ОСНОВИ ТЕОРІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ

  1. Вступ.
  2. Поняття про аргументацію.
  3. Доведення та його види.
  4. Критика та її види. Спростування як окремий випадок критики.
  5. Правила, помилки, хитрощі в аргументації та критиці.
  6. Висновки.

ПОНЯТТЯ ПРО АРГУМЕНТАЦІЮ

Уміння міркувати аргументовано є найважливішим компонентом загальної культури людини.

Аргументація у найбільш широкому розумінні слова - це процес обґрунтування (тобто наведення доводів або аргументів) певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Треба зауважити, що під словом "аргументація" можуть розуміти також сукупність доводів на користь якогось положення.

Кінцева мета аргументації - прийняття аудиторією висунутого положення (чи положень), тобто переконання аудиторії в справедливості положення, яке пропонується її увазі. Тому теорія аргументації - теорія, що вивчає різноманітні дискусійні прийоми, які використовуються в процесі аргументації, - ставить у центр своєї уваги поняття "переконання" і "прийняття".

Теорія аргументації почала створюватися ще в античності. Пройшла довгу історію, яка мала злети та падіння. Зараз вчені говорять про становлення "нової теорії" аргументації, загальні контури якої намітилися в два-три останні десятиліття. Нова теорія аргументації створюється на межі логіки, лінгвістики, психології, філософії, герменевтики, риторики, еристики тощо. Актуальною є задача побудови загальної теорії аргументації, що відповідала б на різноманітні питання щодо процесу аргументації, наприклад, такі як: природа аргументації та її межі, способи аргументації, своєрідні аргументації в різних сферах діяльності, характерний стиль мислення для кожної історичної епохи тощо.

Нову теорію аргументації іноді називають "новою риторикою" на тій підставі, що вона відновлює те позитивне, що було в античній риториці. Теорію аргументації не можна зводити тільки до логічної теорії доведення, яка спирається на поняття істини, а не на поняття переконання, слушності; також її не можна зводити і до методології науки, і до еристики - теорії суперечки, оскільки суперечка є окремим випадком аргументації.

Важливу роль у формуванні основних ідей нової теорії аргументації відіграли праці Х.Перельмана, Г.Джонстона, Ф. ван Єємерена, Р.Гроотендорста та інших. Проте і тепер теорія аргументації немає єдиної парадигми. За теперішнього часу вона являє собою таке поле різноманітних думок на предмет цієї теорії, її основних проблем та перспективи розвитку, яке навряд чи можна оглянути.

Сам процес аргументації в теорії аргументації розглядається з трьох різних позицій, які доповнюють одна одну: з точки зору мислення, з точки зору людини та суспільства, з точки зору історії. Кожен із цих аспектів має свої специфічні особливості і розпадається на ряд підрозділів. Виділення та короткий аналіз основних напрямків досліджень у сучасній теорії аргументації провів Івін А.А. в книзі "Основы теории аргументации". Визначимо ці напрямки.

Аналіз аргументації з точки зору мислення (тобто з логіко-епістемологічної точки зору) містить три напрямки:

1) Опис способів обґрунтування та раціоналізації описових і оцінних тверджень. Серед цих способів не тільки такі традиційні універсальні прийоми, як дедуктивне виведення та індуктивне підтвердження висновків, але й контекстуальні способи обґрунтування, що є подібними посланням на інтуїцію та традицію.

2) Аналіз залежності аргументації від тієї проблемної ситуації, в загальних рамках якої вона проходить.

3) Виявлення тих особливостей аргументації, які пов'язані із застосуванням її в різних областях мислення. Існують три такі області, і, відповідно, три різновиди аргументації: теоретична, практична та художня аргументація. У свою чергу, теоретична аргументація розпадається на природничу та гуманітарну, практична - на ідеологічну (що містить, зокрема, пропаганду) та утопічну.

