ОСНОВИ ТЕОРІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ

  1. Вступ.
  2. Поняття про аргументацію.
  3. Доведення та його види.
  4. Критика та її види. Спростування як окремий випадок критики.
  5. Правила, помилки, хитрощі в аргументації та критиці.
  6. Висновки.

КРИТИКА ТА ЇЇ ВИДИ. СПРОСТУВАННЯ ЯК ОКРЕМИЙ ВИПАДОК КРИТИКИ

Поряд з прийомами обґрунтування тези існують також раціональні прийоми, спрямовані на критику аргументації.

Критика - це логічна операція, спрямована на обґрунтування безпідставності процесу аргументації, якій відбувся раніше.

Структура будь-якої критики складається з тези, аргументів та форми.

Теза - це положення, хибність або малий ступінь правдоподібності якого необхідно довести в процесі критики.

Аргументи - це твердження, за допомогою яких критикується теза.

Форма (демонстрація) - це спосіб, який застосовується для критики тези.

За формою вираження критика буває неявною та явною.

Неявна критика - це скептична оцінка позиції пропонента без конкретного аналізу недоліків і точної вказівки на слабкі місця. Сумнів у цьому випадку виражають приблизно в такій формі: "Ваші ідеї мені здаються сумнівними", "До Ваших тверджень я відношусь досить скептично" тощо. Прохання про уточнення такої критики залишають без відповіді.

Явна критика - указання на конкретні недоліки, що виявлені в аргументації пропонента.

За направленістю явна критика може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна та змішана.

Деструктивна критика - це критика, спрямована на руйнування процесу аргументації шляхом критики тези, аргументів або демонстрації.

Критика тези - це вид критики, який спрямований на обгрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент.

Критика тези може бути безпосередньою та опосередкованою.

При безпосередній критиці тези не звертаються до яких-небудь раніше доведених суджень, з метою використання їх як аргументів, а заперечують тезу в силу невідповідності у крайньому разі одному з правил її побудови (про правила та можливі помилки, що виникають у результаті їх порушення, мова буде йти далі).

Опосередкована критика тези обов’язково передбачає логічне виведення хибності тези з істинних аргументів.

Теза розцінюється як явно (свідомо) хибна, якщо пропонент заздалегідь знав про це, але відстоював її, створюючи видимість аргументації. Помилковою теза буде вважатися в тому випадку, якщо пропонент помилявся відносно дійсного логічного статусу свого твердження.

Критика позиції пропонента шляхом критики тези буде більш детально проаналізована при розгляді видів спростування.

Критика аргументів - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів, які застосовує пропонент для обґрунтування тези.

Якщо опоненту удасться показати сумнівність чи хибність аргументів, то суттєво послабиться позиція пропонента, оскільки така критика показує необґрунтованість його тези.

Критика аргументів може виражатися в тому, що опонент вказує на недостатнє обґрунтування пропонентом достовірності аргументів, неточно викладені факти, викликає сумнів авторитетність експерта, на висновок якого посилається пропонент тощо. Ці та інші зауваження супротивник не може ігнорувати. Пропонент повинен чи підтвердити свої аргументи, чи відмовитися від них.

Сумніви, які виникають вході критики аргументів, переносяться на тезу, що логічно випливає з аргументів. Теза також розцінюється як сумнівна. У випадку встановлення хибності аргументів теза вважається необґрунтованою і потребує нового підтвердження.

Критика демонстрації - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує пропонент.

У цьому випадку показують, що в міркуванні пропонента між аргументами і тезою відсутній логічний зв’язок. Початок і кінець міркування виявляються нескоординованими. Якщо теза на випливає з аргументів, то вона вважається необґрунтованою і некоректно сформульованою.

Успішна критика демонстрації передбачає чітке уявлення про правила та помилки відповідних умовиводів: дедукції, індукції, аналогії, у формі яких проходить обґрунтування тези.

Критика демонстрації, так само як і критика аргументів, не встановлює хибності тези, вона тільки руйнує аргументацію та показує необґрунтованість тези, яку висунув пропонент. У такому випадку про тезу можна говорити, що вона не спирається на докази або спирається на недоброякісні докази і вимагає нового обґрунтування.

