У картограмах орієнтири простору є або географічні орієнтири (контури річок, лінії берегів, лінії морів та океанів), або адміністративні кордони тих чи інших територій.

4. Масштабні орієнтири (масштаб, масштабна шкала і масштабний знак) застосовують для визначення розмірів геометричних та інших графічних знаків.

Масштаб — це умовна міра переводу числового значення статистичної величини у графічну, і навпаки.

Масштабна шкала —це лінія, поділена відповідно до прийнятого масштабу. Масштабна шкала складається з трьох елементів: лінії, яка є носієм або опорою шкали (вісь ординат); позначки шкали (риски або точки, розміщені у певному порядку на носії шкали); числових позначень, які відповідають поділу шкали. Як правило, вони починаються з нуля. Якщо мінімальний рівень статистичної величини значно відрізняється від нуля, щоб забезпечити більш компактне і рівномірне розміщення графіка, рекомендується робити розрив масштабної шкали. Останнє число на шкалі повинно дещо перевищувати максимальний рівень ознаки. Над числами шкали вказують одиниці їх вимірювання.

5. Експлікація графіка — це словесне пояснення розміщених на графіку геометричних фігур та засобів зображення (штрихування, колір, розмір та ін.). Експлікація графіка включає: назву графіка (загальний заголовок); словесні пояснення умовних значень окремих елементів графічного образу; назву одиниць виміру параметрів; надписи вздовж масштабних шкал, які наносяться на вісі X і Y. Графік може супроводжуватися примітками, у яких вказуються джерела статистичних даних, розкривається зміст і методика їх одержання.

ЕЛЕМЕНТИ ГРАФІКА

Види графіків

Залежно від тематики, мети і композиції графіки можна класифікувати по-різному. У статистиці їх використовують головним чином з метою:

1) порівняння однойменних показників різних об’єктів;

2) характеристики структури явищ та їх внутрішніх змін;

3) характеристики варіаційних рядів;

4) з’ясування зміни величини явища у часі, тобто вивчення його динаміки;

5) встановлення залежності між окремими явищами та їх показниками;

6) наочного зображення територіального розподілу явищ за допомогою картограм та картодіаграм.

Для зображення статистичних даних використовують різні графіки. Класифікація графіків дає можливість визначити загальні риси, аналітичні можливості, техніку побудови.

За загальним призначенням графіки поділяють на:

За функціонально-цільовим призначенням поділяються на:

За видом поля графіки поділяються на:

Залежно від форми графічного образу графіки поділяються на:

В залежності від форми зображення:

Діаграми — це такий вид графіків, у якому цифрові дані зображені за допомогою геометричних фігур або знаків. Тобто гермін “діаграма” тотожний терміну “статистичний графік”

Діаграма — це такий рисунок, на якому статистичні дані зображають за допомогою системи геометричних фігур (ліній, стовпчиків, точок тощо). На картодіаграмі статистичні дані зображають за допомогою різних фігур на географічній карті або плані місцевості. На картограмі дані подаються шляхом штрихування або розфарбування відповідної території на географічній карті або плані.

Найпоширенішим видом статистичних графіків є діаграми, які в залежності від форми графічного образу можуть бути площинними, об’ємними, лінійними, точковими, фігурними та ін. Розглянемо ті діаграми, які найчастіше застосовуються у правовій статистиці.

Стовпчикові (стрічкові) діаграми необхідні для порівняння показників, характеристики динаміки явища та його структури. Щоб побудувати стовпчикову діаграму, треба накреслити прямокутну систему координат. Кожне значення порівнюваного показника зображується у вигляді вертикального прямокутного стовпчика. Основи всіх стовпчиків розташовані на горизонтальній вісі координат.

Ширина стовпчиків береться довільною, але обов’язково однаковою для всіх порівнювальних величин. Стовпчики однакової ширини розміщують на вісі абсцис, а довжина кожного стовпчика залежить від величини показника, який нанесено у відповідному масштабі на вісі ординат. Загальна кількість стовпчиків повинна відповідати загальній кількості об’єктів при зображенні порівняння або кількості періодів часу при зображенні рядів динаміки. Проміжки між стовпчиками треба також робити однаковими. Іноді стовпчики розміщують щільно один до одного. Розрив шкали (сітки) не допускається. Стовпчики мусять бути заштриховані або зафарбовані.

