ОСНОВИ ТЕОРІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ

  1. Вступ.
  2. Поняття про аргументацію.
  3. Доведення та його види.
  4. Критика та її види. Спростування як окремий випадок критики.
  5. Правила, помилки, хитрощі в аргументації та критиці.
  6. Висновки.

ДОВЕДЕННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Доведення вважають найсильнішим видом аргументації, оскільки в його основі лежить закон достатньої підстави. За законом достатньої підстави будь-яка думка, що претендує на визнання безперечно істинною, має бути доведена, тобто слід знайти і вказати її достатню підставу.

Доведення - це обґрунтування істинності якого-небудь положення з використанням логічних засобів за допомогою положень, істинність яких уже встановлена і з яких з необхідністю випливає перше. Формою (демонстрацією) такого виду аргументації є дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку - достовірне твердження.

У структурі доведення, як у будь-якій аргументації, розрізняють тезу, аргументи, форму (демонстрацію).

Поняття доведення завжди передбачає указування засновків, на які спирається теза, і тих логічних правил, за якими здійснюється перетворення тверджень у ході доведення.

Доведення - це завжди в певному розумінні примус. Джерелом "примусової сили" доведень є логічні закони мислення, що лежать в їх основі. Саме ці закони, які діють незалежно від волі та бажань людини, примушують у процесі доведення з необхідністю приймати одні твердження слідом за іншими та відкидати те, що є несумісним з прийнятим.

Слід зазначити, що юридичне доказування за своєю структурою ідентичне логічному доведенню. Юридичне доказування є конкретизацією логічного доведення стосовно до кримінального процесу.

Залежно від способу здійснення доведення поділяють на два види: пряме та непряме.

Прямим називається доведення, в якому істинність тези безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Розглянемо приклад прямого доведення. У результаті аналізу обставин дорожньо-транспортної пригоди інспектор ДАЇ дійшов висновку, що вона трапилась з вини пішохода. Для обґрунтування тези інспектор ДАЇ навів такі аргументи: 1) Є свідки цієї дорожньо-транспортної пригоди, які повідомили, що бачили, як: 2) пішохід вийшов на проїжджу частину в той час, коли на світлофорі загорілося червоне світло; 3) водій різко повернув у бік, щоб запобігти зіткненню з пішоходом, і врізався в дерево на узбочині; 4) пішохід зізнався в своєму порушенні. Отже, дорожньо-транспортна пригода трапилась з вини пішохода. Останнє висловлювання - це теза.

Розглянемо приклад побудови прямого доведення засобами СНВ. Доведемо тезу Т на основі таких аргументів:

Використовуючи правила виведення СНВ, находимо логічні наслідки із даних аргументів. Пряме доведення вважається завершеним, якщо серед цих наслідків буде судження, яке фігурує як теза, тобто Т.

Таким чином, оскільки в 7-му рядку ми отримали Т шляхом застосування до наявних аргументів правил виведення, то робимо висновок - тезу Т можна вважати доведеною.

Непрямим називається доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези. Залежно від структури антитези непряме доведення поділяється на апагогічне (від лат. apagoge - відвідний) і розділове.

Апагогічне доведення - це обґрунтування тези шляхом встановлення хибності антитези на підставі виведення із антитези наявних аргументів протиріччя (тобто шляхом зведення до абсурду.

При такому виді доведення висувається антитеза - твердження, яке є заперечним тезі (якщо теза Т, то антитезаТ). Зіставляючи аргументи та антитезу, виводять наслідки. Якщо серед наслідків буде протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого, то це буде підставою для виведення висновку про хибність антитези й істинність тези.

Розглянемо приклад апагогічного доведення:

1) запишемо тезу доведення: Народні маси є рішучою силою суспільного розвитку (Т);

2) висуваємо антитезу (припущення), тобто положення, що суперечить висунутій тезі: Невірно, що народні маси є рішучою силою суспільного розвитку (Т);

3) виводимо наслідки, що випливають із припущення:

Народні маси не створюють матеріальні блага, які необхідні для розвитку та існування суспільства (В1). В історії народів відсутні факти героїчної боротьби за свободу, національні інтереси, за незалежність батьківщини (В2). Народні маси не здатні до духовного розвитку (В3);

4) зіставляючи виведенні наслідки з положеннями, істинність яких встановлена, приходимо до висновку, що вони несумісні. Таким чином, виведені з припущень наслідки є хибними:

5) із хибності наслідків виводимо хибність припущення:

6) із хибності припущення робимо висновок про істинність тези Т:

У системі натурального виводу апагогічне доведення виглядає наступним чином: до формул наявних аргументів додають формулу, яка протилежна тезі; далі на будь-якому із наступних кроків записують або формулу, яка випливає із виразів, що записані раніше, за одним із правил виведення, або формулу, яка є рівносильною одній із попередніх, або раніше доведену формулу. Доведення тези закінчується, коли виявляються два такі рядки, в яких записані вирази, що взаємовиключаються. Наприклад:

Аргументи:

1) якщо у вчиненні злочину приймав участь підозрюваний Акімов, то Косенко та Сілін - його обов’язкові співучасники;

2) якщо до злочину дійсно причетний Косенко, то достовірною можна вважати інформацію свідка Довганя;

3) участь Сіліна є достатньою підставою справедливості показань свідка Гриненка;

4) свідчення Довганя та Гриненка - несумісні (не можуть бути одночасно істинними, хоча можуть бути одночасно хибними).

Теза доведення: Підозрюваний Акімов до даного злочину не причетний.

Введемо позначення для формалізації аргументів:

А - "у вчиненні злочину приймав участь підозрюваний Акімов";

В - "Сілін приймав участь у вчиненні злочину";

С - "Косенко приймав участь у вчиненні злочину";

D - "свідок Довгань дав свідчення";

Е - "показання свідка Гриненка є справедливими".

Формалізуємо наявні аргументи:

1. А → (В ∧ С);

2. В → D;

3. С → Е;

4.

Приєднуємо до наявних аргументів припущення, що суперечить тезі (антитезу) та виводимо логічні наслідки, використовуючи правила виведення та правила рівносильної заміни, які прийняті в логіці висловлювань.

5. А (припущення);

6. В ∧ С (УІ: 1, 5);

7. В (УК: 6);

8. С (УК:6);

9. D (УІ: 2, 7);

10. Е (УІ: 3, 8);

Таким чином, оскільки ми отримали протиріччя у наслідках - формули D та D - наше припущення істинності антитези є хибним, а теза - істинною. Отже, висновок доведення такий: теза "Підозрюваний Акімов до даного злочину не причетний" є обгрунтованою.

Розділове доведення - це обґрунтування тези, яка є членом певної диз’юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкуруючих з тезою положень - членів цієї диз’юнкції.

Таке доведення будується за правилом, яке задається заперечувально-стверджувальним модусом розділово-категоричного умовиводу:

У розділовому доведенні тезі протиставляють декілька положень, кожне з яких претендує на роль тези та повністю або частково виключає інші припущення. У процесі обґрунтування доводять безпідставність усіх членів диз’юнкції, окрім одного. Тим самим опосередковано стверджують істинність тези, тобто висловлювання, яке залишилось.

При побудові розділового доведення треба дотримуватись такої умови: диз’юнктивне висловлювання, яким є один із аргументів, повинно бути повним, тобто у ньому повинні бути враховані всі можливості. Тільки за цієї умови істинність тези буде гарантована. Якщо ж розглядати лише деякі варіанти рішення, то метод розділового доведення не може забезпечити достовірність тези. Вона буде мати лише правдоподібний характер та потребувати подальшої перевірки.

Розглянемо приклад розділового доведення.

Аналіз даних попереднього розслідування дозволив зробити такі висновки:

1) ці дані можуть пояснюватися лише трьома версіями А, В і С, причому ці версії не виключають одна одну;

2) якщо припустити істинність С, то доведеться відхилити версію А;

3) версію А можна буде прийняти, якщо і тільки якщо підтвердиться версія В;

4) у разі хибності версії С можна вважати і хибною версію В ( але не навпаки).

Аналізуючи ці аргументи, слідчий довів, що підтвердиться версія С. Відтворимо хід його міркування. Формалізуємо наявні аргументи:

Для доведення якої-небудь з тез, тобто якогось простого висловлювання, що входить до складу розділового аргументу, потрібно обґрунтувати хибність усіх інших альтернатив. Відповідно ми повинні здійснити декілька логічних виведень, виходячи з припущення істинності по черзі кожної тези. У випадку повноти вказаних можливостей (тобто повноти розділового судження), два припущення повинні привести до протиріччя, а одне - забезпечити несуперечливі наслідки.

1-й хід міркування:

Висунуте припущення підтвердилось, суперечності немає. Отже, методом виключення ми довели істинність С:

Таким чином, як видно з наведених прикладів, непрямі доведення відрізняються від прямих виключно наявністю припущення істинності антитези та зведенням цього припущення до протиріччя.

У теорії аргументації визначають операцію, яка є антиподом доведенню. Такою логічною операцією є спростування.