За своєю пізнавальною функцією деструктивна критика слугує дієвим засобом виявлення недоліків у міркування пропонентів. Разом з тим, така критика є однобічною, оскільки опонент лише розвиває критику і не пропонує натомість нічого.

Конструктивна критика - обґрунтування опонентом власної тези з метою спростування альтернативного твердження пропонента.

Стратегія конструктивної критики виражається у наступному:

• Чітко та розвернуто представити тезу свого виступу.

• Показати, що ця теза не просто відрізняється від твердження пропонента, а суперечить йому як альтернативна.

• Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь висунутої тези, щоб максимально впливати на пропонента та аудиторію.

Конструктивна орієнтація в критиці дозволяє опоненту використати тактику вибору: аудиторії та експертам пропонується самим зробити вибір з двох представлених пропозицій - тези пропонента і антитези опонента. Такий підхід відрізняється об’єктивністю та коректністю у відносинах між суб’єктами процесу аргументації.

Окремим прикладом критики є спростування.

Спростування - це встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів і положень, істинність яких доведена заздалегідь.

Як видно з визначення, спростування є опосередкованим видом критики тези.

Критика не може бути визнана спростуванням у трьох випадках:

1) якщо аргументи не є достовірними твердженнями;

2) якщо форма критики - правдоподібне міркування;

3) якщо має місце як перше так і друге.

На відміну від строго логічного значення терміну "спростування", яке означає обов'язкове обґрунтування хибності тези за умови істинності аргументів, в юридичній практиці під спростуванням розуміють встановлення як хибності, так і недоведеності судження, яке відстоює пропонент.

Аналогічно доведенню, спростування тези може бути прямим та непрямим.

Пряме спростування може будуватися або як демонстрація безпосереднього (без яких-небудь умовних припущень) логічного слідування з істинних підстав судження про неправильність (неістинність) тези пропонента, або як "зведення до абсурду" припущення, яке відстоюється пропонентом. Пряме спростування є деструктивною опосередкованою критики тези.

Розглянемо приклад прямого спростування.

Під час розслідування смерті громадянина Уварова було висунуто версію, що він помер насильницькою смертю (Т).

Показань свідків і речових доказів для підтвердження або спростування цієї тези недостатньо. Але якщо б Уваров справді помер від насильства, то на його тілі повинні були б залишатися сліди такого (Х).

Огляд показав, що таких слідів немає (Х). Отже, версію насильницької смерті громадянина Уварові спростовано (Т). У формалізованому вигляді маємо:

Наведемо приклад прямого спростування, в якому аргументи подані у формалізованому вигляді, а демонстрація здійснюється за допомогою правил виведення СНВ:

Теза спростування А.

Серед наших аргументів є складне кон'юнктивне (з'єднально-розділове) судження. Це аргумент 4. Застосуємо до нього правило усунення кон'юнкції і отримаємо два прості судження - наслідки, що дасть можливість зіставити їх з іншими засновками.

Отже, здійснена демонстрація слідування хибності тези А з наявних аргументів.

Розглянемо приклад спростування тези методом зведення до абсурду. Хід міркування у такому випадку такий. Умовно припускають, що положення, що положення, яке висунув пропонент, є істинним. Далі з наявних аргументів і тези виводять усі можливі наслідки і проводять їх аналіз. Під час такого аналізу може з'ясуватися що наслідки або (1) суперечать один одному, або (2) суперечать фактам дійсності. На цих підставах роблять висновок про хибність тези, спираючись на правило: хибні наслідки завжди свідчать про хибний висновок.

Висуваємо тезу: Всі студенти 8-ї групи успішно здали зимову сесію (Т).

Припускаємо істинність цієї тези і виводимо наслідки, які логічно випливають з неї:

Студент Марков успішно здав зимову сесію (В1).

Студент Симоненко успішно здав зимову сесію (В2).

Студент Мироненко успішно здав зимову сесію (В3).

Зіставляємо наслідки з фактами:

Марков дійсно здав усі заліки та іспити (В1 = f 1).

Симоненко не здавав зимову сесію, тому що має академічну заборгованість (В2 ≠ f2).

Мироненко отримав дві незадовільні оцінки (В3 ≠ f3).

Оскільки виведені з тези Т наслідки В2 і В3 суперечать фактам f2 і f3, вони є хибними.