У тому випадку, коли стовпчики розташовані не по вертикалі, а по горизонталі, діаграма називається стрічковою. Порядок побудови стрічкових діаграм такий же, як і стовпчикових, з тією тільки різницею, що масштаб розміщується по вісі абсцис, а не ординат.

Спочатку треба вирішити, скільки стовпчиків ми будемо будувати. Якщо побудуємо їх всі, то вони будуть дуже вузенькі. Як правило, будують не більше восьми - десяти стовпчиків. Незалежно від інтервалів часу між окремими періодами стовпчики зображаються на рівних відрізках один від одного, бо основою порівняння є висота стовпчиків над горизонтальною (нульовою) лінією. Головне — це вибір масштабу. Він залежить від формату діаграми та її композиції. Якщо у стовпчиковій діаграмі буде лише 5 - 6 стовпчиків, то вони будуються як “високий” тип діаграми, тобто вздовж вертикальної вісі, яка при цьому буде значно довша, то найкраще будувати “широкий” тип діаграми, тобто горизонтальна лінія буде значно довша, ніж вертикальна. Крім того, виділяють зверху або знизу поля графіка його частину для надпису (будемо надписувати усі графіки знизу зображення).

При побудові стовпчикових (стрічкових) діаграм динаміки того чи іншого явища треба спочатку перевірити, чи порівнювані між собою величини. Насамперед це стосується того, щоб кожний показник обчислювався за однаковою методологією і в однакових одиницях виміру, а також належав до однієї і тієї ж території за однаковий проміжок часу. При побудові діаграм порівняння під стовпчиками треба написати назву об’єктів порівняння. При цьому дані завжди беруться за один і той же термін часу (або на одну і ту ж дату), які належать до різних територій.

Стовпчикові діаграми можуть бути застосовані і для характеристики структури явища. Як відомо, відносні величини структури можуть виражатися у відсотках і в коефіцієнтах; обчислюються вони як відношення частини до цілого. Для побудови стовпчикових (стрічкових) діаграм структури дані краще взяти у відсотках. Висота стовпчиків приймається за 100 %, а частки стовпчиків визначають відповідно до обчислених відсотків і виділяють їх різною штриховою або фарбуванням. При побудові цього графіка треба обов’язково окремо (під графіком) навести умовні позначення тієї чи іншої частини структури явища. Спочатку треба вирішити, яка частина явища матиме найтемніше фарбування. Як правило, те, що зустрічається найчастіше, фарбується темнішою фарбою.

Якщо побудувати кілька структурних стовпчиків, то такий графік буде одночасно давати наочне уявлення і про структуру, і про динаміку явища. У правовій статистиці можна користуватися стовпчиковими діаграмами, які даватимуть уявлення про структуру цивільних, кримінальних і адміністративних справ за їх видами, структуру позивачів, відповідачів, обвинувачених та засуджених за різними ознаками — родом діяльності, віком, статтю тощо.

Секторні (кругові) діаграми використовують для наочного зображення структури одного соціально-економічного явища (одного ряду статистичних даних). При побудові секторної (кругової) діаграми будують коло, площу якого приймають за 100°, пам’ятаючи, що колові відповідає центральний кут 360 градусів. Потім коло ділять на сектори, кількість яких дорівнює кількості складових частин сукупності. Розмір сектора обчислюють через центральний кут із розрахунку, що 1% відповідає 3,6°. Кожний сектор виділяють штрихами або фарбами. Цифрові дані розмірів або питомої ваги досліджуваного явища розміщують всередині секторів або за межами кола (Рис 1).

Рис. 1. Структура загальнокримінальної злочинності

Різновидом секторної діаграми є кільцева діаграма, яка використовується для наочного зображення структури соціально-економічних явищ за двома і більше рядами статистичних даних. Структура кожного ряду відображається за допомогою одного кільця. Кільця можуть бути різних діаметрів і вкладені одне в одне. Сума всіх значень одного ряду приймається за 100% і відповідає певному кільцю. Кожній варіанті відповідає сегмент кільця, пропорційний її частці, вираженій у відсотках. Перевага кільцевої діаграми полягає у можливості одночасно відобразити структуру декількох рядів. У наведеній секторній діаграмі зображено розмір випуску кожного виду продукції у загальному річному обсязі продукції.