Аналіз аргументації з точки зору людини і суспільства (тобто як людської діяльності, що має соціальний характер), передбачає:

- дослідження аудиторій, в яких розгортається аргументація. При такому аналізі виділяють найбільш вузьку, вузьку та більш широку аудиторії. Під найбільш вузькою аудиторією розуміють того, хто висуває певне положення або висловлює певні погляди, і тих, чиї переконання він намагається укріпити або змінити. Вузькою аудиторією можуть бути, наприклад, вчений, який висуває нову концепцію, та наукова спільнота, що покликана оцінити її, а також дві людини, які сперечаються. Більш широкою аудиторією будуть у цих випадках усі ті, хто присутній при суперечці, або всі ті, хто, залучений до обговорення нової наукової концепції і, навіть, можуть бути включені неспеціалісти, які завербовані на який-небудь бік завдяки пропаганді;

- дослідження залежності манери аргументації від загальних характеристик того конкретного цілісного суспільства або спільноти, в рамках яких вона проходить. Наприклад, особливості аргументації у так званих "колективістських (закритих) суспільствах" (тоталітарне суспільство, середньовічне феодальне суспільство тощо) або "колективістських спільнотах" (армія, церква, тоталітарна політична партія тощо).

Аналіз аргументації з точки зору історії (тобто вивчення історичного виміру аргументації) включає три часові зрізи:

- урахування того історично конкретного часу, в якому має місце аргументація і який залишає на ній свій швидкоплинний слід;

- дослідження стилю мислення історичної епохи і тих особливостей її культури, які накладають свій незгладимий відбиток на будь-яку аргументацію, що належить цій епосі. Таке дослідження дозволило виділити п’ять принципово різних стилів аргументації: архаїчну (чи первісну) аргументацію, античну аргументацію, середньовічну (чи схоластичну) аргументацію, "класичну" аргументацію Нового часу і сучасну аргументацію;

- аналіз тих змін, які зазнає аргументація протягом усієї історії людства. Саме в цьому контексті стає можливим співставлення стилів аргументації різних історичних епох та постановка питань про порівнянність (чи непорівнянність) цих стилів, про реальність історичного прогресу в сфері аргументації.

Треба зазначити, що теорія аргументації трактує процес аргументації не тільки як особливу техніку переконання та обґрунтування положень, які висуваються, але і як практичне мистецтво, що передбачає вміння вибрати із множини можливих прийомів аргументації ту їх сукупність і ту їх конфігурацію, які вимагаються особливостями аудиторії та проблеми, що обговорюється.

Виділяють такі характерні риси аргументації, які відрізняють її від інших способів впливу на переконання слухачів:

• вона завжди виражена в мові, має форму тверджень, які вимовлені або написані; теорія аргументації досліджує не ті думки, ідеї і мотиви, що стоять за висловленими твердженнями, а їх взаємозв’язки;

• аргументація є цілеспрямованою діяльністю: її задача - посилення чи послаблення чиїх-то переконань;

• аргументація - це соціальна діяльність, оскільки вона спрямована на іншу людину чи на інших людей, передбачає діалог та активну реакцію іншої сторони на доводи, які наводяться;

• аргументація передбачає розумність тих, хто її сприймає, їх здатність раціонально зважувати аргументи, приймати їх або заперечувати.

Залежно від способу обґрунтування аргументація поділяється на емпіричну та теоретичну.

Аргументація, в якій положення обґрунтовуються шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо), називається емпіричною. Такий спосіб обґрунтування часто застосовується у природничих науках.

Аргументація, в якій обґрунтування може здійснюватися за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів), називається теоретичною. При такому підході до процесу аргументації також звертаються до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб обґрунтування переважно притаманний гуманітарним наукам.

Проте різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є відносною, оскільки досить часто у реальних процесах комунікації зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звернення до досвіду, і теоретичні міркування.

У курсі логіки вивчається теоретична аргументація, а саме процес обґрунтування певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі використання інших положень.

У структурі аргументації такого типу відрізняють:

тезу - положення, яке необхідно обгрунтувати;

аргументи - твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза;

форму (демонстрацію, схему) - спосіб, який застосовується для обґрунтування тези.

Наведемо приклад аргументації.

Одного разу до давньогрецького філософа Сократа прийшов молодий чоловік за порадою. Цей чоловік хотів почути відповідь на питання: "Чи слід йому вже одружуватися?" Сократ подивився на нього і відповів: "Одружишся ти чи не одружишся, все одно каятимешся!" Молодий чоловік довго розмірковував, що мав на увазі Сократ. Виходячи з відповіді Сократа, відновимо його міркування з приводу поставленого питання в повному обсязі: "Якщо ти одружишся, то каятимешся. Якщо ти не одружишся, то все одно каятимешся. Ти одружишся чи не одружишся. Отже, ти каятимешся". Останнє (четверте) висловлювання є тезою, а ті, що передують йому (перші три висловлювання) - аргументи.