Хибність наслідків приводить до хибності тези Т:

Розглянемо ще один приклад спростування методом зведення до абсурду. У цьому прикладі засновки подані у формалізованому вигляді. Зіставлення наявних аргументів і тези (умовно припускається істинність тези) за допомогою правил виведення СНВ приводить до певних наслідків. Якщо серед цих наслідків знайдеться хоч один, що суперечить іншому, то у такому випадку припущення істинності тези є помилковим (хибним). Теза вважається спростованою.

Аргументи:

Теза спростування Т.

Припустимо, що теза Т є істинною. Зіставляємо її з наявними аргументами і отримуємо такі наслідки:

Припущення істинності тези та зіставлення її з аргументами привело до суперечності наслідків. Суперечність: рядки 8, 9. Робимо висновок, що теза є хибною (Т). Отже, тезу спростовано.

Непряме спростування - спростування тези за допомогою обґрунтування антитези. Непряме спростування є конструктивною критикою тези.

Хід міркування у цьому випадку такий. Висувається твердження, яке є запереченням тези, тобто антитеза. В якості антитези може виступати положення, що заперечує тезу (не-Т), а також антитезою може бути положення, яке висунуте опонентом, як власна теза, з метою спростування альтернативного твердження пропонента. Далі обґрунтовують її істинність за допомогою аргументів критики. На підставі цього робиться висновок про хибність тези пропонента.

Розглянемо приклад непрямого спростування.

"...У справі по обвинуваченню громадянина П. троє потерпілих упізнали його як людину, яка пограбувала їх (Т). Виступаючи в суді, адвокат, який захищав П., навів докази, що обґрунтовували помилку потерпілих (А). Напад мав місце в темному під'їзді, тому обличчя грабіжника потерпілі майже не бачили (а1). Крім того, вони дуже налякались і, природно, не в змозі були запам’ятати прикмети злочинця (а2). Єдина прикмета, яку вони добре запам’ятали, це куртка, в яку був одягнений грабіжник. У таку ж саму куртку виявилось, що був одягнений і упізнаний ними П., хоча ця одежа була "прикметою" багатьох молодих людей (а3). Аргументація процесу формування свідчень потерпілих дозволила обґрунтувати висновок про сумнівність доказів - свідчень потерпілих, з якими повністю погодився суд (А)". (Алексеев Н.С., Макарова В.З. Ораторское искусство в суде. - Л., 1985. - С. 48).

У цьому прикладі теза - Т, антитеза - А, аргументи, що доводять істинність антитези А - а1, а2, а3. На підставі істинності аргументів (а1, а2, а3) приходимо до істинності антитези (А):

Із істинності антитези (А) випливає хибність тези (Т):

Наведемо ще один приклад непрямого спростування тези, в якому аргументи представлені у формалізованому вигляді, а для отримання наслідків використовують правила виведення СНВ.

Аргументи:

1. (А ∧ В) → С;

2. В ∨ С;

3. С → А.

Теза спростування: С.

Припустимо антитезу, якою буде висловлювання не-С (С). Далі зіставимо наше припущення з наявними аргументами за допомогою правил виведення СНВ та одержимо такі наслідки:

До виразу в 5-му рядку застосуємо закон де Моргана відносно кон’юнкції:

Оскільки ми довели істинність антитези (С), то на підставі цього робимо висновок про хибність тези (С).

Під змішаною критикою розуміють критику, що поєднує деструктивний і конструктивний підходи.

Цей вид критики за своїми евристичними характеристиками вважається найбільш ґрунтовним і тому найбільш переконливим. Це зрозуміло, оскільки поряд з обґрунтуванням власної тези, яка є альтернативною тезі пропонента, опонент руйнівно впливає на міркування пропонента вцілому.

Залежно від послідовності тих операцій, що виконуються, змішана критика будується двома способами. Перший спосіб - конструктивно-деструктивна композиція, коли опонент спочатку обґрунтовує свою тезу і протиставляє її твердженню пропонента, а потім піддає критичному аналізу та викриває недоліки в аргументації пропонента.

Другий спосіб змішаної критики - деструктивно-конструктивна композиція. При такому підході опонент спочатку піддає критиці міркування пропонента, а потім - обґрунтовує власну тезу, яка є альтернативною тезі пропонента.

Доцільність вибору опонентом першого чи другого способу змішаної критики залежить від конкретних умов розгортання дискусії.