На кільцевій діаграмі можна побачити структуру випуску продукції в кожному кварталі.

Радіальні діаграми будуються в полярних координатах для наочного зображення циклічних соціально-економічних процесів. Одному циклу відповідає 360°, а значення статистичних величин відкладаються по радіусу. Число радіусів дорівнює числу варіант в ряді, при цьому між кожною парою суміжних радіусів однаковий кут. Радіальні діаграми застосовують для вивчення і аналізу сезонних коливань.

На відміну від стовпчикових діаграм масштаб у квадратних і кругових діаграм можна не вказувати, але їх треба обов’язково будувати на одній основі і в середині кожної фігури повинно бути написано те число, яке зображує та чи інша фігура. Фігуру треба заштрихувати або зафарбувати.

Квадратні і кругові діаграми можна застосувати для порівняння однойменних показників, які належать до різних регіонів, або для зображення динаміки показника. Але співвідношення квадратів і кругів оцінити значно важче, ніж стовпчиків, а побудова квадратів і кругів складніша. Тому твердження про те, що у правовій статистиці ці діаграми можуть бути з успіхом застосовувані, не відповідає дійсності. Для зображення порівняння і динаміки вони використовуються дуже рідко, а в правовій статистиці зовсім не застосовуються. Кругові діаграми найчастіше використовуються для зображення структури явища, тобто у вигляді секторних діаграм.

Секторні діаграми — це кругова діаграма, що поділена на сектори, величина яких відповідає величині даних частин цілого. Побудувати секторну діаграму неважко. Площу круга приймають за 100 %. Для визначення центральних кутів 360 0 (градусів) ділимо на 100 %, тобто 3,6 0 відповідає одному відсотку (360 0 : 100 = 3,6 0). Множенням кожної частини цілого у відсотках на 3,6 0 обчислимо величину центральних секторів у градусах, які і покажемо на діаграмі.

При цьому обов’язково потрібно кожну частину цілого заштрихувати або зафарбувати по-різному і під графіком навести умовні позначення. Деякі автори вважають, що треба завжди у середині кожної частини цілого (у секторі) наводити значення показника, і тому побудова секторних діаграм вважається доцільною лише тоді, коли явище складається з 4 - 5 частин або меншої кількості. На наш погляд, це не аксіома.

Ми вважаємо, що секторні діаграми треба будувати (і на практиці це спостерігається дуже часто) з 8 - 9 і більшої кількості частин цілого. Але завжди при наявності великої кількості частин цілого треба ту частину, яка має найменше значення, зафарбувати темнішою фарбою, а ту, що має найбільше значення, зовсім не фарбувати або фарбувати найбільш світлою фарбою. Тому секторна діаграма з навчального посібника Ю.Д.Блувштейна не має тієї насиченості, яку вона повинна була мати, тому що жодна складова частина цілого не зафарбована.

Цілком вірно побудована секторна діаграма у підручнику “Правова статистика”, але там замало теоретичних відомостей про її побудову.

Якщо побудувати кілька однакових за розміром кругів, які характеризують структуру одного і того ж явища в різні відтинки часу, то можна відразу наочно представити не тільки структуру, але й динаміку цього явища. Доцільна така побудова секторних діаграм лише тоді, коли має місце значна зміна у структурі явища. Якщо зміни незначні (наприклад, дані, наведені у табл. 3 і 4), то динаміка при побудові секторних діаграм буде невиразна. У такому випадку для зображення динаміки явища краще застосувати стовпчикові діаграми.

У правовій статистиці секторні діаграми використовуються, як правило, для зображення структури явища (структура злочинності за різними показниками, структура осіб, які скоїли злочини, за статтю, соціальним статусом, віком тощо; структура цивільних справ, структура позивачів та відповідачів за різними показниками; структура адміністративних правопорушень, структура осіб, які їх скоїли, за різними показниками), тому що вони найбільш виразно показують частини цілого.

Графічні статистичні ознаки. Для зображення трьох пов’язаних між собою величин будують діаграми у вигляді прямокутника. Його сторони визначаються пропорційно до множників. Такі графіки називаються спеціальними графічними знаками або знаками Варзара, бо їх вперше застосував російській статистик В.Є. Варзар (1851-1940). Він їх побудував для різних галузей статистики (крім правової).