Отже, як видно з цього невеликого тексту аргументації, у процесах реальної комунікації можемо опускати деякі аргументи, іноді навіть скорочувати тези аргументацій. Тому необхідно запам’ятати, що для того, щоб зрозуміти співрозмовника, з'ясувати точку зору, яку він відстоює, виявити в його міркуванні помилки, обґрунтовано розкритикувати його точку зору або, вважаючи його позицію обґрунтованою, прийняти її, перш за все треба відновити аргументацію супротивника у повному вигляді. Це дасть можливість з'ясувати форму аргументації, а отже зробити правильний висновок щодо позиції, а може, навіть і намірів, супротивника. Невміння багатьох людей у повному вигляді відновлювати аргументації, часто призводить до таких дискусій, де кожний її учасник говорить про своє, бо сприймає аргументацію супротивника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його. Проте, при відновленні аргументації супротивника не треба намагатися наводити власні думки з приводу розглядуваного питання, а виходити з точки зору тієї людини, яка її висловлює.

Аргументація за формою поділяється на дедуктивну та недедуктивну (правдоподібну).

Дедуктивна аргументація - це аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань, тобто тих міркувань, які спираються на логічний закон і в яких із істинних засновків отримують істинний висновок. За допомогою такої аргументації обґрунтовують істинність тези.

Розглянемо таку аргументацію. "Особа, що займається вимаганням, притягується до кримінальної відповідальності за статтею 189 КК України. Пирогов вимагав передачі чужого майна з погрозою насильства над близькими родичами потерпілого. Отже, Пирогов притягується до кримінальної відповідальності за статтею 189 КК України".

Теза - "Пирогов притягується до кримінальної відповідальності за статтею 189 КК України".

Аргументи - "Особа, що займається вимаганням, притягується до кримінальної відповідальності за статтею 189 КК України"; "Пирогов вимагав передачі чужого майна з погрозою насильства над близькими родичами потерпілого".

Форма (демонстрація, схема) - дедуктивна аргументація, оскільки демонстрація будується у вигляді першої фігури простого категоричного силогізму із дотриманням спеціальних правил цієї фігури.

Дедуктивна аргументація є обґрунтуванням тези на підставі аргументів, які були прийняті раніше. Така аргументація може застосовуватись під час обговорення різноманітних проблем у будь-якій аудиторії, вона є сильним способом переконання. Проте застосовувати її слід цілеспрямовано, щоб не виникло ілюзії переконання.

Недедуктивна (правдоподібна) аргументація - це аргументація, яка будується за схемами індуктивних та міркувань за аналогією (недедуктивних міркувань), тобто таких міркувань, в яких зв’язок між засновками та висновком не спирається на логічний закон і в яких істинність засновку не гарантує істинності висновку.

Істинність аргументів у недедуктивній аргументації не гарантує істинності тези. За допомогою правдоподібних (недедуктивних) міркувань обґрунтовується лише певний ступінь ймовірності тези.

Наведемо приклад недедуктивної аргументації.

Теза - "Проникаюче ножове поранення небезпечне для життя".

Аргументи - "При такому пораненні можливе ушкодження внутрішніх органів та як результат - порушення їх функціональної діяльності; виникає кровотеча, від якої може наступити смерть; існує висока вірогідність занесення інфекції".

Форма - неповна індукція.

Розрізняють такі види аргументації: доказову та недоказову. Доказова аргументація - це доведення. Недоказова аргументація є трьох видів:

• Перший вид: аргументи - всі, або деякі з них не є достовірними твердженнями, тобто істинність всіх, або деяких аргументів не встановлена; форма аргументації - дедуктивне міркування; теза - правдоподібне твердження.

• Другий вид: аргументи - достовірні твердження, тобто їх істинність вже встановлена; форма аргументації - недедуктивне міркування; теза - правдоподібне твердження.

• Третій вид: аргументи - недостовірні твердження; форма аргументації - недедуктивне міркування; теза - правдоподібне твердження.

Із усіх видів аргументації для юридичної теорії та практики найбільш важливим є доказова аргументація, оскільки задача доведення - вичерпно затвердити обґрунтованість (істинність) тези, яка доводиться. У зв’язку з цим майбутнім юристам необхідне знайомство з основами логічної теорії доведення, яка говорить про доведення безвідносно до галузі його застосування. Саме тому в подальшому викладенні цієї теми ми зосередимо увагу на розгляді доведення як логічної операції.