У діаграмі знак Варзара мають значення обидві сторони прямокутника, тому що показник, який характеризує прямокутник, завжди отримується множенням показників, які відкладаються як основа і висота прямокутника.

Позитивним у цьому графіку є те, що він дає змогу наочно побачити, за рахунок яких факторів одержано той чи інший обсяг показника. Недоліком його є те, що дуже важко оцінити співвідношення площ прямокутників, особливо якщо один з них має значно більшу основу. Тому іноді поруч із знаком Варзара будують стовпчикову діаграму.

Лінійні діаграми є одним із найбільш поширених видів графіків.

Лінійні діаграми в основному використовуються для зображення рядів динаміки. Крім того, їх можна використати для зображення зміни структури, характеристики виконання плану, а також визначення кореляційних зв’язків.

Для побудови лінійної діаграми необхідна система прямокутних координат. На вісі абсцис Х у прийнятому масштабі відкладаються час (або факторні ознаки, якщо зображується кореляційна залежність), а на вісі ординат У — рівні ряду динаміки або розміри результативної ознаки. По відмітках на обох вісях визначають місце знаходження точок на полі діаграми (точки перетину ліній); послідовно з’єднуючи їх прямими лініями, одержимо ламану лінію.

Для полегшення лінійної діаграми доцільно побудувати числову сітку нанесенням тонких прямих ліній через поділи горизонтальних та вертикальних шкал. Числова сітка повинна мати базову лінію.

У системі прямокутних координат базовою лінією є горизонтальна нульова лінія. Якщо на числовій сітці будується ламана лінія, яка займає лише верхню частину сітки, то нижня її частина може бути виключена шляхом розриву шкали і сітки. Межі розриву показують хвилястою лінією. Розрив можна робити як на вісі Х, так і вісі Y.

При побудові лінійних діаграм динаміки слід суворо дотримуватись масштабу як для рівнів ряду, так і часу. Якщо проміжки між датами або періодами часу неоднакові, то на вісі абсцис у цих випадках відмічають рисками тільки ті дати, рівні, які відомі, але через відповідні відрізки. Коли визначають масштаб на вісі абсцис і вісі ординат, то треба враховувати таке:

1) якщо масштаб на вісі абсцис взято надто великий у порівнянні з масштабом на вісі ординат, то на діаграмі ламана лінія буде занадто витягнута, і коливання зміни явища будуть малопомітні;

2) якщо має місце перебільшення масштабу на вісі ординат у порівнянні з масштабом на вісі абсцис, то це може призвести до того, що діаграма буде витягнута вгору, і коливання будуть показані занадто різкими.

На практиці при визначенні масштабу роблять кілька спроб, і після цього обирають масштаб.

Теоретично при зображенні моментного ряду динаміки моменти часу слід підписувати під рисками на вісі абсцис, а періоди інтервального ряду динаміки (місяці, роки) — під відрізками поміж рисками. Однак це правило не є обов’язковим. Тому на практиці нерідко періоди підписують під точками, що відмічені на вісі абсцис рисочками.

Полігон, гістограма і кумулята. Ці графіки необхідні для зображення рядів розподілу. При графічному зображенні варіаційного ряду користуються прямокутною системою координат. По горизонтальній вісі Х відкладають значення варіантів, а по вертикальній вісі Y — абсолютні або відносні значення частот.

Гістограма застосовується переважно для зображення інтервальних варіаційних рядів розподілу. Вона будується так: на вісі абсцис відкладають інтервали ознаки, а на вісі ординат — їх чисельність (частоти). На відрізках, які виражають інтервали, будують прямокутники, висота яких дорівнює частоті даного інтервалу.

Площа кожного стовпчика повинна бути пропорційна до частот. При рівних інтервалах ширину стовпчиків приймають за однакову, а висота повинна бути пропорційною до частот. Для інтервальних рядів з нерівними інтервалами гістограму будують так, як на рядах з рівними інтервалами — на вісі абсцис відкладають значення пропорційно їх значенню, а на вісі ординат — частоти, де щільність розподілу дає уявлення про те, як заповнено кожний інтервал.

Площа окремих прямокутників гістограми пропорційна частотам відповідних варіантів.

Полігон (багатокутник) застосовується переважно для зображення дискретних рядів розподілу, але може бути використаний і для зображення рядів розподілу з безперервним варіюванням ознаки, яка вивчається. Цей графік має вигляд не стовпчиків, а багатокутника.

Будується він також на прямокутній системі координат. По вісі абсцис відкладають варіанти, а по вісі ординат — частоти. На осі абсцис проводять перпендикуляри в інтервальних рядах розподілу крізь точки, які відповідають серединам окремих інтервалів, а в інших рядах розподілу - з точок поділу, відповідних варіантам. Вершини всіх перпендикулярів з’єднують між собою.

Гістограма може бути перетворена в полігон. Для цього необхідно послідовно з’єднати всі середні точки верхніх площадок гістограми і звести одержану ламану лінію на кінцях до осі абсцис. Полігон розподілу можна також перетворити в гістограму. Для цього треба відповідно розмістити стовпчики. Результати перетворення гістограми в полігон показано пунктирною лінією на рис.

Кумулята. Кожний варіаційний ряд можна графічно зобразити у вигляді кумуляти. Для цього треба на вісі абсцис відкласти варіанти або межі інтервалів, а на вісі ординат - відповідні наростаючі підсумки частот. Одержані точки треба з’єднати плавною кривою лінією, яка має назву кумуляти або кумулятивної кривої.

Кумулята дає змогу графічно визначити медіану. Для цього через середину найбільшої ординати, яка відповідає загальній кількості сукупності, треба провести пряму лінію паралельно вісі абсцис. Точка перетину цієї прямої з кумулятою дає значення медіани (див. пунктирну лінію на рис. 9). У нашому прикладі медіана має значення близько двох засуджених. Це означає, що половина кримінальних справ мала по 1-2 засуджених, а по другій половині було більш ніж двоє засуджених.

Отже, полігон, гістограма і кумулята дають змогу мати більш наочне уявлення про розподіл того чи іншого явища. У правовій статистиці вони використовуються дуже рідко, як правило, тільки для зображення розподілу осіб, які вчинили злочини або правопорушення, і засуджених за віком. Важливим засобом наочного відображення та аналізу суспільних явищ є картограми і картодіаграми.

Картограми і картодіаграми. Для порівняння однойменних явищ у територіальному просторі використовуються картограми і картодіаграми. При їх побудові геометричні образи і умовні позначення розміщують на географічній карті.

Картограмою називається географічна карта (як правило, контурна), на якій інтенсивність поширення зображуваного явища (наприклад, коефіцієнта злочинності) показується різною штриховкою або фарбуванням.

Ці умовні позначення розміщують всередині контура обстежуваного району відповідно до середнього значення показника цього району. Картограми використовують у тих випадках, коли необхідно відобразити певний статистичний показник соціального явища, між окремими районами для визначення закономірностей цього розподілу.

Картограми поділяють на два види: фонові й точкові. На фонових картограмах інтенсивність розподілу соціально-економічних явищ має бути відображена за допомогою штрихування різної інтенсивності, різної товщини ліній, або зафарбовуванням районів явищ, що вивчаються.

Кожному інтервалу інтенсивності явища відповідає певний колір. Темніші фарби означають, що явище зустрічається частіше, а світлі — рідше. Таким чином можна наочно зобразити “географію злочинності” у державі.

Можна також зобразити інтенсивність розповсюдження цивільних спорів на 10 тис. чол. населення. У точкових картограмах інтенсивність соціального явища по районах відображається за допомогою точок. Кожна точка відповідає певному обсягу (чисельності) досліджуваної величини явища. Кількість точок для даного району визначається обсягом величини явища цього району (Рис. 2).

Рис. 2(на 10 тис. населення, станом на 01.01.2012)

Графіки здавна і широко застосовуються у найрізноманітніших видах людської діяльності. Графіки є незамінним інструментом для статистики – науки, пов’язаної з опрацюванням та аналізом особливого роду інформації про масові соціальні явища і процеси. Графік, якщо він правильно побудований, є особливим образом, який активізує процес аналітично-синтетичного мислення. На допомогу логічним асоціаціям приходять органи зору, які серед усіх органів чуття мають найбільшу здатність засвоювати інформацію.


© Національна академія внутрішніх справ, 2014